Юридичний аналіз готування до злочину

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. МІСЦЕ ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ У СИСТЕМІ СТАДІЙ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ: передумови виникненняТА СУЧАСНЕ поняття

1.1 Вчення про незакінчений злочин в теорії кримінального права

1.2 Стадії злочину: етапи та види

РОЗДІЛ ІІ. ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ

2.1 Поняття та ознаки готування до злочину

2.2 Об'єктивні та суб'єктивні ознаки готування до злочину

РОЗДІЛ ІІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯНЬ, ЩО УТВОРЮЮТЬ ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ

3.1 Види готування до злочину

3.2 Відмежування готування до злочину від виявлення умислу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Одне з важливих місць у науці кримінального права серед багатьох інститутів належить саме інституту стадій злочину.

Інститут стадій вчинення злочину давно відомий як теорії кримінального права, так і законодавчій практиці, хоча, заради справедливості, слід зауважити, що його формування не сягає своїми коріннями в глибини віків, а належить до ХІХ-ХХ століть.

Стадії злочину як інститут кримінального права мають значення для застосування багатьох норм КК, зокрема, про добровільну відмову від злочину, наявність чи відсутність злочину, момент вчинення злочинного посягання і чинності кримінального закону в часі, в тому числі і його зворотної дії, про місце вчинення злочину і чинність кримінального закону в просторі, про співучасть у злочині, добровільну відмову співучасників, повторність та сукупність злочинів, про необхідну оборону, затримання особи, що вчинила злочин, крайню необхідність, звільнення від кримінальної відповідальності, наприклад, при амністії, при призначенні покарання тощо.

Стадії вчинення злочину визначаються як етапи розвитку злочинного діяння, які різняться між собою ступенем реалізації злочинного умислу і полягають у готуванні до злочину, замаху на його вчинення та виконанні закінченого злочину. злочин готування кримінальний право

Вивчення стадій злочину в цілому та однієї з початкових його стадій - готування до злочину - є актуальною та важливою проблемою як для науки кримінального права так і судової практики.

Метою роботи є дослідження готування до злочину як стадії вчинення злочину.

Для досягнення поставленої мети в роботі ставляться наступні завдання:

- проаналізувати сутність та доцільність існування в кримінальному законодавстві України інституту стадій вчинення злочину;

2) визначити спільні та відмінні ознаки закінченого та незакінченого злочину;

3) дослідити поняття та види готування до злочину;

4) визначити ознаки замаху на злочин, види замаху у юридичній літературі та кримінальному законодавстві України;

5) розглянути особливості кримінальної відповідальності та покарання за незакінчений злочин;

6) сформулювати на підставі проведеного дослідження пропозиції щодо удосконалення окремих положень КК України.

Над проблемами інституту стадій вчинення злочину працювали такі відомі вчені, як: М. Бажанов, О. Герцензон, М. Дурманов, А. Трайнін, І. Тишкевич. Приділяють значну увагу цим проблемам і сьогодні, зокрема такі вчені, як: Н. Кузнєцова, М. Редін, О. Ситнікова, В. Тихий та інші. Між тим, єдиної позиції щодо питань, пов'язаних з поняттям стадій вчинення злочину, готування та замаху на злочин та їх видам, в законодавстві та в науці різних країн немає.

Об'єктом дослідження є інститут стадій вчинення злочину за КК України.

В процесі дослідження використовуються наступні методи: системно-структурний; догматичний (здійснено тлумачення окремих термінів, понять, термінологічних і понятійних оборотів); порівняльно-правовий та деякі інші.

Структура курсової роботи.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, розділу з охорони праці, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ І. МІСЦЕ ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ У СИСТЕМІ СТАДІЙ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ: передумови виникнення ТА СУЧАСНЕ поняття

1.1 Вчення про незакінчений злочин в теорії кримінального права

Кримінальне право має своїм основним завданням захист прав людини від злочинних посягань, що є логічним продовженням конституційного закріплення положень ст. 3 Основного Закону України [1,с.3]. Кримінальний кодекс України деталізує дану норму, визначаючи своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам [2,с.3].

Вперше нормативна відповідальність за вчинення дій, які утворюють попередню стадію злочинного діяння, була передбачена у французькому законодавстві часів Великої Французької революції (1791р.). Це стосувалось встановлення відповідальності за замах на скоєння лише двох злочинів - передумисного вбивства та отруєння. Потім кримінальне законодавство Франції (1810 р.) поширило це правило на всі замахи на вчинення злочинів.

З часом це положення було перейнято італійським, бельгійським та германським законодавством [3,с. 175]. Першим вітчизняним нормативним актом, який виділив стадії скоєння злочину, було «Уложение» 1845р., яке розглядало їх у другому розділі - «О умысле, о приготовлении к преступлению о покушении на оное и о совершении преступления» (статті 8-12) [4,с. 86]. При цьому виділяли виявлення умислу, готування, замах та вчинений злочин.

Владимиров Л.Є. розглядав стадії вчинення злочину через призму «осуществления преступной воли», виділяючи при цьому «голый умысел», «приготовление к преступлению», «покушение» і «совершенное преступление» [5,с.97]. О.Ф.Кістяківський зазначав: «...Вопрос о том, с какого момента и с какого акта начинается для человека уголовная ответственность, принадлежит к числу капитальных в уголовном праве». При цьому виділяв (як і Л.Є. Владимиров) голий умисел, готування до злочину, замах у власному змісті та злочин вчинений або вдалий [6, с. 58].

Бєлогриць-Котляревський Л.С., визначаючи стадії вчинення злочину (сходинки, за його визначенням), виділяв «волю обнаруженную, осуществляющуюся и осуществленную». Виходячи з цього він виділяв голий умисел, готування, до складу якого входять і замах, і закінчений злочин. Таганцев М.С. виділяв як «окремі сходинки» в розвитку злочинної діяльності виявлення злочинного умислу, готування, замах та закінчений злочин [7, с. 679].

