Правове регулювання договорів перевезення
Поняття та види, зразок укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів, його виконання та правове регулювання. Відповідальність за затримку відправлення груза чи пасажира, порушення строку їх доставки до пункту призначення або втрату.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.04.2014 |
| Размер файла | 44,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
«Правове регулювання договорів перевезення»
Розділ 1. Загальна характеристика транспортних договорів
1.1 Зразок укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів
У ЦК України (п. 1 ст. 928) окремо дається визначення договору про перевезення вантажу. За договором про перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір про перевезення конкретного вантажу є реальним, оскільки він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення. Послуга за перевезення надається за плату, причому обидві сторони наділяються у договорі правами та обов'язками. Отже, договір про перевезення -- оплатний і двосторонній.
Підприємства залізничного, повітряного, морського, автомобільного та річкового транспорту, враховуючи встановлені обсяги перевезення для кожного з відправників, укладають з ними особливі організаційні договори (спеціальні, річні, довгострокові, навігаційні), спрямовані на організацію майбутніх перевезень вантажів. Так, відповідно до статей 34--36 Статуту автомобільного транспорту за річним договором автотранспортне підприємство зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник -- пред'являти до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. У річному договорі встановлюються обсяги та умови перевезення, порядок розрахунків, визначаються раціональні маршрути та схеми вантажопотоків.
Договори про організацію перевезень на морському транспорті називаються довгостроковими (ст. 128 Кодексу торговельного мореплавства), на річковому -- навігаційними (ст. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту).
За новим ЦК України укладення довгострокових договорів можливе на будь-якому виді транспорту: перевізник І власник (володілець) вантажу в разі потреби здійснювати систематичні перевезення можуть укласти довгостроковий договір. За цим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажів -- передавати їх до перевезення у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі про перевезення вантажів визначаються обсяги, строки та інші умови надання транспортних засобів і подання вантажів до перевезення, порядок розрахунків та інші умови перевезень [2].
Договори про організацію перевезень є консенсуальними, оскільки вважаються укладеними з моменту надання угоді сторін належної (письмової) форми. Вони не передбачають перевезення конкретного вантажу, тому не є товарними угодами.
Зобов'язання з перевезення конкретного вантажу виникає з договору перевезення, що укладається у момент прийняття перевізником від відправника вантажу разом з відповідним транспортним документом. Якщо укладенню договору передує планове завдання, то сторони конкретизують його на основі оперативних документів, зокрема декадних заявок -- на залізничному, річковому та повітряному транспорті.
Так, для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється місячне планування перевезень, основою якого є поточні або довгострокові договори про організацію перевезення та замовлення відправників.
Начальник залізниці та уповноважені ним посадові особи за заявою відправника без додаткової плати дозволяють завантаження понад план та поза планом, змінюють передбачені планом залізниці та станції призначення в порядку та розмірах, установлених Правилами, дозволяють внутрістанційні перевезення вантажів. Начальник станції за заявою вантажовідправника дозволяє без додаткової плати змінювати передбачений планом тип рухомого складу, змінювати вид вантажу у межах однієї номенклатурної групи, передбаченої планом, змінювати в місячних планах перевезень залізниці та станції призначення в обсягах до 50 відсотків планової (договірної) норми.
З плану перевезень або прийнятого до виконання замовлення на перевезення вантажу виникає зобов'язання, за яким перевізник повинен подати перевізні засоби відправникові та прийняти від нього вантаж, а відправник -- пред'явити вантаж до перевезення. Відповідно до п. 1 ст. 940 ЦК України перевізник за неподання транспортних засобів для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання поданих транспортних засобів з інших причин несуть відповідальність, передбачену погодженням сторін, якщо інше не передбачено транспортними кодексами (статутами). договір правовий перевезення
Оскільки нині до автотранспортних підприємств плани перевезень вантажів не доводяться, сторони несуть зазначену відповідальність за невиконання зобов'язань щодо обсягів вантажу, який підлягає перевезенню за договором (разовим замовленням). Зокрема, відправник, який не пред'явив вантаж до перевезення автомобільним транспортом, сплачує автотранспортній організації штраф у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї непред'явленої кількості вантажу порівняно з кількістю, передбаченою договором на певний місяць. Вантаж, пред'явлений відправником у стані, що не відповідає правилам перевезення, і не приведений ним у належний стан у строк, що забезпечує своєчасну відправку, вважається непред'явленим.
Так само автотранспортна організація, що не подала відправникові транспортні засоби, достатні для перевезення вантажу, передбаченого договором або прийнятим до виконання разовим замовленням, повинна сплатити йому штраф у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї невивезеної кількості підготовленого до відправлення вантажу порівняно з договірною кількістю. Надання перевізних засобів, непридатних до перевезення вантажу, передбаченого замовленням, прирівнюється до ненадання транспортних засобів.
За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень сплачується штраф у таких розмірах:
за вантажі, перевезення яких планується у тоннах і вагонах, -- з тонни по 5 відсотків ставки добової плати за користування вагонами;
за вантажі, перевезення яких планується тільки у вагонах (контейнерах), -- за вагон (контейнер) по дві добові ставки плати за користування вагонами (контейнерами).
За незабезпечення завантаження маршруту з винної сторони стягується на користь іншої сторони, крім штрафу за невиконання плану перевезень, штраф за маршрут у розмірі трьох добових ставок плати за користування вагонами.
Залізниця і відправник несуть також відповідальність за недодержання зобов'язань з надпланових перевезень вантажів за заявками відправника, прийнятими залізницею, а також за надолуження невиконання плану попереднього місяця.
