Правовий режим акредитиву як форми безготівкових розрахунків

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АГАФОНОВА НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 347.73:336.777

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ АКРЕДИТИВУ ЯК ФОРМИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

Спеціальність 12.00.07 - теорія управління;

адміністративне право і процес; фінансове право

Автореферат

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі конституційного

та адміністративного права Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник - академік Академії правових

наук України, доктор

юридичних наук, професор

Воронова Лідія Костянтинівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри конституційного та адміністративного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Пацурківський

Петро Станіславович, Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича,

декан юридичного факультету, завідуючий кафедрою конституційного,

адміністративного та фінансового права

кандидат юридичних наук Заверуха Ірина Богданівна, доцент

кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права

Львівського національного університету ім. І. Франка

Провідна установа - Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого,

кафедра фінансового права, м. Харків

Захист відбудеться 15 лютого 2002 р. о 14-00 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К. 26.001.04 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий 9 січня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Грищенко К.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлюється суттєвим зростанням ролі безготівкових розрахунків на сучасному етапі становлення і розвитку економіки України, їх впливом на фінансову діяльність держави та господарську діяльність всіх суб'єктів підприємництва, установ, організацій. Суспільні відносини, що виникають з приводу безготівкових розрахунків, є істотним і невід'ємним елементом сучасної економіки. Забезпечення їх нормального функціонування вимагає удосконалення їх правового регулювання.

Формування ринкової економіки, і, як наслідок, зростання обсягів зовнішньоекономічних операцій України з іншими країнами, обумовлюють велике поширення такої форми безготівкових розрахунків як документарний акредитив, в основі якого - однобічне умовне грошове зобов'язання банку здійснити платіж, чи акцептувати переказні векселя (тратти) і сплатити їх у строк за умови пред'явлення обумовлених документів.

Акредитив є найбільш гарантованою, ефективною і швидкою формою розрахунків як для продавця, так і для покупця, виступаючи одночасно засобом для фінансування виробництва. Це пояснюється тим, що акредитив, як форма безготівкових розрахунків, гнучко дозволяє врахувати інтереси всіх сторін контракту, про що свідчать як можливість його переказу, так і можливість отримання платником кредиту при відкритті акредитиву. Крім того, право бенефіціара (продавця) визначити виконуючий банк зменшує потенційний для нього ризик несплати за відвантажений товар (виконані послуги), оскільки бенефіціар має достатньо інформації про цей банк.

Перевагою документарного акредитиву є також те, що в міжнародній торгівлі порядок його застосування регламентовано таким документом як Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів. В зв'язку з цим особливого значення набуває узгодження національного законодавства, що стосується розрахунків акредитивами, з міжнародними нормами і звичаями в цій сфері.

Недостатня науково-теоретична розробка правової природи розрахункових відносин у сучасний період, важливість проблеми правового регулювання безготівкових розрахунків, зокрема акредитивної форми розрахунків, необхідність формулювання науково обґрунтованих рекомендацій по вдосконаленню банківського законодавства визначають актуальність даної роботи і обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації обрана автором в ініціативному порядку, з урахуванням високого рівня її актуальності та недостатнього наукового дослідження. Дисертація виконана як частина загального плану науково-дослідної роботи кафедри конституційного і адміністративного права, в окремих аспектах вона пов'язана з темами: “Вдосконалення правового становища суб'єктів господарської діяльності в умовах формування ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0198W004863), яка розроблялася на юридичному факультеті в період з 1 січня 1997 по 31 грудня 2000 року, та “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян в Україні”, яка з 1 січня 2000 р. розробляється на юридичному факультеті, а також знаходиться в руслі багаторічних наукових досліджень проблем фінансового права, які ведуться на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у проведенні комплексного всебічного наукового аналізу відносин, що складаються в процесі безготівкових розрахунків. Переважно теоретичний аспект дослідження вимагав від автора дисертації у деяких випадках звертатися до суміжних правових (міжнародно-правових, цивільно-правових) і економічних інститутів.

Для досягнення цієї мети в процесі роботи над дисертацією вирішувались наступні задачі:

розгляд предмету і методів правового регулювання відносин, які виникають в процесі здійснення банками - обов'язковими суб'єктами розрахункових відносин - банківської діяльності, одним з обов'язкових елементів якої законодавством визначено ведення рахунків клієнтів;

визначення галузевої належності відносин, які складаються у сфері безготівкових розрахунків;

виявлення сфери фінансово-правового регулювання цих відносин;

розробка теоретично-правових засад акредитиву як однієї з форм безготівкових розрахунків та дослідження його правового режиму.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які складаються в процесі здійснення безготівкових розрахунків, та їх правове регулювання.

Предметом дослідження є акредитив як форма безготівкових розрахунків, його теоретичні основи та правове регулювання.

Теоретико-методологічні основи дослідження. У дисертації використовуються різні методи дослідження. Головним серед них є діалектико-матеріалістичний метод дослідження, який передбачає розгляд усіх явищ у їх взаємозв'язку та єдності, розвитку і взаємному впливі. Він дозволив здобувачеві дослідити зміст і правові форми банківської діяльності, а також проблеми, які виникають в процесі її здійснення. Взаємозв'язок і розмежування сфери фінансово-правового і цивільно-правового регулювання розрахункових відносин здійснювалося за допомогою методу системного аналізу. Використовуючи історичний метод, автор досліджував вітчизняний та багатий зарубіжний досвід правової науки, відображений в науковій літературі, що присвячена історії акредитивної форми розрахунків. За допомогою формально-юридичного методу автор тлумачив правові норми, які використовуються при правовому регулюванні акредитивної форми міжнародних безготівкових розрахунків в різних країнах. З використанням методу логічного аналізу вивчалась і формулювалась модель відносин між сторонами, які беруть участь у реалізації акредитивної форми розрахунків.