У радянському законодавстві питання про відповідальність за вчинення дій на різних стадіях розвитку злочину вперше знайшло своє нормативне вирішення в «Руководящих началах» 1919 р., відділ четвертий яких був спеціально присвячений їх аналізу. При цьому виділялись три стадії - готування, замах та закінчений злочин. За загальним правилом дії, що утворювали будь-яку з цих стадій, передбачали кримінальну відповідальність. Було встановлено, що на рівень репресії не впливає рівень реалізації (стадія) злочинного наміру.

Кримінальні кодекси РСФРР та УСРР 1922 р. суттєво змінили підходи до кримінально-правової оцінки стадій та їх караності. Визначаючи вже відомі стадії вчинення злочину, встановлювали, що готування до злочину не було караним. Воно тягнуло кримінальну відповідальність лише у випадках, коли ці дії утворювали склад іншого самостійного злочину. Однак, таке становище тривало недовго і вже в 1923 р. дії, що утворювали готування до злочину, стали караними, хоча за їх скоєння передбачали найлегші види покарання - висилка, заборона займати ту чи іншу посаду або займатись тою чи іншою діяльністю або промислом. «Основні начала» 1924 р. визначили підходи до відповідальності за вчинення діянь, які утворюють різні стадії вчинення злочину (ст. 11). При цьому, однак, не визначалось ані поняття стадій, ані їх види [8, с. 279]. Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р. та КК України 1960 р. як стадії скоєння злочину визначали готування до злочину та замах на злочин (ст. 17 КК України). При цьому поняття закінченого злочину нормативно не було врегульовано, а виводилось виключно теоретично. Питання про караність діянь, припинених на різних стадіях, законодавчо не закріплювалось (хоча практика сама їх виробила - готування каралось більш м'яко, ніж замах, а замах - більш м'яко, ніж закінчений злочин).

Кримінальне законодавство України - Кримінальний кодекс від 5 квітня 2001 р. пішло набагато далі, як у закріпленні понять, так і у визначенні караності діянь, що їх утворюють. Ст. 13 КК України визначила поняття закінченого та незакінченого злочину, встановивши:

«1. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.

2. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин» [2].

Статті 13-17 Кримінального кодексу України присвячені стадіям злочину, тому у назві розділу III Загальної частини КК і застосовується термін «стадії злочину». Ці статті КК конкретизують і уточнюють загальне поняття злочину, передбачене статтею 11 КК, і тому в системі Загальної частини КК вони містяться у розділі, в якому дається визначення загального поняття злочину та класифікація (види) злочинів. У свою чергу, загальне поняття злочину є основою розуміння норм, що формулюють поняття закінченого та незакінченого злочинів, передбачають відповідальність за готування та замах на злочин, а також виключення відповідальності за добровільну відмову від злочину [9, с. 79].

1.2 Стадії злочину: етапи та види

Стадії злочину (в перекладі з грецької слово «стадія» означає відому відстань, стародавню грецьку міру довжини) - це передбачені КК, суспільно небезпечні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його закінчення (припинення), а тим самим - і ступенем тяжкості вчиненого особою діяння [10,с.14]. На думку М. Бажанова стадії вчинення злочину - це «певні етапи, ступені підготовки і здійснення умисного злочину, що відрізняються між собою по характеру вчинених дій і по моменту припинення злочинної діяльності» [11,с.69].

Стадії вчинення злочину - це етапи розвитку злочину. Етапи розвитку злочинного діяння, що передують закінченому злочину, звичайно називають попередньою злочинною діяльністю. Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного наміру й тому можуть бути тільки у злочинів, учинених з прямим умислом. «Ступінь реалізації умислу, виражається в різноманітних діяннях, які характеризують кожну стадію вчинення злочину з об'єктивно наявними між ними достатньо чіткими межами». Чим повніше реалізовано умисел, тим повніше здійснено злочин і тим більшу шкоду може заподіяти чи заподіює винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, що прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший, ніж тоді, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину).

Згідно з Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 7 лютого 2003 р., № 2 при призначенні покарання відповідно до статей 65-69 КК «суди мають зважати на ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, які його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання»[12, с. 112]. Стадії вчинення злочину відрізняються між собою і моментом закінчення злочинного діяння.

Винний може закінчити діяння, але його вчинення може не вдатися, а тому припинитися на попередніх стадіях (готування до злочину чи замаху на злочин). Якщо злочин закінчений, він поглинає попередні етапи (стадії) вчинення, вони не мають самостійного значення та не впливають на кваліфікацію. Проте ці стадії мають самостійне юридичне значення, якщо злочин незакінчений з причин, які не залежали від волі винного.

У цих випадках його діяння кваліфікуються відповідно як готування до злочину чи замах на злочин.

Кримінальне законодавство (ст.13) вирізняє три стадії злочину: готування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин [2]. Злочин слід вважати закінченим, якщо діяння має всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною нормою Особливої частини кримінального законодавства, на здійснення якого був спрямований умисел винного (ч. 1 ст. 13). Із визначення закінченого злочину (ч. 1 ст. 13) випливає, що незакінчений злочин - «це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке не має всіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного» [13, с. 98]. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст.13). У юридичній літературі незакінчений злочин називають попередньою злочинною діяльністю, розпочатим або незавершеним злочином, невдалою діяльністю зі вчинення злочину [14, с.53].

