Державно-правовий або політичний режим

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ I. Загальне поняття державного режиму

1.1.Поняття державно-правового режиму.

1.2.Ознаки державного режиму.

Розділ II. Види державного режиму

Демократичний державний режим та його види

Антидемократичний державний режим та його види:

Тоталітарний режим;

Авторитарний режим.

Розділ III. Державний режим сучасної України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Тема даної курсової роботи: “Державний-правовий або політичний режим” є вкрай актуальною для вивчення, оскільки кожна держава має свій політичний режим, який позначає сукупність прийомів, методів, форм, способів здійснення політичної державної влади в суспільстві, характеризує ступінь політичної волі, правове положення особистості в суспільстві.

На межі двох тисячоліть у світі проходять складні, суперечливі й глибокі зміни й перетворення. Сказане відноситься перш за все до України, яка лише 22 роки тому вирвалась з радянської імперії, відмовившись від політики соціалістичної країни.

Зміст державного режиму розкривається у взаємодії трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової також через становище органу, який є центром прийняття рішень у державі. Існують державні режими з поділом законодавчої та виконавчої влади і режими, які характеризуються їх поєднанням.

Античний філософ Арістотель дає два критерії, по яких можна провести класифікацію:

1) кількість тих, хто править;

2) у чиїх інтересах (кого, скількох) здійснюється правління.

У сучасному світі можна говорити про 140-160 політичних режими, які дещо відрізняються одні від одних.

Арістотель поділяв також держави на:

- “Правильні“ форми держави: монархія (влада однієї людини), аристократія (влада в руках деяких “кращих”).

- “Неправильні” форми держави - ті, при яких люди, що стоять біля влади, діють у власних інтересах, не піклуючись про благо суспільства. До “неправильних” форм відносяться: тиранія (влада в руках тирана),олігархія (у влади багатої меншості) і демократія (контроль більшості суспільства над владою).

Об'єктом дослідження в цій роботі є власне державний режим як сукупність прийомів, методів, форм, способів здійснення політичної державної влади в суспільстві.

Одна з досить простих, широко розповсюджених, класифікацій політичних режимів є розподіл їх на тоталітарні, авторитарні і демократичні.

Завданням цієї курсової роботи є:

- визначити поняття і суть державного та політичного режимів;

- розкрити види та ознаки державного режиму;

- коротко охарактеризувати кожен із видів державно-правового режиму;

- проаналізувати особливості демократичних та антидемократичних режимів;

державний режим тоталітарний авторитарний

РОЗДІЛ I. Загальне поняття державного режиму

1.1 Поняття державно-правового режиму

Державно-правовий або політичний режим - це сукупність прийомів і засобів здійснення державної влади. Вони дуже різні і конкретизують основні показники форми державного правління й устрою в конкретній країні. Загальними показниками будь-якого політичного режиму є:

Державний режим - найважливіша складова частина політичного режиму, що існує в суспільстві. Політичний режим - поняття більш широке, оскільки воно містить у собі не тільки методи державного управління, але і характерні способи діяльності недержавних політичних організацій (партій, клубів, союзів).

Політичний режим - це характеристика не тільки держави, але й всієї політичної системи: відносини між людьми з приводу державної влади й відносини людей з державною владою, які формують зміст політичного режиму, розгортаються саме у сфері політичної системи. Оскільки остання є одним із рівнів громадянського суспільства, то корінні соціально-економічні й культурні основи цього суспільства зумовлюють характер держави не безпосередньо, а втілюючись в особливостях політичного режиму.

Характер державного режиму в країні, застосування тих чи інших форм і методів державного режиму визначається багатьма чинниками. На нього впливають існуюча в країні партійна система, взаємостосунки між органами держави, прямі та зворотні зв'язки політичних партій, громадських організацій, органів держави з населенням, пануюча в суспільстві ідеологія, рівень політичної культури, традиції і багато інших обставини. Проте головним чинником є характер державної влади: демократична влада, що спирається на волю народу, має своїм наслідком демократичний режим; влада, що захищає інтереси певного класу, соціального шару, корисливі інтереси клану веде до диктаторських і тоталітарних режимів.

