Рецепція римського права в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рецепція римського права в Україні



План

рецепція римський право

Вступ

1. Поняття рецепції римського права

2. Загальні положення. Початок рецепції

3. Римське право в Російській імперії

4. Рецепція римського права в СРСР

5. Римське право в незалежній Україні

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Рецепція римського приватного права, яка розпочалася в ХІ-ХІІ ст. і охопила практично всю Європу, має назву прямої рецепції римського права. Крім того, є ще й опосередкована (похідна) рецепція, яка відбувається шляхом запозичення римських правових ідей та правових рішень не безпосередньо з першоджерел, а через ті системи права, де рецепція відбулась раніше. Опосередкована рецепція характерна для колишніх європейських колоній, країн, які в силу певних обставин виявилися на узбіччі загальних тенденцій розвитку європейського законодавства, що встановлювалось шляхом комбінування засад римських та національних.

Для визначення можливості рецепції римського приватного права в Україні, її типу, наслідків і перспектив необхідно з'ясувати, до якого виду цивілізації відноситься українська культура, вважає професор Харітонов Е.О.

У стародавні часи, коли Україна проіснувала декілька століть як самостійна держава (Київська Русь), її культура була зорієнтована на східноєвропейську цивілізацію, тобто Візантійську. Прийняття християнства відкривало двері для величезної візантійської культури, яка переживала в X-XI ст. новий ренесанс. І, скоріше за все, в Україні рецепція римського права, ' якщо вона була, то мала відбуватися за візантійським типом, а також на основі візантійського права.

У XII-XVI ст. склалися такі історичні умови, за яких Україна наблизилася до західноєвропейської цивілізації. Проте татарське нашестя і володарювання відрізали Україну від усієї культурної Європи на багато віків. Варто зазначити, що для України цей період не був таким тривалим, як для Московського князівства, оскільки вона згодом увійшла до складу Великого князівства Литовського, а ще до того значна її частина зберігала контакти з Європою через Галицько-Волинське князівство.

Оскільки все ж певний час Україна була відірвана від загальноєвропейської культури, традицій, то розвиток українського цивільного права йшов самобутнім шляхом. Після того, як двері в Західну Європу знову розчинились, ця самобутність виявила свою відсталість, для подолання якої необхідно було скористатися з загальноєвропейського правового досвіду, вдаючись до постійного запозичення - рецепції.

Розглянемо коротко деякі моменти рецепції римського приватного права на різних етапах історії України. Вплив римського приватного права на законодавство України простежується упродовж Х-ХІХ ст. Найстародавнішою пам'яткою древньоруського права є "Руська правда", чимало положень якої мають безсумнівну схожість з положеннями римського приватного права у його візантійській інтерпретації, що свідчить про рецепціювання окремих законів з візантійського (грецького) законодавства. Наприклад, стаття XXI "Руської правди" передбачає: "Якщо кредитор буде вимагати своїх грошей з боржника, а останній заперечує, то позивач-кредитор закликає свідків. Якщо вони заприсягнуться у справедливості його вимог, той, хто дав позику, бере свої гроші і ще три гривні на додачу".

Більш помітним та широким був вплив римського приватного права у законодавстві пізнішіх часів. Насамперед це стосується Литовських статутів, які замінили "Руську правду". Так Статут 1566 року своєю структурою та багатьма положеннями подібний до Дигестів та Кодексу Юстиніана. Ще більше вплив римського права позначився на Статуті 1588 року, в якому детально врегульовано приватну власність на землю і значна увага приділена договірному праву.

Литовські статути являли собою загальні кодекси Литовської держави, до складу якої тоді входила Україна, їх джерелами були поточне литовське зако­нодавство та судова практика, положення римського, німецького, польського, а також звичаєвого права Литви, Польщі та України. Якщо ж німецьке та польське право того часу формувалося під значним впливом римського права, то, очевидно, можна говорити про рецепцію римського приватного права в Україні у XVI ст. Особливостями, отже, цієї рецепції було те, що вона відбувалася через посередництво древньоруського права, яке своєю чергою, як зазначалося, зазнало певного впливу візантійського (опосередкованого - римського) права, та через німецьке і польське право, що зазнали впливу римського значно раніше.

Після приєднання у 1654 р. України до Росії західна орієнтація України не просто ще зменшилася, але Україну як частину Росії нерідко розглядали як таку, що значною мірою належить Сходу. За обставин, що склалися, визначаючи можливості рецепції римського приватного права, треба брати до уваги ставлення до цього питання в Росії. Разом з тим слід зазначити, що певну самостійність у формуванні права Україна зберігала до завершення процесу остаточного приєднання її до Росії, до формування загальноімперського законодавства.

Так на початку XVIII ст. під час складання "Прав, за якими судиться ма­лоросійський народ" були використані Литовські статути, римські та німецькі джерела, польське законодавство, звичаєве право України і судова практика. У 1743 р. комісія подала законопроект, який, однак, не влаштовував царський уряд своєю самобутністю, відмінністю від тогочасного російського законодавства, а тому закон не був прийнятий, хоч фактично застосовувався до формування єдиної імперської системи законодавства.

