Форма державного устрою

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ФОРМИ ТА ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ

1.1 Класифікація сучасних форм держави

1.2 Поняття та сутність державного устрою

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТЕРИТОРІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО УСТРОЮ ДЕРЖАВИ

2.1 Аналіз унітарної форми державного устрою

2.2 Аналіз федеративної форми державного устрою

РОЗДІЛ 3. МІЖДЕРЖАВНІ ОБ'ЄДНЯННЯ ДЕРЖАВ

3.1 Поняття міждержавних об'єднань

3.2 Конфедерація, співдружнісь та інші види міждержавних об'єднань

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ В УКРАЇНІ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ УТВОРЕННЯ МІЖДЕРЖАВНИХ ОБ'ЄДНАНЬ В УКРАЇНІ

4.1 Державний устрій в Україні

4.2 Інтеграційні процеси в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Будь-яка держава має свою форму, зміст та структуру. Елементи і процеси, притаманні системі, якою є і держава, є її змістом лише як певним чином організовані, тобто як такі, що існують у певній формі. Форма є філософською категорією, що використовується для аналізу різноманітних явищ, у тому числі держави і суспільства. державний устрій територіальний

Форма держави - це організація державного устрою та ладу, структура і зміст органів державної влади, правові форми діяльності держави, які виражаються у формуванні органів державної лади, політичних форм правління, адміністративно-територіального устрою, на підставі поєднання державних форм та форм місцевого самоврядування, поєднання представницьких та безпосередніх форм демократії, відповідних державно-політичних режимів, які характеризують зміст самої держави, її суверенітет та інші аспекти.

Характеризуючи форму держави у широкому розумінні вирізняють наступні три компоненти: форма державного правління, форма політичного режиму та форма державного устрою.

Безумовно, перших два компоненти є вельми важливими для визначення форми держави, й історики та філософи минулих днів схильні були робити акцент саме на цих складових разом або окремо, часто ігноруючи третю складову. Однак, на наш погляд, не вираховування державного устрою при розгляді форми держави є недопустимою помилкою. Адже саме поняття державного адміністративно-територіального устрою характеризує одну із найважливіших ознак, без якої неможливе існування держави - її територію та організацію влади на цій підставі.

На сьогоднішній день знання і розуміння територіальних устроїв різних держав є дуже важливим моментом при формуванні міжнародної політики будь-якої країни. Не менш важливою категорією є державний устрій для внутрішньої політики: для правильної організації влади в середині країни, ефективної взаємодії різних рівнів органів влади, збереження єдності та суверенітету держави.

Саме тому, при формуванні вертикалі влади після проведення президентських виборів є особливо важливим враховувати інтереси та побажання громадян конкретних частин країни, аби не посіяти в країні розбрат, а навпаки, згуртувати український народ.

Предметом дослідження курсової роботи є держава та міждержавні об?єднання, їх основні ознаки, способи організації та проблеми розвитку.

Об'єктом дослідження є відносини в середині і зовні держави, пов'язані із організацією влади на основі адміністративно-територіального поділу країни, реалізацією загальнонародних і регіональних потреб та інтересів, проблеми утворення міждержавних об?єднань.

Метою дослідження є розкриття особливостей різних форм державного устрою, відзначення особливостей кожного типу держав, визначення понять та видів міждержавних об?єднань, їх переваг і недоліків та виявлення оптимальної для будь-якої країни світу форми державно-політичного устрою на сьогоднішній день.

Завданнями дослідження є:

· розкрити класифікацію сучасних форм держави;

· розкрити поняття та сутність державного устрою;

· проаналізувати унітарну форму державного устрою;

· проаналізувати федеративну форму державного устрою;

· дослідити розвиток та розкрити поняття міждержавних об'єднань;

· проаналізувати поняття конфедерація, співдружнісь та розгланути інші види міждержавних об'єднань;

· розглянути державний устрій в Україні;

· розглянути загальнодержавні заходи щодо інтеграції.

При написанні роботи було використано наступні джерела: Конституцію України, законодавчі та нормативні акти, що закріплюють державний устрій України та відповідно до норм яких формується вертикаль влади, підручники з теорії держави і права наступних авторів: Скакун О.Ф.; Котюк В.О.; Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М.; Коваленко А.И; підручник за редакцією Копєйчикова В.В; підручник за редакцією Зайчука О.В та Оніщенко Н.М.; навчальні посібники у запитаннях та відповідях Спілки юристів України та інші; статті в періодичних виданнях “Право України” та “Государство и право”.

Структура курсової роботи. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, які поділяються 8 підрозділів, висновку, списку використаних джеред та додатків.

РОЗДІЛ 1. ФОРМИ ТА ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ

1.1 Класифікація сучасних форм держави

Поняття форми держави є одним з найважливіших змістовних характеристик державознавства. Поза сумнівом, також і його методологічн езначення: ще Кант розглядав форму в якості принципу упорядкування, синтезування матерії державності. Наукові розробки та політико-правова практика недавнього минулого свідчать про відому недооцінки даної категорії.

Досліджуючи форму держави, необхідно виходити, перш за все зтого, що вона:

а) є однією з найважливіших «складових» частин,проявів і атрибутів держави

б) не існує сама по собі, позазв'язку і взаємозалежності з іншими «складовими» частинами, атрибутами держави [1, С. 52].

Однак історія людства показала, що в часи найжорстокіших суспільно-політичних криз, чреватих національними катастрофами, врятувати державу від загибелі могла лише її форма, її внутрішня організація, якщо в ній ще залишалися живі сили.

