Размещено на http://www.allbest.ru/

Для багатьох країн, у тому числі і для України стає дедалі актуальнішою проблема біженців. Це пов'язано з існуванням у ряді держав "гарячих точок", воєнними діями, нестабільністю політичних режимів, голодом, стихійним лихом тощо.

На жаль, українське законодавство також не містить дефініції політичних біженців чи політичного притулку. Цьому, ймовірно, сприяє те, що й сам Закон про біженців, який визначає правовий статус біженця в Україні, порядок подання, втрати та позбавлення статусу біженця, а також встановлює державні гарантії захисту біженців, був прийнятий порівняно нещодавно, в 2001 р. Водночас цей законодавчий акт порівняно зі своїм попередником більш відповідає міжнародним нормам і світовому досвіду з цієї проблематики.

На міжнародному рівні порядок і умови статусу біженців та притулку здобули закріплення у таких документах, як Конвенція про статус біженців від 22 квітня 1954 p.; Протокол, який стосується статусу біженця від 4 жовтня 1967 p.; Статут Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, прийнятий у грудні 1950 р.

В Україні статус біженців був визначений в Законі України "Про біженців" від 24 грудня 1993 р.

Новий Закон України "Про біженців" набрав чинності 21 червня 2001 р.

Відповідно до ст.1 Закону біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися ним внаслідок таких побоювань або, не маючи громадянства (підданства), перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Закон визначає повноваження органів виконавчої влади, які вирішують питання щодо надання, втрати і позбавлення статусу біженця. До них належать: Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції, органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; інші органи виконавчої влади (Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство закордонних справ України, регіональні органи, органи опіки та піклування), які мають відповідні повноваження.

Особа може набути статусу біженця на таких підставах:

- якщо вона переслідується за расовими або етнічними ознаками. Визнання особи біженцем у цьому випадку залежить від проведення щодо неї дискримінаційної політики расизму;

- якщо переслідується за свої політичні переконання, а саме, знаходиться в опозиції до влади й відкрито висловлює свої погляди на її діяльність, тобто політичний біженець;

- якщо переслідується за ознакою громадянства;

- якщо переслідується у зв'язку з приналежністю до певної соціальної групи (наприклад, колишніх військових, гомосексуалістів);

- якщо переслідується у зв'язку з приналежністю до певної релігійної конфесії (наприклад, якщо особі в її країні заборонено вступати до релігійної общини або відправляти релігійні культи).

Що стосується безпосередньо політичних біженців, то визначення категорії політичних біженців у національному законодавстві відсутнє; його можна презюмувати на основі загальних норм вітчизняного законодавства. Останніми є особи, які переслідуються країною свого постійного проживання внаслідок наявності в них політичних переконань, відмінних від позиції країни. Щодо поняття "політичні переконання”, з огляду на міжнародний досвід, можна припустити, що при визнанні особи біженцем, як правило, керуються фактом наявності в цієї особи політичних переконань, відмінних від переконань її уряду. Особа проголошує погляди, які є неприпустимими для влади, включаючи критичні судження про політику та методи роботи уряду. Але така умова ще не є достатньою підставою для визнання її політичним біженцем. Деякі вчені визначають, що тільки за наявності трьох чинників таку підставу можна розцінювати як цілком обгрунтовану. По-перше, якщо в особи є доведені побоювання щодо її переслідування за ознакою політичних переконань; по-друге, задекларовані політичні переконання мають бути відповідним способом доведені до відома влади; по-третє, політичне переслідування має набути форми санкцій або заходів, спрямованих на недопущення висловлювання політичних поглядів чи переконань у майбутньому (наприклад, замахи на життя особи або членів його сім'ї, дійсні погрози їх життю чи здоров'ю, загроза позбавлення волі).

Тільки за наявності вказаних вище умов, відповідно до Конституції України та Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 4 лютого 1994 р. № 3929-XII, держава гарантує іноземцям і особам без громадянства надання притулку та статусу біженця. Такого статусу особі, яка заявляє клопотання, може бути не надано у випадку, якщо вона переслідується за дії (чи бездіяльність), що визнаються в Україні злочином, або якщо особа винна у вчиненні дій, що суперечать цілям і принципам ООН.