За невиконання плану перевезень по залізницях призначення вантажовідправник сплачує штраф за вагон (контейнер) у розмірі однієї добової ставки за користування вагоном (контейнером) (ст. 106 Статуту залізниць).
У разі невиконання планів перевезення вантажів на річковому транспорті перевізник та відправник відповідають у розмірі 25 відсотків перевізної плати за всю не пред'явлену або невивезену кількість вантажу. Таку саму відповідальність несе відправник за непред'явлення вантажу до перевезення. Штрафи за невиконання зобов'язань, що випливають з плану перевезення чи прийнятого до виконання замовлення на позапланове перевезення, є виключною неустойкою, адже збитки від неподання перевізних засобів та непред'явлення вантажу сторони одна одній не відшкодовують.
Відповідно до п. 2 ст. 940 ЦК України перевізник і відправник вантажу звільняються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невикористання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямах, установленого у випадках І порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).
У транспортних статутах і кодексах наведено вичерпний перелік обставин, за наявності яких відправник і перевізник звільняються від сплати штрафу за невиконання плану перевезення вантажів. Так, автотранспортна організація і відправник звільняються від відповідальності за порушення обов'язків щодо обсягу належного до перевезення вантажу, якщо це сталося внаслідок: 1) явищ стихійного характеру (заметів, повені, пожежі тощо); 2) аварії на підприємстві, внаслідок якої робота підприємства була припинена на строк не менше трьох діб; 3) тимчасового припинення або обмеження перевезень вантажів визначеними шляхами, встановленими у порядку, передбаченому Статутом автомобільного транспорту.
Підстави для звільнення сторін від відповідальності за невиконання плану перевезення передбачені також на інших видах транспорту. Проте, коли невиконання плану перевезення сталося з причин, не зазначених у цих переліках, але,які не можуть бути визнані і як провина сторони у зобов'язанні, відповідальність з перевізника чи відправника не знімається.
Принцип реального виконання зобов'язань, які випливають з плану перевезення, полягає в тому, що на вимогу вантажовідправника неподані перевізні засоби в одному періоді перевізник повинен надолужувати у наступних періодах. Цей обов'язок перевізника кореспондує обов'язку відправника як постачальника за договором поставки поповнювати недопоставлену кількість продукції у наступних здавальних періодах. У цьому разі норми, що регулюють договірні відносини з поставок, взаємодіють з нормами транспортного законодавства. Зокрема, залізниця у разі неподачі з її вини перевізних засобів для виконання місячного плану перевезення вантажів зобов'язана на вимогу вантажовідправника виділити перевізні засоби для поповнення недовантаження протягом наступного місяця цього самого кварталу. Перевізні засоби, не подані в останньому місяці кварталу, мають бути виділені у першому місяці наступного кварталу.
На морському та річковому транспорті поповнення недовантажень здійснюється у межах навігаційного періоду.
Сторонами у договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник. Перевізниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами). Це, зокрема, залізниці, річкові та морські пароплавства, авіаційні підприємства та автогосподарства. Якщо перевезення вантажу здійснюється у прямому, прямому змішаному сполученні, то учасниками перевізного процесу на стороні перевізника виступають кілька транспортних організацій одного чи кількох видів транспорту. Договір з відправником вантажу укладає транспортна організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж для перевезення у пункті відправлення. Всі наступні транспортні організації, які беруть участь у перевезенні, щодо початкового перевізника є третіми особами, на які за чинними на транспорті правилами покладається виконання зобов'язання з перевезення (513 ЦК України).
Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві власності, або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.
Крім перевізника та відправника, учасником перевезення є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, контрактації, купівлі-продажу тощо) і вже на основі цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж.
Обов'язок одержувача прийняти вантаж у пункті призначення випливає також з юридичного факту укладення договору перевезення конкретного вантажу. Цей обов'язок закріплено у транспортних статутах (кодексах). Так, на залізничному транспорті вантажоодержувач повинен прийняти і вивезти зі станції вантаж, який прибув на його адресу. У разі прибуття вантажу, поставка якого не передбачена договором, одержувач повинен прийняти цей вантаж від станції на відповідальне зберігання. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому разі, коли його якість внаслідок псування чи пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового використання вантажу.
Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад, вимагати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортними правилами обов'язки (прийняти вантаж, здійснити доплату за перевезення тощо).
Перевезення вантажу оформляється спеціальним транспортним документом, який супроводжує вантаж і по суті є письмовою формою договору. Таким документом при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є накладна (ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту), автомобільним -- товарно-транспортна накладна (ст. 47 Статуту автомобільного транспорту), морським -- коносамент (статті 134 і 135 Кодексу торговельного мореплавства).
Договір морського перевезення вантажу може бути укладений за умови надання для перевезення всього судна, його частини або певних суднових приміщень (п. 1 ст. 134 І ст. 136 Кодексу торговельного мореплавства).
Чартер застосовується і для перевезення пасажирів, багажу, вантажів та пошти повітряним транспортом. Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для Іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству (ст. 61 Повітряного кодексу).
Договір перевезення вантажу укладають шляхом зустрічних дій обох сторін: подачі перевізником транспортного засобу і пред'явлення відправником вантажу разом із заповненим на кожну відправку транспортним документом (наприклад, накладною). У ньому зазначаються головні умови договору перевезення: найменування учасників, характеристика вантажу, дата прийняття його до перевезення тощо.
Перевізник має право перевірити ці документи щодо їх точності та достовірності. Основний перевізний документ супроводжує вантаж і в пункті призначення видається одержувачеві разом з вантажем.
