Правові основи організації та діяльності органів міліції України у повоєнний період (1946 –1953 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет внутрішніх справ

Автореферат

Правові основи організації та діяльності органів міліції України у повоєнний період (1946 -1953 рр.)

Войцеховський Михайло Михайлович

Харків - 2001

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Корінна зміна основ політичного та економічного життя України, здобуття нею державної незалежності, демократичні перетворення зумовили розв'язання цілої низки державотворчих завдань, а саме: реформування на демократичних засадах політичної системи згідно з прийнятою Конституцією України, державного апарату, правоохоронних органів, органів внутрішніх справ (ОВС) і, зокрема, міліції. повоєнний час право законодавство

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про міліцію”, Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від противоправних посягань. Закон характеризує міліцію як адміністративно-виконавчий орган держави.

Постійне вдосконалення організаційної - структурної будови міліції її діяльності - завдання першорядне. Розв'язання проблем сьогодення залежить від того, наскільки буде враховано історичний досвід, який служить невичерпним джерелом знань. Глибоке усвідомлення минулого допомагає вдосконалювати організацію та діяльність сучасної міліції. Аналіз історичного досвіду діяльності правоохоронних органів допомагає знайти приклади професійної майстерності й побачити помилки, які важливо врахувати, щоб їх не повторювати.

Дисертаційне дослідження має на меті розгляд правових основ організації та діяльності міліції, місця і ролі ОВС в системі державного механізму в повоєнний період. Необхідність розробки цієї теми продиктована низкою причин. По-перше, недостатньо знати схему побудови міліції, необхідно з'ясувати, які нормативно-правові основи регулювали організацію та діяльність міліції; по-друге, дослідити реальну структуру та склад міліції України; по-третє, вивчити які форми і методи застосовувала міліція у своїй роботі в повоєнний час. Безперечно, застосування історичного досвіду може бути корисним і в наші дні, бо Україна сьогодні переживає складний період своєї історії. Держава йде шляхом самостійного демократичного розвитку на основі соціально-економічних та політичних перетворень.

Проте процес реформування гальмується численними негативними явищами, такими як: корупція, високий рівень криміналізації економіки, консолідація злочинного світу, зростання його агресивності. Реалії сьогодення свідчать про якісно нові характеристики сучасної злочинності, яка відкрито претендує на роль тіньової влади в державі, використовуючи усі можливі методи відкритої і таємної боротьби - від грубої сили кримінального терору до психологічного впливу на громадську свідомість.

У повоєнний період міліція зіткнулася зі збільшенням кількості ростом тяжких видів злочинів, скоєних проти життя громадян, державної і особистої власності. Враховуючи минулий досвід і нові обставини, аналогічну роботу доводиться вирішувати міліції України й на сьогоднішньому етапі свого розвитку.

Необхідно зазначити, що деякі проблеми, які виникали у повоєнний період, багато в чому схожі на ті, які вирішують працівники міліції сьогодні. З розпадом Радянського Союзу відбувається зміна місць проживання багатьох людей, зростають спроби використання іноземцями території України для нелегального проникнення в країни Західної Європи та інші. Економічний занепад держави призвів до появи дитячої безпритульності та бездоглядності, вирішення цих питань покладається здебільшого на органи міліції. Історичний досвід повоєнних років має певний практичний інтерес для вирішення цих проблем.

Міліція, що завжди знаходиться на передньому рубежі боротьби із злочинністю, покликана забезпечити створення та ефективне функціювання надійного механізму захисту особи, її життя, честі, гідності, законних прав та інтересів усіх суб'єктів правовідносин незалежно від їх статусу. Саме на це спрямовані практичні кроки Міністерства внутрішніх справ України стосовно удосконалення організаційної побудови, форм і методів діяльності міліції у вирішенні нових завдань, обумовлених сьогоденням.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямків, фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995 - 2000 роки (додаток № 2 до рішення колегії МВС України від 28 лютого 1995 року, протокол № 4км/2) та головними напрямками наукових досліджень Університету внутрішніх справ МВС України на 1996 - 2000 роки, затвердженими Вченою радою 5 січня 1996 року (протокол № 4).

Предметом дослідження є: правові основи організації та діяльності органів міліції в таких напрямках, як реорганізація ОВС, міліції в перші повоєнні роки, зміни в структурі міліції, стан захисту прав людини, діяльність органів міліції в боротьбі з кримінальною злочинністю та охороні громадського порядку, залучення міліції до боротьби з національно-визвольним рухом на західноукраїнських землях. Об'єктом дослідження стали центральний та місцеві апарати органів міліції як складової частини Міністерства внутрішніх справ.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють повоєнний період з 1946 по 1953 рік і обумовлюються необхідністю поглиблення досліджень історії міліції України, започаткованих попередниками.

Стан наукової розробки проблеми. До початку 90-х років в Україні була відсутня література, в якій би об'єктивно, на основі всебічного, неупередженого аналізу розкривалися питання правового регулювання організації та діяльності органів внутрішніх справ і, зокрема, структурних підрозділів міліції.

Радянська історіографія характерна тим, що перед дослідниками були встановлені чіткі ідеологічні перепони. До того ж усі архівні джерела, які могли дати уявлення про справжню картину організації та діяльності органів НКВС-МВС, за радянських часів були недоступні науковцям. Публікувалися лише нечисленні узагальнюючі праці, присвячені розбудові органів внутрішніх справ, вихід яких пов'язувався з ювілейними датами їх існування.