Усе, що у державі є стійкого, стабільного, відноситься головним чином, до її форми. Прояв поняття «форма» відповідно до держави може бути самим різноманітним: від уніформи державного службовця, представника влади до структури держави, її внутрішньої організації. Таким чином, можна зробити висновок, що форма держави є нічим іншим, як зовнішнім проявом його сутності.

Ще давньогрецькі філософи Платон та Аристотель підкреслювали значення форми. З часом державно-правова наука на протязі століть стала тримати у центрі своєї уваги два питання: по-перше, які форми держави знає історія і сучасність, і, по-друге, яка з відомих державних форм найкраще підходить для конкретного народу впевний час[2, С. 548].

Характеризуючи це поняття, слід зупинитися на вимірах держави та значенніслова “форма”. Загалом під формою зазвичай розуміють зовнішній прояв сутності того чи іншого явища або предмету. Так планета Земля має форму кулі, трохи сплюснутої з боків. Щодо держави, то вона розуміється як публічна, політико-територіальна організація суспільства.

Публічність, політичність та територіальна організація суспільства є основними вимірами держави, що утворюють її сутність.

Серйозний вплив на форму державинадають культурний рівень народу, його історичні традиції, характеррелігійних переконань, національні особливості, природні умовипроживання й інші фактори. Специфіку форми держави визначає такожхарактер взаємин держави і його органів з не державнимиорганізаціями (партіями, профспілками, громадськими рухами, церквою, ііншими організаціями.)

Форма держави - це сукупність способів організації, устрою та реалізації державної влади, що виражають сутність держави [3, С. 336].

Виходячи з зазначеного визначення, слід наголосити на тому, що основними елементами форми держави є:

· форма (державного) правління, що відображає публічний вимір держави;

· форма (державного, територіального) устрою, що відображає територіальний вимір держави;

· форма (державного, політичного, державно-правового та політико-правового) режиму, що відображає політичний вимір держави.

Поняття форми держави охоплює:

· організацію верховної державної влади, джерела її утворення і принципи взаємовідносин вищих органів влади між собою та населенням;

· територіальну організацію державної влади, співвідношення держави як цілого з його складовими частинами;

· методи і способи здійснення державної влади (Див.дот.1)

1.2 Поняття та сутність державного устрою

Тому під формою державного устрою розуміємо національно-територіальну й адміністративно-територіальну організацію державної влади, яка характеризує співвідношення частин держави та її органів між собою і державою в цілому. Це спосіб взаємовідносин її територіальних утворень (складових частин), який закріплений конституцією.

Форма державного устрою носить самостійний характер, у багатьох випадках визначається існуючими традиціями, історичними особливостями виникнення і розвитку держави.

Можемо провести наступний поділ між державами, а саме: поділ за організаційною формою: унітарні, федеративні держави та конфедерації.

Унітарна держава -- це єдина держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці.

Унітарна держава є проста, цільна і єдина держава, окремі частини якої іноді можуть мати автономію. Більшість унітарних держав мають відповідні адміністративно-територіальні поділи (райони, області, воєводства тощо). Ці самостійні частини не наділені ознаками державного суверенітету. В такій державі існує єдина система вищих органів і єдине законодавство. До таких держав можна віднести Францію, Бельгію, Україну, Польщу та ін.

Федерація -- це складна держава, суб'єкти якої володіють державним суверенітетом, мають юридично визначену політичну самостійність.

Федерація наділена наступними ознаками:

По-перше, вона характеризується наявністю двох систем законодавчої, виконавчої і судової влади: федеративної і суб'єктів федерації.

По-друге, федеративні органи і суб'єкти федерації володіють своєю сферою повноважень, у яку ніхто не може втручатися.

По-третє, суб'єкти володіють політичною самостійністю у тій мірі, в якій це відповідає їх статусу.

По-четверте, статус суб'єктів федерації не може бути змінений без їх згоди.

По-п'яте, суб'єкти федерації мають територіальну цілісність [4, С.455-456].

На відміну від федерації, конфедерація -- це тимчасовий союз суверенних держав, створений для забезпечення їхзагальних інтересів. При конфедеративному устрої держави (члени конфедерації зберігають свої суверенні права як у внутрішніх, так і в зовнішніх справах).

Конфедеративний державний устрій може бути основою для створення суверенних унітарних або федеративних держав.

Імперія -- форма державного устрою великої колоніальної держави. Ця складна держава включає головну державу (метрополію) та її колонію (колонії).

Це, як правило, багатонаціональна держава, утворена шляхом насильницького (рідше -- добровільного) приєднання незалежних досі держав або їх частин. Система її державних органів гранично централізована. Правова система ґрунтується на принципах права метрополії.

У XX ст. відносини між метрополією і колоніями модернізувалися. Прикладом може бути перетворення Британської імперії на Співдружність, очолювану Великобританією, до складу якої входить понад 40 держав -- колишніх британських колоній.

До складних держав відносять також унію, фузію та протекторат.

Під протекторатом розуміється міжнародний договір, відповідно до якого одна держава зобов'язується надавати своє заступництво іншій, більш слабкій державі, здійснювати представництво її інтересів у зовнішніх справах, забезпечувати збройний захист, а іноді - й надавати економічну та культурну допомогу.

Під унією розуміється з'єднання, об'єднання держав. Серед уній розрізняються конфедерації, федерації, об'єднання монархічних держав у формі реальної і персональної (особистої) унії, фузії, інкорпорації й імперії.

Об'єднання монархічних держав існують у формі особистої чи реальної унії. Загальним в обох формах є те, що вони виникають унаслідок збігу монархів двох чи декількох держав в одній особі.

