Виборче право в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Виборче право в Україні

злочин право виборчий

Виборче право - один з найважливіших інститутів конституційного права України. Норми виборчого права встановлюються Конституцією України, законами України "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори Президента України", "Про Центральну виборчу комісію України", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим", Кримінальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Цивільним процесуальним кодексом України, Положенням про статус офіційних спостерігачів від інших держав та міжнародних організацій України та кандидатів у народні депутати на виборах народних.депутатів України, рішеннями Конституційного Суду України та іншими нормативними актами. Важливим джерелом виборчого права України є постанови Центральної виборчої комісії України.

Вибори - це демократичний спосіб формування, періодичної чи позачергової зміни персонального складу органів державної влади та місцевого самоврядування або підтвердження повноважень на новий строк, це процедура призначення посадових осіб через вільне волевиявлення дієздатних громадян шляхом голосування за кандидатів, висунутих відповідно до встановленого законом порядку.

Вибори є сучасною правовою цивілізованою формою завоювання влади, зміни здійснюваного нею курсу. Вибори не зводяться до самого тільки голосування. Це масова кампанія, широкий комплекс заходів і процедур з формування керівних органів у державі. Головними серед них є:

*призначення виборів та встановлення дати їх проведення;

*визначення меж виборчих округів і виборчих дільниць;

*утворення виборчих комісій;

*складання списків виборців:

*висування та реєстрація кандидатів;

*проведення передвиборчої агітації;

*голосування;

*підрахунок голосів;

*оприлюднення результатів голосування;

*проведення у разі необхідності повторного голосування чи повторних виборів.

Класифікація виборів.

За територіальною ознакою:

-загальнонаціональні, тобто ті, що здійснюються на території всієї країни (вибори Президента, вибори парламенту);

-місцеві (вибори сільських, селищних, міських голів, депутатів рад різних рівнів).

За об'єктом обрання:

-вибори парламенту (парламентські);

-вибори на посаду Президента України (президентські);

-вибори представницького органу територіальної автономії (Верховної Ради Автономної Республіки Крим);

-вибори сільських, селищних, районних у містах, міських, обласних рад;

-вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення виборів:

-чергові: це вибори, що проводяться в період закінчення строку повноважень органів влади;

-позачергові або дострокові: це вибори, що проводяться у випадку дострокового припинення повноважень виборного органу влади чи посадової особи;

-повторні: це вибори, що проводяться у випадку, якщо попередньо проведені вибори визнані недійсними або такими, що не відбулися;

-вибори замість депутатів, голів рад, які вибули;

-вибори, що проводяться в разі утворення пової адміністративно-територіальної одиниці.

За правовими наслідками:

-дійсні, тобто такі, що проведені у визначеному законом порядку;

-недійсні, тобто такі вибори, в ході яких були допущені порушення, які вплинули на підсумки виборів.

Основні принципи виборів - це засади, на основі яких здійснюються вибори. У ст.71 Конституції України передбачається, що "вибори є вільними і відбуваються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення". Поряд з цими основними принципами є ще й додаткові, наприклад, свобода агітації, принцип вільного висування кандидатів та ін.

Що стосується виборчих прав громадян України, то вони регулюються Конституцією та відповідними виборчими законами, які в своїй сукупності по суті являють собою механізм реалізації даного права. Є всі підстави вважати, що виборче право - це гарантоване державою право громадян на участь у виборах.

В правовій літературі прийнято розрізняти активне і пасивне виборче право. Активне виборче право характеризується рядом активних дій по вибору того чи іншого кандидата і настає з 18 років, про умові, що такий громадянин має право голосу, тобто судом не визнаний не дієздатним. Пасивне ж виборче право - це право громадянина бути обраним в органи державної влади і місцевого самоврядування. Воно настає: по виборам депутатів місцевих рад і сільських, селищних та міських голів - 18 років (міст Києва і Севастополя - з 21 року); по виборам народних депутатів України - з 21 року, по виборам Президента України - з 35 років.

