Особливості правового регулювання праці молоді в Україні в світлі міжнародних стандартів та зарубіжного досвіду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

Кафедра цивільно-правових дисциплін, господарського

та трудового права

Курсова робота

З порівняльного трудового права

На тему: «Особливості правового регулювання праці молоді в Україні в світлі міжнародних стандартів та зарубіжного досвіду»

Виконала

студентка 4-го курсу 442 групи

напряму підготовки

спеціальності 6.030401правознавство

Марченко Анастасія Василівна

Керівник____________________

Національна шкала ___________

Кількість балів:_____Оцінка ECTS____

Члени комісії _______ ___________________

(підпис) (призвище та ініціали)

_______ ___________________

(підпис) (призвище та ініціали)

_______ ___________________

(підпис) (призвище та ініціали)

Харків - 2013р.

План

Вступ

1. Правове регулювання праці молодих спеціалістів та молоді

2. Проблематика працевлаштування молоді в країнах світу

3. Проблематика працевлаштування молоді в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Молодь - це категорія населення, яка перебуває в стані формування та утвердження життєвих позицій, має свої інтереси, орієнтації та потреби, а тому потребує особливої уваги, опіки та підтримки з боку суспільства та держави. Ці обставини зумовлюють необхідність дослідження усіх аспектів трудової діяльності молоді, зокрема охорони її праці.

Метою дослідження є виявлення правового регулювання працевлаштування молоді в Україні та виявлення проблем у реалізації молоддю права на працю у площині забезпечення трудової зайнятості молоді; дослідити правове регулювання праці молодих спеціалістів та молоді; дослідити проблематику працевлаштування молоді в Україні; зазначити заходи, щодо покрашення працевлаштування молоді

Об'єкт: суспільні відносини у сфері працевлаштування молоді в Україні.

Предмет: теоретичні й практичні проблеми правового регулювання відносин щодо працевлаштування молоді.

Методи: загальнонаукові і спеціальні юридичні методи дослідження, а також такі спеціальні методи, такі як формально-логічний, порівняльно-правовий та історичний.

Актуальність теми: проблеми зайнятості та соціального захисту молоді є невирішеними і в економічно розвинутих країнах, і в країнах, що розвиваються, хоча в останніх вони скоріше стають проблемою робочих місць низької якості.

В умовах формування ринкового середовища, що має місце в Україні, молодь вимагає особливої соціальної підтримки та соціального захисту. Адже ця категорія населення, перебуваючи в стані формування і утвердження життєвих позицій, маючи свої орієнтації, інтереси і потреби, особливо болісно відчуває на собі тягар економічної кризи перехідного періоду. Обмеженість бюджетних ресурсів усіх рівнів негативно впливає на фінансування заходів щодо соціального становлення та розвитку молоді, її самореалізації.

Отже, існує необхідність дослідження причин соціально-економічних проблем молоді та формування організаційно-економічних механізмів щодо її соціального захисту.

1. Правове регулювання праці молодих спеціалістів та молоді

правове регулювання працевлаштування молодь

Визначення поняття «молодь» важливе не тільки для вироблення єдиного підходу до встановлення вікових меж молоді, а й для з'ясування питання про сутність молоді, її місце у соціальній структурі суспільства, соціальних показників, в яких відображається специфіка соціального статусу молоді.

Існує декілька підходів до визначення поняття «молодь». Найпростішим з них є використання вікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певну соціально-демографічну групу. Поширеним є підхід, який розглядає молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи молодь розглядають як соціально-демографічну групу, головною характеристикою якої є процес соціалізації. Ця позиція передбачає, що найважливішими показниками, які дають змогу розкрити сутність молоді, є не стільки вікові параметри, скільки соціальні показники процесу соціалізації. За цим підходом до молоді відносять тих молодих людей, які ще не почали самостійне трудове життя (тобто учнів), а також працюючих, які ще не мають сім'ї.

