Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика системи права

1.1 Поняття та співвідношення системи права і правової системи

1.2 Характеристика елементів системи права

1.3 Основні принципи побудови та функціонування системи права

Розділ 2. Основні напрямки та умови вдосконалення правової системи України

Висновки

Список використаних джерел



вступ

Актуальність теми роботи: Тема курсової роботи «Система права: поняття, структура та функції» досить актуальна в наш час. Адже в умовах розвитку правової держави України, а тим більше ринкових відносин, наявність знань про систему права необхідна, бо регулювання й охорона суспільних відносин здійснюється через конкретну систему, систему права.

Досліджувана тема є дійсно актуальною і важливою в нашому житті. Досконале оволодіння вищеназваною темою роботи має неабияке значення для майбутніх юристів, які з впевненістю можуть надати правову допомогу у розв'язанні будь-якої ситуації у сфері системи права.

Слід зазначити, що розкриття суті цієї теми є просто необхідним. Адже, вивчаючи дисципліну «Теорія держави і права» ми маємо чітко орієнтуватися у понятті, характеристиці елементів системи права, в принципах побудови та функціонуванні системи права.

Слід зазначити, що досліджувана тема знаходить своє відображення у працях багатьох авторів. Це свідчить про те, що тема є досить обширною і містить велику кількість інформації. Кожен з авторів по різному викладав питання, давав власне тлумачення, приклади. Але від цього суть даної теми все ж залишається незмінною.

Питанню «поняття системи права» велику увагу придають М.В. Цзік, В.Д. Ткаченко, О.В. Петришин, а питанню « основні принципи побудови та функціонування системи права» досить обширно розкривають Кельман М.С. Мурашин О.Г. система право правовий україна

Отже, слід наголосити, що розробленість даної теми в літературі знаходиться дійсно на високому рівні. А це, в свою чергу, дає нам змогу проаналізувати джерела, внести навіть свої корективи і зробити відповідні висновки.

Метою роботи є дослідження поняття, структурних елементів та принципів побудови та функціонування системи права.

Завдання курсової роботи:

А) в повному обсязі розкрити поняття системи права;

Б) дати характеристику елементів системи права;

В) проаналізувати основні принципи побудови та функціонування системи права.

Залежно від мети і завдань дослідження у процесі виконання курсової роботи використані загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу та синтезу, індукції та дедукції) і спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм) методи наукового пізнання.

Поставлена мета та задачі курсової роботи зумовили її структуру.

Курсова робота включає вступ, 3 розділи, висновок, список використаних джерел і літератури.

В вступі розкривається значення теми, її актуальність на сучасному етапі, перелічені науковці, які брали участь у розробці теми.

Перший розділ розкриває питання поняття та співвідношення системи права і правової системи.

Другий розділ присвячений характеристиці елементів системи права.

Третій розділ розкриває основні принципи побудови та функціонування системи права.

Висновок містить в собі вихідні дані скорочення даної курсової роботи.



Розділ 1. Загальна характеристика системи права

1.1 Поняття та співвідношення системи права і правової системи

В юридичній літературі затвердилася думка, що система права - це обумовлена економічним і соціальним устроєм структура права, що виражає внутрішню узгодженість і єдність юридичних норм і одночасно їх поділ на відповідні галузі, підгалузі та інститути права. При характеристиці системи права необхідно пам'ятати, що вона є явищем об'єктивного характеру, що укладається не довільно, а у зв'язку із системою існуючих суспільних відносин 1. Говорячи про єдність права, ще Ф. Енгельс підкреслював, що у сучасній державі право повинне не тільки відповідати загальному економічному становищу, не тільки бути його виразом, але також бути внутрішньо узгодженим виразом, що не спростовувало само себе в силу внутрішніх протиріч.[6, ст.37]

Існуючий соціальний лад суспільства і держави визначає в кінцевому рахунку ту чи іншу систему права, його внутрішню будівлю. Система права показує, із яких частин складається право і як вони співвідносяться між собою. Кожному історичному типу права властива своя система, що відбиває особливості цього типу держави. Законодавець не може, довільно видавати правові норми, змінювати історичний тип права. Він лише за допомогою правових приписів, лише юридично оформляє потреби суспільного розвитку. Отже, в основі системи права лежать юридичні приписи, що ґрунтуються у середині її як цілісні композиції. Вони відбивають у системі права такі якості, як об'єктивність, узгодженість правових норм, їхню єдність, розходження спроможність відокремлення та інше.

Правові норми, крім іншого, забезпечують знання системи права, роблять рухливими її елементи, забезпечуючи тим самим усталеність системи права в цілому. як відомо у міру зміни суспільних відносин являється необхідність і у нових юридичних нормах, що відбивають ці зміни. Відбувається якісне поповнення структурних елементів системи права, готових до відокремлення відповідно до специфіки регульованих ними суспільних процесів1.

Система права - це сукупність чинних норм права, якій властиві як єдність та узгодженість, так і диференціальне (поділ) на відносно самостійні структурні утворення (норми, інститути, галузі права та ін.).

Названі в цьому визначенні ознаки характеризують систему права з внутрішнього боку. Вони вказують на те, які звички існують між її елементами, на яких принципах вона побудована.

Узгодженість системи права - це обумовлена наявність субординація і координаційних зв'язків між нормами, інститутами, галузями права та відсутність суперечностей в середині цієї системи.