Фузія (злиття держав) і інкорпорація (зовні оформлюване як злиття приєднання однієї держави до іншого) - останні види уній, розглянутих державознавством. Фузією було, наприклад, возз'єднання ФРН і НДР, інкорпорацією, на думку багатьох вчених, - приєднання Естонії, Латвії і Литви до СРСР у 1940 році [5, С. 10-12].

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТЕРИТОРІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО УСТРОЮ ДЕРЖАВИ

2.1 Аналіз унітарної форми державного устрою

Як відомо, більшість перших державних утворень були унітарними. Хоча деякі з них, наприклад республіка Лікія, були федераціями, а інші, як наприклад Римська імперія мали елементи конфедерації. Починаючи з нашої ери, унітарна держава стала панівною формою державного ладу і залишилася нею майже до останньої чверті XVIII ст., тобто до виникнення США, котрі й започаткували федералістську революцію, яка з часом поширилася на інші країни і континенти.

Унітарною (від лат. unitas - єдність) вважається держава, всі або переважна більшість вищих територіальних одиниць якої не мають державо подібного статусу. Себто, територія унітарної держави складається з адміністративних або політико-адміністративних одиниць, які, за окремими винятками, не наділяються власним правовим статусом, а статус органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють управління в межах цих одиниць, визначається актами чинного законодавства центральної влади [6, С. 21-27].

Унітарні держави класифікуються:

· залежно від наявності чи відсутності в їхнім складі державоподібних територіальних утворень (автономних одиниць) на прості та складні. Територія простої унітарної держави поділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці, тоді як складна унітарна держава у своєму складі має автономні одиниці.

· залежно від ступеня централізації управління на централізовані, децентралізовані та відносно децентралізовані. У простій унітарній державі утворюються лише адміністративно-територіальні одиниці, у складній, поряд з адміністративно-територіальними одиницями, існують і певні автономні територіальні утворення (яскравий приклад - Україна).

У централізованих унітарних державах усі ланки адміністративно-територіального поділу призначаються "зверху" представниками уряду або президента, які одноособово здійснюють управління на місцях (управителі в Болгарії, воєводи у Польщі) [7, С.320].

У децентралізованій унітарній державі управління в межах адміністративно-територіальних одиниць здійснюють виборні представницькі органи або посадові особи, яких обирає населення (Велика Британія, штати США, провінції Канади та ін.). Сутність відносно децентралізованої унітарної держави полягає в тому, що у провінціях, департаментах тощо утворюються два органи: посадова особа, яка призначається урядом або президентом (префект) як представник державної влади, і орган місцевого самоврядування - рада, яку обирає населення і яка у свою чергу обирає мера (Франція).

Основними рисами унітарної держави є:

· територія такої держави, що являє собою єдине ціле, яке поділяється на адміністративно-територіальні одиниці;

· приймається і діє одна Конституція;

· існує єдине громадянство;

· наявність єдиних законодавчих, виконавчих і судових органів

(Див.дот.2)

Все це сприяє організаційно-правовим передумовам для посилення впливу центральної влади на всій території країни. В деяких випадках до складу унітарних держав можуть входити одна або кілька територіальних одиниць, що користуються особливим статусом державних утворень (наприклад, автономії) [8, С. 584].

Від унітарних держав слід відрізняти унію - об'єднання двох монархічних держав з загальним монархом, яка у світі вже не існує.

Переваги унітарних держав:

· певна економічність організації державного управління;

· простота й оперативність прийняття рішень;

· простота контролю за виконанням прийнятих рішень;

· суттєва сталість в екстремальних умовах.

Недоліки унітарних держав можна вважати:

· закріплення авторитаризму;

· ігнорування специфічних особливостей етносів, спільнот;

· відсутність ініціативи регіональних і місцевих структур влади. У наш час виділяють два різновиди унітарної держави: централізовану і децентралізовану унітарну державу[9, С. 644].

Частина 2 ст. 2 Конституції України визначає Україну як унітарну державу, не конкретизуючи при цьому конкретну форму унітаризму. Аналіз положень Конституції України, присвячених питанням організації виконавчої влади на місцях, статусу Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування дозволяє характеризувати Україну як складну, відносно децентралізовану унітарну державу [10, С. 395].

Це пояснюється тим, що, по-перше, до складу України входило автономне територіальне утворення - Автономна Республіка Крим, по-друге, децентралізацію управління в Україні здійснено лише на низовому територіальному рівні - село, селище, місто, а на регіональному (область) та субрегіональному (район) рівнях управління збережено централізоване державне управління. Подібна система територіальної організації влади є архаїчною і сьогодні в європейських країнах практично не застосовується. В контексті конституційної реформи гостро стоїть і питання щодо вдосконалення українського унітаризму на основі подальшої децентралізації управління, зокрема запровадження місцевого самоврядування на регіональному та субрегіональному територіальних рівнях.

Україна досі не має спеціального закону про адміністративно територіальний устрій, хоча ще в 2002 р. Кабінет Міністрів України видав розпорядження від 13.12.2002 р. за № 703-р "Про Міжвідомчу раду з підготовки проекту Закону України "Про адміністративно-територіальний устрій України" [12, С. 358].

Межі адміністративно-територіальних одиниць України були визначені за часів СРСР і дотепер не передивлялися. Оскільки держава формує єдині управлінські стандарти до адміністративно-територіальних одиниць одного рівня, важлива їхня приблизна тотожність. Цього, на жаль, не можна сказати відносно адміністративно-територіальних одиниць України [13, С. 286].

2.2 Аналіз федеративної форми державного устрою

"...невеликі республіки гинуть від зовнішнього ворога, а великі - від внутрішньої болячки.... Щоб уникнути їх, люди винайшли особливий державний лад - федеративну республіку"

[15, С. 52].