Молодь як соціальна спільнота - це сукупність людей молодого віку в усіх сферах їх діяльності і виявах їх духовного життя. молодь, молоді громадяни - громадяни України віком від 14 до 35 років [13]

Більш коректним є поділ молоді на внутрішні групи за соціально-професійними та віковими ознаками у взаємодії з їх духовним світом і поведінкою. Такий підхід дає змогу адекватніше аналізувати окремі контингенти молоді під час досліджень.

Дискусійним і дотепер є питання вікової періодизації молоді. Згідно з найпоширенішою точкою зору, віковими межами молоді вважається період від 16 до 30 років. Але в літературі є й інші підходи: до молоді відносять осіб віком 11-25 років, інші - 15-28, 16-24 роки тощо. Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, а верхньою - 35 років. В основу цієї точки зору (14-35 років) - покладено тезу про «продовження юності», збільшення часу входження у трудове життя.[15]

Молодь - це специфічна соціально-демографічна група населення країни. За точкою зору О.О. Коваленко, молодь як соціально-демографічна група характеризується не лише віковими ознаками, але й специфікою соціального становлення й розвитку, особливим місцем у структурі суспільства. Ця специфіка і це особливе місце дозволяють стверджувати, що молодь як суб'єкт правових відносин взагалі, і трудових правовідносин зокрема, наділена державою особливим правовим статусом.[5]

Зміни та процеси, що відбуваються в економіці України, суттєво впливають на стан зайнятості населення, а також і на процес працевлаштування випускників, надання їм першого робочого місця. Фахівці приділяють особливу увагу вивченню однієї з найсерйозніших соціальних проблем, пов'язаних із становленням ринку праці, - загрози безробіття для молодих фахівців, що закінчили вищий навчальний заклад (ВНЗ).[6]

Випускники ВНЗ - молоді фахівці - є однією з соціально малозахищених категорій населення. Тому сьогодні дуже актуальним є пошук шляхів розв'язання проблем, пов'язаних із покращенням такої ситуації.[15]

Загальні вимоги до працевлаштування молодих спеціалістів регулюються ст.197 Кодексу законів про працю України. Межі дії частини другої статті 197 КЗпП, залежать від визначення поняття молодих спеціалістів. Пункт 4 ст. 7 Закону "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" [13] формулює таке ж визначення поняття молодих спеціалістів, як і частина друга ст. 197 КЗпП. До молодих спеціалістів належать випускники державних вищих навчальних закладів і професійно-технічних училищ, потреба в яких визначена державним замовленням.[7]

У п. 2 «Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» вiд 22.08.1996 № 992, дається значно вужче визначення молодих спеціалістів: "Випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєна кваліфікація фахівця з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими спеціалістами протягом трьох років з моменту укладення ними трудового договору із замовником". [9] Не можна вважати, що це визначення суперечить визначенню молодих спеціалістів, що дається в Законі "Про сприяння становленню та соціальному розвитку молоді". Це визначення має лише вужчу сферу дії, застосовується там же, де діє названий порядок.[13]

Таким чином, частина друга ст. 197 КЗпП поширюється на випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів, однак не на всіх, а лише на тих, які були замовлені підприємствами, установами, організаціями, і які направлені на роботу відповідно до встановленого порядку.[7]

Питання працевлаштування молоді регулюються статтею 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді» [13], відповідно до якої держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на працю.

Поняття працевлаштування розрізняється в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні - це процес будь-якого влаштування на роботу, у тому числі й самостійного, і за допомогою служби зайнятості. Зокрема, це й переведення працівників за умови їх вивільнення на іншу роботу на тому ж підприємстві чи в організації. У вузькому розумінні - це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, суб'єктів підприємницької діяльності та інших посередницьких органів, яка спрямована на підшукування роботи особам, що її шукають, включаючи і процес професійної підготовки та перенавчання.

