Тлумачення договору: основні види і цілі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАІНИ

• НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРИТЕТ
• Інститут міжнародних відносин
• Кафедра міжнародного права
• Курсова робота
• на тему: «Тлумачення договору: основні види і цілі»
• з дисципліни : «Основи теорії міжнародного права»
• Виконала: Савік Василиса Олександрівна
• Зміст
• Вступ
• Розділ 1. Сутність та правова природа тлумачення
• 1.1 Поняття та наука тлумачення права
• 1.2 Способи, прийоми та правила тлумачення
• Розділ 2. Особливості тлумачення договору
• 2.1 Договір, як правова категорія та правила його тлумачення
• 2.2 Тлумачення цивільних, адміністративних та міжнародних договорів
• Висновки
• Список використаних джерел
• Вступ
• правовий договір цивільний адміністративний
• Актуальність дослідження. Прогресивний розвиток права пов'язаний з неухильним розширенням сфери договірних відносин, основою яких є принципи згоди і волі. Зазначена тенденція є універсальним значенням договірних начал як у політичному так і в економічному житті. Саме договір став своєрідним локомотивом, що привів у погоджений рух величезний комплекс суспільних зв'язків, які раніше мали хаотичний характер.
• Договір є однією з найбільш давніх правових конструкцій, і його конституююча ознака - досягнута контрагентами згода - набуває визначального значення в сучасному праві. Не випадково, що запровадження права у життя, у поведінку людей завжди пов'язане зі з'ясуванням змісту норм права, індивідуальних рішень, договорів. Іншими словами, необхідність тлумачення супроводжує право у самих різних формах його прояву.
• Значення тлумачення права істотно зростає у теперішній час, коли соціальна і юридична практика поступово відходить від традиційних для нашого суспільства уявлень про право як установлення держави, а в юридичній доктрині актуалізується думка про необхідність розрізнення “правових” і “неправових” законів, про доцільність закріплення в законодавстві та інших правових нормативах різних механізмів, що дозволяють блокувати дію “застарілих”, “несправедливих”, “абсурдних” та інших розпоряджень такого характеру.
• Тим часом, проблема тлумачення права в ракурсі тлумачення договору в загальнотеоретичному правознавстві по суті не одержала належного висвітлення, а сьогодні потрібна не тільки докладна наукова розробка проблеми, але і створення методики тлумачення договору, з урахуванням сучасних правових реалій, способів, прийомів і правил здійснення інтерпретаційної діяльності.
• Метою роботи є визначення сутності, особливостей та значення тлумачення договору.
• З метою дослідження пов'язані постановка і вирішення таких задач:
• аналіз поняття “тлумачення права” з урахуванням великої кількості існуючих підходів;
• дослідження тлумачення права і праворозуміння в їхніх взаємозв'язку і взаємообумовленості;
• виділення різновидів тлумачення права та організаційних форм інтерпретаційної діяльності у правовій сфері;
• Об'єктом дослідження є інтерпретаційна діяльність, яка здійснюється у правовій сфері, зокрема, у сфері договірних відносин, та її видова характеристика.
• Предметом дослідження є тлумачення договору, яке здійснюється при формуванні, реалізації і застосуванні права.
• Незважаючи на те, що питання тлумачення договору в загальнотеоретичних юридичних дослідженнях вчених України поки що не одержали детальної розробки, можна виділити розгляд цієї проблематики у роботах В.Б.Авер'янова, Ю.Л.Власова, А.А.Козловського, А.М.Колодія, В.Є.Мармазова, Ю.М.Оборотова, Н.Н.Пархоменка, П.М.Рабіновича, Н.О.Саніахметової, О.Ф.Скакун, О.В.Сурілова, Ю.М.Тодики, Є.О.Харитонова та ін. Основною метою роботи є дослідження в рамках системного підходу методології тлумачення права, науковий аналіз загальнотеоретичних основ тлумачення договору, а також дослідження його теоретичної і процесуальної моделі, перевірка її на реалізуємість на прикладі цивільного, адміністративного і міжнародного договорів, розробка практичних рекомендацій з удосконалення інтерпретації договорів.
