Форми власності в Україні на початку XXI століття, стан, динаміка, перспективи

6) запровадження процедури приватизації, яка не мала зворотного ходу; пільги працівникам підприємств, які підлягали приватизації; використання переважно конкурентних способів приватизації;

7) створення фінансової інфраструктури для обслуговування обігу сертифікатів;

8) рівний доступ до приватизації власників приватизаційних сертифікатів».

Отже, принципи приватизації в Україні, закладені на початку її здійснення, декларуючи соціальну спрямованість, вільний вибір, конкурентність і прозорість процесу, не передбачали запуску механізму відповідальності приватного власника, адекватної ступеню суспільної значущості об'єкта привласнення, знімаючи цю відповідальність з держави. Таким чином, в Україні приватизація була використана як інструмент зміни державної форми господарювання на недержавну без урахуванню істотного чинника - «права - обов'язки».

Необхідна передумова успішного здійснення приватизації - наявність науково обґрунтованої методології дослідження власності.

Роздержавлення націлене на зміну відносин власності на засоби виробництва для їх ефективнішого використання і відтворення; створення середнього класу власників як основи для багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки; структурну перебудову економіки; розвиток конкуренції та обмеження монополізму; залучення іноземних інвестицій

Виходячи з цього, а також враховуючи, що визначальним елементом власника є суспільний характер відносин, суб'єктом яких він виступає, і «ступінь загальносуспільної значущості об'єкта привласнення є визначальним критерієм встановлення прав та обов'язків щодо нього», можна стверджувати, що перехід прав власності означає перехід обов'язків від одного власника до іншого.

Політика трансформації відносин власності шляхом різкого тотального обмеження ролі держави в економічному регулюванні, виробництві товарів і наданні послуг, фінансовій підтримці підприємств за умови нерозвинутості ринкових регулюючих механізмів призвела до різкого обвалу економіки України на початку 90-х років минулого століття

1990-1994 рр. стали «періодом прогресуючого прискорення темпів економічного падіння». За цей час скорочення ВВП сягнуло 46,5%, а промислового виробництва - 40,4%, причому в 1994 р. зазначені показники становили, відповідно, 22,9% і 27,3%. Головними чинниками спаду стали радикальні інституціональні зміни, обвальний розрив економічних зв'язків з руйнуванням СРСР і РЕВ, наслідки системної кризи народного господарства СРСР, успадковані структурні деформації, технологічна криза, застаріла технологічна база, затратність економіки, складна екологічна ситуація.

За висновками міжнародних експертів, в Україні можна було спостерігати загальну розбалансованість економічної стратегії держави, викликану недосконалістю інституціонального та організаційно-правового оформлення відносин власності в умовах переходу до ринку.

Слід враховувати ту обставину, що за 1991-1994 рр. відбулися істотні зміни у структурі економіки країни. Значною мірою це було результатом роздержавлення та приватизації майна державних підприємств. Ці інструменти і досі залишаються основними для здійснення державної політики трансформації відносин власності в Україні. З 1992 р. до липня 2004 р. змінено форму власності 94031 об'єкта, з яких 25471 - об'єкти державної форми власності та 68560 - комунальної. Кошти, одержані від продажу майна державних підприємств, перераховуються до державної скарбниці та використовуються для вирішення економічних проблем і задоволення соціальних потреб суспільства. За цей період від приватизації державного майна до загального фонду державного бюджету України перераховано 13261120,1 тис. грн.

Процеси роздержавлення і приватизації в Україні привели до глибокої ринкової трансформації економічної структури країни, в якій на початок 2004 р. частка державних підприємств і організацій державної форми власності становила тільки 4,4%.

За видами економічної діяльності частка державних підприємств, установ і організацій у різних сферах становить від 0,1% до 20% і тільки у сфері державного управління - 45,4% (16185 установ). При цьому частка об'єктів колективної форми власності сягає 57,5% (найвищим цей показник є у сфері фінансової діяльності - 84,9%, промисловості - 65,7%, будівництві - 61,6%, а також оптовій та роздрібній торгівлі - 58,9%), а частка об'єктів приватної форми власності - 29,6% (найвищим цей показник є у сфері сільського господарства - 65,4% і торгівлі - 38,5%).

За період з 1998 р. до травня 2004 р. в Україні приватизовано 754 об'єкти соціальної сфери, які належали до державної форми власності, та 330 об'єктів групи Ж - відповідно, до комунальної. Близько 58% об'єктів приватизовано на конкурентних засадах. З умовою збереження профілю діяльності приватизовано близько 66% загальної кількості об'єктів приватизації соціальної сфери

Висновок

З вищесказаного видно, що головними формами власності виступають:

- індивідуальна;

- приватна;

- колективна,

- державна;

- корпоративна.

Кожна з цих форм власності має свою історію виникнення і особливу природу економічного життя. В свою чергу форми власності формують відносини власності.

Відносини власності виконують системоутворювальну функцію в структурі економічних відносин. Вони визначають:

- спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;

- соціальну структуру суспільства, його поділ на класи;

- характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту;

- специфіку обміну та розподілу створюваного продукту;

- мету виробництва та характер управління економічними процесами.

Для України, на сьогоднішній день, визначальною досить стає приватна форма власності, але при цьому аж ніяк не зменшується роль державної та колективної форми власності, хоча остання зазнає радикальних змін. Перешкодами на шляху формування прогресивних форм власності, і , як результату - форм виробництва на сьогоднішній момент слід вважати необ'єктивне правове поле і деструктивне втручання в економіку як з боку органів влади, так і неформальних елементів.