Процес працевлаштування починається з того, що особа, яка бажає працювати звертається до органів, які займаються працевлаштуванням з метою сприяння в підшукуванні роботи або починає самостійно підшукувати собі роботу.[15]

За загальним правилом, працевлаштування передбачає три форми надання допомоги в отриманні особою певної роботи. Перша з них полягає у забезпеченні працездатного населення максимально повною інформацією про наявність в конкретній місцевості чи на конкретних підприємствах, установах, організаціях вільних робочих місць та про їх характеристику з точки зору умов праці, її оплати, соціально-побутового та житлового обслуговування працівників і інших умов, що цікавлять кожного, хто влаштовується на роботу. Друга форма полягає в підшуканні необхідної роботи та фактичному забезпеченні деяких категорій громадян роботою чи то на певній посаді, спеціальності і кваліфікації, або у певній місцевості. Третя - це організація, в разі потреби, професійної підготовки чи перепідготовки з наступним забезпеченням роботою.

Молода людина, яка отримала спеціальність, може скористатися гарантією надання їй роботи за фахом на період не менше трьох років. Це стосується випускників державних середніх професійно-технічних та вищих навчальних закладів, потреба в яких була визначена державним замовленням.

Відповідно до п.2 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 р. № 992 , випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою різних освітньокваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими фахівцями протягом трьох років з моменту укладення ними трудового договору із замовником.[10,12]

Слід зазначити, що і на сьогодні відсутній нормативно-правовий акт щодо порядку відшкодування вартості навчання за державним замовленням у разі відмови випускника відпрацювати у державному секторі народного господарства.

На випускників навчальних закладів різних форм власності сьогодні поширюється лише одна державна гарантія - гарантія працевлаштування шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць, передбачена наказом Міністерства праці та соціальної політики України „Про затвердження Порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних”. Дію нового спеціального Закону України „Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю” на 2006 р. було зупинено у зв'язку з невиконанням Кабінетом Міністрів України вимоги забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.

Випускники, які отримали кваліфікацію фахівця з вищою освітою і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими фахівцями протягом трьох років з моменту укладення ними трудового договору із замовником. Відповідно до цього визначення молодий спеціаліст не може бути призначений на тимчасову посаду та не може бути звільненим до закінчення терміну угоди, крім випадків, передбачених статтею 40 Кодексу законів про працю України; крім того, випускники, які одержали направлення на роботу до іншої місцевості, забезпечуються житлом згідно із законодавством; випускники не беруть участі у конкурсах на заміщення вакантних посад, не проходять випробувального терміну, на них поширюються усі види соціального захисту, передбачені колективним договором працівників даної державної установи.[7]

2. Праця молоді в різних країнах

Так у даний час у США діє понад 300 програм підтримки і захисту молоді. Найбільш масовими є програми Ліги захисту молоді.

За даними Національної асоціації жінок в освіті, тільки Каліфорнійський університет в Лос-Анжелесі за останні три роки заплатив більше мільйона доларів як компенсацію за шкоду, завдану студентами-жінками, які зазнали переслідування з боку роботодавців-чоловіків. Зокрема, існує практика щодо сплати 300 тис. доларів працівнику, що зазнала нападу з боку роботодавця на роботі. Незважаючи на те, що США фактично досягли повної зайнятості в 1992 р. заробітна плата 18% працюючих на постійній основі американських робітників була нижче прожиткового мінімуму; особливо ж драматичним виявилося положення молоді: 47% працюючих американців у віці від 18 до 24 років мали зарплату, не досягає прожиткового мінімуму.

В 1997 року у Франції з ініціативи державних органів започат ковано реалізацію програми “План зайнятості молоді”, яка передбачає укладення п'ятирічних контрактів з кількома сотнями тисяч молодих безробітних. Відповідно до цієї програми уряд зобов'язується компенсувати до 80 % заробітної плати, що виплачується роботодавцями працівникам, охопленим програмою.

