Розбудова правової демократичної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

адміністративний правовий обов'язок

Розбудова правової демократичної України зумовлює зростання ролі права, бо воно створює для цього необхідні умови: упорядкованість, визначеність, організованість, динамічність суспільних відносин. Це безпосередньо стосується й середовища державного управління, в якому практично втілюється єдність діяльності й структур апарату управління.

У системі права будь-якої держави адміністративно-правові норми посідають особливе місце. Це обумовлюється колом тих суспільних відносин, які підлягають упорядкуванню, охороні та розвитку у відповідності з об'єктивними потребами. Як відомо, майже одностайно визнається, що предметом регулювання адміністративного права є суспільні відносини в сфері державного управління.

Норми адміністративного права відповідно до вимог економічного базису сприяють зародженню і розвитку нових відносин. Історія адміністративного законодавства свідчить, що на всіх етапах розвитку нашої держави адміністративно-правове регулювання відігравало важливу роль у виникненні, розвитку і формуванні нових видів суспільних відносин у сфері управління. Це напрямок адміністративно-правового регулювання здобуває винятково важливе значення в сучасний період. Прийняті за останні роки державою нормативні акти по переходу до ринкових відносин управління економікою, соціальною сферою й іншими сферами життєдіяльності містять численні норми, спрямовані на розвиток нових управлінських відносин.

Адміністративно-правове регулювання сприяє інтенсифікації й упорядкуванню діяльності органів державного управління. Державою намічений і реалізується комплекс заходів для подальшого удосконалювання організаційної структури органів виконавчої влади, форм і методів їх діяльності, зміцненню кадрів, комп'ютеризації управлінської праці, зміцненню державної дисципліни і законності у всіх ланках, розвитку самоврядування. У вирішенні цих завдань важливу роль виконують норми адміністративного права, що безпосередньо забезпечують юридичне оформлення процесів удосконалювання організації і діяльності органів виконавчої влади, адміністрації.



Розділ 1. Поняття, ознаки та структура адміністративно-правових норм

Адміністративно-правова норма -- це норма права, що регулює відносини в сфері державного управління, а також відносини управлінського характеру, що виникають в інших галузях державної діяльності.

Норми адміністративного права, так само як і норми інших галузей права, виконують функцію регулятора суспільних відносин. Вони відрізняються від норм інших галузей права тим, що предметом їхнього регулювання є суспільні відносини, що складаються в сфері управлінської, виконавчої діяльності держави. Перед нормами адміністративного права стоять наступні завдання:

упорядкування різних компонентів системи державного управління, виконавчої діяльності;

закріплення науково обґрунтованих і найбільш доцільних взаємин між керуючими і керованими системами;

регламентація зв'язків різних галузей управління, взаємодії державних органів з підприємствами, установами, організаціями і громадянами, тобто з юридичними і фізичними особами.

Сутність адміністративно-правового регулювання полягає в упорядкуванні управлінських відносин, у встановленні за допомогою норм адміністративного права юридичних прав і обов'язків учасників цих відносин. Виходячи з об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, політики держави і норм моральності, адміністративно-правові норми визначають, яким повинно бути (може бути) поводження суб'єктів управлінських відносин.

Нормам адміністративного права притаманні наступні характерні риси: забезпечення публічних інтересів; організує початок у системі регулювання управлінських відносин; односторонній пануючий вплив на суб'єкти права; примусовість.Адміністративно-правове регулювання має державний характер, тому виконання, використання, дотримання і застосування правил, обумовлених нормами адміністративного права, гарантуються в разі потреби заходами державного примусу. Творча роль норм адміністративного права виявляється не тільки в самому регулюванні суспільний відносин, але й у його виховному впливі на людей у формуванні в них правосвідомості. Однак виховне значення норм адміністративного права не є його специфічною функцією, тому що засобами виховання є і мораль, і моральність, і мистецтво.

Норми адміністративного права спрямовані на організацію, упорядкування й удосконалювання відносин, що складаються в сфері управління. За допомогою адміністративно-правових норм визначаються правове положення і компетенція більшості органів виконавчої влади, органів управління, регламентується їхня діяльність, її форми і методи, порядок взаємин з іншими суб'єктами управління. Норми адміністративного права визначають також правове положення фізичних і юридичних осіб у сфері державного управління.