Важливе методологічне значення для дослідження правової природи відносин, що виникають в процесі банківської діяльності, мають праці вчених у галузі теорії права та правовідносин: С.С. Алексєєва, С.Н. Братуся, Д.А. Керімова, В.К. Райхера, Ю.К. Толстого, Р.О. Халфіної.

Базою роботи послужили також наукові праці в сфері банківської діяльності провідних вчених: М.М. Агаркова, А.Ю. Вікуліна, А.М. Екмаляна, О.М. Олійник, А.О. Селіванова, Г.А. Тосуняна.

Теоретичною базою дослідження, яке проводив автор, охоплюючи питання розрахункових правовідносин, стали також праці вчених - як фінансистів, так і цивілістів - Л.В. Брічко, С.І. Вільнянського, Л.К. Воронової, О.С. Іоффе, І.С. Гуревича, Л.Г. Єфимової, Є.Б. Карманова, Є.С. Компанієць, В.Ф. Кузьмина, Я.А. Куніка, Н.С. Малеіна, Ю.А. Ровінського, К.А. Флейщиц.

При дослідженні правової природи акредитиву і його правового регулювання здобувач використовував наукові надбання, викладені в роботах як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, таких як Л.Б. Волков, В.Б. Колесник, Р. Гуді, С. Гавалда, Д. Долан, Ж. Стуффле, К. Шмітгофф.

В той же час автор вважав за необхідне використати наукові розробки економічних наук при вивченні такої комплексно-правової проблематики, якою є механізм регулювання відносин у сфері розрахунків. У цій частині проблеми безготівкових розрахунків розглядалися в працях В.І. Колеснікова, О.І. Лаврушина, А.М. Мороза.

Наукова новизна одержаних результатів полягає як у способі постановки завдань, так і в ступені обґрунтування кінцевих результатів дослідження. Дисертація є науковою працею, в якій пропонується переважно теоретичний аспект аналізу правових основ діяльності банків у сфері розрахунків, і, зокрема, акредитивної форми розрахунків.

Наукова новизна полягає в таких основних результатах дисертаційного дослідження:

1. При визначенні поняття банківської діяльності потрібно розрізняти так зване широке і вузьке значення. В широкому розумінні під банківською діяльністю розуміється систематична, на власний ризик діяльність Національного банку України та інших банків, а також фінансових установ, Категорія “фінансові установи” вживається в даній роботі в контексті Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 р. №2664-III // Урядовий кур'єр. - 29.08.2001 р. -№154. та Закону України “Про Національний банк” від 20 травня 2000 р. №679 // Відомості Верховної Ради. - 1999 р. - № 29. - Ст. 238

спрямована на здійснення банківських операцій та угод в порядку і на підставах, передбачених законодавством.

У вузькому розумінні банківська діяльність - це діяльність юридичних осіб, які мають правовий статус банку, спрямована на виконання, за умови надання дозволу, визначеної законодавством сукупності банківських операцій.

2. Запропоновано вдосконалити юридичне закріплення визначення банківської системи України, в яку необхідно включити, окрім Національного банку України та інших банків, фінансові установи, філії та представництва іноземних банків, які створені і діють на території України відповідно до законодавства України, а також спеціалізовані організації, які не мають права здійснювати банківську діяльність, але забезпечують її здійснення іншими суб'єктами банківської системи України.

3. Удосконалено наукове положення про те, що банківське законодавство є комплексною галуззю законодавства, тобто сукупністю форм права, які складаються в основному з норм фінансового, адміністративного та цивільного права. Комплексний характер галузі банківського законодавства полягає в тому, що при застосуванні форм права, об'єднаних таким спільним предметом правового регулювання, як суспільні відносини, що складаються в сфері банківської діяльності і в процесі функціонування банківської системи, використовуються різні (протилежні за своєю природою) методи правового регулювання - імперативний і диспозитивний.

4. Дістало подальший розвиток положення про те, що правову природу розрахункових правовідносин можна пояснити через своєрідність договору банківського рахунку, його складний характер, і перетин в ньому цивільно-правових і фінансово-правових елементів. Але фінансово-правові норми при регулюванні договору банківського рахунку є первинними по відношенню до цивільно-правових норм, оскільки вони зумовлюють обов'язок підприємств, організацій і установ (клієнтів) укласти договір банківського рахунку, зміст якого, в основному, визначається правилами Національного банку України.

5. Суспільні відносини, що виникають при здійсненні розрахунків, регулюються різними галузями права, серед яких основну роль відіграють фінансове та цивільне право. В результаті проведеного розмежування фінансово-правового і цивільно-правового регулювання відносин, що виникають при здійсненні розрахунками, виявлено сферу фінансово-правового регулювання цих відносин.

6. Норми фінансового права здійснюють визначальний вплив на цивільно-правові відносини між учасниками розрахункового правовідношення. Владні повноваження банків по відношенню до клієнтів обумовлені особливим статусом банків та покладеними на них Національним банком України фінансово-правовими обов'язками, які здійснюють вплив на зміст цивільно-правових відносин банків з клієнтом.