Основним законодавчим актом, що регулює соціально-трудові відносини, у Франції є Трудовий кодекс, який за своєю структурою та змістом являє собою зведення всіх законодавчих і нормативних актів регулювання соціально-трудових відносин у сфері праці, і складається з дев'яти книг.

3.Проблематика працевлаштування молоді в Україні

Проблематика працевлаштування та зайнятості молоді давно є предметом дослідження учених (економістів, демографів, психологів, соціологів), перебуває у фокусі уваги журналістів, представників державних установ та неурядових організацій. Водночас суспільно-економічні трансформації часів незалежності України, швидкість світових глобалізаційних тенденцій призводять до загострення ситуації на ринках праці усіх рівнів та сегментів, спонукають до динамічного аналізу ситуації та пошуків оптимальних рішень.

Таким чином, значної актуальності набуває вивчення проблем соціального характеру, які пов'язані з працевлаштуванням молоді; з'ясування передумов і чинників, що сприяють або перешкоджають інтеграції молоді у ринок праці, її адаптації до нового статусу - працівника; питання соціальних гарантій та необхідності підтримки з боку держави; потреб та мотивів, що зумовлюють міграційні орієнтації.

Переважна більшість молодих людей, котрі виходять на ринок праці, є недавніми випускниками навчальних закладів різного рівня акредитації. Щороку навчальні заклади випускають молодих спеціалістів, переважна більшість з яких залишаються з проблемою працевлаштування віч-на-віч. Тому одним з найважливіших завдань роботи з молоддю с сприяння працевлаштуванню випускників.[5]

Важливою проблемою на сьогоднішній день є відсутність державною прогнозування потреб економіки у спеціалістах з вищою освітою. Тому й виникають на ринку праці диспропорції попиту й пропозиції дипломованих фахівців. Зокрема, на вакансію юриста претендують дев'ять, менеджера вісім, бухгалтера шість осіб. Та знайти хорошого менеджера, який би міг успішно організувати виробничий процес, дуже непросто.

Роботодавці не хочуть брати на роботу початківців, мотивуючи це відсутністю у них досвіду. Аби збалансувати попит і пропозицію на ринку праці, слід чітко прогнозувати: скільки, для кого і де готувати кадри.

Метою державної молодіжної політики є тільки сприяння в працевлаштуванні, а подальший розвиток молодого професіонала, його кар'єра - справа самої молодої особистості. Кожен молодий працівник повинен мати право на кар'єру, і, більш того, повинен мати правові можливості, забезпечені державою, дістати це право.

Діяльність у цьому напрямі повинна заохочувати людину до активнішого та кваліфікованішого пошуку роботи, не дати їй зневіритися у можливості власного працевлаштування. У більш розвинутих країнах претендент на роботу до початку трудової діяльності звертається, як правило, у 6-10 фірм. У нас же, після декількох відмов роботодавця, людина може зневіритися і повністю перейти на утримання держави.[4]

Основним заходом зі сприяння працевлаштуванню молоді є відпрацювання порядку надання профорієнтаційних та профдіагностичних послуг як в навчальних закладах різного рівня, так і в центрах зайнятості та громадських організаціях. Актуальним залишається й проведення перенавчання, оскільки молодь є більш відкритою до освоєння нової спеціальності. Причому перенавчання повинно проводитися тільки після аналізу кон'юнктури ринку праці та професійної придатності молодої людини.

Проблеми зайнятості молоді (зокрема випускників навчальних закладів), яка становить третину загальної чисельності незайнятих громадян, що перебувають на обліку в державній службі зайнятості, регулюються відповідно до положень законів України "Про зайнятість населення та "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" шляхом:

· надання випускникам навчальних закладів першого робочого місця у рамках державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітників і спеціалістів;

· бронювання на підприємствах, в установах та організаціях, незалежно від форми власності з чисельністю понад 20 чоловік, до 5 відсотків загальної кількості робочих місць за робітничими професіями для молоді, яка закінчила загальноосвітні, професійно-технічні навчальні заклади, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби та якій надається перше робоче місце, адресного бронювання на підприємствах робочих місць для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