Є всі підстави вважати, що ідеї федералізму зародилися ще в першому тисячолітті до нашої ери. Проте, потрапивши на непідготовлений ґрунт, вони не могли дати міцних сходів. Давні держави будувались на певних домовленостях. Але внаслідок об'єктивних соціально-економічних умов державні союзи трансформувались не у федеративні утворення, а в унітарні держави чи імперії. Майже на тисячоліття федеративні ідеї були усунуті з арени політичного життя і навіть дещо забуті.

Відродження і нове життя федеративних ідей починається лише в Нові часи, зокрема в епоху Просвітництва. Найбільша заслуга в розвитку цього процесу належить Шарлю Монтеск 'є. На сторінках своєї відомої праці "Про дух законів", зокрема в її дев'ятій книжці він, по суті заклав підвалини теорії федералізму [15, С. 52].

Суттєвий внесок у подальше розроблення теорії федералізму та її втілення в життя зробили "батьки-засновники" США, зокрема, Т. Джефферсон, а також А. Гамільтон, Дж. Медісон, та Дж. Джей, про що свідчать матеріали їх 85 статей, надрукованих у двотомному збірнику "Федераліст".

Найбільш войовничими опонентами федералізму стали класики марксизму-ленінізму К. Маркс і Ф. Енгельс, які були палкими прихильниками "єдиних і неподільних" унітарних держав. До 1917 р. гострій критиці піддавав федеративні ідеї В.І. Ленін. У 1914 р. він писав: " Ми, безумовно, при інших рівних умовах, за централізацію і проти міщанського ідеалу федеративних відносин"[16, С.344]. Щоправда, після 1917 р. Ленін поміняв думку і почав висловлюватись на користь федерації, беручи за приклад США і Швейцарію. Але найвірогідніше це було зроблено під тиском внутрішніх обставин (піднесення національно-визвольної боротьби народів колишньої царської Росії) і винятково з тактичних обставин.

Федеративна держава (від лат. foedus - домовленість) - це стійка нецентралізована форма державного устрою, за якого декілька держав (суб'єктів федерації), не втрачаючи державного суверенітету, об'єднані в одній державі на засадах спільно виробленої конституції та низки домовленостей [18, С. 401- 419].

Систему побудови державної влади в федеративному утворенні схематично можна представити у вигляді матриці.

Федеративні держави можуть бути побудовані за територіальним (США, ФРН, Канада) і етнотериторіальним принципом (Російська Федерація, Індія, Бельгія). Федеративні держави налічують від 2 (Бельгія) до 90 (РФ) суб'єктів федерації. Суб'єкти федерації мають різні назви: республіки, штати, кантони, провінції, землі[19, С.312].

Ознаки федеративної держави (Див.дот.2):

· єдині територія, збройні сили, грошова система;

· писана конституція, яка чітко регламентує і гарантує розподіл влади;

· двопалатний парламент, у якому одна палата представляє весь народ, а друга - суб'єкти федерації;

· додаткове представництво найдрібніших складових у федеральній палаті;

· суб'єкти федерації беруть участь у процесі внесення змін до загальнодержавного законодавства, а своє законодавство змінюють одноосібно;

· нецентралізована влада, тобто розподілена влада;

· відсутність єдиного центру;

· функціонування двох і більше державних і офіційних мов;

· класична федерація не має столиці, а лише місце перебування уряду.

Дати чітку оцінку перевагам і недолікам федерації дуже важко через суперечливий характер явищ, які супроводжують створення федеративних держав[20, С.656].

Чинники, які надають явні переваги федеративним утворенням:

· відкритість федерації;

· гнучкість, правовий демократичний і плюралістичний характер. 

Чинники, які можна віднести і до переваг, і до недоліків:

· нецентралізація - з одного боку сприяє розвитку демократії самоврядування і проявам ініціативи на місцях, а з іншого - ускладнює систему управління, несе в собі потенційну загрозу конфлікту владних структур, зокрема між спільним федеральним урядом і урядами суб'єктів федерації;

· суверенітет суб'єктів - з одного боку, є основою вирішення конфліктів на етнополітичніому ґрунті, а з іншого - може бути основою сепаратистських настроїв;

· поступально-узгоджувальний характер федерації - з одного боку забезпечує злагоду між суб'єктами федерації та їх спільним урядом, а з іншого - це спричинює необхідність постійного пошуку компромісів, досягнення і збереження злагоди, що, як свідчить історія, під силу далеко не кожному суспільству.

· інтеграційно-диференційний характер федерації - процес перетворення унітарної держави на федеративну (дезінтеграція) і створення федеративної держави з декількох суверенних держав (інтеграція) - обидва процеси пов'язані зі зміною існуючого державного ладу і відповідними проблемами[21, С. 292].

Для федерацій, суб'єкти яких мали на момент утворення союзу різний рівень економічного розвитку, актуальним є його вирівнювання. Можливі три варіанти вирішення цієї проблеми: розвиток і створення максимально сприятливих умов для багатих і перспективних регіонів, за рахунок яких здійснюється підтримка бідніших територій (США); створення рівних умов життя у всіх суб'єктах федерації шляхом регулювання системи оподаткування, дотацій, регулювання зайнятості тощо (ФРН); підтримка державою тільки проблемних районів, що перебувають у менш сприятливих порівняно з іншими умовах (Скандинавія). В Індії існує система внесків і дотацій штатам з боку Союзу у випадку, якщо коштів у розпорядженні штатів виявляється недостатньо.

Ця форма державного устрою характерна в основному для великих і середніх, по території, демократичних держав, особливо багатонаціональних, де принцип суверенітету кожної нації може знайти відображення в наданні державності в рамках федерації (російська Федерація - гарний тому приклад).