• Розділ 1. Сутність та правова природа тлумачення
• 1.1 Поняття та наука тлумачення права
• Проблематика розуміння поняття, сутності, природи, змісту та структури системного способу тлумачення правових норм не є новою, однак єдиних підходів до цих питань на сьогодні в юридичній науці не вироблено. Окрім того, проблематика системного способу тлумачення правових норм потребує відповідного наукового саме загальнотеоретичного переосмислення в контексті сучасних реалій розвитку права, тих особливостей, які впливають на його зміст, результативність тощо. Проблема тлумачення права на рубежі тисячоліть виступає як важливий елемент юридичної антропології, визначає збагнення права в його ретроспективі і перспективі.[3,114]
• Тлумачення права, як складний вольовий процес, спрямоване на встановлення точного змісту норми права, індивідуального рішення, договору, іншого правового явища, з його оголошенням для відома. Тлумачення права структурно включає два взаємозалежних компоненти: з'ясування і роз'яснення. У вітчизняній юриспруденції немає єдності стосовно розуміння терміна “тлумачення права”, що вимагає проведення наукових досліджень проблеми тлумачення права.
• Використання терміна “тлумачення права” як основного є найбільш доцільним з позицій: загальнофілософської - як результат вирішення співвідно-шення загального й одиничного; структурної - яка включає в себе галузі права, правові інститути, правові норми, нормативи й інші правові явища; змістовної - де головним є не власне формулювання терміна, а його справжній зміст; конкретної -тлумаченню підлягає правове явище, що складає відокремлено або у сукупності з іншими явищами “правову матерію”.
• Різноманіття прояву тлумачення в механізмі дії права може бути конкретизоване по таких сферах: нормо-(законо)проектній - для з'ясування змісту проектів нових нормативних (законодавчих) актів; правотворчій (законотворчій) - для з'ясування наявних правових нормативів, що знаходяться у певному взаємозв'язку з правовими нормативами, які перебувають у стані розробки і прийняття, тобто тлумачення права сприяє здійсненню діяльності у контексті певного “правового розвитку” соціальних відношень; правореалізаційній - для отримання необхідних знань нормативних розпоряджень суб'єктами правовідносин при дотриманні, використанні, виконанні; при застосуванні права - у процесі правового регулювання суспільних відносин, власно втручаючись у вирішення соціально значущих для суспільства та особистості індивідуально-конкретних життєвих ситуацій; при систематизації права - для з'ясування дійсного змісту норм права у контексті їхніх системних зв'язків; при правовій пропаганді - для роз'яснення змісту різноманітних правових явищ.[4,78]
• Сучасні уявлення про тлумачення усе більше ґрунтуються на юридичному праворозумінні, що дозволяє вирішити багато проблем, які виникають при інтерпретації прав і обов'язків окремих суб'єктів, при здійсненні договірних відносин. Виділювані в науковій літературі два концептуальні підходи у правотлумачній діяльності - статичний і динамічний, виступають не тільки як ініціюючі при виникненні об'єктивних і суб'єктивних теорій тлумачення права, але і продовжують поперемінно займати домінуючі позиції у доктринальних підходах до неї. Разом з тим, у сучасних умовах усе більше переважає динамічний підхід, який тлумачить право в його розвитку у контексті результатів соціальної практики.
• Перевага юридичного праворозуміння найбільш яскраво виявляється у розвиткові доктринальних наробітків в інтерпретаційній діяльності. Теорія тлумачення права в Україні має свій позитивний розвиток, що обумовлено об'єктивізацією цілого ряду соціально-правових і організаційно-правових факторів світового і національного характеру, найважливішим серед яких є рух України до світових і європейських стандартів, і прямо пов'язана з задачею побудови правової держави.

