Передумови виникнення довічного позбавлення волі як виду покарання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: Передумови виникнення довічного позбавлення волі як виду покарання

Зміст

Вступ

1. Гуманістичне спрямування нового виду покарання

2. Аргументи супротивників довічного позбавлення волі

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Прагнення України досягти міжнародних стандартів на політичному рівні призводить до чітко виражених реформ у кримінальному законодавстві, які пов'язані із скасуванням смертної кари. Про гуманізм, як важливу підставу реформ ми поговоримо трохи пізніше. Точною датою реформування можна назвати 3 травня 2002 р., коли Україна приєдналася до протоколу № 13 Європейської конвенції про права людини, яка передбачає повне скасування смертної кари за будь-яких обставин як у мирний, так і воєнний час. 2 травня 2000 р. у Вільнюсі цей протокол від імені України підписала міністр юстиції, постійний представник країни при Раді Європи Сюзанна Станік. "Приєднання України до документа є демонстрацією нашою країною послідовного виконання зобов'язань, узятих при вступі в Раду Європи, яскравим свідченням інтеграції у європейське співтовариство, що підтверджує основний принцип української держави - захист прав людини", - підкреслила вона. кримінальний гуманістичний покарання

Генеральний секретар Ради Європи Вальтер Швиммер зазначив, що приєднання до протоколу відразу 36 держав континенту є "сильним сигналом для європейської родини про готовність захищати права людини".Церемонія підписання проходила у рамках виїзного засідання Комітету міністрів Ради Європи в литовській столиці, в якому взяли участь міністри закордонних справ, керівники міжнародних європейських організацій, представники ООН. "П'ятдесят років тому, коли тільки створювалася Рада Європи, важко було уявити, що подібне засідання може проходити у Вільнюсі. Історія показала, що якщо є сильна політична воля, можна багато зробити в інтересах окремої держави і Європи в цілому", - підкреслив Швиммер після підписання документа.

Після церемонії підписання відбулася прес-конференція, на якій Сюзанна Станік сказала журналістам таке: «Сьогоднішнє засідання наочно продемонструвало, що така авторитетна організація як Рада Європи удосконалює форми і методи своєї діяльності. У багатьох виступах були висловлені побажання, що одержали реалізацію впідсумковому комюніке про більш широке використання досвіду кожної з держав-членів Ради Європи як у питаннях боротьби з тероризмом, так і в питаннях регіонального співробітництва, яке забезпечить стабільність в Європі та впевненість кожної людини в завтрашньому дні”.

Отже, події які відбулися у Вільнюсі були не “стихійним” явищем, а продуманим та обґрунтованим кроком. Однак перед учасниками комюніке постало досить актуальне питання щодо караності суспільно небезпечного діяння, яке кваліфікується як особливо тяжкий злочин. За такий злочин тепер можна було застосовувати покарання, яке б відображало ступінь тяжкості діяння (дії або бездіяльності) та не суперечило основним вимогам Європейської конвенції та іншим нормативно-правовим актам, які регламентували невід'ємне право кожної людини на життя. Рішенням стало створення в системі покарань ідейно нового, гуманістично спрямованого виду покарання - довічного позбавлення волі.

1. Гуманістичне спрямування нового виду покарання

Досить важливим моментом в описуваних подіях є гуманістичне спрямування нового виду покарання, оскільки, на думку пересічної людини, юридична природа особливо тяжкого злочину потребує відповідного за тяжкістю покарання («око за око, зуб за зуб»). Щодо справедливості цього положення розгорталися різного роду дискусії, але на думку автора, для того, аби встановити певну істину, слід визначити всі «за» і «проти» скасування смертної кари. Кожна людина має свій особливий погляд не це явище, однак у процесі вивчення різноманітних точок зору, беручи до уваги лише міркування наших сучасників, можна визначити такі групи аргументів.

Для кращого розуміння цих аргументів розглянемо кожну думку окремо, визначаючи сутність їх позитивних та негативних моментів. Аргументи прихильників смертної кари: Соціальна справедливість. В основі цього поняття лежить рівність людей не тільки у правах, але й в обов'язках, що зумовлює обов'язок злочинця понести покарання, яке є рівноцінним учиненому ним суспільно небезпечному діянню. Досить добре розкривають сутність цього положення кримінальні справи, які пов'язані із діяльністю серійних вбивць, котрі протягом значного часу жорстоко, знахабніло позбавляли життя багатьох людей. Злочинці у більшості випадках не відчували жалю та розкаяння, коли заподіювали страждання особі та її близьким, які мали терпіти біль втрати дорогої для них людини. З іншого боку, ще більшого болю, на думку родичів, їм завдає, коли колегія суддів постановляє від імені України обвинувальний вирок про призначення винній у смерті значної кількості людей особі покарання у вигляді довічного позбавлення волі. У таких випадках людей охоплює гнів та прагнення помсти, хоча вони чітко усвідомлюють, що близьку для них людину уже не повернути, але жити далі з думкою про те, що вбивця продовжує жити, спокійно доживаючи свій вік без будь-яких значних обмежень, стає нестерпно, тому вони звертаються до поняття соціальної справедливості. Водночас, щоб позбавлення життя злочинця не було порушенням конституційного права цієї людини і носило правомірний характер, що відповідає нормам не лише національного, а й міжнародного законодавства, воно має реалізуватися через державно визначене покарання, яке є складовим елементом системи покарань (тобто йдеться про смертну кару, як найвищу міру покарання).

