Специфіка захисту інтелектуальної власності на матеріали, розміщені в Internet

Размещено на http://www.allbest.ru/

2014

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

Кафедра ІСМ

РЕФЕРАТ

На тему: “ Специфіка захисту ІВ на матеріали, розміщені в Internet”

З курсу “ Ліцензування та сертифікація програмних продуктів ”

Прийняв: Якушев В. С.



Зміст

Вступ

1. Юридична природа мережі Інтернет

2. Інтелектуальна власність та Інтернет

3. Особливості існування об'єктів інтелектуальної власності в Інтернет

4. Способи захисту інтелектуальної власності в Інтернет

5. Відповідальність Інтернет-провайдерів за порушення прав інтелектуальної власності

6. Проблеми авторського права в Інтернет-просторі України

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Сучасні наука і техніка накопичили величезний масив інформаційного матеріалу, що викликало гостру потребу у прискореному збереженні знань. При цьому, як правило, основна маса інформації являє собою чиюсь інтелектуальну власність. Невпинне зростання обсягів інформації в усьому світі призводить до різкого зниження ефективності використання накопичених знань у багатьох сферах людської діяльності: науці, техніці, економіці, політиці, праві, тому, що традиційні засоби і методи обробки даних не в змозі впоратися з таким потоком інформації, не здатні представити повну і точну картину стану питання, що викликає інтерес.

Основні показники виробництва в різних галузях господарства за останні десятиліття змінилися на користь інтелектуальної власності. Це загострило проблему правового регулювання у сфері інформаційних відносин для прискорення процесів інформатизації українського суспільства і подолання відставання від інших країн щодо рівня вирішення цього завдання.

Давно почався процес злиття комп'ютерної техніки із засобами зв'язку. Комп'ютери та комунікації між ними та їх частинами саме і складають телекомунікаційні комп'ютерні мережі, або просто - інформаційні мережі. Інтернет є найбільшою комп'ютерною мережею.

В даний час - це величезний накопичувач різноманітної інформації і, в тому числі, інформації, що представляє собою інтелектуальну власність. Саме в цьому мережа мереж вимагає досконалої правової регуляції її функціонування в усіх сферах суспільного життя. Нові технології викликають до життя нові форми використання охоронюваних творів і послуг, перш за все: мовлення, мережеву комунікацію, цифровий запис та мультимедійні твори.

Очевидно, за такої значимості Інтернету неминучої стає необхідність правового врегулювання відносин, які виникають при використанні глобальної мережі. На цьому етапі і буде зароджуватися і формуватися Інтернет-право як правова форма регулювання суспільних відносин, які виникають при використанні мережі Інтернет, зокрема оборот об'єктів інтелектуальної власності.



1. Юридична природа мережі Інтернет

Загальна декларація прав людини 1948 р. була першим документом, в якому були закріплені основні права людини. Напевно, немає потреби пояснювати, що їх дія не залежить від державних кордонів і є універсальним. Спочатку ця декларація була рекомендаційним актом, але через її широкого застосування вона стала обов'язковим документом. У ній проголошено право людини «шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів» Це право може бути обмежене законом з метою забезпечення інших прав, моралі, громадського порядку і загального добробуту.

Обмеження цього права було доповнено в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. цілями «охорони державної безпеки» та «здоров'я і моральності населення». Навколо цих обмежень і розгортаються суперечки шанувальників теорії вільного потоку інформації і прихильників цензури і фільтрування інформації. Очевидно, можна сказати, що зазначене право людини існує і що будь-які обмеження його повинні бути винятком із правила в розумних межах. Це право, цей принцип, ймовірно, який повинен скласти основу нової галузі права - інформаційного права.

У Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства держави проголошують наступний принцип: «всі люди скрізь, без винятку, повинні мати можливість користуватися перевагами глобального інформаційного суспільства».

На перший погляд, така постановка питання видається антиправовою, що сприяє беззаконню та розгулу хакерства. У дійсності ж, мова йде зовсім не про позбавлення мережі правового регулювання, про визначення правил юрисдикції, які повинні застосовуватися у відповідних суспільних відносинах. Це вкрай необхідно для вирішення таких питань як встановлення меж державного регулювання у даній галузі та відповідальності осіб, які використовують кіберпростір. Так, наприклад, чи може держава заборонити розміщення інформації е Інтернеті, яка відповідно до законів цієї держави є незаконною, в іншій державі? Чи може вона заборонити своїм громадянам доступ до такої інформації? Відповіді на численні подібні питання можуть бути дані, тільки якщо буде побудована єдина теоретична концепція Інтернет простору.

При розгляді будь-яких правових питань сучасного суспільства, пов'язаних з мережею Інтернет завжди перш за все виникає питання, як розглядати Інтернет - як суб'єкт права, що вступає у правовідносини зі своїми користувачами, або як об'єкт правовідносин, правового регулювання?

Як відомо, не існує організаційної структури, яка виступає власником або власником цієї комп'ютерної мережі. Інтернет не має власного відокремленого майна, його ресурси належать на праві власності різним суб'єктам: канали зв'язку - телекомунікаційним компаніям; комп'ютерне обладнання - користувачам; інформація - її власникам; техніка та програмне забезпечення підтримки магістральних мереж - їх власникам.

Інтернет не може мати якісь самостійні права і нести обов'язки; за кожними правовідносинами, що виникають у процесі роботи в Інтернеті стоїть конкретний правоспроможний суб'єкт: при підключенні до мережі - провайдер, при покупці через мережу товару - організація-продавець, при платежі за угодою через мережу - спеціалізована фінансова фірма (віртуальний банк).

Таким чином, Інтернет не є ні зареєстрованою організацією, ні юридичною особою.