Написані, хоч і з певними ідеологічними обмеженнями, праці дають більш-менш повне уявлення про історичний шлях, що пройшли органи міліції з моменту свого заснування. Автори двотомного видання “История советской милиции” та історичного огляду “Советская милиция: история и современность (1917 - 1987)” розкривають основні принципи організації та діяльності органів міліції, їх завдання та структурне удосконалення, навчання та виховання кадрів. Певну увагу на їх сторінках приділено й питанням розвитку міліції та удосконаленню її організаційної структури в союзних республіках, в тому числі в Україні. Однак в основу цих досліджень було покладено лише функціонування міліції, а питання системного, критичного аналізу організації та діяльності НКВС-МВС залишились поза увагою дослідників.

Окремо слід зауважити, що на сьогодні, незважаючи на доступність архівних джерел і матеріалів спеціального зберігання, обмаль праць, які б висвітлювали в максимально повному обсязі проблеми організації та діяльності органів міліції.

Нинішній етап історико-правових досліджень органів внутрішніх справ характеризується якісними зрушеннями. Підтвердженням тому є низка індивідуальних і колективних наукових праць, збірників документів і матеріалів, статей, дисертаційних досліджень (Біласа І.Г., Поліковського М.Ф.).

Цінними з точки зору вивчення структурних змін та діяльності органів міліції на Україні, є роботи Михайленка П.П.. Особливо важливу роль у ході дослідження відіграли збірники документів з історії міліції України під його загальною редакцією, які значно розширюють документальну базу і відзначаються зручністю в роботі, оскільки їх матеріал певним чином систематизований.

Історіографія проблеми значно збагатилася за останні роки. Великий інтерес викликає праця авторського колективу за участі Борисова А.В., Дугіна А.М., Малигіна А.Я. та ін.) “Полиция и милиция России: страницы истории”. У роботі розглядаються питання не тільки організаційно-правового удосконалення міліції, але й деякі моменти структурних реорганізацій союзного Наркомату внутрішніх справ, хоча детальний аналіз їх не проводиться.

У ряді спеціальних праць Некрасова В.Ф. висвітлюється процес створення системи правоохоронних органів; значним внеском у дослідження діяльності органів міліції є праця “Органы и войска МВД России. Краткий исторический очерк”, підготовлена під його керівництвом. У широкому аспекті учений розглядає виникнення та діяльність правоохоронних органів аж до наших днів. На жаль структура органів подається схематично, без детального аналізу й відповідної історико-правової оцінки.

У цьому аспекті слід окремо виділити довідник “Лубянка: ВЧК-ОГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-МВД-КГБ”, виданий за редакцією Яковлєва А.М. У ньому вперше наводяться відомості про структуру Центрального апарату органів внутрішніх справ СРСР в 1917 - 1960 рр., важливі накази, що визначали діяльність органів міліції, а також біографічні дані про наркомів (міністрів) внутрішніх справ СРСР та їх заступників. Спираючись на документальні матеріали та нормативні акти вищих органів влади та управління, в роботі дається аналіз державно-правового регулювання процесів організації та діяльності органів міліції. Проте зосередити увагу на більш детальному розгляді організаційно-структурної побудови та функціонального навантаження окремих підрозділів міліції дослідники не змогли з різних причин.

Різні моменти досліджуваної проблеми висвітлені в працях Біласа І.Г., зокрема цінною роботою є двотомна праця “Репресивно-каральна система в Україні. 1917 - 1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз”. У першому томі розкривається процес розширення компетенції НКВС-МВС, залучення органів міліції до виконання не властивих їм функцій, через це загальна діяльність міліції України та її окремих підрозділів залишилась поза його увагою. Другий том видання містить документи та матеріали, які здебільшого розкривають два аспекти діяльності каральних органів в Україні: боротьба з повстанським рухом та виселення населення західних областей України в довоєнний та повоєнний час.

Питанням створення політико-правових передумов посилення репресивно-каральної діяльності органів НКВС-МВС України присвячені роботи Мироненка О.М, Бенька О.П., Шемшученка Ю.С., Михайленка П.П. Окремо слід відзначити праці Тимченка А.П., в яких на основі документальних матеріалів відображається нормативно-правове регулювання органів міліції довоєнного та воєнного періоду.

Таким чином, у науковій літературі тією чи іншою мірою знайшли висвітлення питання, пов'язані з організаційно-структурною побудовою та діяльністю органів міліції України. Незважаючи на вже виконану попередніми науковцями працю і безумовну її цінність, ми й дотепер ще не маємо видання, в якому б у цілісному вигляді розглядалась досліджувана проблема, а тим більше в історико-правовому аспекті. Структура, функції та діяльність НКВС-МВС України потребують подальшого вивчення з залученням нових документів і матеріалів.

Мета і основні завдання дисертаційного дослідження полягають у тому, щоб дослідити правові основи організації та діяльності міліції України у повоєнний період на основі переважно невідомих матеріалів українських державних та відомчих архівів. Спираючись на отримані результати, напрацювати певні пропозиції, спрямовані на структурно-організаційне удосконалення системи правоохоронних органів держави, застереження від помилок у процесі сучасного нормативно-правового регулювання їх діяльності.

Відповідно до поставленої мети у дисертації вирішуються такі основні наукові завдання: проаналізувати нормативно-правові основи організації та діяльності органів міліції; встановити причини реорганізації органів міліції, що її спонукали; розглянути питання добору, підготовки, кількісного і якісного складу органів міліції, структури та її складових частин; визначити особливості та головні напрямки, форми і методи діяльності міліції; з'ясувати роль та основні тенденції розвитку міліції в загальній репресивно-каральній системі; встановити місце і роль міліції в зміцненні радянської державності на території України; визначити шляхи подальшого удосконалення правового регулювання діяльності органів міліції, створення нових структурних підрозділів відповідно до умов розвитку незалежної Української держави; зроблена спроба дати наукову оцінку організації та діяльності міліції України протягом висвітлюваного періоду; сформулювати пропозиції і рекомендації щодо удосконалення органів міліції України.