Вплив римського приватного права на зміст "Прав" був очевидним. Він виявився у розділах про володіння, право власності та сервітути, в правовому режимі рухомих та нерухомих речей, первісних та похідних способах набуття власності, в захисті права власності віндiкаційним позовом, у положеннях зобов'язального права тощо. Ще більшою мірою простежується вплив ідей та рішень римського приватного права на "Зібрання малоросійських прав" 1807 року. Отже, оцінюючи загальну тенденцію розвитку цивільного права України до XIX ст., можна відзначити досить значний вплив римського приватного права і визначити її як часткову і похідну рецепцію у формі запозичення законодавчих рішень інших країн. Частковою вона називається тому, що сприймаються не всі, а частина ідей та рішень. Похідною - бо сприйняття римського права відбувається не безпосередньо з першоджерел, а через інші системи права, де ці першоджерела вже інтерпретовано відповідно до місцевих потреб.

Після жовтневого 1917 року перевороту в Росії всі правові рішення визначалися радянською доктриною. Перші роки радянської влади характеризуються руйнуванням існуючої системи майнових відносин та регулюючої їх системи права, відмовою від приватної власності. На пряме рецепціювання римського приватного права було накладено, за словами В.І. Леніна, табу. Зокрема, він підкреслював, що нова влада не визнає нічого приватного, що все у сфері господарства є публічно-правовим, а не приватним. Отже, залишилась можливість лише опосередкованого рецепціювання через використання цивільних кодексів європейських країн у формі зразків законодавчих рішень. Проте і ця можливість була перекрита вказівками "вождя світового пролетаріату" про необхідність вести боротьбу з політикою присто­сування до Європи, створити нове цивільне право, нове ставлення до цивільних угод тощо.

Такі вказівки і зауваження були дані стосовно Цивільного кодексу РРСФСР 1922 року. Але підготовка Цивільного кодексу УРСР відбувалася в тих же умовах і в той же час, отож вони були орієнтиром і для тих, хто готував проект ЦК УРСР.

Незважаючи на все це, перший Цивільний кодекс УРСР, регулюючи відносини в суспільстві, яке заперечувало існування приватного права в принципі, разом з тим у багатьох своїх статтях відображав вплив буржуазного приватного законодавства. "По суті, наш Цивільний кодекс (кодекс РРФСР - Автори), - писав тодішній Голова Верховного Суду РРСФСР П.І.Стучка, - є не що інше як ті форми буржуазного цивільного права, створені близько двох тисяч років тому". Але це було наслідком прихованої (латентної), похідної рецепції римського приватного права, використання конструкцій, відомих з римського приватного права без посилання на джерела.

Часткова опосередкована й прихована рецепція деяких положень та ідей римського приватного права спостерігається й під час другої кодифікації ук­раїнського радянського цивільного права в 1961-1963 pp.

На початку 90-х років відбувається поступовий поворот у ставленні вітчизняних цивілістів до римського права - від негативного до позитивного, точніше виваженого аналітичного. З'являються публікації, присвячені іншим системам права власності, нові підходи до оцінки відносин власності. А Празький 1989 року колоквіум "Загальноєвропейський дім - уявлення і перспективи" дав поштовх дослідженням у галузі міжнародного приватного права і публічного права у СРСР та ін. Нові дослідження, нові підходи потребували нової методології досліджень, нового мислення, що зумовило звернення до теоретичних надбань Європейської цивілізації в галузі права. Інакше кажучи, виникла потреба методологічної розробки ідеї про звернення до загальнолюдських цінностей, що свідчить про початок орієнтації на рецепцію надбань попередніх цивілізацій, зокрема на рецепцію римського приватного права.

З проголошенням незалежності України постало питання про формування власної національної правової системи, яка має грунтуватися на принципово нових засадах. Україна, зберігаючи надбання минулого, розбудовуючи власну демократичну правову державу, зберігаючи добросусідські відносини з народами колишнього Союзу, поступово інтегрується у європейську спільноту як її повноправний член. У своїх численних нормативних актах Україна повертається до таких гуманістичних цінностей, як правове забезпечення суверенітету особи, встановлення гарантій її прав, зрівняння правового становища особи і держави, створення умов, за яких особа може вільно розпоряджатися своїми правами, крім випадків, прямо передбачених у законі. Спостерігається часткова, проте вже не латентна, рецепція римського приватного права, що виявляється у визнанні права приватної власності і розширенні кола речових прав, розширенні прав учасників договірних відносин, прояві ними приватної ініціативи, вільного розсуду під час укладання договорів тощо.

Відповідь на низку інших концептуальних запитань повинні дати підготовка проекту і прийняття Цивільного кодексу України. Цивілісти справедливо зазначають, що новий Цивільний кодекс має бути найповнішим виявом захисту прав осіб - як фізичних, так і юридичних, охоплювати правове регулювання всіх майнових ринкових відносин, у тому числі пов'язаних з підприємництвом.

Тому авторів Цивільного кодексу України привабила романо-германська правова система, до якої найближча українська сучасна правова система, хоч вона має деякі істотні відмінності. Останнім часом посилився також процес запозичення елементів і англо-саксонського права, що зумовлено зближенням соціально-політичних систем на європейському континенті. Цілком зрозуміло, що творці Цивільного кодексу вивчають й інші діючі цивільні кодекси західноєвропейських держав з тим, щоб використати все цінне, що увійшло до скарбниці світової цивілістики. Зрозуміла також доцільність використання ідей та модернізованих положень римського приватного права, яке є першоджерелом більшості західних кодифікацій. Тому можна сміливо сказати, що відбувається опосередкована, а іноді й пряма рецепція римського приватного права та права ряду європейських країн і США з урахуванням особливостей історичного досвіду України.

Відмовляючись від половинчастих рішень перехідного періоду та вбираючи в себе досягнення різних систем права, Україна матиме Цивільний кодекс, структура і зміст якого відзначатиметься як кращий світовий зразок у цивілістиці.