7. Розкрито наступні особливості, які притаманні розрахунковим правовідносинам:

1) особливий суб'єктний склад цих правовідносин, а саме, - обов'язкова участь в них банку, платника і одержувача коштів;

2) об'єктом правовідносин виступають гроші в своїй функції засобу платежу, тобто ці правовідносини мають грошовий характер;

3) переважно розрахунки здійснюються за умови наявності коштів на рахунку платника або права в нього на кредит;

4) ці правовідносини мають форму зобов'язань відносного характеру, які реалізуються шляхом виконання декількох взаємопов'язаних дій.

8. При визначенні документарного акредитиву потрібно розрізняти наступні значення, в яких це поняття вживається: форма безготівкових розрахунків, банківська угода між заявником акредитиву і банком-емітентом, однобічне платіжне зобов'язання банка-емітента, розрахунковий документ і валютна цінність. Але спільним для всіх вищевказаних значень акредитиву є те, що вони так чи інакше підкреслюють і виділяють окремі риси, особливості, зміст або правову форму акредитиву як форми безготівкових розрахунків.

9. Запропоновано визначити місце в національному законодавстві Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів як міжнародного звичаю, який застосовується при міжнародних розрахунках акредитивами, має обов'язкову силу, застосовується на території України безпосередньо і має пріоритет перед національним законодавством у випадку колізії між ними.

Практичне значення одержаних результатів. Положення дисертації можуть бути використані у процесі підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, при викладенні курсу “Фінансове право” та спецкурсів “Банківське законодавство”, “Проблеми правового статусу кредитних установ”, а також у практичній діяльності працівників Національного банку та інших банків, у правозастосовній діяльності суддів. Теоретичні висновки і положення можуть використовуватися в подальших наукових розробках.

Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена і виконана на кафедрі конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де проведено її кількоразове обговорення та рецензування.

Основні теоретичні положення дослідження знайшли своє відображення в трьох наукових публікаціях у фахових виданнях та доповідались на двох наукових конференціях, які щорічно проводяться на юридичному факультеті: “Правові проблеми сучасності” у квітні 2000 року та “Проблеми держави і права очима молодих дослідників” у квітні 2001 року, а також на науково-методичних семінарах аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Результати дослідження використовувались автором у практичній роботі, в навчальному процесі під час проведення семінарських та практичних занять на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення дисертації викладені у трьох одноосібних авторських публікаціях у збірниках наукових праць, які входять до переліку фахових видань, затвердженому Вищою атестаційною комісією України.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, які поділяються на десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел - 172 найменування.

Повний обсяг дисертації складає 192 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми роботи, ступінь її розробки, визначено об'єкт, предмет, мета та коло основних питань, які вимагають свого розв'язання, обґрунтовується теоретичне та практичне значення роботи, її методологічні, теоретичні і нормативні основи, новизна дослідження.

Перший розділ “Розрахункові відносини як предмет правового регулювання” складається з двох підрозділів. В першому підрозділі розглядаються теоретичні засади існування банківського права як галузі права, що є необхідною методологічною передумовою переходу до питань, викладених у наступному підрозділі.

Автором викладаються погляди вчених на проблему існування банківського права як окремої галузі права. Зазначається, що в ході наукової дискусії з цього приводу з'явились наступні точки зору: банківське право є підгалуззю (фінансового, цивільного або господарського) права, комплексною галуззю права та точка зору, згідно якої банківське право як окрема галузь права не існує, а можна говорити лише про існування банківського законодавства.

Для того, щоб визначитись у вищевикладеному питанні, автор звертається до аналізу критеріїв виділення сукупності правових норм у галузь права, серед яких основними є предмет та метод правового регулювання. В роботі міститься детальний аналіз їх визначення і структури. Розгляд предмету і методу як критеріїв виділення сукупності правових норм у самостійну галузь права є необхідним етапом для аналізу концепції комплексних галузей права, однією з яких і пропонується деякими вченими визнати банківське право.

Виклавши і проаналізувавши існуючі точки зору на правову природу комплексних галузей права, автор приєднується до наукової концепції, відповідно до якої предметом комплексної галузі є відносини, які регулюються нормами різних галузей права, але ці відносини мають певну предметну єдність, цілісність, утворюючи якісно специфічне правове явище. Та тільки за наявності одного методу відносини, які регулюються різними галузями права, набувають єдності правового регулювання і юридичної цілісності. Єдність методу можна вважати обов'язковою ознакою галузі права.

Для визнання банківського права комплексною галуззю права необхідно окреслити його предмет і метод правового регулювання.

На підставі наукових підходів до визначення предмету банківського права обґрунтовано, що однією з ключових категорій в суспільних відносинах, які складають предмет банківського права, є банк, який визначається як юридична особа, що має виключне право на підставі ліцензії Національного банку здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власні ризики, відкриття та ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 7.12.2000 р. №2121 // Урядовий кур'єр від 17.01.2001 р. - №8. - Ст. 1.

Автором досліджуються запропоновані як юридичною наукою, так і законодавством поняття і ознаки банку.

Зазначено, що банк володіє особливим статусом, оскільки невід'ємним елементом цього поняття є категорія “банківські операції”, яка і розкриває зміст його діяльності. В зв'язку з цим розглядаються риси і особливості банківських операцій, а також банківських угод. Пропонується відмежувати в законодавстві поняття банківської операції і банківської угоди за таким критерієм, як суб'єктний склад даних правовідносин. Так, до банківських операцій належать лише ті, здійснювати які у сукупності дозволяється на підставі банківської ліцензії виключно тільки юридичним особам, що мають правовий статус банку. Банківськими угодами пропонується визначити угоди, які на підставі визначеного законодавством дозволу можуть здійснювати, окрім банків, інші фінансові установи.

