Загальна характеристика теорій походження держави та права

Размещено на http://www.allbest.ru/

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з дисципліни: Теорія держави та права

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕОРІЙ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

Студентки:

Баранової Т.М.



Зміст

Вступ

1. Виникнення держави та права

1.1 Загальні закономірності виникнення держави

1.2 Особливості виникнення держави у різних народів

1.3 Особливості виникнення права

2. Теорії походження держави та права

2.1 Загальна характеристика теорій походження держави

2.2 Загальна характеристика шляхів походження права

Висновки



Вступ

Питання про походження держави є дискусійним.

Про причини виникнення держави говориться в різних теоріях: в теологічній, договірній, психологічній, органічній, матеріалістичній, теорії насильства та ін.

Такий плюралізм думок обумовлений тим, що на процес походження державності впливали багато чинників: соціально-економічні, військово-політичні, природно-кліматичні, інформаційно-управлінські, духовно-культурні, психологічні і т. п.

Таким чином, слід констатувати, що питання походження держави і права є одним з найбільш суперечливих в теорії держави і права.

Це також зумовлено тим, що перші державні форми регулювання суспільного життя відносяться до тих періодів, які ми змушені вивчати більш по археологічних знахідках, ніж по письменних джерелах.

Наслідком цього є така велика кількість теорій і концепцій, які пояснюють тенденції, механізм, рушійні сили процесу створення держави і права. Деякі теорії скомпрометували себе в якості ідеологічних теорій деспотичних, антидемократичних режимів, зокрема расова теорія.

Інші - в різноманітних формах проіснували більше тисячі років, наприклад, природно-правова теорія.

Актуальність цієї теми велика і в ХХІ столітті, не зважаючи на довгий час ії вивчення, починаючи з античних філософів. Основні теорії походження держави є відмінною темою для дослідження і в сучасний час. Нові матеріали, відкритий доступ до літературних ресурсів дозволяють у повному обсязі і всесторонньо дослідити погляди мислителів, вчених, юристів та науковців на виникнення держави та права.

Також необхідно осмислити всі концепції походження держави та права, щоб розуміти проблеми сьогодення. Особливу актуальність вона набуває в Україні, країні, яка має давню історію державотворення і правової регламентації, але дуже невелику історію саме суверенної державності та власного позитивного права.

Суттєвий вклад в дослідження проблеми походження держави і права внесли Г. Гуго, Ф. Савін'ї, Г. Пухта, Гербер Спенсер, Ж. Гобіно, Ф. Ніцше, Є. Дюрінг, К. Каутський, Л. Гумплович, І. Михайловський, Ж.Ж. Руссо, О. Радищев, Ф.Ф. Кокошкін, М. М. Коркунов, О. Гірке та інші.

Об'єкт: теорії походження держави та права.

Предмет: основні теорії походження держави, основні теорії походження права.

Мета: дослідити час переходу первинного суспільства на державу, довести, що виникнення держави не відокремлене явище, а залежить від багатьох факторів, довести, що держава не є відокремленим від суспільства явищем.

Завдання: з'ясувати причини і передумови виникнення держави: дослідити основні теорії виникнення держави.



1. Виникнення держави та права

1.1 Загальні закономірності виникнення держави

Держава виникає внаслідок розкладання первісної общини, поступового виокремлення вождів та наближених до них, зосередження в них управлінських функцій, ресурсів влади і соціальних привілеїв. Як свідчить історична наука, перші держави утворилися наприкінці ІV - на початку ІІІ тис. до н. е. на берегах Нілу, в долині Тигру і Євфрату, пізніше - в Індії, Китаї, у VШ-VІ ст. ст. сформувалися давньогрецькі міста-держави (поліси). Важливою економічною передумовою формування держави став перехід людства від добувної економіки до нового способу господарювання - виробничої економіки. Цей перехід в літературі називають «неолітичною революцією» (період пізнього неоліту). Вдосконалення знарядь праці сприяло розвиткові нових форм землеробства, виникненню окремого роду занять - кочового скотарства (перший суспільний розподіл праці).В перебігу подальшого розвитку суспільства були відкриті метали, що стимулювало промислову, ремісничу діяльність (другий суспільний розподіл праці). Спеціалізація видів трудової діяльності привела до зростання її ефективності і продуктивності. Виробництво додаткового продукту створило сприятливі умови для регулярного товарообміну, яким спочатку займалися самі виробники, а з часом з'явилися професійні торгівці (третій суспільний розподіл праці). З цього моменту об'єктивно стає можливим утримання групи людей, які виконують суспільно значущі функції і не беруть участі в матеріальному виробництві (організатори виробництва, працівники інформаційних систем, систем контролю тощо). Управлінська праця поступово набуває самостійного значення. Ускладнення економічних відносин обумовило соціальну диференціацію, майнове розшарування населення. Родова община роздрібнюється на патріархальні сім'ї, які виступають вже власниками знарядь і продуктів праці. Колективна власність трансформується в групову, а потім - у сімейну. Внаслідок введення заборони кровозмішення (інцесту) впорядковуються шлюбні стосунки між родами, зростають кількість і щільність населення. Відбувається перехід від кочового до осілого способу життя. Кровнородинні зв'язки замінюються сусідськими. Виникають округи, волості, які не збігаються з родоплемінними одиницями. Однією з перших форм територіального об'єднання людей стає місто-держава. Перехід від родового ладу до держави прискорювався і завоюваннями одних народів іншими. Воєнна організація племен, яка спочатку захищала їх інтереси, починає шукати і завойовувати кращі території,вести загарбницькі війни. Це привело до зміцнення влади воєнних вождів. Тип соціальної влади, який існував на пізньому етапі розвитку первісної общини, дістав назву «вождівство» (від лат. chiefdom, chief - керівник, dom - панування, володіння). Вождівство складалося з групи общинних поселень, підпорядкованих центральному, найбільшому, в якому жив правитель (вождь). Він організовував контроль за перерозподілом власності, таких важливих ресурсів, як земля і вода, здійснював релігійні, воєнні, судові і нормотворчі функції. Для реалізації функцій вождя створюється підпорядкований йому «апарат управління» з поділом аристократії на управлінську, воєнну, жрецьку. Простежується тенденція до сакралізації персони верховного правителя, а рядові общинники все більше відчужуються від управління.

