Основи правознавства. Кримінальна відповідальність

Размещено на http://allbest.ru

1. НАЗВІТЬ ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ, ЩО ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України.

За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення:

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених, види адміністративних стягнень. Так, законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх віком від 16 до 18 років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) попередження;

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Адміністративні стягнення поділяються на основні та додаткові. Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення; інші адміністративні стягнення можуть застосовуватися тільки як основні. За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.

Розглянемо більш детально кожен із різновидів стягнень.

Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом.

Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених КпАП та іншими законами України.

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України. Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватися до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання), застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом. Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватися до осіб, які користуються цими засобами у зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. Позбавлення права полювання не може застосовуватися до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до 20 % її заробітку в дохід держави. Виправні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею).

Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб. Адміністративний арешт призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею). Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 12 років, до осіб, які не досягли 18 років, до інвалідів першої і другої груп.

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:

1) щире розкаяння винного;

2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4) вчинення правопорушення неповнолітнім;

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими обставини, не зазначені в законі.

Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

3) втягнення неповнолітнього у правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осіб;

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

6) вчинення правопорушення у стані сп'яніння. Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Строк адміністративного арешту обчислюється добами, виправних робіт - місяцями або днями, позбавлення спеціального права - роками, місяцями або днями.

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення.

У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.

Якщо у результаті вчинення адміністративного правопорушення заподіяно майнову шкоду громадянинові, підприємству, установі або організації, то адміністративна комісія, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення має право одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди, якщо її сума не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а суддя районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду - незалежно від розміру шкоди, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 40 КпАП. Коли шкоду заподіяно неповнолітнім, який досяг 16 років і має самостійний заробіток, а сума шкоди не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суддя має право покласти на неповнолітнього відшкодування заподіяної шкоди або зобов'язати своєю працею усунути її. В інших випадках питання про відшкодування майнової шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, вирішується в порядку цивільного судочинства.

адміністративний стягнення кримінальний депутат

2. ОБСТАВИНИ, ЩО ПОМ'ЯКШУЮТЬ ТА ОБТЯЖУЮТЬ КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Під обставинами, які пом'якшують та обтяжують покарання, мають на увазі різного роду чинники, що стосуються особи винного і вчиненого ним злочину, які відповідно зменшують або підвищують суспільну небезпечність злочину і злочинця, отже, і ступінь його відповідальності.

Обставини, які пом'якшують та обтяжують, мають велике значення при призначенні покарання. Врахування обставин, які пом'якшують, дає суду право:

а) призначити покарання ближче до мінімуму санкції статті КК, за якою кваліфікований злочин;

б) при альтернативній санкції призначити менш суворий вид покарання, передбачений в ній;

в) виходячи зі ст. 69, застосувати покарання більш м'яке, ніж передбачено законом. Наявність обставин, які обтяжують, навпаки, надає суду можливість:

а) призначити покарання, рівне максимуму санкції статті КК або наближене до цього максимуму;

б) при альтернативній санкції призначити більш суворе з зазначених видів покарання;

в) виключити застосування ст. 69.

У статті 66 визначені обставини, які пом'якшують покарання:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених в КК.

Перелік передбачених законом обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним, що дає суду можливість враховувати як обставини, що пом'якшують, і такі, що в законі прямо не зазначені (ч. 2 ст. 66), проте суди широко враховують при призначенні покарання (наприклад, бездоганна трудова діяльність, зразкова поведінка до вчинення злочину, поганий стан здоров'я, наявність на утриманні підсудного непрацездатних членів сім'ї тощо).

Суд не може не враховувати зазначені в законі обставини, які пом'якшують покарання. Так, наприклад, суд не може не врахувати як обставину, яка пом'якшує, щире каяття винного. Це прямо передбачено п.1 ч. 1 ст. 66.

Обставини, які обтяжують покарання, перераховані в ст. 67.Це:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебувала в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Частина 3 ст. 67 не надає суду права при призначенні покарання за злочин вважати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в ч.І цієї статті. Перелік цих обставин є вичерпним і розширенню ні за яких умов підлягати не може.