1.2 Способи, прийоми та правила тлумачення

В юридичній теорії і практиці використовуються різні терміни для позначення понять, які стосуються тлумачення: метод, спосіб, прийом, правила тлумачення. У рамках дисертації застосовується термін “спосіб”, тоді як термін “метод” означає більш загальне відношення до проблеми. Термін “прийом” несе в собі процесуально-функціональні характеристики і може виступати як конкретна дія, спрямована на розуміння права. Термін “правило” можна визначити як типізований зразок конкретної поведінки, стереотип, форму заздалегідь передбаченої поведінки, наслідуючи яку, можна досягти оптимальних результатів. Видова (діяльнісна) характеристика процесу тлумачення права, що знаходиться на більш високому рівні узагальнення, дозволяє не тільки реалізовувати інтерпретаційну діяльність, але і вводити її у певні рамки, підкоривши прийомам логіки і принципам професійної діяльності.

У кожній правовій системі в процесі історичного розвитку виробляється комплекс правил інтерпретації, які дозволяють на практиці тлумачити правові нормативи. У єврейському праві, багато в чому заснованому на релігійних джерелах, виокремлюються “тринадцять правил тлумачення Тори”, які використовуються при інтерпретації сучасного єврейського права. У Великій Британії в процесі тлумачення статутів (законів) склалася система інтерпретації, яка здійснюється судом з використанням презумпцій, тобто вихідних положень, вироблених у процесі багатовікової практики та інших правил тлумачення. При цьому, правила тлумачення законів доповнюють презумпції і визначають ті межі, в рамках яких англійські судді можуть вважати себе вільними робити те, що вони вважають за необхідне.[9,87]

На сьогодні вже майже ні в кого не виникає сумніву щодо доцільності закріплення цих положень у цивільному законодавстві, адже досить часто необхідно встановити відповідність між волею контрагентів та їх волевиявленням, зокрема, при недостатньо повному і нечіткому формулюванні окремих умов договору, при виникненні суперечностей між контрагентами стосовно сутності договору, порядку та способу виконання договірних зобов'язань, при використанні в договорі незрозумілих термінів тощо, коли сторони при викладенні умов договору або не звернули уваги на редакцію договору в цілому чи окремих його частин, або встановлюючи певні умови, розуміли їх неоднаково. Як зазначали представники ще дореволюційної правової школи, будь-який правочин містить волю особи й, безумовно, можливі випадки, коли виникає сумнів стосовно змісту і обсягу її вираження в ньому; нерідко зустрічаються випадки, коли необхідно з'ясувати, яким був істинний намір сторін, які вчинили правочин, що не завжди можливо зробити, виходячи з буквального смислу слів, у яких вони висловили свою волю.

Стаття 213 ЦК встановлює загальні правила тлумачення правочинів, а також суб'єктів цієї діяльності - ними можуть бути як самі сторони правочину, так й суд. Питання про правила і «матеріальні» підстави застосування цієї статті ЦК вже було предметом дослідження окремих правознавців, таких як: М. М. Сібільов, О. А. Беляневич, С. А. Агафонов, С. О. Теньков та деяких інших. Водночас процесуальні підстави, механізм і процесуальна форма розгляду судами вимог про тлумачення змісту правочину й взагалі їх юрисдикційність у межах цивілістичних процесів залишаються поза належною увагою сучасної юридичної науки.[1]

Питання про юрисдикційність окремих вимог, які розглядаються у порядку цивільного й господарського судочинства, є визначальним при вирішенні питання про обсяг судової юрисдикції судів окремих судових юрисдикцій. У науці цивільного процесуального права під судовою юрисдикцією розуміється компетенція органів судової влади, які наділені відповідними юридично-владними повноваженнями, на здійснення правосуддя у формі того чи іншого виду судочинства щодо певних правовідносин .

Статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) і 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) закріплюють базисні (загальні) положення щодо визначення юрисдикції загальних і господарських судів при здійсненні відповідно цивільного і господарського судочинства. Однак у деяких випадках, спеціально обумовлених законом, як то, наприклад, ч. 2 ст. 213 ЦК, правові підстави й процесуальні форми розгляду окремих вимог, які прямо віднесено законом до судової юрисдикції, через їх нетиповість потребують самостійного обґрунтування.[1]

Саме тому після прийняття ЦК 2003 р., яким у ч. 2 ст. 213 й аналогічній нормі ст. 637 закріплено положення про те, що на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину (умов договору), в судовій практиці виникли такі питання. Перше, чи може бути вимога про тлумачення змісту правочину (умов договору) бути предметом самостійного звернення до суду, тобто чи поширюється юрисдикція судів на такі вимоги. Друге, якщо так, то в якому провадженні повинні розглядатися такі вимоги - позовному чи окремому (якщо це стосується вимог, заявлених у порядку цивільного судочинства). Третє, хто має бути сторонами такої справи і як повинно вирішуватись питання про розподіл у ній судових витрат. Отже, спробуємо дати відповіді на поставлені питання.

Тлумачення права завжди є діяльністю посадових осіб, фахівців-практиків, державних органів, окремих громадян, громадських організацій, учених та інших діячів. Встановлення змісту направлено на розкриття волі законодавця, вираженої в них. Тлумачення права є процесом абсолютно неминучим при діяльності органів арбітражних і загальних судів, прокуратури та інших держорганів, у процесі укладання договорів та угод структурами господарюючими. Правове роз'яснення необхідно в роботі громадських об'єднань чи партій, в процесі здійснення юридично значущих діянь громадянами. [9,78]

Види тлумачення норм права визначаються залежно від основи.

Згідно юридичною силою, класифікують неофіційне і офіційне роз'яснення.

Офіційне тлумачення права розділене на судове, козуальное і нормативне.

Нормативне роз'яснення також підрозділене на легальне (делеговане) і автентичний (автентичне).

Неофіційні способи тлумачення норм права поділяються на буденне і доктринах (компетентне, наукове, професійне) роз'яснення.

Залежно від обсягу роз'яснення може бути буквальним (адекватним), обмежувальним і розширювальним (поширювальним).

Крім того, нормативне тлумачення зараз підрозділяється і на усне та письмове.

Офіційне роз'яснення завжди здійснюється посадовими особами та органами, уповноваженими на це. Як правило, при цьому відбувається документальне оформлення актів тлумачення, що є для всіх, кого стосується роз'яснюється право, юридично освітнім, воно зазвичай провокує конкретні наслідки. [8,78]

На відміну від офіційного, неофіційне роз'яснення зовсім не зважає юридично обов'язковим. Акти тлумачення неофіційного тлумачення до юридичних фактів не належать, оскільки виходять від суб'єктів, не займаються державною, офіційною діяльністю. Такого роду роз'яснення може здійснюватися як письмово, так і усно. Однією з головних його особливостей вважається незв'язаність з владою і примусом. Буквальне правове тлумачення (адекватне) характеризується точною відповідністю тексту норми. Даний тип роз'яснення вважається досить поширеним. Обмежувальне тлумачення застосовується у випадках, коли істинний сенс норми необхідно розуміти не так широко, як це зазначено в словесному тексті.

Розділ 2. Особливості тлумачення договору

2.1 Договір, як правова категорія та правила його тлумачення

Теорії і практиці відомі основні правила тлумачення правових норм, які застосовуються також і при тлумаченні договорів. Кожний спосіб тлумачення має свої правила, за допомогою яких вдається усвідомити зміст положень договору. Правила тлумачення договору мають свої особливості, обумовлені правовою природою і змістом цієї форми комунікативної взаємодії і специфічної форми права. Суб'єктами тлумачення змісту правочину, перш за все, є її сторони. Такий підхід обумовлюється тим, що тільки вони можуть правильно пояснити зміст їх волі та мету укладення правочину.