Диференціація (поділ) системи права. Це поняття означає системи та відносно самостійні структурні елементи. В політичній послідовності можна виокремити:

А) структуру карти права;

Б) структуру правових інститутів, поділ їх на окремі правові норми;

В) структуру підгалузі права - поділ її на політично пов'язані між собою правові інститути межах окремої галузі права;

Г) структуру галузі права - поділ її на логічно побудовані правові інститути

та підгалузі права;

Е) структуру системи права - поділ її на логічно пов'язані між собою галузі права.

Об'єктивність системи права. Система права на результат свавільного розсуду законодавця, а своєрідний юридичний вираз системи суспільних відносин відповідного людського соціуму. Держава лише надає форми (оформлює) тій чи іншій системі права, її галузям, інститутам, які склалися об'єктивно.

Система права може також характеризувати з зовнішнього боку як одну з уособлених системних утворень суспільства, що означає:

1) належність її до функціональних систем соціального порядку оскільки виникнення, існування і розвиток обумовленні загально людськими потребами - наданням організованості і рентабельності суспільними відносинам;[9, ст..37]

2) її інституціональний характер. Проявом цього є те, що юридичний матеріал в вигляді системи норм містяться здебільшого в нормативно правових актах, інших джерелах права, які надають праву чітко виражену інституціональну форму.

3) Стабільність і динамічність її як правового явища;

4) Пов'язаність її як прямими, опосередкованими відносинами і функціонуванням і діяльності держави, її органів законодавчих, право застосовних, контрольно-наглядових та ін.

Система права має такі характерні риси:

- розкриває внутрішню побудову, організацію права співвідношення його структурних елементів;

- має об'єктивний характер, відображає реальний стан суспільних відносин;

- складові елементи системи права відповідають усім вимогам системності, а також підлягають процесам інтеграції та диференціації;

- як цілісне структурне утворення система права має риси єдності, відмінності взаємодії та узгодження складових елементів, здатності їх до поділу обумовленості матеріальними умовами життя суспільства, об'єктивними потребами інтересами соціального прогресу.

Під системою розуміється складно організоване ціле , яке містить окремі елементи, об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами. Будь яка система передбачає два основні компоненти: по-перше, структуру - обумовленість і набір «стосовно самостійних елементів в рамках єдиного (процесу явища), і по-друге взаємодію елементів структури.

Структура - стійка єдність елементів, законного зв'язку яких виражає впорядкованість, стійкість відносин, вона забезпечує збереження цілісності, єдності явища як системи, утворює її каркас. При цьому єдність елементів передбачає їх взаємодію між собою, що є способом існування системи. Завдяки взаємодії кожний елемент набуває своєрідних властивостей, притаманних системі в цілому. Його функціонування без системи не можливе.

Правове регулювання характеризується відносною самостійністю (автономністю), яке яка визначається наявністю в цьому таких фактичних і юридичних ознак, які відрізняють його від інших видів регулювання суспільних відносин. Фактична та юридична визначеність правового регулювання представлені передусім за його предметом і методом.

Під предметом правового регулювання мають на увазі те, що регулює право, тобто ті суспільні відносини, які ним регулюються. Цим відношенням притаманна якісна однорідність, вони піддаються відносно самостійному правовому регулюванню. Предмет правового регулювання - це матеріальний критерій розподілу норм права на його структурні частини. Об'єктивний зміст відповідних суспільних відносин є незалежними від законодавця. Структура предмета правового регулювання охоплює такі елементи:

А) суб'єкти - індивідуальні та колективні;

Б) їх поведінку (дії, діяльність)

В) об'єкти - предмети та явища навколишнього світу, з приводу яких люди вступають у взаємозв'язок;

Г) соціальні факти (обставини випадки) які безпосередніми підставами виникнення чи припинення відповідних правових відносин.

Метод правового регулювання відповідає на питання, яким чином право регулює суспільні відносини. Це сукупність засобів, прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини; це такій юридичній критерії, який значною мірою залежить від предмета. Але на відміну від предмета метод може формуватися і під впливом законодавця, який, окрім тих засобів регулювання суспільних відносин, що об'єктивно склалися, може обирати власні засоби правового впливу на них, комбінувати ці засоби і прийоми. З цієї точки зору правовий метод являє собою певний підбір юридичного інструментарію, завдяки якому державна влада здійснює необхідний вплив на суспільні відносини з метою спрямування їх розвитку в бажаному порядку, напрямку. Методи правового регулювання суспільних відносин характеризуються:

А) різним порядком встановлення прав та обов'язків учасників суспільних відносин, які можуть випливати із законі (право брати участь у виборах), із договору (договір купівлі продажу) та ін1.

Б) різним ступенем автономності суб'єктів при виникненні прав і обов'язків. Норми права можуть вичерпно визначати їм можливість самостійно вирішувати питання що до обсягу цих прав і обов'язків. Тому субэкти права вступають в ті чи інші відносини, врегульовані нормами права, або як рівноправні сторони, або як рівноправні сторони, або на умовах супідрядності.

В) рішення способом захисту встановлених прав та забезпечення використання юридичних обов'язків, які може здійснюватись в різному порядку та за допомогою різних засобів.

До найбільш загальних методів належать:

1) централізований (інтерактивний) метод.

2) децентралізований (диспозитивний) метод.

Це так званні первинні методи конкретизуються і можуть проявлятися в різних сполученнях, як правило, з перевагою одного з них. Вони знаходять свої продовження в методах, що характеризують ті чи інші структурні сукупності суспільних відносин, до яких можна віднести:

1) метод матеріального і нормативного заохочення, який притаманний трудовому, цивільному та іншим галузям права;

2) метод рекомендацій, який застосовується до самоврядних організацій, щодо владно-імперативні методи впливу не мають бути застосовані1.