РОЗДІЛ 3. МІЖДЕРЖАВНІ ОБ'ЄДНЯННЯ ДЕРЖАВ

3.1 Поняття міждержавних об'єднань

Від форми територіального устрою держави варто відрізняти міждержавні об'єднання (утворення). В першому випадку йдеться про адміністративно-територіальну будову лише однієї держави, а в другому -- про форми об'єднання кількох різних держав. Необхідність такого розмежування пояснюється тим, що, наприклад, неможливо зіставляти Україну як державу з унітарною формою державного устрою та Європейське Економічне

Співдружність держав - це аморфне організаційно оформлене об'єднання

держав, що виступають як асоційовані учасники при збереженні ними повного суверенітету та незалежності.

Спілка держав - це союз держав, що утворений на основі міждержавного

договору з метою інтеграції ресурсів учасників для вирішення актуальних завдань.

Міждержавне об'єднання, на відміну від форми державного устрою, становить такий союз держав, у рамках якого існують загальні державні чи наддержавні органи, а держави, що об'єднуються добровільно, зберігають свій суверенітет у повному обсязі.

Найпростішою формою міждержавного об'єднання є особиста та реальна унія.

Співдружність являє собою об'єднання держав, що характеризуються наявністю спільних ознак, певним ступенем однорідності. Об'єднуючі їх ознаки можуть стосуватися економіки, права, мови, спільної історії, культури, релігії. Це не держава, а своєрідне об'єднання незалежних держав. В основі співдружності можуть лежати міждержавний договір, статут, декларація, інші юридичні акти. Як правило, члени співдружності -- це цілком незалежні, суверенні держави, суб'єкти міжнародних відносин. У співдружності можуть створюватися і наддержавні органи для координації дій держав. 

Під співдружністю звичайно розуміється Співдружність націй (раніше -- Британська співдружність націй). Це міжнародно-правовий союз, до складу якого входять Великобританія і суверенні держави -- її колишні колонії. В даний час Співдружність націй має формальний характер. Співдружність Незалежних Держав дещо нагадує Співдружність націй.

Протекторат означає такий правовий союз між державами, за якого одна держава надає зовнішньополітичну і військову допомогу іншій, залежній від неї державі. У внутрішній політиці остання має певну самостійність. Протекторат можливий на початковому етапі відносин між колишніми колоніями і їхньою метрополією[22, С. 5-6].

Міждержавні утворення знають і таку форму, як співтовариство держав. В основі співтовариства, як правило, лежить міждержавний договір. Співтовариство є ще однією своєрідною перехідною формою в державній організації суспільства. Воно здебільшого підсилює інтернаціональні зв'язки держав, що входять у співтовариство, і еволюціонує вбік конфедеративного об'єднання (наприклад, ЄЄС).

Процеси міждержавного об'єднання, що відбуваються в рамках Європейського Економічного Співтовариства (створення системи наддержавних органів, ліквідація митних кордонів, введення загальної валюти), дозволяють говорити про становлення міждержавного об'єднання специфічного характеру.

Співдружність може мати перехідний характер: розвитися у конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхідних умов, або навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання.

Правовою основою співдружності є договір (статут, угода) або інший нормативний документ. Приклад - Європейський Союз (який складається з Європейського економічного співтовариства, Європейського співтовариства з атомної енергії, Європейського об'єднання вугілля і сталі), Британська співдружність, Співдружність незалежних держав (СНД) [23, С. 448].

Словом, міждержавні форми можуть розділятися на два види: добровільні й примусові. Якщо на початковому етапі розвитку людства переважали насильницькі форми міждержавного об'єднання, то з розвитком цивілізації вони йдуть у минуле. Їхнє місце займають добровільні форми міжнародного співіснування, об'єднання. У перспективі інтеграційні зв'язки між державами будуть усе більше зростати.

3.2 Конфедерація, співдружнісь та інші види міждержавних об'єднань

Конфедерація - тимчасовий союз суверенних держав, що об'єдналися на підставі договору одна з одною для досягнення певних цілей і спільного здійснення державної діяльності у певних напрямах (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа та ін.) при збереженні в інших питаннях незалежності (суверенітету) [24, С. 314].

Основні ознаки конфедерації:

· договірна форма утворення;

· збереження суверенітету держав, що входять до її складу;

· тимчасовий характер утворення - задля досягнення певних цілей;

· обмеженість предметів відання - питання війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, загальної системи комунікацій, вирішення спорів між суб'єктами конфедерації. Розширити предмети відання можна лише за згодою всіх держав, що її становлять;

· відсутність загальних для всієї конфедерації єдиної території, державного кордону, конституції і громадянства;

· відсутність загальних законодавчих, судових органів, системи управління, фінансової системи (фінансова основа - добровільні внески їх суб'єктів), тобто власної конфедеративної правової системи;

· формування тільки тих загальних органів, котрі необхідні для здійснення завдань, визначених у договірних актах (наприклад, загального конфедеративного органу, що складається з представників суверенних держав);

· ухвалення рішень загальних конфедеративних органів за принципом консенсусу (одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів) з подальшого ратифікацією таких рішень суб'єктами конфедерації; у разі незгоди з рішенням не настає ніяких санкцій, оскільки кожний суб'єкт конфедерації має право нуліфікації, тобто відмови у визнанні чи в застосуванні актів конфедерації;

· наявність свободи виходу (права сецесії) зі складу конфедерації в кожного з її суб'єктів.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються (Австро-Угорщина, Швеція, Норвегія та ін.), або еволюціонують у федерацію (США, 1777-1787; Канада, 1867-1949; Німеччина, 1815-1866; Швейцарія, 1242-1848) та ін. Швейцарія й досі за конституцією (Федеральна конституція Швейцарської конфедерації 2000 р.) зберігає формальний статус конфедерації, хоч формою державного устрою є федерацією.