У юридичній літературі пропонується розглядати його суб'єктом права нового типу як організаційна єдність, ввівши для цього нове поняття «множинності суб'єктного складу» Інтернету, і наділяючи останній характеристикою нового суб'єкта права.

Представляється безпідставним таке виділення, оскільки організації, що вступають у правовідносини, самостійно здійснюють свої права і несуть обов'язки, і немає ніякої необхідності поєднувати їх у такий «множинний суб'єкт». Таким чином, Інтернет не є учасником правовідносин, суб'єктом прав. Інтернет як комп'ютерна мережа не створює нових об'єктів і товарів, а лише надає можливості для їх створення, розміщення і доступу до них користувачів мережі. Відносини ж, що виникають у зв'язку з функціонуванням Інтернет як мережі комп'ютерів, відносяться більше до сфери технічних стандартів і практично не носять правового характеру.

Можна говорити тільки про деякі елементи управління і регулювання Інтернету, оскільки участь в Мережі добровільне і в ній немає єдиного господаря та централізованого управління. По суті йдеться про сукупність мереж, що підкоряються деяким загальним правилам, які визначаються особливостями використовуваної технології, державного регулювання та економічними факторами.

Інтернет - ієрархічна структура, кожна з мереж якої відповідає за трафік (час передачі), за передачу інформації в мережу більш високого рівня, а також за своє фінансування.

Існують наступні компоненти управління та регулювання Інтернет в світовому співтоваристві. Внутрішні правила мереж, що входять в Інтернет. На практиці поняття регулювання з урахуванням різних джерел фінансування призвели до оформлення Правил прийнятного використання (Accepted Use Policy - AUP) для мереж, що мають бюджетну підтримку.

Громадське регулювання Інтернету. Основним органом, що здійснює регулювання Інтернету, є Internet Society (ISOC) - громадська організація, її фінансовою основою є внески учасників і пожертвування спонсорів. ISOC проводить щорічні конференції (INET), випускає інформаційні матеріали (Internet Society News), підтримує інформаційні сервера.

Крім того, існують технічні комітети, що підтримують системи стандартів, на яких базується вся мережа.

При підключенні користувача (клієнта) до мережі, продажу для цього програмного забезпечення, апаратних засобів, оренду каналів зв'язку застосовуються теоретично опрацьовані поняття - договір купівлі-продажу, право власності на товар, договір оренди, виключне право на надане програмне забезпечення. Мережева купівля-продаж, оплата в мережі з застосуванням умовних електронних грошей, незважаючи на предмет і специфіку розрахункових відносин, має аналогію з безготівковими розрахунками кредитними картками.

Юридична особливість відносин в Інтернеті полягає в специфічному способі реалізації прав та обов'язків користувачів мережі. З появою мережевих послуг виникає новий характер взаємовідносин між людьми та організаціями. Переважна більшість угод в мережі здійснюється між особами, фізично знаходяться в різних країнах, і не зрозуміло, яке право підлягає застосуванню.

Таким чином, можна говорити про специфічний спосіб виникнення правовідносин між фізичними та юридичними особами за допомогою комп'ютерної мережі.

Глобальний характер Всесвітньої мережі створює проблеми у визначенні того, які правозастосовні органи повинні розглядати спори щодо правовідносин. Таким чином, Інтернет, не маючи територіальних кордонів, дозволяє отримати доступ до інформації, поширення якої будь-яким іншим способом забороняється.

2. Інтелектуальна власність та Інтернет

В Інтернеті вміщено величезну кількість творів без згоди правовласників. Все частіше виникає питання про дотримання авторського права у «всесвітній павутині».

Здавалося б, що за наявності відповідних норм права проблема не повинна виникати - при розміщенні твору в Інтернеті порушується право автора дозволяти або забороняти використання шляхом передачі його для загального відома по кабелю або за допомогою аналогічних засобів. Однак питання практичного покарання порушника, напевно, виникатиме завжди. Так, у пресі була інформація про відмову автору, чий твір було розміщено в Інтернеті, в позові з мотивів відсутності порушення авторського права. На противагу цьому в Мережі створюються «Дошки ганьби», які містять відомості про злісних порушників. Іноді це призводить до відключення деяких провайдерів від Інтернету.

У багатьох зарубіжних країнах йдуть шляхом збору в організаціях деякого авторської винагороди і потім його розподілу в допомогу молодим або нужденним творчим працівникам, на виплату стипендій, премій. У Норвегії такий збір сягає 20 млн. дол. на рік.

Розміщення об'єктів, що охороняються авторським правом в мережі Інтернет, не змінює існуючих положень про їх охорону, які декларовані у законах України «Про авторське право та суміжні права», «Про інформацію» та ін.

Інтернет надає широкі можливості для безконтрольного розповсюдження таких об'єктів інтелектуальної власності. Закон вимагає, щоб всі користувачі Мережі, розміщуючи в ній інформацію, попередньо отримували згоду офіційних власників на відтворення інформації. Але це відбувається не завжди, і кількість конфліктних ситуацій швидко збільшується, що знаходить своє пояснення в має місце підході до проблеми правового регулювання в Інтернеті, що пропагує абсолютну свободу. Такий підхід сходить до мережевої традиції вільного обміну інформацією, яка каже, що прийняте цитування чужих ідей гальмує знайомство з результатами наукової роботи.

У зв'язку з виникненням правових колізій постало питання забезпечення доказів для мережі Інтернет. Залишивши осторонь традиційні методи доказу авторських прав, а в цій області існують різні види експертиз, необхідно вказати на те, що Інтернет виробив сучасні способи захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Можна захищати авторські права в Інтернеті за допомогою запису інформації з Web-сторінок на лазерний диск і подальшому його депонування в сховище - Web-депозитарій. Для цього особа подає заяву про авторство із зазначенням твору, його опису, фіксується дата прийому, оформляється свідоцтво про прийняття об'єкта. Дата депонування буде доказом, що в зазначений час заявник володів копією об'єкта.

