Адміністративні послуги, що надаються публічною адміністрацією

Аналіз адміністративних послуг, їх класифікація та стандарти надання органами управління. Характеристика правовідносин, що склалися в сфері співпраці органів державного управління та місцевого самоврядування з представниками громадянського суспільства.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 12.05.2014
Размер файла 47,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністравні послуги, що надаються публічною адміністрацією

Зміст

  • Вступ
  • 1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи
  • 2. Поняття та особливості адміністративних послуг
  • 3. Класифікація адміністративних послуг
  • 4. Стандарти надання адмінстративних послуг
  • Висновки
  • Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми. Проголошена Конституцією України стратегія державної політики щодо формування громадянського суспільства визначила принципово нову роль держави у відносинах з людиною, яка із об'єкта застарілого радянсько-адміністративного винятково виконавчо-розпорядчого впливу та примусу з боку перетворюється на суб'єкт адміністративно-правових відносин, перед яким виконавча влада відповідальна за свою діяльність. Якісно новий правовий режим регулювання відносин між владними суб'єктами та громадянами - режим партнерських відносин, є визначальною ознакою демократичної країни, що зумовило потребу у комплексному реформуванні управлінських процесів в державі, інститутів українського адміністративного права. Тому використання зарубіжного досвіду з приводу надання адміністративних послуг та впровадження його до законодавства України є безумовно актуальним на сьогоднішній час.

На сьогодні першочерговою проблемою у сфері публічних послуг є необхідність припинення практики надання органами виконавчої влади платних послуг господарського характеру. Для цього, а також для впровадження справжньої ідеології служіння держави людині може використовуватись теорія адміністративних послуг, яка б визначила завдання сучасної демократичної держави, обґрунтовані критерії розмежування різних видів публічних послуг, ознаки адміністративних послуг, стандарти визначення якості адміністративних послуг тощо. Стосовно нормативної форми правового регулювання порядку надання адміністративних послуг можна відзначити, що свого часу Центром політико-правових реформ було підготовлено законопроект "Про управлінські (адміністративні) послуги". Але згодом стало очевидним, що його предмет суттєво перетинається з предметом регулювання проекту Адміністративно-процедурного кодексу України, адже в основу проекту закону "Про управлінські (адміністративні) послуги" було покладено ключові принципи, які стосуються відносин адміністративного органу з особою, і за змістом цей закон фактично дублюватиме положення проекту Кодексу, які стосуються розгляду та вирішення справ за заявами. Тобто в будь-якому випадку, навіть якщо в законі про адміністративну процедуру не буде вжито терміна "адміністративні послуги", він усе одно регулюватиме відносини щодо надання адміністративних послуг. Крім того, необхідно враховувати, що у випадку з адміністративними послугами завжди є або в ідеалі має бути ще спеціальне правове регулювання, тобто окремий законодавчий акт, у якому детально встановлюються особливості вирішення певної категорії справ. Зокрема має бути вказано: до якого саме органу слід звертатися, вимоги до форми та реквізитів заяви, строк вирішення справи, розмір плати тощо. Отже, закон про адміністративну процедуру має здійснювати загальне регулювання порядку розгляду та вирішення справ фізичних і юридичних осіб, в тому числі за їхніми заявами, а в спеціальних нормативних актах повинні визначатися особливості процедури надання окремих видів послуг. Вищезазначеним і зумовлена актуальність обраної теми курсової роботи - адміністративні послуги як інститут адміністративного права.

Об'єктом дослідження в роботі є правовідносини, що склалися в сфері співпраці органів державного управління та місцевого самоврядування з представниками громадянського суспільства - фізичними та юридичними особами приватного права. Предметом дослідження в роботі є адміністративні послуги як інститут адміністративного права.

Метою роботи є досягнення глибшого розуміння сутності адміністративних послуг, особливостей їх надання органами управління.

Для досягнення мети поставлені наступні завдання:

1. Здійснити огляд джерел за темою курсової роботи.

2. Виявити сутність поняття "адміністративні послуги" та дослідити особливості їх надання.

адміністративна послуга публічна адміністрація

3. Вивчити міжнародний досвід надання адміністративних послуг та запропонувати шляхи його впровадження в рамках вітчизняної правової дійсності.

4. Класифікувати адміністративні послуги. Для вирішення визначених завдань і досягнення поставленої мети були використані приватно-науковий (метод експертних оцінок) та загальнонаукові (діалектичний, системний, формально-логічний, метод аналізу і синтезу) методи дослідження, застосування яких визначило сукупність прийомів і операцій освоєння теми курсової роботи.

Курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів основної частини, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Інформаційною базою роботи є чинне законодавство України, наукові публікації, монографічні видання, підручники та інші джерела.

1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи

На жаль, категорія адміністративних послуг і досі залишається недостатньо дослідженою і дискусійною в юридичній науці взагалі й в адміністративному праві, зокрема. На важливість дослідження адміністративних послуг наголошують у своїх працях такі провідні вчені-адміністративісти, як В. Авер'янов, К. Афанасьєв, І. Голосніченко, В. Кампо, С. Ківалов, І. Коліушко, Т. Коломоєць, Р. Куйбіда, М. Тищенко, О. Кузьменко, Н. Нижник та ін. Зазначені праці є науковим фундаментом для подальшого дослідження у цьому напрямку, але всі вони стосуються лише окремих аспектів адміністративних послуг.

Щодо поняття адміністративних послуг вітчизняна наука адміністративного права поки що єдиної загальноприйнятної позиції не виробила. Більше того, сам термін "адміністративні послуги" поки що не сприйнятий усіма вітчизняними вченими та практичними працівниками. Тому питання адміністративних послуг в Україні потребують проведення ґрунтовних наукових досліджень та відповідного адміністративно-правового оформлення [21, с.137].

Для цілісного аналізу проблематики адміністративних послуг, насамперед, необхідно узагальнити саме визначення "адміністративної послуги" як категорії адміністративного права.

Поняття "адміністративної послуги" в цілому має те саме змістовне навантаження, що й "послуги" в приватно-правовому розумінні: це спрямована на задоволення певних потреб особи діяльність, яка здійснюється за її зверненням. Але якщо в приватному секторі асортимент послуг постійно розширюється з об'єктивних причин, то сфера адміністра - тивних послуг має певні обмеження, пов'язані з необхідністю нормативно-правового врегулювання діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з їх надання. Адже у рамках юридичного підходуправо органу влади надавати будь-яку послугу є його повноваженням. А відповідно до Конституції України повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування визначаються виключно законом.

Дослідження цієї проблематики в науці адміністративного права знаходяться на початковій стадії. Ознаки та види адміністративних послуг досліджує, зокрема, І.Б. Коліушко. Він зазначає, що послуги, що надаються органами держави та місцевого самоврядування, складають сферу публічних послуг. За ознаками суб'єкта, що надає публічні послуги, розрізняють державні (надаються органами виконавчої влади та державними підприємствами, установами та організаціями) та муніципальні (надаються органами місцевого самоврядування та комунальними підприємствами, установами, організаціями) послуги. До державних належать також послуги, які надаються органами місцевого самоврядування та недержавними установами, організаціями, підприємствами в порядку виконання делегованих державою повноважень, а до муніципальних послуг - послуги, які надаються за рахунок місцевих бюджетів та під відповідальність органів місцевого самоврядування [13, с.65].

Адміністративні послуги - це ті публічні (тобто державні та муніципальні) послуги, що надаються органами виконавчої влади, виконавчими органами місцевого самоврядування та іншими уповноваженими суб'єктами, і надання яких пов'язане з реалізацією владних повноважень.

Зокрема, І.Б. Коліушко виділяє такі ознаки адміністративних послуг:

1. Адміністративна послуга надається за зверненням фізичної або юридичної особи.

2. Надання адміністративних послуг пов'язане із забезпеченням юридично значущих умов для реалізації суб'єктивних прав конкретної приватної особи.

3. Адміністративні послуги надаються виключно адміністративними органами через реалізацію владних повноважень.

4. Право на отримання особою конкретної адміністративної послуги та відповідне повноваження адміністративного органу має визначатися лише законом.

5. Результатом адміністративної послуги є адміністративний акт - рішення чи юридично значуща дія адміністративного органу, яким задовольняється звернення особи [13, с.67].

Отже, адміністративні послуги є провідним засобом реалізації прав громадян у сфері виконавчої влади, адже абсолютна більшість справ, що вирішуються органами публічної адміністрації, ініціюються самими громадянами і стосуються їхніх суб'єктивних прав.

2. Поняття та особливості адміністративних послуг

Впровадження доктрини адміністративних послуг має здійснюватися на єдиних засадах, що вимагає визначення поняття "адміністративні послуги", з'ясування його ознак та співвідношення з іншими суміжними категоріями [21, с.95].

Методологічною основою доктрини адміністративних послуг є концепція служіння, тому категорія "адміністративних послуг" в своїй основі має те саме навантаження, що й в приватному праві, а саме - це діяльність щодо задоволення певних потреб особи, яка здійснюється за зверненням цієї особи.