Виходячи з поняття банку, характеру його діяльності і сукупності банківських операцій, які він виконує, автор звертається до такого поняття як банківська діяльність, що є системоутворюючою категорією при визначенні особливостей суспільних відносин, які складають предмет банківського права.

Досліджуючи правові засади банківської діяльності, автор підкреслює, що банківську діяльність можна розглядати у вузькому і широкому розумінні. В широкому розумінні, під банківською діяльністю розуміється систематична, на власний ризик діяльність Національного банку України та інших банків, а також фінансових установ, спрямована на здійснення банківських операцій та угод в порядку і на підставах, передбачених законодавством. У вузькому розумінні, банківська діяльність - це діяльність юридичних осіб, які мають правовий статус банку, спрямована на виконання, за умови надання дозволу, визначеної сукупності банківських операцій: залучення у вклади грошових коштів, видання кредитів і здійснення розрахунків.

Аналізуючи погляди науковців на предмет банківського права, автор підкреслює, що до його предмету також включаються суспільні відносини, які виникають в процесі функціонування банківської системи. Дослідивши теоретичне та нормативне визначення банківської системи, автор пропонує закріпити в законодавстві склад банківської системи України, в яку включити Національний банк України, інші банки та фінансові установи, філії та представництва іноземних банків, що створені і діють на території України, а також спеціалізовані організації, які не мають права здійснювати банківську діяльність, але забезпечують її здійснення іншими суб'єктами банківської системи.

На підставі викладених в роботі положень зазначається, що предметом банківського права є суспільні відносини, які виникають в процесі банківської діяльності, тобто систематичної діяльності спеціальних суб'єктів - Національного банку України, інших банків та фінансових установ - з приводу таких об'єктів, як гроші, цінні папери та дорогоцінні метали, і спрямована на забезпечення належного і ефективного функціонування банківської системи України. Ці відносини є специфічними і володіють певною визначеною єдністю на рівні діяльності.

Але неможливо застосовувати правові норми, які регулюють банківську діяльність, лишаючи без дослідження правовідносини, з якими вони тісно пов'язані. Адже, як зазначає Р.О. Халфіна, правовідносини - це форма реалізації норм права, вони є результатом правового регулювання. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношениях. - М.: Юридическая литература, 1974. - С. 54, 80 Таким чином, виникає необхідність у визначенні такої категорії, як банківські правовідносини. Враховуючи юридичні оцінки банківських правовідносин, автор визначає їх специфічні риси, які обумовлюють наявність притаманних цим правовідносинам особливостей: 1) ці правовідносини виникають в процесі банківської діяльності з приводу таких об'єктів, як гроші, цінні папери та дорогоцінні метали, валютні цінності, а також інформації, яка підпадає під режим банківської таємниці; 2) однією з сторін в банківських правовідносинах обов'язково виступає спеціальний суб'єкт - Національний банк України, інший банк або фінансова установа; 3) за формою банківські правовідносини є неоднорідними і, в принципі, складаються з двох груп правовідносин: публічно-правового та приватно-правового характеру; 4) банківські правовідносини опосередковують кредитно-грошову політику держави, в процесі реалізації якої відсутня свобода волевиявлення однієї сторони у визначенні форм правовідносин і правил їх реалізації, що означає пряму чи непряму участь держави в цих правовідносинах.

Оскільки метод правого регулювання є додатковим, але обов'язковим критерієм поділу права на галузі, автором розглядаються методи, які використовуються при регулюванні суспільних відносин, що виникають у сфері банківської діяльності. Зазначається, що при регулюванні вищевказаних відносин використовується не менш ніж два метода правового регулювання, - це диспозитивний і імперативний, досліджуються їх риси і особливості.

Надалі обґрунтовується наукове положення про те, що, оскільки при регулюванні досліджуваних відносин застосовуються два протилежні за своєю природою та змістом методи правового регулювання, банківське право не можна визнати комплексною галуззю права. Використовуючи термін “банківське право”, ми можемо розуміти під ним галузь науки чи правову дисципліну, а не саму галузь права.

На підставі існуючих наукових підходів, які базуються на теорії права, автор вважає, що можна говорити тільки про існування банківського законодавства як галузі законодавства. Адже правова форма певного виду суспільних відносин конструюється, виходячи з їх змісту, тому в це поняття включаються норми та інститути різних галузей права. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношениях. - М.: Юридическая литература, 1974. - С. 80. В зв'язку з вищезазначеним автор досліджує нормативний склад банківського законодавства і акцентує увагу на тому, що банківське законодавство є сукупністю правових форм, в яких знаходять своє вираження і закріплення норми, в основному, фінансового, цивільного та адміністративного права. А оскільки ці правові форми мають визначену сферу правового регулювання (суспільні відносини, що складаються в сфері банківської діяльності і функціонування банківської системи), але при їх застосуванні використовуються різні (протилежні за своєю природою) методи правового регулювання, то банківське законодавство є комплексною галуззю законодавства.

З огляду на викладене конструюється і подальший зміст та структура роботи.

В другому підрозділі “Правова природа розрахункових відносин і вплив на них фінансового права” викладаються теоретичні положення щодо правової природи відносин, які виникають в процесі розрахунків, а також досліджуються фінансово-правові аспекти їх правового регулювання.