Затвердження єдиноначальності вождя суперечило суверенітету колективу. Виникає конфлікт громадських і особистих інтересів: ще зберігаються органи общинного самоврядування (загальні збори, ради старійшин), які спираються на кровно-родинні зв'язки і норми («общинне право»), і водночас виокремлюються вожді, які намагаються створити воєнну, корпоративну організацію і підтримувати дисципліну з допомогою воєнних наказів («командне право»). Така корпоративна організація влади мала більш ефективні засоби примушування і насильства і була здатна за умов збільшення спільностей (союзи племен, етнічні групи, народності) і ускладнення соціальних відносин забезпечити єдиний порядок у суспільстві, його нормальне функціонування. Вождівство стало першим кроком у напрямку формування нової організації влади - держави з особливим, відокремленим від суспільства апаратом управління і примусу, побудованому в основному на єдиноначальних засадах.

1.2 Особливості виникнення держави у різних народів

Розкриваючи загальні закономірності і причини походження держави, слід ураховувати, що у різних народів світу цей процес проходив неоднаково і мав істотні особливості. Так, в Єгипті, Вавилоні, деяких країнах Африки, Південної Америки, Океанії виникнення держави значною мірою було пов'язане з природно-кліматичними умовами. Поливне землеробство, яким займалося населення цих країн, потребувало проведення значних суспільних робіт (будівництво, експлуатація, захист іригаційних системі т. ін.) і зумовлювало необхідність існування самостійної публічної влади, групи посадових осіб, які виконували адміністративні функції («общинні чиновники»). Апарат держави формувався з органів управління родоплемінних об'єднань, а політичне панування засновувалося на відправленні громадської функції, громадської посади. Тут зберігались основні економічні і соціальні структури первісного ладу (земельна община, колективна власність, відсутність класів як груп людей, що розрізняються за засобами виробництва). Основними чинниками виникнення держав, заснованих на так званому «азіатському» способі виробництва, були необхідність забезпечення земельними угіддями, водою, іригаційними спорудами тощо вільних хліборобів-общинників, об'єднання для того значної кількості людей і територій, здійснення єдиного, централізованого управління суспільством.

Основними державотворними чинниками у Стародавній Греції і Стародавньому Римі були послідовний розклад родової організації влади, перехід від колективної до приватної власності на землю, засоби виробництва, рабів, класовий розподіл населення. Саме так виникла держава Афіни. Це відбулося внаслідок двох політичних революцій - реформи Солона 594 р. до н. е. (введені цензова конституція, майновий принцип доступу до управління суспільними справами) та реформи Клісфена 509 р. до н. е. (введені територіальні філіті замість родових, урядова колегія з 10 стратегів). Формуються законодавчі та виконавчі органи, поліція, юстиція, військові контингенти, тобто складний державний апарат рабовласницької держави.

Це класична форма виникнення держави, що характеризується появою політичної організації суспільної влади внаслідок суперечностей всередині первісного суспільства, яке розкладалося у зв'язку зі зміною способу виробництва.

У Стародавньому Римі процес виникнення держави ускладнювався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) з римською родовою аристократією проти патриціанської винятковості та привілеїв. На певний час у Римі були встановлені самоврядні порядки: рівноправність вільних громадян, можливість бути кожному водночас воїном і землевласником та ін. Але наприкінці ІІ тис. до н. е. загострюються внутрішні суперечності, які стимулюють розклад родоплемінного ладу і утворення держави.

У перебігу розкладу первісних відносин у більшості народів Західної і Східної Європи одразу виникає ранньофеодальна держава, яка характеризується феодальним землеволодінням, васальною службою, становою організацією суспільства, роздрібненістю суверенної влади.

Так, історія Польщі свідчить про те, що виникнення кріпосництва і феодальних відносин відбувалося тут суто економічним шляхом, без проміжних ланок.

Аналогічні процеси мали місце в Київській Русі. Головною формою державного впорядкування у східнослов'янських племен були князівства: спочатку - племінні угруповання, на чолі яких стояли військові вожді - князі, що об'єднувалися у військові союзи, пізніше поряд з племінними утворювалися і територіальні князівства - «землі». Виникнення Франкської держави було прискорене завоюваннями варварами значних територій Римської імперії, що одразу показало неспроможність органів влади первісної общини забезпечити панування і управління на нових територіях і привело до формування держави ранньофеодального типу. Політична специфіка даної форми державності була наслідком поєднання структур влади, успадкованих від Римської імперії, з християнством і укладом життя германських племен.

У германських народів. У той час, коли германці підкорили собі території римської імперії, у них був період розпаду первісних суспільних відносин. Щоб тримати у покорі завойовані землі і людей, загарбники почали створювати князівства, що прискорило процес виникнення державності. Державність у германців виникла як ранньофеодальна. У народів Давнього Сходу. Крім основних передумов виникнення державності, у цих народів важливу роль відіграла організація громадських робіт для будівництва каналів, що виконували функцію зрошувальної системи.

У інків і майя. Утворення державності було прискорене розвитком землеробства.

У східнослов'янських племен державність виникла як результат поступового переродження органів військової демократії на державні органи.

Таким чином, держава у різних народів виникала по різному з урахуванням загальних і особливих причин та умов розвитку суспільних відносин.