При незакінченому злочині умисел винного так повністю й не реалізовується, об'єктивна сторона не розвивається, шкода об'єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується повністю, об'єктивна сторона виконується, об'єкту завдається шкода. Незакінчений злочин (готування до злочину та замах на злочин) - «це нездійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання» [14,с.54]. Злочинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виникли всупереч волі й бажанню суб'єкта. У закінченому злочині наявна єдність об'єктивної та суб'єктивної сторін. У такому разі винний повністю реалізував умисел, завершив злочин, виконав усі діяння (дії чи бездіяльність), які складають об'єктивну сторону складу злочину, спричинив шкоду об'єкту.

Закінчені злочини сформульовані в диспозиціях Особливої частини КК. Момент закінчення злочину є різним, залежно від конструкції складу злочину, від опису ознак злочинного діяння в законі. За моментом закінчення злочини поділяються на три види: злочини з матеріальним складом; злочини з формальним складом; злочини з усіченим складом.

Вимоги до кваліфікації попередньої злочинної діяльності фахівці визначають так:

1) для кваліфікації скоєного як готування до злочину чи замаху на злочин слід установити наявність усіх ознак складу відповідного закінченого злочину, беручи до уваги незавершеність об'єктивної сторони;

2) попередня злочинна діяльність кваліфікується за тією ж статтею, що й відповідний закінчений злочин;

3) формула кваліфікації попередньої злочинної діяльності має містити посилання на ч. 1 ст. 14 або ч. 2 (3) ст. 15 КК та норму Особливої частини КК;

4) якщо особа вчиняє замах на злочин шляхом бездіяльності; то при кваліфікації необхідно посилатися на ч.1 ст. 15 КК і статтю Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, на який особа вчиняє замах. Це пов'язано з тим, що частини 2 і 3 ст. 15 КК передбачає лише замах у вигляді дії і тому неможлива кваліфікація з посиланням на ці частини при злочинній бездіяльності [15, с. 71].

У нормах як Загальної, так і Особливої частин КК всі кримінально-правові поняття (вина, співучасть, ознаки конкретних злочинів) сконструйовані для закінченого злочину. Тож закінчений злочин кваліфікується лише за статтею Особливої частини КК.

Таким чином, стадії вчинення злочину - це поступові етапи завершення навмисного злочину, які різняться між собою ступенем його реалізації, закінчення. В українському кримінальному законодавстві відрізняються такі стадії вчинення навмисного злочину:

готування до злочину;

замах на злочин;

закінчений злочин.

У кримінально-правовій літературі деякі автори в самостійну, окрему стадію виділяють створення та виявлення наміру [14, с.61]. Ця діяльність мас такі важливі ознаки:

Об'єктивні, які характеризуються:

1) неповним здійсненням (виконанням) дій, що створюють об'єктивну сторону складу злочину;

2) не настанням злочинних наслідків.

Суб'єктивні:

Дії, що створюють попередню злочинну діяльність, виконуються тільки з прямим умислом, бо підготовка та спроба домогтися небажаних наслідків неможливі. Пленум Верховного Суду України в постанові від 7 лютого 2003 року зазначив, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, тобто, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання, але злочин не було доведено до кінця незалежно від волі винного [12,с.113]. Попередня злочинна діяльність можлива лише при вчиненні навмисних злочинів, які мають «матеріальні», а також і «формальні» склади злочинів (вбивство, рівно як і хабарництво), що можуть бути вчинені дією, чи бездіяльно (наприклад, спроба матері позбавити життя своєї дитини, не годуючи її). Попередня злочинна діяльність неможлива:

в необережних злочинах (в усіх);

при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 і 124 КК);

при вчиненні злочину в стані фізіологічного афекту (ст. 16 і 123 КК).

Таким чином, стадії вчинення злочину мають певну послідовність:

1. Готування (перша підготовча стадія);

2. Замах (безпосередній початок злочину);

3. Закінчений злочин.

При цьому кожна наступна стадія повністю поглинає (фактично і юридично) попередню. Конструктивні особливості деяких складів злочинів такі, що вони або зовсім не мають попередньої злочинної діяльності (стадій), або вона можлива, але зустрічається дуже рідко. Наприклад, неможливий замах на погрозу вчинити вбивство (ст. 129 КК), розбій (ст. 187 КК), окрім випадків помилки в потерпілому, коли продовження злочину неможливе. Попередня злочинна діяльність має загальні підстави кримінальної відповідальності - склад злочину в діях особи [8, с.49]. Цей склад утворюють ознаки того злочину, до якого готуються чи на який робиться замах, а також додатково ознаки, що встановлені ст. 14 і 15 КК. Тому попередня злочинна діяльність кваліфікується з застосуванням ст. 14 і 15 КК. Наприклад, ст. 14 і 115 КК, або ст. 15 і 185 КК [13,с.99].

Покарання за готування до злочину і за замах на злочин призначається за статтями Особливої частини, які передбачають покарання заданий злочин (ст. 16 КК). Попередня злочинна діяльність утворювана і залежна від закінченого злочину, тому спочатку розглянемо особливості та ознаки закінченого злочину. Для характеристики замаху на злочин важливим є визначення моменту закінчення деяких видів злочинів.

Моменти закінчення злочину диференційовані залежно від того, як описано об'єктивну сторону посягання в диспозиції кримінально-правової норми кримінального закону:

1. Якщо в диспозиції вказані суспільно небезпечні наслідки посягання (наявний так званий злочин з матеріальним складом), то злочин визнається закінченим з моменту настання таких наслідків. Наприклад, крадіжки є закінченими з моменту отримання винними можливості вільно розпоряджатися чи користуватися майном, тобто з моменту завдання майнової (матеріальної) шкоди відносинам власності (ст. 185).