Адміністративне законодавство містить норми, за допомогою яких забезпечується охорона (захист) адміністративно-правових відносин від можливих порушень. Охоронні норми наказують утримуватися від здійснення протиправних діянь, безпосередньо регулюють відносини, що виникають у зв'язку з дезорганізацією чи порушенням адміністративно-правової системи, відносини, пов'язані з застосуванням примусових заходів. Крім того, адміністративно-правовими нормами нерідко захищаються суспільні відносини, регульовані іншими галузями права.

1.1 Структура адміністративно-правових норм

Адміністративно-правові норми, як і норми інших галузей права, має свою структуру. Структура -- це внутрішня побудова норми, яка об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання. Загально визнано, що норма повинна мати три елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Таку ж структуру має й адміністративно-правова норма (за винятком вже згаданих норм-дефініцій та норм-презумпцій).

Гіпотеза як частина адміністративно-правової норми містить вказівку на фактичні умови реалізації норми, тобто на ті суспільні відносини, на які вона покликана впливати і які у свою чергу породжують конкретні правові відносини. Отже, обставини, що передбачаються гіпотезою норми, є юридичними фактами, що породжують адміністративно-правові відносини. Наприклад, здійснення громадянином адміністративного правопорушення дає уповноваженим на те органам право притягнути винного до адміністративної відповідальності.

Характерним для більшості адміністративно-правових норм, які фіксують права й обов'язки, форми й методи діяльності органів державного управління й державних службовців, є те, що гіпотеза в них не формулюється. З цим не можна погодитися, оскільки необов'язково, щоб структура норми була тотожна структурі статті закону. Деякі адміністративно-правові норми мають загальну гіпотезу, але вона логічним аналізом завжди може бути знайдена.Залежно від складу адміністративно-правові гіпотези можуть бути прості або складні. Частіше зустрічається перший вид гіпотез.

Диспозиція -- правило поведінки, що наказується нормою. Диспозиція в адміністративно-правових нормах викладається переважно як права, правомочності чи дозволу у виді розпоряджень, обов'язків, а також заборони й обмежень. Диспозиції, у яких формулюються одночасно і права й обов'язки, у нормах адміністративного права зустрічаються відносно рідко. Незалежно від того, яким образом сформульована диспозиція, вона завжди припускає нерозривність, взаємозв'язок прав і обов'язків, завжди вказує на те, як повинні (чи можуть) поводитися суб'єкти.

Характерна ознака адміністративно-правової диспозиції це імперативність, оскільки правило поведінки не може бути змінено за згодою учасників управлінських відносин. Значна частина диспозицій має посилковий характер, тобто для детальнішого роз'яснення правила поведінки треба звернутися до іншого правового акту. Таким чином формулюються диспозиції норм-зобов'язань і норм-заборон. Так, ст. 1681 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає, що виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил, тягне відповідну відповідальність. Тому прийняття постанови про відповідальність правопорушника пов'язано з аналізом стандартів, вимог тощо.

Як правило, диспозиція адміністративно-правової норми у нормативних актах має абстрактну форму, хоч зустрічається й казуїстична форма, коли зміст диспозиції розкривається шляхом переліку дій, ознак та ін. (див., напр., ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в якій міститься перелік дій, що складає дрібне хуліганство).

Санкція, як елемент адміністративно-правової норми, встановлює наслідки її порушення. Кодекс України про адміністративні правопорушення в ст. 24 дає перелік таких санкцій: попередження, штраф, сплатне вилучення предмету, який став знаряддям вчинення або був посереднім об'єктом адміністративного проступку; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину; виправні роботи; адміністративний арешт. Але визнання юридичної особи суб'єктом адміністративного проступку обумовило появу нових видів санкцій -- обмеження, або тимчасова заборона певного виду діяльності тощо.

Адміністративний штраф, що накладається на юридичних осіб, впливає на наслідки їх економічної діяльності, але за своєю природою він є правовим, і якщо застосовується до правопорушника органом державного управління, то є адміністративно-правовим. Цивільно-правовий штраф має компенсаційний характер (компенсувати заподіяний збиток), в той же час штраф, як адміністративно-правова санкція, застосовується з метою покарання, тобто має каральний характер.

В адміністративно-правовій теорії стверджується, що реалізація таких норм здійснюється у чотирьох формах: використання, виконання, дотримання, застосування. Вважається, що використання -- це така форма реалізації, яка полягає в активній поведінці учасників сфери державного управління, що здійснюється ними за їх власним бажанням. Виконання -- полягає в активних діях, відносинах суб'єктів, але здійснюються незалежно (а інколи й всупереч) від їх власного бажання. Реалізація норм в формі дотримання полягає у пасивній поведінці суб'єктів (теж незалежно від бажання цих суб'єктів).