У роботі розглядається правова природа банківського рахунку. На підставі існуючих наукових позицій, договір банківського рахунку можна розглядати в широкому і вузькому розумінні. В широкому значенні під договором банківського рахунку розуміється сукупність двох груп правовідносин - правовідносини по укладанню договору банківського рахунку між банком і клієнтом та правовідносини по здійсненню операцій за рахунком. У вузькому значенні під договором банківського рахунку розуміють саму угоду між банком і клієнтом про відкриття рахунку в банку.

Автор звертається до дослідження договору банківського рахунку в вузькому розумінні, щоб розглянути його правову природу і особливості.

У роботі дається детальне викладення наукових поглядів на правову природу договору банківського рахунку як одного з видів цивільно-правових договорів. Автором критично аналізуються пояснення договору банківського рахунку в межах цивільно-правових конструкцій, і, у зв'язку з цим, розглядаються відмінності між цивільно-правовими договорами та договором банківського рахунку. Основна відмінність між ними полягає в тому, що, по-перше, сторони цивільно-правового договору вільні в тому, укладати чи не укладати договір. Норми ж закону, які зобов'язують сторони вступити у відносини за банківським рахунком (за виключенням випадків, визначених законодавством), мають не диспозитивний, а імперативний і чітко визначений характер, тобто характер загального обов'язку. Свобода волевиявлення клієнта проявляється лише у виборі банку, з яким укладається договір банківського рахунку. По-друге, свобода цивільно-правового договору передбачає свободу сторін у виборі виду договору, як передбаченого, так і не передбаченого законом чи іншими правовими актами, чи навіть укладення змішаного договору. Законодавством встановлено, що клієнт зобов'язаний укласти з банком договір банківського рахунку, який має предмет і зміст, чітко визначений нормативно-правовими актами Національного банку України.

В дисертації досліджується законодавство, нормами якого регулюється договір банківського рахунку. Правове регулювання договору банківського рахунку здійснюється на підставі норм Цивільного кодексу України і норм спеціального банківського законодавства (Закон України “Про банки і банківську діяльність” і нормативно-правові акти Національного банку України). Автор підкреслює, що вибір між Цивільним кодексом України і спеціальним банківським законодавством для регулювання відносин за договором банківського рахунку обумовлює обов'язок сторін при укладанні договору банківського рахунку, використовуючи загальні правила його укладення, визначені Цивільним кодексом України, керуватися нормами імперативного характеру, які містяться в нормативно-правових актах Національного банку України.

Дослідивши правову природу договору банківського рахунку, автор зазначає, що він є складним інститутом банківського законодавства, який поєднує в собі публічно-правові і приватно-правові елементи, тобто при регулюванні відносин за банківським рахунком використовуються норми не тільки цивільного, але і фінансового права.

Надалі досліджується поняття розрахункових відносин і основи їх фінансово-правового регулювання.

Детально аналізуються погляди вчених на правову природу розрахункових угод, які розглядаються в науці як односторонні або двосторонні (чи взаємні). В результаті проведеного дослідження автор приєднується до точки зору, що розрахункові угоди є двосторонніми, і пояснюється це наступним чином. Обов'язок банку виконувати розрахунки є загальним обов'язком, встановленим договором банківського рахунку, але це не виключає конкретного волевиявлення банку в кожному окремому випадку при здійсненні розрахунків. Передумовою виконання розрахункової угоди є перевірка законності цієї угоди. Отже, для виконання такої угоди як платіж необхідне волевиявлення банку, і останнє проявляється в тому, що банк цю угоду виконує. Таким чином, розрахункові угоди не є односторонніми угодами. Вони пов'язують в одне правовідношення три сторони (платника і одержувача коштів, а також банки, через які здійснюються розрахунки), одночасно уповноважуючи і зобов'язуючи всіх учасників.

Для того, щоб виділити розрахункові правовідносини як автономну, окрему групу правовідносин, розкриваються притаманні ним наступні особливості: 1) особливий суб'єктний склад цих правовідносин, а саме, обов'язкова участь в них банку, платника і одержувача коштів; 2) об'єктом правовідносин виступають гроші в своїй функції засобу платежу, тобто ці правовідносини мають грошовий характер; 3) переважно розрахунки здійснюються за умови наявності коштів на рахунку платника або права в нього на кредит (окрім розрахунків при здійсненні заліку взаємної заборгованості); 4) ці правовідносини мають форму зобов'язань відносного характеру, які реалізуються шляхом виконання декількох взаємопов'язаних дій.

Надалі автор звертається до питання правової природи розрахункових відносин. Зазначається, що в науковій літературі існує декілька позицій з цього приводу: розрахункові правовідносини розглядаються як цивільні, господарські, фінансові або комплексні правовідносини. Оскільки розрахунки, які здійснюються сторонами договору банківського рахунку через банк, відділяються від договору, з якого вони виникли, і набувають певної самостійності, автор приєднується до наукової концепції розгляду розрахункових правовідносин як таких, що мають складний, комплексний характер.

Так як розрахункові угоди базуються не на звичайному цивільно-правовому договорі, а на договорі банківського рахунку, то на його підставі виникають правовідносини, що містять в собі не тільки цивільно-правові, але й фінансово-правові елементи.

Для того, щоб дослідити комплексний характер розрахункових правовідносин, автор класифікує групи відносин, які складаються між сторонами розрахункового правовідношення, на підставі такого критерію як суб'єктний склад його учасників. Це наступні три групи відносин: 1) між двома особами (юридичними чи фізичними): платником і одержувачем коштів; 2) між особою (власником рахунку) і банком, в якому відкрито банківський рахунок; 3) між банками.