При реалізації громадянами своїх виборчих прав надзвичайно важливим є додержання принципів виборів. Такими є: 1) принцип вільних виборів - виборець сам вирішує, прийняти йому чи ні участь в голосуванні. Не припустимим є застосування підкупу, шантажу, погроз та інших незаконних засобів впливу на волевиявлення виборів, членів виборчих комісій та кандидатів на виборчі посади; 2) принцип загального виборчого права - включає в себе активне та пасивне виборче право (про це згадувалося вище). Слід відзначити, що для пасивного виборчого права українське законодавство встановлює як правило, не тільки більш високий віковий ценз, але і деякі інші вимоги. Наприклад, кандидат на пост Президента України повинен досягти віку 35 років, а також проживати в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років та володіти державною мовою; 3) принцип рівних виборів - кожен виборець має тільки один голос, може бути включений лише в один виборчий список і проголосувати тільки один раз; 4) принцип прямих виборів - поміж виборцем і кандидатом, якого він обирає не має будь-яких проміжних структур (наприклад, колегії виборців). Виборець голосує за обраного ним кандидата (партію чи партійний блок) безпосередньо; 5) принцип таємного голосування - суть його полягає в тому, що контроль за волевиявленням виборців забороняється. Голосування повинно відбуватися в спеціально підготовлених приміщеннях (кімнатах чи виборчих кабінах), знаходження в яких забороняється будь-якій людині, окрім самого голосуючого. Якщо виборець з поважної причини не може заповнити виборчий бюлетень, він може запросити допомогти йому в цьому іншого виборця. Виборча комісія не повинна також відповідати на запит зацікавлених осіб, відносно того, чи приймав участь у виборах конкретний виборець. Ці причини є конституційними, але існують і загальні, наприклад, законності, гласності, широкої участі населення у виборах та ін.

Порушення виборчих принципів - це серйозне порушення виборчих конституційних прав громадян і може мати дуже серйозні правові наслідки - як до визнання виборів не дійсними, а також притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Суб'єктивне пасивне виборче право, тобто право бути обраним, як і раніше, має свої особливості залежно від виду виборів.

Так, відповідно до ст. 76 Конституції та ст. 8 Закону України «Про вибори народних депутатів України», народним депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Президентом України, відповідно до ст. 103 Конституції, може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна і та сама особа не може бути обрана Президентом України більш як на два строки.

Принцип рівності виборчого права передбачає, що всі громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означає, що всі виборці мають однакову кількість голосів і кожний голос має рівну з іншими вагу, тобто кожний виборець однаково впливає на результати виборів.

Рівність голосів на виборах в Україні забезпечується утворенням виборчих округів з приблизно однаковою кількістю виборців, тобто за єдиними нормами представництва, окремо для кожного виду виборів, створенням рівних можливостей для кандидатів під час реєстрації їх виборчими комісіями, при веденні передвиборної агітації тощо.

При цьому здійснення громадянами України права обирати і бути обраними не залежить від їхньої раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак. Конституцією (ст. 64) та виборчим законодавством України встановлюється, що обмеження виборчих прав громадян України, не передбачених Конституцією, забороняються. Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» встановлено, що на місцевих виборах громадянин України одночасно може балотуватися кандидатом у депутати лише однієї ради або кандидатом на посаду відповідно сільського, селищного, міського голови. Разом з тим законодавством надається право одночасного балотування до Верховної Ради України і до місцевих рад. Проте депутатом громадянин може бути лише однієї ради.

З наданням чинності Закону України «Про вибори народних депутатів України» 1997 року були закладені основи нового порядку виборів: кількість голосів виборець матиме залежно від виду виборів, у яких він бере участь. Як відомо, до того часу в Україні виборці завжди мали по одному голосу, незалежно від виду виборів. На виборах народних депутатів України у 1998 році кожний виборець уперше мав два голоси -- по одному в одномандатному та багатомандатному загальнодержавному виборчих округах. Цей порядок збережений і нині.

На виборах Президента України кожен виборець має один голос.

На місцевих виборах виборець володіє також одним голосом відповідно до кожного із цих видів виборів.

Принцип прямого виборчого права визначає право громадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо. Конституцією передбачаються прямі вибори народних депутатів України, Президента, депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних та обласних рад та сільських, селищних, міських голів.