У деяких сегментах мережі ефективно використовується спосіб захисту у вигляді «водяних знаків» в електронних копіях фотографій і зображень. За допомогою спеціального програмного забезпечення вбудовується прихований код певного формату у файли. При візуальному розгляді не видно закодованих позначень - імені автора, року видання, знака авторства. Водяні знаки стійкі до будь-яких операцій над зображенням - стиску, зміни розміру, формату, кольоровості. При застосуванні певного програмного засобу можна довести, що файли містять додаткову інформацію, яка вказує на особу, її записали. Аналогічним чином намагаються захищати і текстову інформацію. Такі системи захисту починають поширюватися і в Україні.

У мережі Інтернет виникла юридична проблема у сфері авторського права, що не має аналогії в реальному світі. На сайтах в Інтернеті можна, використовуючи механізм гіперпосилань, адресуватися до інших джерел інформації в мережі. Але при постановці посилань на джерело інформації необхідно враховувати законні інтереси правовласника ресурсів, давати про них повну інформацію і коректно адресуватися.

Так, відомий суперечка між Ticketmaster і фірмою Microsoft, яка поставила посилання з підписом «продаж квитків» і адресувалася до публікації Ticketmaster, де перебувала форма замовлення на квитки. Таке посилання створювала враження у користувача про приналежність форми замовлення і послуги безпосередньо Microsoft. Після розгляду спору компанія Microsoft ліквідувала порушення.

Для організації доступу до інформації в Інтернеті використовують систему спеціальних вікон на екрані браузера (фреймів). У цих вікнах можна показувати чужі сторінки. Так вчинили Total News, відкриваючи у себе ресурси Washington Post, Reuter і т.д., що призвело до необхідності відновлення законних прав власників ресурсів. Специфіка правовідносин в Інтернеті виявляється в тому, що використання особливого технологічного забезпечення (комп'ютери, засоби телекомунікацій, програмні продукти) має забезпечувати для кожного учасника правовідносин чітке фіксоване волевиявлення і авторизацію.

Додамо до сказаного, що в даний час стали застосовуватися безготівкові способи оплати через Інтернет, з'явилися поняття «електронні гроші», як умовні розрахункові одиниці, еквівалентні «реальним» грошей на рахунку користувача в компанії - віртуальному банку, що здійснює розрахунки за угодою.

Такі способи розрахунку застосовуються тільки до операцій, які здійснюються в мережі. Поки залишаються відкритими вимоги, які повинні пред'являтися до «віртуальним банкам». Відносини з приводу розрахунків у мережі мають ту ж сутність, що й грошові, і їх специфіка проявляється у формі їх реалізації.

3. Особливості існування об'єктів інтелектуальної власності в Інтернет

Порівнюючи правові відносини, що існують в повсякденному житті і складові традиційне уявлення про право, з тими, що складаються в кіберпросторі, можна помітити риси як подібності, так і відмінності. З одного боку, проблеми, породжені новими інформаційними і комунікаційними технологіями, не більше ніж нове обличчя старих проблем: крадіжка, вандалізм, плагіат, «піратство» щодо інтелектуальної власності, ухилення від виплати авторської винагороди і т.д. З іншого боку, легкість, «домашність» порушення, скоєного перед екраном персонального комп'ютера, створює оманливе відчуття невинності і повної захищеності.

Крім того, порушення у кіберпросторі можуть бути пов'язані з недосвідченістю, функціональної непідготовленістю користувача. Так, до журналістів приєдналися нині тисячі інших учасників інформаційної взаємодії, багато з яких не мають ні найменшого уявлення про традиції і норми журналістської етики, що будується на ідеях суспільного служіння, професійного обов'язку і соціальної відповідальності.

Що ж стосується правопорушень у сфері авторсько-правових відносин, то в кіберпросторі їх обриси в значній мірі змащуються.

По-перше, суб'єкт стає важко помітним, особливо якщо він оперує з пересічного інтернет-кафе або іншого місця загального користування.

По-друге, Правопорушення у віртуальному світі тривалий час може залишатися непоміченим, оскільки відбувається воно в режимі «on-line», а ніякого моніторингу за правовим порядком в кіберсредовищі поки не ведеться.

Наприклад, згідно з дослідженням, проведеним соціологічним відділенням інтернет-домену Yahoo, з вересня 1998 р. по лютий 1999 р. в інтернеті з'явилося 236 веб-сторінок, на яких розміщені репродукції картин сучасного британського художника Ніколаса Лі (Nick Lee). При цьому пан Лі і не підозрював про те, що його роботи використовуються без вказівки авторства.

По-третє, твір, що не має спеціального захисту, будучи одного разу додано в кіберпростір, стає легко доступним для кожного, хто забажає його відтворити, скопіювати, використовувати в компіляції, змінити, нарешті, з метою нашкодити репутації автора. І цей процес стає незворотнім, так як підробка встигла широко поширитися по мережі.

У зв'язку з цим, можна привести в приклад судове рішення, що проливає світло на характер і сферу дії авторських прав в інтернеті. Мова йде про рішення Паризького окружного суду від 14 серпня 1996 р. за позовом до користувача, який без дозволу авторів оцифрував охороняються авторським правом пісні, заніс їх у пам'ять свого комп'ютера для збереження і тим самим відкрив до них доступ усім особам, що підключаються до Інтернету. Власники авторських прав висунули звинувачення в порушенні їх прав як на відтворення, так і на публічне сповіщення. Користувач будував свій захист наступним чином. По-перше, він доводив, що відтворював копії тільки з метою особистого використання, а, значить, не порушував права на відтворення. По-друге, він стверджував, що за розповсюдження зроблених ним цифрових копій пісень повинен нести відповідальність не він, а ті особи, які через інтернет, не спитавшись відвідали його веб-сайт. Він намагався переконати суд, що веб-сайт слід уподібнити «приватному віртуального дому». По-третє, він заявляв, що не порушив права на публічне сповіщення, оскільки не чинив ніяких дій з передачі або поширенню оцифрованих ним копій.

