Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського

Коледж Миколаївського національного університету

імені В.О.Сухомлинського

Циклова комісія з правознавства Коледжу Миколаївського національного університету імені В.О.Сухомлинського

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Теорія держави і права»

на тему: « Правова свідомість, поняття, склад. Взаємодія правосвідомості і права»

Студента ІІ курсу групи Ю-212

напряму підготовки 0304 «Право»

спеціальності 5.13040101 «Правознавство»

освітньо-кваліфікаційного рівня

«молодший спеціаліст»

Демчука Віталія Віталійовича

Керівник - викладач ІІ категорії

Русецька Юлія Леонідівна

Миколаїв - 2014



ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Правова свідомість, поняття, склад.

1.1 Поняття та структура правової свідомості

1.2 Класифікація правової свідомості

1.3 Функції правосвідомості

Розділ ІІ. Взаємодія правосвідомості і права

2.1 Система правосвідомості: правова ідеологія, правова психологія, правова поведінка

2.2 Взаємозв'язок права і правосвідомості

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність дослідження. Проблема розбудови громадянського суспільства, демократичної правової держави є безпосередньо пов'язаною із розвитком правової свідомості. Саме правове виховання населення є соціальною гарантією дії верховенства правового закону в суспільстві. Слід зауважити, що наукове мислення та наукова правосвідомість у взаємодії із правовим мисленням і правосвідомістю особистості, здійснюють активний вплив на реалізацію верховенства правового закону.

Науковий рівень правового мислення та правосвідомості забезпечує не лише розвиток правової культури, в цілому, але й формування ідеалу правової особистості, яка поважає правовий закон, визнає його верховенство у всіх сферах життя, своїми діями підтримує режим правозаконності в Україні.

На сьогоднішній день правова свідомість набула нового визначення.

Цю проблему досліджували такі українські вчені, як В.Д.Бабкін, М.І.Коцюба, В.А.Котюк, П.Ф.Мартиненко, А.Р.Мащок, Є.В.Назаренко, П.М.Рабінович, В.М.Селіванов, С.А.Тихонова та ін.

В їх працях характеризується нова сутність правової свідомості, а саме: Правова свідомість визначається як сукупність досягнень суспільства, його соціальних груп та громадян у галузі регулювання суспільних відносин, яке забезпечує верховенство права в суспільному житті, тобто панування у суспільному житті правових принципів справедливості і гуманізму, захисту прав і свобод людини, її честі і гідності, реальне забезпечення місця людини як вищої соціальної цінності.

Історія показує, що тільки тоді правотворча і правозастосовча діяльність стає ефективною, коли в цих процесах, поряд з потужними самоорганізуючими началами, пріоритетне місце займає і свідоме, організуюче творчість, розумна робота. При вивченні цих свідомих і творчих процесів у правотворчості і правозастосуванні теорія права формулює тему правосвідомості. Дійсно, в якій мірі осмислене, свідоме ставлення суспільства та індивідів до права веде до необхідного правового стану суспільства, до появи нових правових норм, в якій мірі емоційне ставлення впливає на правомірне або правопорушну поведінку? Щоб розібратися в цих питаннях, як тема курсової роботи я вибрав правосвідомість і правова культура.

Правова свідомість суспільства, окремих груп, індивідів обмеженістю пов'язано з правом як цілісним соціальним інститутом, з його виникненням, функціонуванням і розвитком, з правотворчістю і правозастосуванням, іншими сторонами правового буття суспільства. Як таке правосвідомість і його більш велика соціальна форма - правова культура - вивчаються саме в теорії права.

Мета дослідження полягає в тому, щоб проаналізувати поняття, структуру, види, форми та зміст правової свідомості, взаємодії правосвідомісті та права.

Об'єктом дослідження даної теми є безпосередньо Правова свідомість.

Предмет дослідження: предметом дослідження доної курсової роботи явлається взаємодія правосвідомості і права.

Методологічними основами дослідження є застосовані в ній сучасні методи пізнання. В роботі використовуються як загальнонаукові, так і спеціальні юридичні методи наукового пізнання. До загальних методів належать діалектичний метод, метод системного аналізу, формально-логічний, емпіричний, функціональний та комплексний методи, а до спеціальних методів дослідження - метод тлумачення правових норм.

Нормативна та емпірична база дослідження. Нормативною базою написання курсової роботи стала Конституція України та нормативно-правові акти різних галузей законодавства України.

