Унітарна форма державного устрою

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Унітарна форма державного устрою

Переважна більшість країн світу (близько 85%) обрало унітарну форму свого політико-територіального устрою. Це - Китай і Японія, Великобританія і Франція, Італія і Іспанія, Єгипет і Марокко, Польща та Угорщина, Україна і Білорусь, Греція і Норвегія, Фінляндія та Швеція, Португалія і Нідерланди, Румунія і Болгарія, Іран і Ірак, Саудівська Аравія і Сирія , Чехія і Словаччина, Туреччина і Лівія, Казахстан і Узбекистан, Данія та ін У більшості з них ні в офіційному найменуванні країни, ні в основах її конституційного ладу їх унітарна форма зазвичай не вказується, а в багатьох конституціях таких держав немає спеціальних статей і розділів, присвячених цим питанням. Але не рідко в інших таке визначення в тому чи іншому вигляді міститься. Так, наприклад, в початкових статтях конституцій Португалії, Румунії, Україні, Бангладеш,Мозамбіку, Білорусі, Казахстану, Киргизстану та ін прямо говориться про їх унітарній характері, а в конституціях Франції, Фінляндії, Люксембургу, Таїланду, Беніну, Грузії, Узбекистану, Туркменістану та ін - про єдність і / або неподільності цих держав, їх території.

унітарна держава адміністративний автономний

2. Поняття і характеристика унітарної держави

«Унітарна держава зазвичай називають простим державою, воно ділиться адміністративно-територіальні одиниці. В унітарній державі висока ступінь централізованого керівництва та регулювання життя держави загалом і багатьох господарських, соціальних та інших процесів зокрема, хоча в органів адміністративно-територіальних одиниць держави в місцевих справах ступінь самостійності може бути цілком достатньою. Центр намагається не підміняти місцеві органи і не втручатися в їх діяльність, якщо вона заснована на законі. І все-таки в унітарній державі не виключене втручання центру в життя окремих територій, у тому числі і скасування актів місцевих органів представницької і виконавчої влади. До того ж, хоча органи адміністративно-територіальних одиниць і мають можливості звернення в центральні державні органи, однак їх вплив на вирішення питань в центрі набагато скромніше, ніж у федеративній державі, і виражається, як правило, у проханнях і клопотаннях, далеко не завжди юридично обов'язкових для центральних органів. »[5]

Унітарна держава характеризується наступними ознаками:

* Унітарна держава припускає єдині, загальні для всієї країни вищі представницькі, виконавчі та судові органи, які здійснюють керівництво відповідними місцевими органами.

* На території унітарної держави діє одна конституція, проводиться обов'язкова для всіх адміністративно-територіальних одиниць загальна податкова і кредитна політика.

* Складові частини унітарної держави (області, департаменти, округи, провінції, графства) державним суверенітетом не володіють. Вони не мають своїх законодавчих органів, самостійних військових формувань, зовнішньополітичних органів та інших атрибутів державності. У той же час місцеві органи в унітарній державі мають відому, а іноді й значною самостійністю.

* Унітарна держава, на території якої проживають невеликі по чисельності національності, широко допускає національну і законодавчу автономію.

* Всі зовнішні міждержавні зносини здійснюють центральні органи, які офіційно представляють країну на міжнародній арені.

* Унітарна держава має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюються центральними органами державної влади.

Унітарна держава.

Унітарна держава має одну конституцію, одне законодавство, одне громадянство, єдину систему органів державної влади та управління, одну судову систему, єдиний бюджет і податкову систему і т.д. Тому унітарна держава нерідко називають єдиним злитим, простим за своєю структурою державою, на відміну від федеративної держави як складного, складеного, союзного, об'єднаного. Це можна сказати, «ідеальний тип» унітарної держави, від якого в реальному житті мають більш-менш суттєві відхилення, які зближують іноді такі різновиди унітарної держави з федеративним. [6]

Прості унітарні держави за своєю територіальній структурі включають в себе тільки звичайні адміністративно-територіальні одиниці. Якщо ж унітарна держава має на своїй території ще й особливі, автономні утворення, то воно розглядається як складне. Адміністративно-територіальний поділ мають практично всі держави, і лише в дуже рідкісних випадках (наприклад, Мальта, Бахрейн, Науру або Тувалу в Океанії) через особливу нечисленності населення і дуже невеликій території такий розподіл відсутня. Адміністративно-територіальні ділення унітарної держави може бути двухзвенних (наприклад, провінції - муніципалітети в Нідерландах чи області - громади у Вірменії і Болгарії), триланковий (наприклад, область - провінція - муніципалітет а Італії) і навіть четирехзвенніє (наприклад, регіон - департамент - район - громада у Франції).

За характером взаємовідносин між державою в цілому, вищими органами державної влади і управління та його структурними частинами, їх органами влади, управління та самоврядування унітарні держави поділяються на централізовані і децентралізовані.

У свою чергу централізовані держави за ступенем своєї централізації можуть розмежовуватись на крайне централізовані або надцентралізовані, характерні для недемократичних країн, і помірно централізовані або демократично централізовані. Точно так само децентралізованості унітарних держав може бути досить високою і відносно слабкою. У надцентралізованою та централізованих унітарних державах забезпечується вертикаль жорсткого і повного підпорядкування середнього і нижнього територіального ланки управління центру, який призначає або затверджує своїх представників для управління регіонами і місцями (Індонезія, Таїланд, Польща, Болгарія та ін.) Для децентралізованих унітарних держав характерні більш-менш широка самостійність регіонів і місць у відношенні центру, який або взагалі не має призначаються ним представників в областях (регіонах) і на місцях, або має їх лише в середній ланці з обмеженою компетенцією, поряд з діючим в цьому ланці органом місцевого самоврядування і широким місцевим самоврядуванням в нижчому ланці (Франція, Великобританія та ін.)

