Виконання судових рішень

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Порядок виконання судових рішень

2. Органи примусового виконання судових рішень

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Виконання судових рішень -- це стадія цивільного процесу, в якій здійснюється реалізація прав сторін, підтверджених судовим рішенням. Виконавче провадження характеризується тим, що воно може бути порушено і не в зв'язку з судовим розглядом справи, оскільки закон (ст. 348 ЦПК) доручає органам виконання виконувати і акти інших правоохоронних органів (арбітражного суду, адміністративних органів, нотаріату, товариських, тре тейських судів та ін.). Органами, здійснюючими примусове виконання судових постанов і актів інших правоохоронних органів, є судові виконавці. У випадках, прямо вказаних в законі, виконання судових Постанов і постанов інших правоохоронних органів здійснюється органами банку, Міністерства фінансів, Держстраху, виборчими комісіями, виконкомами сільських Рад народних депутатів та ін. Проте центральне місце серед всіх органів примусового виконання займає судовий виконавець, оскільки він виконує більшість судових постанов і постанов інших органів.

Виконання судових рішень та інших постанов і рішень, перелічених у статті 348 Кодексу, покладається на судових виконавців.

Судовий виконавець зобов'язаний з власної ініціативи вживати всіх законних заходів до більш швидкого і реального виконання рішення та активно допомагати сторонам у захисті їх прав та законних інтересів.

Виконавчий лист повинен містити: найменовання суду, який видав виконавчий лист, справу, по якій виданий виконавчий лист, час постановлення рішення, резолютивну частину рішення, час набрання рішенням законної сили, час видачі виконавчого листа, найменування стягувача, боржника та їх адреси (ст 355 ЦПК).

Законом «Про виконавче провадження» в термінологічний юридичний обіг введено два поняття: органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень (органи примусового виконання), і органи, організації та особи, які не є органами примусового виконання рішень, їх можна об'єднати одним терміном -- органи виконання рішень.

Органами примусового виконання рішень в Україні є державна виконавча служба, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших органів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.

Основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус державних виконавців та їх соціальний захист урегульовані Законом України від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу». цивільний суд арешт виконавчий

До органів примусового виконання належать також органи та посадові особи, які виконують рішення про притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності ( ч. 2 ст. 9 цього Закону).

1. Порядок виконання судових рішень

Виконання судових рішень починається після набрання ними законної сили. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної заяви та скарги. У разі пропущення строків на апеляційне оскарження, рішення вважається таким, що набрало законної сили та не підлягає оскарженню, якщо такий строк не буде поновлено ухвалою апеляційного суду.

Якщо рішення суду набуло законної сили, воно має бути виконаним. це може бути або добровільно, або примусово. оскільки у нас досить рідко рішення виконуються добровільно, слід потурбуватися про отримання в суді виконавчого листа, адже без цього документу державна виконавча служба не почне процедури примусового виконання.

Відповідно до Закону «Про виконавче провадження»(ст.3) державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи:

* виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду;

* ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом;

* судові накази;

* виконавчі написи нотаріусів;

* посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій;

* постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

* рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

* постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу;

* рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

* рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Примусове виконання судових рішень, викладених у виконавчих документах, здійснюється Державною виконавчою службою, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; за заявою прокурора, у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді та в інших передбачених законом випадках. Виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом трьох років, постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців. Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Якщо боржник у встановлений законом строк не виконає рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

Заходами примусового виконання є:

* звернення стягнення на майно боржника;

* звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), дохід, пенсію, стипендію боржника;

* вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні суду;

* інші заходи, передбачені рішенням суду.

Якщо боржник не в змозі виплатити суми стягнень, визначені судом, стягнення провадиться шляхом опису майна боржника, накладення на нього арешту.

Арешт застосовується:

* для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;

* для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

* при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Майно боржника описується в кількості, необхідній для задоволення стягнення і покриття витрат, пов'язаних з виконанням рішення. Під час проведення опису, боржник має право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу.

Державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють виконання рішення.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п'ять днів після накладення арешту.

За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили у адміністративній справі, суд, за заявою особи, на користь якої воно ухвалено, видається один виконавчий лист.

За не виконання судового рішення передбачена відповідальність винної у не виконанні рішення особи, аж до кримінальної. невиконання судового рішення є підставою для:

* відповідальності, яку встановлено статтями 8788 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (штраф), - за невиконання боржником - фізичною чи юридичною особою рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі, а також за не виконання законних вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особами;

* адміністративної відповідальності відповідно до частини першої статті 1856 Кодексу України про адміністративні правопорушення від7 грудня 1984року (штраф) - за залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду або невжиття заходів до усунення зазначених в них порушень закону, а так само за несвоєчасну відповідь на окрему ухвалу суду;

* кримінальної відповідальності відповідно до статті 382 Кримінального кодексу України (штраф, обмеження волі, позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю) - за умисне невиконання службовою особою судового рішення, що набрало законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Перед тим, як розпочати процедуру звернення до Європейського суду з прав людини, слід зрозуміти декілька речей:

* Суд розглядає лише ті заяви, що випливають із захисту тих прав людини, які передбачені Конвенцією;

* Суд розглядає лише ті справи, які стосуються порушення прав, що виникли після ратифікації Конвенції Україною (01.11.1998).