Структура і обсяг роботи. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, у кожному з яких є підрозділи, висновків та списку використаних джерел.

Обсяг роботи становить____сторінок.



Розділ І. Правова свідомість, поняття, склад

1.1 Поняття та ознаки правової свідомості

Свідомість людини являє собою форму відображення (пізнання) навколишнього світу, яка знаходить свій вияв у різних оцінках, критичних зауваженнях і пропозиціях щодо функціонування певних явищ і процесів, які таким чином включаються у сферу життєдіяльності людини і суспільства. Однією з найважливіших складових частин свідомості є правова свідомість людини. Виникаючи до або після права чи разом з ним, правосвідомість супроводжує право протягом усієї правової історії, всього існування державно-організованого суспільства. Категорія «правосвідомість» служить для відображення особливого виміру правової дійсності, ставлення людей і суспільства до права, правової поведінки люд«й, правової діяльності держави, її інституцій [10,с.13].

Правосвідомість відображає правову дійсність, що склалася за конкретно-історичних умов у тій чи іншій країні, але водночас впливає на функціонування й розвиток правової системи. Вона є активним елементом системи правового регулювання суспільних відносин -- право не може здійснювати свій регулятивний вплив інакше як через людей, безпосередньо впливаючи на їхню свідомість. За посередництвом правових ідей та теорій, почуттів та емоцій норми права, інші правові явища оцінюються з точки зору життєвих потреб та інтересів людей і суспільства, справедливості, формуються установки на правову поведінку, уявлення щодо критеріїв ефективності правового регулювання, шляхів реформування та удосконалення законодавства, судово-правової системи, юридичної практики.

У демократичній державі стрижнем правосвідомості є визнання принципу верховенства права, життя і здоров'я, честі та гідності, недоторканності і безпеки людини як найвищої соціальної цінності, беззастережна повага до прав людини і громадянина як невід'ємних від особи можливостей, що становлять юридичний фундамент життєдіяльності людини.[14, с.103]

Правосвідомість -- це сукупність суб'єктивних елементів правового регулювання: ідей, теорій, емоцій, почуттів та правових установок, за посередництвом яких відображається правова дійсність, формується ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив і напрямків розвитку правової системи з точки зору забезпечення гідного існування людини, справедливості у мїжлюдських стосунках, ефективної організації життєдіяльності держави і суспільства.[7, с.87]

Для правової свідомості характерні такі риси. Правосвідомість є одним з різновидів суспільної свідомості. їй, як і іншим формам суспільної свідомості (філософській, релігійній, моральній, політичній, естетичній), властиво відображувати навколишній світ, однак не увесь, а лише певний його аспект -- правову дійсність. В умовах формування засад правової, демократичної державності правова складова суспільної свідомості дістає додаткові стимули для свого розвитку, становлення як однієї з найважливіших її частин.

Носіями правосвідомості є різні суб'єкти права: особистість, громадські об'єднання, політичні партії, державні органи і їх посадові особи, юристи-науковці, юристи-практики, суспільство в цілому. В правовій свідомості відбивається ставлення суб'єкта до права, юридичної практики, поведінки (діяльності) інших суб'єктів правовідносин, їх оцінка. Правосвідомість знаходить свій вияв на всіх стадіях механізму правового регулювання, впливає на функціонування практично кожного елемента правової системи.

Об'єктом пізнання правосвідомості зазвичай є чинне право в усій багатоманітності його виявів. Разом з тим вона може містити в собі оцінку права минулого (аналіз правових пам'яток, наприклад Римського права, Руської правди) або формувати уявлення про право бажане, майбутнє.[12, с. 55]

За своїм змістом правосвідомість є складним системним правовим явищем. Компоненти, що утворюють її (ідеї, теорії, концепції, почуття, емоції, настрої, установки тощо), структурно об'єднуються в дві відносно автономні компоненти -- правову психологію і правову ідеологію.