Принцип таємності голосування означає, що контроль за волевиявленням виборців не допускається, гарантується повна свобода волевиявлення. У рамках виборчого законодавства це досягається тим, що кожний виборець голосує особисто; голосування за інших осіб не допускається. Виборчий бюлетень заповнюється голосуючим у кабіні або в кімнаті для таємного голосування, без присутності стороннього. Виборець, який не має можливості заповнити бюлетень особисто, може запросити в кабіну для таємного голосування іншу особу на свій розсуд, за винятком членів виборчої комісії, кандидатів, які балотуються, їхніх довірених осіб, а також уповноважених осіб, представників партій, виборчих блоків партій, що беруть участь у виборах.

2. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

Добровільна відмова від вчинення злочину - це добровільне та остаточне припинення розпочатої діяльності при усвідомленні наявної можливості її успішного завершення. Особа безумовно і назавжди полишає готування до злочину або замах на нього. Добровільність полягає у відмові від доведення злочину до кінця з власної волі, без фізичного та психічного примусу з боку іншої особи. відмова від продовження злочинної діяльності може бути пов`язана з повним (виключає кримінальну відповідальність) або частковим (зменшує обсяг кримінальної відповідальності) відверненням шкідливих наслідків злочинних дій, що вчиняються. Добровільна відмова має певні об`єктивні та суб`єктивні межі, що створюються дуже специфічними факторами. Суб`єктивні межі: добровільна відмова можлива лише при усвідомленні наявності можливості безперешкодного чи з подоланням певних перешкод доведення злочинної діяльності до кінця, добровільною є відмова і при неусвідомленні особою наявності та нездоланної перешкоди.

Добровільна відмова можлива лише щодо злочину, який вчиняється з прямим умислом.

Мотиви відмови можуть бути будь-якими: страх відповідальності, жалість щодо потерпілого, сором тощо. Об`єктивні межі добровільної відмови визначаються станом незавершеності злочину. Незавершеність властива лише тим злочинам, які можуть мати стадії готування або замаху, що залежить від конструкції складу певного злочину або особливостей способу його вчинення. У злочинах із формальним складом, який не передбачає шкідливих наслідків як обов`язкових ознак, добровільна відмова можлива лише на стадіях готування і незакінченого замаху. У злочинах із матеріальним складом, який передбачає ці наслідки як обов`язкові, в окремих випадках добровільна відмова можлива і на стадії закінченого замаху. Напр., в умисних вбивствах між злочинними діями та їх наслідками - смертю жертви - може минути певний проміжок часу через повільний розвиток причинного зв`язку. Це утворює для винної особи можливість контролювати причинний зв`язок та, нейтралізувавши його, відвернути або не допустити настання злочинного наслідку - смерті. Добровільна відмова при готуванні та незакінченому замаху передбачає утримання від продовження злочинних дій. Якщо ж замах закінчений, але між вчиненням діяння та настанням шкідливих наслідків минув певний проміжок часу, а розвиток причинного зв`язку, що здійснюється самим винним чи з допомогою інших осіб, яка фактично відвернула загрозу та реальне заподіяння шкоди об`єкту злочину. Об`єктивні межі добровільної відмови визначаються й іншими факторами: способом вчинення злочину, місцем, часом обставинами, знаряддям і засобами вчинення злочину, фізичною силою, станом здоров`я винного тощо. У цілому вони мають створювати об`єктивну можливість успішного доведення злочину до кінця. У певних випадках межі добровільної відмови можна визначити остаточно лише за допомогою деяких об`єктивно-суб`єктивних факторів, зокрема: фізичного або психічного стану винної особи, який не перешкоджає діяти інтенсивно і цілеспрямовано при вчиненні злочину або не паралізує волю; усвідомлення наявності таких перешкод при доведенні злочину до кінця, які він може і згоден подолати; усвідомлення наявності таких невигідних для винного наслідків від вчинення злочину (напр., неминучої відповідальності), які він згоден сприйняти. При негативному значенні цих факторів відмова від вчинення злочину буде вимушеною. Утримання особи від повторення замаху на злочин, коли попередній замах був невдалим, добровільною відмовою не є, особа несе відповідальність на загальних підставах. Добровільна відмова співучасників від вчинення злочину оцінюється за критеріями ст.18 КК, однак, має особливості, зумовлені функціональною роллю співучасника. Така відмова стосується лише дій того співучасника, який до них вдався. Проте не виключається можливість спільного добровільного полишення співучасниками злочину, що вчиняється, або відвернення його наслідків. Організатор і підмовник можуть вжити заходів щодо полишення злочинних дій виконавцем або співвиконавцем злочину. Пособник злочину має до здійснення замаху сповістити виконавця або організатора злочину про свою відмову від участі у злочині або ж ліквідувати (нейтралізувати) створені ним умови щодо вчинення певного злочину чи вчасно сповістити орган влади про злочин, який готується. Відмова виконавця (співвиконавця) полягає в утриманні від виконання чи продовження злочинних дій або у відверненні настання шкідливих наслідків закінченого замаху на злочин. Добровільна відмова співучасника може відбуватися і як застосування необхідної оборони щодо виконавця, співвиконавця чи іншого співучасника, який відмовляється припинити розпочатий замах на злочин, примушує виконавця (співвиконавця) до продовження злочину чи перешкоджає відвернути неминучі шкідливі наслідки закінченого замаху. Від добровільної відмови слід відрізняти діяльне каяття - діяльність особи після вчинення закінченого злочину або закінченого замаху, що не дав бажаного наслідку, яка також може бути спрямована на відвернення більш тяжких наслідків.