1.2 Поняття та види договору перевезення, його правове регулювання
Перевезенню та договору перевезення присвячені статті 908-928 ЦК України та норми, які регулюють порядок здійснення перевезення, що мають місце у ряді законодавчих актів -- Повітряному кодексі України, Кодексі торговельного мореплавства України, Статуті залізниць України та ін.
До революції 1917 р. договір перевезення існував як один із видів договору підряду, причому значна увага приділялася лише залізничним та морським перевезенням, інші види (наприклад річкове сполучення у межах країни) не регулювалися. Але доктрина виходила з того, що це є самостійний договір, який вимагає детального регулювання. Так, Г.Ф. Шершеневич при класифікації цивільно-правових договорів виділяв перевезення як самостійний вид договору в групі договорів на надання користування чужими послугами нарівні з підрядом, дорученням, комісією та ін.
У ЦК України, де містяться істотні умови, приводяться їх визначення та класифікація, договори перевезення та транспортного експедирування відображені узагальнено.
Договір перевезення за об'єктами поділяється на такі види: 1) перевезення вантажу; 2) перевезення багажу; 3) перевезення пасажирів.
Залежно від виду транспорту існують такі види перевезення транспортом: залізничним; внутрішньоводним; повітряним; морським (міжнародні морські перевезення та перевезення всередині країни (каботажні перевезення: малий каботаж -- між портами одного моря, великий каботаж -- між портами різних морів), автомобільним (міські перевезення, що здійснюються у межах міста, приміські -- за межі міста (іншого населеного пункту) на відстань 50 кілометрів включно; міжміські -- перевезення, що здійснюються за межі міста (іншого населеного пункту) на відстань більше 50 кілометрів; міжобласні -- перевезення, що здійснюються на території двох та більше областей; міжнародні -- за межі України).
За кількістю транспортних організацій, що виступають на стороні перевізника, договір може бути: договором перевезення лише одним видом транспорту, що називається перевезенням у місцевому сполученні; при перевезенні вантажу за одним транспортним документом різними транспортними організаціями одного виду транспорту -- договором перевезення у прямому сполученні; коли перевезення здійснюється за одним транспортним документом різними транспортними організаціями різних видів транспорту, його називають перевезенням у прямому змішаному сполученні (комбінованим перевезенням). На залізничному транспорті залежно від кількості вантажу розрізняють: дрібні перевезення; повагонні перевезення; помаршрутні перевезення (перевезення цілими составами).
На морському транспорті існують: лінійні регулярні перевезення (здійснюються на певних напрямках за твердим розкладом); трампові (нерегулярні) перевезення (здійснюються на основі вільної домовленості сторін).
У системі транспортних договорів особливе місце займає договір на перевезення вантажів, оскільки є найбільш поширеним.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 ЦК України).
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, оскільки перевізник зобов'язаний скласти та видати відправнику відповідний документ про прийняття вантажу до перевезення. Цим документом може бути транспортна накладна, коносамент або інший документ, передбачений транспортним статутом або кодексом.
Цей договір є реальним у оскільки відправник передає вантаж перевізнику, а останній видає документ, що підтверджує цей факт.
Предметом договору є послуги з доставки, зберігання, видачі, завантаження-розвантаження вантажів.
Договір перевезення має оплатний характер. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування встановлюється за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими в установленому порядку (ст. 916 ЦК України).
Договір перевезення укладається на певні терміни, за порушення яких встановлюються штрафи, обумовлені, як правило, статутами чи кодексами. У разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами) (ст. 923 ЦК України).
Договір перевезення -- двосторонній.
Сторонами договору виступають перевізник та відправник вантажів. Перевізник -- транспортна організація, що здійснює функції громадського візника і зобов'язана здійснювати перевезення на вимогу будь-кого, хто до неї звернеться. Відправник -- будь-який суб'єкт цивільного права [4].
У договорі може брати участь третя особа -- вантажоотримувач, який не брав участі в укладенні договору, але наділений певним обсягом прав -- зокрема правом вимагати від перевізника видачі вантажу, а також певними обов'язками -- наприклад, доплатити провізну плату та отримати вантаж. Завдяки цьому договір схиляється за ознаками до договорів на користь третьої особи.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору на перевезення вантажу. Договір перевезення є публічним договором.
1.3 Виконання договорів про перевезення вантажів
За договором про перевезення вантажу транспортна організація -- перевізник повинна доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві). Проте належне виконання договору перевізником обумовлене додержанням ним ряду умов, що випливають із договору або безпосередньо зі статуту (кодексу) і необхідні для нормального початку та завершення перевізного процесу. Це, зокрема, стосується стану перевізних засобів. Перевізник повинен подавати під навантаження справні вагони й контейнери, придатні для перевезення певного вантажу, очищені від залишків вантажу і сміття, а в разі потреби -- промиті та продезинфіковані. Придатність вагонів для перевезення вантажу визначає відправник, засобами якого здійснюється завантаження, або залізниця, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці, а придатність контейнерів, цистерн та бункерних напіввагонів -- відправник.
Розрізняють справність рухомого складу для перевезення вантажу у технічному та комерційному відношеннях. Вагон чи контейнер може бути технічно справним, однак непридатним для перевезення конкретного вантажу в комерційному відношенні. Наприклад, контейнер має стійкий сторонній запах, а до навантаження призначено продовольчі товари, що сприймають цей запах. Під придатністю рухомого складу в комерційному відношенні для перевезення цього вантажу слід розуміти технічний і фізичний стани рухомого складу, від яких залежить забезпечення збереженості вантажу при перевезенні. Тому, якщо поданий під навантаження вагон або контейнер за своїм технічним станом або у комерційному відношенні не забезпечить збереження вантажу при перевезенні, вантажовідправник може відмовитися від навантаження його у цей рухомий склад.