Правова психологія -- це сукупність настроїв, почуттів, емоцій, переживань з приводу права, окремих правових явищ. Так, проявами правової психології буде відчуття справедливості, повага до прав і свобод людини, байдужість до беззаконня або страх перед відповідальністю, емоційна реакція (у вигляді оплесків, викриків і т. ін.) присутніх у залі судових засідань на певне рішення судді, тобто емоційне ставлення до права. В цілому -- це стихійна, несистематизована і найпоширеніша форма усвідомлення права, яка тією чи іншою мірою властива усім суб'єктам і може виникнути з приводу будь-якого правового явища [4]

Помилково було б оцінювати цю складову правової свідомості як щось другорядне. Ігнорування правової психології як населення, так і окремих осіб у процесі формування і проведення державної правової політики може призвести до суттєвої протидії (пасивної чи активної) здійсненню тієї чи іншої реформи (такою була, наприклад, протидія антиалкогольній кампанії під час перебудови в СРСР, несприйняття частиною державних службовців адміністративної реформи в сучасній Україні тощо). Особливість правової психології визначається ще й тим, що вона містить елементи несвідомого. Йдеться про певні психічні явища і процеси (інтуїція, психологічний афект, звичка, збудження, соціальне збудження -- паніка тощо), які обумовлені певними фактами навколишнього світу, вплив яких на свою поведінку людина зазвичай не усвідомлює. Однак ця сфера може активно впливати на формування як правомірної, так і протиправної поведінки (стереотипів, звичок тощо).

У структурі правової психології вирізняють такі елементи:

сталі (правові стереотипи, традиції, звички) і динамічні (настрої, почуття, хвилювання);

пізнавальні (правові емпіричні знання, уявлення, погляди) і емоційні (правові емоції, почуття, настрої).[13, с.53]

Правова ідеологія -- це сукупність ідей, принципів, теорій, концепцій, які в систематизованій формі відображають і оцінюють правову дійсність. Для правової ідеології характерне цілеспрямоване наукове, в тому числі філософське, осмислення права не на рівні його окремих проявів, а як цілісного явища, яке має свою власну цінність. Прикладом правової ідеології є вчення природно-правової, позитивістської, класової та інших теорій права. Частину цієї ідеології становлять сучасні наукові погляди на право.

У правовій ідеології можуть відбиватися інтереси великих соціальних груп (класів, професійних, релігійних, етнічних груп), хоча конкретна правова теорія або концепція завжди формулюється безпосередньо тим чи іншим науковцем. В основі діяльності будь-якої сталої політичної партії завжди лежить певна політико-правова ідеологія -- ідеологія лібералізму, консерватизму, соціал-демократичного або іншого спрямування. Більше того, розвиток будь-якої держави і навіть регіонального об'єднання держав передбачає наявність такої ідеології (національної ідеї). Так, державне будівництво в СРСР відбувалося на основі ідеології марксизму-ленінізму, а в основу розбудови української державності покладено панівну в Європейському Союзі концепцію демократичної, соціальної, правової держави. В цілому політико-правова ідеологія розвинених держав дістає своє відображення передусім в конституції країни.

Відмінність правової ідеології від правової психології полягає в тому, що якщо остання має переважно емоційний, поверховий характер, складається стихійно, переважно на основі повсякденного побутового досвіду людей, то правова ідеологія в процесі пізнання права прагне дійти до виявлення його сутності, змісту, виявити існуючі закономірності і зв'язки, а отже, представити ці знання у вигляді певної догми. Вона складається на основі наукових досліджень, вивчення юридичної літератури, в тому числі підручників.

До формування правової ідеології в демократичній, правовій державі висуваються такі вимоги.

Вона повинна:

1) формуватися на основі пріоритету загально-людських стандартів і цінностей, зокрема верховенства права і закону, принципів демократії, прав і свобод людини і громадянина тощо;

2) будуватися на критичному сприйнятті вітчизняного і зарубіжного історичного досвіду, вивченні нових поглядів та підходів до правових явищ;

3) орієнтуватися на раціональне поєднання інтересів особи, суспільства і держави, виходячи при цьому з тези, що саме людина і її права визнані найвищою соціальною цінністю, на досягнення соціального і політичного компромісу.[5, с. 113]

1.2 Класифікація правової свідомості

правовий свідомість ідеологія громадянський

Усвідомленню сутності правосвідомості сприяють проведені за різними критеріями класифікації. Так, з точки зору глибини відображення правової дійсності вирізняють три рівня правосвідомості.

