Міжнародний досвід управління пенітенціарною системою

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародний досвід управління пенітенціарною системою

державний пенітенціарний служба юстиція

Державна пенітенціарна служба України, здійснивши протягом 2010-1011 років низку реформаторських заходів, не оминула увагою нові механізми налагодження діалогу з інституціями громадянського суспільства. Одним з експериментальних кроків у 2011 році, наприклад, можна вважати підтримку ініціативи Міжнародної громадської організації "Міжнародна Гельсінкська Асоціація з прав людини" у проведенні громадської експертизи стану взаємодії Державної пенітенціарної служби України з громадськими організаціями та об'єднаннями громадян.

Як на нашу думку, «європейські стандарти» та «права засуджених» є водночас як сильним, так і слабким місцем реформи, що пропонується. Не можна не висловити припущення, що усі зазначені вище аргументи, чесно кажучи, є здебільшого декларативними. Саме тому без відповіді залишаються багато питань, які аналізуються нижче.

Щодо «європейських стандартів», то Мін'юст цілком обґрунтовано звертає увагу на деякі висновки та рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі - ПАРЄ), у яких наголошується на необхідності підпорядкування українських пенітенціарних установ міністерству юстиції [5-8]. Якщо брати за основу ці документи, то, безумовно, все вказує на необхідність відомчого підпорядкування вітчизняних пенітенціарних установ саме Міністерству юстиції. Проте, проглянувши Європейські пенітенціарні правила, важко знайти пряму вказівку, що «європейські стандарти» полягають у підпорядкуванні пенітенціарних установ міністерствам юстиції. Ст.71 Правил містить лише перелік винятків, який прямо вказує на те, яким відомствам в'язниці підпорядковані бути не можуть. Зазначається, що «за пенітенціарні установи повинні відповідати органи державного управління, які не підпорядковані:

· військовому відомству;

· відомству поліції;

· відомству кримінального переслідування» [9].

Призначення Європейських пенітенціарних правил полягає у тому, щоб стимулювати органи державного управління пенітенціарними системами розробляти та впроваджувати відповідні політики та сучасні стилі менеджменту. Правила не являють собою певний формальний зразок [2]. Вони не мають обов'язкової сили у міжнародному праві, хоч вони і є загальновизнаним кодексом діяльності з питань управління в'язницями та поводження із ув'язненими [3]. Тому дотримання європейських стандартів Україною не означає копіювання певної організаційної структури, а створення, серед всього іншого, найбільш оптимальних умов для ресоціалізації засуджених та, як наслідок, убезпечення суспільства.

Світова практика наводить нам декілька моделей державного управління пенітенціарними системами. За класифікацію М.Ковальова [10], до них можна віднести наступні:

1. Управління пенітенціарною системою у повному обсязі покладене на міністерство юстиції;

2. Управління пенітенціарною системою у повному обсязі покладене на відомство поліції;

3. Управління пенітенціарною системою у повному обсязі покладене на окреме автономне відомство, яке не підпорядковано ані відомству поліції, ані міністерству юстиції;

4. Управління пенітенціарною системою покладене на об'єднане міністерство юстиції та поліції;

5. Управління пенітенціарною системою розподілене між міністерством юстиції та відомством поліції, коли місця виконання покарань перебувають у віданні міністерства юстиції, а місця попереднього ув'язнення - у віданні поліцейського відомства.

1. Міністерство юстиції.

Дійсно, для більшості європейських країн загальнопоширеною практикою стало підпорядкування пенітенціарних установ міністерствам юстиції. До цих країн відносяться Португалія, Франція, Бельгія. Люксембург, Італія, Греція, Туреччина, Республіка Ірландія, Англія та Уельс, Ісландія, Нідерланди, Бельгія, Німеччина, Данія, Австрія, Чехія, Словенія, Хорватія, Сербська Республіка Боснії та Герцеговини, Федерація Боснії та Герцеговини, Албанія, Македонія, Болгарія, Румунія, Сербія, Угорщина, Словаччина, Польща, Молдова, Литва, Латвія, Естонія, Росія, Швеція, Фінляндія, Вірменія та Азербайджан.

2. Поліцейське відомство.

Відповідно до Європейських в'язничних правил підпорядкування в'язниць поліцейському відомству є недопустимим. Проте існують приклади, коли розвинуті європейські країни підпорядковують пенітенціарну систему саме міністерствам внутрішніх справ.

Таким прикладом є Іспанія. У цій країні функція виконання покарань покладена на Міністерство внутрішніх справ, у складі якого діє Головна в'язнична адміністрація. Однак необхідно додатково сказати, що винятком є провінція Каталонія, де зазначена вище функція покладається на Секретаріат з питань в'язниць, реабілітації та ювенальної юстиції Департаменту юстиції.

Якщо говорити про європейські пострадянські країни, то після їх вступу до Ради Європи, майже усі вони підпорядкували пенітенціарні системи міністерствам юстиції, вивівши їх з відання міністерств внутрішніх справ. Єдиним винятком є Білорусь, де управління кримінально-виконавчою системою покладене на Департамент виконання покарань, що є структурною частиною Міністерства внутрішніх справ.

3. Автономне відомство.

В Україні функція реалізації кримінально-виконавчої політики та організації виконання покарань покладена на центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом - Державний департамент України з питань виконання покарань, який у новому положенні №587 від 10 червня 2009 року було визначено як «центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції».