Зазначені завдання обумовлюють відповідну структуру дисертаційного дослідження.

Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектико-матеріалістичний метод. У процесі дослідження використовувалися історик-правовий, структурно-функціональний, порівняльно-правовий, соціологічний, статистичний та деякі інші загальнонаукові і спеціальні методи дослідження.

Джерельною базою дисертації послужили документи й матеріали, переважно вперше введені в науковий обіг. Особливу увагу приділено аналізу законів та підзаконних актів; відомчого нормативного матеріалу - наказів, інструкцій, розпоряджень; партійних документів. Юридичний аналіз цих актів у історичному аспекті визначив історико-правовий характер пропонованого дослідження.

Найбільшу питому вагу у дослідженні мають документи, які виявлені у Центральному державному архіві громадських об'єднань України (Ф.1), архіві МВС України (Ф.15,18,41,45,46), архіві УМВСУ у Харківській області (Ф.46, 46/169), архіві УМВСУ у Чернігівській області (Ф.3,8,77,78), архіві УМВСУ у Львівській області.

Архівні матеріали, що були досліджені автором в ЦДАГО України містять огляди, доповідні записки, листи місцевих партійних та радянських органів в ЦК КП(б)У з питань політичного і економічного становища в республіці. Окрему групу джерел становлять довідки НКВС-МВС про стан та діяльність його місцевих органів (статистичні звіти про результати боротьби зі злочинністю, про стан кадрового та матеріального забезпечення тощо).

Особливе значення для висвітлення проблеми мають фонди архіву МВС України. За змістом їх можна умовно розділити на три групи. До першої входять постанови та директиви Ради міністрів СРСР та ЦК ВКП(б), що розкривають політико-правові основи та характер діяльності органів міліції. Суттєвими для вирішення основних проблем дослідження є нормативні документи органів влади СРСР та УРСР, правові засади організації та діяльності МВС УРСР. Другу групу складають директивно-розпорядчі документи МВС СРСР, згідно з якими змінювалась організаційна структура та функціональне навантаження республіканського апарату МВС. Третю групу становлять документи, які формувалися в результаті діяльності МВС України та його підрозділів на рівні області, району, міста. Це накази, розпорядження, інструкції, періодичні звіти з окремих напрямків роботи, матеріали за наслідками перевірки стану справ в органах міліції. На особливу увагу заслуговують штатні розписи Міністерства внутрішніх справ УРСР, що дають можливість відстежити зміни в організаційно-структурній побудові республіканського апарату МВС та його місцевих органів.

Цікаві матеріали зберігаються в архівах управлінь МВС України, а саме Харківській, Чернігівській та Львівській областях. По - перше вони доповнюють фонди центрального відомчого архіву, по-друге, можна прослідкувати деякі аспекти діяльності перефирійних підрозділів МВС.

У дисертації використані загальнотеоретичні, правові, історичні та філософські положення, що містяться в роботах сучасних учених і знайшли втілення в працях українських та російських учених - юристів, які досліджують проблеми історії держави і права й сформульовані О.М. Бандуркою., І.Г. Біласом, С.В. Біленком, В.Д. Гончаренком, Л.О. Зайцевим, В.С. Кульчицьким, А.Я. Малигіним, Р.С. Мулукаєвим, М.Ф. Поліковським, А.Й. Рогожиним, І.П. Сафроновою, А.П. Тимченком, І.Б. Усенком, А.С. Чайковським, В.А. Чеховичем, А.С. Шевченком, О.Н. Ярмишем та ін.

Значну за обсягом групу джерел становлять збірники документів і матеріалів, які розкривають правову регламентацію та діяльність окремих підрозділів органів міліції.

Дисертант використав також багато наукових праць з історії України, політології.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що на основі детального аналізу переважно архівних джерел, значна частина яких уперше вводиться до наукового обігу, нормативних актів, автор робить спробу в історико-правовому аспекті спеціально дослідити проблеми, пов'язані з правовими основами організації та діяльності міліції України в повоєнний період і визначити два напрямки - загальнотеоретичний і конкретно-юридичний.

Загальнотеоретична наукова новизна дисертації в тому, що в ній уперше в історико-правовій ретроспективі розглядається роль і місце органів міліції в умовах існуючого на той час тоталітарного режиму, аналізується правоохоронна діяльність і в той же час висвітлюється механізм використання її владою з метою зміцнення державних устоїв, як знаряддя здійснення репресій і насильства; конкретно-юридична (прикладна) - в намаганні здійснити критичний аналіз законодавства, підзаконних та партійних актів названого періоду щодо розглядуваної проблеми, виявити закономірну залежність реорганізації, розвитку й функціонування органів міліції, а також дати їм історико-правову оцінку.

Наукову новизну дисертації становлять такі положення:

зміни нормативно-правового та організаційно-структурного регулювання органів міліції відбувалися в напрямку широкого використання особливих форм та методів діяльності, що призводило до спеціалізації спочатку окремих співробітників, а потім організаційно-структурного виділення спеціалізованої служби в складі МВС (карного розшуку, ВБРСВС, слідчих відділів тощо);

у результаті організаційно-структурних змін і правового поля діяльності органів міліції у повоєнний період посилилася бюрократична централізація апарату, що стало однією із складових процесу закріплення в країні державного режиму адміністративно-командної системи управління;

структура органів міліції та завдання, що перед ними ставились, свідчать, що з часом їх загальна спрямованість все більш передбачала організацію державного управління в республіці шляхом застосування всіх можливостей апарату, насамперед примусу, нехтуючи інтересами людини.