Побутова (емпірична) правосвідомість -- це найпоширеніший рівень правової свідомості, який формується відповідно до набутої правової освіти на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання. Як правило, вона має емоційний, поверховий характер, отже, в її структурі домінує правова психологія. Для людей з таким рівнем правосвідомості характерне знання в загальних рисах окремих принципів права, а також поєднання правових поглядів з моральними, етичними настановами.[13, с.87]

Професійна правосвідомість притаманна юристам-профе-сіоналам. Вона формується внаслідок отримання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (в правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Носії професійної правосвідомості, як правило, не лише володіють спеціалізованими, конкретизованими знаннями чинного законодавства, але й вмінням, навичками його застосування. Разом з тим слід зазначити, що професійній правосвідомості, внаслідок певної спеціалізації юристів, властивий диференційований характер. Так, найвищий рівень правосвідомості серед юристів-практиків притаманний суддям, які в процесі здійснення правосуддя зустрічаються з найрізноманітнішими правовими і пов'язаними з правом явищами.

Для юристів рівень правової підготовки має вирішальне значення. Він є вищим за рівень знань пересічного законослухняного громадянина. Цей рівень обумовлений як необхідністю знати і розуміти право, так і вмінням його застосовувати. Так, у процесі правозастосування існують окремі етапи (встановлення фактичних обставин справи, юридична кваліфікація діяння, тлумачення норм права, прийняття рішення у справі), кваліфіковано виконати які можуть тільки юристи.

Наукова, теоретична правосвідомість у цілому притаманна науковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем. На відміну від буденної наукова правосвідомість передбачає не лише наявність юридичної освіти, але й уміння оперувати правовими категоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі і глибокі узагальнення правового матеріалу, тобто має систематизований, комплексний характер. Сутність та особливість наукової правосвідомості розкривається також через співвідношення її структурних елементів -- у ній правова ідеологія превалює над правовою психологією.

За суб'єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивідуальну, групову, масову та суспільну. Разом з тим зазначимо, що суспільна, групова і масова правосвідомість не існує поза індивідуальною.

Індивідуальна правосвідомість -- це система особистих поглядів, уявлень, почуттів з приводу права. Вона формується під впливом індивідуальних обставин життя, зовнішнього середовища і залежить від рівня правової освіти особи.

Групова правосвідомість існує на рівні різних соціальних груп (політичних партій, громадських об'єднань, профспілкових організацій тощо), верств населення, класів. На процес її формування впливає спільність інтересів, традицій, умов життя, а також авторитет лідера групи. Діапазон відмінностей правосвідомості різних груп може бути надзвичайно широким: від можливості створювати тимчасові союзи для досягнення спільної мети (наприклад, передвиборчі блоки або утворення парламентської більшості з представників різних фракцій) до прямого протистояння між ними. [13, с.33]

Від групової слід відрізняти масову правосвідомість, яка характерна для нестабільних, тимчасових суспільних утворень, наприклад натовпу, учасників мітингів, демонстрацій. Масовій правосвідомості не властиве досягнення згоди учасників таких утворень з широкого кола правових питань, ці об'єднання мають ситуативний характер.

Суспільна правосвідомість притаманна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етносу). Наприклад, низкою характерних особливостей відрізняється класична юридична правосвідомість, яка заснована на вірі в право і порядок, справедливість суду, тоді як для пострадянських країн властиві ознаки підміни правосвідомості етичними поглядами, поширення правового нігілізму, зневажливе ставлення до права і закону. Слід підкреслити, що протягом десяти років в українському суспільстві зроблені важливі, але тільки перші реальні кроки для утвердження принципів верховенства права, непорушності прав і свобод людини.

1.3 Функції правосвідомості

Функції правосвідомості -- це основні напрями впливу правосвідомості на розвиток суспільних відносин.

Функції правосвідомості відображають зовнішній і внутрішній прояви правосвідомості у системи суспільних відносин, визначають її соціальну цінність, місце у правовій системі.

Основними функціями правосвідомості є:

1) пізнавальна (когнітивна, інформаційна) -- передбачає наявність правових знань та інформованість про нормативноправові акти, є результатом інтелектуальної (розумової) діяльності суб'єктів суспільних відносин щодо виявлення, сприйняття та розуміння того, що собою являє чинне право, подальше осмислення різних правових явищ, пізнання правової дійсності. Суб'єктом такого пізнання є як законодавець, так і громадяни: кожен із них використовує уявлення про існуюче і належне право для виконання своїх завдань у правовому регулюванні;

2) оціночна (емоційна) -- це виникнення у людини на розумовому і емоційному рівні оціночного ставлення до різних явищ і процесів правового життя на основі власного досвіду та правової практики. Правові норми, які захищають і охороняють інтереси людини, сприяють їх реалізації, дістають, як правило, схвалення, позитивної оцінки. У свою чергу недосконалі правові норми, які мають суттєві прогалини, суперечності, і тим самим здатні порушувати права і свободи людини, сприймаються негативно. І тому вони можуть піддаватися з боку людей конструктивній або деструктивній критиці.