При морських перевезеннях вантажів перевізник повинен заздалегідь, до початку рейсу, привести судно в мореплавний стан: забезпечити технічну придатність судна до плавання, належним чином спорядити його, укомплектувати екіпажем і забезпечити всім необхідним, а також привести трюми та всі інші приміщення судна, де перевозиться вантаж, у такий стан, який забезпечував би приймання, перевезення та збереження вантажу (ст. 143 Кодексу торговельного мореплавства) [5]. Такі самі обов'язки перевізника передбачено правилами, що діють на річковому та автомобільному транспорті.
У поняття придатності рухомого складу включається і вимога щодо належного опломбування перевізних засобів. Так, завантажені криті вагони та цистерни пломбуються пломбами залізниці, коли вона їх завантажувала, та пломбами відправника, коли транспортні засоби завантажував відправник. Опломбування перекриває доступ до вантажу під час його перевезення.
Перевізник повинен забезпечити цілість і схоронність прийнятого до перевезення вантажу. Цей обов'язок виникає з моменту одержання перевізником вантажу до перевезення і до видачі його одержувачеві у пункті призначення. Порушення перевізником цього обов'язку призводить до відповідальності за втрату, недостачу, псування чи пошкодження вантажу. Забезпечення цілості і схоронності вантажу включає також додержання особливих правил перевезення, що стосуються певних видів вантажів. Так, вантаж, який швидко псується при перевезенні, потребує додержання відповідних температур. На автомобільному транспорті контроль за температурним режимом здійснюють контрольно-пропускні пункти автотранспортних організацій, що відображається у листі контрольних перевірок.
Перевізник повинен своєчасно виконати свій обов'язок з доставки вантажу до пункту призначення та видачі його одержувачеві. Строки доставки встановлюють транспортні статути (кодекси) або правила перевезення. Якщо строк доставки у зазначеному порядку не встановлений, сторони мають право визначити його у договорі (ст. 938 ЦК України). При перевезеннях у прямому змішаному сполученні строки доставки вантажів встановлюють за сукупністю строків доставки їх залізничним та іншими видами транспорту і обчислюють на основі чинних на цих видах транспорту правил обчислення строків доставки (ст. 171 Статуту внутрішнього водного транспорту, ст. 118 Статуту автомобільного транспорту).
Існує кілька частин строків доставки вантажу, зокрема на залізничному транспорті вони включають: а) час на виконання необхідних дій з відправлення вантажу; б) час на транспортування, тобто перебування вантажу в дорозі; в) строк на видачу вантажу одержувачеві. Строк доставки залежить і від швидкості (вантажної чи великої), якою відправлено вантаж. Вантаж вважається доставленим у строк, визначений законом чи договором, якщо на станції призначення його розвантажено засобами залізниці чи вагон (контейнер) з вантажем подано під розвантаження засобами одержувача до закінчення встановленого строку доставки. При затримці подачі вагонів (контейнерів) під розвантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, що залежать від одержувача, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого строку доставки (ст. 41 Статуту залізниць). На автомобільному транспорті дуже важливою є фіксація у товарно-транспортних накладних часу прибуття й вибуття автомобілів під навантаження або розвантаження. Відповідно до ст. 53 Статуту автомобільного транспорту час прибуття автомобіля під навантаження обчислюється з моменту пред'явлення водієм дорожнього листа в пункті навантаження, а час прибуття автомобіля під розвантаження -- з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної у пункті розвантаження. На морському транспорті строки доставки вантажів можуть бути встановлені законом чи договором, а в разі їх відсутності вантаж доставляється відповідно до строків, звичайно прийнятих у морській практиці (ст. 160 Кодексу торговельного мореплавства).
Нарешті, у пункті призначення перевізник повинен видати вантаж одержувачеві, зазначеному в транспортному документі.
Видача вантажу одержувачеві -- завершальний процес перевезення. Перевізник повинен повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Так, залізниця повідомляє одержувача в день прибуття вантажу, проте не пізніше 12 годин наступного дня.
Разом з тим одержувач повинен прийняти вантаж від перевізника і вивезти його зі станції (порту) призначення. Одержувач має повністю розвантажити вагони, цистерни та контейнери. Після розвантаження вагони та контейнери мають бути очищені всередині і ззовні. Очищення і промивання, а в разі потреби дезинфекція вагонів після перевезення тварин, птиці, сирих продуктів та вантажів, які швидко псуються, здійснюються засобами залізниці за рахунок одержувача.
На автомобільному транспорті до внесення перевізної плати автотранспортні підприємства вантажі до перевезення не приймають (ст. 104 Статуту автомобільного транспорту). Крім транспортних послуг при перевезенні вантажів, автотранспортні підприємства за договорами з відправниками чи одержувачами надають за плату додаткові послуги (експедиційні операції, зберігання вантажів тощо). На деяких видах транспорту передбачається винагорода (премія) за дострокове навантаження або розвантаження транспортних засобів. Наприклад, за угодою сторін у договорі морського перевезення може бути передбачена винагорода за закінчення вантаження судна раніше, ніж це передбачено стадійним часом (ст. 149 Кодексу торговельного мореплавства).
Розділ 2.Види договорів перевезення
2.1 Договір перевезення вантажу
Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва. Він покликаний задовольняти потреби населення та народногосподарського комплексу в перевезеннях.