2. У злочинах із матеріальним складом, якщо не настали вказані в диспозиції відповідної статті чинного КК суспільно небезпечні наслідки, говорять про незакінчений злочин (готування до злочину чи замах на злочин) або взагалі про відсутність злочину,

3. Якщо в диспозиції вказано лише суспільно небезпечне діяння, а наслідки посягання не названо (винесені за межі цього складу злочину -наявний так званий злочин з формальним складом), то злочин визнається закінченим з моменту виконання діяння. Настання чи ненастання злочинних наслідків при вчиненні злочинів із формальним складом не впливає на факт наявності закінченого складу злочину, але це не означає, що така обставина не повинна братися до уваги при призначенні покарання винному.

РОЗДІЛ ІІ. ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ

2.1 Поняття та ознаки готування до злочину

Термін "готування" виник у науці вітчизняного кримінального права ще в першій половині XIX ст. Зміст його автори визначали як поставлення себе у можливість вчинення злочину. Згодом готування набуло дещо іншого значення - у радянські часи в літературі його визначали як створення умов для вчинення злочину. Основними ознаками його вважали те, що при готуванні відбувається створення саме сприятливих умов для вчинення злочину, умов, за наявності яких особа може безпосередньо приступити до виконання об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК [16, с. 63]. Готування до злочину вперше визнається у ч.2 ст. 13 КК України 2001 р. видом незакінченого злочину. Разом з тим у науковій літературі для визначення готування до злочину використовували різні поняття: стадія злочину, стадія попередньої злочинної діяльності, незакінчений злочин, розпочатий злочин тощо [17, с.124].

Згідно із ч. 1 ст. 14 КК України «готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину» [2, с.14]. Готування до злочину - перша стадія розвитку умисної злочинної діяльності. Практично всі - і дореволюційні, і радянські вчені-теоретики кримінального права виділяли її в генезисі розвитку злочину. Знало його, як вже згадувалось, і кримінальне законодавство.

Готування, з точки зору аналізу свідомої людської поведінки, є первинною стадією її розвитку.

Н.В. Маслак вважає, що готування є самостійним видом злочину, своєрідним "попереднім" злочином [18, с. 4]. Але при цьому готування може залишатись і стадією вчинення прямо умисного злочину, Видається, що готування слід вважати стадією злочину тоді, коли особа вчинила після нього замах на злочин або закінчений злочин. У такому випадку воно поглинається наступною стадією злочину і не тягне за собою самостійної кримінально-правової оцінки. У випадку ж, коли реалізація злочинного наміру особи припинилася на стадії створення умов для вчинення злочину, готування являє собою самостійний вид злочину і є самостійною підставою кримінальної відповідальності. Дії, які характеризуються як готування до злочину, не утворюють об'єктивної сторони складу злочину, на вчинення якого націлений злочинець.

У кримінально-правовій науці пропонуються різні ознаки готування до злочину. Та, виділяють наступні ознаки, які прямо передбачені в законі:

1. Вчинення підготовчих дій (рідше бездіяльності);

2.Прямий умисел на вчинення злочину;

3.Перерваність до початку виконання складу злочину;

4. Перерваність з причин, які не залежали від волі винного» [19, с. 104].

Н.Ф. Кузнєцова до ознак готування відносить:

- реальну можливість будь-якого явища є реальністю об'єктивного світу. Тому в кожному конкретному випадку караності підготовчих дій перш за все повинно бути встановлено наявність в цих діях реальної можливості настання злочинного результату.

Якщо дії настільки віддалені від вчинення злочину, що із них не випливає їх закономірна направленість на вчинення певного злочину, то говорити про наявність в цих діях реальної можливості вчинення злочину неможливо. Їх навіть не можна назвати підготовчими.

- готування, як будь-яка можливість, має значення не само по собі, а лише щодо того злочину, умови для вчинення якого воно створює (можливість - це нереалізована дійсність).

- готування до злочину, як всяка можливість, за своєю природою двояке. В підготовчих діях міститься не одна тенденція настання необхідного результату, а дві - настання і ненастання результату.

- підготовчі дії до злочину можуть створювати більшу чи меншу можливість для вчинення злочину.

- можливість ще не є дійсністю. Підготовчі дії не є рівнозначними закінченому злочину, коли злочинний результат вже став дійсністю.

- реальна можливість ніколи не може сама по собі, автоматично перетворитись у дійсність. Дії при готуванні, які створюють реальну можливість для настання злочинного наслідку, самі по собі, без дій виконання не можуть потягнути злочинний результат. Прицілюванням не можна вбити, пропонуванням хабара не можливо вчинити давання хабара і т.д. Для того, щоб можливість настання результату, перетворити в дійсне його настання, потрібна діяльність суб'єкта [20, с.83].

Підсумовуючи визначені в науці кримінального права ознаки готування до злочину можна сформулювати їх характерні, головні ознаки:

1) підготовчі діяння передують безпосередньому вчиненню злочинного діяння, передбаченого диспозицією норми Особливої частини КК України;

2) підготовчі діяння є суспільно небезпечними, тому що створюють умови для заподіяння шкоди суспільним відносинам;

3) підготовчі діяння віддалені в часі від безпосереднього вчинення злочину;

4) підготовчі діяння віддалені, зазвичай, і в просторі від безпосереднього вчинення злочину;

5) підготовчі діяння не охоплюються об'єктивною стороною задуманого злочину, відповідальність за який передбачено нормою Особливої частини КК України;

6) підготовчі діяння утворюють лише умови для настання суспільно небезпечних наслідків;

7) предмети, засоби, знаряддя, що підшуковувались або були виготовлені чи видозмінені, повинні мати визначене призначення, тобто, за їх допомогою особа планує вчинити конкретний злочин;

8) підготовчі діяння не ставлять під реальну загрозу об'єкт злочину. Виникає тільки ймовірність завдання шкоди об'єктові. Підготовчі діяння віддалені від об'єкта злочину проміжками часу;

9) особливістю готування до злочину є те, що воно вчиняється, як правило, шляхом дії, хоча можлива й бездіяльність (не включення сигналізації охоронцем банку для полегшення доступу до сховища інших співучасників);

10) при готуванні до злочину злочинна діяльність не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного. Якщо умисел на злочин винний повністю реалізував, то скоєне слід кваліфікувати як закінчений склад злочину, стадія готування взагалі не виділяється.