Об'єктом оцінки може виступати як право в цілому, так і інші явища, а саме: чинне законодавство, власна поведінка і поведінка оточуючих людей, діяльність правотворчих і правоохоронних органів тощо. Здійснити дану функцію можна лише у тому випадку, якщо людина має необхідний рівень правосвідомості. [7.10]

На підставі реалізації емоційного ставлення людини сприймати і оцінювати правову дійсність виникає інтелектуальноемоційновольове утворення -- правова установка. Сукупність правових установок утворює певну систему ціннісних орієнтацій. Наявність якої дає можливість людині мати більш певне орієнтування у конкретних життєвих обставинах і звільняє її від необхідності приймати нове рішення у схожій ситуації. Переваження тієї чи іншої установи визначає соціальноправову спрямованість людини, зміст її оціночної діяльності;

3) регулятивна -- реалізується через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок, які виступають специфічним регулятором поведінки людей. Право може впливати на поведінку людини лише за допомогою формування у її свідомості належного образу поведінки. Правосвідомість виникає і функціонує разом з правом, як самостійна форма суспільної свідомості, спрямована на опосередкування правового регулювання суспільних відносин, його координацію з іншими видами нормативного регулювання. Регулятивна функція правосвідомості зорієнтовує суб'єкта суспільних відносин до певних дій у конкретних життєвих ситуаціях відповідно до отриманих знань, їх оцінки та власних інтересів.

Правосвідомість виступає універсальним засобом контролю за поведінкою людини. Через свідомість здійснюється правова орієнтація людини, що зумовлює характер її поведінки у суспільних відносинах. З метою підвищення правосвідомості населенню країни постійно роз'яснюється зміст правових норм, виховується повага до права та сприйняття його як соціальної цінності.



Розділ ІІ. Взаємодія правосвідомості і права

2.1 Система правосвідомості: правова ідеологія, правова психологія, правова поведінка

Правосвідомість суспільства складається з трьох груп елементів: ідеологічних, психологічних і установочно-поведінкових.

Концентрованим виразом правосвідомості, як форми суспільної свідомості, є правова ідеологія -- система правових поглядів, що базується на певних ідеологічних і наукових позиціях. Правова ідеологія формується в результаті наукового, теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих державно-правових теорій минулого і сучасності, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права.

На відміну від раціонального формування правової ідеології, правова психологія утворюється стихійно на основі емпіричного (практичного), безпосереднього відображення суб'єктами правових відносин правової поведінки у вигляді громадянської думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок тощо. Виникнення та існування правової психології пов'язане з властивістю людей безпосередньо, чуттєво сприймати правову реальність, емоційно реагувати на зовнішні стосовно них правові явища. Тому правова психологія виявляється у почуттях, емоціях, настроях членів суспільства щодо права, відображає його не узагальнено, а конкретизованим чином. У структурі правової психології можна виділити: 1) статичні (сталі) та 2) динамічні (змінні) компоненти. До перших належать правові звичаї та традиції, до других -- настрої, почуття, переживання.

Правову психологію можна умовно поділити на три частини:

1) пізнавальна -- це правові емпіричні знання, уявлення, погляди;

2) емоційна, яку складають правові емоції, почуття, настрої;

3) регулятивна -- правові звичаї, звички, традиції.

Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки та правові установки. Це ті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають правову поведінку суб'єктів права, її напрямок та характер. Вони утворюють вольову сторону правосвідомості, синтезують у собі раціональні й емоційні компоненти. Правова поведінка безпосередньо виступає об'єктом правового регулювання, оскільки вплив на поведінку є впливом на свідомість шляхом формування відповідних мотивів і правових установок.

Психологічну сторону правосвідомості складають звички, почуття, емоції людей стосовно правових явищ. Правосвідомість включає знання діючого права, його основних принципів і вимог, але не зводиться тільки до чинного права; для правосвідомості надзвичайно важливий оціночний момент і настанова поведінки.

Правосвідомість підпорядковується загальним закономірностям розвитку суспільної свідомості. Вона виступає, як специфічне відображення правової, соціальної, політичної реальності суспільства, реальних відносин, що існують у даному суспільстві.

