Участь захисника у судовому процесі

Кримінальне судочинство є складною та багатосторонньої діяльністю багатьох органів та осіб, коло яких визначено законом. В неї беруть участь як державні органи та посадові особи, так і громадяни. Вони виконують різні процесуальні функції та наділені законом різними за характером, та обсягом правами, різні й їх обов'язки.

Однак загальним для них є те, що всі вони тим чи іншим чином беруть участь у справі, вступають між собою в процесуальні правовідносини і тому є суб'єктами кримінального процесу (суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності).

Найбільш ефективним засобом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є участь захисника в кримінальному процесі. Оскільки через юридичну необізнаність, а також психологічного шоку, стану пригніченості, викликаних фактом затримання, пред'явлення звинувачень і засудження, підозрювані не здатні самі повністю реалізувати свої процесуальні права, особливо тоді, коли перебувають під вартою, тобто в ізоляції. Для надання юридичної допомоги, психологічної підтримки їм необхідно звернутися до сторони особи, незалежного від слідчих органів, прокурора і суду, якій би вони повністю довіряли і могли б з ним радитися і спілкуватися на засадах довіри, конфіденційності.

Основні принципи, що стосуються ролі юристів у кримінальному процесі, прийняті Конгресом ООН 27 серпня - 7 вересня 1990 року, передбачають, що кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за правовою допомогою щодо захисту і відстоювання своїх прав і захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права у статті 14 проголошує право кожної людини в разі його звинувачення у вчиненні протиправної дії захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника.

Крім того, ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод вказує, що кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, має що найменше, такі права, зокрема, захищати себе особисто або безпосередньо через юридичну допомогу захисника, вибраного на свій розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 59 Конституції України кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Це право не може обмежуватися без врахування інтересів людини, який потребує юридичної допомоги.

Конституційне право на правову допомогу і захист у кримінальних переслідуваннях і справах є одним з основоположних прав громадянина України, людини, оскільки забезпечує, сприяє реалізації інших прав, свобод і гарантій, закріпленим Конституцією України.

1. Обов'язкова участь захисника

За загальним правилом, захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим, підсудним чи засудженим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого (ст. 48 КПК). Підозрюваний, обвинувачений, підсудний вправі запросити собі кількох захисників. В усякому разі, особа, що провадить дізнання, слідчий, суд зобов'язані надати затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, допомогу у встановленні зв'язку з захисником або з особами, які можуть запросити захисника. Із захисником, обраним і запрошеним зазначеними вище особами, укладається угода про надання правової допомоги. Питання стосовно укладання угоди між громадянином і адвокатським об'єднанням чи адвокатом регулюються ст. 12 Закону України «Про адвокатуру». Правила адвокатської етики більш детально формулюють відносини між адвокатом і клієнтом при укладенні угоди про надання правової допомоги (пп. 16-18 Правил).

Однак, кримінально-процесуальним законом передбачено й випадки, коли за певних обставин особа, яка має право скористатися правовою допомогою захисника, не може самостійно реалізувати це право. За наявності таких обставин захисник повинен бути призначений. Захисник призначається у випадках:

- коли, відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 52 КПК, участь захисника є обов'язковою, але підозрюваний, обвинувачений, підсудний не бажає або не може його запросити;

- коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний бажає запросити захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об'єктивних причин не може цього зробити.

Також законодавством передбачені й особливі випадки призначення захисника:

- у випадку, коли є потреба у проведенні невідкладних слідчих чи інших процесуальних дій з участю захисника, а підозрюваний чи обвинувачений ще не встиг його запросити або присутність обраного захисника неможлива, особа, яка провадить дізнання, слідчий своєю постановою має право призначити захисника тимчасово до явки обраного;

- якщо потреби у проведенні невідкладних слідчих чи інших процесуальних дій з участю захисника немає і коли неможлива явка захисника, обраного підозрюваним протягом двадцяти чотирьох годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, - протягом сімдесяти двох годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд мають право запропонувати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному запросити іншого захисника.

Якщо і він не зможе з'явитися для участі в справі протягом двадцяти чотирьох годин, а також у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний протягом того ж строку не запросить іншого захисника, особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суддя постановою, а суд - ухвалою самі призначають захисника.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд можуть призначити захисника через адвокатське об'єднання. Вимога особи, яка провадить дізнання, слідчого, суду про призначення захисника, є обов'язковою для керівника адвокатського об'єднання. Адвокатським об'єднанням, до якого може звернутися щодо призначення особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд, є об'єднання двох і більше адвокатів, що об'єдналися з метою надання правової допомоги. Це можуть бути колегії, фірми, контори та інші об'єднання адвокатів, зареєстровані в Міністерстві юстиції України відповідно до Положення про порядок реєстрації адвокатських об'єднань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україн и від 27 квітня 1993 р. № 302, що отримали свідоцтво про реєстрацію і внесені до Реєстру адвокатських об'єднань за відповідним номером. Суд першої інстанції повинен з'ясувати, чи справді була необхідність у призначенні захисника тимчасово і чи це не порушило конституційного права підозрюваного, обвинуваченого на вільний вибір захисника своїх прав.

Актуальною проблемою залишається проблема забезпечення захисту і вільного вибору захисника. Із введенням суду присяжних ця проблема стане ще більш вагомою.

По-перше, слід однозначно передбачити можливість участі захисника як на боці обвинуваченого, так і на боці потерпілого.

По-друге, держава повинна забезпечити підготовку необхідного числа фахівців, які змогли б виконувати функції захисту. А потреба в них зростає. Статтею 129 Конституції до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін та підтримання в суді державного обвинувачення, яке згідно зі ст. 121 Конституції покладається на прокуратуру. Виходячи з того, що підтримання обвинувачення в суді стало принциповим положенням, а змагальність можливе лише за рівних умов, слід забезпечити рівні можливості сторін. З цього приводу Постанова Пленуму Верховного Суду України віл 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України»; при здійсненні правосуддя» слушно зазначає, що при відданні особи до суду слід в усіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов'язковою участь у судовому засіданні прокурора.

Таким чином і участь захисника в судовому розгляді справи стає обов'язковою, за винятком справ приватного обвинувачення та тих, що виникли за наслідками протокольної форми досудової підготовки матеріалів.

Вибирати нинішнім обвинувачуваним захисника на попередньому слідстві приходиться здебільшого з осіб адвокатського корпусу. Без сумніву він має бути і збільшений за чисельністю і зміцнений професійно. Нагадаємо, що в дореволюційній Росії, коли вводився інститут адвокатури, їх не випадково називали красиво і правильно - присяжні повірені. Саме так: захисником може бути, лише той, кому підзахисний довіряє як людині, довіряє як фахівцю довіряє як особистості, враховуючи насамперед моральні і професійні якості, а не той, хто має посвідчення, а нерідко «зжився з слідчими, перетворився в кишенькового адвоката», «наловчився заробляти гроші на незнаннях підзахисного, а то і просто беручи проценти за посередництво в хабарництві».

Проте в кримінальному процесі обвинувачуваний не завжди має можливість реалізувати своє право на юридичну допомогу захисника, в зв'язку з відсутністю коштів. За цих умов відмова від захисника стала поширеним явищем. Слідчим практично неможливо забезпечити участь захисника в справі за призначенням, оскільки відсутня зацікавленість у здійсненні ефективного захисту малозабезпечених обвинувачуваних діючими «адвокатами з посвідченнями».

Тим паче, що обов'язок забезпечити адвоката за призначенням держава покладає на різні діючі на началах самоврядування об'єднання адвокатів, якими вона не керує і на яких не має адміністративного впливу.

Висновок