1. Поняття рецепції римського права

Розпочинаючи вивчення питань рецепції римського права, насамперед необхідно з'ясувати, що таке «рецепція>> та в чому полягають характерні ознаки цього явища.

Термін «рецепція>> має кілька значень. У мистецтві, культурі, суспільних науках його трактують як запозичення даним суспільством соціологічних i культурних форм, що виникли в іншій країні або в іншу епоху або як сприйняття одного культурного явища, однієї культури очима іншої.

Щодо права рецепцію визначають по-різному, підкреслюючи ті чи інші характерні, на думку авторів, риси.

Після ознайомлення зі спеціальною літературою, на перший погляд може здатися, що рецепція є запозиченням більшою чи меншою мірою положень іноземного права. Але тоді виникає питання про доцільність вживання терміну <<рецепція» за наявності таких категорій, як «аккультурація>>, «реставрація>>, «запозичення>>, що, як здається, так само чи навіть більш конкретно відображають процес переймання положень чужого права. Це зумовлює необхідність чіткого визначення i розмежування зазначених понять.

3а основу може бути взяте визначення рецепції як відновлення дії (відбір, запозичення, переро6ка та засвоєння) того нормативного, ідейно-теоретичного змісту римського права, що виявилось придатним для регулювання нових відносин 6ільш високого ступеня суспільного розвитку.

Таке визначення більшою мірою враховує сутність та зміст рецепції. Але, крім того, слід зазначити, що, коли говорять про рецепцію, то йдеться про право, яке е елементом культури, що вже не існує й не має прямих, безпосередніх наступників.

Отже, насамперед, рецепція -- це відродження системи права, яка існувала раніше. Саме це є ключовим моментом у визначенні цього поняття.

Визначення рецепції права як складового елементу загального процесу відродження має принципове значення для її розуміння та характеристики. Адже у такому разі на неї поширюється теза про повторюваність ренесансів, які є прикладом історичного феномена, що постійно повторюється. Як слушно зазначав А. Тойнбі, <<евокація мертвої а6о застарілої фази живої культури представниками якої-небудь цивілізації -- це не унікальна подія історії, а історичний процес, що повторюється. Тому варто вести мову не про «ренесанс», а <<ренесанси>>, як явище культури, що періодично повторюються у процесі розвитку i самовдосконалення людства.

Отже, й рецепція (римського чи іншого) права е явищем повторюваним, i слід говорити про «рецепції>>, а не про одне лише унікальне явище.

Таким чином, рецепцію римського права можна визначити як його відродження, сприйняття духу, ідей i головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією на певному етапі її розвитку в контексті загального процесу циклічних ренесансів.

Слід мати на увазі, що поняття «рецепція>> досить 6лизьке до категорії <<правова аккультурація>>, під якою розуміють щеплення однієї правової системи до іншої. Однак на відміну від аккультурації, яка могла обмежуватися якимось одним інститутом або навіть нормою, рецепція є глобальним явищем. У разі рецепції в певну культуру інтегрується правова система в цілому, як елемент іншої, більш давньої культури.

Рецепцію також слід відрізняти від реставрації. Останнє поняття, яке означає відновлення чогось у первісному вигляді, зокрема, творів мистецтва, пам'яток культури тощо, зовні дуже 6лизьке до категорії <<рецепція», однак має істотні відмінності.

Мета i кінцевий результат рецепції -- створення на існуючій базі чогось нового у сфері культури, права тощо. Навіть якщо вона відбувається у формі, наприклад, прямого запозичення тих чи інших ідей, рішень, правових норм, то ми маємо продукт нової якості, дещонове, що виникає на новому виткуспіралі суспільного розвитку.

Що жстосується реставрації, товона має на меті відновленнячогось у первісному вигляді саме без змін та доповнень, або, принаймні, без таких доповнень, щомогли б змінити первісний стан, вигляд вихідного матеріалу.

Розглядаючи питання про чинники рецепції римського права, слід зазначити таке. Головним чинникомрецепції права є закономірності загального історичного розвитку. 3гідно з нимиісторія людства є зміною низкицивілізацій, кожна з яких являєсобою кластер (жмут) локальних цивілізацій, що відо6рахсають історичний ритм рухів народів, етносів з 6лизькимгенетичним корінням та долями.

3агалом суспільство розвивається синхронно, що забезпечує рух суперциклів по висхідній. Тому людствопросуваєтьсявперед у часі, у цілому, якєдина система, послідовноминаючитакі світовіцивілізації, як неоліт, рання рабовласницька, антична, рання феодальна, індустріальна, постіндустріальна. Оскільки йдетьсяпро розвиток цивілізацій-культур, то кожний новийетап вбирає всебе вищі досягнення попередніх цивілізацій (або відродження останніх, якщоцивілізація загинула або відійшла в минуле котрась з її гілок).

Однак треба мати на увазі, що хоча світові цивілізації вцілому розвиваються як єдина система локальних цивілізацій, склад цього кластеру для різних світових цивілізацій неоднаковий, позаяк кожна цивілізація має своютривалість і почерк циклічної динаміки, виникають і гинуть вонинеодночасно. Крім того, швидкістьрозвитку вепіцентрі та окремої локальної цивілізації можутьістотно не збігатися. Наприклад, за розрахунками фахівців відставання феодальної Росії від епіцентру відповідної світової цивілізації становило 200-300 років.

Якщо поглянемо на історію людства під таким кутом зору, то цілкомлогічним виглядає i повторюваність відроджень, i неодночасність (незбіг у ритмах) цього явища. Повторюваність відроджень о6умовлюеться спіралеподібним розвитком цивілізацій, їхня неодночасність --неоднаковим ритмом розвитку локальних цивілізацій у межах цивілізації світової.