Сутність економічних відносин, які виникають у процесі здійснення перевезення вантажів, полягає у тому, що вони є продовженням процесу виробництва. Транспорт, як самостійна галузь народного господарства України, не може існувати поза виробництвом, він виконує функцію переміщення результатів останнього - продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання. Сьогодні основу функціонування транспортного комплексу України становлять ринкові відносини, найважливішими елементами яких є демонополізація, цивілізована конкуренція, рівність структур усіх форм власності та розширення сфери застосування приватного капіталу.
Перевезення вантажів - один з видів господарської діяльності, яка здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей вид діяльності може здійснюватися як з метою одержання прибутку, так і без такої мети (наприклад, морські та повітряні судна можуть використовуватися для перевезень у наукових, навчальних цілях або під час несення спеціальної державної служби тощо). У першому випадку перевезення вантажів є різновидом комерційної господарської діяльності, а в другому - різновидом некомерційної господарської діяльності.
Сферу господарських відносин, які виникають у процесі перевезення вантажів, становлять господарсько-виробничі (виникають при укладенні та виконанні договору перевезення вантажу), організаційно-господарські (наприклад, планування, ліцензування діяльності підприємств транспорту щодо здійснення перевезень вантажів) та внутрішньогосподарські (наприклад, відносини, що виникають між авіакомпанією та її представництвом або філією в іншому населеному пункті) відносини.
Основним засобом регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання, що здійснюють перевезення вантажів, є ліцензування такої діяльності.
Правові основи ліцензування перевезення вантажів визначено статтями 12, 14 ГК та Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Умови та порядок ліцензування окремих видів вантажних перевезень регулюються:
- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі);
- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом;
- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом;
- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом;
- Ліцензійними умовами провадження розроблення, випробування, виробництва, експлуатації ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем;
- іншими нормативно-правовими актами.
Суб'єктами відносин перевезення вантажів визнаються учасники господарських відносин, які організовують вантажні перевезення або здійснюють їх безпосередньо. Відповідно до цього визначають прямих (сторони договору перевезення вантажу) і непрямих (експедитори, аеропорти, залізничні станції, автовокзали, морські порти тощо) учасників процесу перевезення вантажів.
До суб'єктів господарювання, що безпосередньо здійснюють перевезення вантажів, належать сторони договору перевезення вантажу: перевізник, вантажовідправник та вантажоодержувач. Вони є прямими учасниками процесу перевезення вантажу, які реалізують свою господарську компетенцію у цій сфері.
Перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.
Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб'єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов'язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.
Зазначимо особливості правового статусу повітряного, залізничного та морського перевізника.
Повітряним перевізником згідно із статтею 59 Повітряного кодексу України визнається будь-яка юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення, має права експлуатанта авіаційної техніки. У свою чергу, під експлуатантом слід розуміти особу, організацію або підприємство, що експлуатує повітряні судна або пропонує свої послуги у цій галузі. Статус експлуатанта підтверджується наявністю у нього сертифіката, який дозволяє виконувати повітряні перевезення у відповідності з вимогами нормативних документів цивільної авіації. Умови та порядок проведення сертифікації експлуатантів встановлено Правилами сертифікації експлуатантів, затвердженими наказом Мінтрансу України від 29 травня 1998 р. Для отримання доступу на конкретний ринок авіаційних перевезень експлуатанту, крім сертифіката експлуатанта, необхідно мати ліцензію на здійснення повітряних вантажних перевезень та отримати дозвіл у Державному департаменті авіаційного транспорту України згідно з Положенням про порядок видачі дозволів, що регулюють доступ експлуатантів на ринок авіаційних перевезень та робіт, затвердженим наказом Державного департаменту авіаційного транспорту України.
Визначення категорії «експлуатант повітряного судна» є похідним від категорій «власник повітряного судна» та «судновласник», що розкривають правовий статус особи, яка володіє повітряним судном на законних підставах. Власником повітряного судна можна визначити суб'єкт господарювання, який на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому повітряним судном; відповідно, судновласником - суб'єкт господарювання, який експлуатує повітряне судно від свого імені незалежно від того, є він власником цього повітряного судна чи використовує його на інших законних підставах.
Отже, повітряним вантажним перевізником є такий суб'єкт господарювання - власник або судновласник повітряного судна, який здійснює експлуатацію останнього для вантажних перевезень на підставі ліцензії, сертифіката експлуатанта та дозволу, що регулює доступ на ринок авіаційних перевезень.
На залізничному транспорті залізничним вантажним перевізником є залізниця. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про залізничний транспорт» залізниця - це статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу котрого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі. Сьогодні в Україні функціонують шість залізниць: Південно-Західна, Придніпровська, Донецька, Львівська, Одеська, Південна.
Залізничний вантажний перевізник повинен мати ліцензію на здійснення вантажних перевезень та сертифікат відповідності згідно з ДСТУ-2296 або свідоцтво про визнання закордонного сертифіката. Сертифікаційна діяльність на залізничному транспорті - обов'язкова частина процедури обгрунтування можливості здійснення суб'єктами господарювання перевезення вантажів і здійснюється у порядку, передбаченому Положенням про сертифікаційну діяльність на залізничному транспорті України, затвердженим наказом Мінтрансу України від 1 червня 1998 р.
Згідно із статтею 8 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р; перевезення вантажів проводиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, у тому числі розташованим за межами України. Передача в оренду вагонів проводиться для здійснення перевезень у межах України в порядку, встановленому Інструкцією про порядок передачі в оренду вантажних вагонів, затвердженою наказом Мінтрансу України від 28 квітня 1997 р. № 151.