Теоретичне й практичне значення дослідження полягає у можливості використання його матеріалів, висновків та узагальнень у науково-дослідній діяльності, при підготовці узагальнюючих та спеціальних праць з історико-правової проблематики, історії правоохоронних органів, при викладанні навчальних курсів “Історія держави і права України”, “Історія органів внутрішніх справ”, “Судові і правоохоронні органи”, адміністративного права.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в доповідях на засіданнях кафедри історії держави і права України Національного університету внутрішніх справ, у виступах на науково-практичних конференціях (Харків, 1996 р.), (Сімферополь, 1999 р.), увійшли до навчального посібника з “Історії органів внутрішніх справ” (Університет внутрішніх справ, м. Харків, 1999 р.)

Структура дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів (дев'яти підрозділів), висновків, списку використаних джерел ( 215 ) та додатків. Загальний обсяг роботи 151 сторінка.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження; окреслено: наукову новизну дисертації, її предмет, мету і завдання; подано методологічну основу дослідження; охарактеризовані використані джерела; сформульовані висновки і положення, які виносяться на захист; вказано практичне значення роботи та подана інформація про апробацію її результатів.

У першому розділі - “Правові основи організації та діяльності міліції України (1946-1953 рр.)” досліджується організація та діяльність органів міліції, які регулювались широким колом правових актів. Це Конституція СРСР 1936 р. та Конституція УРСР 1937 р., які закріпили створення централізованої системи органів внутрішніх справ. Вони визначили компетенцію не тільки вищих, але й місцевих органів влади та управління в сфері охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю, ними вперше було закріплено принцип центрального підпорядкування органів внутрішніх справ.

Важливою правовою основою діяльності міліції також було кримінально-процесуальне законодавство, яке визначало коло органів дізнання, і серед них органи міліції. КПК покладав на органи міліції виконання всіх попередніх процесуальних дій (дізнання, слідство).

Існуюча на той час невизначеність та розпливчастість норм кримінально- процесуального законодавства дозволяла органам дізнання та слідства на свій розсуд тлумачити їх. Правозастосовчий процес не виключав і можливості введення кримінальних санкцій та порядку їх застосування внаслідок відомчої нормотворчості. Це призводило до викривлення законодавства, а отже, послаблення соціального та правового захисту громадян.

Одним із важливих напрямків діяльності міліції було проведення адміністративних заходів щодо виконання законів і розпоряджень центральних і місцевих заходів згідно з нормами Адміністративного кодексу.

Організаційні зміни, які відбулися у 30-х - другій половині 40-х рр., а саме перехід на двоступеневу систему управління, централізація органів внутрішніх справ, створення єдиної загальносоюзної системи міліції, було закріплено низкою підзаконних та відомчих нормативних актів. Серед них - перше загальносоюзне “Положення про робітничо-селянську міліцію”, прийняте 25 травня 1931 р., яке закріпило єдині завдання органів міліції всіх союзних республік, визначило загальні принципи їхньої організації.

Важливе значення у подальшому організаційному розвитку міліції, вдосконаленні її структури, форм і методів її діяльності мало прийняття у 1932 році “Положення та Статуту ГУ РСМ при РНК УРСР”. Положення закріплювало обов'язки ГУ РСМ в галузі організації міліції, охорони “революційного” ладу та громадської безпеки, боротьби зі злочинністю, політичної (ідеологічної) роботи, забезпечення кадровим складом органів міліції, фінансово-матеріального забезпечення міліції.

23 квітня 1932 р. РНК УРСР затвердила Статут про Головне управління РСМ при РНК УРСР, а 20 листопада того ж року - Статут про обласне управління РСМ. Крім організації міліції, у тому числі й відомчої, політичного апарату, забезпечення дислокації, регулювання проходження служби працівниками міліції тощо Статути зобов'язували працівників міліції вести ретельний облік злочинності, вивчати причини, які її породжують.

До системи правого регулювання організації та діяльності органів міліції належали численні Постанови ЦВК та РНК СРСР, а в повоєнний період - Постанови РМ СРСР, накази МВС СРСР, які забезпечували порядок проходження служби, кадрові питання, визначали підстави присвоєння спеціальних звань, матеріальне забезпечення та соціальний захист працівників міліції.

В дисертації аналізуються й інші нормативі акти, які були правовою основою організації та діяльності всіх основних ланок системи органів внутрішніх справ підрозділів і служб міліції.

Окремо автором розглядається місце та роль партійних і місцевих радянських органів, їх вплив на організацію і діяльність органів міліції.

У другому розділі: “Структура та організація міліції України в повоєнний період (1946-1953 рр.)” досліджуються організаційні форми побудови міліції. Загалом вони залишились переважно такими ж, як і у довоєнний час. Основні ланки, що складали її структуру, вдосконалювались відповідно до змін у політичному та суспільно-економічному житті. Так, у перші повоєнні роки функції адміністративного відділу Головного управління міліції СРСР (ГУМ) були передані паспортному відділу ГУМ та його територіальним підрозділам. Відділ карного розшуку ГУМ МВС СРСР був реорганізований в управління карного розшуку (УКР). Його діяльність грунтувалась на територіальному принципі і регламентувалась відповідним Положенням. Начальник УКР підпорядковувався начальникові Головного управління міліції та його першому заступнику.