* Суд може взяти до розгляду заяву лише у випадку, коли в Україні особа пройшла всі етапи судового захисту.

* Суд може взяти до розгляду заяву, якщо від дати, коли особа дізналась про прийняття в Україні остаточного рішення (зазвичай це рішення суду касаційної інстанції) у її справі, пройшло не більше шести місяців.

2. Органи примусового виконання судових рішень

Систему органів державної виконавчої служби складають: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції МЮ України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Відповідно до Положення1 Департамент державної виконавчої служби є структурним підрозділом Міністерства юстиції Ук.

Положення про Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України / Затв. наказом Міністерства юстиції України від 15,05.2000. -- № 450/к раїни. Департамент очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади Міністром юстиції України.

На Департамент державної виконавчої служби покладаються наступні функціональні обов'язки:

-- організація своєчасного, повного і неупередженого примусового виконання рішень, ухвал, постанов судів у цивільних справах, у справах про адміністративні правопорушення, вироків, ухвал та постанов судів у кримінальних справах щодо майнових стягнень, а також постанов і рішень органів, виконання яких покладене на державних виконавців у порядку, встановленому законодавством України;

-- організація добору кадрів до органів державної виконавчої служби; методичне керівництво діяльністю державних виконавців, організація їх професійної підготовки, підвищення кваліфікації та атестації;

-- розгляд скарг на дії державних виконавців;

-- організація та забезпечення виконання міжнародних договорів України з питань надання правової допомоги в цивільних, сімейних та кримінальних справах;

-- підготовка необхідних розрахунків щодо фінансового і матеріально-технічного забезпечення органів державної виконавчої служби;

-- узагальнення роботи з питань виконання судових рішень;

-- ведення статистики.

Свої функції Департамент здійснює як безпосередньо, так і через відповідні відділи державної виконавчої служби.

Для виконання функціональних обов'язків Департамент має право:

-- організовувати виконання законів і здійснювати керівництво роботою відповідних відділів державної виконавчої служби;

-- перевіряти та контролювати роботу державних виконавців, організовувати їх професійну підготовку і атестацію;

-- залучати до перевірок з питань організаційного забезпечення виконання рішень спеціалістів відділів державної виконавчої служби, державних виконавців;

-- залучати вчених, спеціалістів місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівництвом) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

-- безплатно одержувати будь-яку інформацію, пов'язану із здійсненням своїх повноважень.

Відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції очолюються начальниками, які призначаються на посаду Міністром юстиції України за поданням начальника відповідного управління юстиції, погодженим з директором Департаменту державної виконавчої служби. Начальники відділів державної виконавчої служби є заступниками начальників відповідних управлінь юстиції.

Районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби є юридичними особами, мають розрахункові та інші рахунки в установах банків, гербову печатку, їх начальники призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Вони є заступниками начальників відповідних управлінь юстиції.

Державні виконавці (крім начальників відділів) -- заступник начальника, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби призначаються на посаду і звільняються з неї начальниками відділів державної виконавчої служби за погодженням з директором Департаменту державної виконавчої служби.

На органи державної виконавчої служби покладено своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судових і несудових органів, перелік яких передбачений ст. З Закону України «Про виконавче провадження».

Безпосереднє виконання підвідомчих органам державної виконавчої служби рішень судів та інших органів покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у місті відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. До державних виконавців належать: начальник, заступник начальника, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міст обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби.

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов'язки. Але на посаду начальника районного, міського (міст обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби може бути призначений громадянин України тільки з вищою юридичною освітою та зі стажем юридичної роботи не менше трьох років.

Державний виконавець для здійснення виконавчого провадження має широкі права:

1) одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію, зокрема одержувати на свій запит відомості від осіб, у яких знаходиться майно боржника, а також майно та кошти, належні боржникові від інших осіб -- ст. 53 цього Закону; одержувати документальне підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна (ст. 62 цього Закону); одержувати інформацію у податкових органів про наявність у боржника -- юридичної особи рахунків і вкладів у банках чи інших кредитних установах; від нотаріального органу -- чи знаходиться майно боржника під арештом тощо. Ці та інші документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень, повинні бути надані державному виконавцю безкоштовно (ст. 6 цього Закону);

2) здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно боржників, що працюють у них. Державний виконавець не тільки має право, а й відповідно до ст. 74 цього Закону зобов'язаний здійснювати систематичний контроль за своєчасним відрахуванням та надходженням відрахованих сум аліментів стягувачам;

3) входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх у встановленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища. Реалізація цього права відбувається при накладенні стягнення на майно боржника, при виселенні боржника із займаного ним приміщення тощо;

4) накладати арешт на майно боржника, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством; накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах. Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби -- в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам (ст. 55 цього Закону). Майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (ст. 58 цього Закону). Гроші, іноземна валюта, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини тощо передаються на зберігання установам Національного банку України (ч. 5 ст. 55 цього Закону). Реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через торговельні організації, відповідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах тощо (ст. 61 цього Закону);

