Державні органи України
Законодавча гілка влади. Функції Верховної Ради України. Законодавчий процес: поняття та стадії. Органи виконавчої влади: ознаки, організаційний характер та поняття. Основні ознаки судової влади. Співвідношення судової гілки влади з іншими гілками влади.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 18.05.2014 |
| Размер файла | 398,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
\Київський кооперативний інститут бізнесу і права
Кафедра права
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Теорія держави і права"
на тему: "Державний орган України"
Робота виконана студентом групи 21 ПК
спеціальності 5.03040101
денної форми навчання
Отрок Антон Олегович
Науковий керівник: Дудченко
КИЇВ 2014 р.
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Законодавча гілка влади
- 1.1 Функції
- 1.2 Законодавчий процес: поняття, та стадії
- Розділ 2. Виконавча гілка влади
- 2.1 Органи виконавчої влади: ознаки та поняття
- 2.2 Організаціїний характер виконавчої гілки влади
- Розділ 3. Судова гілка влади
- 3.1 Основні ознаки, судової влади
- 3.2 Поняття та ознаки правосуддя
- 3.3Співвідношення судової гілки влади з іншими гілками влади
- Висновки
- Список використаної літератури
- Додатки
Вступ
Актуальність теми дослідження. Актуальність даної роботи полягає в тому що було досліджено таке явище як державний орган України який виконує владно-правові повноваження. Поняття державний орган України поділяється на три гілки влади: Законодавча, виконавча, судова. Поділ влади насамперед основна риса демократичної держави. Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову має давню історію і традиційно пов'язується з ім'ям французького вченого Ш.Л. Монтеск'є (1689-1755). Щодо широко використовуваної категорії "гілка влади", то вона є наслідком невдалого подвійного перекладу вживаного Ш. Монтеск'є словосполучення "separation des pouvoirs". Більш адекватним оригіналу тексту праці Монтеск'є "Про дух законів" варто вважати переклад цього терміна як "галузь влади". У вітчизняній історії ще задовго до Ш.Л. Монтеск'є були спроби ("Пакти і конституції" Пилипа Орлика, 1710 р.) створити конституційний проект незалежної України з урахуванням принципу поділу влади на три галузі: законодавчу владу - Генеральна Рада, що обирається; виконавчу владу - гетьман, генеральна старшина й обрані представники від кожного полку; судову владу; передбачалася їх єдність і взаємодія. "Пакти і конституції" П. Орлика, написані під впливом західноєвропейського парламентаризму, заклали основні принципи республіканської форми державного правління.
Мета та завдання роботи. Метою даної роботи є вивчення та аналіз трьох гілок влади їх Функції та понять. Для досягнення мети встановимо три розділи у кожному розділі буде вивчатись кожна гілка влади окремо.
Об'єкт та предмет дослідження в Данії роботі містяться три об'єкта дослідження. Тому об'єктом дослідження буде три гілки влади та явища які пов'язані з об'єктами дослідження.
Методи дослідження
· Наукове дослідження - особлива форма процесу пізнання,
систематичне, цілеспрямоване вивчення об'єктів.
· Теоретичне дослідження - дослідження певних процесів здійснення владних повноважень
· Узагальнення - це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об'єктів та здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального
· Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей. Один з основних методів наукового пізнання в суспільних науках.
· Системний метод дослідження полягає в комплексному дослідженні великих і складних об'єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин.
державний орган україна влада
Розділ 1. Законодавча гілка влади
1.1 Функції
Функції Верховної Ради України - це основні напрями та види діяльності даного органу державної влади, в яких має свій вираз сутність, зміст та соціальне призначення парламенту, як провідної структурно-організаційної складової частини механізму української держави, представницького органу всього народу України, що здійснюються відповідно до визначеної Конституцією і законами України його компетенції. Компетенція Верховної Ради України, як і будь-якого органу держави, охоплює: а) предмети відання, тобто основні напрямки її діяльності; б) повноваження Верховної Ради, що складаються з її прав і обов'язків. Повноваження Верховної Ради обумовлюються тими функціями, які вона повинна виконувати як парламент, як орган законодавчої влади. Функції Українського парламенту визначені в Конституції України (розд.4, ст 85, 87, 89, 91, 92, 96-98 та ін.), Законами України: "Про комітети Верховної Ради України", "Про статус народного депутата України", "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", "Про Рахункову палату". Регламентом Верховної Ради України тощо. Визначення і закріплення в Конституції України статусу Верховної Ради, як Українського парламенту означає, що на неї покладаються повноваження щодо здійснення всіх загальновизнаних юридичною наукою, підтверджених практикою державного будівництва та встановлених у Конституції функцій сучасного парламенту, серед яких провідними традиційно вважаються: представницька, законодавча, установча (державотворча), контрольна. Поряд із зазначеними загальновизнаними парламентськими функціями, в науці виділяють ще такі функції як: бюджетно-фінансову, зовнішньополітичну, територіальну, інформаційну функції Верховної Ради України. Хоч відмічені функції і не вважаються основними, але вони мають велике значення в діяльності парламенту. В.Ф. Погорілко підкреслює, що множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу законодавчої влади, що це обумовлено величезним змістом його діяльності. Функції парламенту тісно взаємопов'язані між собою і в сукупності становлять цілісну систему діяльності парламенту. Кожна із функцій відіграє самостійну роль у діяльності парламенту, але між ними існує тісний зв'язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань парламентаризму. Здійснення будь-якої із функцій обумовлює реалізацію інших парламентських функцій. Жодна із функцій парламенту не може існувати відокремлено від інших його функцій, які. як зазначалося, становлять цілісну систему. Зміст окремих функцій парламенту, їхні особливості з найбільшою повнотою розкриваються саме у їх взаємодії. Базуючись на вище викладених загальних положеннях, Верховну Раду України слід розглядати як владний орган, який здійснює управління державою реалізуючи свої різноманітні функції. Реалізацію парламентом своїх функцій можна представити як певний технологічний процес, у якому кожна із функцій може реалізуватися лише у взаємодії з іншими функціями. Однією із провідних функцій парламенту України є його представницька функція. Названа функція забезпечується передовсім джерелом парламентської влади, яким виступає безпосередньо Український народ. Представницька функція Верховної Ради, як і парламентів переважної більшості країн, забезпечується способом її формування, її виборністю, а також складом Українського парламенту. Як загальнонародний орган, що легітимується всім народом (виборчим корпусом), парламент України на найвищому рівні представляє весь Український народ і покликаний відігравати роль форуму, у якому відкрито, гласно, публічно обговорюються найважливіші питання суспільного і державного життя, здійснюється контроль за