Зміст державного режиму визначається взаєминами між двома політичними субстанціями - владою і свободою. Саме обсяг повноважень влади, способи і методи її діяльності, ступінь свободи індивідів дозволяють належно оцінити характер існуючому в суспільстві державного режиму.

1.2 Ознаки державного режиму

Ознаками виділення державного режиму в окремій тип є:

? спосіб формування органів влади;

? становище і роль політичних партій та громадських організацій;

? правовий статус особи;

? рівень економіко-господарського розвитку;

? рівень політичної свідомості суспільства;

? порядок функціонування правоохоронних органів;

? встановлена правова система, її особливості і характер;

? історичні, культурні традиції, звичаї народу, тощо.

Серед багатьох форм, засобів і методів реалізації державної політики в досягненні соціально-політичних, економічних та інших завдань і цілей є два основні способи: 1) правильний, правовий, законний, моральний, який містить також правові форми, засоби і методи; 2)неправильний, анти правовий, антизаконний, антиморальний, який виражається в насильницьких, диктаторських, деспотичних формах і методах правління та управління.

Розділ II. Види державного режиму

Розрізняють такі види державно-правового режиму:

Демократичний державно-правовий режим - режим, який передбачає права і свободи людей, політичні і інші свободи, реальну захищеність людини від свавілля, тощо.

Демократичний режим буває трьох видів:

1)ліберально - демократичний

2)радикально - демократичний

3)консервативно - демократичний

Антидемократичний державно-правовий режим - звуження або усунення можливості реального впливу громадян та їх об'єднань на управління державою, обмеження або порушення основних прав людини, зосередження влади в руках не контрольованої народом групи осіб чи однієї особи.

Антидемократичний режим поділяється на:

1)авторитарний

2)тоталітарний

3)військово-політичний

4)фашистський

5)теократичний

Демократичний державний режим та його види

Більшість держав сьогодні прагне діяти відповідно до вимог, що характеризують демократичне суспільство.

Демократією називають державний устрій, в якому забезпечується реальна влада народу, виконуються норми конституції та законів, реалізується принцип розподілу влади, державна влада здійснюється на основі рівної участі громадян, громадських організацій, партій в управлінні державою, котра гарантує дотримання їх прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів прав людини.

Демократичний режим характерний для правової держави. У демократичній державі повинно бути гарантовано і забезпечено реальну рівність усіх громадян перед законом, реалізацію проголошених прав і свобод. Це завдання Конституції - Основного Закону, який закріплює права громадян і порядок їх взаємовідносин з державою. У демократичній країні створено умови для верховенства права і незалежності правосуддя.

Демократія у перекладі з грецької - влада народу, народовладдя. Одне з найпоширеніших сучасних понять "демократії" говорить про неї як про форму політичної організації суспільства, що характеризується реальною участю народу в керуванні державними справами.

Демократія як народовладдя на сьогоднішній день має дві загальновизнані форми: пряму (або безпосередню) демократію та представницьку демократію. Пряма демократія -це безпосередня участь громадян у вирішенні державних справ (прийняття рішення на референдумі, вирішення питань на загальних зборах тощо). Представницька демократія - це вирішення державних питань представницькими органами (парламентом, місцевими Радами тощо), управління державними справами не безпосередньо, а через обраних депутатів парламенту чи місцевого представницького органу.

Демократичною відповідно називають державу, в якій народ реально бере участь в управлінні її справами. Положення ст. 1 Конституції України проголошує нашу державу демократичною; частина друга ст. 5 говорить, що "...єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування".Відповідно обидві форми демократії якнайширше представлені в Конституції України.