2.2 Об'єктивні ознаки та суб'єктивні готування до злочину

Готування до злочину має такі основні об'єктивні ознаки:

1) при готуванні відбувається створення саме сприятливих умов для вчинення злочину, умов, за наявності яких особа може безпосередньо приступити до виконання об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК. Готування - це не будь-яка дія, а лише та, що є етапом на шляху подальшого вчинення злочину. У юридичній літературі здавна зазначається, що приготувальні до злочину дії можуть бути зведені до трьох категорій:

- підготовка до виконання злочинного діяння (добування засобів, які полегшують виконання або роблять можливим діяння; приведення цих засобів у стан, коли вони придатні для використання із злочинною метою; добування необхідних відомостей; усунення дійсних або уявних перешкод; приведення об'єкта посягання до такого стану, за якого можливо приступити до виконання задуманого; поставлення винного у таке становище, коли він може приступити до дії, тощо);

- готування до користування плодами злочинного посягання;

- готування безкарності вчиненого посягання [21, с. 293].

Зрозуміло, що відповідні дії (насамперед, вказані у пп. 2, 3) можуть бути віднесені до готування, якщо вони вчинені до виконання злочинного діяння, яке входить у об'єктивну сторону злочину, причому скоєні зі злочинною метою. Формулювання, яке міститься у ч. 1 ст. 14 КК, дозволяє твердити, що скоєне може бути кваліфіковане як готування до злочину лише за умови, що приготувальні дії були успішними, закінченими. Тобто, особа дійсно придбала знаряддя чи засоби вчинення злочину, пристосувала - видозмінила їх так, що вони стали придатні не для побутового, господарського чи іншого використання, а для вчинення злочину, створила умови для цього.

Щодо цього М.С. Таганцев писав: засобом є не рушниця взагалі, а рушниця заряджена і така, яка знаходиться у злочинця за таких умов, щоб він міг вистрілити у жертву, не миш'як взагалі, а миш'як, підмішаний до їжі, питва і поставлений так, щоб жертва могла його вжити, тощо [7,с.37].

Незавершене готування - «готування до готування» чи «замах на готування» - спроба придбати або пристосувати знаряддя чи засоби вчинення злочину, спроба створити умови для вчинення злочину не можуть оцінюватися як перша стадія скоєння злочину. Такі дії у силу їх віддаленості від закінченого посягання, у зв'язку з тим, що вони не складають реальної загрози об'єкту злочину, не становлять суспільної небезпеки і не відносяться чинним законодавством до злочинних [22, с.15];

2) готування може вчинюватись тільки активними діями (на відміну від замаху, який може бути вчинений і шляхом бездіяльності у відповідних складах злочинів). Уявляється, що не можна погодитись із тими дослідниками, які обґрунтовують можливість вчинення готування шляхом бездіяльності [23,с.14], зокрема у випадку, коли, наприклад, сторож залишає двері незачиненими для подальшого викрадання товару зі складу. Вочевидь, що діяльність сторожа по створенню умов цим не обмежилася, і попередньо він вчинив активну дію - вступив у злочинну змову із особами, які безпосередньо будуть вчиняти крадіжку;

3) створення умов відбувається шляхом енергетичних (фізичних) або інформаційних (інтелектуальних) конкретних суспільно небезпечних дій, що можуть виражатись у різних формах, зокрема передбачених у визначенні поняття готування (ч.1 ст.14 КК): підшукування або пристосування засобів або знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину [2, с. 12].

Підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників, усунення перешкод, створення умов означають дію-процес, а не дію-результат. Тому закінченими вони є з моменту виконання хоча б однієї дії, спрямованої на підшукування, усунення чи інше створення умов, навіть якщо співучасників не було підшукано, а перешкоди не було усунено тощо. Винятком є лише такий вид готування, як змова на вчинення злочину - вона визнається закінченим злочином з моменту, коли така змова відбулася, тобто коли між співучасниками досягнуто згоди на сумісне вчинення злочину. Савченко А.В., Кузнєцов В.В., Штанько О.Ф. крім визначених об'єктивних ознак готування називають ще наступні, а саме:

1) підготовчі дії передують безпосередньому вчиненню злочину;

2) підготовчі дії віддалені в часі від безпосереднього вчинення злочину;

3) підготовчі дії, зазвичай, віддалені в просторі від безпосереднього вчинення злочину;

4) підготовчі дії не охоплюються об'єктивною стороною задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК;

5) підготовчі дії утворюють лише умови для настання суспільно небезпечних наслідків;

6) предмети, засоби, знаряддя, що підшуковувалися, були виготовлені чи видозмінені, мають визначене призначення. Тобто за допомогою їх особа планує вчинити конкретний злочин;

7) підготовчі дії не ставлять під загрозу об'єкт злочину. Шкода об'єкту злочину підготовчими діями не спричиняється;

8) злочинна діяльність не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного. Якщо умисел на злочин винний повністю реалізував, то скоєне слід кваліфікувати як закінчений склад злочину, стадія готування взагалі не виділяється [9, с. 59-60].

З суб'єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умислом. Одним із важливих питань, яке довгий час дискутувалось в науковій літературі, було питання можливості чи неможливості готування у злочинах з непрямим умислом та в необережних злочинах.