1.3 Особливості виникнення права

Виникнення права значною мірою зумовлене тими самими причинами, що і виникнення держави. З розкладом родового ладу загострюються соціальні конфлікти, втрачається єдність членів суспільства і існуючі норми перестають забезпечувати порядок та стабільність. Певна частина найбільш значущих соціальних норм первісної общини потребує спеціального захисту. Право виникає об'єктивно на етапі становлення державно організованого суспільства як нормативний спосіб регулювання відносин між хліборобами-общинниками, скотарями, ремісниками. На наступному етапі відбувається закріплення норм у письмових джерелах. Перші письмові джерела права з'явилися приблизно в ІІІ-II тис. до н. е. в Месопотамії, Єгипті, Індії у формі календарів та інших спеціальних правил організації процесу праці та поділу її результатів. Водночас зароджується система перед державних органів, які інформували членів суспільства про існування таких правил і контролювали їх виконання.

Серед основних чинників, що вплинули на процес виникнення права, можна назвати такі:

1) економічні - в умовах розвитку економічних відносин, спеціалізації праці, приватної власності, товарного виробництва і обігу соціальні норми первісної общини стали неспроможними встановити стабільні економічні зв'язки, обов'язкові для всіх передумови господарської діяльності, закріпити економічний статус товаровласників;

2) політичні - формування і ускладнення політичного життя суспільства, розшарування його на протилежні соціальні верстви (касти, стани, класи) з нерівним майновим і соціальним становищем посилювали численні суперечності і конфлікти, розв'язати які за допомогою звичаїв родової общини було неможливо;

3) розвиток особистості приводить до перетворення людини на самостійного індивіда зі своїми автономними потребами та інтересами. Для задоволення власних потреб та інтересів людина була змушена свідомо обмежувати свою поведінку, жертвуючи на користь суспільства частину своєї свободи. Внаслідок цього всі члени суспільних відносин наділялися новими за змістом взаємними правами і обов'язками, які спочатку мали казуально-особистий характер. З часом у міру повторюваності типових життєвих ситуацій, що виникали, і контролю за їх розвитком з боку владних структур вони набували нормативного значення і визнавалися загальнообов'язковими;

4) необхідність обмеження і пом'якшення в період розкладу родового ладу військового протистояння окремих племен, які потребували постійного обміну і сусідських стосунків, захисту своїх інтересів мирними засобами;

5) необхідність підтримання єдиного порядку у відносинах усередині спільності людей - населення, що заселяє певну територію.

Виникнення права - тривалий історичний процес. Провісниками юридичного регулювання були звичаї і табу - система безперечних заборон біологічного, природного, морального, релігійного характеру. Існували певні «контури» правосудної діяльності - на основі норм - звичаїв загальні збори і старійшини приймали відповідні індивідуальні рішення. В умовах переходу від первісної общини до державно організованого суспільства значення права спочатку надавалося індивідуальним, фактичним, повторюваним стосункам. Важливим етапом у формуванні права було перетворення звичаїв, що склалися в первісному суспільстві, на правові звичаї. Правовим звичай стає тоді, коли він набуває мовчазного або офіційного схвалення держави і захищається нею, в тому числі за допомогою примусу. Держава неоднаково ставиться до різних звичаїв: вона санкціонує тільки ті з них, які узгоджуються з її політикою, загальними засадами життєдіяльності суспільства. Водночас з'являються такі звичаї, які закріплювали кастові привілеї вищих станів, обов'язки нижчих, правила купівлі-продажу землі, спадкове сімейне володіння землею та ін. Більшість правових звичаїв втілюються в писані тексти, на які можна було посилатися в обґрунтування своїх прав. Якщо раніше збереження звичаїв було привілеєм жреців, то тепер вони одержують підтримку державної влади. На основі правових звичаїв складається так зване звичаєве право. Значну роль у становленні правових норм відіграли суди. Судові функції спочатку здійснювали жреці у формі релігійного ритуалу або верховні правителі і призначені ними судові органи. Вони закріплювали у своїх рішеннях ті звичаї, які відповідали новим порядкам. Судові органи формулювали правові прецеденти - рішення з конкретних справ, які в майбутньому набували нормативного характеру, ставали загальнообов'язковими при вирішенні аналогічних справ. Так, рішення преторів та інших магістратів у Стародавньому Римі вважалися обов'язковими зразками для вирішення аналогічних справ, унаслідок чого склалася ціла система преторського права. З часом основною формою права стають державні нормативні акти. Це відбувається внаслідок динаміки суспільних відносин. Потреби правового регулювання вимагали вироблення і знання спеціальних понять появи особливих механізмів, інститутів, таких як власність, позов, юридична особа, юридична відповідальність і т. ін., які були невідомі родовим звичаям. Поступово ці акти в деяких країнах витісняють звичаєве право, посідають домінуюче місце серед форм права. Класова диференціація суспільства, боротьба різних соціальних груп за панівне становище сприяє політизації нормативних актів, на цій основі право стає способом управління суспільством.

Нормативні акти збігаються з уявленнями влади про належну поведінку. Єдині правила, які б виражали інтереси всіх членів суспільства, зникають. Норми права, захищені на випадок порушення силою державного апарату, закріплюють можливість майнової нерівності, привілеїв для окремих груп населення, поділ на касти.

Але водночас вони необхідні і для встановлення певного порядку суспільних відносин. Нормативні акти держави урізноманітнюються, поділяються на окремі види, оперативно реагують на потреби соціальної практики, чітко формулюють зміст прав і обов'язків.

Розглянуті тенденції виникнення права наглядно проявилися в таких стародавніх юридичних пам'ятках, як Закони царя Хаммурапі у Вавілоні, закони Солона у Стародавній Греції (594-593 роки до н. е.), Закони ХІІ таблиць у Римі (451-450 роки до н. е.), Салічеська Правда 496 р., Закони Етельберта 600 р. в англосаксонській правовій системі. Для Руської Правди Ярослава Мудрого 1016 р. було характерним поєднання норм звичаєвого права, викладених в узагальненому вигляді судових прецедентів та деяких законодавчих положень.