Починаючи з 1947 р., за допомогою МВС СРСР, розбудовував свої підрозділи на місцях науково-технічний відділ ГУМ. У головному управлінні міліції МВС СРСР в лютому 1947 р. був утворений відділ кадрів, на місцях в республіканських і обласних управліннях - відділення кадрів.

У січні 1947 р. відділ БРСВС ГУМ було реорганізовано в управління і зміцнені його периферійні органи. Внаслідок проведення грошової реформи в 1947р. змінилась структура апарату УБРСВС, створювалися п'ять нових відділень, які здійснювали роботу за галузевим принципом.

З метою посилення боротьби зі злочинністю та поліпшення профілактичної роботи в лютому 1948 р. в порядку експерименту було створено слідчий відділ у складі ГУМ МВС СРСР, а також слідчі відділи в республіках і областях. Їхня діяльність, безперечно, сприяла деякому поліпшенню стану законності, але так і не отримала законодавчого оформлення.

Ускладнення оперативних умов у західних областях України зумовило в липні 1949 р. створення в Управлінні боротьби з бандитизмом МВС УРСР відділів з керівництва оперативною роботою. На них покладалася боротьба з кримінальною злочинністю, керівництво боротьбою і розшуком бандитів, проведення слідчої роботи. В УМВС областей УРСР були утворені відділення по боротьбі з бандитизмом, а в міських, районних відділах внутрішніх справ - апарати по боротьбі з бандитизмом.

Відповідно до наказів МВС СРСР № 00305 - 49 р. і № 00690 від 20 липня були оголошені штати апаратів МВС - УМВС УРСР по боротьбі з бандитизмом, згідно з якими в обласному Управлінні міліції створювались два відділи - оперативний і слідчий.

У 1950 р. ГУББ МВС СРСР, УББ МВС республік, ОББ УМВС країв та областей були реорганізовані у Головне управління оперативного розшуку МВС СРСР (ГУОР) і відповідно в УОР МВС республік, ООР УМВС країв та областей.

З метою чіткого окреслення функцій в жовтні 1949 р. за рішенням уряду міліцію було передано із МВС до МДБ.

Реорганізація структури органів міліції у повоєнний час мала на меті не тільки виконання безпосередніх функцій (охорона громадського порядку, попередження і боротьба з кримінальною злочинністю), але й таких, які були не властиві їм - залучення до чекістсько-військових операцій, депортації населення західних областей України тощо.

Після закінчення війни особливо загострилась проблема добору кадрів. Це пояснювалось тим, що значна частина особового складу міліції загинула під час бойових дій, а багато довоєнних кадрових працівників стали непрацездатними. В основному добір кадрів проходив за рахунок демобілізованих воїнів із лав Червоної Армії, партизанів, членів воєнізованих формувань (“Бригадміл”, груп охорони громадського порядку), або ж осіб, які були направлені в міліцію партійними органами але збільшого вони не мали професійного досвіду.

Для підготовки кадрів для органів внутрішніх справ в Українській РСР діяли 10 спецшкіл і постійно діючих курсів, серед них - Всеукраїнська школа МВС СРСР у Києві, школи міліції в Одесі, Львові, Харкові, а в повоєнний період відкрилися курси, а згодом школи міліції у Чернівцях і Станіславі (Івано-Франківськ). Міліцейські кадри для УРСР готувались і в Російській Федерації.

Здійснені заходи щодо зміцнення кадрового апарату органів внутрішніх справ давали певні результати. Якщо в 1946 р. органи внутрішніх справ були укомплектовані лише на 82%, то у 1950 р. кількість особового складу збільшилася на 15%. Та, однак, до середини 50-х років кадрове питання стояло на одному з перших місць.

Суттєве значення у тяжкі повоєнні роки мало матеріальне забезпечення і соціальний захист для закріплення кадрів в органах міліції. Це стосувалося у першу чергу рядового та молодшого начальницького складу органів міліції. Для цих категорій працівників міліції були введені розряди із суттєвою різницею в грошовому утриманні, в залежності від строку служби. Зарахування на посади рядового та молодшого начальницького складу органів міліції проходило відповідно до “умов прийому”, затверджених Постановою Ради міністрів СРСР від 16 вересня 1946 р., в яких визначались загальнообов'язкові вимоги ( фізична підготовка, освіта, служба у Червоній Армії та ін.).

Матеріальне забезпечення начальницького складу МВС регулювалось наказом МВС СРСР № 0310 від 30 вересня 1946 р., в якому з 1 жовтня того ж року встановлювались розміри грошового утримання відповідно до звання.

У третьому розділі “Основні напрями діяльності міліції України в повоєнний період (1946-1953 рр.)” аналізуються основні аспекти діяльності міліції, боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, ліквідації дитячої безпритульності та бездоглядності, залучення міліції до боротьби з національно-визвольним рухом УПА.

Зростання злочинності у повоєнні роки пов'язувалося з численними чинниками - політичними, економічними та іншими. Проте під тиском ідеологічних обмежень багато списувалось на війну, наслідки окупації, пережитки минулого у свідомості людей. Органи міліції приділяли значну увагу боротьбі із карною злочинністю. Так, 17 січня 1946 р. НКВС СРСР видав наказ “Про посилення боротьби із злочинністю, хуліганством і порушниками паспортного режиму”. Зокрема, цим наказом передбачалося поліпшити роботу відділів карного розшуку, зосередити увагу на попередженні і своєчасному розкритті злочинів, не допускати формування злочинних угруповань.