діяльністю виконавчої влади, за функціонуванням інших підконтрольних структур і установ щодо забезпечення відповідності законодавству їхньої діяльності, в зазначених рисах чітко проявляється і розкривається представницький характер парламенту, його представницька функція. Законодавча функція Верховної Ради України, у загальних рисах, полягає у прийнятті законів, внесені до них змін і доповнень, внесенні змін і доповнень до Конституції України, визнанні законів такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або призупиненні їх дії. Ця функція знаходить свій прояв у таких повноваженнях парламенту України. Згідно із ст.85 Конституції України, до компетенції Верховної Ради України у законодавчий сфері належить: внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIІІ Конституції; прийняття законів; затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України шляхом прийняття законів; затвердження Конституції Автономної Республіки Крим тощо. Таким чином, основним змістом законодавчої функції верховної Ради України є прийняття закону, який є основним видом правових актів держави. Це становить прерогативу Верховної Ради України, як єдиного органу законодавчої влади в нашій державі. Жоден інший орган держави не вправі займатися законотворчістю, не має права видавати закони, які є актами, що мають найвищу після Конституції юридичну силу стосовно всіх інших нормативно-правових актів держави. Аналіз змісту положень Конституції. України свідчить, що Верховна Рада, вправі приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. В Конституції, разом з тим, визначається коло питань, які повинні регламентуватися виключно законами України. Цьому присвячено ст.92 Конституції України. Згідно зі ст.92 Конституції, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини й громадянина, гарантії цих прав та свобод; основні обов'язки людини і громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов. Основну групу питань виключно законодавчого регулювання складають екологічні, соціальні, культурні та економічні питання. Так, виключно законами України визначаються: засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; основи соціального захисту, форми й види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади регулювання демографічних і міграційних процесів, а також інші питання. Наступною функцією Верховної Ради як органу законодавчої влади є установча функція. Суть цієї функції полягає в тому, що Верховна Рада вправі засновувати органи інших гілок державної влади, органи місцевого самоврядування, інші інститути й механізми держави і державності. Це здійснюється шляхом внесення змін та доповнень до Конституції України, якими засновуються органи держави. На основі Конституції приймаються закони, які деталізують питання організації і діяльності заснованих органів. Здійснюючи зазначену функцію, Верховна Рада бере участь у формуванні органів держави. До повноважень Верховної Ради у цій сфері зокрема належать право парламенту призначати на посади та звільняти з посад голову та інших членів Рахункової Палати; Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; Голову національного Банку України - за поданням Президента України; половину складу Ради Національного Банку України; право призначати на посади і припиняти повноваження членів Центральної виборчої комісії - за поданням Президента України; призначати чергові та позачергові вибори до органів місцевого самоврядування; призначати позачергові вибори до Верховної Ради АРК; призначати і звільняти з посади Керівника апарату Верховної Ради; обрання суддів безстроково; призначення на посади третини складу суддів Конституційного Суду України; надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад президентом Голови Антимонопольного комітету. Голови фонду державного майна України, Генерального Прокурора України та ін (ст. ст.85, 87, 101 конституції). Наступна функція Верховної Ради - це функція парламентського контролю. Відповідно до ст.85 Конституції. Верховна Рада здійснює парламентський контроль в межах, які визначені Конституцією та законами.
Основними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради є:
1) контроль за виконанням законів та інших прийнятих парламентом актів;
2) контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина та їх захист;
3) контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;
4) бюджетно-фінансовий контроль;
5) контроль за діяльністю Президента України;
6) контроль за діяльністю органів, що формуються парламентом або за його участю. Контрольна функція здійснюється Верховною Радою України безпосередньо, через комітети та тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії, через направлення запиту народного депутата України на сесії Верховної Ради та через застосування інших форм контролю. Контрольна функція парламенту України проявляється у таких його повноваженнях. Відповідно до Конституції, Верховна Рада здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України, за виконанням державного бюджету України, заслуховує звіт про його виконання, приймає рішення по звіту щодо виконання Державного бюджету України. До контрольної функції Верховної Ради належить її право усувати Президента України з посади у порядку особливої процедури - імпічменту. Здійснюючи контрольну функцію, Верховна Рада заслуховує щорічні доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, щодо стану дотримання і захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні. Верховна Рада вправі висловлювати недовіру Генеральному Прокурору України, що тягне за собою його відставку. Здійснюючи парламентський контроль, Верховна Рада вправі достроково припиняти повноваження Верховної Ради Автономної республіки Крим, за наявністю висновку Конституційного Суду України про порушення Верховною Радою АРК конституції і законів України. За пропозицією не менше як однієї третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, Верховна Рада вправі розглядати питання про недовіру Кабінету Міністрів України. При цьому Вона вправі прийняти резолюцію недовіри уряду більшістю від її конституційного складу (ст.87 Конституції). Функція парламентського контролю, що здійснюється Верховною Радою, охоплює також ряд інших її повноважень. Таким чином, всі повноваження парламенту можна поділити на декілька груп, я саме:
представницькі повноваження, що пов'язані із діяльністю Верховної Ради України, як представницького органу українського народу;
законодавчі повноваження, що пов'язані із здійсненням законодавчої функції - внесення змін до Конституції України, прийняття законів тощо;
установчі повноваження, що пов'язані із реалізацією установчої функції парламенту - його діяльністю парламенту по заснуванню органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх формування або участі у їх утворенні - формування Конституційного Суду України, Кабінету Міністрів України тощо;
бюджетно-фінансові повноваження парламенту, що пов'язані із його діяльністю у сфері бюджету і фінансів - затвердження Державного бюджету України, внесення змін до нього тощо;
контрольні повноваження, що пов'язані із здійсненням функції парламентського контролю - контроль за виконанням Державного бюджету України, за додержанням конституційних прав людини в Україні тощо. Таким чином, коло повноважень парламенту є досить широким.