Демократичному режиму притаманні такі ознаки:

- народ - основне джерело здійснення державної влади;

- державна влада здійснюється на підставі її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову відповідно до конституційно закріплених повноважень;

- свобода особи в різних сферах діяльності (економічній, політичній, соціальній тощо);

- рівність всіх громадян перед законом;

- гарантування з боку держави дотримання прав і свобод людини і громадянина;

- врахування інтересів національних меншин, які проживають на території держави;

- взаємна відповідальність держави перед особою і особи перед державою;

- основний принцип діяльності держави - плюралізм, що означає врахування, при здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики, інтересів всього населення держави;

- можливість створення і вільного функціонування громадських організацій.

Демократичний політичний режим звичайно пов'язаний з республіканською формою держави.

Перша демократична форма політичного режиму - президентське республіканське правління, яку відзначає сильна інтегруюча й координуюча влада президента, наділеного широкими повноваженнями (він очолює виконавчу владу - уряд, має право домінуючої участі у доборі глави уряду і його членів, має право законодавчої ініціативи, є головнокомандуючим збройними силами країни, має особливі повноваження на випадок надзвичайних обставин), але однозначно підпорядкованого конституції, закону. При президентському республіканському правлінні, згідно з конституцією, верховна влада належить президентові, якого обирають на певний термін і який не може бути відкликаний або переобраний достроково без наявності обставин, передбачених конституцією.

Іншою демократичною формою політичного режиму є парламентсько- республіканське правління. Тут верховна влада належить парламентові - виборному законодавчому органу, який формує уряд, обирає прем'єр-міністра, як правило, і президента; він має право й відкликати їх. За умов парламентської форми правління виконавча влада розділена так: представницькі державні функції виконує переважно президент, а виконавча влада належить прем'єр-міністру (канцлеру). Уряд має можливість законодавчої ініціативи і право вето на видання законів.

Ще однією демократичною формою політичного режиму є змішана, яка поєднує риси, функції парламентського та президентського правління. Президент при цьому може бути обраний на прямих виборах, впливати на розподіл ключових посад в уряді, мати більшість прихильників своєї політики у парламенті. Уряд залежить як від президента, так і від парламенту, але формується лише останнім.

Однак, незалежно від зазначених форм демократичних режимів, головний метод у межах їх панування - принцип демократизму, який передбачає: рівноправність суб'єктів суспільних відносин; мажоритарність - право більшості; захист прав меншості; право на опозицію; запобігання державному свавіллю, законодавче обмеження впливу окремих носіїв влади.

Різновиди демократичного режиму:

а) демократично-ліберальний;

б) демократично-консервативний;

в) демократично-радикальний.

Прихильники ліберального режиму виступають за поступові зміни, радикального - за рішучі зміни, консервативного - захисники старого, противники змін.

Ліберально - демократичний режим заснований на системі гуманістичних принципів здійснення державної влади, визнанні свободи людини, її діяльності, забезпеченні рівності всіх перед законом.

Ліберальний режим мав місце в країнах Західної Європи, де до влади приходили соціалісти (Швеція, Фінляндія, Франція). Але виникав ліберальний режим в умовах економіки, яка ефективно розвивається, і суспільства, що вже йде по демократичному шляху. Держава не втручається у економічну діяльність людей, лише встановлює загальні рамки вільної конкуренції товаровиробників.

В умовах ліберального політичного режиму при різноманітності форм власності зберігається пріоритет за суспільною власністю на засоби виробництва. Але на відміну від тоталітарного суспільства, що також засновується на пріоритеті суспільної власності, тепер допускається діяльність політичних партій. Влада постійно веде діалог з представниками політичних партій у владних структурах.

Консервативно - демократичний режим побудований на переважному застоуванні таких принципів державного управління, які склались історично, отримали закріплення у свідомості суспільства, є характерними саме для цієї держави, що не бажає перейти до нових форм і методів державного управління;

Радикально - демократичний режим здійснюється шляхом постійного введення нових форм реалізації державної влади, використання рішучих заходів для ефективності державного управління.