Причому кінцевий результат тлумачення до певної міри залежить від виду правочину. Односторонні правочини, такі як заповіти, довіреність, легати тлумачаться тільки однією особою, оскільки саме нею цю угоду було укладено. Таке тлумачення називається автентичним. Воно є найбільш точним і суперечностей у даному випадку, як правило, не виникає.

Проте, може виникнути ситуація, коли особа, що уклала односторонній правочин тлумачитиме її зміст невірно. Мотивом такого невірного трактування може бути несумлінність тлумача із метою змінити зміст правочину в корисливих інтересах. У такому випадку зацікавлені особи можуть звернутися до суду, якщо доведуть, що дана особа навмисно невірно тлумачить зміст правочину і, у такий спосіб, на шкоду іншим особам реалізує своє право. Відповідно до ст. 13 Цивільного кодексу України зловживання суб'єктивним правом є правопорушенням, і суд може зобов'язати тлумача припинити дані дії та тлумачити правочин відповідно до дійсних намірів, які були у нього під час її укладення. [1]

Розглядаючи умови тлумачення правочинів загалом, необхідно також згадати і про те, що правило, наведене вище, розповсюджується також і на двосторонні та багатосторонні правочини. Двосторонніми і багатосторонніми правочинами, виходячи із норми ст. 202 Цивільного кодексу України, є договори. Прикладом двостороннього правочину може служити договір купівлі-продажу, найму тощо, прикладом багатостороннього правочину - договір про спільну діяльність. Порівнюючи умови тлумачення односторонніх, двосторонніх і багатосторонніх правочинів, необхідно вказати, що тлумачення односторонніх правочинів є простішим щодо з'ясування дійсного наміру сторони. Оскільки тлумачення здійснюється однією стороною і саме тією, котрою правочин було укладено, вона може достатньо чітко сформулювати зміст правочину.

Набагато складнішою буде ситуація у разі тлумачення двосторонніх і багатосторонніх правочинів, які називаються договорами,що і є предметом даного дослідження. Проте і в цьому випадку тлумачення здійснюється відповідно до загального правила, передбаченого ст. 213, хоч і з урахуванням особливостей ст. 637 Цивільного кодексу України. Відповідно до першої норми зміст правочину може тлумачитися усіма її сторонами, причому у багатосторонньому правочині тлумачів може бути більше двох. При тлумаченні двостороннього і, тим більше, багатостороннього правочину вірогідність розбіжностей у трактуванні тих або інших положень договору, слів і термінів є достатньо великою. Кожен з учасників такого правочину може мати власне бачення проблеми і пропонувати свої варіанти тлумачення.[1]

Враховуючи, що необхідність тлумачення правочину, як правило, виникає якраз у випадку виникнення спорів, вірогідність однозначного її тлумачення зводитися до мінімуму. Причому, на цей чинник також впливає кількість сторін правочину. Тому можливість однозначного тлумачення сторонами умов, слів і термінів багатостороннього правочину виглядає вельми проблематично.

Для усунення даної проблеми законодавство України передбачає можливість судового тлумачення змісту правочину. Дана можливість передбачається у ст. 213 Цивільного кодексу і визначається як право однієї зі сторін (або кожної зі сторін) звернутися до суду для ухвали рішення про тлумачення змісту правочину.

