Поняття правопорушення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Діяльність людини складається з вчинків. Вчинок - головний елемент людських взаємовідносин, у якому проявляються різні якості особистості, ставлення до проблем дійсності, до оточуючих людей. Кожен вчинок тягне за собою неминучі результати: зміни у відносинах людей, у їхній свідомості, він також тягне наслідки і для самого діючої особи. Правомірна поведінка становить основну, найбільш значну частину дій і вчинків. Правомірна поведінка - це така поведінка людей, яка відповідає припису правових норм. У той же час право покликане забороняти поведінку, що завдає шкоди суспільним відносинам. Правові норми або дозволяють (врівноважують норми), або забороняють (забороняючі), або наказують (зобов'язують) визначені варіанти поведінки. Таким чином, з точки зору права, поведінка може бути правомірною, юридично нейтральною, протиправною.

Правопорушення, насамперед пов'язано з правом, тобто таким визнається діяння, що суперечить моделі поведінки, яке міститься у правовій нормі, іншими словами, те, що дане діяння є правопорушенням, повинно бути визначено правом.

До недавнього часу дослідженню правопорушення у загальній теорії держави і права великої уваги не приділялося. У нинішніх же умовах ця проблема стала дуже актуальною в силу необхідності розробки загальних методологічних підходів до її вивчення.

1. Поняття правопорушення

правопорушення юридичний злочин відповідальність

Правопорушення - соціальне, суспільно значуще явище. Навіть тоді, коли, здавалося б, шкоду завдано тільки потерпілому, правопорушник заподіює шкоду суспільству, бо зазіхає на його члена, який займає своє місце в системі суспільного розподілу праці і тому функціонально пов'язаний з усіма іншими членами суспільства. Якщо внаслідок правопорушення буде знищено товар, то постраждає і його власник і суспільство, оскільки цей товар не надійде на ринок і не задовольнить потреби тих, хто його потребує. Якщо в результаті злочину буде вбита людина, то постраждає і вона сама, і економіка (вона ніколи не буде виробляти товари), і сім'я, яка позбудеться чоловіка, батька, брата і т.д., і держава, яка недорахується одного громадянина, потенційного державного діяча або солдата.

Причини правопорушень закладені в аномаліях громадського життя і в недосконалості самої людини. Серед причин, що породжують правопорушення , слід назвати перш за все економічні , соціальні та моральні причини (їх вивченням займається спеціальна юридична наука, кримінологія) Вони є живильним середовищем для різного роду зловживань, розкрадань, корупції, хабарництва, посягань на життя і здоров'я людей. На стан злочинності і рівень неправомірної поведінки в суспільстві певний вплив мають психофізіологічні і біологічні особливості правопорушника.

Порушення приписів правових норм у будь-якому суспільстві носить масовий характер і наносить йому вельми відчутну моральну і матеріальну шкоду. Незважаючи на різноманітність причин, умов, суб'єктів і характер скоєних протиправних діянь, всі вони мають загальні ознаки, що дозволяють віднести їх до одного соціального явища - правопорушення.

Усі без винятку правопорушення є діянням людей, а не впливом сил природи або предметів, не дії тварин. Термін «діяння» включає в себе два варіанта поведінки особистості - її активну дію і юридично значиму бездіяльність.

Якщо дія (бездіяльність ) особи не представляє небезпеки для суспільства, то воно не може бути віднесено до правопорушень. Поняття суспільно-небезпечне діяння включає в себе два моменти: наявність шкоди і його суспільну оцінку.

Однак, існуюча в юридичній літературі точка зору, що будь-яке правопорушення має бути суспільно небезпечним, є не зовсім обґрунтованою, тому що суспільна небезпека є якісною характеристикою суспільної шкідливості. Всі правопорушення суспільно шкідливі, але тільки частина з них суспільно небезпечна.

Суспільно небезпечними вважаються злочини, які складають тільки частину правопорушень. У другій частині ст. 11 КК України наголошується, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу, але через малозначність не що представляє суспільної небезпеки.

Отже, якщо діяння не містить в собі суспільної небезпеки, то його не можна відносити до злочинів, але властивості «шкідливості» воно не втрачає. Слід зазначити, що в КК України (Загальна частина) міститься поняття злочину, яке фактично збігається з поняттям правопорушення, що призводить до втрати якісної його характеристики - суспільної небезпеки. Закон не визначає ступінь суспільної шкідливості, так як це виняткова прерогатива юрисдикційного органу.