Адміністративні послуги - це публічні послуги, які надаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, і надання яких пов'язане з реалізацією владних повноважень [17, с.93].

Ідентифікувати діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування як надання адміністративних послуг можна завдяки ознакам, які характеризуються адміністративні послуги:

1) адміністративна послуга надається за зверненням приватної фізичної або юридичної особи (далі - приватної особи). Контрольна діяльність (перевірки, ревізії, інспектування тощо) та інша "втручальна" діяльність адміністративного органу не є адміністративними послугами;

2) надання адміністративних послуг пов'язане із забезпеченням умов для реалізації суб'єктивних прав конкретної приватної особи. Найбільш типовими зразками адміністративних послуг є різноманітна діяльність щодо проведення реєстрації, видачі дозволів, ліцензій тощо;

3) адміністративні послуги надаються адміністративними органами і обов'язково через реалізацію владних повноважень. Поняття "адміністративного органу" вживається не тільки у статутному значенні - такими є органи виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування, - а й у функціональному. Тобто органом може вважатися будь-який суб'єкт (в тому числі установа, організація, підприємство незалежно від форми власності тощо), який на виконання закону чи у порядку делегування здійснює функції державного управління або місцевого самоврядування. Отримати конкретну адміністративну послугу можна, як правило, тільки в одному адміністративному органі. В цьому сенсі адміністративний орган володіє "монополією" на надання такої адміністративної послуги;

4) право на отримання особою конкретної адміністративної послуги та відповідне повноваження адміністративного органу має визначатися лише законом;

5) результатом адміністративної послуги в процедурному значенні є адміністративний акт - рішення або дія адміністративного органу, яким задовольняється звернення особи. Такий адміністративний акт має конкретного адресата - споживача адміністративної послуги, тобто особу яка звернулася за даною послугою [7, с.331].

Отже, адміністративна послуга - це спрямована на забезпечення (юридичне оформлення) умов для реалізації суб'єктивних прав фізичної або юридичної особи публічно-службова діяльність адміністративного органу, яка здійснюється за заявою цієї особи.

Сучасний стан надання адміністративних послуг характеризується багатьма недоліками об'єктивного та суб'єктивного характеру. Окремі проблеми зумовлені недосконалим законодавством, яке не завжди враховує потреби та інтереси приватних осіб при регулюванні їх відносин з адміністративними органами.

Серед таких недоліків можна виділити:

1) наявність необґрунтованих видів адміністративних послуг;

2)"подрібнення" адміністративних послуг на окремі платні послуги;

3) перекладання обов'язків адміністративних органів щодо збирання довідок, візування, погоджень тощо на приватних осіб;

4) необґрунтована платність окремих видів адміністративних послуг;

5) необґрунтовано високі розміри плати за окремі види послуг;

6) обмеженість днів та годин прийому громадян;

7) проблеми доступу до інформації необхідної для отримання адміністративних послуг;

8) необґрунтовано великі строки для надання окремих послуг;

9) суперечливе правове регулювання та неналежне регулювання процедурних питань;

10) фактичне зобов'язання приватних осіб отримувати супутні платні послуги, сплачувати "добровільні" благодійні внески.

Найбільш типовими порушеннями законодавства у сфері надання адміністративних послуг є вимагання документів, не передбачених законодавством, або у формі не передбаченій законодавством (нотаріально посвідчених копій документів тощо), та порушення строків надання окремих видів послуг.

Вкрай важливо зосередити увагу на вирішенні проблематики "переліків платних послуг", що надаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, утвореними ними установами, організаціями та підприємствами, що утримуються за рахунком коштів відповідних бюджетів.

На сьогодні інструмент "переліків платних послуг” використовується не для впровадження доктрини послуг (служіння), а з метою отримання коштів від приватних осіб. Більшість із видів діяльності передбачених у цих переліках не є адміністративними послугами тому що, або є загальними обов'язками усіх адміністративних органів (надання інформації, текстів нормативних актів, консультування тощо), або взагалі не пов'язані з реалізацією владних повноважень (ксерокопіювання, ламінування тощо).

Адміністративною послугою є лише результативна діяльність цілісного характеру, тому необхідно припинити практику стягування плати за окремі дії: надання бланків, оформлення документів тощо.

Підстави для платності надання публічної інформації, та для визначення розміру плати повинні бути визначені законом. При цьому палата за надання інформації може братися лише тоді, коли пошук інформації та її обробка вимагають значних затрат робочого часу, а її розмір повинен визначатися з урахуванням критеріїв обсягу інформації, суб'єкта запиту інформації, мети запиту тощо.

Інспекції та інші контролюючі органи не повинні надавати жодних платних послуг.