Не дивлячись на те, що позиція щодо можливості незакінченого злочину лише за наявності прямого умислу знайшла відображення в законодавстві як України, так і Російської Федерації (зокрема, в ч.1 ст.15 КК України зазначено: "замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом ...", ч.1 ст.14: "інше умисне створення..."), деякі вчені і зараз намагаються проаналізувати наведені раніше аргументи та надати нові в обґрунтування можливості стадій у злочинній діяльності з непрямим умислом, в необережній злочинній діяльності [24,с.118] чи за наявності змішаної форми вини.

Уявляється, що питання тут потрібно ставити не про можливість взагалі стадій, наприклад у необережній злочинній діяльності, а про суспільну небезпечність таких дій і доцільність визнання їх кримінально караними. Враховуючи, що в літературі завжди розрізняли форми і види вини, та визнаючи прямий умисел найбільш небезпечним, логічно визнати можливість готування та замах як види лише прямого умисного злочину.

При готуванні до злочину особа передбачає настання суспільно небезпечних наслідків і спрямовує свої дії на їх настання.

Отже, при готуванні до злочину особа не тільки усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачає суспільно небезпечні наслідки, а й бажає настання таких наслідків, тобто прагне до настання таких наслідків як до мети.

Таким чином, готування до злочину можливе лише з прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони готування як самостійного виду злочину є наявність мети вчинення закінченого злочину. Причому готування характеризується не тільки названою, кінцевою метою, а ще й проміжною, найближчою метою - створити умови для вчинення "задуманого" злочину.

Наявність зазначених вище інтелектуальних та вольових ознак, а також обов'язкової мети досягнення результату характеризує готування тільки як злочин з прямим умислом.

Суб'єкт готування визначається в залежності від того, які вимоги встановлюються законом до суб'єкта закінченого злочину, що його особа мала намір вчинити. Наприклад, суб'єктом крадіжки може бути лише фізична осудна особа віком від 14 років, відповідно таким же є і суб'єкт готування до крадіжки.

Однак оскільки готування є самостійним видом злочину, його суб'єкт може відрізнятись від суб'єкта "задуманого" злочину. Зокрема, відзначають, що, вчиняючи готування, особа стає злочинцем ще до моменту вчинення основного злочину. Крім того, якщо особа має намір вчинити злочин, суб'єкт якого є спеціальним, готування у співучасті до цього злочину може вчинити й інша особа, не наділена ознаками спеціального суб'єкта. Наприклад, дезертирство може бути вчинене лише спеціальним суб'єктом - військовослужбовцем чи військовозобов'язаним.

Але, наприклад, усунення перешкод для вчинення цього злочину чи придбання знарядь може вчинити й інша особа.

Як правило, готування до злочинів із спеціальним суб'єктом можуть вчиняти загальні суб'єкти, перебуваючи у змові із спеціальними суб'єктами. У таких випадках вже одне досягнення змови на вчинення зазначених дій означає закінчений склад готування до злочину [24,с.119].

РОЗДІЛ ІІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯНЬ, ЩО УТВОРЮЮТЬ ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ

3.1 Види готування до злочину

Різноманіття умисної злочинної діяльності передбачає і різноманіття діянь, що утворюють готування до злочину, їх перелік у нормі права в зв'язку із цим неможливий. Тому законодавець, визначаючи цю стадію попередньої злочинної діяльності, застосовує узагальнені її характеристики («підшукування», «пристосування», «змова», «усунення перешкод»), залишаючи простір для визнання такими й інших видів поведінки, спрямованої на підготовку до вчинення злочину («також інше умисне створення умов для вчинення злочину»). Такий підхід є абсолютно зрозумілим. Отже, відповідно до ч. 1 ст. 14 КК готування до злочину поділяється на такі види:

- підшукування засобів або знарядь для вчинення злочину;

- пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину;

- підшукування співучасників;

- змова на вчинення злочину;

- усунення перешкод;

- інше умисне створення умов для вчинення злочину [25,с.11].

Вказані види поведінки утворюють форми готування до злочину.

Підшукування засобів або знарядь для вчинення злочину - це будь-які дії з придбання, отримання, тимчасового позичення, купівлі, пошуку засобів або знарядь для вчинення злочину тощо. Спосіб підшукування засобів чи знарядь може бути як злочинним, так і незлочинним.

Під засобами вчинення злочину слід розуміти предмети матеріального світу, що полегшують вчинення злочину. Вони або необхідні для вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його вчинення (наприклад, підроблені документи для шахрайства, одурманюючі речовини для зґвалтування тощо). Знаряддя вчинення злочину - це предмети, призначені для безпосереднього виконання дій, що утворюють об'єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо).

Так, під знаряддям злочину корисливих посягань на власність слід розуміти предмети чи технічні засоби, що умисно використовуються для викрадення майна або заволодіння ним. Особа може придбати комп'ютер для незаконного проникнення в комп'ютерну систему фірми, щоб викрасти інформацію.

Транспортні засоби можуть бути визнані знаряддям злочину не тільки тоді, коли вони використовувалися для безпосереднього вилучення майна чи заволодіння ним, але і коли без їх використання вчинення злочину було б неможливим чи надто складним (транспортування членів злочинної групи до місця вчинення злочину, перевезення викраденого майна з місця вчинення злочину тощо). Засоби та знаряддя вчинення злочину можуть бути призначені лише для досягнення злочинної мети (наприклад, виготовлена отрута для вбивства) чи використовуватися й для інших потреб (наприклад, папір та фарби для підробки грошей і для живопису) [24,с.119].

Пристосування засобів або знарядь для вчинення злочину - це діяльність, пов'язана із переробкою тих чи інших предметів, у процесі якої виділяються певні притаманні їм характеристики, що дає можливість більш ефективного їх використання при вчиненні злочину. Наприклад, пристосування утворює переробка шляхом обробки на наждачному колі кухонного ножа в двогострий кинджал, переробка мисливської рушниці в обріз і т. ін.