Більш висока форма інтеграції (об'єднання) держав досягається в міжнародних і міждержавних регіонально-континентальних об'єднаннях - співдружностях і співтовариствах, особливо останніх[25, С. 688].

Співдружність - союз суверенних держав, що об'єдналися на підставі міжнародного договору для досягнення певних цілей, спільного здійснення і координації кількох напрямів державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності. Міжнародний договір визначає мету і принципи формування співдружності, повноваження її органів і одночасно зберігає за державами-членами суверенітет і якості суб'єктів міжнародного права (СНД - Співдружність незалежних держав, Британська співдружність націй та ін.). Мета, висунута при створенні співдружності, може бути різною - економічна, культурна діяльність та ін. Вона виражається, окрім міжнародного договору, в статуті, декларації, угоді, інших юридичних актах[26, С. 256].

Міждержавне (інтеграційне) об'єднання - союз суверенних держав, що об'єдналися на підставі міждержавного договору для посилення інтеграційних зв'язків між ними та еволюції у бік конфедеративного об'єднання. Міждержавним об'єднанням особливого роду на європейському континенті є Європейський Соня (EU, European Union), заснований в 1993 р.

Рада Європи, створена після Другої світової війни (Статут підписаний і ратифікований у 1949 p.), є також міждержавним об'єднанням, але іншого характеру - європейською міжурядовою організацією. її головні інституційні органи: Парламентська Асамблея, Комітет міністрів та Європейський Суд з прав людини.

Україна прийнята до Ради Європи в 1995 p., прагне з часом увійти до Європейського Союзу[27, С. 186].

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ В УКРАЇНІ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ УТВОРЕННЯ МІЖДЕРЖАВНИХ ОБ'ЄДНАНЬ В УКРАЇНІ

4.1 Державний устрій в Україні

Державний устрій України - це її територіальна організація, яка характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами.

Державний устрій (лад) України включає такі складові:

· форму держави та її конституційне закріплення;

· характеристику України як демократичної держави;

· визначення України як суверенної незалежної держави;

· конституційне закріплення України як правової держави;

· характеристику України як соціальної держави.

Згідно зі ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою.

· Україна є унітарною державою. Основними ознаками цієї форми державного устрою є:

· Україна має власну територію, яка є єдиною, неподільною, недоторканною і цілісною (ст. 2 Конституції);

· Україна має свої державні кордони, зміна яких, як і зміна території України, без згоди народу України не дозволяється (ч. 3 ст. 3 і ст. 17 Конституції);

· Україна, як незалежна держава розробляє і приймає свою Конституцію (Преамбула Конституції);

· Україна має власну систему законодавства, на її території забезпечується верховенство права (ст. 8 Конституції);

· Україна має власні законодавчі, виконавчі і судові органи (ст. 6 Конституції);

· В Україні існує єдине громадянство (ст. 4 Конституції);

· В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції);

· державною мовою України є українська мова (ст. 10 Конституції);

· Україна має власні державні символи (ст. 20 Конституції).

Віданню України підлягає визначення обласного, районного поділу і вирішення інших питань адміністративно-територіального устрою.

Україна як незалежна суверенна унітарна держава пройшла складний шлях від існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної держави.

Її територія поділяється на підставі ст. 133 Конституції на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони в містах, селища і села), які у сукупності становлять адміністративно-територіальний устрій. При цьому адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя) не наділяються власним правовим статусом. Згідно з Конституцією України ним наділені органи виконавчої державної влади в особі державних адміністрацій на відповідній території та представницькі і виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні (статті 118, 119, 140 та 141 Конституції).

Оскільки Україна не має у своєму складі інших держав, їй притаманні єдина національна система законодавства, єдиний орган законодавчої влади - парламент України, єдина система органів виконавчої влади, судових органів, єдине громадянство, єдина грошова, податкова система тощо.

За формою правління Україна є республікою (ст. 5 Конституції). Її головною ознакою, на відміну від монархії, є виборність і змінюваність глави держави. До інших ознак слід віднести: відмова від здійснення державної влади на підставі спадкування; утворення державних органів на основі поєднання інтересів державної влади та непорушності громадянських свобод; формування цих органів шляхом вільних виборів на обмежений строк дії, визначений Конституцією.

Республіканська форма правління безпосередньо пов'язана з демократією як свободою для всіх, а демократія у свою чергу іманентне притаманна республіці.

За формою державного режиму Україна є демократичною державою (ст. 1 Конституції).

Згідно зі ст. 1 Конституції Україну проголошено суверенною і незалежною державою.

Згідно зі ст. 1 Конституції Україна є правовою державою.

Сутність правової держави полягає в демократизмі, народному суверенітеті як єдиного джерела державної влади і в підпорядкованості держави суспільству. Основним у правовій державі є її підпорядкованість праву, захист громадян від можливого свавілля з боку держави та її органів[28, С. 478-480].

Найважливішим принципом правової держави є принцип верховенства права (ст. 8 Конституції). Верховенство права означає перш за все верховенство закону, його загальність, утвердження його панування.