Аналізуючи механізми тлумачення правочинів в українському законодавстві необхідно згадати про те, що тлумачення двосторонніх і багатосторонніх правочинів (договорів) має ряд особливостей. Зокрема, вони передбачаються ст.637 Цивільного кодексу України. Норми цієї статті передбачають, що при тлумаченні умов договору можуть враховуватися також типові договори і типові умови, передбачені для певних видів договорів. Необхідно також відзначити, що і типові договори і типові умови можуть використовуватися при тлумаченні навіть у тому випадку, якщо правочин, котрий піддається тлумаченню не містить посилання на них.[11,114]

Не дивлячись на деякі особливості тлумачення правочинів (таких, як заповіти і договори), у більшості випадків застосовуються загальні правила, встановлені ст. 213 Цивільного кодексу України. Ці правила тлумачення вживаються при всіх видах тлумачення. Проте наслідки різних видів тлумачення відрізняються за юридичною силою. Йдеться про автентичне тлумачення (тлумачення сторонами) і судове тлумачення змісту правочину.

Як уже згадувалося, при автентичному тлумаченні сторони самостійно тлумачать свої наміри, які були присутніми у них під час укладення правочину. Таким чином, вони висловлюють своє суб'єктивне ставлення до змісту і наслідків правочину. Проте, це ставлення може змінюватися залежно від мети, якої хоче досягти суб'єкт тлумачення, подальших консультацій, зміни думки тощо. Виходячи із цього, зміст правочину може тлумачитися сторонами декілька разів і, причому, із різними висновками. Тому автентичне тлумачення має форму рекомендацій, хоча, звичайно, береться до уваги у разі виникнення спору між сторонами правочину.

Судове тлумачення є ефективнішим, оскільки під час розгляду спору, суд спочатку вислуховує тлумачення сторін, а потім, враховуючи їх думки, тлумачить зміст правочину на підставі правових норм. Більш того, судове тлумачення має обов'язкову силу, хоч і може бути оскаржене в загальному порядку.

Правила тлумачення змісту правочину, передбачені ст. 213 Цивільного кодексу України, рівною мірою стосуються і судового тлумачення, і тлумачення сторонами. Вказані норми передбачають порядок, за якого у разі неможливості тлумачити зміст правочину вузькими способами (з'ясування значення слів і термінів), залучаються усе нові і нові критерії перевірки правильності того або іншого трактування змісту правочину.

Спочатку тлумач повинен з'ясувати буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів (граматичне тлумачення).

Потім, у випадку, якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з'ясувати зміст окремих частин правочину, їх зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину із змістом інших його структурних частин, усім його змістом, наміром сторін (структурно-системне тлумачення). І нарешті, якщо жоден із попередніх двох етапів не дав можливості з'ясувати дійсні наміри особи, яка уклала правочин, використовуються будь-які інші обставини, які можуть допомогти з'ясувати відповідність волевиявлення дійсним намірам сторони (сторін) правочину. Перше правило фактично відсилає інтерпретатора до мовного способу тлумачення, друге - до систематичного, вимагає розгляду незрозумілої умови як частини цілого договору в зв'язку і при зіставленні з іншими умовами.

Третє правило відсилає до використання правил функціонального тлумачення - встановлення свободи сторін з урахуванням цілей (функції) договору.

Ще одна можливість додатково розтлумачити умови правочину апелює до історичного способу тлумачення (робиться наголос на тому, що передувало правочину: переговори, попередню практику відносин між сторонами). І, нарешті, останньою можливістю тлумачити умови правочину є відсилання до змісту подальшої поведінки сторін, тобто до умов фактичного функціонування правочину, до функціонального способу тлумачення.

При тлумаченні цивільно-правового правочину застосовуються такі специфічні правила:

Словам і висловам правочину потрібно надавати те значення, яке визначається самими сторонами. Таке визначення слів і термінів може бути зроблено безпосередньо у самому договорі, у додатку до договору або в окремій угоді. Очевидно, що перший варіант стосується укладення правочину, а два наступних можуть бути визначені і після укладення правочину.

Якщо сторони у тексті правочину або в іншому документі не визначились із значенням слів і термінів, то їм надається те значення, яке міститься у легальних визначеннях або іншим способом визначається законом. У даному випадку йдеться фактично про розуміння змісту правочину в контексті не тільки його самого, але і у контексті законодавства, що регулює дані відносини. Можна сказати, що використовується прийом систематичного способу тлумачення, при якому до правочину включається система норм права певного інституту.