Бюджетні установи, організації та підприємства можуть надавати адміністративні послуги лише у випадку, коли це прямо передбачено законом, або якщо такі повноваження їм надані (делеговані) органом державної влади, органом місцевого самоврядування відповідно до закону.

Особливо гострими є проблеми віднесення окремих видів адміністративних послуг до платних, обґрунтованості визначення розмірів плати за них, прозорості цього процесу. Через невпорядкованість даної сфери суспільних відносин сьогодні за адміністративні послуги стягується і державне мито, і податкові збори, та інші форми платежів [18, с.27].

За загальним правилом адміністративні послуги повинні бути платними, тому що:

1) це справедливо, адже одні особи ніколи не звертаються за певними послугами, а інші регулярно. Фінансування надання послуг окремим особам за рахунок публічних коштів означало б перекладення зобов'язань зі споживача послуги на суспільство в цілому;

2) це може запобігати корупції, адже законна та прозора плата за послугу дає споживачеві право вимагати її належної якості;

3) плата за послуги може бути дієвим інструментом підвищення якості надання адміністративних послуг, якщо від цих коштів залежатиме фінансування відповідного адміністративного органу та преміювання службовців.

Безплатними для громадян повинні бути адміністративні послуги у справах пенсійного та соціального забезпечення, а також у справах, які безпосередньо стосуються реалізації основних прав і свобод людини (наприклад, видача першого загальногромадянського паспорта). Безоплатними можуть бути також послуги у випадках, коли розмір плати не виправдовує витрат, пов'язаних з її адмініструванням.

Плата за адміністративні послуги повинна визначатися:

1) законом або в порядку, встановленому законом;

2) у фіксованому розмірі;

3) як правило, на основі середньої собівартості надання даного виду послуг;

4) з обов'язковим проведенням консультацій з громадськістю (потенційними споживачами послуг).

У виняткових випадках, розмір плати за адміністративну послугу може бути вищим собівартості, наприклад у разі, якщо це пов'язано з винятковими вимогами особи (наприклад, за терміновість).

Потребують удосконалення також механізми оплати адміністративних послуг. Якщо розмір плати невисокий, а ймовірність прийняття негативного рішення незначна, то оплата може здійснюватися перед або разом з поданням заяви на отримання адміністративної послуги.

Якщо розмір плати за послугу високий, а дискреційні повноваження (можливість розсуду) органу широкі, доцільно, щоб плата вносилася після прийняття позитивного рішення. У таких випадках можуть стягуватися окремо витрати на провадження. Доцільно, щоб розмір цієї плати також визначався централізовано у фіксованому розмірі. Адміністративних послуг з таким порядком оплати повинно бути якнайменше.

Для оплати адміністративних послуг соціально-вразливими категоріями громадян повинні використовуватись не пільги, а механізми адресної допомоги або компенсацій.

3. Класифікація адміністративних послуг

Класифікацій адміністративних послуг може бути багато. Наприклад, за критерієм платності адміністративні послуги можуть поділяти на платні й безоплатні для особи. Залежно від суб'єкта, який надає адміністративні послуги, їх можна поділити на державні адміністративні послуги і муніципальні адміністративні послуги. Важливими є насамперед ті класифікації, які мають практичне значення, тобто дають можливість давати рекомендації щодо покращення системи надання адміністративних послуг.

Одним із таких критеріїв класифікації можна назвати рівень встановлення повноважень щодо надання адміністративних послуг та правового регулювання процедури їх надання, зокрема:

1) адміністративні послуги з централізованим регулюванням (закони, акти Президента, Кабінету Міністрів та центральних органів виконавчої влади);

2) адміністративні послуги з локальним регулюванням (акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади);

3) адміністративні послуги зі "змішаним" регулюванням (коли здійснюється водночас і централізоване, й локальне регулювання). Така класифікація дає змогу виробити кілька правил щодо впорядкування системи надання адміністративних послуг, особливо щодо послуг з локальним регулюванням. [19, с.63-103]

Не повинно бути ситуацій, коли орган влади вирішив видавати дозволи на щось, хай і обґрунтовано, але при цьому іще не розв'язав питання процедури надання цієї послуги і не створив матеріально-організаційних умов для її надання. По-друге, стосовно "локальних" адміністративних послуг найбільшу активність у частині перегляду та вдосконалення організації їх надання можуть проявити органи місцевого самоврядування. Як показує практика, в багатьох випадках у локальних актах недостатня увага приділяється процедурному аспекту регулювання. Приміром, у Львові в Положенні про порядок приєднання нежитлових приміщень не визначено строків розгляду даної категорії справ, є нечіткими положення щодо вартості та порядку оплати цієї послуги. Прямо не визначено навіть суб'єкта, який приймає рішення у справі, бо це може бути або міськвиконком, або районна адміністрація, але критеріїв для розмежування повноважень немає. Щодо послуг зі змішаним регулюванням, то тут також є можливості більш чітко виписати процедуру їх надання. У деяких "змішаних" послугах за наявності локального регулювання пріоритет надається саме останньому. Наприклад, у разі затвердження місцевими радами міст обласного значення місцевих правил забудови не застосовуються типові регіональні правила забудови.