Паризький окружний суд вирішив, що в даному випадку має місце порушення права на відтворення, оскільки особа, яка, не маючи дозволу, записує охороняється твір у пам'ять свого персонального комп'ютера, пов'язаного з інтернетом, тим самим відтворює його і заохочує його колективне використання. У той же час суддя не встановив у даній справі порушення права на публічне сповіщення. Було визнано, що користувач за своє порушення несе відповідальність перед правовласниками у двоякому ролі: як «провайдер змісту» (він помістив пісні в мережу) і як «диспетчер сайту». «Провайдера доступу» суд виправдав, тому що він закрив доступ до сайту, ледь дізнавшись про протести авторів.

Інтерактивність - результат якісно нового ступеня взаємодії споживача-користувача з твором - також наражає на небезпеку недоторканність авторського права. Запрошуючи користувача до самостійних дій у рамках твори мультимедіа, вона об'єктивно формує в його свідомості уявлення про допустимість вторгнення в авторський твір.

Наприклад, комп'ютерна гра «Mon theatre magique» запрошує користувача самостійно зробити анімаційний фільм за допомогою рухомих і озвучених зображень людей, тварин, рослин і т.д. Якщо сама ця мультимедійна гра є примірником твору, то створювані з її допомогою квазіфільми володіють всіма рисами творів. Причому вони можуть інтерпретуватися як похідні, але, будучи збережені в ігровому файлі, вже стають частиною примірника початкового твору, який, у свою чергу, втрачає ідентичність з оригіналом, перестаючи бути копією.

Отже, кордони між творчістю і інтерпретацією раніше закладених даних стають все більш розмитими. Ясно, що говорити про появу об'єкта авторського права в результаті взаємодії людини з комп'ютером правомірно лише в тому випадку, якщо діяльність користувача була творчою і мала на меті саме створення твору. Але у віртуальному світі, особливо при колективному взаємодії, можливо і спонтанна творчість. Тут трапляються часто й так звані випадкові твори, що сформувалися, наприклад, в результаті помилки користувача або роботи будь-якого периферійного пристрою або програмного продукту. Чи може розробник комп'ютерної програми претендувати на співавторство в такому творі або права повинні визнаватися тільки за користувачем? У той же час можна вважати автором користувача, який лише поставив перед комп'ютером завдання створення твору?

Логічна позитивна відповідь на останнє запитання, обумовлена наявністю якогось творчого початку в постановці завдання користувачем. Наприклад, користувач при формулюванні завдання може задати алгоритм її виконання або сформулювати головну ідею майбутнього твору. Творчий характер подібних дій безсумнівний, як безсумнівне й те, що всі існуючі конвенції виводять охорону ідей, процесів, алгоритмів і т.п. за рамки авторського права. Отже, природа творчості в кіберпросторі змушує знову повернутися до далеко не нового питання інтелектуальної власності - про правовий захист ідей.

Революційні способи створення, розповсюдження і використання творів, нові інформаційні та комунікаційні технології об'єктивно підштовхують світове співтовариство до все більш і більш глибокої ревізії засад загальновизнаної авторсько-правової доктрини. При цьому необхідно відзначити в Договорі ВОІВ з авторського права 1996 норм, що стосуються використовуваних авторами технічних засобів (ст.11) і зобов'язань держав-учасників стосовно інформації про управління правами (ст.12). Принципове значення має тлумачення електронної інформації про управління правами як відомостей, які ідентифікують твір, автора твору, володаря будь-якого права на твір або містять інформацію про умови його використання.

Це вже гранично близько до реєстрації творів - інституту, що входить в протиріччя з нормами Бернської конвенції. Але в даному випадку функцію реєстрації бере на себе не держава, а асоціації авторів, які, природно, будуть самі вирішувати, що заслуговує на те, щоб бути визнаним як твори, а що ні. Таким чином, не виключена поява нового різновиду цензури. Крім того, легалізація практики, коли електронна інформація про управління правами обов'язково з'являється на екрані комп'ютера у зв'язку з повідомленням твору для загального відома, на ділі означає, що твір, не забезпечене такою інформацією фактично виявляється в суспільному надбанні.

Отже, з одного боку, - об'єктивна труднощі адекватно відобразити особливості нових інформаційних та комунікаційних технологій у міжнародному праві і національному законодавстві. З іншого - складність контролю над кіберпростором у зв'язку з його транскордоним та неопосредованним характером комунікації, особливо в режимі «on-line». Звідси, однак, не випливає, що в кіберпросторі немає місця ні права, ні державному регулюванню. Навпаки, наростання серйозності викликів диктує необхідність більш активної ролі держави.

4. Способи захисту інтелектуальної власності в Інтернет

Закони про авторські права поширюються, безумовно, і на Інтернет. Немає жодних обмежень чи спеціальних застережень про те, що в Інтернет норми авторського права діють якось інакше. В очах закону про авторські права немає різниці - опублікована фотографія авторська робота в журналі або на web-сайті.

Розміщуючи свої роботи в Інтернет, автори зберігають на них всі права. Люди виставляють в Інтернет свої статті або фотографії для того, щоб інші могли ознайомитися з ними, а не для того, щоб вони могли робити з ними все, що хочуть. Автору належить ексклюзивне право вирішувати, як його робота буде використана. Якщо автор не вказав, що дозволяє вільно використовувати свою роботу, слід вважати, що такого дозволу немає, і роботу копіювати не можна.