У Гібралтарі В'язнична служба політично підзвітна Департаментові соціальних послуг, який має статус автономного відомства. В'язничні служби Північної Ірландії та Шотландії підпорядковані безпосередньо урядові. В Грузії функціонує окреме Міністерство з питань пенітенціарної системи, пробації та надання юридичної допомоги. В Чорногорії функція управління пенітенціарною системою покладена на Державну адміністрацію виконання покарань.

4. Об'єднане міністерство юстиції та поліції.

У декількох європейських країн існує об'єднане міністерство юстиції та поліції. Невелика територія цих країн обумовлює створення єдиного відомства, на яке, серед всього іншого, покладається і функція виконання покарань. До цієї групи належать Андорра, Монако, Мальта, Швейцарія, Кіпр та Косово. Винятком з цього правила становить така велика за територією європейська країна як Норвегія, де функція виконання покарань покладена на Королівське міністерство юстиції та поліції.

Європейські країни надають нам приклади майже усіх моделей державного управління пенітенціарними системами, хоч не можна не відзначити, що переважна більшість країн віддали в'язниці до відання міністерств юстиції. Проте не можна також не сказати, що в'язничні адміністрації країн, які належать до цієї моделі, мають набагато більше автономії у порівнянні з іншими структурними частинами міністерств юстиції.

Отже, сказати, що, начебто, усі країни зробили крок до підпорядкування пенітенціарних установ міністерства юстиції, не можна. У кожної країни є своя кількість населення, особливості адміністративно-територіального устрою, правові традиції, особливості судової системи. Тому, враховуючи таке різномаїття, можна впевнено сказати про неможливість «причісування» правових систем усіх національних держав до формальних вимог, які в Україні, на нашу думку, висвітлюються у дещо викривленому світі.

З урахуванням викладеного вище варто зробити деякі висновки.

З погляду організаційно-функціональної структури державного управління пенітенціарною системою Україна до недавнього часу була унікальним винятком з усієї пострадянської практики. Унікальність вітчизняної ситуації полягає у тому, що в'язниця є специфічним за своєю природою соціальним інститутом та публічною агенцією, що і обумовлює необхідність функціонування окремого, а головне - автономного відомства, діяльність якого була б спрямована на вирішення дуже й дуже важливих для суспільства завдань. Тому, якщо врахувати обсяг робіт, виконуваних при реалізації цих функцій, то стає зрозумілим, що мова може йти лише про автономне відомство.

Отже, доцільність повного підпорядкування вітчизняної пенітенціарної системи Міністерству юстиції ще не доведена. Сьогодні не існує доказів того, що Мін'юст буде тією «чарівною паличкою», яка вирішить або частково вирішить проблеми як пенітенціарної системи в цілому, так засуджених й осіб, які працюють у цій сфері. Йдеться зовсім не про те, хто є «кращим» - Мін'юст чи ДДУПВП. Питання, на нашу думку, полягає у відсутності фундаментальних, повних та, можливо, зрозумілих пояснень щодо того, яким чином підпорядкування пенітенціарних установ Мін'юсту сприятиме вирішенню проблем пенітенціарної системи, убезпеченню суспільства та ресоціалізації засуджених.

Тому, якщо практики, науковці та політики дійдуть згоди, що перепідпорядкування пенітенціарних установ Міністерству юстиції сприятиме безпеці суспільства та захисту прав громадян, то ця реформа, безумовно, має бути проведена. Але такому кроку має передувати багатоаспектне дослідження, результати якої б дійсно надавали підстави говорити про доцільність цієї реформи. Головне, щоб ця реформа не була наслідком лише дій політичних факторів, щоб її проведення було б обумовлено дійсними соціальними та кримінологічними потребами.

Література

1. Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління системою органів і установ виконання покарань». Реєстр. №3259. Джерело - www.rada.gov.ua

2. Ягунов Д. Перспективи відомчого підпорядкування пенітенціарної системи України: деякі думки з приводу деяких законопроектів // Актуальні проблеми європейської інтеграції. Випуск 5-й. - Одеса, 2009. - С.245-253.

3. Ягунов Д. Реформування структури державного управління пенітенціарною системою України в світлі європейських стандартів // Зона вільної торгівлі Україна - ЄС та європейська інтеграція: правові та економічні аспекти: Зб. ст. учасн. конф. (Одеса, 08.06.07). - Бібл. журн. «Юридичний вісник». - Одеса, 2007. - С.230-236.

4. Висновок №190 (1995) ПАРЄ щодо заявки України на вступ до Ради Європи від 26.09.1995. Джерело - www.coe.kiev.ua/uk/dogovory/N190(1995).html

5. Резолюція 1179 (1999) ПАРЄ «Дотримання Україною зобов'язань». Страсбург, 27 січня 1999 року. Джерело - http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_595

6. Резолюція 1262 (2001) ПАРЄ «Виконання обов'язків та зобов'язань Україною». Джерело - http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_607

7. Резолюція 1346 (2003) ПАРЄ Виконання Україною своїх обов'язків та зобов'язань». Джерело - www.coe.kiev.ua/uk/dogovory/RN1346(2003).html

8. Резолюція 1466 (2005) ПАРЄ «Про виконання обов'язків та зобов'язань Україною» 5 жовтня 2005 року. Джерело - http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_611

9. Recommendation Rec (2006)2 of the Committee of Ministers to member states on the European Prison Rules. Джерело - https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?id=955747

10. Ковалёв Н. Аналитическая записка «Пенитенциарные системы: сравнительный анализ организационно-правовых форм». Джерело - www.zakon.kz/134443-analiticheskaja-zapiska-penitenciarnye.html

11. В Британии созданы тюрьмы для иностранцев // Преступление и наказание. - 2008. - №4. - С.46.

Размещено на Allbest.ru