Наступним критерієм класифікації адміністративних послуг, який може мати і теоретичне, і практичне значення, є зміст адміністративної діяльності щодо надання адміністративної послуги. Це зокрема, реєстрація, надання дозволу (ліцензії), сертифікація, атестація, верифікація, нострифікація, легалізація, встановлення статусу тощо. Але часто навіть за однією назвою криється різне змістове навантаження. Так, при реєстрації державного акта про право власності на земельну ділянку первинним є інтерес держави щодо обліку землевласників та гарантування прав останніх, а при реєстрації суб'єктів діяльності первинним є бажання особи отримати дозвіл на зайняття підприємницькою діяльністю. І хоча в усіх справах вчиняється або приймається індивідуальний адміністративний акт, для особи принципово важливим є його остаточне оформлення, наприклад, отримане на руки свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. Тому у визначенні процедури надання адміністративної послуги необхідно орієнтуватися саме на кінцевий результат, якого очікує споживач. [22, с.311]

Можна класифікувати адміністративні послуги за галузями законодавства, точніше, за предметом (характером) питань, за розв'язанням яких звертаються особи до адміністративних органів. Серед них можна виділити підприємницькі (або господарські), соціальні, земельні, будівельно-комунальні, житлові та інші види адміністративних послуг. При цьому під соціальними адміністративними послугами розуміються послуги, пов'язані з реалізацією владних повноважень, приміром, призначення державної соціальної допомоги тощо. Прикладом земельних адміністративних послуг може бути прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у користування, а прикладами підприємницької адміністративної послуги - реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, видання ліцензій тощо. Такий підхід не вступає в жодну суперечність із загальним поняттям "адміністративні послуги", оскільки всі ці відносини належать до галузей законодавства, які "виросли" з адміністративного права і мають адміністративний характер. У процедурному аспекті також не видно жодних суттєвих відмінностей між цими послугами: надають їх адміністративні органи, процедурний результат той самий - рішення адміністративного органу. Аналіз виділених вище груп послуг засвідчує наявність у них і деяких власних формальних та змістових ознак.

Наприклад, нормативна база щодо соціальних питань характеризується надзвичайною "рухливістю", наявністю багатьох змін та доповнень, хоча здебільшого є досить детальною. Соціальні послуги, як правило, надаються на найнижчих рівнях влади, що цілком виправдано, адже коло споживачів таких послуг досить широке і для останніх зручно, коли відповідні служби стоять якнайближче до них. Скажімо, дуже зручно, якщо за призначенням житлових субсидій можна звертатися через житлово-експлуатаційні організації. До речі, із прикладу призначення житлових субсидій можна запозичити інший позитивний досвід надання адміністративних послуг: порівняно велика кількість прийомних годин, обгрунтований перелік документів, що вимагаються, тощо. Реальне надання деяких соціальних послуг тісно пов'язане з наявністю відповідних ресурсів, адже для особи важливо, щоб допомогу не лише призначили, а й виплатили, і бажано вчасно. Тому необхідно бути обережним із запровадженням додаткових соціальних послуг, оскільки це іноді може призводити до протилежних наслідків. Наприклад, встановлення додаткової матеріальної допомоги місцевою владою може, навпаки, призводити до соціальної несправедливості, якщо в місцевому бюджеті немає достатніх ресурсів, щоб надавати таку допомогу не вибірково, а певному колу осіб за чіткими критеріями. Зважаючи, що у більшості соціальних послуг вимоги досить схоже: довідки з житлово-експлуатаційної контори, довідки про доходи тощо, доцільно розглянути питання про можливість встановлення ефективного документообігу, наприклад, між соціальними відділами і житлово-експлуатаційні організаціями та податковими органами. [23, с.26]

Порядок надання більшості адміністративних послуг, пов'язаних із підприємництвом, також доволі детально прописаний на загальнодержавному рівні, а сама процедура виглядає досить виваженою і оперативною. Щоправда, у цій сфері адміністрація проявляє часто невиправдану "активність", запроваджуючи нові послуги. Приміром, у Львові передбачено обов'язок отримання "паспорта на озвучення об'єкта" для об'єктів торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, якщо їх власники бажають використовувати звуковідтворюючі засоби, тобто хочуть, щоб у їхніх закладах грала музика. У такому паспорті повинна міститися навіть назва технічного засобу (магнітофону тощо), назви радіо - і телепрограм та деяка інша інформація. Проте варто зважати, що кожна така "послуга" зайвим тягарем лягає на підприємця і може використовуватись для необґрунтованого тиску при перевірках.