Обставинами, що не дають права на отримання статусу біженців, можуть, зокрема, бути загроза покарання за кримінальний злочин, економічні або соціальні причини (невиплата заробітної плати, відсутність квартири), екологічні проблеми (радіаційне забруднення території, паводок, неврожай чи інші лиха). За міжнародними нормами не може отримати статус біженця особа, яка підозрюється у здійсненні злочину проти миру, воєнного злочину, злочину проти людства й людяності або тяжкого злочину неполітичного характеру.

Отже, можна підсумувати, що українське законодавство категорію політичних біженців приєднує до загального поняття біженців.

Закон визначає стадії надання статусу біженців, які складаються з порушення-клопотання шляхом подання заяви; оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу; порядку розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів; прийняття рішення за заявою про надання статусу біженця, яке приймають протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, що розглядав заяву.

Статус біженця надається на період дії обставин, які перешкоджають біженцю повернутися до своєї країни. Посвідчення біженця видається строком на один рік. Під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія посвідчення продовжується. У свою чергу статус біженця втрачається, якщо особа: добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); набула громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом; добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; будучи особою без громадянства може повернутися до країни свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких було надано статус біженця, більше не існує; отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Підставою для подання органу міграційної служби про втрату статусу біженця може бути особиста заява особи, якій надано статус біженця в Україні, або клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади. Такою ж підставою для подання органу міграційної служби про позбавлення статусу біженця може бути клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади.

Органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за наявності підстав, вносять до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції подання про втрату або позбавлення статусу біженця за власною ініціативою.

У поданні про втрату або позбавлення статусу біженця мають бути викладені обставини та долучено документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця.

Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем проживання біженця протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більш як до трьох місяців.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції може вимагати додаткової інформації від органу міграційної служби, який вніс подання.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звернутися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, питання про втрату або позбавлення статусу біженця якої вирішується.

Подання щодо втрати та позбавлення статусу біженця, документи, отримані або підготовлені під час розгляду подання, додаються до особової справи біженця.

На основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця.

Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою біженця надсилається до органу міграційної служби за місцем проживання особи.

Орган міграційної служби за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає їй письмове повідомлення з викладенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження. Національний паспорт та інші документи, що перебували на зберіганні в органі міграційної служби, повертаються власникові. Посвідчення біженця та проїзний документ біженця для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними, про що орган міграційної служби протягом трьох робочих днів інформує орган внутрішніх справ за місцем проживання особи і відповідний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб.

Особа, яка не використала права на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця, повинна залишити територію України у встановлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.

Закон також визначає права та обов'язки біженців. При цьому, окремо визначаються обов'язки особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця; правовий статус осіб, яким надано статус біженця в Україні; права особи, якій надано статус біженця.

Зокрема, у ст.20 Закону зазначається, що особа, якій надано статус біженця в Україні, користується правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України. Закон передбачає також міжнародне співробітництво з метою захисту прав біженців.

Проблема біженців залишається важливою не тільки національною, а й міжнародною проблемою. Водночас Україна як правова держава і член ряду міжнародних організацій має виконувати свої зобов'язання із забезпечення основних прав біженців, у тому числі політичних. Не можна звужувати поняття біженця в національному законодавстві, оскільки цим самим ми робимо крок назад щодо правильного розуміння суті проблеми. Слід продовжити вдосконалення національного законодавства щодо визначення поняття політичних біженців в Україні і нарешті надати йому належне правове регулювання, враховуючи при цьому особливості регулювання питання міжнародними нормативними актами.

правовий статус біженець україна

Використана література

1. Закон України "Про біженців” від 21.06.2001 року.

2. Малимоненко Р. Роль прав, свобод та інтересів людини у новій світовій обстановці // Право України. - №2. - 2004.

3. Правознавство. Навч. посібник. / В.І. Бобир, С.Е. Демський, А.М. Колодій та ін.; За ред.В. В. Копєйчикова. - К., 2001.

4. Охримович Ю. Теорія права. - К., 2001. - 305 с.

5. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / - Харків: Консул, 2001. - 639 с.

6. Юридичний словник-довідник. - К., 2001. - 502 с.

7. Тимчик Г. Деякі аспекти правового статусу політичних біженців в Україні [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://justinian.com.ua/article. php? id=1193

Размещено на Allbest.ru