2. Теорії походження держави та права

2.1 Загальна характеристика теорій походження держави

Виникнення держави і права - це складний, багатоаспектний процес. Формування держави і права відбувається в конкретно-історичних умовах, під впливом релігійних, природно-кліматичних, техніко-економічних, демографічних, антропологічних, психологічних та інших чинників. Розмаїття теорій, які намагаються пояснити причини виникнення держави і права, зумовлене істотними розбіжностями світоглядних позиціях авторів концепцій, різним розумінням сутності,функцій та соціального призначення держави і права, впливом відповідної історичної епохи, неможливістю абсолютного знання з цієї проблеми. Але кожна з теорій має певну пізнавальну цінність і сприяє відновленню більш достовірної картини генезису держави і права.

Серед основних теорій походження держави можна виділити такі…

Теологічна теорія.

Одна з перших теорій походження держави та права, пояснювала їхнє виникнення божественною волею. Її представниками були багато релігійних діячів Стародавнього Сходу, середньовічної Європи, ідеологи ісламу та сучасної католицької церкви. Теологічна теорія не розкриває конкретних шляхів, способів реалізації цієї божественної волі. У той же час вона обстоює ідеї непорушності, вічності держави, необхідності загального підпорядкування державній волі як владі від Бога, але разом із тим і залежності самої держави від божественної волі, що виявляється через церкву та інші релігійні організації. Одним з її представників був Фома Аквінський (1225-1274). Його вчення побудовано на ієрархії форм: від бога - чистому розуму до духовного і матеріального світу. Проголошення походження держави від бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найбільш реакційні держави, підкреслює думку про те, що будь яке посягання на державу приречене на невдачу, скільки влада покладена в руки правителя богом і покликана захищати благо всіх.

Оскільки перші держави були теократичними, виникали одночасно з релігією, теологічна теорія відображала деякі об'єктивні реалії того часу, але наукового характеру вона не мала, зумовлювалася релігійною свідомістю людей і орієнтувалася на рівень знань про суспільство, що існував тоді, та закономірності його розвитку.

Теологічну теорію не можна довести, як не можна і прямо спростувати: питання про її істинність стоїть разом з питанням про існування Бога, Вищого розуму, тобто це, у кінцевому рахунку, питання віри. Свого світанку теологічна теорія досягла в епоху середньовіччя. На стадії переходу народів до феодалізму і у феодальний період на рубежі XII-XIII віків у Західній Європі отримала розвиток теорія "двох мечів". Отже, основний зміст її полягав у тому, щоб затвердити верховенство церковної влади над світською (державою) і довести, що немає держави і права "не від бога".

Патріархальна теорія.

Виникла в Стародавній Греції. Сутність її полягає у твердженні, що походження держави є продуктом її природного розвитку, що держава походить від сім'ї і є результатом історичного розвитку і розростання сім'ї. В основі виникнення держави лежить природній потяг людей до взаємного спілкування. Для цього вони об'єднуються в сім'ї, декілька сімей складають рід (селище), а з селищ утворюється держава. Згідно цієї теорії, абсолютна влада монарха - це продовження батьківської влади в сім'ї, влади домовласника, монарх же є батьком усіх своїх підданих. З патріархальної теорії природно випливає висновок про необхідність усіх людей підкорятися державній владі. Так само як і теологічна, патріархальна теорія була спрямована на обґрунтування необмеженої влади царя, але витік її вона вбачала в тих формах сім'ї, де існувала необмежена влада глави сім'ї, патріарха. Основними представниками цієї теорії є Арістотель, Р. Фільмер, І. Михайловський та інші. Так, Роберт Фільмер у своєму творі «Патріархія, чи природна влада короля» стверджує, що абсолютна влада монарха бере свій початок безпосередньо від Адама. Держава виростає із сім'ї, а влада монарха через Адама передана Богом і непідвладна ніяким людським законам. З позиції Арістотеля в основі виникнення держави лежить політичне спілкування. З розростанням патріархальної сім'ї з'являються адміністративно-територіальні одиниці (села, селища, міста) населення яких, спілкуючись утворюють таку політичну організацію суспільства, як держава, а вже держава створює своє позитивне право.

Привертаючи увагу до соціальної цінності такого поняття, як сім'я, і можливості встановлення єдиного суспільного порядку внаслідок підкорення «волі батьків», патріархальна теорія в той же час не давала відповіді на питання щодо причин постійних конфліктів між народами, встановлення жорстких режимів, прийняття несправедливих законів.

Основні положення патріархальної теорії переконливо спростовуються сучасною наукою. Немає жодного історичного свідчення подібного способу виникнення держави. Напроти, встановлено, що патріархальна родина з'явилася разом з державою в процесі розпаду первісне общинного ладу. До того ж у суспільстві, у якому існує така родина, родинні зв'язки досить швидко руйнуються.

Договірна теорія.

Державі передує «природній стан» людей («природній стан» уявляли як царство необмеженої особистої свободи, загального благоденства або «війни всіх проти всіх».) Кожна людина мала природні, невідчужувані права, але в процесі розвитку людства права одних людей вступають у суперечність з правами інших і порядок у суспільстві порушується, виникає насильство. Тому люди домовилися встановити над собою інституцію - державу, яка відповідала б за додержання порядку, всезагальним інтересам та вимогам якої вони б підкорялися. Держава виникає внаслідок укладення людьми угоди між собою про свідоме самообмеження своєї свободи на користь загальних інтересів, спільного співіснування. Суспільний договір - це згода людей на об'єднання, утворення держави. Він має конститутивний характер, оформлює встановлення державно організованого суспільства. В договірній теорії розрізняють первинний договір (договір об'єднання) і вторинний договір (договір підпорядкування народу і державних органів правителів). Таким чином, держава народилася внаслідок розумової волі народу. Мається на увазі не формальне підписання письмового договору, а стан суспільства, коли люди свідомо і добровільно об'єдналися в державу шляхом мовчазного визнання єдиного об'єднуючого всіх центру.