Акт застосування норми адміністративного права -- це правило поведінки індивідуального характеру, але не всі індивідуальні акти е правозастосувальними. Серед індивідуальних актів правозастосувальні займають особливе місце: вони встановлюють, змінюють, скасовують права й обов'язки конкретних суб'єктів у конкретній життєвій ситуації. Тому службовим призначенням діяльності щодо застосування адміністративно-правових норм є також організація управлінських відносин. Це тягне за собою цілу низку специфічних рис цієї діяльності.

По-перше, діяльність щодо застосування адміністративно-правових норм виконують всі без винятку державні органи, органи регіонального та місцевого самоврядування, громадські об'єднання, які мають державно-владні повноваження (або їх посадові особи). Але якщо для органів державної виконавчої влади застосування норм адміністративного права є основною частиною їх правозастосувальної діяльності, то для інших суб'єктів воно є додатковою до діяльності, пов'язаної із застосуванням норм інших галузей права (кримінального, цивільного тощо) -- вони застосовують норми адміністративного права переважно для регулювання внутрішньо-організаційних відносин.

По-друге, застосування норм адміністративного права - це, насамперед, застосування її диспозиції. Диспозиція може застосовуватися всіма суб'єктами правозастосування, тоді як санкція адміністративно-правової норми тільки уповноваженими органами державного управління (в окремих випадках -- судом, або іншими уповноваженими на це суб'єктами).

По-третє, правозастосування становить юридичне значущу державно-управлінську діяльність тільки тоді, якщо воно відбувається на підставі правових норм і в порядку, передбаченому юридичними нормами.

Застосування адміністративно-правової норми, незалежно від ініціатора цього застосування, є завжди організаційно-правовою діяльністю державних структур, яка досить часто пов'язана з втручанням у сферу прав та інтересів громадян й інших учасників управлінських відносин. Це вимагає, щоб така діяльність здійснювалася на законній підставі й в порядку, який регламентований адміністративно-процесуальними нормами.

Цим нормам властиві дві основні ознаки: по-перше, вони регулюють відносини, що виникають в сфері державного управління (незалежно від того, хто є обов'язковою стороною цих відносин); по-друге, вони регулюють не всі державно-управлінські відносини, а лише ті, які виникають у зв'язку з необхідністю розв'язати конкретну життєву ситуацію, тобто вирішити конкретну справу.

Таким чином, адміністративно-процесуальна норма -- це встановлене державою правило поведінки, яке закріплює порядок використання прав або виконання обов'язків, передбачених у матеріальних нормах окремих галузей права у конкретній життєвій ситуації в сфері державного управління.

У сучасній адміністративно-правовій літературі, на жаль, мало уваги приділяється вивченню процесу застосування правових норм. Цей процес складається з окремих стадій, кожна з яких вміщує кілька пов'язаних дій, спрямованих на вирішення часткового завдання правозастосування. Діяльність уповноваженого органу щодо застосування норми адміністративного права починається з встановлення фактичних обставин ситуації, що потребує свого вирішення за допомогою правозастосувального акту.

Встановлення фактичних обставин адміністративної справи здійснюється за допомогою доказів. Докази -- це фактичні дані, на підставі яких у встановленому законом порядку уповноважена особа (орган) встановлює об'єктивну істину в ситуації, котра потребує застосування адміністративно-правової норми. Ці дані містяться у різноманітних джерелах: письмових документах, поясненнях свідків, актах експертиз тощо. Службова мета доказування -- забезпечення прийняття його на основі всебічного й об'єктивного знання обставин справи.

До основних стадій застосування адміністративно-правових норм належать стадії прийняття рішення у справі та оформлення його в акті застосування. Якщо проблемам прийняття рішення у сфері державного управління присвячено в літературі чимало уваги, то значно менше місця відведено характеристиці акту застосування. Проте він виконує важливі функції у сфері державного управління.

По-перше, слід зазначити функцію реалізації конкретних завдань державного управління. Акт застосування забезпечує прогнозування, планування, контроль, координацію та інші призначення державного управління.

По-друге, це функція реалізації норм адміністративного права. За допомогою акту застосування здійснюється перехід державної управлінської волі від абстрактного до конкретного волевиявлення щодо інтересів учасників суспільних відносин.