1.2 Законодавчий процес: поняття, та стадії
Законодавчий процес - це найскладніший і найвідповідальніший етап законодавчої діяльності. На цьому етапі здійснюється безпосередня розробка конкретного законопроекту, відбувається оцінка результатів попередньої науково-дослідницької роботи по виявленню потреб суспільства, які вимагають законодавчого забезпечення. Тут є важливим вивчення світового досвіду розв'язання і законодавчого регулювання відповідних проблем життєдіяльності суспільства. На основі цього розробляється науково обґрунтована концепція законопроекту. Законодавчий процес виступає у певних видах і поділяється на певні стадії. Основними видами законодавчого процесу (законодавчої процедури) є конституційний процес і звичайний законодавчий процес. Конституційний процес (конституційна процедура) - це порядок внесення змін до Конституції України. Вона регламентується розділом 13 ст.154-159 Конституції. Звичайний законодавчий процес (законодавча процедура) - це порядок прийняття, зміни, скасування законів або призупинення їх дії. Законодавчий процес охоплює такі стадії: а) законодавча ініціатива і внесення законопроекту; б) розгляд і обговорення законопроекту; в) прийняття (голосування) закону; г) промульгація закону - опублікування закону і набрання ним чинності. Правове забезпечення законодавчої діяльності, її законодавче регулювання здійснюється Конституцією України, Регламентом верховної Ради України та іншими нормативно-правовими актами.
Розглянемо зазначені стадії законодавчої діяльності:
1) Законодавча ініціатива.
Під законодавчою ініціативою розуміють офіційне ініціювання необхідності розробки і прийняття закону. Згідно із законодавством, розробка проектів законів може здійснюватися: а) за правом, що визначене законом; б) за дорученням Верховної Ради України; в) за замовленням на договірній основі; г) в ініціативному порядку. Так, розробка законопроекту про Державний бюджет є обов'язком Кабінету Міністрів України, що передбачений Конституцією - основним законом і здійснюється урядом за правом. Верховна Рада може доручити розробку всього проекту закону або його структурної частини одному чи декільком комітетам Верховної Ради, її тимчасовій спеціальній комісії, Уряду і т. ін. Фінансування розробки проектів законів за дорученням парламенту здійснюється за рахунок державного бюджету України. Розробляти проекти законів в ініціативному порядку мають право громадяни України та юридичні особи. Але розроблені ними законопроекти вносяться на розгляд парламенту не безпосередньо, а через осіб або органів, що мають право законодавчої ініціативи у Верховній Раді. В Конституції визначено коло суб'єктів, які мають право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України, тобто - суб'єкти, які безпосередньо можуть вносити законопроекти та законодавчі пропозиції на розгляд парламенту. Згідно із статтею 93 Конституції, право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.
2) Розгляд і обговорення законопроекту - друга стадія законодавчого процесу. У встановлений термін законопроекти розглядаються на пленарному засіданні Верховної Ради. Розгляд і обговорення законопроекту включає: а) обговорення і схвалення основних його положень в основному; б) обговорення і схвалення законопроекту постатейно: в) обговорення і схвалення законопроекту в цілому - розгляд у трьох читаннях. У першому читанні Верховна Рада обговорює найбільш суттєві, концептуальні положення законопроекту, його структуру, повноту і послідовність викладу матеріалу в ньому. Заслуховуються зауваження щодо законопроекту, висуваються пропозиції щодо шляхів його вдосконалення. Заслуховуються також пропозиції щодо опублікування проекту закону для всенародного обговорення. Під час другого читання Верховна Рада проводить постатейне обговорення законопроекту та здійснює постатейне голосування по ньому. На цьому етапі розгляду проекту закону детально аналізуються і обговорюються кожна стаття законопроекту, кожна частина статті. Під час розгляду проекту закону у тому чи іншому читанні, Верховна Рада при необхідності може передати його на доопрацювання тим самим її комітетам або іншим комітетам або тимчасовим спеціальним комісіям. При цьому визначається термін доопрацювання.
3) Прийняття закону - третя стадія законодавчого процесу.
Прийняття закону здійснюється шляхом голосування депутатів по законопроекту. Голосування проводиться по кожній статті, кожній частині, по главах і розділах законопроекту і в цілому по законопроекту. Голосування проводиться в основному за законопроекту першому читанні, постатейно - у другому читанні, в цілому за законопроект у третьому читанні. Відповідно до ст.91 Конституції, Верховна Рада приймає закони більшістю від її конституційного складу. Згідно із статтею 155 Конституції законопроекти про внесення змін до Конституції крім розділів 1, 3, 13 попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній її черговій сесії за нього проголосувало не менше як дві третини від конституційного складу Верховної Ради. Відповідно до статті 156 Конституції, законопроекти про внесення змін до розділів 1,3 і 13 Конституції приймається не менше як двома третинами депутатів від конституційного складу Верховної Ради і в разі його прийняття зазначеною більшістю депутатів він затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Тексти законів, що прийняті Верховною Радою, оформляються апаратом Верховної Ради і в встановлений термін підписуються головою Верховної Ради.