Існує думка, що в Інтернеті неможливо забезпечити правовий захист авторських прав через відсутність обмежень на вільне копіювання і складності ведення контролю за копіюванням та використанням творів. Очевидно, що способи захисту авторського права в Інтернеті нічим не відрізняється від традиційних способів захисту. Сутність порушень авторського права в Інтернеті така ж, і захист його від порушень здійснюється тими ж способами, передбаченими національним законодавством, в тому числі в судовому порядку в рамках цивільного, адміністративного чи кримінального розгляду. Відмінність лише в тому, що простота копіювання і нематеріальна сутність об'єктів авторського права в Інтернеті не дозволяє так само просто вирішити проблему забезпечення доказів порушень авторського права. Проблема не в тому, що в Інтернеті неможливо забезпечити правовий захист авторських прав через відсутність обмежень у копіюванні, а в тому, що «поки ніхто не намагався припинити їх порушення наявними в нашому розпорядженні законодавчими засобами».

Тягар захисту авторських прав лежить, як правило, на самого автора або на правовласників авторських прав, і вони, перш ніж поміщати твір в Інтернет, повинні апріорно робити деякі додаткові дії по захисту своїх авторських прав. Виявлене конкретне порушення авторських прав передбачає конкретні дії автора або правовласника щодо захисту, для чого, в принципі, досить чинного законодавства. Природно, що деякі дії по захисту авторських прав при порушеннях, пов'язаних з використанням Інтернету, набагато складніше. Це пов'язано із забезпеченням доказів порушень авторських прав в Інтернеті, а також неготовністю інфраструктури судів та суддівського корпусу за позовними справах щодо порушення авторських прав, пов'язаних з тим або іншим використанням Інтернету, що і є каменем спотикання в проблемі захисту авторських прав в Інтернеті.

Хоча пріоритет в авторському праві не настільки важливий, тим не менше, однією з найголовніших проблем захисту авторських прав є відсутність легальної процедури, визнаної усіма суб'єктами права, що забезпечує можливість зафіксувати з прив'язкою до хост-сервера факт розміщення електронних документів з авторськими матеріалами, час їх розміщення та інші реквізити, а також забезпечує цілісність таких документів і захист від несанкціонованого зміни, що дозволило б проводити автентифікацію та ідентифікацію таких документів і вирішила б проблему забезпечення доказів на захист авторських прав у мережі Інтернет.

Захист інтелектуальної власності в мережі Інтернет може розпадатися на ряд напрямів, що відповідають деяким напрямкам, охоронюваним авторським правом і правом промислової власності :

· захист прав на текстове зміст (контент) сайту - як об'єкт авторського права на літературний твір;

· захист прав на графічні елементи (дизайн сайту) - як об'єкт авторського права на графічний твір;

· захист прав на доменне ім'я - як об'єкт права на торговельну марку чи фірмове найменування;

· захист прав на сайт як на програмне забезпечення - як об'єкт авторського права на програму для ЕОМ.

Способи підтвердження авторських прав на текстове зміст (контент) сайту можуть бути наступними :

Отримання Свідоцтва про реєстрацію авторського права через ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент).

Депонування примірника тексту в спеціальний депозитарій або в незалежний депозитарій. При цьому видається свідоцтво про депонування рукопису. При цьому, якщо проводити цю процедуру до публікації тексту на сайті, виключається можливість його швидкого несанкціонованого копіювання. При депонуванні тексту в незалежному депозитарії, як правило, процедура проводиться швидко (1-2 робочих дні), заявки та тексти на депонування приймаються он-лайн, немає необхідності особистої присутності автора під час депонування та виробництві нотаріального підтвердження, належна доказова сила забезпечується проведенням нотаріального завірення депонуються матеріалів.

Проведення нотаріусом огляду тексту опублікованого в мережі Інтернет з складання відповідного протоколу огляду доказів. Дана процедура не займає великої кількості часу, забезпечує достатню доказову силу і дозволяє фіксувати місце розміщення тексту. Але при цьому, таку процедуру можуть здійснювати не всі нотаріуси і вона є досить дорогою. Крім того, текст вже повинен бути розміщений у мережі, а отже, є ймовірність його копіювання до проведення процедури огляду.

Відправлення твору поштою - забезпечує найменшу вартість процедури і її найбільшу простоту: текст поштою відправляють самому собі, цінним листом з повідомленням про вручення і описом вкладення. Але при цьому висока ймовірність втрати поштового відправлення, а крім того, даний спосіб має малу доказову силу.

Публікація в друкованих ЗМІ - не виключає несанкціоноване копіювання, але в той же час є традиційним і найбільш безвідмовним способом утвердження авторського права.

Досить важливим для власників інтелектуальної власності представленої у вигляді web-сторінок є захист прав на доменне ім'я. Вона може здійснюватися за допомогою як юридичних, так і технічних способів.

Юридичні способи захисту домену від посягань може полягати в реєстрації товарного знаку або реєстрації юридичної особи з найменуванням аналогічним доменному імені. Реєстрація товарного знаку може передбачати такі процедури:

· реєстрація в ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент);

· міжнародна реєстрація (за Мадридською угодою);

· європейська реєстрація;

· поширення товарного знаку на певну державу.

Даний спосіб є, мабуть, найбільш дієвим, і надає найкращий захист від посягання на доменне ім'я. У той час, як реєстрацію юридичної особи з фірмовим найменуванням, аналогічним домену бажано використовувати в комплексі з реєстрацією товарного знаку. При конфлікті прав на фірмове найменування і товарний знак пріоритет належить засобу індивідуалізації, яке з'явилося раніше, але при цьому слід враховувати, що судова практика до 2008 року більше схилялася до пріоритету товарного знаку за заявленими до охорони товарах і послугах, виключаючи з фірмового найменування частини, збігаються із зареєстрованим товарним знаком.