· надання підтримки підприємницької ініціативи безробітних, у тому числі молоді, зокрема, виплати одноразової допомоги з безробіття для організації підприємницької діяльності;

· створення роботодавцями додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, у першу чергу випускників навчальних закладів і жінок, зареєстрованих у державній службі зайнятості, та надання роботодавцями дотацій у розмірі витрат на заробітну плату працівників, прийнятих на роботу з цієї категорії осіб;

· економічного стимулювання роботодавців, які приймають на роботу (або стажування) випускників навчальних закладів;

· залучення молодіжних центрів праці до вирішення питань працевлаштування, навчання новим професіям та підвищення кваліфікації молоді; надання підтримки підприємцям-початківцям;

· формування підприємницької ініціативи молоді.[3]

Необхідно у нашій державі розробити ефективніші механізми, які б стимулювали працевлаштування молоді і сприяли б розвитку молодіжних підприємницьких ініціатив. Це повинно знайти відображення у державній молодіжній політиці. Зокрема, доцільно фінансувати молодіжні програми за рахунок бюджетів усіх рівнів та проводити конкурси програм, на державному рівні прогнозувати потреби ринку у кваліфікованих спеціалістах. Важливо також розвивати співробітництво з молодіжними організаціями, удосконалювати механізм надання молодим громадянам першого робочого місця, відпрацьовувати модель забезпечення вторинної та сезонної зайнятості, сприяти формуванню ефективного діалогу між молодими підприємцями-роботодавцями та державою.[6]

Часто молоді люди, а іноді і не зовсім молоді, не переймаються проблемами власного пенсійного забезпечення у майбутньому. Тому не поспішають оформити трудові відносини з роботодавцями, а отримують заробітну плату "за домовленістю", "в конверті". Насправді ж тіньова зайнятість зменшує надходження до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів і в кінцевому підсумку обертається зубожінням тих, хто навчає і виховує наших дітей, дбає про культурний і професійний розвиток, фізичне і моральне здоров'я нації, забезпечує обороноздатність країни. За такої ситуації наша держава не може створити умови для гідного життя пенсіонерів, інвалідів, дітей-сиріт.

Серед чинників, що заважають молоді займатися підприємництвом, слід назвати відсутність соціальних гарантій, великий ризик, відсутність підтримки з боку держави, незахищеність від кримінальних структур, свавілля чиновників.

Окрім того, скорочення вакансій та несприятливі умови для розвитку підприємництва спонукають молодь реалізувати власну економічну активність у тіньовій економіці. За соціологічними даними частка молодих громадян, які залучені нині до неформальної, тобто офіційно незареєстрованої діяльності, становить близько 30%, а ще приблизно такий же відсоток молоді мають досвід такої діяльності у минулому.

Найбільш поширеними видами зайнятості молоді у неформальній економіці є виробництво, продаж і перепродаж домашньої сільськогосподарської продукції, випадкові заробітки у приватних осіб, виробництво, продаж і перепродаж промислових товарів.

Не всі громадяни є конкурентоздатними на ринку праці, і причини на те об'єктивні. Виходячи з того, що перехід до ринкової економіки неможливий без появи вимушеного безробіття, держава повинна забезпечити особливий, підвищений захист для тих, хто в силу певних причин не може конкурувати на ринку праці з іншими категоріями громадян. Особливо це стосується кваліфікації, ні, тим більше, досвіду в силу об'єктивних причин. Цей захист полягає у створенні ефективних механізмів реалізації права на працю, які б урівноважили праові можливості на ринку праці. Цими правовими механізмами мусять стати чіткі юридичні гарантії для молоді в сфері праці.[3]

Висновки

Актуальність теми обумовлена тим, що молодь - головна рушійна сила сучасного світу. Вона перебуває в центрі міжнародних, соціальніх, економічних і політичних подій. Завдяки високому інтелектуальному потенціалу, мобільності та гнучкості молоді люди мають можливість впливати на суспільний прогрес, визначаючи майбутнє суспільства, держави та світового співтовариства. Одним з перспективних напрямків залучення молоді в суспільні процеси країни є забезпечення молоді робочими місцями.