Проаналізувавши групи відносин, які виникають між учасниками розрахункового правовідношення, можна зробити висновок, що розрахункові відносини регулюються як фінансово-правовим, так і цивільно-правовими нормами. При дослідженні розрахункових відносин розглядається не тільки їх грошовий характер, а поєднання в цих відносинах грошових і владно-організаційних елементів, які і вказують на їх регулювання нормами цивільного та фінансового права.

Таким чином, автор приходить до висновку, що розрахункові правовідносини являють собою комплексний правовий інститут, де відносини регулюються не однією, а двома галузями права - цивільним і фінансовим. Для підтвердження цієї позиції досліджується генеза формування наукових поглядів щодо такої категорії як комплексний правовий інститут. Автор підкреслює, що правовідносини, які складаються в межах комплексного правового інституту, мають сталі зв'язки між своїми елементами, і порушивши їх, втрачається єдність і цілісність цих правовідносин. Отже, тільки враховуючи весь комплекс правових норм (до яких галузей вони б не відносились), можна визначити сутність і специфіку цих правовідносин.

Автор в роботі зосередив свою увагу на змісті фінансово-правового регулювання розрахункових відносин.

Розрахунки між юридичними особами повинні здійснюватися (на винятком окремих випадків, визначених законодавством) в безготівковому порядку, і ця норма має не диспозитивний, а імперативний характер. Таким чином, для того, щоб здійснювати розрахунки в безготівковій формі, на вищевказаних осіб покладається обов'язок відкрити банківський рахунок. При укладанні договору банківського рахунку банк, як сторона договору, виконує деякі контрольні функції по відношенню до іншої сторони - клієнта, перевіряючи наявність у клієнта право на відкриття рахунку, відповідність його правового статусу умовам, які необхідні для відкриття рахунку. Таким чином, підставою виникнення розрахункових відносин виступають фінансово-правові норми.

Після укладення договору банківського рахунку його учасники продовжують залишатися нерівноправними. Враховуючи той факт, що банк знаходиться в фінансово-правових відносинах з Національним банком України, на нього покладається коло фінансово-правових обов'язків, які визначають дії банків при укладанні і виконанні договору банківського рахунку, а також в процесі проведення розрахункових операцій. Отже, банк, вступаючи у цивільно-правові відносини з клієнтами з приводу розрахунків, вже пов'язаний фінансово-правовими обов'язками. І цим зумовлюється вплив фінансово-правових норм не тільки на банк, як учасника фінансово-правових відносин з Національним банком України, але і на особу - власника банківського рахунку, який вступає з банком у цивільно-правові відносини.

Отже, владні повноваження банків по відношенню до клієнтів базуються на фінансово-правовому характері відносин, які виникають між банками і клієнтами в процесі здійснення банківських операцій, обумовлені особливим статусом банку, і здійснюють вплив на зміст його цивільно-правових відносин з клієнтом.

Особливий статус банку полягає в тому, що виконуючи функцію по здійсненню розрахунків, він виступає як елемент банківської системи, який забезпечує стабільність грошового обігу країни, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки країни. Детальне правове регулювання розрахункових відносин обумовлене значенням для держави банківської системи і, зокрема, банку, як одного з найважливіших чинників макроекономічної стабільності, і спрямоване на здійснення контролю за використанням грошової маси держави. Механізм балансування попиту на гроші складається з урахуванням ролі грошей як засобу здійснення розрахунків. Попит на гроші для розрахунків взаємопов'язаний з обсягом їх випуску, з одного боку, та номінальним розміром облікової ставки Національного банку України - з іншого. Ці відносини є владними, і їх зміст, в основному, складають фінансово-правові обов'язки банків дотримуватись встановлених Національним банком України в своїх нормативно-правових актах правил ведення рахунків - умови їх відкриття, функціонування і здійснення розрахункових операцій. Отже, первинним елементом в статусі банку є публічно-правовий елемент.

Законодавством і банківською практикою встановлені межі реалізації свободи власника банківського рахунку, який самостійно обирає форму розрахунків, але ці форми розрахунків, їх кількість і порядок здійснення розрахункових операцій чітко встановлені законодавством.

Оскільки розрахунки здійснюються за допомогою встановлених нормами права форм, автор підкреслює, що класифікація форм розрахунків за різноманітними підставами виконує значну теоретичну і практичну роль.

В другому розділі “Теоретичні основи акредитивної форми безготівкових розрахунків” досліджується акредитив як одна з форм безготівкових розрахунків. Для розкриття цього наукового завдання автор розглядає поняття акредитиву, його принципи та правову природу.

Оскільки при розгляді акредитивної форми розрахунків необхідно проаналізувати теоретичні і практичні аспекти фінансового, цивільного, міжнародного приватного права, узагальнити як національну, так і іноземну судову практику, дослідження має комплексний характер.

В першому підрозділі розглядається історія розрахунків акредитивами, зазначається, що в процесі розвитку цієї форми розрахунків було вироблено дві основні їх форми - готівкові (грошові) і документарні. Але оскільки в світі більше 90% розрахунків акредитивами здійснюється у формі документарного акредитиву, він і виступає предметом даного дослідження.

Для того, щоб визначити сутність акредитиву, у роботі детально розглядаються запропоновані як юридичною наукою, практикою та нормативними актами, так і іншими, не правовими, сферами знань визначення акредитиву, аналізуються їх недоліки і переваги.