4) Промульгація закону - четверта стадія законодавчого процесу. Термін "промульгація" від латинського "promulgacio", буквально означає - оголошення, обнародування, опублікування якого-небудь державного акту. Це завершальна стадія правотворення в законодавчому процесі, під якою звичайно розуміють санкціонування Президентом прийнятого Верховною Радою закону шляхом власноручного підписання і його офіційного обнародування. Промульгація складається з таких основних елементів: а) підписання закону Президентом; б) прийняття його до виконання; в) офіційне опублікування (обнародування, оприлюднення); г) набрання законом чинності. Тільки після процедури промульгації закон, як правило, набуває обов'язкової сили для всіх суб'єктів правовідносин, які він регулює. Таким чином, на цій стадії здійснюється офіційне обнародування прийнятого Верховною Радою закону. Це здійснюється у наступному порядку. Підписаний головою Верховної Ради України закон, передається на підпис Президента України. Промульгація закону передбачає санкціонування прийнятого парламентом України і підписаного його головою закону підписом Президента України та прийняття Президентом закону до виконання. Відповідно до ст.94 Конституції, закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання. В тому разі, якщо Президент не згодний із змістом закону, він має право повернути його зі своїми змотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Якщо ж Президент протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду Верховній Раді, закон вважається схваленим Президентом і повинен бути ним підписаний і офіційно оприлюднений. У випадку, коли під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу. Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом (це положення втратило чинність у зв'язку із визнанням ЗО вересня 2010 р. Конституційним Судом України неконституційним Закону "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. Промульгація передбачає також офіційне оприлюднення, опублікування санкціонованого Президентом закону. За загальним правилом, ті закони, які прийняті, підписані, але не опубліковані не діють, не породжують юридичних наслідків. Згідно із ст.94 конституції, Президент офіційно оприлюднює підписаний ним закон.
Розділ 2. Виконавча гілка влади
2.1 Органи виконавчої влади: ознаки та поняття
Визначаючи ознаки виконавчої влади, на нашу думку, слід зазначити. що основними ознаками соціальної влади є те, що вона:
виявляється через соціальне управління;
являє собою особливий вид відносин між членами суспільства, їх об'єднаннями;
забезпечує прояв і домінування єдиної волі, здатної організовувати (об'єднувати і спрямовувати) вольові зусилля різних осіб з метою задоволення колективних потреб;
здійснюється за допомогою механізму, що складається з таких прийомів і засобів впливу, як переконання, примус, стимулювання, норми поведінки. В.К. Колпаков у підручнику "Адміністративне право України" визначає такі ознаки виконавчої влади:
відносна самостійність у системі єдиної державної влади;
організаційний характер впливу на суспільні відносини;
організаційна оформленість її носіїв (суб'єктів), тобто вона має конкретне суб'єктивне визначення й уособлюється в діяльності спеціальних структур, наділених державою відповідною компетенцією;
системність суб'єктів (їх сукупність) характеризується функціональною взаємозалежністю, організаційно-ієрархічною і юридичною підвладністю;
професіоналізм, тобто ця влада здійснюється спеціально утвореними і підготовленими суб'єктами;
універсальність існування в часі та просторі, тобто виконавча влада здійснюється безперервно й на всій території держави;
вторинність і підвладність законодавчій владі.
2.2 Організаціїний характер виконавчої гілки влади
Узявши за основу запропоновану Д.М. Бахрахом систему ознак адміністративної влади, український науковець С.П. Кисіль [16, с.7]. до визначальних ознак виконавчої влади зараховує: - Організуючий характер виконавчої влади. При цьому він пояснює, що якщо державна влада в цілому стосовно суспільства виступає як основний інститут соціального управління, то виконавчу владу можна охарактеризувати як основний інститут державного управління. На його думку, організаційний аспект виконавчої влади виявляється в усіх сферах суспільних відносин та зв'язків, на які впливає державне управління: економічній, політичній, соціальній, культурній, національній, охоронній тощо. Виконавча влада безпосередньо організовує внутрішній правопорядок, оборону, суспільну і державну безпеку, здійснює організаційні, координаційні та контрольні функції стосовно найрізноманітніших явищ суспільного життя.
Постійність (безперервність) дії виконавчої влади. Тобто виконавча влада, відповідаючи вимогам динамічного розвитку суспільних процесів, діє постійно і цілеспрямовано, перебуваючи у постійній взаємодії з ними, стикається з новими суспільними явищами.
Прерогативний характер виконавчої влади. Поява нових, не урегульованих чинним законодавством суспільних відносин, викликає необхідність їх негайної регламентації органами виконавчої влади.
Універсальний характер виконавчої влади. Виконавча влада здійснюється на території держави всюди, де проживають люди, де виникають суспільні відносини. Межі виконавчої влади збігаються з кордонами держави. Універсальність виконавчої влади виявляється і в здійсненні правотворчості шляхом прийняття різних підзаконних нормативних актів, які уточнюють, деталізують, застосовують закон до конкретних суспільних відносин та в юрисдикційній діяльності - у вигляді застосування уповноваженими на це органами (посадовими особами) адміністративних чи дисциплінарних стягнень.
Предметний характер виконавчої влади. Тобто наявність у розпорядженні виконавчої влади значних ресурсів: правових, інформаційних, економічних, технічних, ідеологічних, що забезпечують реальність організаційно-управлінського впливу на суспільні процеси. У безпосередньому розпорядженні виконавчої влади перебувають збройні сили, міліція, установи виконання покарань, що надає суб'єктам виконавчої влади можливість використовувати наявні у них фактичні та правові можливості здійснення адміністративного примусу.