Право є дуже складною цілісною системою. Як зазначалося, є два поняття: «система права» і «правова система», які не є тотожними, їх слід розрізняти.

Термін правова система відображає конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємопов'язаних юридичних засобів і явищ держави. В цьому терміні закріплюється узгоджена теоретично модель(конституція правового захисту, яка функціонує легітимно.

Правова система - система, яка постійно розвивається, тобто не є сталою. Вона безперервно вдосконалюється та змінюється в ході історичного процесу.[3, ст.54-55]

Правову систему слід відрізняти від поняття «система права». Система права на відміну від правової системи відображає не всю сутність правових, а лише внутрішню будову права як сукупність правових норм. Правова система - це більш широке поняття, яке охоплює не лише право, як нормативну систему, його джерела, а й право розуміння, право утворення, правозастосування, юридичну науку, юридичну практику і т.д. Поняття правової системи дає змогу охопити всі правові явища в їх сукупності, взаємозв`язку та взаємодії. Аналіз лише одних норм не дає повної характеристики права. Важливим є і те, як воно формується1.

В теорії правової системи існують різні підходи до її поняття та структури. Структурні елементи:

1) державні органи;

2) норми права, зразки поведінки, конкретні рішення і дії;

3) правову культуру.

Професор П.М. Рабинович, розмежовуючи правову систему і систему права, зазначає, що правова (юридична) система - не система всіх юридичних явищ, які існують у повній державі або у групі однотипних держав, до складу якої входить:

1) різноманітні правові акти і діяльність відповідних суб`єктів по створенню таких актів;

2) різноманітні види і прояви правосвідомості;

3) стан законності та його деформації.[4, ст.36]

Правова система - це цілісний комплекс правових явищ, який зумовлений об`єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлений та постійно відтворюваний людьми та їх організаціями (державою) і який використовується ними для досягнення своїх цілей.

Вона:

1) базується на праві;

2) формується у зв`язку з правом;

3) має вторинний характер по відношення до базисних відношень;

4) існує у вигляді складного комплексного утворення;

5) складається із ряду елементів.

До елементів правової системи відносять:

1) система права;

2) система законодавства;

3) правові принципи;

4) правова культура;

5) юридичні установи;

6) юридична техніка;

7) юридичні терміни;

8) правова політика.

Отже, введене у вітчизняну юридичну науку на початку 80-х років ХХ ст. поняття «правова система» формується за аналогією з «політичною системою» у політології та «економічною системою» в економічній теорії. Як комплексну характеристики юридичної сфери життя конкретного суспільства правову систему слід відрізняти від системи права.

За обсягом і змістом вони не тотожні. Система права входить до правової системи.



1.2 Характеристика елементів системи права

Основними структурними елементами системи права є:

1) норми права;

2) інститути права;

3) галузі права;

4) підгалузь права.

Не може існувати юридичних норм, які б не входили до певного інститут ідо певної галузі права.

Первинним ланцюжком системи права є нормативно - правовий припис (норма права), яка регулює типові суспільні відносини, утворюючи первинний елемент системи права.

Норма права - це «цеглина права» , початковий елемент всій будівлі права даної країни. З них, так званих «цеглин» складаються правові інститути, тобто різноманітні блоки, і в регулятивній, і в правоохоронній областях, а потім з блоків утворяться галузі права, тобто найбільш великі підрозділи права, так би мовити, цілі поверхи, служби правової будівлі.

Норма права - це загальнообов`язкове, формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально - правового припису:

- вони узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації4

- розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;

- адресовані не персоніфікованому колу суб`єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'єктів, що підпадають під таку ситуацію;

- діють в часі та просторі неприривно;

- чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами.

Стаття нормативно - правового акту виступає зовнішньою формою норми права і нормативно - правового припису, як цілісно - логічного завершеного державно - владного веління нормативного характеру. Стаття нормативно - правового акту і норма права часто збігається, коли всі структурні елементи норми права відображені в статті закону. Проте здебільшого в статті викладаються не всі елементи норми права. Залежно від цього розрізняють прямий, посилальний чи банкетний (відсильний) способи викладення норми в статті. [5, ст.27]

Норма права має внутрішню структуру, яка виражається в ії внутрішньому поділі на окремі елементи, що зв`язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза - частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься у диспозиції.

Диспозиція - частина норми, що містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто саме правило поведінки.

Санкція - частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції.

Залежно від суб`єктів, що прийняли нормативно - правовий акт, норми права можуть бути прийняті законодавчими, виконавчими, судовими, контрольно-наглядовими органами, громадськими об`єднаннями, трудовими колективами.

Норми права, як первинні ланцюжки системи права, можуть об'єднуватись в інститути і галузі права.

Інститут права - це система юридичних норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. Або, іншими словами, інститут права 0 це об`єктивно відособлена в межах однієї або кількох галузей права, сукупність взаємопов`язаних юридичних норм, які об`єднані спільністю регулювання конкретного виду суспільних відносин. Є різні визначення інституту права. Його розглядають як:

- певну сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, зв`язані між собою як якісно самостійна відокремлена група;

- сукупність норм права, таких суттєвих і самостійних, що утворюють окремий інститут права у межах комплексної галузі права;

- сукупність правових норм, що регулюють окремий вид чи рід суспільних відносин і становлять відокремлену частину галузі права.

- До ознак інституту права належать: наявність сукупності нормативних приписів, юридична однорідність названих приписів, об`єднання правових норм стійкими закономірностями і зв`язками, які відбуваються в юридичних приписах і в цілому в юридичній конструкції. Інститути права поділяються на галузеві, які регулюють певні відносини в межах однієї галузі права, та міжгалузеві, які регулюють відносини, що є предметом різних галузей права.