5) використовувати за згодою власника нежилі приміщення, що є в комунальній власності, та інші приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна;

6) звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення, порушувати клопотання про зміну способу і порядку виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення. Реалізація цього права провадиться при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ст. 33 цього Закону). Так, наприклад, коли рішення суду в цивільній справі є неясним, суд має право за заявою органу виконання судового рішення роз'яснити своє рішення (ст. 215 ЦПК). Суд, який постановив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочку виконання (ст. 204 ЦПК);

7) звертатися до суду з поданням про розшук боржника. Відповідно до ст. 97 ЦПК, якщо місце фактичного перебування відповідача (боржника) невідоме, суд може оголосити його розшук як з власної ініціативи, так і за заявою позивача, а на підставі ст. 5 Закону «Про виконавче провадження» -- за поданням державного виконавця. На розшук боржника суд виносить ухвалу і покладає розшук на органи внутрішніх справ;

8) викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні.

Рішення у справах окремого провадження виконують:

1) органи опіки і піклування -- рішення про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним шляхом призначення відповідного піклувальника і опікуна (ст. 260 ЦПК);

2) органи реєстрації актів громадянського стану -- рішення про оголошення громадянина померлим шляхом реєстрації його смерті (ст. 264 ЦПК), рішення про виправлення неправильності в актах громадянського стану (ст. 270 ЦПК), рішення у справах про встановлення юридичних фактів реєстрації, усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження, смерті особи в певний час тощо (ст. 275 ЦПК);

3) установи ощадного банку -- рішення про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника (ст. 283 ЩІК);

4) нотаріус, нотаріальний архів, інша особа, яка вчиняє нотаріальну дію -- рішення у справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх учиненні (ст. 288 ЦПК).

Відповідно до ст. 207 ЦПК суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій, не пов'язаних із передачею майна або грошових сум, може в цьому рішенні вказати, що, коли відповідач не виконує рішення протягом встановленого строку, позивач має право виконати цю дію за рахунок відповідача, стягнувши з нього необхідні витрати.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби, державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах (далі - державні виконавці).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на майно боржника;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Так, ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що вимоги державного виконавця щодо виконання виконавчих документів є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

Державному виконавцю у встановлений ним строк повинні бути надані безкоштовно документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень.

Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Законом України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз'яснені державним виконавцем їх права відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання.

Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому законодавством.

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк.

У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.

У разі повного добровільного виконання рішення боржником у встановлений для добровільного виконання строк державний виконавець складає про це акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

Ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні не раніше шостої години і не пізніше двадцять другої години. Конкретний час проведення виконавчих дій визначається державним виконавцем. Сторони виконавчого провадження мають право пропонувати зручний для них час проведення виконавчих дій. Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні, встановлені законодавством, допускається лише у випадках, коли зволікання неможливе або у разі коли вони не можуть бути здійснені в інші дні з вини боржника.

Проведення виконавчих дій у нічний час допускається лише у випадках, коли невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров'ю громадян. Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні або у нічний час здійснюється на підставі постанови державного виконавця, затвердженої начальником відповідного органу, якому він безпосередньо підпорядкований, державної виконавчої служби. За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони у виконавчому провадженні (стягувач та боржник) мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'ю або у зв'язку з втратою годувальника, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини.

У разі відсутності відомостей про місце знаходження майна боржника за виконавчими документами, державний виконавець виносить постанову про розшук майна, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем знаходження його майна, або за місцем проживання (знаходження) стягувача. Розшук громадянина-боржника, дитини та розшук транспортних засобів боржника здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника - юридичної особи, а також іншого майна боржника здійснює Державна виконавча служба. Постанова про розшук обов'язкова до виконання.

Витрати органів внутрішніх справ, пов'язані з розшуком громадянина-боржника, дитини або транспортних засобів боржника, стягуються з боржника за ухвалою суду. Витрати, пов'язані з розшуком боржника - юридичної особи або іншого майна боржника, стягуються з боржника за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований.

Висновок

Крім суду, судді, судового виконавця, учасниками процесуальних правовідносин в стадії виконання є сторони в справі (стягувач, боржник) та їх представники, інші особи, які беруть участь у справі, особи, у яких знаходиться майно або грошові суми боржника, які мають права, належні особам, що беруть участь у справі. У виконавчому провадженні учасниками можуть бути і особи, які сприяють виконанню рішень,-- поняті, охоронці майна, експерти, переювадачі, представники органів міліції та ін.

У виконавчому провадженні, як і в інших стадіях процесу, сторони можуть діяти особисто чи через законних або договірних представників.

Вимоги судового виконавця по виконанню судових рішень є обов'язковими для всіх організацій, службових осіб та громадян.

У виконавчому провадженні сторони зобов'язані сумлінно користуватись своїми процесуальними правами, не перешкоджати виконанню, виконувати вимоги судового виконавця.

Список використаної літератури

1. Юридична енциклопедія

2. Цивільний процесуальний кодекс України

3. Господарський процесуальний кодекс України

4. Цивільний процес /Штефан М. Й./ Київ, Юрінком Інтер, 2001

Размещено на Allbest.ru