Отже, залізничний вантажний перевізник - це такий суб'єкт господарювання, який є власником залізничного транспортного засобу або використовує його на законних підставах для перевезення вантажів згідно з ліцензією і сертифікатом, що підтверджують його господарську компетенцію у цій сфері.
Роль перевізника на морському та внутрішньому водному транспорті виконує судновласник або власник судна. Згідно із статтею 20 КТМ судновласником визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені незалежно від того, є вона власником судна чи використовує його на інших законних підставах; власником судна є суб'єкт права власності або особа, яка здійснює щодо закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності. Це стосується також власників річкових суден, правовий статус яких врегульовано Статутом внутрішнього водного транспорту СРСР, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р.
Слід зауважити, що у практиці торговельного мореплавства у більшості випадків перевезення здійснює не власник морського судна, а особа, яка експлуатує його на підставі договору фрахтування. Перевізник, таким чином, є фрахтувальником за договором фрахтування, з одного боку, і перевізником за договором перевезення - з іншого. У цьому випадку ми водночас маємо справу з правовідносинами, що виникають внаслідок фрахтування морського судна, і з правовідносинами, що виникають внаслідок перевезення вантажу. Можливо, це є підґрунтям того, щоб кожний з термінів («перевізник» і «фрахтівник») застосовувався лише стосовно договору відповідного виду.
Перевізниками вантажів морським та внутрішнім транспортом за часів СРСР були державні пароплавства. Сьогодні перевізниками можуть бути не лише пароплавства, а й інші суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на здійснення перевезень у передбаченому законодавством України порядку.
Отже, вантажним перевізником на морському та внутрішньому водному транспорті є такий суб'єкт господарювання, судновласник або власник морського судна/судна внутрішнього плавання, який здійснює експлуатацію даного судна для вантажних перевезень морськими чи внутрішніми водними шляхами на підставі ліцензії.
Правове становище перевізника може характеризувати його особливий статус - статус національного перевізника. Набуття вказаного статусу підприємствами морського і річкового транспорту передбачено Порядком проведення конкурсу щодо надання судноплавним компаніям статусу національного перевізника, затвердженим наказом Мінтрансу України від 4 вересня 2001 р. Сьогодні статус національного перевізника отримали Відкрите акціонерне товариство «Українське Дунайське пароплавство» (наказ Мінтрансу України від 29 жовтня 2001 р. № 729) та судноплавна компанія «Укрферрі» (наказ Мінтрансу України від 26 квітня 2002 р. № 284). Умови проведення конкурсу на право отримання зазначеного статусу повітряного перевізника встановлено Положенням про проведення конкурсу на право отримання статусу національного повітряного перевізника, затвердженим наказом Мінтрансу України від 20 березня 1997 р.
Правовий статус вантажовідправника характеризується такими ознаками: по-перше, він вступає у договір перевезення вантажу від свого імені; по-друге, предметом зобов'язань вантажовідправника є надання вантажу разом з перевізними документами перевізнику; по-третє, вантажовідправник повинен бути зазначений як такий у перевізних документах.
Юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення правовідносин між вантажовідправником і перевізником, є передача вантажу останньому. Вантажовідправниками можуть бути суб'єкти господарювання, яким вантаж належить на праві власності або інших законних підставах.
Вантажовідправник є стороною договору перевезення вантажу, функціональне призначення якого полягає у тому, що він зобов'язаний ввірити перевізнику вантаж для його перевезення.
Таким чином, вантажовідправником є такий суб'єкт господарювання, який вступає у договір перевезення вантажу від свого імені, зобов'язується надати перевізнику для перевезення вантаж разом з перевізними документами, в яких він значиться як такий.
Правовий статус відправника за договором морського перевезення вантажу поєднується з таким учасником перевезення, як фрахтувальник. Відповідно до частини 2 статті 133 КТМ фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, які уклали між собою договір фрахтування судна (чартер). Однак поняття договору фрахтування судна міститься у статті 203 КТМ, яка визначає сторонами договору судновласника і фрахтувальника, а не фрахтівника і фрахтувальника. Слід визнати, що правовий статус відправника за договором морського перевезення вантажу відмінний від правового статусу фрахтувальника, оскільки предметом зобов'язань відправника є подання вантажу для перевезення, а фрахтувальника - використання судна для перевезень або інших цілей торговельного мореплавства.
Поряд з перевізником та вантажовідправником, суб'єктом відносин з перевезення вантажу є вантажоодержувач - особа, уповноважена на одержання вантажу.
Господарський кодекс України визначає основи правового регулювання господарської діяльності щодо перевезення вантажів усіма видами транспорту, що становлять Єдину транспортну систему України.
Термін «транспорт» має широке тлумачення: так визначається окрема галузь народного господарства, вид господарської діяльності - переміщення вантажів та засоби перевезення.
Закон України «Про транспорт» визначає склад залізничного, автомобільного, річкового, авіаційного, морського транспорту та інших видів транспорту (транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту, шляхи сполучення, а також промислові, будівельні, торговельні й постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями різних форм власності).
Щодо процесу перевезення вантажів йдеться про транспортні засоби, за допомогою яких здійснюється перевезення (рухомий склад залізничного транспорту, морські судна, річкові судна, рухомий склад автомобільного транспорту, повітряні судна) та про належність цих засобів до того чи іншого виду транспорту - залізничного, морського, автомобільного тощо. Тому поняття «транспорт» ширше за поняття «транспортний засіб»:
- під транспортом слід розуміти сукупність механічних засобів, за допомогою яких здійснюються перевезення, а також увесь виробничо-технологічний комплекс, за допомогою якого надаються послуги з перевезення та інші транспортні послуги споживачам;
- під транспортним засобом - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів (п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р.).
Транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньо торговельних і транзитних вантажів визначено Правилами здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1993 р.
Транспортно-експедиційне обслуговування вантажів здійснюється експедиторами, які діють в інтересах та за дорученням вантажовідправників і вантажоодержувачів. Експедитор є таким суб'єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу перевезення вантажів. Експедитором може бути як суб'єкт господарювання, що спеціалізується на транспортно-експедиційних послугах (транспортно-експедиторська організація), так і перевізник, порт, пристань, які мають відповідну інфраструктуру. Експедитор є непрямим учасником процесу перевезення вантажу.
Транспортне експедирування, як вид господарської діяльності, не може розглядатися окремо від перевезення. Це - комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час їх видачі тощо). І саме вказане дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті, є транспортною послугою.
Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.
Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері організації і здійснення вантажних перевезень, становить законодавство про вантажні перевезення, що за предметом правового регулювання належить до такого інституту господарського законодавства, як транспортне законодавство.
Відповідно до критерію систематизації законодавства про вантажні перевезення за предметом правового регулювання можна визначити загальне і спеціальне законодавство про вантажні перевезення.
До складу загального законодавства входять нормативно-правові акти, які регулюють діяльність усіх суб'єктів господарювання, у тому числі таких, які здійснюють перевезення вантажів (наприклад Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про транспорт» тощо).
До складу спеціального законодавства входять нормативно-правові акти, які не суперечать загальним і водночас уточнюють, доповнюють або конкретизують їх щодо вантажних перевезень (наприклад Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України, Статут залізниць України тощо). За своєю правовою сутністю це комплексно-кодифіковані нормативні акти.
Особливі умови перевезення небезпечних вантажів врегульовано Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів», який визначає правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом. У Законі визначено основні напрями державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів, права та обов'язки сторін договору щодо перевезення таких вантажів.
З метою забезпечення безпеки морських перевезень вантажів наказом Мінтрансу України від 14 грудня 1998 р. № 497 затверджено Положення про порядок підготовки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення. Згідно з цим Положенням інформацію про вантаж становлять документи, які містять відомості, необхідні для забезпечення належного розміщення та безпечного перевезення вантажів (генеральних, навалочних, небезпечних тощо), або підтверджують його транспортні характеристики чи свідчать про вжиті заходи щодо підготовки до транспортування. На повітряному транспорті спеціальні правила перевезення небезпечних вантажів регулюються Інструкцією про повітряні перевезення спеціальних та небезпечних вантажів, затвердженою наказом Мінтрансу України від 25 жовтня 1999 р. № 509.
Закон України «Про транзит вантажів» визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України.
Законодавство України, що регулює відносини учасників процесу перевезення пасажирів та їх багажу, становлять норми Цивільного кодексу України, а також інші нормативно-правові акти залежно від виду транспорту, яким має бути здійснено таке перевезення.
Залізничні перевезення пасажирів регламентовано Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затвердженими наказом Мінтрансу України від 28 липня 1998 р. № 297; постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. № 252 «Про порядок обслуговування громадян залізничним транспортом», постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1995 р. № 903 «Про Правила поведінки громадян на залізничному транспорті» та іншими нормативно-правовими актами.
На морському транспорті пасажирські перевезення виконуються відповідно до статей 184- 194 КТМ, Правил перевезення пасажирів, ручної поклажі і багажу та надання послуг на судах і у портах Міністерства морського флоту СРСР, затверджених Міністерством морського флоту СРСР 1 червня 1987 р. (РД 31.16.02-87), та інших нормативно-правових актів. На внутрішньому водному транспорті пасажирські перевезення врегульовані Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801. Повітряні перевезення пасажирів регулюються Повітряним кодексом України; Правилами повітряних перевезень пасажирів і багажу, затвердженими наказом Мінтрансу України від 25 липня 2003 р. № 568; Правилами виконання чартерних рейсів, затвердженими наказом Мінтрансу України від 18 травня 2001 р. № 297; іншими нормативно-правовими актами. Перевезення пасажирів автомобільним транспортом регламентовано Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176, та іншими нормативно-правовими актами.
Таблиця 1. Визначення договору перевезення вантажу
|
Договір перевезення вантажу укладається не між суб'єктами господарювання - діє визначення статті 909 ЦКУ Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч./ За заг. ред. Я.М. Шевченко. - К.: Концерн «Видавчий Дім «Ін Юре», 2004. - Ч.2. - 896 с. |
Договір перевезення вантажу укладається між суб'єктами господарювання - діє визначення частини 1 статті 307 ГКУ Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; За заг. ред. В.К. Мамутова. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 688 с. |
|
|
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату |
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити доручений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством або договором строк і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату |
Таблиця 2. Вимоги до змісту довгострокового договору перевезення вантажу
|
Договір перевезення вантажу укладається не між суб'єктами господарювання - діють особливі вказівки статті 914 ЦКУ з урахуванням загального визначення статті 909 ЦКУ |
Договір перевезення вантажу укладається між суб'єктами господарювання - діють особливі вказівки частини 3 статті 307 ГКУ з урахуванням загального визначення частини 1 статті 307 ГКУ ... |
Подобные документы
Цивільно-правова характеристика договорів перевезення, їх класифікація. Договір про перевезення як підстава виникнення зобов'язальних відносин. Зміст, укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів. Основні види договорів перевезення.