Покликанням молоді є формування майбутнього української держави, її розбудови, зміцнення, виведення на передові економічні, наукові, культурні рубежі. Але зараз молоді люди потребують допомоги і підтримки, аби отримати професію і освіту, влаштуватися на роботу, створити міцну забезпечену сім'ю. 1 це повинні зрозуміти у владних структурах. Важливо, щоб молоді громадяни брали активну участь у підготовці законодавчих проектів, які безпосередньо стосуються їхнього життя. Сучасна молодь вже довела, що мас активну життєву позицію, вона не байдужа до долі держави, у якій їй жити, працювати, творити. Однак, актуальність проблеми характеризують, зокрема, такі цифри, що на сьогодні приблизно половина безробітних - молоді люди віком до 30 років, а рівень безробіття серед молоді є значно вищий, ніж серед інших вікових категорій. Соціальне значення працевлаштування молоді ставить проблему молодіжного безробіття на одне з перших місць у державній молодіжній політиці. Безробіття це неминучий атрибут ринкової економіки.

В даний час все більше усвідомлюється актуальність проведення заходів в області зайнятості молоді. Труднощі, з якими стикається суспільство в своїх зусиллях по соціалізації і інтеграції молоді, виникають з невідповідності між потребами і устремліннями молодих людей, з одного боку, і тим, що суспільство пропонує і вимагає від них - з іншого боку. Щоб вирішити це протиріччя, слід створити умови для самореалізації молодих фахівців - дати можливість вносити свій внесок до розвиток суспільства. Метою регулювання зайнятості молоді є приведення її у відповідність з суспільними потребами у фахівцях і потребою молодих людей в працевлаштуванні і реалізації свого творчого потенціалу.

Питання забезпечення зайнятості молоді є важливим для суспільства і держави, тому визначає особливі завдання для правового регулювання в цій сфері. Ігнорування вказаної проблеми може призвести до відсутності кваліфікаційного кадрового потенціалу в країні, підвищення рівня незайнятості, злочинності серед молоді.

Список використаної літератури

1. Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні// http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2859-12

2. Загальна декларація прав людини // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015

3. Кисельов І.Я. «Сравнительное трудовое право»: Уч-к. - М.: ТК Велби, Проспект. 2005. - 360 с.

4. Коваленко О.О. Молодь і кар'єра: юридичний аспект проблеми// Збірник наукових праць. Серія «Право». - Харків. 2005. - Вип. 5. - С. 33-36

5. Коваленко О.О. Правові можливості молоді щодо реалізації права на працю// Збірник наукових праць. Серія «Право». - Харків. 2007. - Вип. 8. - С. 36-39

6. Коваленко О.О. Щодо свободи волі молодого фахівця при укладенні трудового договору// Збірник наукових праць. Серія «Право». - Харків. 2007. - Вип. 9. - С. 54-56

7. Кодекс законів про працю від 10.12.1971// http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08

8. Конституція України від 28.06.1996 // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

9. Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996р. № 992// http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/992-96-п

10. Про вищу освіту: Закон України від 17.01.2002// http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2984-14

11. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України від 02.03.2000р.

12. Про освіту: Закон України від 23.03.1996 № 100// http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1060-12

13. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні. Закон України від 23.03.2000// http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2998-12

14. Процевський О.І. Правові можливості громадян при реалізації права на працю// Збірник наукових праць. Серія «Право». - Харвків. - 2004. - Вип. 4. - С. 5-8

15. Бойко М.Д. «Порівняльне трудове право». - К. - Атіка - 2007. - С. 384

Размещено на Allbest.ru