Договірна теорія мала демократичний зміст, прихильники цієї теорії використовували її для обґрунтування ідеї народного суверенітету (Ж.Ж. Руссо, О. Радищев), конституційної монархії (Дж. Локк), природно-правової концепції прав людини і громадянина, права народів на насильницьку зміну державного устрою, який порушує природні права. Основні положення договірної теорії закріплено в Декларації незалежності США і конституціях деяких західних країн. Отже, договірна теорія пояснює виникнення держави внаслідок об'єднання людей на основі добровільної згоди (договору) про те, що одні управлятимуть, а інші виконуватимуть їхні управлінські рішення. Представниками цієї теорії також були Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс.

Однак ця теорія не в змозі була пояснити походження держави у різних народів світу.

Психологічна теорія.

Психологічна теорія пояснює процес виникнення держави і права як результат розвитку людської психіки. Зародилася в Європі наприкінці 30-х pp. ІХ ст., коли почала формуватися психологія як самостійна галузь знань, набули поширення експериментальні методи дослідження і з'явилися школи з різним трактуванням психіки. Запозичені соціологами та юристами ідеї цих шкіл поклали початок формуванню нових напрямів у юридичній науці. Прихильники психологічної теорії намагалися знайти універсальну причину, що пояснила б процес виникнення держави і права. Це були Г. Тард, Л.Й. Петражицький, Ф.Ф. Кокошкін, М.М. Коркунов, О. Гірке, Ф. Штір-Зомло та ін. Вчення підтримували амеріканськи соціологи Е. Гіддінс, Л. Уорд, Дж. Болдуїн. На думку Ф.Ф. Кокошкіна, два фактори є вирішальними для встановлення суспільної влади: особиста влада людини над людиною і взаємний психологічний вплив людей, які створюють у кожному суспільстві певний комплекс спільних почуттів, настроїв, прагнень і думок, що впливають на кожну людину як зовнішня зворотна сила. До цього додається сила звички. Людині властиві, з одного боку, агресивність і прагнення до лідерства, до слави, з іншого боку - бажання віддатися під захист, бути захищеним та улюбленим, відчувати себе частинкою колективу.

За психологічною теорією держава виникла внаслідок особливих властивостей психіки людей. Начебто людський психіці притаманна потреба покори, наслідування, усвідомлення залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва. Недоліком цієї теорії є той факт, що ії прихильники надають вирішальне значення в процесі утворення держави психологічним факторам. Проте психічні та психологічні якості людей формуються під впливом економічних, політичних, соціальних, військових, релігійних, духовних факторів.

Теорія насильства.

Теорія, що виникла у 19-му столітті, представляла виникнення держави і права факторами військово-політичного характеру: завоювання одним плем'ям (союзом племен) іншого.

Розрізняють теорію внутрішнього насильства (Є. Дюрінг): власність, класи і держава виникли внаслідок насильства однієї частини суспільства над іншою, та теорію зовнішнього насильства, прихильники якої (К. Каутський, Л. Гумплович) виокремлювали серед найважливіших чинників державотворення війни і територіальні завоювання. Головна причина виникнення держави - завоювання,насильство, поневолення одних племен іншими. Для закріплення влади переможця над завойованими народами й утворюється держава. Насильство розглядається як глобальне, а не локальне явище, що не тільки породжує правлячих і тих, якими правлять, а й має соціально-економічні наслідки,тобто може привести до рабства, рабство - до виникнення приватної власності, а з приватною власністю пов'язується перехід від кочового до осілого способу життя. При цьому зароджується державна влада, яка спирається на фізичну силу. Це держава племені, основою якої є фізичне переважання одного племені над іншим. Для придушення поневоленого племені створювався державний апарат, приймалися закони. Виникнення держави, таким чином, розглядається як реалізація закономірності підпорядкування слабкого сильному. На думку прихильників теорії, держава є тією силою, яку утворюють загарбники для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення влади переможців. З розвитком суспільства держава племені переростає в державу класу.

У своїх міркуваннях прихильники даної теорії спиралися на відомі історичні факти, коли багато держав виникли саме в результаті завоювання одним народом іншого. Представниками цієї теорії були Л. Гумплович, К. Каутський, Е. Дюрінг та інші. Однак, хоч теорія насильства і враховувала реальні історичні факти і події (виникнення Франкської держави), але не визнавала вторинного, супутнього характеру воєнного чинника при формуванні державно-організованого суспільства.

Расова теорія.

В обґрунтування расової теорії було покладено ідеї теорії насильства. Поділ суспільства за расовою ознакою вважався основиною передумовою виникнення і розвитку держави. У світі існують «вищі» раси, які покликані володарювати, та «нижчі», яким природою призначено бути в підкоренні у «вищих» рас, а виникнення держави необхідне для забезпечення панування одних рас над іншими.

Один із засновників расової теорії, француз Ж. Гобіно (1816-1882) оголосив арійців «вищою расою», покликаною володарювати над іншими расами. До нижчих рас були приписані семіти, слов`яни та інші. На расовій основі складалась особлива система цінностей «души раси», «чистоти крові», «вождя нації» та інших. Вищою метою арійця оголошувалось збереження чистоти крові. Важливим засобом вирішення всіх найважливіших державно-правових питань оголошувалась війна. Для їх обґрунтування використовувались положення, висловлені відомим філософом Ф. Ніцше (1844-1890 рр.): «війна для держави така ж необхідність як раб для суспільства» та інш. Расова теорія призвела до практики «законного» винищення цілих народів, національних меншин та інших прошарків населення. Найбільший розвиток й поширення расова теорія набуває у XIX - першій половині ХХ століття, вона лягла в основу фашистської політики й ідеології. У фашистській Німеччині була розпочата спроба переписати всесвітню історію заново як історію боротьби арійської раси з іншими расами. Носителькою духу вищої арійської раси називалася Німеччина. До нижчих рас відносилися семіти, слов'яни й інші.

Історично расова теорія була повністю дискредитована після другої світової війни. Вона не використовується зараз ні як офіційна, ні як напівофіційна ідеологія. Але як наукова, академічна доктрина вона має деяку популярність і понині.