По-третє, це функція реалізації неправових соціальних норм, оскільки при правозастосуванні реалізуються звичаї та інші соціальні норми.

1.2 Джерела адміністративно-правових норм

У юридичній літературі під джерелом адміністративного права розуміють зовнішню форму вираження його норм. Відомо, що по своєму змісті адміністративно-правова норма відрізняється від норм інших галузей права тим, що регулює відносини управлінського характеру. Нормами адміністративного права визначаються границі належного поводження органів виконавчої влади, їхніх службовців, громадян, а також громадських організацій у сфері виконавчо-розпорядницької діяльності держави. Адміністративно-правові норми містяться безпосередньо в Конституції України, законодавчих актах, нормативних наказах, постановах уряду, інших нормативних актах державних органів, рішеннях місцевих рад. До джерел адміністративного права відносяться не тільки самі нормативні акти державних органів, але і затверджені цими актами кодекси, статути, правила і т.п., що регулюють управлінську діяльність.Таким чином, джерело адміністративного права - це акт правотворчості органів державної влади, органів виконавчої влади, що складається з адміністративно-правових норм чи навіть одного правила поведінки, що регулює виконавчо-розпорядницьку діяльність.

Специфіка джерел адміністративного права визначається також їхньою супідрядністю, що у свою чергу відображає дію принципу централізму. Складовою частиною останнього є положення про обов'язковість рішень вищих органів для нижчестоящих. Супідрядність джерел виражається в наступному:

Усі вони ґрунтуються на нормах Конституції і законах України, що мають вищу юридичну чинність;

Джерела - нормативні акти органів виконавчої влади всіх ланок служать юридичною базою для джерел - нормативних актів, що приймаються нижчими органами виконавчої влади;

Джерела -- нормативні акти вищих органів виконавчої влади характеризуються великим масштабом дії, чим аналогічні акти нижчих органів;

Джерела -- нормативні акти галузевого (відомчого) характеру базуються на джерелах загального характеру.

З огляду на розмаїтість джерел адміністративного права, їх доцільно розділити на такі види.

1. Конституція України (Основний Закон).

2. Законодавчі акти України.

3. Постанови Верховної Ради України, що містять адміністративно-правові норми організаційно-правового характеру (наприклад, затверджене постановою Верховної Ради України Положення про паспорт громадянина України).

4. Укази і розпорядження Президента України (наприклад, затверджене Указом Президента України Положення про Міністерство юстиції України).

5. Нормативні акти органів виконавчої влади України: нормативні постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

6. Нормативні накази керівників державних підприємств, установ і організацій.

7. Нормативні акти місцевих рад, їхніх виконавчих органів (наприклад, рішення, що встановлюють правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність).

8. Розпорядження місцевих державних адміністрацій (їхніх голів).

9. Міжурядові угоди України з іншими державами і міжнародно-правові акти, ратифіковані і визнані нашою державою.

10. Акти Конституційного Суду України та органів правосуддя (наприклад, рішення про відповідність Конституції України постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження переліку платних послуг, що надаються в установах охорони здоров'я і вищих медичних навчальних закладах»).Акти правосуддя всі частіше стають джерелами адміністративного права.

Особливе місце в системі джерел адміністративного права займають нормативні акти, що регулюють адміністративну відповідальність. Це -- КпАП, законодавчі акти України. Ці акти спрямовані на охорону державного і суспільного порядку, державного і колективного майна, прав і воль громадян, установленого порядку управління, а також прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій. Їхня реалізація забезпечує зміцнення законності, запобігання правопорушень, виховання громадян у дусі точного і неухильного дотримання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і достоїнству інших громадян, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

У системі джерел адміністративного права провідну роль займає Конституція України, що є Основним Законом Української держави. У Конституції України визначаються система органів виконавчої влади, їхні повноваження, організація діяльності, зовнішні форми правових актів. Конституційні положення встановлюють адміністративно-правовий статус громадян, закріплюють участь об'єднань громадян і трудових колективів в управлінні державними і суспільними справами, обов'язки і відповідальність посадових осіб, найважливіші способи зміцнення законності і дисципліни в державному управлінні.

Отже, значення Конституції України як провідного джерела адміністративного права полягає в тому, що вона служить базою для появи інших джерел адміністративного права, закріплює основні принципи здійснення виконавчої влади, права, волі, обов'язку громадян, їхніх об'єднань, установлює статус органів, що здійснюють управлінські функції.