В результаті автор приходить до висновку, що поняття акредитиву може вживатися в наступних значеннях: форма безготівкових розрахунків, банківська угода, платіжне зобов'язання банку, розрахунковий документ та валютна цінність. Надалі розкриваються наступні риси, які притаманні акредитиву як формі безготівкових розрахунків: 1) платіж здійснюється за продукцію, яка вже відвантажена, чи за послуги, які вже надані; 2) банк здійснює платіж на підставі інструкцій клієнта, але від власного імені за рахунок власних коштів чи коштів клієнта; 3) багатосуб'єктність акредитивного правовідношення (тобто учасниками цієї форми розрахунків виступають платник, одержувач платежу, банк-емітент і виконуючий банк, можлива також участь негоціюючого, підтверджуючого і авізуючого банків); 4) видання акредитиву породжує єдиний ланцюг угод між різними учасниками розрахункових відносин.

Але, окрім значення акредитиву як однієї з форм безготівкових розрахунків, під акредитивом розуміється банківська угода, яка укладається між банком-емітентом і заявником акредитиву.

Наступне значення розкриває самостійне платіжне зобов'язання банка-емітента - акредитивне зобов'язання банка-емітента. Автором зазначається, що акредитивне зобов'язання банку має такі риси: 1) однобічність зобов'язання, яка обумовлена тим, що це зобов'язання існує незалежно від акцепту його бенефіціаром (тобто одержувачем платежу); 2) автономність зобов'язання, яка полягає в тому, що воно не залежить від контракту, який лежить в його основі; 3) акредитив має грошовий характер, що зумовлено самою природою розрахункових відносин; 4) умовний характер акредитивного зобов'язання, оскільки виконання акредитиву здійснюється при дотриманні цілого ряду умов, які в ньому передбачені; 5) документарний характер акредитивного зобов'язання, так як акредитив завжди передбачає подання документів для отримання грошових коштів.

При використанні акредитивної форми розрахунків застосовується відповідний документ - розрахунковий документ, який і виступає однією з підстав для перерахування коштів. Це ще одне значення акредитиву. І останнє з визначень, яке знайшло відбиток в законодавстві, - це акредитив як валютна цінність.

Узагальнюючи риси і особливості кожного з наведених значень акредитиву, автор приходить до висновку, що поняття акредитиву як форми розрахунків є загальною правовою категорією в порівнянні з усіма іншими значеннями, які так чи інакше підкреслюють і виділяють окремі риси, особливості, зміст або правову форму акредитиву як форми безготівкових розрахунків.

Акредитив, як одна з форм безготівкових розрахунків, є банківською угодою, яка повинна виконуватися з дотриманням певних принципів, основні з яких закріплені Уніфікованими правилами та звичаями документарних акредитивів - це принцип автономності (чи незалежності) акредитиву від контракту, який лежить в його основі, та принцип суворого формалізму, відповідно до якого банк має право відхилити документи, які не відповідають точно умовам акредитиву. Досліджуючи роль та значення принципів акредитиву, автор розглядає як теоретичні, так і практичні аспекти реалізації цих принципів.

Визначивши акредитив, дисертант звертається до розгляду правової природи акредитивної форми розрахунків, якому і присвячений другий підрозділ. Специфіка взаємовідносин сторін акредитивної операції визначає появу різних правових конструкцій, які намагаються пояснити правову природу акредитиву: теорії договору доручення, договору поруки, договору комісії, договору цесії, договору на користь третьої особи та інші, але всіх їх об'єднує те, що вони намагаються пояснити правову природу акредитиву за допомогою цивільно-правових конструкцій, грунтуючись на інститутах цивільного права. В результаті виявлення відмінностей між акредитивом та цивільно-правовими договорами, автор приєднується до наукової концепції, згідно якої множинність сторін акредитивної банківської операції, особливості економічної спрямованості, перетин різних юридичних інститутів, які регулюються, в основному, банківською практикою і звичаями, перетворюють акредитив в складний інститут банківського законодавства.

Таким чином, акредитив являє собою банківську угоду, яка реалізується шляхом виконання декількох взаємопов'язаних угод, що здійснюються її учасниками; норми, на підставі яких здійснюється правове регулювання акредитиву, складають комплексний інститут банківського законодавства.

Оскільки документарний акредитив є формою розрахунків, що поширена в міжнародній торгівлі, банківською практикою було вироблено багато видів акредитиву в залежності від різноманітних критеріїв. Так, акредитиви поділяються на безвідзивні та відзивні; підтверджені і непідтверджені; акредитиви, які виконуються шляхом платежу за пред'явленням, платежу з розстрочкою, акцепту та негоціації; переказний та не переказний, а також револьверні, компенсаційні та інші.

В третьому розділі “Правові засади документарного акредитиву як форми міжнародних безготівкових розрахунків” досліджується правове регулювання акредитиву, як форми міжнародних розрахунків, та виявляються особливості правовідносин між сторонами при розрахунках документарними акредитивами.

Характерна риса правового регулювання документарних акредитивів - велика роль звичаїв і банківських правил, які, з одного боку, отримують визнання в банківській і судовій практиці, а з іншого - здійснюються без усякого судового захисту. Автором детально аналізуються погляди вітчизняних та іноземних науковців на правову природу такого документа, як Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, які, в основному, зводяться до трьох основних позицій: вони є міжнародним договором, міжнародним звичаєм або торговельним узвичаєнням.

Як наслідок того, що банківська діяльність має об'єктивно обумовлене прагнення до уніфікації і стандартизації, роль таких актів, як Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, зростає. Для забезпечення ефективності потоків обігу коштів необхідно, щоб акредитив однаково розумівся всіма учасниками розрахункових відносин незалежно від того, де вони знаходяться, згідно якого національного законодавства створені і діють.