Представниками цієї теорії були Ж. Гобіно, Ф. Ніцше.

Органічна теорія.

Поява в XIX столітті дарвінізму (Матеріалістичної теорії еволюції органічного світу) породило спроби механічного перенесення біологічних закономірностей (міжвидова і внутрішньовидова боротьба за виживання, природний добір, біологічна еволюція і ін.) на соціальні процеси. У соціології це загальний напрямок отримало найменування соціального дарвінізму. Органічна теорія походження держави порівнює суспільство з біологічним організмом. У розвитку суспільства виявляються загальні закономірності, притаманні всім живим організмам (зростання і ускладнення функцій організму, взаємозв'язок їх окремих частин, їх диференціація). Об'єднання людей (племена, союзи племен, імперії, міста-держави) Г. Спенсер називав «агрегатами», які змінюються під впливом соціально-класового розшарування суспільства, спеціалізації праці, утворення органів політичної влади. У державі всі її частини виконують певні функції: уряд - функції мозку, нижчі класи реалізують внутрішні функції, займаються землеробством, скотарством, забезпечують життєдіяльність суспільства, існує спеціальна розподільча система - торгівля, транспорт, засоби зв'язку, панівні класи відповідають за зовнішні функції (забезпечення оборони). Держава виникає внаслідок наступальних і оборонних війн одних суспільств проти інших. Спочатку обов'язком держави стає захист суспільства від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Потім основне своє завдання влада починає вбачати у забезпеченні благополуччя всього суспільства. Прихильники органічної теорії намагалися надати принципу системності статусу універсального закону оточуючого світу. Деяку схожість між суспільством і біологічними системами знайти можна, але між ними більш відмінностей, ніж подібностей. Органічна теорія давала поверхове, ненаукове пояснення генезису держави, не заглиблюючись у сутність цього процесу. Органічну теорію обґрунтував англійський філософ Гербер Спенсер (1820-1903). Він проводив аналогію між державою і біологічним організмом. На думку Г. Спенсера, держава, подібно до біологічного організму, народжується, росте, мужніє, старіє й гине. Як і біологічний організм держава має політичне тіло: руки, ноги, голову, органи, що виконують відповідні функції. зародження теорії простежується у працях Платона і Арістотеля.

Космічна теорія.

Виникнення держави пов'язане із завезенням на Землю політичної організації суспільства з космосу іншими цивілізаціями. Суть цієї концепції можна знайти в літературі останніх десятиліть, де розповідається про роль космічних цивілізацій в житті земної цивілізації.

Історико-матеріалістична теорія.

Сутність її полягає в тому,що держава виникає як результат розвитку і занепаду первісного ладу, розвитку способу виробництва, що і визначає соціальні зміни в суспільстві. Теорія включає в себе два підходи:

а) підхід радянської науки, що пов'язаний з виникненням класів і класових антагонізмів. Прибічники цього підходу: К. Маркс, Ф.Енгельс, В. Ульянов;

б) підхід,що пов'язаний з ускладненням структури суспільства і суспільних відносин, виникненням «загальних справ» і необхідності удосконалення управління суспільством. Прибічник Л. Морган.

Як вважають вчені, саме ця теорія має наукове обґрунтування, і обидва підходи рівною мірою мали місце при виникненні держави і права.

Теорія еліт.

Сформувалася на початку 20-го століття. Зміст цієї теорії полягає в тому, що народні маси не здатні керувати державою, тому управління здійснюється верхівкою суспільства - його елітою. Еліти формуються за різними ознаками (походження, освіта, здібності, тощо), при цьому вони можуть поповнюватися за рахунок найбільш здібних представників мас. Сучасні прихильники цієї теорії вважають, що існує декілька еліт, між якими йде боротьба за владу, причому народ контролює їх діяльність, використовуючи виборче право.

Технократична теорія.

Виникла в 20-х роках минулого століття. Згідно цієї теорії держава і право виникають як необхідний результат спілкування людини з технікою. За суттю ця теорія - сучасна інтерпретація теорії еліт. На думку представників технократичної теорії, керувати суспільством повинні фахівці - керівники, менеджери. Саме вони здатні визначити дійсні потреби суспільства, оптимальні шляхи його розвитку.

«Гідравлічна» («іригаційна») теорія Віттфогеля.

Передумовою ранньої державності був перехід до іригаційного землеробства. Його впровадження не тільки сприяло зростанню обсягу сільськогосподарської продукції, а ще й створювало необхідні організаційні умови розгалуженого державного апарату. У Стародавньому Єгипті, де на початку на берегах Нілу жили кочові племена, люди поступово переходили до осілого життя. Вони набували трудові навички, навчилися управляти щорічними повенями, розподіляти води Нілу на більш великі території за допомогою будівництва каналів і водопідйомних пристроїв. Складні і трудомісткі іригаційні роботи вимагали вмілої організації. Її стали здійснювати спеціально на те поставлені люди, здатні охопити своїм розумом весь хід іригаційного будівництва, організувати виконання робіт, усунути можливі перешкоди в ході будівництва. Вважають, що ці «організатори» згодом, розширивши свою компетенцію, і стали державними службовцями. Таким чином, у державотворенні головним виявився іригаційний фактор. Віттфогель пов'язував деспотичні форми держав азіатського способу виробництва з будівництвом іригаційних споруд, для чого необхідні були жорстке централізоване управління і підпорядкування. Деспотизм він називав «гідравлічною» цивілізацією. Ця теорія мала локальний характер: пояснює виникнення держави в регіонах з жарким кліматом і не пояснює особливостей процесу державотворення в інших регіонах.

Теорія інцесту (кровозмішення).