Наявність ієрархічно побудованого, чітко структурованого апарату виконавчої влади. Професор Ю.П. Битяк [3, с.11] вказує на такі ознаки виконавчої влади:
є відносно самостійною гілкою єдиної державної влади в Україні - атрибутом державно-владного механізму, побудованого на засадах поділу влади;
є самостійною лише у зв'язку з практичною реалізацією Конституції, законів України;
вона має державно-правову природу, наділена владними повноваженнями, що виявляється в її можливостях впливати на поведінку і діяльність людей, їх об'єднань;
здійснюється на засадах поділу влади на гілки не на всіх рівнях, а лише на вищому, оскільки на місцевому рівні відсутні законодавчі органи: на рівні району в місті є судові органи, водночас відсутні органи виконавчої влади (державного характеру), крім Києва та Севастополя, немає їх і на рівні села, селища, міста (управління на цьому рівні здійснюється органами місцевого самоврядування);
виконавча влада не може ототожнюватися з виконавчою діяльністю, оскільки така діяльність є формою реалізації виконавчої влади, видом державної діяльності відповідної компетенції та функціональної спрямованості;
виконавча влада здійснюється системою спеціально створених суб'єктів - органами виконавчої влади різних рівнів, які наділені виконавчою компетенцією, що не властиве органам законодавчої та судової влади. У підсумку можна відзначити, що виконавча влада у повсякденному існуванні як вид соціальної влади, по-перше, виявляється у суспільних відносинах, які мають складну політико-правову природу і виникають у результаті здійснення спеціально створеними органами владно-політичних та владно-адміністративних функцій. По-друге, як підсистема державної влади разом із законодавчою та судовою владами вона утворює єдиний організм держави. По-третє, вона здійснює організаційно-управлінську функцію державної влади. По-четверте, вона через відповідний механізм бере участь у прийнятті рішень і нормативних актів законодавчої влади (або впливає на їх прийняття) та здійснює їх реалізацію.
Розділ 3. Судова гілка влади
3.1 Основні ознаки, судової влади
Судова влада, будучи самостійною і незалежною гілкою державної влади, володіє цілим рядом ознак, що розкривають її суть, дозволяють відмежувати її від інших гілок державної влади.
До основних ознак судової влади належать:
1. Судова влада здійснюється винятково спеціальними державними органами - судами. Делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ст.124 Конституції України). Для успішного здійснення судової влади закон наділяє суди всіма необхідними і достатніми повноваженнями. Судові рішення ухвалюються судами від імені України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Особливе становище судів у державному механізмі визначається завданнями, які стоять перед ними, характером діяльності, яка стосується прав і свобод громадян, прав та законних інтересів підприємств, установ, організацій, держави в цілому. Саме тому вимоги, що пред'являються до кандидатів на посаду судді, надзвичайно високі - вони повинні мати вищу юридичну освіту, бути компетентними в питаннях юриспруденції і мати достатній досвід практичної роботи. Судді виконують свої функції на професійній основі. Склад суду формується строго на законних підставах. Законно утворений склад суду - обов'язкова умова винесення правового рішення.
2. Судова влада в Україні належить судам, що становлять єдину судову систему. Судова система України, відповідно до положень Конституції України і Закону України "Про судоустрій і статус суддів” представлена судами загальної юрисдикції і Конституційним Судом України. Судову владу повноважні здійснювати тільки суди, що входять до судової системи України. Створення надзвичайних і особливих судів не допускається.
3. Суди є правозастосовчими органами. Розгляд судом справи означає, що суд застосовує норми матеріального права (кримінального, цивільного, адміністративного й ін.) до конкретних правовідносин, що були предметом розгляду в судовому засіданні і виносить на їх підставі мотивоване рішення (вирок). В той же час у випадку прийняття Конституційним Судом рішення щодо неконституційності закону, він втрачає юридичну силу, що дає підстави говорити про "негативну" правотворчість суду.
4. Судова влада здійснюється на основі і у відповідності з вимогами процесуального закону. Саме процесуальний закон детально регламентує процедуру розгляду справ у суді, гарантуючи дотримання прав і законних інтересів всіх учасників судового розгляду, недопущення порушень закону і суб'єктивізму. Порушення процесуальних норм є підставою для скасування рішень суду.
5. Участь представників народу в здійсненні правосуддя. Ця ознака є важливою рисою судової влади. Відповідно до положень, закріплених в ст.124 Конституції України і ст.5 Закону України "Про судоустрій і статус суддів”, народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Участь народних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їх громадянським обов'язком.
6. Владний характер повноважень суду. Це виявляється в тому, що вимоги і розпорядження суддів при здійсненні ними своїх повноважень обов'язкові для усіх без винятку державних органів, організацій, інших юридичних осіб, громадян. Винесені судом вирок, рішення, постанова є актами застосування права і після набуття законної сили підлягають виконанню на всій території України, є обов'язковими для всіх осіб, що беруть участь у судовому процесі: державних органів і громадських об'єднань, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.
7. Виконання вимог суду і виконання його рішень забезпечується силою держави. У разі потреби відповідні органи і посадові особи можуть застосувати відповідні заходи для реалізації рішень і вимог суду. У державному механізмі функціонують спеціальні органи і посадові особи, до обов'язків яких входить виконання судових рішень; державні виконавці (по вироках і рішенням судів у частині майнових стягнень), установи виконання покарань та кримінально-виконавчі інспекції територіальних управлінь Державного департаменту України з питань виконання покарань, органи міліції (при здійсненні приводу, доставлення в суд підсудних, які знаходяться під вартою) тощо.
8. Самостійність і незалежність судової влади.