Антидемократичний державний режим та його види

Антидемократичний режим - це вид державного режиму, який характеризує такий порядок (стан) державно - політичного життя суспільства, за якого не реалізуються принципи розподілу влади, певною мірою (повністю або частково) порушуються права громадян, забороняється діяльність політичних партій, інших об'єднань громадян, існує можливість політичних репресій.

Антидемократичному режиму притаманні такі ознаки:

- утиск прав особи, перешкода її вільному розвитку;

- повний контроль держави над усіма сферами суспільного життя;

- концентрація влади в руках однієї особи або групи осіб;

- фактичне одержавлення всіх громадських організацій;

- ігнорування інтересів національних меншин, релігійних поглядів населення тощо.

Недемократичні режими поділяються на: тоталітарний, авторитарний, військово-поліцейський, фашистський, теократичний.

Тоталітарний режим

Тоталітаризм - це режим, що характеризується відсутністю реальних прав і свобод громадян, всеохоплюючим репресивним примушенням громадян до виконання владної волі, яка не спирається на закон та контролює всі сфери суспільного життя; суворий контроль держави над усіма сферами суспільних відносин; нав'язування єдиної офіційної державної ідеології; відсутністю принципу розподілу влади та органів місцевого самоврядування; ігноруванням інтересів національних меншин; здійсненням диктатури однієї партії та забороною опозиції; монополії держави у сфері економіки, мілітарізація громадського життя;

Поняття тоталітаризму походить від латинських слів “totalitas”- цілісність, повнота і “totalis” - весь, повний, цілий. Звичайно під тоталітаризмом розуміють політичний режим, заснований на прагненні уряду країни підкорити життя людей одній, безроздільно пануючій ідеї й організувати політичну систему влади так, щоб вона допомагала реалізації цієї ідеї.

Тоталітарними є режими, при яких :

- є масова партія (із твердою, напіввійськовою структурою, що претендує на повне підпорядкування своїх членів символам віри і їхніх виразників - вождям, уряду в цілому), ця партія зростається з державою і концентрує в собі реальну владу в суспільстві; партія організована не демократичним способом - вона будується навколо лідера;

- домінує роль ідеології. Тоталітарний режим - це ідеологічний режим, де завжди є своя “Біблія”. Ідеологія режиму відбивається також у тому, що політичний лідер визначає ідеологію. Він протягом доби може змінити своє рішення;

- тоталітаризм будується на монопольному контролі виробництва й економіки, а також на подібному контролі всіх інших сфер життя, включаючи освіту, засоби масової інформації і т.д;

- при тоталітаризмі існує терористичний поліцейський контроль. Поліція існує при різних режимах, однак, при тоталітаризмі поліцейський контроль терористичний у тому змісті, що ніхто не стане доводити провину, щоб вбити людину.

У залежності від пануючої ідеології тоталітаризм звичайно розділяють на комунізм, фашизм, соціалізм і націонал-соціалізм.

Комунізм від лат. communis - "спільний". Ознака комунізму найбільш точно, з точки зору самих комуністів, охарактеризовано у програмі КПРС: "Комунізм - це безкласовий суспільний лад з єдиною загальнонародною власністю на засоби виробництва, цілковитою соціальною рівністю всіх членів суспільства, де разом з всебічним розвитком людей виростуть і продуктивні сили на основі науки і техніки, що постійно розвиваються, всі джерела суспільного багатства поллються повним потоком і здійсниться великий принцип "Від кожного по здібностях - кожному за потребами". Комунізм - це високоорганізоване суспільство вільних і свідомих трудівників, в якому утвердиться суспільне самоврядування, праця на благо суспільства стане для всіх першою життєвою потребою, усвідомленою необхідністю, здібності кожного будуть застосовуватися з найбільшою користю для народу".

В суспільних відносинах комуністичне вчення наголошує на зверхності інтересів колективу над інтересами окремої людини, на абсолютній домінанті, підкорені людської особистості інтересам спільноти. Відчуження приватних інтересів особи в комунізму починається із скасуванням приватної власності на засоби виробництва.