Адміністративно-територіальний поділ унітарної країни може прямо закріплюватися в її конституції, а може знаходити в ній непряме відбиття або про нього може зовсім не йти мова в конституції. Так, в конституції Іспанії міститься цілий розділ «Про територіальний устрій держави», де детально викладаються загальні принципи, конституційні основи місцевої адміністрації і автономних співтовариств. У ст. 5 Конституції Італії говориться, що єдина і неподільна республіка визнає місцеві автономії і сприяє їх розвитку, здійснює саму широку адміністративну децентралізацію, призводить принципи і методи свого законодавства відповідно до вимог автономії і децентралізації. У спеціальному розділі «Області, провінції і комуни» (ст. 114-133) чітко визначаються права і повноваження областей як автономних утворень, їх перелік, а також статус провінцій і комун як автономних територіальних одиниць нижчого рівня, можливість підрозділи територій провінцій на округи «з виключно адміністративними функціями для подальшої децентралізації (ст. 128, 129 та ін.) У Конституції Греції (ст. 101) вказується, що адміністративний поділ країни здійснюється, виходячи з геоекономічних, соціальних і комунікаційних умов і що державна адміністрація зорганізується на основі децентралізованої системи. Про провінціях і муніципалітетах йдеться в гол. 7 Конституції Нідерландів (ст. 123-132). У Конституції Португалії мова йде про унітарну державу, яка «поважає у своїй організації принципи автономії місцевих органів влади та демократичної децентралізації державного управління (ч. 1 ст. 6). Розділ 7 і 8 цієї Конституції закріплює статус автономних областей та організацію місцевої влади.

Прикладами простих унітарних держав, у яких немає автономних утворень, можуть служити Індонезія, Єгипет і Польща.

Адміністративно-територіальний устрій Індонезії включає 27 провінцій і особливу столичну територію м. Джакарти. На чолі провінцій знаходяться призначаються Президентом губернатори і місцеві ради народних представників. Провінції поділяються на області (їх близько 300) на чолі з главами областей. У число областей включаються і ряд великих міст, очолювані мерами. Області в свою чергу поділяються на райони (їх понад 3200) на чолі з призначається урядом чиновниками (Чамата). Райони включають низові територіальні одиниці (деси) на чолі зі старостами, призначувані Чамата. [7]

Адміністративно-територіальний устрій Єгипту включає 27 провінцій, кожна з яких поділяється на округи, а округи - на райони. Провінції очолює призначається Президентом губернатор - представник виконавчої влади країни, який у провінції очолює її адміністративний орган - виконавчий рада. Глави округів і районів призначаються губернатором провінції. У селах та містах в якості державних чиновників виступають старости сіл і шейхи міських кварталів, що обираються населенням, але підкоряються міністру безпеки. Поряд з органами державної влади на місцях в країні є і система органів місцевого самоврядування, представлена місцевими представницькими органами - народними радами провінцій, районів, міст, сіл, що обираються населенням відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Але вирішальна роль у реальному управлінні не тільки країною в цілому, але і на місцях належить державному управлінню.

У Польщі ст. 3 Конституції чітко визначає, що вона є «єдину державу», а ст. 15 вказує, що в ньому «територіальний устрій забезпечує децентралізацію публічної влади». Її політико-територіальна структура включає 49 воєводств, включаючи воєводство м. Варшави. Воєводства як середня ланка організації державної влади, що здійснюють деконцентрацію влади центру, не мають представницьких органів і управляються одноосібно воєводами, призначеними Головою уряду і які є органами урядової адміністрації та представниками уряду у воєводстві. На нижньому рівні здійснюється територіальне самоврядування, основною одиницею якого є громада (гміна), що виконує публічні завдання, не закріплені за органами інших органів державної влади і іншими одиницями територіального самоврядування. Воєвода здійснює нагляд за діяльністю органів територіального самоврядування.

Автономія в унітарній державі.

Хоча більшість унітарних держав включають лише ті чи інші адміністративно-територіальні одиниці, і не мають яких-небудь автономних утворень, чимало й таких унітарних держав, які володіють автономіями. Це, безсумнівно, ускладнює їх політико-територіальну організацію, вносить до неї відому асиметрію. Але сама по собі наявність на території даної країни однієї, двох і навіть декількох автономій не виводить її за рамки унітарності і не перетворює її на федерацію. «Автономність і суверенність - це якісно різні рівні самостійності політико-територіальних одиниць, суб'єктів. Загальна тенденція демократизації устрою держав у сучасному світі визначає загальну тенденцію зростання децентралізації політико-територіального устрою різних країн, розширення автономії та місцевого самоврядування. »[8] Найбільш яскравим проявом цього може служити перетворення Італії і Іспанії в« держави автономій », вся територія яких складається сьогодні з автономних одиниць. Їх нерідко називають регіоналістські державами, котрі займають у певному сенсі проміжне місце між унітарною і федеративною державами, не виходячи в загальному і цілому за рамки унітаризму.

Размещено на Allbest.ru