Приватизація в Україні, замінюючи власника-державу на власника - приватну особу, сприяє тому, що держава, з одного боку, поступово передає права власника більш ефективному (з точки зору оцінки комерційного ефекту) власникові, а з іншого - самоусувається від обов'язків, зумовлених згаданим «ступенем загальносуспільної значущості» об'єкта приватизації.

Таким чином, якнайшвидше досягнення позитивного соціально-економічного ефекту ринкової трансформації відносин власності було б можливим, якби концепція приватизації в Україні передбачала перехід цих обов'язків до нового власника або залишення їх за державою. Останнє досягається країнами світу з різним рівнем розвитку ринкових відносин шляхом використання значно поширеного інституту «золотої акції» - спеціального права держави, що дає можливість нівелювати діяльність підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, але приватизуються.

Як наслідок, один з найважливіших критеріїв формаційного розвитку - критерій власності - зазнає настільки глибоких перетворень, що у кінцевому підсумку втрачає можливість виконувати свою головну формаційно-утворюючу функцію. Функція власності, що є основою формування соціально-класових відносин, владних та управлінських структур суспільства, поступово само заперечується.

Список використаних джерел

1) Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. - К.: МАУП, 1998.

2) Мкртчян А.Собственность - вопросы трактовки. «Экономическиенауки» № 1, 1987,с.20-21.

3) Основи економічної теорії/ С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко та ін. За ред. С.В. Мочерного. - К.: ВЦ «Академія», 1997.

4) Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства/ Б.Д. Лановик, З.М. Матисякевич, Р.М. Матейко та ін. - К.: Генеза, 194.

5) Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. - М.: «Дело ЛТД», 1993.

6) Каутський К. Материалистическое понимание истории. - М., 1931. - Т. 2. - С. 434.

7) Маркс К. Капітал, том четвертий. Твори. Т. 26, ч. III, с. 310.

8) Маркс К. Економічні рукописи... Твори. Т. 46, ч. І, с. 176.

9) Маркс К. Злиденність філософії. Твори. Т. 4, с. 165.

10) Б. Гаврилишин (Дороговкази в майбутнє. - К., 1990)

11) Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика. Монографія. К., НІСД, 2003, с. 98.

12) Гальчинський А., Геєць В., Кінах А., Семиноженко В. Інноваційна стратегія українських реформ. К., «Знання України», 2002, с. 40.

13) Маконнелл. К., Брю. С. Экономикс : принципы, проблемы и политика. - М.: Республика. 1992. Т. 1.

14) Новое индустриальное общество. - М., 1969.

15) Емченко В.Н. Методология исследования отношений обшественной собственности. К., «Наукова думка», 1987, с. 24.

16) Древнєє общество или исследование линий человеческого прогресса от дикости через варварство к цивилизации. - Л., 1935.

17) Жадан І.О. Теоретико-методологічні засади формування системи управління державними корпоративними правами в Україні (Автореферат дис. к. н. з державного управління). К., 2004, с. 7.

18) Капелюшников Р.,Демина Н. Влияние.характеристики собственности на результати зкономической деятельности промьішленньїх предприятий.

19) «Вопросы экономики» № 2, 2005, с. 59.

20) Білик М.Д. Управління фінансами державних підприємств. К., т-во «Знання», 1999, с. 7.

21) Напрями та механізми удосконалення управління державною власністю. Наукова доповідь. К.. Об'єднаний інститут економіки НАН України, 2004, с.6.

22) Мильнер Б. Исполнительнаявласть: принципиорганизациииуправлення.

23) «Вопросьі зкономики» № 7, 2000, с. 103.

24) Государственное регулирование зкономики и зкономическая политика. Учебное пособие. Казань, Изд-во КФЗИ, 2000, с. 44.

25) Статистичний щорічник України за 1998 р., с. 307

26) Голиков В.И., Николяк А.В., Голикова Н.В. Предприятия в системе государственного управлення и регулирования. К., Ин-т зкономического прогнозирования НАНУ, 1998, с. 111

27) Касьянов П.В. Переходкустойчивому развитию: зколого-зкономические предпосьшки. М., Изд-во НУМЦ Госкомзкологии России, 1998

28) Концептуальньїе положення по решению проблем собственности на природ-ньіе ресурси. «Зкономика природопользования. Обзорная информация» № 5, М., ВИНИТИ, 1997.

29) Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С, Коваль Я.В. та ін. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. К., РВПС України НАН України, 1999

30) Лукінов І. Економічні трансформації. К., АТ «Книга», 1997, 456 с.

31) Закон України «Про державну програму приватизації». «Відомості Верховної Ради України» № 33-34, 2000, с. 272

32) Гєєць В. Економіка України: моделі реформування, зміна структури та прогноз розвитку. К., 1999, 120 с; Економіка України: потенціал, реформи, перспективи. Т. 2.

33) Проблеми реформування відносин власності в Україні (За редакцією В.Ф. Бесєдіна і О.Ю. Рудченка). К., НДЕІ, 1996, 312 с.

34)Чєчєтов М., Жадан І. Державне регулювання та державне підприємництво: міфи і реальність. «Економіка України» № 12, 2001, с. 11

Размещено на Allbest.ru