4.2 Інтеграційні процеси в Україні

Незважаючи на фактичну незамінність терміну "інтеграція", серед науковців до сьогодні не існує єдиної точки зору стосовно того, що ж являє собою інтеграція держав європейського регіону. Основний зміст цього поняття можна визначити, звернувшись до класиків теорії інтеграції - К. Дойча, А. Етціоні та Е. Хааса. Так, K. Дойч розглядає інтеграцію насамперед як реальну можливість забезпечити мирне співіснування держав, що може бути досягнуте за допомогою таких заходів, як розширення торгівлі, вільне переміщення людей, розвиток культурного обміну, активне проведення політичних консультацій і т.п. А. Етціоні розглядає поняття "співтовариство" та "інтеграція" як суб'єкт та предикат. При цьому "співтовариство" являє собою деяку "спільність чи навіть систему, що володіє самодостатніми інтеграційними механізмами", у той час як "інтеграція" є своєрідною "здатністю даної системи підтримувати себе саму в результаті впливу і впливу як внутрішніх, так і зовнішніх змін". На думку A. Етціоні, поняття "інтеграція" містить у собі цілий ряд необхідних і істотних елементів, а саме:

1) наявність ефективного контролю за використанням примусових заходів впливу;

2) існування єдиного центру, що відповідає за прийняття і виконання рішень;

3) наявність домінуючого центру політичної єдності основної маси політично активного населення.

Е. Хаас визначає інтеграцію як процес виникнення нового центру політичного впливу, що притягає до себе головних дійових осіб національного масштабу. Сучасний підхід до дослідження й аналізу поняття "інтеграція" характеризується тим, що визначає останню як "процес, за допомогою якого окремі держави передають частину своїх суверенних прав на користь створюваної і єдиної для них всіх інституціональної структури для того, щоб забезпечити облік і реалізацію їхніх загальних інтересів"[29, С. 462].

Практичною реалізацією ідей європейської єдності стало створення таких структур, як Рада Європи та Європейське Співтовариство (пізніше - Європейський Союз). Отже, в рамках Європейського Союзу та Ради Європи було утворено своєрідний правовий порядок, спрямований на регулювання не тільки відносин між державами Європи, а й на формування спільного для них права з чітко визначеними цілями, які полягають у забезпеченні інтеграційних процесів, спрямованих на зміцнення союзу між європейськими державами та народами, підтримання демократії та дотримання прав людини.

Виходячи з вищевикладеного можна зробити висновок, що Україна є активним учасником світових політичних і економічних інтеграційних процесів. 

Основні правові норми становлення України як суб'єкта міжнародних відносин закладені в Декларації про державний суверенітет України, де є спеціальний десятий розділ «Міжнародні відносини», в якому зазначено, що «вона як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торгівельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній та спортивній сферах. Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі». 

Україна - член більше 40 міжурядових і неурядових міжнародних організацій: Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Українська держава стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво та партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Багато зусиль було докладено, щоб стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інституції як Рада Європи (РЄ). Особливе і визначне місце в зовнішній політиці України належить співробітництву з ООН. 

Україну шанують і поважають у світі, свідченням цього є одночасне обрання України до таких важливих органів ООН, як Надзвичайний фонд допомоги дітям при ООН, Комісія з прав людини. На користь української дипломатії промовляють такі факти, як членство України в Економічній та Соціальній Раді ООН, Комітеті ООН по внесках, Раді керівників ООН, Виконавчій Раді Дитячого фонду ООН, включення України до Програми розвитку ООН.

Важливою складовою зовнішньої політики України є розвиток двосторонніх відносин з розвинутими країнами. Значне місце в системі зовнішньополітичних орієнтирів посідають українсько-німецькі відносини. Посол Німеччини став першим послом іноземної держави в Україні. Підтримка з боку Німеччини означає готовність Європи співпрацювати з Україною як з перспективним партнером. Особливе місце в системі зовнішньої політики посідають відносини України з США, бо вагомою та різноманітною є фінансова допомога США - головного інвестора нашої країни.

Отже, сьогодні зовнішня політика України має чимало здобутків, проте існує й чимало проблем. Для того, щоб вільно почуватися у світовому співтоваристві, Україна потребує внутрішньої підтримки, політичної стабільності та покращення соціально-економічного становища. Без цього важко розраховувати на те, що Україна стане повноправним суб'єктом міжнародних відносин. 

ВИСНОВКИ

Поняття форми держави характеризує державу з точки зору існуючої в ній форми правління, державного устрою та державно-правового режиму, і відображає єдність, обумовленість цих елементів.

Форма ж державного устрою охоплює всю форму держави на конкретному етапі розвитку у конкретній країні.

У роботі розкрито поняття “формa держави”, розглянуто різні історичні підходи до визначення форми і змісту держави, визначено основні складові елементи цього поняття.

Детально досліджено поняття державного устрою та його різновидів, описано розподіл форм політичного устрою на прості та складні.

У другій частині роботи охарактеризовано унітарну державу, описано її ознаки, принципи організації, виявлено характер розподілу простих держав на централізовані та децентралізовані.Також визначено поняття федерації, описано риси, які їй притаманні, охарактеризовано різновиди федерацій.

Виявлено спільні та відмінні ознаки різних видів міждержавних об'єднань: конфедерації, імперії, унії, фузії, протекторату, співдружності, охарактеризовано кожен із видів міждержавних об'єднань та детально описано особливості організації СНД.

У курсовій роботі розкрито особливості та перспективи розвитку найбільшого міждержавного об'єднання у сучасній Європі - Європейського союзу.

На нашу думку, робота виконана на актуальну для будь-якої сучасної держави тему, а особливо - для України.

На тлі сьогоднішньої політики та організації суспільства, непередбачуваності завтрашнього дня є дуже важливим зрозуміти особливості політичного устрою держави.

Напередодні виборів президента особливо важливим є не розколоти суспільство, населення нашої країни, яке за географічними і ментальними особливостями і так дотримується радикально протилежних позицій. Захід нашої країни більш прихильний до Європейського Союзу та підтримує прагнення України до вступу у це міждержавне об'єднання, схід же схильний до підтримування більш тісних стосунків із Росією та країнами колишнього СРСР. А настрої кримських татар взагалі непередбачувані, аж до оголошення референдуму про вихід зі складу України.