Істотний вплив на правосвідомість виявляють інші форми суспільної свідомості, перш за все політична свідомість і мораль, а також суспільна психологія, історичні традиції, спосіб та уклад життя, який склався, та ін.

2.2 Взаємозв'язок права і правосвідомості

Правосвідомість - неминучий супутник права. Існування права нероздільно з реалізацією волі і свідомості людей. Вимоги та норми суспільного життя не можуть бути виражені в якості юридичних прав і обов'язків суб'єктів до тих пір, поки вони не «пройдуть» через свідомість людини. З іншого боку, реалізація права, по суті справи, є процес інтеграції норм у правосвідомість народу, конкретних соціальних груп.

Зв'язок права і правосвідомості носить характер взаємодії, тобто такого співвідношення, в якому між цими явищами виникає зустрічна залежність.

З одного боку, розвиток і стан правосвідомості багато в чому обумовлена законодавством. Будучи потужним засобом морального та інтелектуального впливу, право «у текстах» активно сприяє розвитку тих чи інших правових уявлень і почуттів. З іншого - право і законодавство як позитивні феномени державного правопорядку знаходяться в не менш сильному й потужному «силовому полі» сформованого рівня та характеру правосвідомості суспільства, обмежені цим правосвідомістю, відчувають залежність від нього в процесі як правотворчості, так і правореалізації. [19]

Роль правосвідомості у правотворчій діяльності полягає насамперед у тому, що свідомість у формі правової ідеології виступає провідною детермінантою сучасного правотворення. Формування права через спеціально розроблену правотворчу процедуру передбачає чітко виражені стадії підготовки законопроектів, серед яких принципово важливе значення мають такі, як попереднє вивчення думки громадян і правопріменітелей про необхідність і характер регулювання даного питання, сфери суспільних відносин; розробка концепції майбутнього нормативного акта, яка в систематизованому вигляді визначає цілі, завдання, засоби, способи і можливі результати правового регулювання.

Зрозуміло, що на цих стадіях правосвідомість відіграє провідну роль - як у вигляді психологічних очікувань і прагнень людей у сфері права, так і у формі сповідуваних законодавцем філософських, соціально-економічних і політичних принципів і уявлень про належне упорядкування тієї чи іншої сфери суспільних відносин. Таким чином, правосвідомість дає єдино можливий для генезису права «будівельний матеріал» у вигляді помислів, почуттів, уявлень різних суб'єктів законотворчого процесу - фізичних та юридичних осіб - всієї духовної культури суспільства. Держава, формулюючи юридичні норми, в першу чергу має спиратися на правосвідомість і правову культуру народу, диференціювати і стимулювати кращі їх зразки, прагнути не до абстрактно-відірваному від життя і духу країни «творчості» закону, а об'ектівірованіе в чинному праві вже інтегрованих в суспільне свідомість еталонів і регуляторів поведінки. [20]
В останні роки у зв'язку з процесом демократизації в Росії, створенням представницьких органів державної влади, які мають реальними повноваженнями у сфері правотворчості, роль громадської думки з питань правничої політики помітно зросла. Законодавець - депутатський корпус, який обирається вільними демократичними виборами на альтернативній основі, у своїй діяльності прагне спертися на дійсні інтереси й потреби різних соціальних груп, думка яких виступає спонукальними мотивами при підготовці тих чи інших законопроектів. Істотно зросло значення юридичної науки в роботі правообра-зовательного механізму, що накладає на вітчизняну правову теорію, в цілому наукове правосвідомість велику відповідальність за обгрунтованість і якість своїх рекомендацій.

Не менш значуща роль правосвідомості в нормальному функціонуванні апарату ОВС. Статус правосвідомості у цій сфері визначається двома напрямками.

1. Правосвідомість утворює необхідний психологічний та ідеологічний контекст для добровільного дотримання суб'єктами юридичних норм. Розвинуте почуття права і законності, інтегрованості в діючий правопорядок і правову культуру є провідною гарантією масового дотримання вимог правових приписів.