Тим часом у практиці нерідко є спроби розширити перелік обставин, що обтяжують, за рахунок таких, як, наприклад, невизнання підсудним своєї вини, відмова давати показання, відсутність щирого каяття у вчиненому злочині тощо. Така практика неприпустима. Встановлюючи вичерпний перелік обставин, які обтяжують покарання, закон (ч. 2 ст. 67) надає суду право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у ч. 1 ст. 67 обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку. Так, суд може не визнати повторність злочину обставиною, що обтяжує, через тривалий розрив у часі між злочинами, які її утворюють.

У зв'язку з характеристикою обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, великого значення набуває мотивування покарання в судовому вироку. Стаття 334 КПК зобов'язує при винесенні вироку мотивувати обране судом покарання і вимагає, щоб суд наводив у вироку мотиви обраної міри покарання. Мотивування покарання повинно бути конкретним, відповідати принципу індивідуалізації покарання. Не можна визнати задовільними такі мотивування покарання у вироку, як, наприклад: «При обранні міри покарання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, а також дані про особу», «ступінь винності і дані, що характеризують особу підсудного» тощо. Обставини, які обтяжують покарання, повинні наводитися у формулюваннях, зазначених у відповідних пунктах ст. 67, із конкретизацією стосовно справи, яка розглядається. Необхідність такої конкретизації полягає в тому, що ряд обставин описується в законі в узагальненому вигляді (наприклад, вчинення злочину неповнолітнім; заподіяння злочином тяжких наслідків тощо). Зазначені в законі обставини, що пом'якшують, також необхідно наводити у формулюваннях тексту ст. 66, а не зазначені в законі, але ті, що враховуються судом, повинні викладатися чітко і конкретно, щоб було зрозуміло, чому суд дійшов висновку про призначення винному менш суворого покарання.

У вироку суд має право посилатися як на мотив обрання ним певної міри покарання тільки на ті обставини, які були досліджені і підтверджені в судовому засіданні. Таким чином, будь-які з обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання, повинні бути предметом розгляду в судовому засіданні, і лише за умови, що ці обставини будуть із вірогідністю встановлені, підтверджені, вони можуть бути покладені в основу і включені в мотивування вироку.

Кожна обставина, що пом'якшує та обтяжує, не повинна розглядатися ізольовано, закон орієнтує суд на врахування всіх обставин у їх сукупності, що і є підставою вибору судом конкретної міри покарання. У такій сукупності одна обставина підкріплює другу, друга нейтралізується, третя виступає як більш вагома, четверта - як менш вагома тощо.

Важливе практичне значення при урахуванні обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, має ситуація, коли одна і та ж обставина, як ознака простого або кваліфікованого складу конкретного злочину, водночас передбачена в диспозиції статті Особливої частини і у статтях 66 або 67.

Так, у ст. 116 передбачена відповідальність за вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Така обставина і впливає на кваліфікацію вбивства. Але в п. 7 ст. 66 ця ж обставина передбачена як така, що пом'якшує покарання. Чи може суд, кваліфікуючи дії винного за ст. 116, водночас при призначенні покарання визнати таке сильне душевне хвилювання, відповідно до п. 7 ст. 66, як обставину, що пом'якшує покарання? Або: чи може суд, визнаючи особу винною у повторній крадіжці (ч. 2 ст. 185), водночас, при призначенні їй покарання, визнати повторність, відповідно до п. 1 ст. 67, обставиною, що обтяжує покарання? Практика при вирішенні цього питання довго була суперечливою. Новий КК у ч. 3 ст. 66 і ч. 4 ст. 67 вирішив це питання однозначно: якщо будь-яка з обставин, яка пом'якшує або обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує або обтяжує. І це правильно. Адже, наприклад, врахувати двічі - при кваліфікації злочину і при призначенні покарання - ту саму обставину, що обтяжує, - це значить порушити відомий принцип права: (не можна судити за те саме двічі).