Розділ 2. Реалізація адміністративно-правових норм

Реалізація норм адміністративного права, так само як і норм інших галузей права, являє собою процес практичного перетворення в життя вираженої в нормах державної волі суб'єктами адміністративного права. Реалізація виражається в поводженні суб'єкта права, що погоджується з правилами норм. Отже, реалізація адміністративно-правових норм - це такі правомірні дії суб'єктів, що погодяться з вимогами, установленими нормами адміністративного права, і виражаються в набуванні, використанні прав, дотриманні чи виконанні правових обов'язків.

У теорії права прийнято розрізняти кілька форм (способів) реалізації правових норм. Існують чотири форми реалізації норм адміністративного права:

дотримання;

виконання;

використання;

застосування.

Дотримання характеризується добровільним підпорядкуванням суб'єкта права вимогам адміністративно-правових норм. Сутність даної форми складається в утриманні суб'єкта від здійснення дій, заборонених нормами. Таким чином, дотриманням може здійснюватися без вступу суб'єкта в конкретні адміністративно-правові відносини.

Виконання складається в активних правомірних діях суб'єктів права по виконанню розпоряджень, що містяться в цих нормах. На відміну від дотримання виконання характеризується активним поводженням суб'єкта. У визначених випадках пасивне поводження може розглядатися як недогляд, несумлінність, недбалість, неправомірне поводження.

Використання як форма реалізації адміністративно-правових норм складається в добровільному здійсненні суб'єктами права правомірних дій, що пов'язані зі здійсненням суб'єктивних прав у сфері управління. Подібно виконанню використання здійснюється активним способом, але на відміну від виконання при використанні реалізуються суб'єктивні права. Крім того, на відміну від перших двох форм реалізації норм при використанні суб'єкт сам вирішує, скористатися чи утриматися від використання наданого адміністративно-правовою нормою суб'єктивного права.

Застосування завжди носить активний, творчий, державно-владний, організуючий характер, здійснюється компетентними органами у встановленому законодавством процесуальному порядку.По своєму соціальному змісті застосування адміністративно-правових норм являє собою одну з правових форм виконавчої, управлінської діяльності. Оскільки застосування норм адміністративного права носить державний характер, то суб'єктами застосування можуть бути тільки правомочні органи і посадові особи, наділені правозастосовною компетенцією. Основними вимогами правильного застосування норм адміністративного права є: законність, обґрунтованість, доцільність, наукова організація правозастосовної діяльності:

Законність. Компетентні органи й особи в процесі вирішення управлінської справи можуть застосовувати адміністративну норму тільки в межах наданих їм повноважень і відповідно до її змісту.

Обґрунтованість. Вимога обґрунтованості звернена до фактичної основи застосування адміністративно-правової норми. Правозастосувача повинні цікавити не будь-які факти, події і дії, а лише ті, для яких адміністративно-правові норми прийняті. Обґрунтовано застосувати норму -- значить застосувати її на основі достовірної інформації як про саме явище, так і про зовнішні умови, у яких воно знаходиться. Вимога обґрунтованості зобов'язує правозастосувача вирішувати питання (справу) після всебічної перевірки усіх фактів обставин справи. Сумнівні і неперевірені факти не можуть бути покладені в основу справи і не повинні прийматися до уваги.

Доцільність. Правозастосувач, усвідомивши зміст норми і фактичні обставини справи, зобов'язаний прийняти по ньому найбільш доцільне рішення. Доцільність у застосуванні норм адміністративного права -- це оптимальне досягнення мети, сформульованої в нормі, у конкретній ситуації. Отже, мова йде про доцільність у межах, встановлених законом, у рамках законності. Доцільність означає, що правозастосувач зобов'язаний максимально враховувати конкретну обстановку, час, місце, своєрідність положення, що створилося, і т.п.

Наукова організація правозастосовної діяльності. Як і усяка діяльність правозастосування повинне бути науково організовано. Сутність цієї вимоги складається в досягненні максимуму ефективності правозастосовного процесу при мінімальних витратах сил і коштів. Наукова організація правозастосування містить у собі наступні елементи:

доцільний поділ діяльності по правозастосуванню на операції між суб'єктами застосування різних систем;

оптимальний розподіл правозастосовної компетенції між суб'єктами застосування норм права однієї системи;

раціоналізація процесу застосування норм;

використання в цьому процесі сучасних науково-технічних засобів і позитивного досвіду.