Якщо у договорі зустрічаються терміни і вислови спеціальної сфери діяльності і знань (наприклад, технічні, медичні терміни), то вони повинні розумітися у тому значенні, в якому вони використовуються у відповідній сфері діяльності.

Якщо зміст і значення слів і висловів не визначаються способами, викладеними у пунктах 1-3, то їм потрібно надавати те значення, яке застосовується у юридичній науці і практиці або літературній мові.

Слова і вислови у правочині потрібно тлумачити у контексті правочину. У сумнівних випадках належить віддавати перевагу тому розумінню, яке найбільш відповідає змісту правочину.

Кожен пункт правочину належить тлумачити у взаємозв'язку із іншими положеннями правочину. Тлумачення одного пункту правочину не повинне суперечити змісту інших пунктів правочину. У разі суперечливих, сумнівних тлумачень належить віддати перевагу тому змісту, який більше відповідає усьому змісту і цілям правочину.

Мета правочину встановлюється на підставі аналізу сукупності всіх умов правочину. Якщо даним способом неможливо подолати сумнів, то потрібно звернутися до обставин, які передували і супроводжували укладення правочину. Перш за все, повинні бути проаналізовані документи, якими обмінювалися сторони із метою укладення правочину. При цьому необхідно розмежовувати документи у вигляді простих повідомлень, заяв і тому подібних від документів, які містять конкретні пропозиції щодо укладення правочину з описом істотних умов (оферта), і документів, які виходять від іншої сторони, які містять згоду укласти правочин на запропонованих умовах (акцепт) або зустрічний правочин. Останні можуть стати вагомим доказом на користь того або іншого розуміння умов правочину.

Окрім цього, пункт 4 ст. 213 Цивільного кодексу України орієнтує при неясності пунктів правочину проаналізувати також практику, встановлену між сторонами до укладення правочину, який тлумачиться. Очевидно, що йдеться не про будь-які відносини, а лише про аналогічні відносини, які витікають із правочину, який інтерпретується, оскільки між сторонами можуть бути і інші відносини, що витікають із правочину іншого роду.

2.2 Тлумачення цивільних, адміністративних та міжнародних договорів

Висновки

Тлумачення норм права, само по собі, є необхідним й важливим елементом будь-якого правореалізаційного процесу, включаючи правозастосовну діяльність. Саме тлумачення норм права дозволяє суб'єкту права збагнути їхню сутність, цілі та призначення, а також правильно використовувати норми у конкретних правових ситуаціях. Запровадження права в життя неможливе без з'ясування змісту норм права, індивідуальних рішень, договорів, що визначає значимість тлумачення, яке супроводжує право в самих різних формах його прояву.

Історичні корені тлумачення знаходяться у взаємодіях людини з природою, що викликало необхідність осмислення такої взаємодії за допомогою з'ясування змісту природних явищ і пов'язаної з ними соціальної практики. Основою терміна “тлумачення” є слова, які дають можливість визначити цей термін: “пояснення, розкриття змісту” і “творче освоєння”, що вказує на необхідність інтелектуальної діяльності, спрямованої на розкриття змісту. В дисертації з'ясовується використання терміна “тлумачення права” із загальнофілософської, структурної, змістовної і конкретної позицій.

Теорія тлумачення права в Україні інтенсивно розвивається, що обумовлено цілою низкою соціально-правових і організаційно-правових факторів світового і національного характеру, найважливішим серед яких є рух України до світових і європейських стандартів у праворозумінні і правозастосуванні, та пов'язана з цим задача побудови правової держави. У процесі тлумачення права відзначається зростання ролі юридичної герменевтики. При інтерпретації важливу роль відіграють способи, прийоми і правила здійснення цієї специфічної діяльності, практичне оволодіння якими дає можливість юристам здійснювати своє професійне призначення.