Щодо послуг, пов'язаних із землею, то фактично існує три види таких послуг: надання земельної ділянки у власність або користування, реєстрація прав власності на земельні ділянки, видача різних довідок.

Питання будівництва та благоустрою регулюються переважно актами локального рівня, тому і можливостей для спрощення процедур тут не бракує. Скажімо, можна спростити процедури витребування документації від бюро технічної інвентаризації, якщо створити ефективну систему документообігу.

Житлові питання залишають враження радянського анахронізму, і очевидно, що у цій сфері існує нагальна потреба оновлення законодавства, причому зі зміною принципів державної житлової політики. Фактично послуг тут не так багато, адже крім взяття на квартирний облік та видачі ордерів у громадян мало інших причин звертатися до адміністративних органів. Багато житлових питань вирішуються колективним методом (тобто не індивідуально), і не завжди за ініціативою осіб, яких стосуватиметься рішення. Це, зокрема, стосується таких справ як капітальний ремонт житлового фонду, зняття з балансу міської ради приватизованих будинків, зміна статусу гуртожитку тощо. Але доки частка державної та комунальної власності в житловому фонді буде суттєвою, і порядок вирішення цих питань теж потрібно вдосконалювати.

Отже, на сьогодні видається за доцільне зосередитися над виробленням єдиної доктрини адміністративних послуг та її впровадження у життя. Це можна зробити, наприклад, шляхом прийняття програмного документа уряду який став би базисом для відновлення порядку в цій сфері. Відповідно, в перспективі загальний закон про публічні послуги (чи про адміністративні послуги) якщо і потрібен, то він мав би не так регулювати процедуру їх надання, як визначати види послуг, які може і повинна надавати держава і місцеве самоврядування, унормувати питання плати за послуги тощо.

4. Стандарти надання адмінстративних послуг

Беручи до уваги різновидність адміністративних послуг, слід зазначити, що всі вони повинні відповідати критеріям встановлених законодавцем стандартам якості надання адміністративних послуг.

Під стандартами якості адміністративних послуг слід розуміти мінімальні вимоги щодо надання адміністративної послуги, що їх повинен забезпечити адміністративний орган, а також критерії, за допомогою яких можна оцінити, наскільки споживач адміністративної послуги буде задоволений її наданням. [24, с.4-8]

При визначенні стандартів якості адміністративних послуг необхідно враховувати такі критерії:

1) результативність. Адміністративний орган повинен скерувати свою діяльність на те, щоб задовольнити потребу особи, тобто надати їй адміністративну послугу. Орган повинен орієнтуватися на досягнення результату, а не лише формально дотримуватися правил;

2) простота. Вимоги, які ставляться до приватної особи для отримання послуги, повинні бути обґрунтованими і найпростішими. Спілкування між адміністративними органами (погодження, експертизи, повідомлення) повинно здійснюватися переважно всередині адміністрації, без залучення особи. При вдосконаленні правового регулювання необхідно максимально спрощувати правила і порядок надання послуг;

3) строковість, оперативність та своєчасність. Часове обмеження щодо надання адміністративної послуги означає, що послуга повинна надаватися не пізніше визначеного строку (строковість), за можливістю якнайшвидше (оперативність) та з урахуванням конкретних потреб особи у певній ситуації (своєчасність). Своєчасність вимагає, щоб, зважаючи на особливості окремо взятої ситуації, орган в окремих випадках діяв навіть швидше, ніж того вимагає закон. За цими ознаками своєчасність є найвищою оцінкою якості надання послуги;

4) зручність. Зручно, коли всі або більшість адміністративних послуг можна отримати в одному місці (тут же оплатити їх тощо) і коли особа змушена спілкуватися з органом влади не більше двох разів (коли звертається за послугою і коли отримує позитивний результат). Зручність може включати в себе доступність (фізичну або територіальну наближеність), тобто можливість особи без непомірних (непропорційних) витрат часу, коштів та особистих зусиль відвідувати адміністративний орган. Зручно, коли особа може завітати до адміністративного органу не тільки в робочі дні й години, а й, наприклад, у вихідний день чи ввечері. Цей критерій також означає, що особі надається максимум способів звернення за послугою чи за інформацією щодо неї (наприклад особисто, поштою, електронною поштою тощо) тощо;