Отож, правовий інститут можна визначити як відокремлену групу взаємопов`язаних правових норм (приписів), що регулюють певний вид чи рід суспільних відносин і утворюють самостійний елемент системи права. Наприклад, в сфері трудових відносин виділяються, зокрема, відносини, пов`язані з укладенням трудового договору, встановленням і виплатою заробітної плати, притягнення порушників трудової і виробничої дисципліни до відповідальності.[6, ст.20-24]

Подібним чином виділяються інші правові інститути. Саме деяка специфічність однієї групи суспільних відносин в порівнянні з іншими служить причиною виникнення відповідних нормативно - правових інститутів. Разом з тим є і такі інститути, які регулюють лише яке-небудь одне специфічне відношення або навіть один з його елементів.

Залежно від підстав розрізняють групи правових інститутів:

1) за галузями права (кримінальні, сімейні, житлові та інші);

2)за роллю, яку вони виконують (предметні й функціональні);

3)залежно від відносин, що ними регулюються (матеріальні, процесуальні);

4) залежно від закріплення загальних понять, завдань, принципів, функцій чи спеціальних складів, угод чи зобов'язань (загальні та спеціальні).

Важливим є також питання об`єднання правових інститутів. Загальновизнано, що між галузями права не існує закритих кордонів, які роз'єднували б галузі на винятково ізольовані. Правові інститути як і нормативно - правові приписи, об`єднаються між собою. Такі об`єднання також називають правовими інститутами.[2, ст.97]

У теорії права розглядають загальні та предметні об`єднання інститутів права. Об`єднання в загальні інститути має місце тоді, коли кожен простий інститут, як комплекс правових інститутів, визначає предмет, завдання, принципи, межі дії, функції галузі (підгалузі права).

Предметне об'єднання - це об'єднання двох чи більше правових інститутів, що характеризують окремі збільшення різних інститутів за родовим критерієм у межах конкретного предмета правового регулювання.

Найбільш розвиненою формою об'єднання правових інститутів є підгалузь права - об'єднання інститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загальний і предметний інститути чи їхні асоціації.

На відміну від правових інститутів підгалузь права не є обов'язковим компонентом кожної галузі. Вона виникає тільки у великих за своїм обсягом та за характером галузях права. Так, наприклад, у складі конституційного права вирізняють такі підгалузі, як парламентське, муніципальне право; в цивільному - зобов'язальне, авторське, спадкове право; у фінансовому - бюджетне, податкове право. Галузі права для яких характерні невеликі обсяги нормативного матеріалу, тісна консолідація, компактність не мають у своєму складі підгалузей права. До них, наприклад, належать процесуальні галузі права.

Звичайно правовий інститут це порівняно невелика спільність норм, специфіка і автономність якої не вийдуть за рамки однієї галузі права. У той же час окремі так звані змішані інститути можуть містити норми, характерні для різних галузей права. Наявність змішаних інститутів пояснюється тим, що однорідність регульованих галузей правовідносин аж ніяк не стерильною. У ній завжди (в одних випадках більше, а в інших менше) присутня повна кількість інших відносин, відмінних за формою, але тісно пов'язаних з іншими за своїм призначенням.

Таким чином інститути, знаходячись в тісному взаємозв'язку утворять нові компоненти системи права - галузь права.

Галузь права є наступним структурним елементом системи права. Галузь права має такі ознаки:

- сукупність юридичних норм (приписів) і правових інститутів;

- регульована такою сукупністю певна сфера суспільних відносин;

- критерієм відмежування однієї галузі від інших є предмет і метод правового регулювання;

- урахування принципів, завдань, мети правового регулювання.

Отже, галузь права_ це сукупність правових норм ( приписів0 інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межа конкретного предмету і методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання.

Галузі права можна класифікувати за різними підставами. Залежно від предмета і методу правового регулювання розрізняють право:

1) адміністративне;

2) фінансове;

3) земельне;

4) цивільне та інше.

Галузь права - це головний підрозділ системи права, який виділяється специфічним режимом юридичного регулювання і охоплює цілі комплекси однорідних суспільних відносин. Галузь права не являє собою механічне об'єднання норм з кількох інститутів. Це цілісне утворення, що характеризується рядом властивостей, ознак, не властивих правовим інститутам. Зокрема, галузь права регулює суспільні відносини, пов'язані із здійсненням якої-небудь широкої сфери предметної діяльності суспільства, держави, громадян і інших суб'єктів права. Здатність здійснювати правове регулювання широкої сфери суспільних відносин відрізняє галузь права від будь-якого інституту, регулятивні функції якого обмежуються якою-небудь порівняно вузькою сукупністю відносин. Крім того, на відміну від інституту галузь права містить вичерпний перелік юридичних засобів, методів правового впливу, відносин відповідної сфери, що встановлюються державою в процесі регулювання.[7, ст.19]

Галузь права містить повний набір юридичних засобів, покликаних забезпечити ефективну дію як галузі загалом, так і кожного її компонента на рівні правових інститутів і конкретних норм права. При цьому для кожної галузі характерний специфічний, тільки їй властивий набір юридичних засобів правового регулювання. Що дозволяє не тільки об'єднувати норми права в єдине ціле, але і надавати їм впорядкований, системний характер і відрізняти одну галузь права від іншої.

За місцем, що його галузь посідають у правовій системі, вони діляться:

1) на основні (профілюючі);

2) комплексні;

3) спеціальні.

Профілюючі - утворюють юридичну основу, обов'язкову частину системи права.