Тепер залишається відповісти на запитання: чому частіше йдетьсяпро рецепцію саме римського i саме приватного права? У пошyках відповіді на нього треба врахувати такі чинники.

По-перше, рецепція, як елементзагального процесу відродження минулої високої цивілізації, полягає у впливі права, як їїелементу, на меншрозвинену правову систему, що формується у новійкультурі. При цьому право минувшини пристосовують до сучасних розумінь права. Такі процеси непоодинокі, найбільш відома рецепція римського права у контексті світової історії цивілізацій не є чимосьунікальним -- досить хоча 6 пригадати рецепцію грецького права Стародавнім Римом i створення за допомогою ї відомих 3аконів ХІІ таблиць. Однак саме римське приватнеправо виявилосьвперше вищою фазою розвитку правової системи, що регулює відносини на підгрунті приватної власності. Встановлення суверенітету особи-власника якоднієї зголовних засад стало одним з визначальних моментів дляподальшої долі приватного права Стародавнього Риму.

Саме тому римське приватне право стало предметом неодноразовихрецепцій у наступних цивілізаціях. І саме тому реципували насамперед приватнеправо, а публічне право -- лишетоді й тією мірою, якщоцього вимагали потреби того чиіншого державницького устрою, форми правління тощо. При цьому слід зазначити, що, на відміну від рецепції приватного права, колинова цивілізація сприймала дух та засади останнього, зпублічного права звичайно запозичували якісь зовнішні форми, процедури, окремі рішення тощо.

Слід також взяти доуваги, що крім головних чинників рецепції, згаданих вище, на їїпере6іг та характер вокремих країнах можуть впливати різні о6ставини (геополітичне положення, ступінь економічного розвитку, світогляд, ментальність тощо), що прискорюють або уповільнюють процес рецепції.

2. Загальні положення. Початок рецепції

Питання рецепції римського права в Україні тривалий час залишалися поза увагою романістів. 3начною мірою це було зумовлено тим, що радянська правова доктрина грунтувалася на догматі про оригінальний, самобутній характер радянського права. Певна річ, це знімало з порядку денного й дослідження впливу римського права на радянське право взагалі.

Через це практично в усіх підручниках i посібниках, написаних до початку 1990-х рр., питання впливу римського права на право України (як i на право інших колишніх союзних республік СРСР) не розглядалося.

Однак в останнє десятиліття ситуація дещо змінилася, з'явилися нові видання. Це закономірно, адже Україна орієнтується на інтеграцію у світову спільноту, створення громадянського суспільства, розбудову правової держави, а це, у свою чергу, передбачає необхідність неупередженого перегляду багатьох усталених поглядів, у тому числі на сутність та характер розвитку українського права.

Розглядаючи питання рецепції римського права в середньовічному українському праві, слід взяти до уваги специфіку цього процесу, що обумовлено особливостями цивілізаційної орієнтованості України,її геополітичним i культурним становищем у системі <<Схід-3ахід>>.

Внаслідок як західного, так i східного впливу, право України формувалося як синтез місцевого звичаєвого права, реципованого римського та Візантійського права. При цьому й рецепція римського права відбувалася у двох видах: безпосередньо та опосередковано (безпосередньо -- завдяки католицькому впливу, оскільки 3ахідна церква жила за римськими законами, i опосередковано -- через німецьке, польське, литовське право).

Власне, i через візантійське право мав місце опосередкований вплив права римського, оскільки сама Візантія зазнала потужного впливу останнього (реципувала його). Це зумовило вплив римських правових ідей на формування українськогo законодавства тієї доби, зокрема, на законопроекти, створені в Україні у XVI--ХІХ ст.

Протягом XVI ст. було видано три Литовські статути: у 1529 р. -- <<Старий>>,1566 р. -- <<Волинський»,1588 р. -- «Новий>>.

Статут 1529 р. за своїм змістом та структурою був 6лизьким до Руської Правди. Однак проіснував він не дуже довго. Оскільки його норми мало відповідали політичним та економічним потребам феодального суспільства, що розвивалося, вже у 1544 р. 6уло створено комісію для розробки нового Статуту.

Головну роль у складанні проекту дpyгoгo Статуту Великого князівства литовського відіграли Августин Ротундус та Петрус Роїзій -- фахівці у галузі не лише права, а й історії. Грунтуючись на західноєвропейських засадах світогляду, вони обстоювали доцільність використання римського права як зразка i як допоміжного матеріалу. Саме за їхньої активної участі було значно оновлено норми попереднього статуту, запроваджено низку понять та категорій римського права.

У 1566 р. Другий Статут було прийнято на сеймі у Вільно і поширено його дію на Волинь, Поділля та колишнє Київське князівство. Своєю структурою та багатьма положеннями він схожий на Дигести та Кодекс Юстиніана. Він містив такі, зокрема, розділи: основні засади права та державне право, земська оборона, правове становище шляхти, суд та судова система, шлюб та сім'я, опіка, записи й продаж, спадкування, земельні спори, лісові промисли, кримінальні злочини.

Подібність стає ще помітнішою при ознайомленні з положеннями про вільне розпорядження маєтностями, сервітутними правами, нормами про купівлю-продаж, позику, заставу та ін.

Помітно вплив римського права i на Статут 1588 р., де досить ретельно врегульовано приватну власність на землю, яка могла належати як поміщикам, так і селянам. 3начну увагу приділено також договірному праву.