Механізм стримування. Це поняття нерозривно пов'язане із поняттям загальної превенції. Вона полягає у тому, що на прикладі конкретної особи, яка притягується до кримінальної відповідальності за певний злочин, законодавець не допускає вчинення злочинного діяння іншими особами. Якщо говорити про це більш детально, то слід звернутися до історії виникнення смертної кари, як механізму стримування, саме в Україні. Коріння цього явища сягають періоду, коли Україна була у складі Російської Імперії, яка законодавчо закріпила смертну кару Двінською установчою грамотою в 1389 р. Цей документ неформально регламентував помсту, а також нерозривно пов'язану із нею мету - залякування. Пізніше, із розвитком державності, смертна кара використовувалася для забезпечення безпеки всього суспільства та спокою окремих громадян. Протягом усього періоду розвитку кримінального законодавства людство досить часто використовувало метод загальної превенції, який полягав у публічному виконанні покарання. Так, ще наприкінці ХVIIІ - початку ХХ століття, в деяких штатах Америки смертну кару транслювали у прямому ефірі. Потреба в очищенні суспільства. Ця обставина передбачає своєрідне “лікування” суспільства. Тобто, якщо людина умисно вчиняє дії, які не сприймаються суспільством і визнаються тяжким злочином, така людини вважається морально хворою і потребує негайної ліквідації. Деякі вчені стверджують, що “лікування” подібного злочинця є марною справою, тому що такий стан людини було закладено на генетичному, підсвідомому рівні й виражається у її здатності до агресії. Що таке агресія? Звідки вона береться у людини?

Агресія - це фізична або словесна поведінка людини, спрямована на пошкодження або зруйнування. У випадку, якщо агресія виявляється в найбільш екстремальній і соціально неприпустимій формі, вона переростає у насильство. Взагалі існує дуже багато теорій пояснення цього поняття. Так, теорія відомого психолога Хоббса ґрунтується на твердженні, що всі люди за своєю природою є егоїстичними, брутальними та жорстокими, тобто агресія закладена у підсвідомості як інстинкт, саме через “тваринну” сторону людської натури”.

Зігмунд Фрейд загалом підтримував точку зору Хоббса, але він пішов ще далі, розвинувши свою “теорію двох інстинктів”. Вона полягає в такому: в кожній людині існують так звані інстинкт життя та інстинкт смерті. Інстинкт життя забезпечує енергію для існування росту і розвитку, водночас інстинкт смерті працює на самознищення індивіда. Інстинкт смерті часто спрямовується назовні, проти навколишнього світу, в формі агресії.Іншими словами, безпосередню загрозу становить нездатність людини стримувати інстинкт смерті шляхом самоконтролю та здорового глузду, що в свою чергу свідчить про те, що у особи відсутня здатність до адаптації до соціальних норм. При цьому така здібність закладається лише генетично. Енергія інстинкту смерті постійно акумулюється в людині. Якщо вона не реалізується у маленьких дозах, то врешті-решт проявляється в екстремальній формі. Спосіб очищення від негативної енергії - катарсис (емоції проявляються через плач, слова, символічні дії тощо). Етнолог Кондрад Лоренс після довготривалого вивчення поведінки тварин розвинув теорію, що агресія є успадкованою спонтанною готовністю боротися за існування або захоплювати і захищати власність.

Також існує теорія впливу на агресію генетичних факторів, яка була неодноразово доведена за допомогою експериментів з близнюками. Гени можуть впливати на поведінку через кодування, вироблення специфічних білків, які функціонують в мозку і нервовій системі й прямо впливають на поведінку людини. Як у людей, так і у тварин, особи чоловічої статі завжди виявляють більшу агресивність, ніж жіночої; можливо це є частково результатом раннього впливу статевих гормонів на мозок. Особи жіночої статі, яким були введені чоловічі статеві гормони, поводились більш агресивно, але все не настільки, як особи протилежної статі, яким нічого не вводили.