Після руйнування політичного ладу СРСР та світової системи соціалізму наприкінці ХХ ст.., комуністична державна політична практика зазнала засудження в більшості країн Європи, де раніш існували комуністичні політичні режими.

Фашизм - право - екстремістський політичний рух, який виник в обстановці революційних процесів, що охопила країни Західної Європи після першої світової війни і перемоги революції в Росії. Вперше він був встановлений в Італії в 1922 р. До кінця 30-х років фашистські режими утвердилися в Італії, Німеччині, Португалії, Іспанії і ряді країн Східної і Центральної Європи. При усіх своїх національних особливостях фашизм скрізь був однаковий: він виражав інтереси найбільш реакційних кіл капіталістичного суспільства, що прагнуть використовувати їх для придушення революційних виступів працюючих мас, збереження існуючого ладу і здійснення своїх імперських амбіцій на міжнародній арені.

Ще один різновид тоталітаризму - націонал-соціалізм. Як реальний політичний і суспільний лад він виник у Німеччині в 1933 р. Ціль: світове панування арійської раси і соціальна перевага - німецька нація. Якщо в комуністичних системах агресивність спрямована насамперед всередину - проти власних громадян (класового ворога), то в націонал-соціалізмі - зовні, проти інших народів.

Авторитарний режим

Авторитарний режим - державно-політичний устрій суспільства, в якому політична влада здійснюється конкретною особою (класом, партією, елітною групою і т.д.) при мінімальній участі народу.

Влада при авторитарному режимі займається у першу чергу питаннями забезпечення власної безпеки, громадського порядку, оборони і зовнішньої політики, хоча вона може впливати на стратегію економічного розвитку, здійснювати структурні перетворення, не руйнуючи при цьому механізм ринкового саморегулювання, проводити достатньо активну соціальну політику. Авторитарні режими мають, як правило, консервативний характер.

Авторитарний режим встановлюється в державах, які:

- відкидають демократичні принципи організації і здійснення державної влади;

- намагаються створити передумови для демократизації суспільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади;

Авторитарний режим характеризується:

1) необмеженою владою однієї особи або групи осіб, непідконтрольної народу, яка формується головним чином не шляхом конкурентної виборної боротьби, а за допомогою нав'язування чиєї-небудь волі зверху;

2) наявністю центру, що має владні повноваження управління і діє за своїм розсудом, у тому числі й з порушенням норм закону;

3) використанням насильства і позасудових методів примусу людей;

4) спиранням на поліцейський і військовий апарат;

5) дією принципу пріоритету держави над особою, відсутністю гарантій здійснення конституційне проголошених прав і свобод особи, особливо у взаємовідносинах особи з владою.

Авторитарний режим може бути двох видів:

* революційний - спрямований на зміну типу суспільно-політичного розвитку;

* стабілізаційний - орієнтований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.

По своїх характерних рисах авторитаризм займає як би проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. З тоталітаризмом його ріднить звичайно автократичний, не обмежений законами характер влади, з демократією - наявність автономних, нерегульованих державою суспільних сфер, особливо економіки і приватного життя, збереження елементів цивільного суспільства.

Теократичний режим

Теократичний режим - це режим, в якому політична влада реально належить духовним лідерам, а регулятором суспільних відносин, в т.ч. і політичних являються приписи релігійного походження. Основні риси:

1) суб'єктом влади вважається Аллах;

2) Аллах - вища і єдина законодавча інстанція. Всі закони викладені в Корані, їх сукупність утворює ісламське право. Верховенство Корану закріплюється у Конституції;

3) єдиним залишається політика, суспільне і приватне життя;

4) в державі діють мусульманські правила ведення господарства, що дозволяють ефективно керувати економікою. Іслам заперечує значну концентрацію приватної власності і експлуатацію. 6) ідейно - релігійна конкуренція не допускається. Політично закріплюється панування Ісламу.