Спеціальні - на базі профілюючих розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для того чи іншого виду суспільних відносин1.

Комплексні - сполучення різнорідних інститутів профілюючих та спеціальних галузей.

Залежно від особливостей предмета та методу правового регулювання, а головне соціального призначення, всю систему права можна поділити на два великі масиви - матеріальне і процесуальне право.

Предметом матеріального права є врегульовані суспільні відносини, які реально складаються між людьми і повинні бути організовані з допомогою правового регулювання. Велике значення в їх організації мають самі суб'єкти права.

Процесуальне право визначає порядок вирішення справ, конфліктів, розслідування і судового розгляду злочинів та їхніх правопорушень. Предметом регулювання норм процесуальних галузей права є організаційні суспільні відносини, тобто такі, які визначають засоби реалізації норм матеріального права і де учасниками, як правило, виступають органи держави, посадові особи.[6, ст.72-75]

Система права являє собою сукупність діючих норм права, об'єднаних по інститутах, підгалузях і галузях відповідно до характеру і специфіки регульованих ними суспільних відносин.

Отож, внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об'єднуються в інститути, підгалузі та галузі права.

1.3 Основні принципи побудови та функціонування системи права

Серед важливих компонентів права важлива місце і значення мають принципи права.

Принципи права - це керівні ідеї, які характеризують зміст права його сутність і призначення в суспільстві. З одного боку вони виражають закономірності права, а з іншого - найбільш загальні норми, які діють у всій сфері правового регулювання і поширюються на всі суб'єкти. ЦІ норми або чітко сформовані в законі, або виводяться з загального змісту законів.

Принципи права виступають в якості своєрідної конструкції, на якій базується і реалізується не тільки окремі норми права, інститути і галузі права, а й вся система права. Вони служать основним орієнтиром всієї правотворчої, правозастосовуючої і правоохоронної діяльності державних органів. Від ступеня їх дотримання в прямій залежності знаходиться рівень складності, стабільності і ефективності правової системи. Маючи загальнообов'язковий характер, принципи права сприяють зміцненню внутрішньої єдності взаємодії різних галузей і інститутів права, норм права і правових відносин, суб'єктивного і об'єктивного права.

Принципи є не тільки орієнтиром у формуванні права, а й керівними засадами при розв'язанні конкретних юридичних справ, особливо при застосуванні аналогії закону у випадках наявності прогалин у законодавстві. Принципи права об'єктивно обумовлені економічним і соціально-політичним устроєм суспільства, який існує в тій чи іншій країні, соціальною природою держави і права, характером пануючого в країні політичного і державного режиму. Основними принципами побудови і формування політичної системи того чи іншого суспільства.[7, ст..63-65]

Значення принципів права полягає в тому, що вони у стислому вигляді, концентровано відображають найсуттєвіші риси права, є обличчям права, вони:

- здійснюють узагальнене закріплення основ суспільного ладу;

- забезпечують єдине формування правових норм;

- забезпечують їх вплив на суспільні відносини шляхом правового регулювання та інших видів правового впливу.

Єдність системи права обумовлюється тим, що , по-перше, все право як самостійне явище ґрунтується на єдиних загальнолюдських принципах гуманізму, справедливості, які є своєрідним каркасом права (норми, що не відповідають цим принципам, не є правовими); по-друге, право в усіх його проявах охороняється державою і передбачає можливість застосування державного примусу; по-третє, право обумовлене матеріальними, соціальними, культурними, ідеологічними та іншими умовами життя суспільства, для яких характерно відносна єдність.

Узгодженість системи права - це обумовлена наявність субординаційних і координаційних зв'язків між нормами, інститутами, галузями права та відсутність суперечностей всередині цієї системи.

Принципи права поділяються на групи в залежності від того, поширюються вони на всю систему права, на декілька галузей чина окрему галузь права.

Відповідно до цього критерію принципи права, які поширюються на всю систему права і окреслюють її характер, зміст ,най більш важливі її риси, називають загальними принципами

Дати вичерпний перелік загальних принципів права неможливо, бо вони не завжди мають достатньо чіткість і стабільність змісту:

Назвемо головні з них:

1) поваги до прав людини;

2) свободи;

3) гуманізму;

4) справедливості;

5) рівності;

6) законності в процесі створення і реалізації правових норм;

7) принцип демократизму;

8) принцип єдності юридичних прав і обов'язків;

9) загальна обов'язковість норм права з поєднанням переконання і примусу для забезпечення його виконання;

10)відповідність права загальнолюдським цінностям;

11) відкритість законів;

12) логічність і несуперечливість норм права;

13) принцип взаємності відповідальності держави і особи.

Поряд із загальними принципами в юридичній літературі виділяють також галузеві, міжгалузеві та принципи окремих інститутів права.

Міжгалузевими називаються принципи, що діють відразу в кількох галузях права1. Більшість принципів мають міжгалузевий характер, бо більш-менш одноманітно виражені в нормах кількох галузей. До них належать принципи судоустрою, судочинства і правового стану осіб, які беруть участь у процесі. Це, зокрема, такі:[6, ст.31]

1) незалежність судів і підкорення їх тільки законам;

2) здійснення правосуддя тільки судом;

3) рівність прав учасників судового розгляду;

4) всебічність, повнота й об'єктивність з'ясування обставин справи;

5) ніхто не може бути суддею у власній справі;

6) національна мова судочинства та багато інших.

Міжгалузеві принципами є такі принципами, як «дозволено все , що не заборонено», а також «дозволено тільки те, що прямо дозволено законом, все інше заборонено», які відповідають загально дозволеному і дозволено-заборонному типом правового регулювання.