Ігноруючи громадські інтереси, правопорушник, як правило, переступає і закон, тобто порушує певний юридичний обов'язок або зловживає правом. Протиправність є юридичним вираженням суспільної небезпеки діяння. Право виступає формою зовнішнього виразу юридичної оцінки суспільно-шкідливої поведінки особистості, визначає межі можливої поведінки суб'єктів, оцінює її з урахуванням як об'єктивних, так і суб'єктивних моментів (історичні умови, національні інтереси, особливості здійснення політичної влади, традиції, звичаї, громадська думка і т.п.).

Межі протиправності і міру відповідальності за їх порушення встановлює держава, яка виносить своє рішення на основі оцінки комплексу об'єктивних і суб'єктивних факторів, в їх числі: національні традиції, особливості історичних обставин, інтереси класу або соціальної групи, які здійснюють політичну владу, громадська думка, значимість охоронюваних відносин, ступінь завданої шкоди і т.д. Одне і те ж діяння при різних історичних обставинах може оцінюватися і як злочин, і як проступок, і як юридично байдужа поведінка.

Протиправність звичайно пов'язана із забороною діяння з боку держави за допомогою юридичних засобів, що спираються на можливість державного примусу. Те, що правом не заборонено, не може вважатися правопорушенням.

Форми прояву протиправності:

а ) пряме порушення правової заборони;

б) невиконання покладених обов'язків;

в ) зловживання суб'єктивним правом;

г) перевищення компетенції і т. д.

На думку Л.І. Спиридонова, активна роль держави, яка часто готова взяти під охорону насамперед те, що вподобане лише узурпованій владній кліці, може призвести до ситуації, в якій правопорушеннями оголошуються діяння, які протирічать лише закону, але відповідні праву. Так, беззаперечно протирічав праву Закон СРСР про кримінальну відповідальності за зраду Батьківщині від 8 червня 1934 р., встановивши, зокрема, положення, згідно з яким «неповнолітні члени сім'ї зрадника, спільно з ним проживали або перебували на його утриманні на момент вчинення злочину, - підлягають позбавлення виборчих прав і засланні у віддалені райони Сибіру на 5 років». Грубо протиставлялися праву видані в грудні 1934 року кримінально - процесуальні норми, що вводили позасудове застосування кримінально-правових репресій (правосуддя здійснюється виключно судом), які позбавляли підсудного права на оскарження вироку, право на захист (це - загальновизнані правові принципи кримінального процесу, закріплені, зокрема, в Конституціях більшості країн світу) і т.д.

Будь-яке правопорушення протиправне. Однак не всяке противоправне діяння є правопорушення. Необхідно, щоб це діяння було результатом вільного волевиявлення правопорушника, його винною поведінкою.

Свобода волі індивіда досить умовна. Вона залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних обставин. Однак при юридичній оцінці поведінки людини необхідно, щоб у неї була можливість вільного волевиявлення варіанта поведінки, можливість поступити на свій розсуд. Якщо ж у індивіду такої свободи вибору немає, якщо він не здатний усвідомити протиправність своєї поведінки, якщо незалежно від своїх вольових вподобань і бажань він все ж таки об'єктивно порушує норми права, в наявності не правопорушення, а об'єктивно протиправне діяння. У ньому немає конфлікту індивідуальної волі і волі, вираженої в нормативно-правовому встановленні.

Кожне правопорушення завдає шкоди громадським, державним, колективним чи особистим інтересам, призводить до шкідливих для суспільства наслідків. Наскільки різноманітні відносини, що піддаються правовому регулюванню, настільки різноманітна і шкода, заподіяна правопорушенням.

Шкода може бути матеріальною і моральною, вимірюваною і не вимірюваною, фізичною і духовною, значною і незначною, відновлюваною і не відновлюваною.

Таким чином, правопорушення - це протиправне діяння (дія або бездіяльність). Усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства чи природних прав людини, які ще не закріплені в законодавстві.

2. Юридичний склад правопорушення

Поняття «правопорушення» і «склад правопорушення» тісно взаємопов'язані, але не тотожні. Поняття фіксує ознаки, окремі якості правопорушення. Категорія «склад правопорушення» необхідна для її конкретизації та індивідуалізації, вона відображає дійсність, а саме - сукупність юридичних фактів які є підставою юридичної відповідальності, визначає спосіб індивідуалізації покарання.