2. Агрументи супротивників довічного позбавлення волі

Аргументи супротивників смертної кари: Недосконалість законодавства. Ця обставина є важливою, оскільки велика різноманітність нормативно-правових актів, призводить до колізій норм права (це стосується як матеріальних, так і процесуальних норм). Процесуальний аспект колізії норм зумовлений корумпованістю судової влади та виражається у діяльності органів дізнання та досудового слідства, а також безпосередньо під час здійснення правосуддя. Ця проблема була і, на жаль, залишається досить актуальною. Актуальність полягає в тому, що в кримінальному світі, до якого входять не тільки злочинці зі стажем, а й олігархія, яка зайняла всю верхівку державної влади, часто використовують механізм державного примусу для вчинення злочинних оборудок. Всім відомий цинічний вислів: “Немає людини - немає проблеми”.

Зрозуміло, можна було б замовити вбивство «непотрібної» людини, але для чого платити великі гроші, якщо “носії” закону та правопорядку виконають всю брудну роботу за значно меншу суму, або під значним тиском зі сторони їхнього начальства, або з урахуванням родинних зв'язків... Отже, як результат, маємо незаконне застосування найсуворішого покарання (до 2000 р. - смертної кари), або вчинення “підставного злочину”, внаслідок якого державного осуду зазнали невинні люди. Процесуальна колізія передбачає порушення конституційних засад правосуддя: - Конституція України від 28 червня 1996 р. (ст. 126): незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Стаття 129: судді при здійсненні правосуддя незалежні та підкоряються лише закону; ” - Конституція СРСР 1960 р. (ст. 155): судді і народні засідателі є незалежними і підкоряються тільки закону.

Суддям і народним засідателям забезпечуються умови для безперешкодного та ефективного здійснення їхніх прав та обов'язків. Будь-яке втручання в діяльність суддів і народних засідателів по здійсненню правосуддя є неприпустимим і тягне за собою відповідальність за законом. Недоторканність суддів і народних засідателів, а також інші гарантії їх незалежності встановлюються Законом про статус суддів в СРСР та іншими законодавчими актами Союзу РСР і союзних республік. Отже, цей вид колізії розкриває неправомірну “взаємодію гілок влади”, що відображається у втручанні чиновників, які наділені певним правовим статусом, у процес встановлення об'єктивної істини. Економічна нестабільність країни. Розвиток молодої країни розкриває перед нею великі горизонти, не лише щасливого життя, але й кризових ситуацій. У таку кризову ситуацію потрапила й наша країна. Протікання цієї кризи призводить до економічної нестабільності, що в свою чергу формує низку негативних наслідків, що в своїй сукупності утворюють складний ланцюг негараздів. Наявність економічних проблем призводить до порушення соціальних умов життя людей: виникають такі категорії, як «безробіття», «малозабезпечені верстви населення», які за великим рахунком не мають жодного шансу на виживання, оскільки у трудовій сфері існує жорстка конкуренція.

Ці обставини ведуть до значного росту злочинності. Для регулювання цього росту держава створює жорсткий санкціонований механізм стримування, але при цьому держава забуває про те, що цю ситуацію та ці умови вона створила сама. Втрата суспільної гуманності. У демократичному суспільстві гуманність є невід'ємною частиною його існування, яка визначає моральні цінності, що зафіксовані у нормах та визначають поведінку людини. Це поняття створює основу для нормального функціонування суспільства в цілому. На ступінь розвитку суспільства вказують складні процеси людських взаємовідносин у всіх сферах життя, в яких розкривається ставлення до людини як до учасника цих процесів, а також визначення індивіда, як найвищої соціальної цінності. Тому втрата суспільної гуманності може призвести до деградації людини та руйнування демократичної держави з її суспільством. Винність самого суспільства. Історичний розвиток суспільства зумовлює виникнення такої ситуації, що змушує людину вчиняти суспільно небезпечні дії. Зокрема, під впливом різноманітних історичних настроїв та ідеологій зароджувалася людська ментальність, яка визначала характер таких дій. Релігійний аспект. Сутність цього елементу розкрита в “Біблії” заповіддю “Не вбий!”.

Право на життя передбачено не лише ст. 27 Конституції України, а також Божим Законом, який є невід'ємним для кожної людини. Взагалі можна сказати, що цей аспект для багатьох країн, які проголосили мораторій на смертну кару, відіграв суттєву роль: людство впродовж багатьох століть свого існування пов'язувало всі події з надприродними силами, вірування в які було закріплено в письмовій формі, яка в майбутньому трансформувалася у певні закони, що відображали волю правителів, які уособлювали державу та Божественну волю. Але часи змінювалися, релігія відходила на другий план, і вже винність особи не вирішували Бог чи боги, людство крокувало вперед за науковим прогресом з метою відступу від канонізованих норм. У своїй гонитві за успіхом та славою, люди створювали різноманітні механізми функціонування суспільства - сучасна держава, система законодавства, різні види покарання. Люди взяли на себе обов'язки “судді та ката”, хоча їхнє соціальне становище не давало їм морального права порушувати Божий Закон, осуджуючи особу та призначаючи їй смертельний вирок, що є порушенням однієї із “Десяти Божих заповідей”.