Загально дозволена спрямованість характерна для цивілістичного циклу галузей, зі змісту яких випливає, що громадяни і юридичні особи можуть займатися будь-якою діяльністю, не забороненою законом. Водночас діяльність органів держави базується на дозволено-заборонному принципі, бо здійснюється відповідно до їх компетенції в рамках адміністративного, криміналістичного і процесуального циклу галузей і побудована на заборонні виходити за ті межі.

Галузеві принципи підкреслюють особливості конкретної галузі права і нарівні з предметом і методом сприяють індивідуалізації галузі як самостійної в загальній системі права. Принципи галузей - це на раз і назавжди дана аксіома; вони, як і норми права, можуть змінюватися, зокрема зі зміною суспільних відносин, на базі яких виникає галузь права.

Процеси реформування політичної, економічної, соціальної та інших сфер життя суспільства не може не відбитися на змісті галузевих принципів.

З часом зникли такі принципи, як переважна охорона соціалістичної власності і її необмежена віндикація, принципи планування та інші. Водночас з'явилися принципи, сформовані у процесі багатовікової історії розвитку цієї чи іншої галузі, які або не згадувалися взагалі, або мали другорядний, підпорядкований щодо згаданих вище принципів характер.

Не міг не відбитися на змісті галузевих принципів відхід від класового трактування права, а також загальні тенденції до гуманізації й демократизації системи права в цілому.

Принципи правових інститутів діють у межах однорідних суспільних відносин, що регулюються нормами окремого інституту. Іноді їх ототожнюють з загально правовими або галузевими принципами, піддаючи сумніву саму необхідність існування принципів окремих інститутів права. Разом з тим принципи окремих інститутів права становлять цілком самостійну наукову категорію і виступають конкретизуючим елементом системи загальних принципів права.

Так, інституту призначення покарань у кримінальному праві відповідає ціла система принципів, які є логічним продовженням загальних засад, характерних для держав з демократичною і гуманістичною орієнтацією, зокрема:

- законність покарання в розумінні конкретного його прояву;

- визначеність покарання у вироку суду;

- гуманність конкретного покарання;

- справедливість покарання, яка адекватна небезпеці злочину і відповідає уяві суспільства про караність вчинків певного роду.

Різноманітність розглянутих принципів дослідникам дійти висновку про неможливість дати вичерпний перелік принципів, що діють у праві. Це означає, що нові принципи можуть виводитися з соціальної дійсності і досліджуватися як відносно самостійні феномени.



Розділ 2. Основні напрямки та умови вдосконалення правової системи України

Становлення і розвиток української правової системи відбувалось за загальними законами, які характерні становленню і розвитку будь-якій правовій системі, хоча в цих процесах були і є деякі особливості.

Одним з найважливіших завдань незалежної Української держави є створення власної правової системи. Прийняття конституції поклало фундамент для організації системного розвитку нашого законодавства. Але на цьому шляху потрібно вирішити багато проблем.

Створюючи самостійну національну правову систему України, слід виходити, звичайно, не тільки з зарубіжних і міжнародних аналогів та досягнень, а й враховувати власний історичний досвід формування найважливіших правових інститутів безпосередньо в Україні та створювати і розвивати теорію національної правової системи.[8, ст.20-23]

За останні роки було прийнято багато законів, не завжди при цьому враховувались загальнолюдські цінності. Часто це відбувалось без відповідної логічної послідовності. Особливо це стосується проблем оподаткування, приватизації, підприємництва. Такі закони вимагали частих змін. В результаті знижується регулюючий вплив законодавства на суспільні відносини. Наявність законів, які не виконуються, приносить великий збиток системі правового регулювання. Тому забезпечення дієвості правових норм - першочергова задача при формуванні правової системи України. Для цього важливо визначити, які групи суспільних відносин мають регулюватися тільки законами, які принципи повинні лежати в основі побудови законодавства.

Побудова правової системи потребує науково обґрунтованої концепції розвитку різних галузей законодавства. В цьому велику роль повинні відігравати професіонали-правники.

Правові ідеї в тому числі щодо правових систем, ідеї громадянського суспільства і демократичної правової держави були висловлені ще Сократом, Платоном, Аристотелем. Їх ідеї певною мірою втілювались у праві багатьох держав.

Кращі правові ідеї знаходили грунт і розвивалися й на Україні. Ми маємо такі своєрідні правові феномени, як Правда Ярослава Мудрого (”Руська правда”), Конституція Пилипа Орлика, Конституції України 1917-1920 років. Зокрема, в Конституції Пилипа Орлика 1710 року передбачалися демократичні засади української державності - розподіл влади, незалежний судовий трибунал, приватна власність, багатогалузевий характер законодавства і права тощо. Високо оцінюючи цей акт, відомий американський федеральний суддя Богдан Футей наголошував, що можна говорити (звичайно умовно), що батько американської Конституції Джеймс Мересон перебрав для неї основні демократичні засади Конституції Пилипа Орлика, яка майже на 30 років випередила американську.

снують різні думки стосовно відношення правової системи України до тієї чи іншої правової сім`ї.

За рядом ознак правову систему України відносять до романо-германської правової системи.

Основним джерелом права в Україні є нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, що містить загальнообов'язкове правило поведінки (норму права).