2. Правосвідомість виконує важливі функції в процесі застосування правових норм співробітниками ОВС. Важко уявити випадок застосування юридичної норми поза контекстом правосвідомості судді, прокурора, слідчого та ін Співробітники ОВС зобов'язані зрозуміти, усвідомити, розібратися в сенсі права, його вимог і дозволів. Без розвиненого правосвідомості зробити це неможливо. На основі правосвідомості робиться оцінка доказів у справі. [21]

Таким чином, правосвідомість як би пронизує весь механізм правового регулювання і правового впливу на суспільні відносини: воно не тільки передує створення юридичних норм, а й «супроводжує» їх на всьому протязі дії норм і навіть після скасування. Від специфіки правосвідомості суспільства, рівня його зрілості багато в чому залежать сила права, ефективність всього правового регулювання

Правосвідомість -- на думку проф. Скакун - одна із форм суспільної свідомості. Свідомість людини, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини. Свідомість додає цілеспрямованого характеру людській діяльності. Свідомість як система включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, філософські, релігійні. Всі форми суспільної свідомості є взаємозалежними і справляють взаємний вплив одна на одну.

Інша думка : правосвідомість -- це сукупність поглядів, ідей, які виражають ставлення людей, соціальних груп, націй до права, законності, правосуддя, їхнє уявлення про те, що є правомірним і неправомірним.

Правосвідомість -- це специфічна форма суспільної свідомості. На відміну від інших форм суспільної свідомості, правосвідомість має свій особливий предмет відображення і об'єкт впливу -- право як систему юридичних норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку, правову систему в цілому. Правосвідомість не тільки відбиває у правових категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах людей правову дійсність, але й спрямовує суб'єктів права на певні зміни у правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

Вєдєрніков під правосвідомістю розуміє систему відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленняхлюдей про право, його місце і роль в забезпеченні свободи особи та інших Загальнолюдських цінностей.

Правосвідомість становить відносно самостійну сферу (ділянку) свідомості:

· суспільної;

· групової;

· індивідуальної.

В ній відображена правова дійсність у вигляді знань про право, осмислення того, що є правом, яким воно було (ставлення до права минулих років) і яким має бути (ставлення до майбутнього права), а також у вигляді правових настанов поведінки як реакції на оцінку чинного права, роботу правозастосовних органів. Правосвідомість має бути властива не тільки творцям юридичних норм, законодавцям, а й усім громадянам держави.

Правосвідомість -- це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом.

Правосвідомість - одна з форм суспільної свідомості. Інші форми суспільної свідомості - філософське, моральне, політичне, екологічне й т.д. Правосвідомість від інших форм суспільної свідомості, насамперед відрізняється предметом відбиття. [2]

Предмет відбиття правосвідомості - правова дійсність. Правова дійсність містить у собі:

а) право, що формується, - на стадії правообразования й правотворчества;

б) право, що сформувалося, - позитивне право (його норми, принципи, інститути, галузі);

в) право, що реалізується, - у поводженні людей, діяльності юридичних осіб, правозастосовних органів - органів внутрішніх справ, прокуратури й т.д.

У такий спосіб правова дійсність - поняття широке, воно припускає розгляд права в статиці й динаміку його буття. Правова дійсність - це разом узяті «право в книгах» і «право в житті», тобто право як належне й право як суще. Проте, позитивне право - система норм, що виходять від держави - це центральний, системообразующий елемент правосвідомості.

Правосвідомість проявляється в знаннях людей про правову дійсність, знання стану правопорядку, законності, утримуванні норм позитивного права, у їхніх поданнях про бажане, передбачуване втримування тих або інших норм позитивного права. Таким чином, правосвідомість - явище ідеальне, безпосередньо не спостережуване, стосовне до внутрішнього миру суб'єктів права.

Правосвідомість проявляється у відношенні людей до правової дійсності. Позитивні або негативні оцінки втримування позитивного права, стану законності, правопорядку з погляду узкогрупповых або загальсоціальних інтересів, у відомій мері надають правосвідомості політичний відтінок. [3]

Правосвідомість проявляється в юридично значимому поводженні людей (правомірному, протиправному), тобто воно впливає на поводження людей. Позитивне право не може регулювати суспільні відносини, минаючи свідомість і волю людей - учасників цих відносин.

Суб'єкти правосвідомості - окремі люди, соціальні групи, суспільство в цілому. Індивідуальна правосвідомість производно від суспільного, оскільки свідомістю володіє тільки людина, що розвилася в суспільстві. Індивідуальність правосвідомості індивіда залежить від особливостей його долі, особистого досвіду, інтелекту.



Висновок

правовий свідомість ідеологія громадянський

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Правосвідомість -- це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом.