Військовий режим має кілька різновидів: а) військово-диктаторський режим, де армія є пріоритетною правлячою силою, ділячи виконавчу владу з правлячою бюрократією (наприклад, Нігерія, Судан та ін.); б) військово-демократичний режим, при якому армія є однією з політичних інституцій і не підмінює інших, має місце політична діяльність, режим стартує в результаті активізації партизанського руху (наприклад, Нікарагуа, 1979 р.), військового державного перевороту (наприклад, Панама, 1968 р.) і позначений недовготривалістю; в) авторитарний преторіанізм (преторіанці - привілейовані військові частини в Римі, гвардія імператорів, які за доби імперії були значною політичною силою, що брала участь у двірських переворотах) - режим, що базується на насиллі найманих військ;

Монархічний режим, що поділяється на: а) абсолютну монархію, де влада належить монарху, парламенту немає (наприклад, Саудівська Аравія); б) дуалістичну (подвійну) монархію, в якій парламент хоч і діє, але його роль є мінімальною, такою, що не заірохує самодержавному режиму (наприклад, Кувейт);

Розділ III. Державний режим сучасної України

В сучасній Україні існує специфічний "змішаний" політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних різновидів політичних режимів:

а) демократичного,

б) авторитарного,

в) автократичного,

г) тоталітарного,

д)анархічного.

Серед ознак демократичного політичного режиму, притаманних Україні, слід відзначити:

1) виборність найважливіших органів політичної влади (як державних, так і громадських);

2) юридичну рівність громадян;

3) гарантії прав меншості та запобігання свавілля більшості.

В той же час є певні обмеження у сфері двох інших основних принципів демократичного режиму - вирішення найголовніших політичних проблем відповідно до волі більшості громадян та забезпечення широкого кола особистих, громадянських та політичних прав та свобод. Відсутнім є належний постійний контроль народу за органами політичної влади, суттєву роль відіграє маніпулювання інформацією. Для значної частини населення багато декларованих прав та свобод не підкріплені економічно та організаційно. Деякі з демократичних прав грубо порушуються існуючими підзаконними актами та бюрократичними процедурами (наприклад, право на вільний вибір місця проживання - антидемократичним інститутом прописки).

Існуючі обмеження демократичних принципів дають підстави для висновку про наявність у сучасній Україні певних елементів авторитарного політичного режиму. До таких елементів також належать:

1) широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (уряду та президента);

2) звуженість принципу гласності у діяльності органів політичної влади та реальної відповідальності їх керівників та інших представників за зміст та наслідки своєї діяльності. Зокрема схованою від громадськості є інформація про фактичні основні джерела та реальний розмір доходів вищих посадових осіб у державі.

Найважливішою ознакою автократичного політичного режиму, яка притаманна сучасній Україні, є обмеженість кола осіб, що здійснюють реальну політичну владу, та відокремленість абсолютної більшості народу від процесу її здійснення.

До числа залишків тоталітаризму слід віднести такі специфічні риси політичної свідомості значної частини адміністративних кадрів, політиків та простих громадян, як впевненість у власній непогрішимості, нетерпимість до політичного інакомислення, антиінтелектуалізм у сфері гуманітраних знань.

Анархічний політичний режим часто буває представлений такими своїми компонентами, як:

1) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого або більш спритного, відсутність гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади;

2) конфронтація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій;

3) розрушення загальної ідеї єдиної політичної системи (що виявляється в діяльності впливових сепаратистських сил та сил, що претендують на виключне право репрезентувати "справжні інтереси народу" та вимагати заборони діяльності своїх опонентів);

Передбачити напрямки подальшої еволюції політичного режиму сучасної України досить складно, тому що характер цієї еволюції залежатиме від дуже великої кількості факторів (у тому числі випадкових), і не лише внутрішніх, тобто таких, що мають відношення до процесів всередині України, але й зовнішніх - тих, що стосуються процесів у інших країнах та у світовому співтоваристві в цілому.