Договір, як первинне правове явище, з загальнотеоретичних позицій вивчений недостатньо. Під юридичною конструкцією договору розуміється передбачена законом система взаємозалежних компонентів правового характеру, що забезпечує функціонування зв'язків між учасниками договору. Ключове значення для тлумачення договору має встановлення його правової природи, від якої, у кінцевому рахунку, залежить весь комплекс питань, пов'язаних із взаємодією сторін. Суб'єкту тлумачення доводиться усвідомлювати зміст здійсненого стороною договору волевиявлення і його співвідношення з волею.

Цивільно-правовий договір є основною правовою формою, яка фактично перманентно визначає й опосередковує динаміку цивільного обороту. Процес тлумачення цивільного договору характеризується необхідністю пошуку закладеного в договорі компромісу, необхідного для “примирення” протиборчих інтересів сторін.

Адміністративний договір є публічно-правовим, а його учасники найчастіше знаходяться у відношенні влади і підпорядкування. Загальні принципи договірного права в адміністративному договорі, у тому числі і правила тлумачення, діють з певними обмеженнями, які прямо обумовлені особливостями адміністративно-правового регулювання.

Особливості тлумачення міжнародного договору обумовлені його правовою природою. Такі договори є угодами між державами чи іншими суб'єктами міжнародного права, а також мають явно виражену єднальну (договірну) основу. При інтерпретації в міжнародній договірній практиці, в залежності від суб'єктів тлумачення, в основному застосовуються автентичне, судове і доктринальне тлумачення; способами тлумачення міжнародних договорів частіше є граматичне, логічне, історичне і систематичне тлумачення.

Список використаних джерел

Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Э.О. Харитонова, О.М.Калытенко. -- Одеса: Юридична література, 2004. -- 1112 с.

Цивільне право України. Книга перша.: Підручник. У 2 книгах. / Боброва Д.В., Дзера О.В., Довгерт А.С. та інші. / За ред. О.В.Дзери та Н.С.Кузнєцової. -- К.: Юрінком Інтер, 1999. -- 864 с.

Цивільне право України: Підручник. У 2-х книгах. Кн.1/ За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. -- 2-е вид.,доп.,перероб. -- К.: Юрінком, 2005. -- 736 с

Бабаскін А.Ю., Боднар Т.В., Бошицький Ю.Л., Венецька М.В., Дзера О.В. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2-х т. т. 1. Загальна частина; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2-е вид., допов. і переробл. - К.: Вид. дім «Ін Юре», 2006.

Білоусов Ю.В., Лозинська С.В., Русу С.Д. та ін. Цивільне право України. Навчальний посібник (рек. МОН України) / За ред. Стефанчука Р.О. - К. Наукова думка, 2005.

Веретельник Ламара Котеївна. Систематизація договорів у цивільному праві: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03; Харківський національний ун-т внутрішніх справ. - Х., 2007.

Дрішлюк В.І. Публічний договір (цивільно-правовий аспект): Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03; НДІ приват. права і підприємництва Акад. прав. наук України. - К., 2007.

Міхно О.І. Припинення договору за цивільним законодавством України: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03; НДІ приват. права і підприємництва Акад. прав. наук України. - К., 2007.

Алексеев С.С. Общая теория государства и права.: В 2-х т.-М.:Юрид.лит., 1982. - Т.2. - 359с.

Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. - М.:Юрид.лит.-Т.1.-1981.-360 с.

Алкема С.В. Правовые последствия ратификации Российской Федерации Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод (включая 11 Протокол)// Российский ежегодник международного права, 1995.-Санкт-Петербург, 1996.-С.110-131.

Алтангэрэл Булгаа. Международно-правовая практика толкования норм международных договоров. Дис… канд.юрид.наук. - Киев, 2002.- 185 с.

Размещено на Allbest.ru