Всі нормативно-правові акти підпорядковані за їх юридичною силою і складають певну ієрархічну систему. Верхній щабель цієї системи належить писаній конституції. Існує поділ права на публічне і приватне. До публічного права відносять ті галузі і інститути, які визначають статус і порядок діяльності органів держави і відносини індивіда з державою, а до приватного - галузі й інститути, що регулюють взаємовідносини індивідів. Україна є країною кодифікованого права, тобто норми, які складають одну галузь права, зведені в крупні, внутрішньо систематизовані нормативні акти. В Україні прийняті Кримінальний, земельний, сімейний та інші кодекси. Відповідальність можлива лише за дії, передбачені як карані у законі. Недоліком цієї системи є її певна закостенілість - неможливо покарати фізичну, чи юридичну особу, якщо це прямо не передбачено законом, - навіть якщо дії цієї особи завдають вагомої шкоди суспільним чи приватним інтересам.

Можливі випадки коли санкції, передбачені існуючим законом, виявляються недостатніми. У суддів можливості обмежені кодексами - від і до.

В Україні суддівська практика офіційно в якості джерела права не визнана, але інколи вона проявляє себе як неофіційне джерело. Ця позиція виходить з того, що право, яке міститься в нормативних актах, залишає багато не вияснених питань, остаточно не регулює суспільні відносини. Так, нижчі судові інстанції слідкують за діяльністю вищих інстанцій і намагаються слідувати їм при вирішенні аналогічних справ, оскільки в іншому випадку їх вироки і рішення можуть бути відмінені вищими судами в апеляційному порядку. Також певним не офіційним джерелом права можна назвати постанови Пленуму Верховного Суду.

Деякі вчені попри наведені вище ознаки вважають, що правову систему України краще віднести до постсоціалістичної правової системи. Вони вважають, що нині ця система має певною мірою перехідний характер, зберігаючи ряд колишніх ознак й інтенсивно набуваючи ряд нових.[7, ст.16]

По-перше, українська правова система, хоча формально, визнавала основним джерелом свого права, своєї правової системи законодавчі акти, найбільш поширеним джерелом права мала і має, нажаль, підзаконні акти. Збереглася тенденція, властива радянському законодавству, коли законодавчі акти співвідносяться з підзаконними в пропорції 5% до 95%.

По-друге, непрямий характер дії законодавчих актів, норми Конституції та інших основоположних актів. Так, норми Конституції та інших основоположних актів не є актами прямої дії, бо відповідно застосування окремого законодавчого акту передбачало і передбачає підготовку і прийняття нерідко цілого комплексу підзаконних нормативно-правових актів.

По-третє, досить поширеною на Україні була і є локальна нормотворчість: розробка і прийняття численних нормативних актів керівниками (власниками), трудовими колективами, профспілковими організаціями підприємств, установ і організацій та органами місцевої державної влади і місцевого самоврядування.

По-четверте, звернення особи до судових чи інших державних органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів чи з вимогами щодо усунення правопорушень нерідко оцінюється негативно і не задовольняється.

По-п'яте, нормативні акти в Україні охоплювали і охоплюють правовим регулюванням далеко не всі сфери суспільних відносин і виражають нерідко волю фактично лише частин суспільства.

Але найбільшою мірою відрізняється існуюча в Україні правова система від романо-германської, як і інших правових систем, співвідношенням норм та галузей публічного і приватного права. Українське право, як соціалістичне право взагалі, є переважно публічним, що зумовлюється характером існуючих суспільних відносин. Романо-германська ж система, навпаки, при всій наявності галузей публічного права, тобто норм, які регулюють суспільні відносини, учасниками яких є громадяни. Щоправда, розвиток системи українського права йде ним по шляху розширення в ньому засад приватного права, а розвиток романо-германських правових систем - по шляху посилення публічних засад.

Схоже, що соціалістична правова система сходить зі сцени, хоча сьогодні, важко передбачити подальший хід дій. Тим не менш сімдесят років соціалізму безперечно відіб'ються на тому новому праві, до якого прийдуть колишні соціалістичні країни.[8]

Формування нової системи права є процесом і, як засвідчує досвід, волюнтарський підхід у вирішенні цього питання призводить до результатів протилежним очікуваним. Надмірна диференціація системи права стала причиною недосконалості і незбалансованості як окремих галузей права, так і всієї системи права в цілому, то особливо яскраво виявляється в системі законодавства України.

Формування власної правової системи Українська держава почала з прийняття Верховною Радою 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет з того часу прийнято більше тисячі законів і тисячі підзаконних актів, які стосуються практично усіх сторін державного і суспільного життя.

Вироблено основи зовнішньої політики України, що сприяє впевненому входженню нашої молодої держави у Європейське і світове співтовариство повноправним членом.

Наша політика ґрунтується на дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права. Статуту ООН, Хельсінкського Заключного акта, Паризької хартії для нової Європи, документів апробації та виваженості в оцінках. На жаль, сьогодні процесу формування національної правової системи властива тенденція до задоволення миттєвих потреб у правовому регулюванні тієї чи іншої сфери суспільних відносин, без врахування теоретичного підґрунтя цього багатогранного процесу. Як наслідок цього - правові коаліції в чинному законодавстві.

Надмірна диференціація системи права стала причиною невдосконаленості і незбалансованості як окремих галузей права, так і всієї системи права в цілому, що особливо яскраво виявляється в системі законодавства України НБСЄ та інших.

Особливість і складність поточного моменту полягає в тому, що разом з розбудовою власної держави ми здійснюємо перехід у систему нових суспільних і економічних координат.[4]

Це обумовило виникнення багатьох гострих проблем. Втрата керованості державним сектором економіки, розрив господарських зв'язків, нестача власних енергоносіїв, доповнені серйозними прорахунками в економічній і фінансовій політиці призвели до падіння виробництва, зубожіння населення, до зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Незважаючи на досить ґрунтоване законодавче опрацювання питань економічної реформи, тут не вдалося досягти кардинальних зрушень. З одного боку, не завжди забезпечувалася комплексність і завершеність правового регулювання. Частина ринкових законів залишаються не реалізованою через відсутність відповідних правових механізмів. З другого боку виконавчій владі не вистачало рішучості і послідовності у здійсненні економічних реформ.