5) чутливість. Орган та його працівники повинні ставитися до кожної особи як до найважливішого споживача/клієнта. Службовець, який спілкується з приватною особою, повинен роз'яснювати їй її права та обов'язки, повідомляти іншу необхідну інформацію, тобто сприяти особі в позитивному вирішенні її справи;

6) відкритість. Інформація, необхідна для отримання адміністративної послуги, повинна бути відкритою та легкодоступною. Адміністративний орган повинен консультувати споживачів послуг з усіх питань, пов'язаних з отриманням послуг;

7) рівність. Адміністративний орган повинен однаково (однаково доброзичливо) ставитися до всіх споживачів адміністративних послуг. Це також означає, що однакові справи повинні вирішуватись однаково, в однаковий строк, з однаковими вимогами тощо;

8) мінімальна (справедлива) вартість. Особа не повинна відчувати себе ошуканою державою. Вартість послуги, за загальним правилом, не повинна перевищувати вартості фактичних витрат на надання цього виду послуг. Стандартом також має бути визначення плати за адміністративну послугу в фіксованому розмірі централізовано (це означає, що послуга коштує однаково в різних місцевостях держави тощо). Сюди ж можна включати зручність оплати.

Висновки

Отже, адміністративна послуга - це спрямована на забезпечення (юридичне оформлення) умов для реалізації суб'єктивних прав фізичної або юридичної особи публічно-службова діяльність адміністративного органу, яка здійснюється за заявою цієї особи.

Сучасний стан надання адміністративних послуг характеризується багатьма недоліками об'єктивного та суб'єктивного характеру. Окремі проблеми зумовлені недосконалим законодавством, яке не завжди враховує потреби та інтереси приватних осіб при регулюванні їх відносин з адміністративними органами.

Серед таких недоліків можна виділити:

1) наявність необґрунтованих видів адміністративних послуг;

2)"подрібнення" адміністративних послуг на окремі платні послуги;

3) перекладання обов'язків адміністративних органів щодо збирання довідок, візування, погоджень тощо на приватних осіб;

4) необґрунтована платність окремих видів адміністративних послуг;

5) необґрунтовано високі розміри плати за окремі види послуг;

6) обмеженість днів та годин прийому громадян;

7) проблеми доступу до інформації необхідної для отримання адміністративних послуг;

8) необґрунтовано великі строки для надання окремих послуг;

9) суперечливе правове регулювання та неналежне регулювання процедурних питань;

10) фактичне зобов'язання приватних осіб отримувати супутні платні послуги, сплачувати "добровільні" благодійні внески.

З огляду на зарубіжний досвід організації надання адміністративних послуг громадянам та оцінки якості надання таких послуг, потрібно зазначити, що світова практика бере за основу оцінки якості думку безпосередньо споживача. Ще наприкінці 80-х років ХХ ст. такий орієнтир було визнано найважливішим. Протягом 90-х років багато країн світу, в тому числі Велика Британія, США, Канада, Швеція, Фінляндія, запровадили систему оцінювання роботи урядових органів, саме з надання адміністративних послуг, що ґрунтується на очікуваннях й уподобаннях споживачів.

Одним із таких критеріїв класифікації можна назвати рівень встановлення повноважень щодо надання адміністративних послуг та правового регулювання процедури їх надання, зокрема:

1) адміністративні послуги з централізованим регулюванням (закони, акти Президента, Кабінету Міністрів та центральних органів виконавчої влади);

2) адміністративні послуги з локальним регулюванням (акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади);

3) адміністративні послуги зі "змішаним" регулюванням (коли здійснюється водночас і централізоване, й локальне регулювання). Така класифікація дає змогу виробити кілька правил щодо впорядкування системи надання адміністративних послуг, особливо щодо послуг з локальним регулюванням.

На сьогодні видається за доцільне зосередитися над виробленням єдиної доктрини адміністративних послуг та її впровадження у життя. Це можна зробити, наприклад, шляхом прийняття програмного документа уряду який став би базисом для відновлення порядку в цій сфері. Відповідно, в перспективі загальний закон про публічні послуги (чи про адміністративні послуги) якщо і потрібен, то він мав би не так регулювати процедуру їх надання, як визначати види послуг, які може і повинна надавати держава і місцеве самоврядування, унормувати питання плати за послуги тощо.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України: від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст.141

2. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 20012 р. № 3723-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, № 52, ст.490

3. Деякі питання надання адміністративних послуг, видачі документів дозвільного характеру: Постанова КМУ від 1 липня 2013 р. N 724 // Інфодиск "Законодавство"

4. Про заходи щодо упорядкування адміністративних послуг: Постанова КМУ від 17 липня 2009 р. N 737 // Інфодиск "Законодавство"

5. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід та пропозиції для України / авт. - упоряд.В.П. Тимощук. - К., 2013. - 496 с.