На відміну від давньоруського права, що широко допускало застосування усної форми договору, Третій Статут встановлював, як загальне правило, вимогу письмовогo оформлення угод. Крім того, для деяких випадків передбачалась реєстрація угоди в суді, укладення її у присутності свідків та ін.

3агалом можна зробити висновок, що Статути Великого князівства Литовського були результатом використання та творчої переро6ки поточного литовського законодавства та судової практики, положень римського, німецького, польського права, а також звичаєвого права Литви, Польщі, України.

Якщо зважити на те, що німецьке та польське право того часу формувалось під помітним впливом римського права, то можна дійти загального висновку про рецепцію римського права в Україні у XVI ст. Осо6ливостями її було те, що відбувалось начебто <<подвійне накладання>> римсько-правових ідей -- через давньоруське право, що зазнало часткового впливу візантійського (опосередковано -- римського) права, та через німецьке та польське право, де римське право було рециповане за західноєвропейським типом.

2. Римське право в Російській імперії

Після приєднання України до Московської держави відповідно до Березневих статей на територію Гетьманщини дія московського законодавства не поширювaлась -- тут i далі діяли «колишні права>>, тобто звичаєве право, польсько-литовське законодавство та магде6урзьке право.

Однак таке становище не могло зберігатися довго, i тому було заплановано складення збірки <<Права, за якими судиться малоросійський народ» з метою регулювання відносин у Лівобережній Україні таким чином, що6 це відповідало імперській доктрині права. Було створено кодифікаційну комісію на чолі 3 генеральним суддею І. Борозною (після його смерті комісію очолив генеральний обозний Я. Лизогуб) у складі 12, а пізніше -- 18 осіб.

Після 15-ти років роботи комісія у 1743 р. подала законопроект, який, однак, не влаштував царський уряд своєю оригінальністю, відмінністю від тогочасного російського законодавства, а його тому так i не було прийнято, хоч фактично він застосовувався до формування єдиної імперської системи законодавства у середині ХІХ ст.

Судячи з усього, при складенні проекту «Прав .» 6уло використано римські та німецькі джерела, Статути Великого князівства Литовського, польське законодавство, звичаєве право України i судову практику.

3бірник (хоча точніше назвати його Кодексом) складався з 30 розділів, поділених на 532 артикули та 1607 пунктів.

На зміст «Прав >> досить помітно вплинуло римське право, а також його візантійські інтерпретації. Останні були осо6ливо помітні у визначенні порядку подання норм: шлюбні стосунки, опіка, заповіти, спадкування за законом, договори, земельні справи тощо (пріоритет надано сімейному та спадковому праву).

Вплив римського права, зокрема, відчувається у регулюванні відносин щодо речей. У відповідних розділах розмежовувались володіння, право власності та сервітути. Різним був правовий режим рухомості та нерухомості, чітко визначались первісні та похідні способи набуття права власності. 3ахищалось право власності за допомогою позовів. Допускався також посесійний захист. Подібність до римсько-правових рішень помітна була у положеннях зобов'язального права: у самому трактуванні зобов'язань, їхній системі, підставах виникнення тощо. 3окрема, передбачалась можливість виникнення зобов'язань на підставі угод (договорів) та внаслідок правопорушень. При цьому, як і в ранньому римському праві, не було чіткої межі між деліктами пу6лічними та приватними, внаслідок чого порушення кримінального судочинства, головним чином, залежало від бажання потерпілого або його родичів.

Як зазначалося, «Права, за якими судиться малоросійський народ» хоч i не на6рали чинності як законодавчий акт, але фактично застосовувались аж доти, доки з введенням в дію 3воду законів Російської імперії не було формально заборонено застосування місцевого законодавства.

Втім, незалежно від цієї заборони та створення імперського 3воду законів відчувалась потреба в оновленні законодавства, яке, хоч i фактично застосовувалось, однак не відповідало потребам часу, особливо вимогам регулювання економічних відносин. Тому ще у процесі створення проекту 3воду з'явилась збірка <<3ібрання малоросійських прав», котра цікава насамперед тим, що відображала вплив ідей та рішень римського приватного права. В останнього було сприйнято не лише низку структурних елементів, інститутів та правових рішень, а й принциповий підхід -- насиченість та гнучкість норм. Друга охоплювала норми «3ібрання малоросійських прав>> складалось з трьох частин i структурно фактично йшло за інституційною системою (з деякими відмінностями щодо спадкування). Першу частину було присвячено визначенню правосуб'єктності, шлюбно-сімейним відносинам та опіці забов'язального права, третя -- речеві права разом із спадковими.

У регулюванні питань правоздатності, речевих прав, приватної власності, сервітутів, іпотеки, володіння тощо відчувався вплив ідей, характерних для буржуазного суспільства. Ще більше він був помітним у нормах зобов'язального права, що перед6ачали добре врегульовану систему договорів, покликану обслуговувати розвинений товарний обіг. Характерною рисою контрактного права була свобода договорів, які укладались за ініціативою сторін та в результаті їх вільного волевиявлення. Укладенння угоди за наявності вад волі тягло її недійсність.

Згадані вище положення свідчать про досить високу юридичну техніку та правову культуру. У цьому контексті варто звернути увагу на ті правові джерела, звідки було запозичено ті чи інші ідеї або рішення: Статут Великого князівства Литовського (515 посилань), «Саксонське свічадо>> (457 посилань), хелмінське право (224 посилання), магде6урзьке право (58 посилань) та <<Порядок прав цивільних» (1 посилання).