Під незалежністю судової влади варто розуміти те, що суди здійснюють свої функції, не визнаючи будь-якого впливу. При здійсненні правосуддя вони не залежать від органів законодавчої і виконавчої влади; інших органів, організацій, партій і рухів, посадових осіб; думок і позицій сторін у судовому процесі; висновків органів досудового слідства і прокурора; від вищестоящих судів; від будь-яких інших осіб. Самостійність означає відсутність будь-якого підпорядкування судів та потреби затверджувати їх рішення. Суди займають особливе становище в державному механізмі, що обумовлено особливостями виконуваних їм функцій, специфікою умов і порядку їх діяльності. Вони не входять до будь-якої іншої системи державних органів.
3.2 Поняття та ознаки правосуддя
Правосуддя є одним із напрямків правоохоронної діяльності, одним із найважливіших повноважень, здійснення яких зв'язане з функціонуванням судової влади. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів”). Правосуддя характеризується рядом ознак, до яких можна віднести наступні:
1. Розгляд справи відбувається у формі судових засідань, в яких беруть участь склад суду та інші учасники процесу, що проводяться у відкритій і усній формі. Провідне місце в судовому засіданні приділяється головуючому. - професійному судді. На нього покладається обов'язок забезпечення законного розгляду справи.
2. Судові засідання проходять за участю сторін (обвинувачення і захисту в кримінальному процесі, позивача і відповідача в цивільному і господарському процесі і т.д.). Сторони наділені рівними правами й обов'язками для захисту своїх законних інтересів. Судовий процес носить змагальний характер, що дозволяє суду всебічно, повно й об'єктивно розглянути справу і винести правильне рішення.
3. Розгляд справ та прийняття рішень здійснюється в суворій відповідності з порядком, визначеним процесуальним законом. Недотримання процедурних форм, закріплених у процесуальних законах, може стати предметом нового судового розгляду і навіть привести до скасування винесеного судового рішення. Дотримання процесуальної форми має принципове значення, адже громадяни можуть звертаються чи мають інші відносини з судом не з будь-якого приводу, а тільки в зв'язку: а) з порушенням їх законних прав та охоронюваних законом інтересів (порушення судового процесу шляхом оформлення позовної заяви); б) із залученням до суду як свідка, потерпілого, підозрюваного, підсудного, обвинувачуваного (у кримінальному процесі) та відповідача у цивільному процесі. Процесуальні форми повинні суворо дотримуватися й у ході самого розгляду, адже в цим формуються необхідні умови правильності розслідування і розгляду справи у суді. Процедурний аспект діяльності по розгляду спірних питань служить однією з важливих гарантій ефективності і неупередженості, хоча часом ця обставина стає причиною затягування розгляду справи, а іноді і джерелом значних матеріальних витрат. В той же час держава свідомо іде на це, аби захистить права громадян.
4. В основі всіх судових рішень лежать докази. Це ставить за обов'язок суду ретельно досліджувати всі обставини справи, необхідні для її правильного вирішення. При розгляді спору будь-яке право, інтерес, та чи інша юридична ситуація, чи домагання, правомочність повинні бути доведені. У суді розгляд та оцінка доказів у справі набувають першочергового і вирішального значення для результату розгляду спору.
5. Суди мають особливу повноту юрисдикції і ніякі інші органи влади не вправі ставити під сумнів обов'язковість виконання судових рішень. Ставши остаточним, судове рішення здобуває незворотного характеру і ніхто, навіть суддя, що його виніс, не може його змінити. Після набуття ним чинності воно є обов'язковим для усіх без винятку державних органів та посадових осіб і у разі потреби його виконання забезпечується примусово. Цим досягається гарантованість захисту прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб, громадських організацій і державних органів.
6. Відправлення правосуддя передбачає пошук істини, достовірне встановлення фактів, що мають юридичне значення по розглянутій судом справі, та необхідність точної правової оцінки встановлених фактичних обставин, в якому важливу роль відіграє особисте переконання судді.
Правосуддя - це діяльність суду, здійснювана у формі цивільного, адміністративного, кримінального, господарського та конституційного судочинства, яка проходить у встановлених законом процесуальних формах в судових засіданнях, за участю сторін і інших учасників процесу і полягає у встановленні фактичних обставин справи та з'ясуванні істини по розглянутій справі шляхом дослідження доказів та закінчується ухваленням рішення в справі із застосуванням норм відповідного матеріального закону. Для більш глибокого розуміння суті судової діяльності важливо виокремлювати поняття "судова влада”, "правосуддя” і "судочинство”. Під правосуддям розуміється діяльність судів по розгляду і вирішенню судових справ. На відміну від правосуддя, судова влада - це право судових органів, яким вони наділені за законом, можливість здійснювати широкі юрисдикційні повноваження; правовий статус судів, як органів державної влади. Поняття судової влади значно ширше правосуддя, тому що судова влада виявляється в багатьох інших діях суду. Так, наприклад, усі суди і судові структури зобов'язані узагальнювати судову практику й аналізувати судову статистику. На основі таких узагальнень пленуми вищих спеціалізованих судів приймають керівні роз'яснення з питань застосування законодавства, обов'язкові для виконання судами відповідної юрисдикції. Голови всіх судів вносять у державні органи, установи, організації, посадовим особам подання про усунення порушень закону, причин і умов, що сприяли скоєнню правопорушень. Ці акти зобов'язують тих, кому вони спрямовані, вживати необхідних заходів по усуненню зазначених порушень. Суддя також вирішує скарги підозрюваного, підсудного, їхніх захисників щодо законності й обґрунтованості взяття під варту органами досудового розслідування. Усі зазначені вище і багато інших повноважень судів і суддів є проявом судової влади, але виходять за рамки правосуддя.