курсовая работа [76,1 K], добавлен 25.11.2014Загальне уявлення про міжнародні перевезення. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів. Повноваження на укладання та алгоритм підготовки узгодження. Особливості оформлення транспортних перевезень. Найвідоміші міжнародні договори та конвенції.
курсовая работа [178,9 K], добавлен 02.04.2016Поняття та класифікація міжнародних перевезень. Учасники договірних відносин, сутність договорів. Міжнародно-правове регулювання повітряних перевезень вантажів, пасажирів та багажу. Характеристика колізійних норм. Головні риси транспортних конвенцій.
курсовая работа [37,9 K], добавлен 28.01.2014Поняття та види автотранспортних перевезень. Особливості організації та легітимації перевезень в Україні. Ліцензування та сертифікація автоперевезень. Договір перевезень вантажів автомобільним транспортом: проблеми та тенденції правового регулювання.
дипломная работа [188,2 K], добавлен 26.08.2010Система транспортних комунікацій України. Аналіз системи нормативно-правових актів України, що регулюють перевезення небезпечних вантажів різними видами транспорту. Перевезення небезпечних вантажів залізничним, автомобільним, повітряним транспортом.
дипломная работа [137,1 K], добавлен 25.04.2012Нормативно-правові акти та інші договори, які регулюють міжнародне морське перевезення вантажів. Правове регулювання трампового і лінійного судноплавства, а також контейнерних перевезень морем. Порядок встановлення межі відповідальності перевізників.
реферат [37,1 K], добавлен 28.03.2009Договір підряду: поняття і ознаки, істотні умови, права і обов'язки сторін договору. Особливості правового регулювання договорів підряду в законодавстві різних країн. Основні структурні елементи договору підряду. Укладення договорів міжнародного підряду.
курсовая работа [66,8 K], добавлен 05.06.2011Поняття та суттєві ознаки форвардних договорів. Сучасні концепції форвардного договору у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці. Правова природа та особливості форвардних біржових договорів. Правове регулювання укладення форвардних біржових договорів.
курсовая работа [57,2 K], добавлен 15.08.2010Поняття, особливості та основні види договорів із зовнішньоекономічної діяльності. Правове регулювання та державна реєстрація договорів. Мова текстів зовнішньоекономічних договорів: вимоги законодавства та практика вимог українського законодавства.
курсовая работа [66,4 K], добавлен 12.01.2014Загальна характеристика договорів будівельного підряду: правова природа, сторони, особливості укладання. Поняття про проектно-кошторисну документацію. Виконання договору та прийняття робіт за договором будівельного підряду, відповідальність сторін.
курсовая работа [45,3 K], добавлен 20.09.2012Загальні правила перевезення. Договір перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти. Зміст, порядок укладання та оформлення договорів про перевезення. Особливості договору морського перевезення; автомобільним, залізничним, повітряним транспортом.
реферат [43,0 K], добавлен 26.05.2008Поняття господарського договору. Укладання господарських договорів. Зміна, розірвання та пролонгація дії договору. Виконання договорів. Способи забезпечення виконання договорів. Відповідальність за порушення господарських договорів: поняття та форма.
контрольная работа [55,5 K], добавлен 12.09.2007Поняття договору перевезення вантажу та його різновиди. Документи, які необхідні для його оформлення. Загальна характеристика повітряних перевезень. Міжнародні організації регулювання повітряного транспорту. Зобов'язання сторін за договором перевезення.
курсовая работа [39,9 K], добавлен 06.11.2013Визначення поняття, вивчення принципів і характеристика правової основи здійснення спортивної діяльності. Дослідження механізму державного регулювання спортивної діяльності. Оцінка майнової бази і укладення договорів при здійсненні спортивної діяльності.
курсовая работа [28,4 K], добавлен 13.06.2012Суть перевезення та основи транспортного законодавства України. Визначення сторін та істотних умов договору на перевезення вантажу залізничним транспортом. Права і обов'язки сторін угоди, порядок оформлення накладних і комплекту перевізних документів.
курсовая работа [47,1 K], добавлен 16.08.2010Загальна характеристика міжнародних перевезень у міжнародному приватному праві: класифікація, види: морські, повітряні, залізничні, автомобільні. Зміст міждержавних конвенцій і договорів: особливості колізійного регулювання, створення безпеки перевезень.
курсовая работа [52,1 K], добавлен 30.03.2011Правове регулювання договору перевезення різними видами транспорту. Права і обов'язки перевізника та відправника за договором. Шляхи та способи вдосконалення організації транспортних перевезення. Зарубіжний досвід міжнародних транспортних перевезень.
курсовая работа [73,7 K], добавлен 23.10.2014Характеристика договору перевезення вантажів згідно транспортного законодавства. Порівняльний аналіз договору перевезення вантажів згідно Цивільного та Господарського кодексів України. Обов'язки сторін за договором та відповідальність за їх невиконання.
реферат [50,7 K], добавлен 03.01.2011Розгляд вантажу як об'єкту правовідносин у сфері морських перевезень, умови визнання його незатребуваним. Регулювання майнових відносин щодо незатребуваних вантажів у морських портах України, Росії, Грузії, Індії та Об'єднаних Арабських Еміратів.
курсовая работа [50,3 K], добавлен 28.03.2013Поняття та правова природа договору перевезення вантажів. Обов'язки сторін за договором перевезення вантажів відповідно до цивільного законодавства України. Межі відповідальності перевізника та підстави звільнення перевізника від відповідальності.
курсовая работа [46,3 K], добавлен 09.01.2014