У науковій організації правозастосовного процесу важливе значення має підвищення культури працівників апарата управління, що повинні знати основи законодавства, уміти чітко розмежовувати компетенцію державних органів.

Класифікація адміністративно-правових норм.

Адміністративне право як галузь права складається з величезної кількості правових норм, різноманітних за своїм змістом, цільовому призначенню та засобом правового впливу на регульовані суспільні відносини. Наприклад, диспозиція адміністративно-правових норм може виражатися у багатьох різноманітних вказівках. Санкція може передбачати заходи дисциплінарного або адміністративного впливу. Крім того, кожна адміністративно-правова норма має свої особливості, що виражаються у рівні узагальненості правил, що містяться в ній, їх юридичній силі та ін. У зв'язку з цим норми адміністративного права можуть бути розділені по групам та видам, тобто класифіковані.Кожна норма, відрізняючи специфічними ознаками, існує і діє не сама по собі. Строгі системні зв'язки і залежності означають їх погоджене, комплексне і навіть «одномоментне» застосування, оскільки саме адміністративно-правові норми займають найбільший правовий простір у ланцюзі: закон - підзаконний акт - акти виконання - документ.

Останнім часом були зроблені спроби провести класифікації адміністративно-правових норм з урахуванням нової практики і наукових розробок. Класифікація адміністративно-правових норм переслідує мету більш точнішого визначення змісту, функціонального призначення і ролі різних груп адміністративно-правових норм, що складають єдину галузь адміністративного права. У теорії адміністративного права правозастосовної практиці найбільш частіше використовуються такі критерії класифікації, як:

за спрямованістю змісту,

за адресами або суб'єктами,

за формою припису,

за галузевою належністю,

за межею дії, за ступенем загальності,

за повнотою викладених велінь,

за юридичною силою.

За спрямованістю змісту

а) такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб'єктів. Наприклад:

- Державну адміністрацію утворює Президент;

- Державну митну службу створює Президент України. Положення про державну митну службу України затверджує Президент України;

б) такі, що визначають форми і методи управлінської діяльності, наприклад:

- головним завданням Держпатенту України є: розробка ефективних норм і методів державного регулювання відносин у сфері охорони промислової власності; забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією про об'єкти промислової власності;

- Службові особи митних органів при виконанні покладених на них обов'язків взаємодіють з представниками органів державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування, правоохоронних органів, підприємств, установ та організацій;

в) такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права і обов'язки державних службовців.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а уразі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.

- Державні службовці мають право:

користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;

одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;

на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;

на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;

на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;

вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;

на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції;

г) такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управління, наприклад:

- Держмитслужба контролює відповідно до законодавства України проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил;

д) такі, що регулюють управління окремими галузями (соціально-культурною, адміністративно-політичною тощо), державними функціями і територіями, наприклад:

- Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України відповідно до покладених на нього завдань: здійснює комплексне управління та регулювання в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки;

- обласна, Київська, Севастопольська міська державна адміністрація (далі державна адміністрація) є органом державної виконавчої влади відповідно в області, містах Києві, Севастополі;

е) норми, що встановлюють права і обов'язки громадян у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності держави, у тому числі адміністративну відповідальність за порушення громадянами своїх обов'язків. Це право на обўєднання в політичні партії і громадські організації, право на внесення пропозицій щодо поліпшення діяльності органів управління тощо.

За адресами або суб'єктами

- адресовані органам державно-виконавчої влади;

- адресовані іншим державним виконавчо-розпорядчим органам;

- адресовані державним службовцям;

- адресовані державним підприємствам, закладам, організаціям;

- адресовані недержавним обўєднанням, підприємствам, закладам;

- адресовані громадянам.

Наприклад, міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, підприємства, установи, організації, господарські обўєднання, а також громадяни, яким у встановленому порядку надано право виготовляти, придбавати, зберігати, перевозити і використовувати предмети, матеріали і речовини, відкривати підприємства, майстерні та лабораторії, на які поширюється дозвільна система, повинні забезпечити її належну охорону і правильне використання у господарській діяльності.