Ключовий пункт правосвідомості -- усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

Правосвідомість - це є сукупністю уявлень, поглядів, переконань, оцінок, настроїв і емоційного ставлення людей до права та держано-правових явищ. Правосвідомість характеризує соціальну практику як емпіричну діяльність, у процесі якої виражаються суб'єктивне ставлення людей до чинного права, уявлення про свої права та обов'язки, про справедливість і несправедливість норм права, про сутність і принципи правової організації суспільства, почуття, настрої, емоції, пов'язані з оцінкою існуючого правового режиму. Одним із проявів колективної правосвідомості є групова правосвідомість. Особливо важливою для нашого суспільства і держави є правосвідомість політичної еліти, зокрема, правлячої.

Правова ідеологія -- це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явиш.

Правова поведінка -- вольовий бік правосвідомості, який являє собою процес переведення правових норм у реальну правову поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її напрямок (характер), -- мотивів правової поведінки, правових настанов.

Правова настанова -- готовність особи проявити активність у сфері пізнання і реалізації права. Вона становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх належних суб'єкту правових (правомірних і протиправних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь, котрі переходять в інтереси і прагнення.

За суб'єктами (носіями) правосвідомості розрізняють такі форми правосвідомості:

1) індивідуальну -- сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда;

2) групову -- виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги страйкуючих шахтарів);

3) суспільну -- виражає ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.

Функції правосвідомості -- це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Правосвідомість -- елемент правової системи, поєднані з її іншими елементами:

системою права, системою законодавства, юридичною практикою, правовою культурою тощо.

Правосвідомість - це є сукупністю уявлень, поглядів, переконань, оцінок, настроїв і емоційного ставлення людей до права та держано-правових явищ. Правосвідомість характеризує соціальну практику як емпіричну діяльність, у процесі якої виражаються суб'єктивне ставлення людей до чинного права, уявлення про свої права та обов'язки, про справедливість і несправедливість норм права, про сутність і принципи правової організації суспільства, почуття, настрої, емоції, пов'язані з оцінкою існуючого правового режиму. Одним із проявів колективної правосвідомості є групова правосвідомість. Особливо важливою для нашого суспільства і держави є правосвідомість політичної еліти, зокрема, правлячої.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р.

2. Алексєєва С.С. Теорія держави і права. М., 1985. - 265с.

3. Бабаєва В.К. Загальна теорія права: Курс лекцій. 1995. - 576с.

4. Баранов П.П. Професійна правосвідомість працівників органів внутрішніх справ: теоретичні та соціологічні аспекти: Автореф. дис. ... Д-ра. юрид. наук. М., 1991. - С.20

5. Вишневський А.Ф., Горбаток Н.А., Кучинський В.А. Загальна теорія держави і права. Під заг. редакцією Вишневського А.Ф. -Мн.: Підручники і посібники, 1999. - 576с.

6. Дроб'язко С.Г., Козлов В.С. Загальна теорія права: Навчальний посібник. -Мн.: НО ТОВ «БІП-С», 2003. - 336с.

7. Калініна Е.А., Калініна І.Ф., Старжинська А.А. Загальна теорія держави і права: Короткий елементарний навчальний курс. -Практ. посібник за ред. Е.А. Калініної-Мн.: Молодіжне наукове товариство, 2005. - С.84

8. Коваленко А.І. Теорія держави і права (у питаннях і відповідях), 2001. - С.59

9. Лазарєва В. В. Загальна теорія права і держави. 1998. - С.168

10. Лапаєва В.В. Конкретно-соціологічні дослідження в праві. М., 1987. - С.85-92

11. Лукашева Е.А. Соціалістичне правосвідомість і законність. 1982. - С.95

12. Остроумов Г.С. Правове усвідомлення дійсності. М., 1969. - С.148-157

13. Піголкіна А.С. Загальна теорія права. 1996. - С.157

14. Тархов В.А. Про юридичної відповідальності. 1978. - С.4

15. Трахіменок С.А. Загальна теорія права: Учеб. посібник. -Мн.: Приватна. ін-т управ. і підпр., 2004. - 110с.

16. Туманов В.А. Правовий нігілізм в історико-ідеологічному ракурсі / / Держава і право. 1993. № 8

17. Уледов А.К. Структура суспільної свідомості. М., 1968. - С.70-148

18. Фарбер І.Є. Правосвідомість як форма суспільної свідомості. М., 1963

19. Хропанюк В.Н. Теорія держави і права. 1995. - 336с.

Размещено на Allbest.ru

...