До числа обов'язкових елементів будь-якого складу правопорушення відносяться: об'єкт правопорушення, об'єктивна сторона правопорушення, суб'єкт правопорушення суб'єктивна сторона правопорушення.

2.1 Об'єкт правопорушення

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини, які регулюються та охороняються правом. Безоб'єктових правопорушень не існує. Правопорушник своєю дією чи бездіяльністю руйнує сформований і забезпечений правовими нормами правопорядок.

Суспільні відносини є складне явище соціальної дійсності, що складається з різних елементів. До них відносяться і суб'єкти, які виступають сторонами відносини, і об'єкти, з приводу яких установлюються регульовані правом зв'язки, і діяння сторін, і сама правова норма як форма реальних відносин. На них і направлене конкретне посягання.

У цьому зв'язку поряд із загальним можна виділити і безпосередній об'єкт правопорушення. Наскільки різноманітні відносини, настільки різноманітні і безпосередні об'єкти правопорушень. Ними можуть бути майнові, трудові, політичні та інші права та інтереси суб'єктів права, державний та суспільний устрій, екологічний стан середовища, життя, честь, гідність, здоров'я людини.

2.2 Суб'єкт правопорушення

Суб'єктом правопорушення визнається особа, яка досягла визначеного законом віку, є деліктоздатна, осудна, а також соціальна організація.

Індивід, який здійснює протиправне діяння, стає суб'єктом правопорушення, а потім і відповідальності, за умови його здатності вірно розуміти соціальний зміст свого вчинку.

Встановлені українським законодавством межі соціальної зрілості правопорушника достатньо умовні і відрізняються вельми широким діапазоном. Прийнято вважати, що соціальна значимість об'єктів, охоронюваних кримінальним законом, адекватно усвідомлюється індивідами з 16 років, а деяких у зв'язку з їх особливою цінністю і очевидністю з 14 років.

Цивільне законодавство визнає як індивідуальних ( фізичні особи), так і колективних (юридичні особи) правопорушників. Кримінальне та адміністративне право, у зв'язку з необхідністю індивідуалізації відповідальності та покарання, визнає тільки індивідуального правопорушника. Однак побічно, через інститут співучасті вивчаються і колективні суб'єкти (банда, організоване злочинне угруповання).

2.3 Об'єктивна сторона правопорушення

Об'єктивна сторона правопорушення характеризує його з зовнішнього боку, як акт зовнішнього прояву. Обов'язкові елементи, складові змісту об'єктивної сторони, включають в себе: протиправні діяння, його суспільно шкідливі наслідки - протиправний результат, а також причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Факультативні елементи об'єктивної сторони - місце, час, обстановка.

Посягання на охоронювані суспільством і державою об'єкти може здійснюватися тільки у формі вольового вчинку (дії чи бездіяльності-наслідком). Думки, почуття, рефлекторні дії людини інстинктивні прояви явища не можуть кваліфікуватись як правопорушення, тому що право не в змозі передбачити і контролювати їх спрямованість, регулювати за допомогою правових настанов.

Правопорушенням може вважатися тільки таке діяння людини, коли вона при досягненні поставленої мети контролює свою поведінку, висловлює в ній свою волю. Тому й не є правопорушення дія людини, вчинена проти її волі під впливом фізичного примусу або непереборної сили.

Правопорушення може здійснюватись як активними діями, так і протиправною бездіяльністю людини, яка пов'язана з невиконанням обов'язків, покладених на неї безпосередньо нормативно-правовим актом, договором або актом застосування права.

Своєю вольовою протиправною поведінкою правопорушник причиняє шкоду особистим, колективним, державним чи громадським інтересам. Ця шкода може мати як суспільний характер (розкрадання, знищення майна, упущена вигода), так і немайнову (спричинення тілесних ушкоджень, наклеп, втрата можливості здійснити право).

Для кваліфікації тієї чи іншої протиправної поведінки як правопорушення необхідно встановити прямий причинний зв'язок між діянням правопорушника і суспільно шкідливими наслідками, що настали в результаті вчинення цього діяння.

Зв'язки між різними явищами соціальної дійсності можуть бути як необхідні, так і випадкові. Правопорушник, здійснюючи протиправне діяння, повинен усвідомлювати його суспільно-небезпечний характер і припускати можливість настання шкідливих наслідків.

Правозастосовувач, виносячи рішення у справі, повинен встановити характер всіх цих зв'язків, всебічно аналізуючи фактичні обставини правопорушення. Іноді ця діяльність представляє досить складну проблему.