Технічні способи захисту доменного імені можуть здійснюватися в таких напрямках, як реєстрація доменів одночасно у всіх цікавлячих доменних зонах, реєстрація, попутно, доменів з типовими помилками в написанні, а також відмова від використання в доменному імені складових частин не володіють розпізнавальною здатністю.

Сайт за своєю природою є сукупністю програмного забезпечення, і може бути представлений у вигляді програмного коду. При цьому, можна скористатися такими заходами захисту авторського права:

· реєстрація програмного забезпечення в ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент);

· застереження про передачу прав на програмне забезпечення в договорі на створення сайту;

· укладення ліцензійної угоди з правовласником окремих частин коду сайту.

Невідчужуваними та, відповідно, не можуть бути передані немайнові права на програмний продукт, такі як право автора на вказівку свого імені на примірнику твору. Авторські права, що передаються за ліцензійним договором повинні бути чітко позначені, тому як при використанні загальних формулювань в подальшому з'ясовується, що ось саме такого повноваження автор не передавав і, природно, в цій частині права залишилися у нього. Особливо уважно слід відноситься до прав на трансформацію програмного забезпечення.

При передачі прав на домен необхідно керуватися перш за все регламентом тієї доменної зони в якій він зареєстрований. По суті, передача прав на домен є передачею права «оренди», при цьому в багатьох доменних зонах існують обмеження на передачу права використання доменного імені. Передача хостингу провадиться за процедурою заміни сторони в зобов'язанні (укладається тристоронній договір між хостером покупцем і продавцем).

5. Відповідальність Інтернет-провайдерів за порушення прав інтелектуальної власності

Актуальне питання в рамках правового регулювання інтелектуальної власності в мережі Інтернет - відповідальність Інтернет-сервіс провайдерів за порушення авторських прав.

Питання відповідальності має важливий міжнародний підтекст. Оскільки Інтернет не має кордонів важливо, щоб подібні підходи до регулювання даного питання були прийняті в усьому світі. Необов'язково, щоб ці підходи були ідентичними: вони можуть відрізнятися в залежності від конкретних обставин і правових традицій будь-який конкретно взятої країни. Але для сталого розвитку глобальних мереж та електронної комерції, вони повинні бути взаємно працездатними. Це питання було предметом розгляду на робочому семінарі ВОІВ у 1999 р., який досліджував національні та регіональні правові рамки, системи сповіщення та зняття і можливості міжнародної гармонізації.

У Директиві Європейського Союзу по електронній комерції встановлено виняток відповідальності за дії з технічного копіювання (кешування), зокрема, за умови, що Інтернет-провайдери, роблячи таке копіювання, не змінюють зміст інформації, що передається, або, дізнавшись про незаконність змісту переданої інформації, зробили своєчасні дії для запобігання доступу до такої інформації. Дане положення Директиви ЄС з електронної комерції було реалізовано у Франції, наприклад, за допомогою закону «Про довіру в цифровій економіці» від 21 червня 2004 р., який реформував режим відповідальності Інтернет-провайдерів і ввів таку статтю до кодексу поштових і електронних повідомлень:

"Будь-яка особа, яка здійснює автоматичне перехідний і тимчасове зберігання інформації, єдиною метою якого є ефективна передача даних замовникам послуг, не несе ні цивільно-правової, ні кримінально-правової відповідальності за зберігання такої інформації, за умови якщо Інтернет-провайдер:

1) не змінює зміст інформації, дотримується правил щодо здійснення доступу до інформації та правила щодо оновлення інформації, не перешкоджає нормальному і законному використанню технологій з отримання інформації;

2) вживає своєчасних заходів з видалення інформації, що зберігається або закриття доступу до неї при виявленні незаконності змісту інформації, про що Інтернет-провайдера стає відомо у зв'язку з тим, що інформація була видалена у джерела передачі даних, або доступ до неї був закритий, або якщо судом було прийнято рішення про закриття доступу до інформації або її видаленні.

У Франції також заборонено покладати на Інтернет-провайдерів обов'язок по загальному нагляду за змістом інформації, крім випадку, коли судом було винесено наказ про здійснення суворо визначеного і тимчасового нагляду.

У відповідності до узгодженого заявою стосовно статті Договору ВОІВ по авторському праву «просте надання фізичних засобів, що дозволяють зробити або здійснюють сполучення, саме по собі не є повідомленням в змісті цього Договору або Бернської конвенції». Тому дії Інтернет-провайдерів не можуть розумітися як доведення до загального відома, інакше це покладе на Інтернет-провайдерів обов'язок перевіряти всю інформацію, що проходить через їхню інфраструктуру або зберігається на ній.

Виконання такого обов'язку, по-перше, представляється важко здійсненним. По-друге, наявність такого обов'язку фактично перетворить Інтернет-провайдерів у цензорів мереж, якщо тільки, звичайно, в законі не будуть закріплені однозначні і детально розроблені положення про те, в яких випадках Інтернет-провайдери мають право на видалення файлів, незаконно містять об'єкти авторського права. При відсутності такої умови обов'язок Інтернет-провайдерів контролювати інформацію на своїх серверах створить загрозу порушення конституційних принципів: заборони цензури і права вільно поширювати інформацію будь-яким, не забороненим законом способом. Аналогічно оператори рухомого радіотелефонного зв'язку не мають право перевіряти телефонні розмови, так як це буде порушенням таємниці зв'язку.

Згідно з типовим законом про інформатизацію, інформації та захисту інформації СНД «Володар інформації зобов'язаний дотримуватися авторські та інші виключні права третіх осіб, які можуть бути порушені у зв'язку зі здійсненням ним своїх прав і законних інтересів стосовно використання інформації». Хоча, при цьому, відповідальності за поширення подібної інформації не несе особа, яка надає послуги:

1) або з передачі інформації, наданої іншою особою, за умови її передачі без змін та виправлень;

2) або зі зберігання інформації та забезпечення доступу до неї, за умови, що ця особа не могла знати про незаконність розповсюдження інформації.