Підшукування та пристосування були відомі і Кримінальному Кодексу 1960 р. КК України 2001 року визначив, як це вже зазначалось, й інші види поведінки, що утворюють готування до злочину.

Підшукування співучасників утворюють будь-які дії (вербування, найм, залучення шляхом погроз, підкупу), спрямовані на добір співучасників злочину, незалежно від того, яку роль вони повинні виконувати (виконавця (співвиконавця), організатора, підмовника, посібника тощо).

Як видно з тексту закону, в ньому мова йде виключно про підшукування співучасників, однак це положення слід тлумачити розширено: цю форму готування до злочину утворюють також дії, спрямовані на підбір осіб, які можуть бути використані в процесі вчинення злочину або після його закінчення без ознайомлення їх з наміром вчинення злочину (наприклад, підбір осіб, які можуть бути використані для приховування злочину і т. ін.).

Особливим видом підшукування співучасників є змова на вчинення злочину. Змова на вчинення злочину - це домовленість двох чи більше суб'єктів злочину про спільне вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною КК. Важливим тут є усвідомлення відмінності цього виду підготовчих дій від підшукування співучасників, оскільки обидва вони є новими для вітчизняного кримінального закону. Уявляється, що підшукування співучасників наявне тоді, коли особа лише знаходиться в процесі підшукування (наприклад, запропонувала іншій особі виступити посібником, а та відмовилась, і на цьому етапі підготовчу до злочину діяльність було викрито). Змова ж на вчинення злочину має місце тоді, коли вона вже відбулася, і особи вже домовилися спільно діяти для реалізації злочинного наміру [26, с. 92].

Усунення перешкод полягає у вчиненні дій, які мають на меті створення найбільш сприятливих умов для успішної реалізації злочинного наміру. Вони можуть полягати в нейтралізації охорони, пошкодженні засобів зв'язку тощо.

Інше умисне створення умов для вчинення злочину - це будь-які дії, які мають на меті забезпечення успішного його вчинення, їх можуть утворювати рекогносцировка на місцевості, ознайомлення із схемою охоронної сигналізації та охоронних пристроїв, розробка шляхів відходу з місця злочину, створення лжеалібі і т. ін.

Слід мати на увазі, що поняттям умисного створення умов для вчинення злочину охоплюються всі зазначені в законі підготовчі дії, названі законодавцем через їх найбільшу поширеність.

Історії криміналістики відомо безліч видів поведінки, які охоплюються поняттям готування до злочину. Більшість з них загальновідома, але трапляються й унікальні, як, наприклад, залучення експертів для визначення справжньої ринкової вартості предметів, що становлять історичну та культурну цінність [27,с.142].

КК України безпосередньо закріплює ще одну класифікацію видів готування. Критерієм такої класифікації є відповідно до ст. 12 КК поділ злочинів на злочини невеликої, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. Оскільки, безсумнівно, готування до злочину також є злочином, хоч і незакінченим, то на нього також поширюються правила цієї класифікації. Про це свідчить і закріплення у ч. 2 ст. 14 правила про некараність готування до злочинів невеликої тяжкості. Отже, готування в залежності від ступеню тяжкості поділяються на готування до злочинів невеликої тяжкості, готування до злочинів середньої тяжкості, готування до тяжких, та до особливо тяжких злочинів. Слід зауважити, що класифікація видів готування не обмежується лише названими критеріями. Існують інші, хоча безпосередньо і не передбачені законом обставини-критерії.

Видами готування в залежності від ступеня реалізації злочинного наміру є закінчене та незакінчене готування, а в залежності від причин не доведення до кінця злочину, передбаченого Особливою частиною КК - припинене та добровільно залишене, від характеру дій - фізичне та інтелектуальне; нарешті від способу закріплення у законі - передбачене Особливою частиною КК у якості самостійного злочину, та не передбачене таким чином. Класифікація видів готування має велике значення, особливо враховуючи законодавчі новели КК України 2001 р.. і, зокрема, розширення переліку видів готування у ч. 1 ст. 14, правило ч. 2 ст. 14, а також ч. 1 ст.68 тощо.

3.2 Відмежування готування до злочину від виявлення умислу

КК передбачає і притягнення до кримінальної відповідальності лише за вчинення готувань до злочинів середньої тяжкості, до тяжких та до особливо тяжких злочинів; дає перелік видів готувань, визначаючи готування до злочину. Класифікація видів готування впливає і на призначення покарання за вчинення таких дій, оскільки вона враховується при індивідуалізації покарання; і при вирішенні питання про можливість чи неможливість готування до певних злочинів Особливої частини КК, таких як створення злочинної організації (ч. 1 ст.255) тощо.

Готування до злочину необхідно відмежовувати від виявлення умислу.

Відмежування готування до злочину від виявлення умислу:

а) під виявленням умислу розуміють прояв у тій чи іншій формі (усно, письмово, якось інакше) наміру вчинити певний злочин. Відповідно до ст.11 КК злочином є передбачене Кодексом суспільно небезпечне, винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину;

б) при виявленні умислу ще немає власне дії чи бездіяльності, тому виявлення умислу не розглядається як стадія вчинення злочину й не тягне за собою кримінальної відповідальності;

в) від прояву умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивства, погроза знищення майна, заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку тощо (наприклад, статті 129,195, 295 та ін.) [13,с.142].

У цих випадках карається не власне умисел, а суспільно небезпечне діяння (погроза чи заклики), навіть якщо особа й не мала наміру надалі реалізувати погрозу чи заклики, бо в такому разі спричиняється безпосередня шкода особистій або громадській безпеці, громадському порядку.

Наведене свідчить про те, що прояв умислу на вчинення злочину - з одного боку та погроза вчинити злочин або заклики до вчинення злочину - з другого - це різні поняття. У першому випадку кримінальної відповідальності немає, у другому вона наявна тоді, коли це передбачено певною кримінально-правовою нормою Особливої частини КК.