Поняття "судочинство”, включає в себе діяльність судів щодо розгляду і вирішення справ, віднесених до їхньої компетенції, а також дії інших суб'єктів, які реалізують свої права й обов'язки, вступають у процесуальні відносини із судом та між собою. Це може бути наприклад процесуальна діяльність слідчого по порушенню і розслідуванню кримінальної справи, діяльність прокурора по здійсненню нагляду за дотриманням законності при розслідуванні кримінальних справ тощо. Потерпілий, підсудний, свідок можуть брати участь у проведенні слідчих дій; будь-який громадянин чи юридична особа вправі звернутися до суду із заявою (позовом) про відшкодування заподіяної їм матеріальної шкоди. На підставі викладеного можна зробити висновок, що поняття "судочинство" є більш широким, ніж "правосуддя”
3.3 Співвідношення судової гілки влади з іншими гілками влади
Взаємодія судової влади з іншими гілками влади в Україні здійснюється на основі вже згадуваного вище ”механізму стримувань і противаг”, що на практиці виглядає в такий спосіб. Органи законодавчої влади впливають на суди, створюючи для них нормативно-правову базу. Вона охоплює організацію судової системи і визначає порядок діяльності судів (процесуальне право). Крім того, орган законодавчої влади (Верховна Рада України) разом із Президентом України беруть участь у формуванні судової системи - призначенні суддів. Але, будучи призначені на посаду органами законодавчої влади, судді їм не підлеглі, і зазначені органи не вправі контролювати законність вироків і інших судових рішень. Разом з тим, бюджет судів приймає Верховна Рада України. У свою чергу, судді Конституційного Суду України наглядають за конституційністю законів, прийнятих Верховною Радою, що згодом можуть застосовуватися при розгляді справи. Що ж стосується взаємин з органами виконавчої влади, то суд може скасовувати такі, що суперечать Конституції і законам акти органів державного управління; незаконні рішення адміністрацій підприємств, установ і організацій, розглядати скарги громадян на незаконні дії органів державного управління. Зокрема в Україні діють адміністративні суди, які розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами в сфері державного управління і місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), тобто вирішують питання законності дій і розпоряджень органів виконавчої влади на місцях і органів місцевого самоврядування. У той же час, виконавча гілка влади має можливість впливати на судову владу. Так, суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, узгодженим з головою відповідного вищого спеціалізованого суду (ч.1 ст. 19 Закону України "Про судоустрій і статус суддів”). Міністерство юстиції, що належить до органів виконавчої влади і підпорядковане Кабінету Міністрів України, здійснює організацію виконання судових рішень за допомогою державної виконавчої служби. В Україні судова влада перебуває в процесі реформування, однак вона вже має достатню самостійність і незалежність в механізмі держави, зайняла міцні позиції серед інших гілок влади. Такому становищу судової влади в Україні на сучасному етапі її розвитку багато в чому сприяло прийняття Верховною Радою України Конституції України (у якій глава VIII закріплює правові основи організації правосуддя, а глава XII - Конституційного Суду України), а також цілого ряду законодавчих актів, що стосуються реорганізації судоустрою, статусу суддів, незалежності судової влади, приведення її у відповідність до європейських стандартів. До них, зокрема, належать Закон України "Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010р., "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 р. з відповідними змінами та ряд інших. Підводячи підсумок викладеному й аналізуючи положення названих законодавчих актів, можна дати наступне визначення поняттю "судова влада”.
Судова влада - це самостійна і незалежна гілка державної влади, що створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою і громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян у їхніх взаємовідносинах з органами виконавчої влади і посадовими особами; контролю за дотриманням прав громадян при розслідуванні злочинів і проведенні оперативно-розшукової діяльності; встановлення найбільш значимих юридичних фактів. Судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя. Судочинство здійснюється Конституційним судом і судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Висновки
Відповідно до поставлених завдань було проведено роботу для їх виконання, яка в свою чергу привела до таких висновків:
· Державний орган України - це ціла система державних органів управління
· Основними принципами державного апарату України є: демократизм; національна рівноправність; законність; суверенність; поділ влади; соціальна справедливість; гуманізм і милосердя; поєднання переконання і примусу; гласність, відкритість і врахування громадської думки тощо.
· Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Єдиним органом законодавчої влади є Кабінет Міністрів. Правосуддя в Україні здійснюється виключно Конституційним, загальними та господарськими (арбітражними) судами.
· Державний апарат визначає, гарантує, допомагає здійснювати всім верствам населення їхні суб'єктивні права, охороняє та захищає основні права людини і громадянина, віддаючи пріоритет загальнолюдським цінностям, забезпечує гуманне й милосердне ставлення до всього населення України і кожного, окремо взятого, індивіда.
· Державний апарат є єдиним носієм влади на засадах самостійності й незалежності, виразником суверенітету народу і нації.
· Первинною клітинкою державного апарату є орган держави. Це окремий службовець чи структурно оформлений колектив державних службовців, наділений владними повноваженнями, відповідними матеріально-технічними засобами, утворений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.
Відповідно до цих положень треба сказати що в осново положенню побудови демократичної країни безумовно є поділ влади. Завдяки поділу влади Феміда має згоду здійснювати правосуддя на осліп. Виходячи з цих положень, можна визначити напрямку вдосконалення державного апарату України:
· Наявність ефективного виборчого та не виборчого секторів
· Скорочення державного апарату вдосконалення його структури
· Високий рівень підготовки держслужбовців
· Чітка регламентація компетенції державних органів
· Внесення змін до кримінального кодексу за перевищення повноважень
У висновок можна, сказати що Державний Орган України потребує швидкого вдосконалення та зачищення.
Список використаної літератури
1. http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/706/8/
2. http://pidruchniki. ws/18520902/pravo/ponyattya_elementi_mehanizmu_derzhavi_organi_derzhavi
3. http://www.zaochka.net/catalog_p_23_p_9.html
4. http://www.info-library.com.ua/books-book-159.html
5. http://ebooktime.net/
6. http://zakon2. rada.gov.ua/laws
7. http://5ka. at.ua/
8. http://www.vuzlib.org/beta3/html/1/11993/12033/
9. http://www.ebk.net.ua/
10. http://ukrkniga.org.ua/
11. http://textbooks.net.ua/content/view/2281/31/
12. http://expertprava. ucoz.ru/load/teorija_derzhavi_ta_prava/elektronni_pidruchniki/16
13. http://ukr-pravo. at.ua/index/0-957
14. http://www.vuzlib.org/spo_l/2. htm
Додатки
Додаток 1
Додаток 2
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Поняття судової влади та її співвідношення з іншими гілками влади. Основні ознаки судової влади, суд як орган судової влади. Поняття та ознаки правосуддя, правовий статус суддів в Україні. Розподіл влади та виділення судової влади як самостійної гілки.