2.4 Суб'єктивна сторона правопорушення

Суб'єктивна сторона правопорушення є істотним елементом складу правопорушення, який вирізняє його від об'єктивно протиправних проступків.

Дослідження всіх граней протиправної поведінки передбачає обов'язкове з'ясування свідомо - вольового психічного ставлення правопорушника до здійснюваного ним діяння, тобто аналіз провини.

Розрізняють дві її норми: умисел - прямий і непрямий (евентуальний) і необережність.

Прямий умисел полягає в усвідомленні правопорушником суспільно-шкідливого характеру вчиненого ним діяння, передбаченні можливості або неминучості настання протиправного результату, причинного зв'язку між ними, а також бажання їх настання.

Непрямий умисел встановлюється в тому випадку, якщо правопорушник усвідомив протиправність свого діяння, передбачав протиправний результат, але не бажав його настання, хоча свідомо допускав або ставився байдуже до його настання.

Необережність виступає у вигляді протиправної самовпевненості (протиправної легковажності), протиправної недбалості.

Протиправна самовпевненість полягає в усвідомленні правопорушником шкідливості свого діяння, передбаченні можливості настання протиправного його результату з легковажним розрахунком на його запобігання, покладаючись на самого себе, свої вміння, навички, майстерність і т.п. без достатніх до того підстав.

Протиправна недбалість виражається в тому, що правопорушник не усвідомлює шкідливості свого діяння, не передбачає можливого настання протиправного його результату, хоча за всіма обставинами справи за умови необхідної пильності і передбачливості він міг і повинен був його передбачити.

3. Види правопорушень

Незважаючи на спільність деяких розглянутих ознак правопорушення є вельми різноманітні. Це зумовлюється різним вмістом суспільних відносин, що піддаються посяганню з боку правопорушників, різноманіттям суб'єктів, характером мотиву і цілей, їх поведінкою, особливостями життєвих ситуацій і т.д. Така широка палітра актів протиправної поведінки дозволяє класифікувати їх за самими різними підставами.

Залежно від сфери суспільного життя, де вони відбуваються, розрізняють :

а ) правопорушення в економіці;

б) правопорушення в управлінській діяльності;

в) правопорушення у сімейно-побутовій сфері.

Залежно від характеру стоїть перед правопорушником мети можна виділити:

а ) правопорушення, спрямовані на досягнення конкретної, певної мети;

б) правопорушення, спрямовані на досягнення невизначеною цілі чи декількох цілей.

Найбільш поширеною і соціально значущою є класифікація правопорушень залежно від ступеня їх соціальної небезпеки (шкідливості). В зв'язку з цим всі правопорушення розділяють на злочини і проступки.

3.1 Злочини

Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад держави, її політичну і економічну систему, власність, особистість, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше посягає на встановлений правопорядок суспільно-небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом.

У зв'язку з підвищеною суспільною небезпекою злочинів закон встановлює за їх вчинення найбільш суворі міри покарання. На відміну від інших видів правопорушень перелік злочинних діянь, передбачених кримінальним законом, вичерпний і розширювальному тлумаченню не підлягає. Слід при цьому зазначити, що не є злочинним діяння, хоча і має всі формальні ознаки злочину, але через малозначність не представляє суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11 КК України).

3.2 Проступки

Проступки відрізняються меншим ступенем суспільної небезпеки (шкідливості), відбуваються в різних сферах суспільного життя, мають різні об'єкти зазіхання і правові наслідки. У цьому зв'язку вони класифікуються на цивільні, адміністративні, дисциплінарні правопорушення. Іноді виділяють також процесуальні правопорушення ( неявка свідка в суд).

Цивільні правопорушення (проступки) відрізняються від інших проступків вчинків специфічним об'єктом посягання. Це майнові та пов'язані зі ними особисті немайнові відносини, що регулюються нормами цивільного права, а також деякими нормами трудового, сімейного, земельного права.

Своє зовнішнє вираження даний різновид правопорушення виявляє, як правило, у формі невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань, у заподіянні якоїсь майнової шкоди. Санкції за подібні правопорушення носять правовстановлюючий характер і полягають у відшкодуванні завданих збитків, скасування незаконних угод, у відновленні порушених прав і охоронюваних законом інтересів.

Адміністративні правопорушення (проступки) являють собою передбачені нормами адміністративного, фінансового, земельного, процесуальному та інших галузей права пося??гання на встановлений порядок державного управління, власність, права і законні інтереси громадян.