Наприкінці зазначимо, що вчення про незакінчений злочин, зокрема, про готування до злочину, має значення для застосування багатьох інститутів КК, а саме: для встановлення наявності чи відсутності злочину; часу вчинення злочину і дії кримінального закону в часі; щодо співучасті в злочині; повторності та сукупності злочинів; звільнення від кримінальної відповідальності тощо.

Зважаючи на це, визначення поняття готування до злочину, визнання його кримінально значущим та конструкція встановлення кримінальної відповідальності за вчинення підготовчих дій завжди були гостро дискусійними в науці кримінального права, по-різному визначались вітчизняним кримінальним законом і не втратили своєї актуальності та дискусійного характеру і дотепер.

ВИСНОВКИ

Метою роботи було вивчення однієї із стадій вчинення злочину - готування до злочину.

Завершуючи роботу, слід зробити наступні висновки:

Закінченим злочином відповідно до ст. 13 КК України визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.

Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. Незакінчений злочин - це нездійснена можливість спричинення шкоди об'єкту посягання, умисел на злочин не доводиться до кінця з причин, не залежних від волі винного.

Кримінальний кодекс України визнає злочинними та караними три стадії вчинення злочину:

1) готування до злочину (ст. 14 КК);

2) замах на злочин (ст. 15 КК);

3) закінчений злочин (ч.1 ст. 13 КК).

Готування до злочину як підготовча його стадія полягає в умисному створенні умов для його вчинення.

Ними є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також обстеження місця злочину, вивчення об'єкта, розробка плану та ін.

Вчені також виділяють такі характерні ознаки готування до злочину:

- вчинення підготовчих дій (рідше бездіяльності);

- прямий умисел на вчинення злочину;

- перерваність до початку виконання складу злочину;

- перерваність з причин, які не залежали від волі винного».

З об'єктивної сторони готування до злочину може проявлятися в різноманітних діяннях, але спільним є те, що всі вони передбачають створення умов для вчинення закінченого злочину. Проте він не доводиться до кінця, припиняється з причин, які не залежали від волі винного. Наприклад, останнього затримали працівники органів внутрішніх справ чи інші обставини перешкодили завершити злочин.

Із суб'єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умислом, тобто винний усвідомлює, що він створює умови з метою вчинення певного злочину та бажає створити такі умови. При цьому винний має намір не обмежуватися лише готуванням до злочину, а вчинити діяння, що призведуть до закінчення злочину, але йому не вдається реалізувати свій умисел. При готуванні до злочину дії винного ще безпосередньо не спрямовані на об'єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. З точки зору характеристики суб'єктивної сторони - готування до злочину характеризується тільки прямим умислом. І це абсолютно зрозуміло - сам зміст діяння передбачає його вчинення умисно. Необережно готуватись до злочину неможливо.

Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Однак готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч.2 ст.14 КК).

Закон виключає відповідальність і за дію або бездіяльність, яка, хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпечності, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Тим більше не є злочином готування та замах, які не становлять суспільної небезпечності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996.- № 30.- Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України: зі змінами та доповненнями на 01.01.2012 року // Режим доступу: rada.gov.ua

3. Хавронюк М. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи. - К.:Юристконсульт, 2006.- 1048 с.

4. Российское законодательство Х-ХХ векав: в 9- ти т. Т.6. - М.: Юрид. лит- ра, 1988.- 548 с.

5. Трайнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному праву. - М.: Политиздат, 1951. - 326 с.

6. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник Общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства: Часть Общая. - К.: Изд. Ф.А. Иогансона, 1891. - 850 с.

7. История уголовного права / Под ред. М. Шаргородский.- М.: Высшая школа, 1961.- 276 с.

8. Дурманов М.Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1965. - 212 с.

9. Савченко А.В., Кузнєцов В.В., Штанько О.Ф. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій - К.: Вид-во Паливода А.В., 2005.

10. Строган А. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності .- К.: Атіка, 2007.- 424 с.

11. Бажанов М.І. Кримінальне право України: Загальна частина. - Дніпропетровськ, 1992. - 166 с.

12. Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я: Постанова Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах від 7 лютого 2003 // Право України. - 2003. - №6.- С. 112- 117.

13. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.Яценко. -К.: АСК, 2008.- 1123 с.

14. Фріс П. Кримінальне право України. - К.: Кондор, 2010.- 512 с.

15. Коржанський М. Кримінальне право і законодавство України. - К.: Атіка, 2001.- 456 с.

16. Матишевський П. Кримінальне право України. Загальна частина. - К. : Атіка, 2001. - 487 с.

17. Учебник уголовного права / Под ред. В.Кудрявцева, А.Наумова. - М.: Спарк, 1996. - 538 с.

18. Маслак Н.В. Підстава кримінальної відповідальності за готування до злочину // Кримінальне право України. - 2006. - №4. - С.3-9.

19. Тихий В. Закінчений та незакінчений злочин. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин // Вісник Конституційного Суду України. - 2004. - №2. - С.104-109.

20. Кузнецова Н.Ф. Ответственность за приготовление к преступлению и за покушение на преступление по советскому уголовному праву. - М.: Изд-во Московского ун-та. 1978. - 215 с.

21. Актуальні проблеми кримінального права / За ред. В. Поповича, П. Трачука. - К.: Атіка, 2009.- 256 с.

22. Тихий В. Питання застосування норм Кримінального кодексу України щодо стадій злочину // Законодавство України: науково-практичні коментарі. - 2002.- № 1.- С. 34 - 37.

23. Ткаченко В. Квалификация покушений на преступление // Сов. юстиция. - 1981. -№19.- С. 13- 15.

...