На підставі аналізу вітчизняного законодавства, автор приходить до висновку, що за своєю правовою природою Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів є міжнародним звичаєм, який застосовується при міжнародних розрахунках акредитивами, має обов'язкову силу, застосовується на території України безпосередньо і має пріоритет перед національним законодавством у випадку колізії між ними.

В зв'язку з цим автор пропонує привести національне законодавство з питань розрахунків акредитивами у відповідність до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів.

Далі автор досліджує групи правовідносин, які складаються між сторонами акредитивної операції. При реалізації акредитивної форми розрахунків виникає не менше як чотири групи різних правовідносин в залежності від суб'єктів, які беруть в них участь: 1) правовідносини між заявником і банком-емітентом; 2) правовідносини між банком-емітентом і бенефіціаром; 3) правовідносини між банком-емітентом і виконуючим банком; 4) правовідносини між виконуючим банком і бенефіціаром. Аналізуючи зміст вищезазначених груп правовідносин, автором розглядаються та виокремлюються їх особливості.

У висновках сформульовано основні теоретичні і практичні результати дослідження.

В дисертації наведено теоретичне узагальнення і рішення наукової проблеми, що полягає в уточненні поняття банківської діяльності та банківської системи, їх взаємозв'язку, розкритті особливостей банківських правовідносин, аналізі співвідношення банківського права та банківського законодавства.

В результаті дослідження правової природи розрахункових відносин, автор акцентує увагу на тому, що вони являють собою комплексний інститут, оскільки їх правове регулювання здійснюється нормами як цивільного, так і фінансового права. Виявлено сферу фінансово-правового регулювання розрахункових відносин і аргументується, що норми фінансового права здійснюють визначальний вплив на цивільно-правові відносини між учасниками розрахункового правовідношення.

Документарний акредитив, як одна з форм безготівкових розрахунків, враховуючи всі виявлені особливості і зважаючи на розкриті принципи, має складну правову природу, яку неможливо пояснити лише в межах цивільно-правових конструкцій. Акредитив являє собою особливу банківську операцію, яка реалізується шляхом виконання декількох взаємопов'язаних угод, які здійснюються її учасниками, що перетворює його на складний інститут банківського законодавства.

Оскільки документарні акредитиви застосовуються, в основному, при міжнародних розрахунках, характерна риса їх правового регулювання - велика роль звичаїв і банківських правил. Як наслідок того, що банківська діяльність має об'єктивно обумовлене прагнення до уніфікації і стандартизації, роль таких актів як Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів зростає. В зв'язку з цим слід підкреслити важливість наукових досліджень в даній галузі з метою вдосконалення діючого законодавства і гармонізації діючого правового поля з міжнародними нормами і звичаями.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Агафонова Н.В. Правове регулювання документарних акредитивів. // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України. - 2001. - Вип. 7. - С. 312-319.

2. Агафонова Н.В. Правова природа рахунку особи в банку та розрахункових відносин. // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України. - 2001.- Вип. 9. - С. 282-290.

3. Агафонова Н.В. Поняття банківського права та його співвідношення з банківським законодавством. // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України. - 2001.- Вип. 12. - С. 361-366

АНОТАЦІЇ

Агафонова Н.В. Правовий режим акредитиву як форми безготівкових розрахунків. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001 р.

Дисертацію присвячено дослідженню правового регулювання відносин, що виникають при здійсненні розрахунків через банки. В зв'язку з цим в ній розглядаються питання предмету і методу регулювання відносин, що складаються в процесі банківської діяльності; обґрунтовано комплексний характер банківського законодавства; проаналізовано правову природу договору банківського рахунку; визначено співвідношення фінансово-правового та цивільно-правового регулювання розрахункових відносин; розкрито зміст фінансово-правового регулювання цих відносин; докладно розглянуто теоретичні засади документарного акредитиву і особливості його правового регулювання як форми міжнародних безготівкових розрахунків. Внесено пропозиції щодо змін і доповнень нормативних актів, які регулюють відносини, що складаються в процесі розрахунків. регулювання відносин розрахунок банк

Ключові слова: акредитив, банк, банківська діяльність, банківський рахунок, розрахункові правовідносини, фінансово-правове регулювання.

Агафонова Н.В. Правовой режим аккредитива как формы безналичных расчетов. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - теория управления; административное право и процесс; финансовое право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001 г.

Диссертация посвящена исследованию правового регулирования отношений, возникающих при совершении расчетов через банки. В ней изложены результаты исследования, которыми разрешается целый ряд вопросов, касающихся совершенствования правового регулирования указанных отношений.

Так как безналичные расчеты осуществляются через банки, в работе рассматриваются предмет и метод правового регулирования отношений, которые складываются в сфере банковской деятельности и в процессе функционирования банковской системы Украины, а также особенности банковских правоотношений.

Обосновывается комплексный характер отрасли банковского законодательства, который характеризуется тем, что при применении правовых форм, объединенных таким общим предметом правового регулирования как общественные отношения, которые складываются в сфере банковской деятельности и в процессе функционирования банковской системы, применяются два разных по своей природе метода правового регулирования - императивный и диспозитивный.

В результате анализа правовой природы банковского счета сформулирована концепция комплексного характера этого правового института, поскольку при правовом регулировании отношений по банковскому счету применяются нормы как гражданского, так и финансового права. Но финансово-правовые нормы являются первичными по отношению к гражданско-правовым нормам, так как они обуславливают обязанность предприятий, учреждений и организаций (клиентов) заключить договор банковского счета, содержание которого в основном определяется правилами Национального банка Украины.

...