Теорія інцесту вважає заборону інцесту вихідним соціальним фактором у виділенні людини зі світу природи, структуризації суспільства і виникнення держави. На етапі розвитку родової общини люди стали помічати, що від кровозмішення народжуються неповноцінні діти. Збереження людського роду і подальший його розвиток вимагали створення спеціальних органів усередині родової общини, здатних контролювати додержання заборони інцесту і застосовувати примус до її порушників, а також встановлювати б зв'язки з іншими общинами для обміну жінками. Ці контролюючі органи з часом стали виконувати й інші громадські функції, виступаючи прообразом майбутньої державної організації.

Отже, автор теорії інцесту - К. Леві-Строс, вважав головним чинником виокремлення людини із світу природи стала заборона (табу) на кровозмішення Введення заборони на кровозмішення і відтворювання внаслідок цього людського роду є історичним фактом. Його не можна недооцінювати, але вважати основним у процесі державотворення видається безпідставним і недоцільним.

Демографічна теорія.

Зростання народонаселення. Представник Мальтус.

Географічна теорія.

Географічна теорія виникнення держави пов'язує з сприятливими для цього умовами, а саме з сприятливим кліматом, ландшафтом, природними ресурсами. Державні форми організації суспільства виникали там, де клімат був помірно теплим або помірним, де існували значні джерела прісної води, а також види флори і фауни, придатні до одомашнення і селекції. Кліматом, ландшафтом, природними ресурсами. Прихильником теорії був Хантінгтон.

Багатофакторна теорія.

Пов'язує виникнення держави, як результат взаємодії географічного, демографічного, технологічного, економічного, соціального, психологічного та інших факторів. Нині саме ця теорія набуває все більшого значення. Представник Ігор Дьяконов. Розглядаючи всі існуючи теорії походження держави, потрібно пам'ятати що у поняття «держава» в різні історичні епохи вкладали різний зміст, так в свій час Томас Мор твердив, що держава є змова багатих проти бідних. Німецький філософ Гегель говорив: держава - дійсність розуму. Кожна з цих перелічених теорій має своїх прихильників і супротивників, докази «за» і «проти», але все ж таки не одна з цих теорій не пояснює точно виникнення держави.

2.2 Загальна характеристика шляхів походження права

Право почало формуватися в період виникнення виробничого господарства (землеробство, ремесло,скотарство, торгівля) тобто приблизно в VI-VII тис. до н. е.

Формування права це тривалий історичний процес, який пройшов ряд етапів, ускладнених специфікою розвитку тієї чи іншої країни. Існує кілька найбільш загальних підходів до постановки і вирішення проблеми походження права. Найвиразніше є видимими два загально-філософські підходи: ідеалістичний та матеріалістичний. Перший з них, ґрунтуючись на уявленні про надприродний, незалежний від людини і суспільства характер права, пов'язує право з волею Бога (богів). Другий підхід передбачає земні, такі, що кореняться в природі людини та/або суспільства причини формування права. В межах ідеалістичного та матеріалістичного підходів склалося кілька теорій (концепцій) походження права. А саме:

Теологічна теорія.

За теологічною теорією (Тома Аквінський, Ж. Марітен, 12 ст.) право було створене Богом і дароване людині через пророка чи правителя. Воно виражає волю Бога, вищий розум, добро і справедливість. Тома Аквінський підкреслював, що світ засновано на ієрархії форм(божественної, духовної, матеріальної), на чолі якої стоїть Бог. Підпорядкування існує і в системі законів - вічних, природних, людських, божественних. Теологічна теорія відповідала релігійній ідеології, яка панувала в епоху середньовіччя, виправдовувала її правителів, оскільки право є божественним за природою і не може бути результатом волі та бажань людей. Раціональні дослідження питань про походження права обмежувалися рамками віри.

Теорія примирення.

(Г. Берман, Е. Аннерс) пояснювала походження права необхідністю впорядкування відносин між родами. Вона виходила з того, що в розв'язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство. Договори про примирення спочатку в усній, символічній формі укладалися за допомогою народних зборів, ради старійшин. З часом таки договори через повторення ситуації однорідного характеру поступово переросли в правила, юридичні норми (право примирення). Ця теорія хоча і заснована на історичних фактах, але є однобічною, оскільки право виникло не тільки для примирення родів, а й для регулювання різних сторін життєдіяльності суспільства,захисту особистих і загальних інтересів його членів.

Теорія природного права.

Представники теорії природного права(Конфуцій, Аристотель, Цицерон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.Ж. Руссота ін. 17-18 ст.) вважали, що природне право на відміну від позитивного (встановленого з волі держави) виникає як закон доброчесності, як право справедливого розуму. Природне право належить людині від народження, однак будь-який закон (навіть закони природи) потребує гарантій. Тому люди відмовилися від можливості самостійно захищати свої права і домовилися створити державу, яка має право видавати закони і супроводжувати їх санкціями. В теорії природного права домінує антропологічне пояснення причин виникнення права. Вона дозволяла оцінювати чине право з позицій справедливості і розумності, закликала до його змін у разі невідповідності природним правам, але висновки стосовно вічності права у зв'язку з обумовленістю його природою людини не можна вважати науково обґрунтованими.

Історична школа права.

(Г. Гуго, Ф. Савін'ї, Г. Пухта, XIX ст.) відстоювала тезу про те, що право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранні періоди його історії. Тому право виключає всі чинники випадкового, повільного походження. Законодавча діяльність - заключна стадія утворення права, законодавці тільки виражають в юридичній формі те, що диктує народний дух. Право не має універсального характеру, його інститути слід вивчати в контексті конкретного часу, місця, особливостей національного духу того чи іншого народу. Прихильники історичної школи права слушно стверджували, що право - об'єктивне історичне явище, зумовлене етнокультурними чинниками, і водночас вони перебільшували значення суспільної свідомості, відхиляли абстрактні методи оцінки права, не давали однозначної відповіді на питання про те, що слід розуміти під «народним духом», який проявляється у звичаях.

Психологічна теорія.