Як і було за Радянського Союзу до волі народу не прислухаються і зараз. І, взагалі, старі норми і ідеали ще надто глибоко сидять в мозку нашого народу. Розглянемо сучасне становище нашої країни, спираючись на чинники, які впливають на демократичний розвиток України.

По-перше, як я вже зазначав вище, громадяни України, особливо старше покоління, живуть як мінімум за половиною старих, комуністичних, принципів. Старі правила поведінки керують їхними вчинками, а люди, спираючись на них, і не відчувають їхнього впливу на свої думки та дії. Але існує також і інша група населення, яка свідомо керується недемократичними правилами. Це перший чинник, на мою думку, який впливає на розвиток демократії в нашій країні.

За другий фактор можна взяти різноманітність партій і організацій, які задля самозабезпечення і власного розвитку на суспільних сходах проповідують принципи недемократичного суспільства. Рідко знаходиться партія, яка б наполегливо спрямовувала свої дії на справжній розвиток демократичного суспільства.

Третій фактор - це правління держави, і, взагалі, урядовці. Небачений розвиток корупції в усіх гілках влади після розпаду СРСР сам собою вже заперечує демократію. А хто ж приймає ці рішення і закони, які начебто повинні йти на користь розвитку демократичного суспільства? Ці ж самі голови владних структур, які "правдами і неправдами" проникли до верхівки суспільства. Народні обранці - депутати - збагачують кишені, а не працюють на користь їх обиравших - народа. Та навіть ті, хто не намагаються "нагріти руки у багаття влади", хоча їх не так вже і багато, не можуть протидіяти такій масі інших своїх колег. Деякі з них і не намагаються - стоячи з боку, а деякі просто так довго жили за іншими принципами, що їм просто не хочеться з ними розставатися.

За четвертий фактор доречно було б взяти розвинутість нашого суспільства в політичному відношенні. Починаючи від простого середньорозвиненого громадянина і закінчуючи людьми, які стоять в правлінні,- більшість не має належної освіти. І це звичайно відображається на рішеннях які приймає держава. Ці рішення не мають належного підгрунтя, тобто вони не можуть бути правильними, якщо їх приймають неосвічені люди. І звичайно, що цій освіті не було звідки братись, оскільки усе населення колишнього Радянського Союзу виховувалось на пропаганді партії, тобто комуністичних принципах. А значить і те населення, яке б хотіло отримати належну освіту не мало змоги цього досягнути. І цей чинник можна вважати основним серед тих, які впливають на розвиток демократичної держави, оскільки постає питання: звідки візьметься демократія в нашому суспільстві, якщо люди не можуть навіть зрозуміти, що це слово означає, не говорячи вже про те, щоб визначити це поняття.

Існує ще велика кількість факторів, які можуть вплинути і впливають на розвиток демократії, але все ж таки переліченні чинники - основні в нашій державі і найбільше впливають на розвиток суспілства взагалі.

Хоча я зобразив становище в нашій країні дуже песимістичним, все ж існують і позитивні моменти, як то прийняття демократичних законів і їх впровадження у життя. Прийнята Конституція України - перше підтвердження цьому. Залишається сподіватись, що ті демократичні засади, які в неї закладені будуть виконуватись у майбутньому.

Висновки

Отже, з вищесказаного можна зробити такий висновок що державно - правовий або політичний режим - це сукупність способів, методів і засобів здійснення державної влади.