реферат [30,7 K], добавлен 16.04.2010Судова влада як засіб стримування законодавчої і виконавчої влади від крайностей. Поняття судової влади і її співвідношення з іншими гілками влади. Основні ознаки судової влади. Суд як орган судової влади та його ознаки. Поняття та ознаки правосуддя.
курсовая работа [20,1 K], добавлен 10.11.2010Виникнення та розвиток інституту, поняття, основні, загальні та специфічні ознаки судової влади. Форми реалізації, функції, теорія та принцип поділу влади на гілки. Основні положення судоустрою. Підходи до тлумачення поняття "судова влада".
курсовая работа [50,4 K], добавлен 22.02.2011Сутність органів влади; їх формування та соціальне призначення. Загальна характеристика конституційної системи України. Особливості органів виконавчої, судової та законодавчої влади. Поняття, види, ознаки державної служби та державного службовця.
курсовая работа [289,7 K], добавлен 24.03.2014Виникнення теорії розподілу влади та її значення. Поняття системи розподілу влади в державі та її правове закріплення. Головне призначення законодавчої, виконавчої та судової влади. Конституція України, Верховна Рада та Конституційний Суд держави.
курсовая работа [33,2 K], добавлен 21.11.2011Джерела правового регулювання фінансування судової влади в Україні. Механізм належного фінансування судової гілки влади іноземних країн. Належне фінансування як ефективний засіб забезпечення незалежності, корупційних правопорушень у судовій гілці влади.
статья [14,0 K], добавлен 13.11.2017Закони, закономірності та принципи державного управління. Конституційні основи компетенції Верховної Ради. Елементи статусу Президента України. Центральні органи виконавчої влади. Повноваження місцевих державних адміністрацій. Особливості судової влади.
курс лекций [2,7 M], добавлен 07.12.2010Поняття та види центральних органів виконавчої влади. Міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України. Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері Державного Управління. Адміністративно-правовий статус МВС України.
контрольная работа [59,2 K], добавлен 06.06.2009Поняття, загальні ознаки і структура державного апарату, основні принципи організації його діяльності. Поняття державного органу влади, історія розвитку ідеї конституційного розділення влади. Повноваження законодавчої, судової і старанної влади України.
курсовая работа [118,7 K], добавлен 14.10.2014Походження права як одна із проблем теоретичної юриспруденції, його сутність. Природа розподілу влади згідно теорії конституційного права. Структура законодавчої, виконавчої та судової систем України. Проблеми реформування органів державної влади.
курсовая работа [56,7 K], добавлен 02.11.2010Поняття та принципи судової влади: паритетності, справедливості, законності, доступності, незалежності, безсторонності, процедурності. Єдність судової системи і статусу суддів, територіальність, спеціалізація. Функціональні принципи судової влади.
курсовая работа [63,1 K], добавлен 22.02.2011Основні напрямки правоохоронної діяльності. Компоненти поняття судової влади в Україні, засади її організації, повноваження та атрибути. Роль суду як органу державної влади. Структура судової системи України. Система засад здійснення судочинства.
реферат [17,4 K], добавлен 21.03.2009Поняття та ознаки федерації. Особливості федералізму в Австралійському Союзі. Характеристика законодавчої, виконавчої та судової влади, аналіз їх роботи. Вплив англійської системи на австралійське загальне право. Правовий статус корінних жителів країни.
курсовая работа [56,4 K], добавлен 10.04.2013Судова влада як третя гілка влади, разом із законодавчою та виконавчою. Незалежність та самостійність судової влади у правовій державі. Призначення та повноваження судової влади. Особливості побудови судової системи у Сполучених Штатах та Франції.
реферат [17,6 K], добавлен 27.11.2010Характерні ознаки державних органів, їх класифікація та сфери діяльності. Місце органів виконавчої влади в системі державних органів України. Правовий статус, компетенція та основні функції органів виконавчої влади, її структура та ієрархічні рівні.
реферат [25,7 K], добавлен 10.08.2009Аналіз історії становлення та розвитку поняття виконавчої влади, класифікація основних її конституційних моделей. Дослідження системи органів виконавчої влади України, характер їх конституційно-правового регулювання та конституційні принципи організації.
автореферат [33,6 K], добавлен 11.04.2009Поняття виконавчої влади. Проблеми органів виконавчої влади. Система органів виконавчої влади. Склад та порядок формування Кабінету Міністрів України. Правовий статус центральних та місцевих органів виконавчої влади. Статус і повноваження міністерства.
курсовая работа [54,4 K], добавлен 13.12.2012Основні форми взаємодії судових та правоохоронних органів. Суди як важлива гілка державної влади. Взаємодія Президента України та судової влади. Взаємодія судових органів з установами виконання покарань. Участь громадян в регулюванні суспільних відносин.
курсовая работа [37,9 K], добавлен 08.11.2011Органи виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права. Правове регулювання інформаційного забезпечення органів виконавчої влади. Порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні ЗМІ.
курсовая работа [24,3 K], добавлен 05.01.2007Поняття і принципи державного управління суспільством. Розподіл влади як загальний принцип здійснення державної влади. Особливості управління різними сферами суспільного життя. Система органів виконавчої влади та управління: суть, функції та призначення.
реферат [27,6 K], добавлен 26.12.2013