Тому, на нашу думку, особливо сьогодні, напередодні виборів нового президента та після них, при призначенні гарантом представників у місцевих адміністраціях важливим є дотримання принципу децентралізації та самостійності. Тобто, місцева влади повинна призначатися чи обиратися із місцевих представників, які знають потреби та можливості свого регіону краще, аніж верхівка. Маємо також надію на розширення прав регіонів, ведення ними власної внутрішньої та деяких аспектів зовнішньої політики.

Не менш важливим для України є розуміння загальних принципів державного устрою і для ведення зовнішньої політики, адже, знаючи устрій тієї чи іншої країни, її позицію на міжнародній арені значно легше будувати міждержавні відносини. Однак, на нашу думку, не слід обмежуватись співробітництвом тільки із країнами ЄС чи СНД чи Росією чи США тощо, необхідно налагоджувати зв'язки з усіма країнами, співпраця із якими вигідна для всіє нашої держави або якоїсь її частини. Саме тоді Україна зможе називатись демократичною і цивілізованою країною, економіка підніметься на вищий щабель розвитку, а народ буде єдиним і згуртованим.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України №254к/96 - ВР від 28.06.1996р. - К. ІВА, 1996. - 52 с.

2. Алексеев С.С. Государство и право. - М.: Юридическая литература, 1996. - С. 548.

3. Ведєрніков Ю.А., Шкарупа В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник. -- К.: Центр навчальної літератури, 2005. - С. 336.

4. Гавpилов H.И. Меpа госудаpственности демокpатического госудаpства.- К.: Hаук. думка, 1997.- С. 455-456.

5. Димитров Ю. “Адміністративна юстиція - атрибут демократичної правової держави “.//- Право України. - 1996 р., - №4. - С. 10-12.

6. Жук П. До розробки нового адміністративно-територіального поділу України // Перехід IV. - 2001. - № 1 (6). - С. 21-27.

7. Загальна теорія держави і права / За ред.. В.В.Копєйчикова. - К. Юрінком Інтер, 1998. - С. 320.

8. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник. - Львів: «Новий Світ - 2000», 2003. - С. 584.

9. Коваленко А.И. Теория государства и права. - М., Образование, 1994. - С. 644.

10. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. / Отв. ред. Б.А. Страшун, т. 1-2 [Андреева Г.Н., Андреева И.А., Будагова А.Ш. и др.]. - М.: БЕК, 1996. - С. 395.

11. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2005. - С. 592.

12. Котюк В.О. Основи деpжави і пpава: Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак. / Відп.pед. Боpис І.Д. - К.: ВEHТУРІ, 1995. - С. 358.

13. Основи держави і права: Hавч. посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. Закладів / Спілка юристів України. С.Д. Гусаpєв, А.М. Колодій, Л.В. Кpавченко.- К.: Юpінфоpм, 1995.- С. 286.

14. Основы государства и права / Под ред. проф. Кошарова В.В. - Х.: Атмос, 1994. - С. 434.

15. Монтескье Ш.-Л. О духе законов // Теория государства и права - М.: ХРЕСТ, 1999. - С. 52.

16. Хрестоматия: В 2 т. / Авт.-сост. В.В. Лазарев, С.В. Липень. - М.: Юристъ, 2001. - Т. 1. - С. 232-237.

17. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / За ред. В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка. 2006. - С. 344.

18. Про державну службу. Закон України № 3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року. // Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію. / Упоряд. М. І. Камлик та інші. - К.: Школяр, 1999. - С. 401- 419.

19. Рябов С.Г. Політологічна теоpія деpжави: Hавч. посібник для студентів гуманіт. фак. вищ. навч.закладів / Ред. Hедашківський В.П. - К.: ТАHДEМ, 1996. - С. 312.

20. Скакун О.Ф Теорія держави і права: Підручник/ Пер. З рос. - Харків: Консум, 2001. - С. 656.

21. Стpахов М.М. Істоpія деpжави і пpава стаpодавнього світу: Hавч. Посібник / Укp. деpж. юpид. акад. - Х., Атмос, 1994. - С. 292.

22. Старилов Ю.Н. “Институты государственной службы: содержание и структура”.// Государство и право. - 1996 г. - №5. - с. 5 - 6.

23. Теория государства и права./Под редакцией Алексеева С.С. - М., Образование, 1985. - С. 448.

24. Теорія держави і права / за ред. В.В. Копейчикова. - Київ: Юрінком. - 1997. - С. 314.

25. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник. / За ред.. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. -К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 688.

26. Четвернин В.А. Демократическое конституционное государство: введение в теорию. - М.: Образование, 1993. - С. 256.

27. Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. - К.: Програма, 1995. - С. 186.

28. Шевченко О.О. Істоpія деpжави і пpава заpубіжних кpаїн: Хpестоматія для студентів юpид. вузів та фак. / Відп. pед. І.Д. Боpис.- К.: Вентуpі, 1995.- С. 478-480.

29. Шульженко Ф.П., Hаум М.Ю. Істоpія вчень пpо деpжаву і пpаво: Куpс лекцій / Hац. пед. ун-т ім.М.П.Дpагоманова. / За заг. pед. Копєйчикова В.В.- К.: Юpінком Інтеp, 1997. - С. 462.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Рис. 1.1 Форма держави

Додаток 2

Рис. 2.1 Унітарна форма державного устрою

Рис. 2.2. Федеративна форма державного устрою

Размещено на Allbest.ru

...