6. Атаманчук Г.В. Обеспечение рациональности государственного управления. - М.: Юрид. лит., 1990. - 352 с.

7. Басов А.В. Вдосконалення структури викладання навчальних дисциплін адміністративно-правового циклу як фактор підвищення якості управлінської підготовки персоналу для органів внутрішніх справ / А.В. Басов // Теорія та практика забезпечення якісного управління у сфері діяльності органів внутрішніх справ: зб. матеріалів міжнар. наук. - практ. конф. (Київ, 27 лист. 2009 р.) / упоряд.: Т.О. Проценко, І.П. Голосніченко, О.Г. Циганов, П.П. Кульчицький; за заг. ред. Т.О. Проценка. - К.: ДНДІ МВС України, 2009.

8. Бачило И.Л. Функции органов управления: / Правовые проблемы оформления и реализации /. - М.: Юрид. лит., 1976. - 197 с.

9. Бідняк М.Н. Організація управління: Навч. посібник. - К.: А.С.К., 2013. - 176 с.

10. Братута О.М. Напрями вдосконалення роботи місцевих органів влади у нових умовах господарювання // Економіка України. - 2010. - №8. - С.84-87.

11. ГоловченкоВ.О. Теоретичні та політико-правові аспекти ефективності державного управління // Право України. - 1997. - №5. - С.93-95

12. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / Авер'янов В.Б. - К.: Юстініан, 2012. - 288 с.

13. Коліушко І.Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні: Монографія. - К.: Факт, 2002. - С.71.

14. Мельниченко В.І. Влада на місцях. Баланс прав і обов'язків // Віче. - 2011. - №4. - С.11

15. Нижник Н.Р. Проблема формування системи органів державної влади // Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність [Матеріали наук. - практич. конференції 22-23 листопада 1996 р. - К.: Генеза, 1997. - С.187-189.

16. Органи державної влади в Україні / За ред. В.Ф. Погорілка: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім.В.М. Корецького, 20012. - С.179.

17. Панов М.І., Воронов М.П. Питання вдосконалення правового регулювання нормотворчої діяльності органів державної влади і самоврядування України // Правова держава Україна: Проблеми, перспективи розвитку: Короткі тез. доп. та наук. повід. респ. нопр. конфер.9-11 лист. 2012 р. - Х.: Нац. юр. ак-я Укр., 2012. - С.92-94.

18. Пахомов І.В. Централізація і децентралізація виконавчої влади в сучасній Україні // Право України. - 1997. - №12. - С.18-19.

19. Погорілко В.Ф. Загальні засади конституційного ладу України // Конституційне право України / За ред.В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. - К.: Український центр правничих студій, 2010. - С.63-103.

20. Резолюція Ради Безпеки ООН 1373 (2001) = UN Security CouncilResolution 1373 (2001) // [Електронний ресурс]. - Режим доступу www.un.org/russion/document/scresol/res2001/res1373. htm.

21. Столбова В.В. Надання якісних послуг у адміністративній діяльності міліції як необхідна складова формування її позитивного іміджу / В.В. Столбова // Запровадження у Міністерстві внутрішніх справ України системи управління якістю: проблеми і перспективи: зб. матеріалів наук. - практ. конф. // упоряд.: В.В. Столбова, О.Г. Циганов; за заг. ред.О.Н. Ярмиша. - К.: ДНДІМВС України, 2008. - 199 с.

22. Тодыка Ю.Н., Супрунюк Е.В. Конституция Украины: Основа стабильности конституционного строя и реформирования общества. - Симферополь: Таврия, 2012. - 311 с.

23. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С.26.

24. Шевчук С.В. Делегирование государственных полномочий как реализация компетенции государственного органа // Юрид. практика. - 1997. - №7. - С.4-8.

25. Эффективность и качество управленческой деятельности // Под общ. ред.В. В. Цветкова. - К.: Наук. думка, 2009. - 307 с.

26. Юзьков Л.П. Конституційно-правові основи виконавчої влади в Україні // Вісн. АПН Укр. - 2010. - №1. - С.69-73.

27. Яворский В.Д., Любченко П.Н. Теоретические аспекты правового регулирования компетенции местных органов исполнительной власти и самоуправления // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - №32. - Х.: Нац. юр. акад. України, 2010. - С.31-34.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.