Однак норми цього закону, не поширюються на відносини, пов'язані з правовою охороною результатів творчої діяльності та прирівняних до них коштів індивідуалізації. Усі зарубіжні законодавчі акти різняться в частині того, чи вони присвячені тільки авторському праву, або використовують горизонтальний підхід», тобто правило, покладає відповідальність на провайдерів послуг незалежно від підстав, по яких матеріал незаконно передавався. Горизонтальний підхід охоплює не тільки порушення авторського права, але і інші закони, такі як закони про наклеп або нецензурні висловлювання.

6. Проблеми авторського права в Інтернет-просторі України

Коли мова йде про об'єктивність захисту авторських прав на твори, оприлюднені в мережі Інтернет, то необхідно, в першу чергу, з'ясувати низку питань, зокрема, встановити, на якому саме сайті розміщено ресурс. Як відомо, існує два види сайтів, які пропонують свої послуги: платні і безкоштовні, Перші - це сайти, які надають послуги (інформацію) за гроші (особа карткою, чеком, за телефонним рахунком здійснює платіж за необхідну послугу); загальне правило: всі платні сайти працюють за передплатою. Другі - це сайти, інформація з яких надається вільно, без будь-яких обмежень (плата, відкриття сайту-спонсора - як платіж за послугу).

З платними сайтами все набагато легше (особливо якщо вони є резидентами), оскільки мова йде про підприємницьку діяльність, а для занять нею необхідна реєстрація у відповідних органах влади. З огляду на це, можна прийти до висновку, що справу мають з юридичною особою з чітко певною адресою, банківським рахунком і керівником. Суб'єктом підприємницької діяльності виступає фізична особа, яка відповідає за зобов'язаннями всім належним майном. Отже, при необхідності можна подати позов до конкретного відповідача.

З безкоштовними сайтами все набагато складніше, тому що при реєстрації сайту потрібні мінімальні дані (прізвище, ім'я, по батькові, адресу електронної пошти; всі інші пункти в анкеті не є обов'язковими, і майже ніким не заповнюються). Щоправда, немає ні якої впевненості й у тому, що надані дані достовірні, оскільки реєстрація відбувається без явки користувача до реєстратора, а копії паспорта або іншого документа, що підтверджує особу, не надаються реєстратору. Друга проблема, яка може виникнути, полягає в тому, що при зверненні до суду позовом, позивач не буде знати прізвища особи - власника сайту (точніше, не буде повної впевненості, що це дійсно те особа, за який вона себе видає), адреси, де порушник проживає (і куди слід направити виклик на суд), не буде і документів, які підтверджують, що саме особа, викликана в суд і є власником сайту, де порушене авторське право. Хоча формально і було порушене авторське право, але обличчя ніякого доходу з цього не отримувало. Отже, це не підприємницька діяльність і ні один суд, виходячи з положень законів, об'єктивності і всебічного розгляду справи, не зможе зобов'язати особу відшкодувати моральну шкоду або втрачену вигоду.

Існують декілька підходів до вирішення проблем, пов'язаних з порушенням авторського права безкоштовними сайтами. Наприклад, попередити власника сайту про порушений їм авторське право і попросити припинити порушення шляхом зняття інформації з сайту (попередньо дізнавшись, з якого джерела він узяв цю інформацію - це може «вивести» на ще одного порушника). Проінформувати власника сайту про порушений їм авторське право і попросити позначити ім'я справжнього автора, або автора взагалі (якщо твір не підписано). Написати скаргу до суду, в якій оскаржити дії власника сайту і просити суд прийняти рішення про припинення правопорушення шляхом закриття сайту. Перелік осіб, які повинні бути залучені до справи: позивач;

сайт-порушник: його інтернет-адресу та відповідні докази, що сайт є безкоштовним і його реєстрація не потребує пред'явлення документів, що засвідчують особу (це можуть бути відповідні положення, взяті з сайту реєстратора, роз'яснення уповноважених осіб - представників реєстратора, або відповідні положення договору (угоди) про надання місця та адреси, який міститься на сайті реєстратора і згода щодо яких є обов'язковим елементом, без якого не може пройти подальша реєстрація).

Оскільки ч.1 ст.57 глави V ЦПК України визначає докази як будь-які фактичні дані, на підставі яких суд доводить наявність або відсутність, обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, вашу електронну переписку, а також роздруківки з відповідних сайтів є фактичними даними.

Існують проблеми з визначенням форми і назви вашого документа, про захист авторського права. Чинний Цивільний процесуальний кодекс України не передбачає такого виду звернення як заяву про відновлення порушеного авторського права і зобов'язання реєстратора закрити сайт-порушник. Теоретично можна подати позов, але фактично це неможливо з огляду на такі обставини: невідомий адреса фізичної особи - власника сайту, оскільки у 99,9% випадків така інформація не надається; подавати позов до реєстратора неможливо, оскільки він не відповідає за порушення осіб, що володіють сайтами в його реєстраційному полі. Реєстратора можна лише залучити до розгляду справи як зацікавлена особа. Таким чином, процесуальної формою звернення до суду має бути скарга, наприклад, на неправомірні дії органів влади чи посадових осіб.