За формою припису

зобов'язуючі (приписні) - ці норми зобов'язують здійснювати певні дії при виникненні передбачених ними умов. Наприклад, під час прийому на роботу організація зобов'язана видати наказ; у разі одержання скарги громадянина орган управління зобов'язаний розглянути її в певний термін; для здійснення певних видів діяльності підприємства зобов'язані одержати ліцензію; підприємства, заклади, організації зобов'язані подавати податковим органам звіти за встановленою формою тощо;

Заборонні - ці норми забороняють вчинення тих чи інших дій в умовах, які нею визначені. Заборони можуть мати або загальний, або спеціальний характер. Наприклад, заборона вчиняти дії, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, є загальною, а заборона міліції застосовувати спеціальні засоби щодо неповнолітніх - спеціальною;

Повноважні (дозвільні, диспозитивні) - ці норми уповноважують адресата (або дозволяють йому) діяти в рамках вимог норми за своїм розсудом, проте підкоряючись правовому режиму, який нею встановлено. Фактично ці норми надають адресату вибір: або чинити певні дії, або не чинити їх. При цьому слід мати на увазі, що конкретний юридичний зміст цих норм залежить від особливостей їх адресата. Якщо адресатом адміністративно-правових норм є державні виконавчі органи (або є їх посадові особи), то ситуація, не змінюючись по суті, набуває особливе юридичне забарвлення.

Так, громадянину надається можливість самостійно вирішувати питання реалізації свого права на скаргу. Він може, на свій розсуд, подати або не подати скаргу на неправомірні дії посадових осіб.

Аналогічним чином такі норми регулюють компетенцію підприємств, надаючи можливість вибирати той чи інший вид діяльності. Однак, якщо вибір зроблено, то підприємство повинно функціонувати у певному правовому режимі. Так, адміністративно-правовою нормою передбачається, що виробництво алкогольних напоїв здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності за наявності спеціального дозволу (ліцензії).

Якщо адресатом є виконавчі органи, то ситуація, не змінюючись за суттю, набуває особливого юридичного забарвлення. У виконавчого органу немає свободи розсуду, характерної для громадянина, тобто відсутня свобода вибору варіанту поведінки. Його поставлено у значно жорсткіші рамки, на нього покладено певні повноваження; використання цих повноважень у конкретній ситуації одночасно є юридичним обов'язком, ухилитися від виконання якого він не має права. Так, орган, що порушує питання про адміністративне правопорушення, зобов'язаний визначити правопорушнику міру стягнення, як це передбачено адміністративно-правовою нормою даного типу. Проте вибір конкретної міри стягнення (штраф, попередження тощо) здійснюється цим органом на свій розсуд. Такий розсуд зветься адміністративним.

Під адміністративним розсудом розуміють прояв ініціативи з боку виконавчого органу при виборі засобів реалізації своєї компетенції у межах умов, передбачених нормою:

Стимулюючі (заохочувальні) - це норми, що забезпечують за допомогою засобів матеріального або морального впливу належну поведінку учасників управлінських відносин, встановлюють різні пільги (наприклад, у сфері оподаткування). Так, постановою Кабінету Міністрів України встановлена така стимулююча норма: не застосовувати до підприємств з іноземними інвестиціями фінансових санкцій за неплату податку на додану вартість у період з 18 лютого до 19 червня 1995 року;

Рекомендаційні - особливість правової природи цих норм у тому, що рекомендації, саме вони містяться у таких нормах, як правило, не мають юридично-обовўязкового характеру. Такого роду норми не містять у собі прямо виражених приписів, а дають можливість пошуку найбільш доцільних варіантів розв'язання завдань, що виникають. Наприклад: рекомендувати сільськогосподарським виробникам насіння буряку і www.ukrlawyer.narod.ru цукрових заводам у 1996 році ведення зустрічної торгівлі за оптово-відпускними цінами у межах таких норм . (постанова Кабінету Міністрів України).

За галузевою належністю

матеріальні - характеризуються тим, що юридично закріплюють комплекс обов'язків і прав, а також відповідальність учасників управлінських відносин, тобто фактично адміністративно-правовий статус органів управління і їхніх посадових осіб. У них знаходить вияв той правовий режим, у рамках якого повинна функціонувати система державного управління. Такі норми нерідко називають статичними. В адміністративно-правових нормах регламентується правовий режим, що визначає діяльність не тільки органів виконавчої влади і місцевої адміністрації, але й інших учасників управлінських відносин. (Приклади: право громадянина звернутися зі скаргою й обов'язок відповідного органа (посадової особи) ретельно розібратися з доводами заявника, ужити заходів і у встановлений термін дати відповідь; обов'язок підприємця представити місцевої адміністрації відповідну документацію, а останньої - зареєструвати підприємство; обов'язок проходження процедури ліцензування при намірі здійснення конкретного виду комерційної діяльності, і т.п.) Матеріальні адміністративно-правові норми передбачають заборони й обмеження на ту чи іншу діяльність (дії), адміністративні санкції за їхні порушення і компетенцію відповідних органів по застосуванню цих санкцій.