Співучасть у вчиненні злочину

Співучастю, відповідно до ч.1 ст.19, визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину. Обов`язковими умовами співучасті є: 1)наявність двох або більше осіб (співучасників); 2) спільність дій співучасників у вчиненні одного і того самого злочину; 3) наявність умислу всіх учасників на вчинення такого злочину;4) наявність причинного зв`язку між діями кожного співучасника і єдиним злочинним результатом.

Можливі такі форми об'єднань співучасників:

· проста співучасть;

· складна співучасть.

Проста співучасть буває тоді, коли всі співучасники є виконавцями злочину. Наприклад, дві особи напали на третю і грабують її. Складна співучасть буває тоді, коли співучасники виконують різні ролі; один організує злочин, інший виконує його і т. д. Скажімо, один організував крадіжку, інший безпосередньо бере майно зі складу, хтось перевозить його, ще хтось переховує. За стійкістю навмисності розрізняють три форми співучасті:

1. Співучасть без попередньої домовленості, де діяльність одного співучасника поєднується з діяльністю інших у процесі вчинення злочину. Приміром, коли до злодія, який краде, приєднується особа, котра обіцяє придбати крадене.

2. Співучасть за попередньою домовленістю існує в елементарній формі та у формі організованої групи. У першому випадку має місце змова про вчинення одного злочину. Організована група - це стійке об'єднання, що здебільшого створюється для неодноразових злочинних дій, зокрема вимагань (рекет).

3. Злочинна організація - особливо стійка група осіб із розподілом ролей і функцій, з використанням спеціальних заходів конспірації, що ускладнює проблему їх викриття; наприклад, банда.

Залежно від функцій, покладених на співучасників злочину, розрізняють: виконавця, організатора, підмовника, підсобника. Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин.

Організатор - особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням.

Підмовник - це особа, яка схилила виконавців до вчинення злочину.

Підсобником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, сліди злочину або предмети, добуті злочинними діями.

На ступінь і характер участі кожного із співучасників у вчиненні злочину зважає суд, розглядаючи справу.

Список використаної літератури

1.Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 140-143

2.Закон України “про вибори народних депутатів” із змінами і доповненнями 18.10.01 № 2766-III//Відомості Верховної Ради 2001 - № 51-52-Ст.265.

3.Закон України “Про статус народного депутата України” від 17 жовтня 1992р.у редакції від 15.01 1998 // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 24. - Ст. 169

4.Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14.01.1998р. № 14/98-ВР//Відомості Верховної Ради України - 1998. - № 3-4 - Ст. 15.

5.Конституція України, 1996 р.

6. Кримінальний кодекс України, 2001р.

7.Клименко С.В. Кримінально-правові наслідки добровільної відмови від вчинення злочину / С.В. Клименко // Науковий вісник Дніпропетровської юридичної академії МВС. - Дніпропетровськ. - 2002. - №2.- С. 137-143.

8.Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Баулін Ю.В., Борисов В.І., Кривоченко Л.М. та ін. ; За ред. Сташиса В.В., Тація В.Я. - 4-є вид., перероб. і доповн. - К.: Право, 2010. - 456 с.

Размещено на Allbest.ru