Отже, в основу першого проекту цивільного кодексу України 6уло покладено литовське право, що являла собою продукт часткової рецепції римського права у його візантійській та західноєвропейській інтерпретаціях (похідна рецепція через давньоруське німецьке та польське право), а також німецьке та польське право, де мала місце рецепція римського права західноєвропейського зразка.

Якщо спробувати оцінити загальну тенденцію проектів розвитку права України у Х--ХІХ ст., то можна зробити висновок про досить стійкий вплив римського приватного права -- часткову похідну рецепцію у формі запозичення законодавчих рішень. Рецепція ця була частковою, бо сприймалися не всі, а частина ідей та рішень. Вона похідна (опосередкована), 6о сприйняття положень римського права відбувалося не безпосередньо з першоджерел, а через інші системи, де ці першоджерела вже інтерпретовано відповідно до місцевих потреб.

Однак, як зазначалося, цим проектам не судилося бути реалізованими й у ХІХ ст. у сфері позитивного законодавства, що встановлюється на підгрунті законодавства Російської імперії, все помітним стає візантійський вплив.

Слід згадати, що це не стосується територій України, якi перебували під владою Австро-Угорщини, Польщі, Румунії тощо, де діяло законодавство відповідної держави, що відображала західну традицію права, характерною рисою якої є рецепція римського права у різноманітних формах.

Що стосується України того часу (Малоросії), то можна зробити висновок, що попри намагання створити концепцію права за римськими (західноєвропейськими) зразками, у ХІХ ст. все більше відчувається переважання візантійської традиції, обумовлене зміцненням патерналістських настроїв Росії, частиною якої фактично стала на той час Україна.

Оскільки Україна тривалий час перебувала у складі Російської імперії, треба також належну увагу приділити питанням впливу римського права на права Росії. При цьому варто мати на увазі, що проникнення римського права тут могло відбуватися двома шляхами: через Церкву і через світське законодавство.

Загалом більшість російських дослідників не заперечує опосередкованого запозичення (через Візантію) російським правом римсько-правових рішень у галузі шлюбна-сімейній та спадковій галузях. Посередником у цьому процесі виступала православна церква, де юрисдикції якої належала значна група відносин у цій сфері.

Разом з тим, так само більшість романістів вважає, що на решту інститутів цивільного права Російської імперії римське право практично не впливало (О.Й. Покровський, А.І. Косарєв). Тобто фактично заперечується вплив римсько-правових ідей у цивільному праві.

Однак до цієї тези слід поставитися критично. Для встановлення дійсного стану речей варто звернутися до першоджерел: Книги Х Зводу законів Російської імперії, проектів І Цивільного уложення Російської імперії, підготованих наприкінці ХІХ--на початку ХХ ст.

Аналізуючи книгу Х Зводу Законів Російської імперії, варто звернути увагу на те, що у нормах сімейного та спадкового права більш помітне відлуння місцевого звичаєвого права, скоригованого православною (візантійською) традицією. Що стосується речевих прав, забезпечення зобов'язань, окремих видів зобов'язань, відшкодування шкоди тощо, то тут можна помітити деякий вплив римського права, хоч i значною мірою <<відредагований>> німецькою правовою думкою.

Але, хоч на перший погляд проникнення римської правової думки в право Російської імперії 6уло незначним, треба мати на увазі, що монізм ортодоксальної імnерської цивілістики істотно порушувався місцевим законодавством, яке значною мірою склалося від впливом (прямим або опосередкованим) римського права. Так, у Царстві Польському діяв Кодекс Наполеона; в Остзейських губерніях, поміж інших джерел, -- римське право; у Фінляндії -- Шведський кодекс 1734 р.; у Бессарабії -- Шестикнижжя Арменопуло, Звід Юстиніана i Базиліки; у Чернігівській i Полтавській губерніях -- Статути Великого князівства Литовського.

Однак ще важливішим для поширення впливу римського права в Імперії була практика Урядового сенату i швидкий розвиток російської романістики та зміцнення її позицій після реформ 1861 р. У другій половині ХІХ--на початку ХХ ст. виходять друком праці видатних романістів: Н.П. Боголєпова, С.О. Муромцева, И.А. Покровського, В.М. Хвостова та багатьох інших. Активні дослідження питань римського права проводяться в цей час також у Київському університеті св. Володимира та Новоросійському університеті, про що йшлося вище.

4. Рецепція римського права в СРСР

Щодо питань рецепції римського права в СРСР слід мати на увазі, що з самого початку свого існування радянська влада почала енергійно руйнувати існуючу систему майнових відносин, активно застосовуючи, крім усього, i правові засоби. Останні слугували не стільки для урегулювання нових відносин, скільки для знищення центральних інститутів приватного права (у цьому нема нічого дивного, якщо пригадати, що сутність комунізму в першу чергу вбачали в тому, що це лад, позбавлений приватної власності).

В Україні процес ліквідації існуючої системи права дещо затримався. Насамперед це пов'язано зі спробою розбудови держави під час існування УНР, Гетьманщини, директорії. Однак після перемоги радянської влади тут теж почалося руйнування існуючої системи майнових відносин.

Проте товарні відносини продовжували існувати. Більше того, після вимушеного переходу до НЕПу вони ускладнилися, внаслідок чого виникла необхідність конструктивного їх урегулювання в Росії та інших радянських республіках. Все очевиднішою ставала необхідність створення Цивільного кодексу.