процесуальні - регламентують динаміку державного управління і пов'язаних з ними управлінських відносин. Ними визначається порядок прийому, розгляду, вирішення скарг і заяв, порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення тощо. Або іншими словами процесуальні адміністративно-правові норми визначають загальні правила, порядок, процедуру нормотворчої, правозастосовної і юрисдикційної діяльності органів державного управління й інших суб'єктів адміністративного права. Їх призначення - визначати порядок реалізації юридичних обов'язків і прав, встановлених матеріальними нормами. В українському законодавстві на сьогоднішній момент процесуально врегульовані в основному лише адміністративно-юрисдикційні норми. Процесуальні норми регулюють відносини по реальному виконанню положень, що містяться в матеріальних правових нормах, причому в кожнім конкретному інституті адміністративного права можна знайти специфічні процесуальні положення і процедури. Наприклад, в інституті державної служби до процесуальних норм відносяться: порядок вступу на службу; процедура переміщення службовця і проходження служби; порядок проведення атестації; присвоєння спеціальних звань і рангів; дисциплінарне провадження; процедура звільнення і т.д.

За межею дії

у просторі - дія норм у просторі передбачає територію, на яку поширюється їх юридична сила. У деяких випадках адміністративно-правові норми можуть бути міжтериторіальними, приміром, відомчі норми органів управління транспортом; територією дії норм можуть бути окремі економічні зони.

у часі: дія адміністративно-правових норм у часі може обмежуватися будь-якими термінами (строкові норми) або не обмежуватися будь-якими термінами (безстрокові норми).

За ступенем загальності:

Загальні - мають загальне значення, наприклад: документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб до 16 років - свідоцтво про народження;

Міжгалузеві - регулюють яку-небудь одну функцію в усіх галузях (норми міжгалузевого управління), наприклад, контроль за додержанням антимонопольного законодавства у процесі приватизації здійснюється Антимонопольним комітетом України;

Галузеві -регулюють відносини у межах однієї галузі. Здебільшого це норми галузевих міністерств та відомств. Такий саме характер мають норми, що містяться у законах, відповідних документах Президента України, Кабінету Міністрів України, якщо їх вплив не виходить за межі конкретної галузі. Місцеві - норми місцевих органів державної виконавчої влади, а також місцевого самоврядування.

За повнотою викладених велінь

визначені;

банкетні (відсильні), наприклад, посадові особи міліції мають право у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних органів, товариських судів, громадських обєднань або трудових колективів.

За юридичною силою

- викладені в законах;

- викладені в указах;

- викладені в постановах;

- викладені в рішеннях;

- викладені в наказах тощо.



Висновок

Проаналізувавши зміст адміністративно-правових норм, можна зробити наступні висновки:

по-перше, адміністративно-правові норми забезпечують організацію і функціонування всієї системи державної виконавчої влади, включаючи органи державного управління, правоохоронні органи й органи, що здійснюють контрольно-наглядові функції;

по-друге, адміністративно-правові норми визначають границі належного і можливого поводження в сфері дії органів державної виконавчої влади і служать інтересам встановлення і підтримки міцного режиму законності і державної дисципліни в суспільних відносинах, що виникають у процесі функціонування цих органів;

по-третє, адміністративно-правові норми на відміну від норм багатьох інших галузей права, досить часто встановлюються в процесі безпосередньої реалізації функцій органів державної виконавчої влади самими ж цими органами;

по-четверте, адміністративно-правові норми в багатьох випадках використовуються як засіб регулювання суспільних відносин, що становлять предмет інших галузей права (зокрема, фінансових, трудових, земельних і інших) і забезпечують адміністративно-правовий захист цих відносин (за допомогою застосування адміністративного примусу й інституту адміністративної відповідальності);

Нарешті, по-п'яте, адміністративно-правові норми на відміну від норм інших галузей права має свої власні засоби захисту регульованих ними суспільних відносин, що використовуються органами державної виконавчої влади в особливому позасудовому процесуальному порядку.

Размещено на Allbest.ru

...