У даному випадку порушення з боку органів влади немає, а посадові особи не несуть відповідальності за порушення авторського права власником сайту. Однак закриття сайту-порушника може відбуватися тільки за вмотивованим схваленню (рішенням) суду. Отже, для того, щоб суд прийняв позов, слід надати беззаперечні докази того, що ви всіма можливими шляхами намагалися вирішити це питання, не доводячи його до суду. До позову необхідно додати: копію претензії, копію відповіді на претензію, всі електронні листи, направлені порушнику, відповіді, отримані на ці електронні листи; роздруківку сайту з договором (угодою) на реєстрацію сайту; листування між вами та адміністрацією сайту-реєстратора, який надає місце для розміщення сайту-порушника. У листах до адміністрації слід вказувати: хто ви і кого представляєте; невеликий опис порушення з обов'язковим зазначенням на місце розташування спірного матеріалу, докази того, що твір, на яку ви вказуєте, належить іншій особі (ксерокопії газети, книги, адреса сайту, де розташований оригінальний примірник твору тощо).

Надавши всі ці матеріали, можемо стверджувати з великою ймовірністю, приблизно в 80%, що прийняте за вашій скарзі рішення буде позитивним. Про це свідчать такі обставини: сайт зареєстрований на невідому особу, а ви маєте докази того, що цей твір (матеріал) належить чітко визначеній особі, яка має паспортні дані і джерела, які підтверджують її авторство; ч.3 ст.15 Закону України «Про внесення змін до Закону України» Про авторське право і суміжні права «передбачає виключні права авторів на дозвіл або заборону використання твору (зокрема, відтворення). В оглядовому листі Вищого господарського суду від 14 січня 2000 р. № 01-8/31 «Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про інтелектуальну власність» зазначається, що розміщення твору в мережі Інтернет у вигляді, доступному для широкого загалу (наприклад, як Інтернет-сторінку з текстом), є його використанням і відповідно потребує дозволу автора цього твору, або особи, яка має відповідні права. Хоча цей лист поширене для ознайомлення серед господарських судів, його можна використовувати і в цивільному судочинстві при вирішенні спорів з приводу порушення авторських прав.



Висновок

Становлення України як правової держави, її вихід на світові ринки, у тому числі і інформаційних ресурсів, потребує формування ряду взаємопов'язаних нормативно-правових актів, законів і структур для вирішення комплексу питань, пов'язаних з інтелектуальною власністю, її обігом, і зокрема - оборотом в мережі Інтернет. Відповідно виникає нова юридична спеціалізація - Інтернет-право.

Існують значні проблеми адекватної правової регуляції використання нових інформаційних і комунікаційних технологій як у міжнародному, так і в національному законодавстві, а також неможливість контролю над Інтернет-простором, через відсутність меж і безпосереднього характеру комунікацій.

На державу покладено обов'язок регулювати суспільні відносини і захищати суспільні інтереси та права людини, в тому числі і в Інтернеті. Однак для того, щоб держава посіла відповідне місце в кіберпросторі, вона повинна вирішити проблему, пов'язану з визначенням меж свого суверенітету та юрисдикції. В Інтернеті немає юридичного поняття державних кордонів, адже він користувачами розглядається як паралельно існуючий світ.

У цьому світлі виявляється недосконалість законодавства у сфері Інтернет технологій та існування інтелектуальної власності в мережі. Що з'явилося недавно поняття інтернет-права ще не отримало законодавчої основи, а тому всі норми закону, тим чи іншим чином пов'язані з сферою регулювання прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет носять нецільовий та нескоординований характер.

Таким чином, можна визнати за доцільне створення або спеціалізованого закону, що регулює права суб'єктів відносин у мережі інтернет з урахуванням галузі права інтелектуальної власності, або в рамках впорядкування законодавства про інтелектуальну власність і створення Кодексу Інтелектуальної власності - створити розділ, що регулює такі права в мережі Інтернет. Крім того, в чинний Цивільний процесуальний кодекс України доцільно внести доповнення у відповідні норми, якими передбачено звернення з позовними заявами про відновлення порушеного авторського права, задоволення яких може зобов'язувати реєстратора закрити сайт-порушник і відшкодувати завдану моральну і матеріальну шкоду.

інтелектуальний власність провайдер відповідальність



Список використаної літератури

1. Закон України «Про авторським правом і суміжні права»

2. Закон України «Про інформацію»

3. Закон України «Про телекомунікації»

4. Модельний закон про інформатизацію, інформації та захисту інформації Постанова № 26-7 Міжпарламентської Асамблеї держав-учасників СНД від 18 листопада 2005

5. Авторсько-правові аспекти Захист прав на інтелектуальну власність в глобальній Мережі / / Фонд Інформаційне суспільство України. - 21 грудня 2005.

6. Андрєєв Б.В., Вагонова Є.А. Право та Інтернет: Навчальний посібник. - М.: ІМПЕ ім. А.С. Грибоєдова, 2001. - 26 с.

7. Вачевський М.В. Соціально-економічні аспекти використання ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ власності в сучасних умовах. - К.: ЦУЛ. - 2004.

8. Галіцін Д. Актуальні проблеми Захисту авторських прав в Мережі Інтернет / / Юстініан. - 2005. - № 5

9. Захист прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет / У.В. Зініна / / Інтернет-конференція «Право і Інтернет». - 01.10 06-31.10 2006

10. Інтелектуальна власність в Україні. Нормативна база / Упоряднік Роїна О.М. - К.: КНТ. - 2005. - 400 с.

11. Прогалини законодавства України Щодо Захисту авторських прав в Інтернет / Т.В. Курило, Н.В. Вербова / / Наук. Вісн. Львів. держ. ун-ту внутрішніх справ. - 2008. - № 1. - С.119-124.

12. Свердлик Г., Малахов С. Цивільні правовідносини в Мережі / / Гарант 5.1., 2001.

13. Ступак С. Жучака О. Авторське право i суміжні права в інформаційному суспільстві в Європейськіх спільнотах і в Україні / Юридична газета. - 2006. - № 5.

Размещено на Allbest.ru

...