Підготовка проекту Цивільного кодексу УРСР відбувалась в умовах i на засадах, що були загальними для більшості колишніх радянських республік. Тому цілком природно, що вказівки та зауваження В. І. Леніна щодо Цивільного кодексу РРФСР слугували орієнтиром i для тих, хто готував проект ЦК УРСР.

Принципово важливим положенням було те, що <<в руках» Радянської держави мало 6ути зосереджено всі засоби виробництва та основні знаряддя, встановлено жорсткий державний контроль над торгівельним обігом тощо і, як підсумок, -- відмова від основних засад приватного права. Показовими в цьому плані є зауваження Леніна на адресу Народного комісаріату юстиції РРФСР. Зокрема, він зазначав, що «ми не визнаємо нічого приватного, для нас все у сфері господарства е публічно-правовим, а не приватним. Звідси -- поширити застосування державного втручання у приватноправові відносини; розширити право держави скасовувати <<приватні>> договори; застосовувати на практиці не lех Romana до цивільних правовідносин, а нашу революційну правосвідомість>>. Цим фактично й визначалось ставлення до можливої рецепції римського права: приватне право не визнавалось взагалі, його засади ревізувались (відмова від визнання необмеженого права власника панувати над речами, від свободи договорів та ін.), а сам «3від римського права>> був прямо протиставлений «революційній правосвідомості>>.

Отже, фактично було накладено табу на пряме реципування норм римського права, а відтак -- на обрання моделі (західної) приватного права. Однак лишалась можливість рецепції опосередкованої -- через використання цивільних кодексів європейських країн як зразків законодавчих рішень, що i було зроблено комісією з розробки проекту ЦК РРФСР.

Цей кодекс слугував зразком для цивільних кодексів усіх союзних республік, у тому числі й для Цивільного кодексу УРСР, котрий був прийнятий із запізненням приблизно на місяць -- затверджено 16 грудня 1922 р., набрав чинності 1 лютого 1923 р.

Цивільний кодекс УРСР 1922 р. був подібний до ЦК РРФСР не лише за ідеологічною та методологічною основою. Оскільки взаєморозуміння було повним, ідеологічні та методологічні засади розробки проектів -- однаковими, кодекси РРФСР та УРСР були подібними за структурою і змістом. Вони складалися з однакових розділів: загальна частина, речеве право, зобов'язальне право, спадкове право. Кількість статей теж практично збігалася: 435 статей Цивільного кодексу УРСР проти 436 -- ЦК РРФСР. Не було також різниці й у побудові розділів та назвах глав.

Серед найголовніших засадних норм Кодексу слід згадати статтю 1, згідно з якою цивільні права мали охоронятись законом, за винятком тих випадків, коли вони здійснюються всупереч їхньому соціально-гоподарському призначенню. Цим зумовлювалась, в кінцевому підсумку, сутність радянського цивільного законодавства, яке в будь-якому випадку допускало в будь-який момент втручання держави у відносини приватних осіб.

Вивчаючи це питання, можна натрапити на згадку про спро6и деяких юристів-білоемігрантів обгрунтувати буржуазне переродження радянського права. Тут варто мати на увазі, що такі намагання е дивними лише на перший погляд. Річ у тім, що емігрантську юриспруденцію вводила в оману помітна подібність багатьох інститутів радянських цивільних кодексів та німецького Цивільного Кодексу, зокрема, за структурою, деякими засадами (в тому числі визнання за державою права втручання у приватноправові відносини, правовими рішеннями в межах окремих інститутів). Однак ця подібність була зовнішньою і дуже скоро тлумачення цивілістів та практика застосування радянських цивільних кодексів засвідчили, що ні про яке <<відродження буржуазного права>> тут не йдеться.

Підсумовуючи сказане про перший Цивільний кодекс УРСР, слід зазначити, що, регулюючи відносини у суспільстві, яке зaперечувало існування приватного права у принципі, він разом з тим у багатьох своїх нормах відображав вплив буржуазного приватного законодавства, головним чином, німецького Цивільного Кодексу. Тобто, у даному випадку мала місце латентна, похідна рецепція Римського права. Разом з тим, вирішення деяких питань (наприклад у сфері спадкового права) було за духом ближче до ідей римських законодавців, ніж німецьке право. Цікаве в цьому плані висловлювання тодішнього Голови Верховного Суду РРФСР П.І. Стучки, який писав: <<3а суттю наш Цивільний кодекс не що інше, як ті форми буржуазного цивільного права, які повторюють загалом формули Римського nрaвa, створені 6лизько двох тисячоліть тому>>.

Однак слід брати до уваги, що при цьому радянська держава залишала собі можливість у будь-який момент відкоригувати регулювання 6удь-яких відносин, навіть не вдаючись до змін законодавства. Для цього існував такий ефективний «інструмент», як статті 1, 4, 30 Цивільного кодексу, а також п. 5 Постанови ЦВК УРСР від 16 грудня 1922 р. <<Про введення у дію Цивільного кодексу УРСР>>, що передбачав поширювальне тлумачення Цивільного кодексу «у випадках, коли цього вимагає охорона інтересів робітничо-селянської держави i трудящих мас». Це відкривало значні перспективи для суб'єктивного правосуддя, що формувалось у той час i якому судилося непогане май6утнє у наступні роки.

5. Римське право в незалежній Україні

Римське право та юриспруденція незалежної України пере6увають, так би мовити, у нестійкому динамічному зв'язку, який почав формуватися ще в СРСР у період так званої перебудови» 80-х років.