Заходи, які вживалися, безперечно, мали надзвичайний характер, вони передбачали зміцнення паспортного та прикордонного режимів; перевірку бараків, гуртожитків, особливо на околицях міста; залучення до патрулювання військових підрозділів Червоної Армії та внутрішніх військ. Підбиваючи підсумки роботи міліції у 1947 р., міністерство внутрішніх справ СРСР зазначало, що злочинність в країні порівняно з 1946 р., зменшилась на 17 відсотків. Та все ж таки тенденція до послідовного зниження злочинності стала помітною тільки в період 1948 - 1949 рр., це пояснюється тим, що була посилена кримінальна відповідальність за скоєння окремих видів злочинів.

Ще одним із напрямків діяльності міліції в післявоєнний період була боротьба з розкраданням соціалістичної власності та спекуляцією, зловживаннями, пов'язаними з картковою системою розподілу товарів і продуктів, контрабанда, фальшування грошей, хабарництво та ін. Ці та інші завдання покладались на відділи БРСВС. Спільною постановою РМ СРСР і ЦК ВКП(б) від 27 липня 1946 р. та відповідною директивою МВС СРСР органам міліції доручалося вжити низку заходів щодо посилення боротьби з розкраданням і розбазарюванням хліба. Міліція, враховуючи вказівки партійних та радянських органів, приділяла особливу увагу попередженню та виявленню злочинів, які скоювались безпосередньо під час сівби.

Значна увага приділялася охороні громадського порядку. Працівники міліції патрулювали вулиці в містах та інших населених пунктах з метою запобігання правопорушенням, перевіряли документи у громадян, слідкували за додержанням правил паспортної, дозвільної системи, регулювали дорожній рух. Особливу увагу органи міліції приділяли залученню державних установ та громадян до співпраці з метою охорони громадського порядку та боротьби з дитячою бездоглядністю і безпритульністю.

Разом з партійними і комсомольськими організаціями підприємств та установ була створена широка мережа бригад сприяння міліції (БСМ) та встановлювалися додаткові пости з їх членів у громадських містах. Всебічно залучались до співпраці громадськість, двірники, коменданти, члени сільрад і сільські виконавці.

Органами міліції було забезпечено цілодобове чергування, відповідно вводились тризмінні, двозмінні та однозмінні пости. Збільшилась кількість особового складу міліції, який залучався до патрулювань. Як профілактичний захід, у всіх областях України одночасно один раз в місяць проводились масові операції “облави”.

Забезпеченню охорони громадського порядку також сприяла робота Державної автомобільної інспекції (ДАІ). Вона надавала допомогу в поповненні автомобільного парку; з метою безпеки на шляхах і запобігання аваріям здійснювала технічний огляд автопарків та автогосподарств міст України; виявляла порушників і притягала їх до адміністративної і кримінальної відповідальності; здійснювала контроль за перевезенням державних вантажів; здійснювала заходи щодо підвищення професійного рівня водіїв тощо.

Складовою частиною роботи міліції була діяльність з ліквідації дитячої безпритульності та бездоглядності. Цілком зрозуміло, що саме ця категорія дітей найчастіше підпадала під вплив злочинного елементу. У взаємодії із радянськими і партійними органами міліція виявляла і затримувала їх, направляла до спеціальних дитячих закладів.

Організація такої роботи покладалась на дитячі кімнати міліції та особисто на голів виконавчих комітетів місцевих Рад. При них були створені спеціальні комісії по влаштуванню дітей, до складу яких входили представники радянських органів та міліції. Співробітники дитячих кімнат міліції проводили агітаційно-масову роботу серед населення, що була спрямована на запобігання підлітковій злочинності і забезпечення виховання сиріт у сім'ях робітників і колгоспників. Разом з органами освіти та охорони здоров'я працівники міліції організовували трудові виховні колонії, дитячі будинки, приймальники-розподільники, направляли дітей на навчання.

Завдяки здійсненню названих заходів з ліквідації дитячої безпритульності і бездоглядності певною мірою було знижено рівень злочинності серед цієї категорії дітей. У 1950 р. в Україні кількість безпритульних дітей зменшилася наполовину, а бездоглядність майже зникла. У зв'язку з цим органам міліції було поставлено нове завдання, а саме посилити профілактику правопорушень серед підлітків і вдосконалити форми та методи виховної роботи з ними.

У процесі звільнення території України від нацистських окупантів одночасно велася активна робота по відтворенню довоєнного радянського режиму. Проводячи політику радянізації уряд, зіткнувся з опором національно-визвольного руху УПА.

За розпорядженням міністра внутрішніх справ СРСР та відповідними наказами начальників УМВС західних областей весь особовий склад міліції залучався до всіх заходів, що здійснювалися органами влади для ліквідації “політичного бандитизму”, але основна роль боротьби з націоналістичним підпіллям відводилась Головному Управлінню з боротьби з бандитизмом (ГУББ) МВС СРСР. У зв'язку з цим 13 травня 1946 р. МВС СРСР затвердило план організаційних заходів з посилення боротьби з підпіллям УПА в західних областях УРСР. До реалізації запланованих широкомасштабних акцій негайно приступили всі органи і підрозділи МВС УРСР, залучаючи до цього місцеве населення, організовувались винищувальні батальйони. У липні 1946 р. ЦК КП(б)У прийняв пропозицію МВС УРСР про доведення кількості бійців таких батальйонів до 35 тисяч. План передбачав також зміни в матеріальному та технічному забезпеченні органів МВС.

Таємною постановою Ради Міністрів СРСР від 28 січня 1947 р., якій передували спільні накази МВС і МДБ від 21 січня того ж року, подальша боротьба з національним рухом опору була віднесена до виключної компетенції органів держбезпеки. Це пояснювалось з неефективністю використання органів міліції, відсутністю необхідної підготовки і технічного обладнання, низьким політико-моральним станом її особового складу та зростанням злочинності.