Сюди належать і дрібне розкрадання, і порушення правил дорожнього руху, правил фінансової звітності, правил протипожежної безпеки та ін..

Зміст даного різновиду протиправної поведінки виражається в порушенні загальнообов'язкових правил, встановлених адміністративними органами, в дезорганізації порядку державного управління. Специфіка посягання зумовлює і характер покарання за скоєне діяння. Це попередження, штраф, позбавлення водійських прав та інші заходи державного правового впливу, що накладаються спеціальними органами держави.

Дисциплінарні правопорушення (проступки) являють собою протиправне діяння, що порушує внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій. Здійснюючи дисциплінарний проступок, правопорушник дезорганізує нормальну діяльність трудових колективів, порушує трудову, навчальну, службову, виробничу, військову дисципліну (прогули, запізнення на роботу, пропуски навчальних занять, невиконання розпоряджень адміністрації і т.д.). Заходи відповідальності фіксуються у санкціях правових норм і виражаються в зауваженні, догані , суворій догані, переведення на нижчу посаду, відрахування з навчального закладу і т.д.

Слід зазначити, що всі види правопорушень знаходяться в тісному зв'язку і взаємозумовленості. Так, безвідповідальність посадових осіб, халатність і неефективність роботи правоохоронних органів, що призводять до безкарності, зазвичай є своєрідними стимулами підвищення громадської небезпеки правопорушника і його діянь.

Адміністративні проступки поступово переходять в злочини проти управління, цивільні правопорушення переростають в злочини проти власності, дисциплінарні проступки - в посадові злочини.

Найчастіше одним діянням людина робить кілька правопорушень. Наприклад, порушення водієм автомобіля правил дорожнього руху може спричинити адміністративну, цивільно-правову, майнову відповідальність.

Висновок

Правоохоронні органи ведуть активну послідовну боротьбу з правопорушеннями , однак, тільки вони не в змозі значно знизити масштаби їх розповсюдження в суспільстві. Для цього необхідно проведення комплексу економічних, соціально - політичних, організаційних заходів, спрямованих на зміцнення економічної системи, підвищення матеріального добробуту, свідомості, інформованості та культури громадян, наведення порядку і стабільності в розвитку суспільних відносин.

Велика роль відводиться правовиховній роботі. Громадяни повинні бути поінформовані про правові вимоги, які висуваються до них державою. Адже іноді порушення правових приписів пов'язано не з антисоціальною установкою особистості, а з незнанням змісту правових актів (оформлення деяких документів, дотримання послідовності дій тощо). Для усунення деяких правопорушень важливо проведення медико-біологічних заходів проти алкоголізму, наркоманії.

Необхідно підвищити результативність діяльності самих правоохоронних органів, поліпшити їх матеріально-технічне забезпечення. Покарання за вчинене протиправне діяння повинно бути як невідворотним, так і справедливим, тобто відповідати тяжкості скоєного і ступеня вини правопорушника.

Політика держави спрямована на те, щоб своєчасно помічати і усувати виникаючі диспропорції в економіці, протиріччя в соціальних відносинах, вона передбачає повсякденну боротьбу з цими організаційними та управлінськими недоліками, які сприяють появі та розвитку соціальних відхилень.

Прав був О.Е. Лейст, який вважав, що найбільш важливою проблемою боротьби з правопорушеннями є їх попередження, усунення причин і умов, що породжують шкідливі і небезпечні для суспільства діяння. Правопорушення не можна викорінити, борючись тільки безпосередньо з ними, але істотно зменшити їх кількість можна і необхідно!

Список використаної літератури

1. Алексєєв С.С. Теорія права. М., 1994.

2. Венгеров А.Б. Теорія держави і права: Частина 2. Теорія права. М., 1995.

3. Комаров С.А. Загальна теорія держави і права: Курс лекцій. М., 1995.

4. Кулапов В.Л. Правомірна поведінка і правопорушення / / Теорія держави і права. Курс лекцій. Під редакцією Н.І. Матузова і А.В. Малько. М., 1999.

5. Лазарєв В.В. Загальна теорія права і держави. М., 1996.

6. Спірідонов Л.І. Теорія держави і права. Підручник. М., 1997.

7. Хропанюк В.Н. Теорія держави і права. Під редакцією В.Г. Стре-козова. М., 1995.

8. В.О. Котюк Теорія права. Курс лекцій. К., «Вентурі», 1996. С. 118

Размещено на Allbest.ru