(Л. Петражицький, Т. Тард, XIX ст.) пов'язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них - потреба у впокоренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб розв'язання соціальних суперечностей та ін. Л. Петражицький, зокрема, зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правові переживання він поділяв на два види: переживання позитивного права (уявлення про те, що норма - результат зовнішнього рішення) і переживання інтуїтивного, автономного права, не пов'язаного з позитивним. Інтуїтивне право - абсолютне, а позитивне - відносне. Законодавство є тільки «проекцією» правових переживань, «фантазмом» людської психіки. Віддаючи перевагу в процесі виникнення права психологічним чинникам, ця теорія не враховувала впливу на нього інших об'єктивних чинників. Проте слід визнати позитивний внесок психологічної теорії у вчення про формування правосвідомості.

Марксистська теорія.

(К. Маркс, Ф. Енгельс, XIX ст.) спиралася на історико-матеріалістичне вчення про суспільство і суспільний розвиток. Генезис права пов'язувався із класовою боротьбою. Клас, що панує у суспільстві, змінює звичаї на свою користь, пристосовує їх до власних потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є знаряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу. Як і інші форми свідомості, воно виникає і розвивається відповідно до змін в економічній структурі суспільства. Саме спосіб виробництва матеріальних благ детермінує загальний характер політичного, правового, соціального, духовного життя людини. Оцінюючи цю теорію, слід наголосити на тому, що економічні чинники дійсно відіграли значну роль у виникненні права, але вони не є єдиною причиною, яка породила правові явища в історії людства. Крім того, у праві часто-густо виражена не тільки воля панівного класу, а й загальна воля людей, які живуть у суспільстві. Кожній з теорій походження держави і права притаманні як певні недоліки, так і позитивні моменти, але всі вони мають право на існування, є відображенням рівня економічного, політичного, культурного розвитку суспільства і свідомості людства, сприяють кращому розумінню передумов і причин походження держави і права. Право, як особлива система юридичних норм і пов'язаних з ними правових відносин виникає в історії суспільства в силу тих же причин і умов, що і держава. Процеси виникнення права і держави йдуть паралельно. Разом з тим, в різних народів і в різні епохи право мала свої особливості, але існують і загальні закономірності. Економічне та соціальне життя будь-якого суспільства вимагає певної впорядкованості діяльності людей, що беруть участь у виробництві, розподілі та споживанні матеріальних благ. Вона досягається за допомогою соціальних норм. У первісному суспільстві це були звичаї, злиті з релігійними і моральними вимогами. Соціальне розшарування суспільства, поява в ньому різних соціальних верств і груп з різними, часто незбіжними, інтересами,призвели до того, що родові звичаї вже не могли виконувати роль універсального регулятора. Якісно нові соціально-економічні умови вимагали нових загальнообов'язкових норм, встановлених (або санкціонованих) державою. Виникнення права, як і держави, займало цілі епохи, зазнавало різні зовнішні впливи.



Висновки

Перші держави на нашій планеті з'явилися біля п'ятдесяти сторіч тому назад. У цей час у юридичній науці існує досить широке коло теорій, що пояснюють походження держави. До числа основних з них належать наступні: держава ранньофеодальний право

1. Теологічна;

2. Патріархальна;

3. Договірна;

4. Психологічна;

5. Теорія насильства;

6. Органічна теорія.

Кожна з цих перелічених теорій має своїх прихильників і супротивників, докази за і проти. Але все ж таки не одна з цих теорій не пояснює точно виникнення держави.

Вчені й сьогодні сперечаються щодо причин виникнення держави. Частина з них вважає, що в наслідок розвитку людського суспільства, підвищення продуктивності праці і появи надлишків продуктів серед людей з'явилась нерівність. Виникли неоднакові, часом протилежні інтереси різних груп людей. Рабовласникам, аби примушувати до покори рабів, феодалам - селян, була потрібна влада. Щоб утримати владу в своїх руках не вистачало власних сил, авторитету. Необхідний був певний рушій, що допомагав би керувати суспільством, примушувати, в разі потреби, до покори. Це - теорія соціально-економічного розвитку. У питанні про виникнення держави в науці є два підходи - класовий і позакласовий. Найбільш обґрунтованою на сьогодні з класового підходу є соціально-економічна теорія, яка пояснює виникнення держави соціально-економічними причинами. Зокрема поява металевих знарядь праці привела до покращення обробітку землі. Позакласовий підхід до аналізу причини виникнення держави й визначення її суті знайшов відображення в ряді теоретичних концепцій. Наприклад, патріархальна доводила, що держава походить від сім'ї, яка розрослася (Аристотель), а теологічна теорія стверджувала, що держава подарована Богом. Особливістю розглянутих теорій є те, що їхні представники ставили перед собою завдання створити універсальну теорію походження держави й права, здатну пояснити причини й процес виникнення будь-якої держави. Історія свідчить про те, що подібні спроби є безперспективними. Різні держави виникали в силу самих різних причин, і уніфікувати їх у рамках однієї універсальної теорії неможливо. Проте це аж ніяк не означає, що не можна виділити найбільш загальні закономірності їхнього виникнення.

Виникнення держави являє собою досить тривалий історичний процес, який не можна розглядати як миттєвий акт: учора не було, а сьогодні вже є. Навіть якщо виходити з фактично підтвердженої теорії насильства, то варто мати на увазі, що: по-перше, акту насильства передує тривалий період, у надрах якого зароджуються основи держави, по-друге, сам факт акту насильства є лише умовним моментом виникнення держави, оскільки його становлення до такого соціального інституту, як власне держава, охоплює досить тривалий історичний період.

Держава виникає відносно об'єктивно. Об'єктивно тому, що не виникнути вона просто не може. Історія не пред'являє жодного факту, де на певному етапі розвитку суспільства останньому не знадобився такий орган керування, як держава. Відносно тому, що держава є продукт суспільства, а, отже, результат і свідомої діяльності людей.

Виникнувши на певному етапі розвитку суспільства, у доступному для огляду майбутньому держава буде незмінним його супутником.

...