І все ж таки міліція не була цілковито усунена від боротьби з підпіллям ОУН і УПА, змінився лише масштаб участі, але відтепер вона дістала змогу переключитися на боротьбу зі кримінальною злочинністю, яка стрімко зростала.

У лютому 1947 р. МВС УРСР направило у відділи ББ “План заходів з остаточної ліквідації оунівського підпілля в західних областях України на зимово-весняний період 1947 року”. Особлива увага в боротьбі з підпіллям УПА приділялась пожвавленню агентурних заходів, для чого начальники УМДБ розробляли плани агентурної роботи. Крім того, рекомендувалося насаджувати агентуру серед місцевих жителів, особливо серед лісників, на хуторах тощо.

Бойові дії, які проводились органами МДБ, МВС, міліції за участю загонів внутрішніх, прикордонних військ, червоноармійців з найближчих гарнізонів, “яструбків”, носили назву чекістсько-військових операцій (ЧВО).

Як бачимо, форми і методи боротьби, які застосовувались для придушення руху опору, вказують на те, що у західних областях України в повоєнний період зберігався націоналістичний рух опору з елементами терору та громадянської війни.

Необхідно зазначити, що однією із складових частин боротьби з націоналістичним підпіллям були масові примусові виселення населення західноукраїнських земель. Найбільша акція з депортації населення західних областей України була ретельно спланована і проведена органами МДБ і МВС восени 1947 року. Усього передбачалось виселити 25 тисяч сімей чисельністю 75 тисяч осіб. Але невдовзі МДБ СРСР збільшило цю цифру до 100 тисяч. Ще одним із позасудових репресивних заходів режиму, до якого була причетна й міліція, було виконання громадських вироків на “виселенців”, які проводились згідно з Указом ПВР СРСР від 2 червня 1948 р. На органи міліції покладалось, зокрема, оформлення на таких осіб тимчасових посвідчень (документ, що заміняв паспорт) строком на вісім років. Названі заходи спрямовувались проти осіб, які ухилялись від праці у сільському господарстві і вели “паразитичний”, “антигромадський” спосіб життя.

У висновках автором підсумовуються основні результати виконаного дослідження. Головними напрямками реорганізації міліції України у повоєнний період виступали: по-перше, нормативно-правове забезпечення органів внутрішніх справ, організаційна та структурна перебудова міліцейських підрозділів, пов'язана з переходом на мирний лад; по-друге, зважений підхід у вирішенні кадрового питання, підвищення професійної майстерності як практичних працівників міліції, так і викладацького складу учбових закладів системи МВС; по-третє, дотримання матеріальних та соціальних гарантій співробітників міліції та їх сімей; четверте, головними завданнями органів міліції були, боротьба з кримінальною злочинністю, охорона громадського порядку (в усіх її напрямках), та залучення міліції до виконання не властивих їй функцій, що надавало їй роль репресивного органу.

Дослідження доводить, що міліція повинна вирішувати ці завдання перш за все шляхом удосконалення нормативно-правової бази її організації та діяльності. Історичний досвід свідчить, що компетенція МВС, як впливової установи в сфері внутрішньої політики, повинна обов'язково визначатись, насамперед, конституційним актом.

З урахуванням національних інтересів і особливостей власного історичного і кращого зарубіжного досвіду міліція в Україні потребує невідкладної реорганізації на державному рівні в принципово інший за своєю суттю орган виконавчої влади - поліцію.

Разом з іншими державними органами цей правоохоронний інститут повинен послідовно розбудовуватись на демократичних засадах на рівні європейських (світових) стандартів, з огляду на обрання курсу на зміцнення реальної незалежності, формування громадянського суспільства, а також правової, демократичної держави.

Створення сучасної національної поліції передбачає виконання ряду передумов: а) чітке окреслення кола завдань і обов'язків, покладених на неї; б) розмежування її компетенції з компетенцією інших державних органів; в) надання достатніх повноважень, ефективного законодавчого забезпечення її діяльності; г) вишколі справжніх професіоналів, відданих ідеям служіння добру, людям, суспільству, нації, відібраних на конкурсній основі і тих, які працюватимуть за контрактом; д) суворий всебічний контроль за діями працівників міліції; е) вироблення ефективних механізмів саморегулювання і вдосконалення системи; є) значні фінансові витрати на утримання та соціальний захист особового складу, технічне переозброєння на рівні сучасних вимог тощо.

Міліція покликана виконувати суто професійні завдання, спираючись на підтримку і співпрацю з державними органами, громадськими організаціями, трудовими колективами, громадянами. Вона ніколи не слугуватиме знаряддям конкретної партії або партій, політичних сил для досягнення ними власних цілей, знаряддям масових репресій проти народу. Відповідні тоталітарні традиції повинні бути засуджені і відкинуті назавжди. Професійні надбання щодо боротьби із злочинністю мають збагачуватися. Водночас слід започаткувати нові національні традиції у цій галузі.

Особовий склад міліції слід виховувати на уроках української історії, він має бути відкритим для сприйняття всього передового, в т.ч. і для міжнародних контактів, тому необхідно невпинно нарощувати свій інтелектуальний і моральний потенціал.

У кінцевому підсумку міліція повинна стати високонадійною ланкою у механізмі міцної державної влади, у сфері соціального обслуговування, адже її діяльність безпосередньо зачіпає як інтереси громадян, так і інтереси внутрішньої безпеки держави та спрямована на захист національних, загальнолюдських цінностей.