Люди прагнучи справедливості (хоча жоден з нас не знає істинного значення цього терміну), ставали все жорстокішими, а жага відчути “смак” близької до тебе смерті перетворювало смертну кару на видовище. При цьому жоден із неформальних учасників страти в більшості випадків не замислювався про те, що ця людина хоч і вчинила суспільно неприйнятий вчинок - позбавила життя іншу людину -все таки має право на життя. Отже, на мою думку, в країні може існувати багато законів, але єдиний і незмінний, найвищій закон - закон який визначає буття всього світу, Божественний закон - закликає: “Не вбий!”.

Висновок

Таким чином, ми бачимо, що аргументи “проти” значно перевищують аргументи “за”. Це свідчить про те, що застосування смертної кари є рівнозначним злочину, що учиняє суспільство. Різниця полягає лише в тому, що такі дії вважаються виправданими з боку держави. Вчинення таких дій суспільством фактично прирівнює нас до суб'єкта злочину, оскільки суспільство посягає на найвищу соціальну цінність, тобто на людину та її життя. Отже, альтернативою, яка була віднайдена 5 квітня 2001 р., коли Верховна Рада прийняла новий Кримінальний кодекс України, стало довічне позбавлення волі.ККУ встановив, що довічне позбавлення волі не застосовується до осіб до 18 років, до осіб старше 65 років і до жінок, які вчинили злочин, будучи вагітними.

Сьогодні ми можемо зробити висновок, що довічне позбавлення волі раціонально вплинуло на динаміку злочинності. З урахуванням відсоткового співвідношення до кількості осіб, яким було призначено даний вид покарання, можна стверджувати, що кількість злочинів, за які суд призначає довічне позбавлення волі, значно збільшилась, а це в свою чергу вказує на досить неприємний факт - довічне позбавлення волі не відображає ступінь тяжкості суспільно неприйнятих діянь, що кваліфікуються кримінальним законодавством як злочин.

Отже, довічне позбавлення волі не може бути механізмом стримування в процесі регулювання суспільних відносин шляхом недопущення злочинної поведінки з боку індивіда. Таким чином, довічне позбавлення волі не вирішує питання злочинності, що в свою чергу породжує для України нову проблему - утримання в'язнів.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К: Просвіта, 1996. - 80 с.

2. Загальна декларація прав людини // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. - Амстердам - Київ, 1996. - С. 6-9.

3. Європейська конвенція з прав людини // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. - Амстердам - Київ, 1996. - С. 212-229.

4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. - Амстердам - Київ, 1996. - С. 9-19.

5. Европейские пенитенциарные Правила // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. - Амстердам - Київ, 1996. - С.229-275.

6. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. - Амстердам - Київ, 1996. - С. 174-188.

7. Основні принципи поводження з в'язнями // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. - Амстердам - Київ, 1996. - С.188-190.

8. “Про застосування амністії в Україні” закон України зі змінами і доповненнями, внесеними Законами Українивід 19 грудня 1996р., 18 травня 2000р., 19 грудня 2006р., 2 червня 2011р., 13 квітня 2012р.

9. «Про охорону праці»закон України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 49, ст.668 )

10. “Про внесення зміни до Положення про порядок здійснення помилування”Указ Президента України від 19.07.2005 р.

11. “Про внесення змін і доповнень до Положення про порядок здійснення помилування”Указ Президента України від 28.09.2009 р.

12. “Про затвердження Положення про організацію виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі в установах кримінально-виконавчої системи” наказ Державного Департаменту України з питань виконання покарань від 14.04.2001 р. № 65

13. “Про внесення змін до Положення про організацію виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі в установах кримінально-виконавчої системи” наказ Державного Департаменту України з питань виконання покарань від 14.01.2003 р. № 8

14. Кримінальний кодекс України від 16 жовтня 2012 року // Офіційний вісник України. - 2012. - № 1. - Ст. 920.

15. Кримінально-виконавчий кодекс України від 16 жовтня 2012 р. // Голос України. - 2012 р.

16. Проект Закону України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України”, від 2 червня 2011, ВВР, 2011, №50, ст. 549

17. Проект Закону України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України”, від 23 лютого 2012, ВВР, 2012, №50, ст. 564.

18. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001 / Відповід. редакт. канд. юрид. наук П.Б. Євграфов. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 512 с.

Размещено на Allbest.ru