Законодавча діяльність Верховної Ради у гуманітарній сфері спрямовувалася на ідеологічне утвердження державності України, забезпечення правового і соціального захисту національної школи, культури, мистецтва у період становлення молодої держави. Створилися правові основи для реалізації свободи слова, свободи совісті та права громадян та інформацію.

В державі закладається правова основа для посилення боротьби із злочинністю і правопорядку. Із зазначених питань прийнято цілу гору нормативно-правових актів, в тому числі і новий Кримінальний кодекс України.

Є підстави сказати, що Верховна Рада провела велику за обсягом роботу по розбудові державності, розробці національної правової системи, вдосконаленню усіх галузей законодавства.

У той же час через недостатній професіоналізм парламентарів, вплив різних політичних факторів, недоліки у підготовці законопроектів певна частина законів чи окремих їх положень виявилась не зовсім життєздатними.

Ось чому, як ніколи раніше, зростає потреба у посиленні наукового забезпечення законопідготовчих робіт. На всіх стадіях підготовки проектів законів та інших актів мають глибоко обґрунтовуватися наслідки дії правових норм з врахуванням соціальних та інших факторів за яких вони реалізуються.



Висновки

Отже, дослідивши дану тему у курсовій роботі можна зробити висновок про наступне.

Система права - об'єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності і узгодженості юридичних норм, а також передбачає їх поділ на галузі та інститути.

Структура системи права - це її внутрішній устрій. Головними структурними елементами системи права є норми права, інститути права, підгалузі права, галузі права. Саме вони конкретизують поняття права з точки зору його змісту.

Принципи права - це провідні засади, ідеї права, які в конкретному вигляді характеризують його зміст, визначають спрямованість правового регулювання. Вони зумовлені об'єктивними закономірностями існування і розвитку людини та суспільства.

Основною структуроутворюючою ланкою правової системи є система права. Саме система права як структурно організований вплив права на суспільні відносини визначає особливості конкретної національної системи права. Система права є історичним утворенням. Кожному історичному типу права була притаманна своя система права, свій поділ на системні підрозділи.

Історичні системи права та їх елементи часто втрачають зміст свого існування. Але в окремих випадках, в рамках національних правових систем, спрацьовує механізм права наступництва і історичні системи права модернізуються чи проектуються на сучасні та існують паралельно з ними.



Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. -- 2014.

2. Алексеев С.С. Право на пороге нового тисячелетия. - М.: Статут, 2008. - с.57.

3. Алексеев С.С. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. - М.: Норма, 2009. - с. 463.

4. Давид Р. Основные правове системы современности: Пер. с франц. - М.: Международные отношения, 2009. - 496с.

5. Кельман М.С. Теорія держави: Навчальний посібник. Київ.- 2011

6. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Спартак, 2007. - с. 207-229.

7. Матузов Н.И. Правовая система и личность. - Саратов, 2007. - с.11-58.

8. Матузова Н.И., Малько А.В. Теорія государства и права. - М., 2010. - с.157-161.

9. Медведчук В.В. Про методологічні основи правової системи України та шляхи її вдосконалення // Вісник Академії правових наук України. -- 2006.

10. Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слісаренко О.Л. Теорія держави і права України 2010р.

11. Онищенко Н.М. Загальна характеристика правової системи як інтегруючої категорії юридичної науки // Голос України. - 2011. - 7квітня. - с. 8-9

12. Проблемы общей теории права и государства / Под ред. Нерсесянса В.С. - М.: Норма, 2012. - с. 281-294.

13. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права: Навч. пос. - 5-те видання. - К.: Атака, 2009. - с.114-118.

14. Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира. Справочник. - М., 2013.

15. Скакун О.Ф. Теорія держави і права України 2009р.

16. Стретович В. Правова система України: загальна характеристика сучасного етапу формування // Право України, 2008. - №2. - с.3-8.

17. Теорія держави і права: Навч. посіб. / за ред. Копєйчикова В.В. - К.:Юрінком Інтер, 2012. - с.298-352.

18. Федоренко В. Поняття системи конституційного права України //Право України, 2008. - №3. - с.38-43.

19. http://www.lawyer.org.ua ЮРИСПРУДЕНЦІЯ

-----------------------

[1] Матузов Н.И. Правовая система и личность. - Саратов, 2007. - с.30.

[2] Алексеев С.С. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. - М.: Норма, 2010. - с. 463.

[3] Кобринська С. Б. До питання про поняття та структуру правової системи//Науковий вісник Чернівецького університету. Вип..82. правознавство. - Чернівці, 2011. - с. 16.

[4] Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави та права. - К. 2008. - с. 147.

[5] Онищенко Н.М. Загальна характеристика правової системи як інтегруючої категорії юридичної науки // Голос України. - 2008. - 7квітня. - с. 8.

[6] Див:. Алексеев С.С. Право. Опыт комплексного исследования. - М., 1999.- С. 47. Див. також: Тихомиров Ю. А. Публичное право.Учебник.- М., Издательство БЕК, 2009 - С.210-223.

[7] Див., наприклад: Матузов Н И., Малько А. В Теория государства и права. - М., Юристъ, 2007. - С. 158.

[8] Алексеев С.С. Теория государства и права. - М.:Норма.-2010.-с.509-510.

Размещено на Allbest.ru

...