Список опублікованих праць

1. Зміни в структурі органів внутрішніх справ у період 1946-1948 рр. // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. Вип. 1: Матеріали наукової конференції молодих учених Університету внутрішніх справ. - Харків: Ун-т внутр. справ.- 1996. - С. 14-15.

2. Діяльність органів міліції України в боротьбі з націоналістичним підпіллям ОУН-УПА та бандитизмом у повоєнний період (1946-1953рр.) // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 1999. - № 4. - С.264-275.

3. Кадрове забезпечення міліції УРСР у повоєнний період (1946-1953 рр.) // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1999. - Вип. 7.- C. 111-115.

Діяльність міліції України по охороні громадського порядку в повоєнний період (1946-1953 рр. // Вісник Університету внутрішніх справ. - 2000. - Вип. 11. - С.213-220.

Діяльність міліції України по ліквідації дитячої безпритульності та бездоглядності у повоєнний період (1946-1953 рр.) // Вісник Університету внутрішніх справ. - 2000. - Вип. 12 ч. 1. - С.205-209.

Анотація

Войцеховський М.М. Правові основи організації та діяльності органів міліції України у повоєнний період (1946-1953 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Університет внутрішніх справ, Харків, 2000.

Дисертація присвячена історико-правовому аналізу правового регулювання, організації та діяльності міліції України у другій половині 40-х початку 50-х рр. ХХ ст. На основі широкого кола джерел, у тому числі документів українських державних і відомчих архівів, автор аналізує процес відбудови, структурної реорганізації та діяльність органів міліції.

Досліджено правові засади організації та діяльності міліції, кількісні та якісні зміни в структурі міліцейських підрозділів, визначено динаміку основних напрямків, форм і методів роботи.

Автором обґрунтовується необхідність розробки комплексного правового механізму реорганізації української міліції в правоохоронний орган на рівні європейських стандартів.

Ключові слова: правоохоронні органи, реорганізація міліції, органи міліції, кадровий апарат, боротьба зі злочинністю, охорона громадського порядку.

Войцеховский М.М. Правовые основы организации и деятельности органов милиции Украины в послевоенный период (1946-1953 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Университет внутренних дел, Харьков, 2000.

Диссертация посвящена анализу правового регулирования, организации и деятельности милиции Украины во второй половине 40-х начале 50-х годов. Исследовано вопросы правового регулирования восстановления, организации и деятельности органов милиции на територии Украины в послевоенный период.

Установлено, что в период существования национальной и советской форм государственности органы милиции стояли, прежде всего, на защите партийно-государственных интересов власти, и уже потом решали задачи охраны общественного порядка в стране. Процесс реорганизации МВД УССР, который опирался на опыт и правовое поле Советской России, характеризуется поиском места правоохранительных органов в системе государственных институтов Украины, определением и проверкой результативности системы управления ими, формированием задач, общих принципов их организации и деятельности.

С переходом от войны к мирному строительству были определены основные задачи органам внутренних дел. Главной являлась ликвидация последствий войны в сфере охраны общественного порядка и борьбы с преступностью. В условиях послевоенного времени важное значение имело также: предупреждение, пресечение и раскрытие преступлений; борьба с экономическими преступлениями; борьба с уголовной преступностью; искоренение детской безпризорности и безнадзорности, которые способствовали росту преступности среди несовершенолетних; обеспечение безопасности дорожного движения; борьба с национально-освободительным движением УПА в западных областях Украины.

Решение поставленных задач повлекло за собой реорганизацию органов милиции. Важной мерой явилось преобразование отделов уголовного розыска и БХСС ГУМ МВД СССР в Управления, а также образование в феврале 1948 г. следственного отдела в составе ГУМ МВД СССР.

В работе проанализированы количественные и качественные изменения в структуре милицейских подразделений; динамика основных направлений, форм и методов работы.

В послевоенный период остро стоял вопрос укомплектования органов милиции профессионально подготовленными кадрами, особенно в западных областях Украины. Необходимо отметить, что широкая сеть специальных учебных заведений МВД в Украине появились лишь после войны. Работа раскрывает тесную взаимосвязь материального обеспечения, социальной защиты работников милиции и проводимой кадровой политикой.

Автор обосновывает необходимость разработки в настоящее время правового механизма реорганизации милиции Украины на уровне европейских стандартов.

Ключевые слова: реорганизация милиции, правохранительные органы, органы миилиции, кадровый аппарат, борьба с преступностью, охрана общественного порядка.

Voytsekhovsky M.M. Organization and activities of the militia of Ukraine in the post - war years (1946-1953). - Manuscript.

Dissertation to compete for the scientific degriee of Candidate of Law. Speciality 12.00.01 - theory and history of state and law; history of political and legal teachings. - University of interial affairs, Kharkiv, 2000.

The dissertation is devoted to the historical and legal analysis of the legal support, organization and activities of the militia of Ukraine in the second half of the 40 - ties - beginnig of the 50 - ties of the XX century. Using a dreat number of sources contained in the state and departamental archives of Ukraine and almost unknown until now, the author analizes the process of development, reorganization and activities of the militia in protectiong public order and combatting crime.

He also examines the legal basis of organization and activities of the militia, quantitative and qualitative changes in the structure of militia units detektives the dynamics of the main directions, forms and ways of work.

The author also grounds the necessity of elaboration of a complex mechanizm of reorganizing the militia of Ukraine into a law - enforcement agency which would meet the European standards.

Key words: reorganization of militia, staff apparatus, militia agencies, law enforcement agencies, protection of public order, combatting crime.

Размещено на Allbest.ru