3. НАЗВІТЬ ПІДСТАВИ ДОСТРОКОВОГО ПРИПИНЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ НАРОДНОГО ДЕПУТАТА

Перебування народного депутата України на посаді міського голови є порушенням положень ст. 78 Конституції України (254к/96-ВР) про те, що народні депутати не можуть мати іншого представницького мандата, і згідно зі ст. 81 Конституції є підставою для дострокового припинення судом його повноважень відповідно до закону.

8 лютого 1999 р. Голова Верховної Ради України звернувся до суду із заявою про дострокове припинення повноважень народного депутата України з підстав несумісності депутатського мандата зі здійсненням на постійній основі обов'язків Вінницького міського голови.

Рішенням Київського міського суду від 13 серпня 1999 р. цю заяву задоволене. Постановлено достроково припинити повноваження народного депутата України.

У касаційній скарзі представник депутата, не погоджуючись із рішенням суду, просив його скасувати й направити справу на новий розгляд. Він зазначав, що його як представника депутата не було повідомлено про час та місце розгляду справи, останню розглянуто за його відсутності, і що суд належним чином не перевірив, чи дійсно на момент розгляду справи депутата перебував на посаді Вінницького міського голови.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника депутата і представника Голови Верховної Ради України, ознайомившись із доводами касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 78 Конституції України (254к/96-ВР) народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі.

Частиною 4 ст. 81 Конституції України (254к/96-ВР) встановлено, що в разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду.

У ст. 4 Закону від 17 листопада 1992 р. «Про статус народного депутата України» (2790-12) також передбачено, що народний депутат України здійснює свої повноваження на постійній основі. Він не може мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі. Статус депутата не сумісний із зайняттям будь-якою іншою діяльністю за сумісництвом з одержанням матеріальної винагороди за винятком викладацької, наукової роботи та літературної, художньої і мистецької діяльності у вільний від роботи час.

Статтею 3 названого Закону (2790-12) встановлено, що повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі рішення суду за поданням Голови Верховної Ради України з його власної ініціативи або на вимогу не менше 25 народних депутатів України:

- у зв'язку з обранням або призначенням народного депутата на посаду, зайняття якої не сумісне з виконанням повноважень народного депутата України, якщо при цьому депутат не виконує вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності;

- у разі, коли протягом місяця після визнання повноважень народний депутат не залишив попереднього місця роботи і не передав трудової книжки із записом про це до апарату Верховної Ради України.

Судом установлено, що 29 березня 1998 р. Д. був обраний народним депутатом України, 16 червня 1998 р. склав присягу народного депутата України й розпорядженням Голови Верховної Ради України від 17 липня 1998 р. зарахований на роботу до Верховної Ради України чотирнадцятого скликання для здійснення повноважень на постійній основі. Одночасно Д. був обраний та 31 березня 1998 р. зареєстрований Вінницьким міським головою і з цього часу виконував обов'язки останнього.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 6 липня 1999 р. N 7-рп/99 (v007p710-99) положення ст. 12 та частин 3-6 ст. 42 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» (280/97-ВР) в контексті ст. 141 Конституції України (254к/96-ВР) треба розуміти так, що сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою відповідної територіальної громади з представницьким мандатом.

Установивши, що депутат здійснював повноваження народного депутата України на постійній основі й одночасно мав представницький мандат Вінницького міського голови, суд обґрунтовано задовольнив заяву Голови Верховної Ради України і постановив рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України.

Доводи касаційної скарги щодо незаконності постановленого рішення через неповідомлення представника депутата про час і місце розгляду справи та її розгляд за його відсутності судова колегія визнала безпідставними.

Із матеріалів справи видно, що вона перебувала у провадженні суду з лютого 1999 р., розгляд її багато разів відкладався за клопотанням депутата та його адвоката. Про час і місце розгляду справи в останньому судовому засіданні депутата було повідомлено в установленому законом порядку, відповідне повідомлення було направлене судом його представникові за зазначеною ним адресою, але не отримане через відсутність останнього.

Рішення суду ґрунтується на наявних у справі доказах і відповідає вимогам закону, тому судова колегія не вбачає підстав для його скасування.

Враховуючи наведене, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України рішення Київського міського суду від 13 серпня 1999 р. залишила без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Размещено на Allbest.ru