Основні види державно-правового або політичного режиму

Тоталітарний режим	Авторитарний режим	Демократичний режим
Політична партія, яка силою захопила владу і застосовує політичні репресії як засіб її збереження.	Політичні сили, які відсторонили від влади політичну опозицію і не доступні для контролю з боку громадян.	Владу здійснюють представники громадян, обрані відповідно з законом, що визначає їх повноваження.
Влада вимагає від громадян беззастережного схвалення своїх дій.	Відчуження від влади; владі не потрібні критична думка грома-дян і політична ініціатива.	Вільне обговорення дій влади, критична оцінка цих дій і висування пропозицій.
Можна робити лише те, що наказує робити влада.	Можна робити лише те, що не має відношення до політики.	Можна робити все, що не заборонено законом
У суспільстві панує всеохоплююча, обов'язкова для громадян ідеологія правлячої партії. Влада вимагає публічного схвалення і підтримки своїх дій від громадян.	Існує офіційна державна ідеологія; влада за-бороняє громадянам публічну критику своєї ідеології і своїх дій.	Ідеологічний плюралізм; не існує обов'язкової державної ідеології; влада визнає право громадян на свободу думки і совісті.

За останні 20 років дуже багато недемократичних - тоталітарних і авторитарних режимів розпалося або трансформувалося в демократичні республіки. Загальний недолік недемократичних політичних систем полягає в тому, що вони не були підконтрольні народу, а значить, характер їх стосунків з громадянами залежав перш за все від волі правителів.

В Україні після ліквідації тоталітаризму здійснюється перехід до демократичної державності. В її політичному режимі сполучаються риси демократичного режиму з застосуванням авторитарних підходів. Тому повна централізація і жорсткий державний контроль у деяких випадках є необхідними. Головним же показником будь-якого перехідного періоду є людина: якщо в політичній спільноті підґрунтям і метою політичної дії не виступає індивід, то там немає демократії або вона існує формально.

Підсумовуючи викладене у даній роботі, необхідно зробити ряд висновків:

Демократичний режим - режим, який передбачає права і свободи людей, політичні і інші свободи, реальну захищеність людини від свавілля, тощо.

Основні ознаки, риси тоталітарної політичної системи: загальна ідеологія, монополія однієї політичної партії, контроль над економікою, організований терор і переслідування інакомислячих та ін.

Основними різновидами тоталітарних режимів є фашизм комунізм.

Фашизм як різновид тоталітарного режиму характеризувався тим, що головним знаряддям внутрішньої і зовнішньої політики були терор, насильство.

Комунізм, що був диктатурою ультралівих сил, виник раніше і існував значно довше, ніж фашизм. До певної міри фашизм був реакцією саме на комуністичні претензії щодо всесвітнього панування здійснення світової соціалістичної революції), хоча мав, звичайно серйозні причини для свого виникнення.

Проміжне місце між демократією і тоталітаризмом займають авторитарні політичні системи.

Авторитарний режим - державно-політичний устрій суспільства, в якому політична влада здійснюється конкретною особою (класом, партією, елітною групою і т.д.) при мінімальній участі народу.

Неможливо виділити «погані» і «хороші» політичні режими. Кожен тип має свої позитивні й негативні сторонни.

Список використаної літератури

1.Конституція України 2004р.

2.О.В. Зайчук, А.П. Заєць, В.С. Журавський «Теорія держави і права Академічний курс» 2006 р.

3.В.В.Копейчикова «Загальна теорія держави і права». - К.: Юрінком, 1997р.

4.Кульчицький В.С., Настюк М.І. «Історія держави і права України». - Львів, 1996р.

5.С.Д. Гусарєв, Р.А. Калюжний, А.М.Колодій «Основи держави і права». - К.: «Либідь», 1997р.

6.Ю.А. Вєдєрніков «Теорія держави і права». - Київ, 2008р.

7.Копєйчиков В.В. «Правознавство». - Київ, 1998 р.

8.О.В.Зачук, Н.М. Оніщенко «Теорія держави і права. Академічний курс. Підручник». - Київ: Юрінком Інтер, 2006 р.

9.Кириченко В.М. «Теорія держави і права». - Київ, 2001р.

10.Скакун О.Ф. «Теорія держави і права. Підручник». - Харків: Консул, 2001р.

11.Веб-сайт http://radnuk.info

12.Конспект лекцій викладача Посудевського В.Ц

Размещено на Allbest.ru

...