Сутність змін, що намітилися в той час, полягає у визнанні існування і навіть пріоритету так званих загальнолюдських цінностей, в тому числі суверенітету особи, можливості мати приватну власність, вільно укладати угоди, що не суперечать моральності та не порушують права інших суб'єктів, права вимагати від держави виконання нею забов'язань перед громадянами тощо.

Перші ознаки такого підходу намітилися вже у зміні радянської правової доктрини наприкінці 80-х років i знайшли відо6раження в проекті Основ цивільного законодавства 1991 р. Однак повною мірою вони проявилися в Україні вже після проголошення незалежності.

Непростий процес правотворення робить особливо актуальною проблему визначення місця римського права н Україні ХХІ ст. Адже, як згадувалося вище, римське право є однією з підвалин сучасної європейської цивілізації. Отже, від того, наскільки великим буде вплив його ідей в Україні, значною мірою залежить готовність нашої держави до інтеграції в європейську спільноту.

Враховуючи ці обставини, спробуємо визначити місце римського права в концепції права України взагалі та приватного права зокрема.

Вплив римського права може проявлятися нині в національних системах права, головним чином, у таких напрямах:

-- впливна філософію права;

-- вплив на правотворення;

-- вплив на формування правосвідомості;

-- вплив на формування загальної правової культури правника (осо6ливо у галузі приватного права).

Можна стверджувати, що на межі тисячоліть українське право відображає всі ці тенденції.

По-пeршe, як зазначалося, наприкінці ХХ ст. було визнано вплив римського права на філософію права, що намітився в останні роки століття. Римське право починає все більше привертати увагу дослідників, захищається кілька кандидатських та докторських дисертацій з питань рецепції римського права в Україні, здійснюються спроби усвідомити особливості цього процесу.

По-друге, в результаті розширення методологічної бази міняються підходи до правотворення у галузі приватного (цивільного) права. Створюється Цивільний кодекс України, який справедливо оцінюють як Кодекс приватного права.

По-третє, хоч i повільно, але відбуваються зрушення у правосвідомості громадян. Було б невиправданим оптимізмом стверджувати, що повага до закону з моральним імперативом сьогодення, однак принаймні з'являється впевненість, що захист прав через суд з ефективнішим, ніж адміністративні шляхи до справедливості.

По-четверте, певні зрушення намітилися в усвідомленні значення римського права для формування загальної культури правника. Римське приватне право є обов'язковою дисципліною практично в усіх солідних вищих навчальних закладах України, а в деяких з них є до того ж спецкурси, присвячені окремим аспектам римського права, його рецепції, впливу на окремі галузі законодавства тощо.



Висновок

Аналіз положень сучасного цивільного права України, які стосуються представництва, дозволяє зробити висновок, що в регулюванні цього інституту є відчутною рецепція римського приватного права. Вплив цієї правової системи відбувався як безпосередньо, так і через право (законодавство) таких країн як Німеччина та Франція. Зокрема, це знайшло відображення у формуванні самої концепції представництва в цивільному праві України спочатку у загальному контексті розвитку радянської цивілістики, а потім у процесі формування власної цивілістичної доктрини. Вплив римського приватного права є помітним не лише у самому трактуванні представництва, визначенні його видів, змісту тощо, але й у положеннях стосовно окремих підстав виникнення представницьких правовідносин. Особливо помітним тут є рецепування сучасним українським цивільним правом положень римського права щодо договору доручення як договору про представництво, а також запровадження у новий ЦК України легального визначення законного представництва, що охоплює, як це було у римському приватному праві, насамперед, представництво батьками їх малолітніх дітей, а також представництво опікунами осіб, які перебувають під їх опікою.

Як і у римському приватному праві, головним видом договору “про представництво” залишається договір доручення, хоча елементи представницьких відносин є і у низці інших договорів цивільного права. Зміст цього договору практично мало відрізняється від змісту давньоримського mandatum.Порядок здійснення та підстави припинення представництва також значною мірою ґрунтуються на положеннях, відомих ще римському приватному праву. Важливою новелою цивільного законодавства України, яка ґрунтується на ідеях та положеннях римського права, є врегулювання відносин, які виникають внаслідок діяльності в інтересах іншої особи без її доручення. При цьому була сприйнята саме давньоримська концепція цього інституту, а не більш пізнє трактування його романістами як “фактичного представництва”. Разом з тим, слід звернути увагу на відмінність у підходах до визначення співвідношення окремих видів представництва у римському праві і сучасному цивільному праві України, викликану різними цивілізаційними та соціально-економічними умовами. Якщо у Стародавньому Римі переважали різні види обов'язкового представництва, то в сучасному українському цивільному праві перевага надається представництву добровільному. Хоча такий підхід має під собою певну базу, однак, на нашу думку, у цій галузі спостерігається все ж таки диспропорція між нормами глави 17 ЦК України “Представництво”, присвяченими загальним положенням представництва і законному представництву, з одного боку, і довіреності, - з іншого. Як здається, ця диспропорція має бути усунута в процесі доопрацювання Цивільного кодексу України.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що римське право в Україні має непогане майбутнє, сподіваємося, що у ХХІ ст. йтиметься не лише про цивільне право України, а й про Українське Римське право.



Список використаної літератури

1. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. --Київ: Юрінком Інтер, 2006 р.

2. Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права (теоретичні та історико-правові аспекти) -- Одеса, 1997 р.

3. Хвостов В.М. Історія римського права, 1997 р.

4. Тищик Б.Й. Основи римського приватного права: Навчальний посібник.--Львів: ун-ту, 2000 р.

5. Новицкий И.Б. Основи римского гражданскогоправа. -- Москва, 1960 р.

Размещено на Allbest.ru

...