Розмежування відносин неспроможності та банкрутства, їх суб’єкт та об’єкт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

Розмежування відносин неспроможності та банкрутства, їх суб'єкт та об'єкт

Зміст

Вступ

1. Розмежування відносин неспроможності та банкрутства

2. Суб'єкти відносин неспроможності та банкрутства

3. Об'єкт відносин неспроможності та банкрутства

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Правовідносини неплатоспроможності, як і будь-які інші суспільні відносини, стосуються матеріальних і нематеріальних благ, що є об'єктом права (майно боржника, управління майном боржника, виробництво товарів, торгівля тощо). Специфічними ознаками правовідносин неспроможності та банкрутства є такі: 1) вони належать до найбільш важливих для суспільства економічних відносин (підприємництво, господарювання), забезпечують судове розв'язання проблем неплатежів, безпеку власності та інших суспільних інститутів; 2) вони мають однорідний, типовий вираз, мають управлінський та майновий характер (проблема неплатежів, як правило, пов'язана з кризою управлінської діяльності боржника та нестачею вільних коштів або ліквідного майна для здійснення своєчасних розрахунків з кредиторами); 3) вони виникають у суспільному виробництві у зв'язку з проявом цілеспрямованої свідомо вольової діяльності людей і набувають стійкого, сталого характеру, тобто є такими, що постійно повторюються у повсякденній практиці (в ринковій економіці випадки неплатежів між учасниками економічних відносин повторюються систематично, що призвело до виявлення типових відносин тимчасової неспроможності та відносин неоплатності боргів (банкрутства), а це викликало усвідомлену потребу суспільства в їх упорядкуванні публічними правилами (законом) про відновлення платоспроможності або ліквідацію банкрута; 4) вони придатні для регулювання нормами права (на відміну від тих відносин, що регулюються іншими засобами регулювання - нормами моралі, звичаями та іншими); 5) вони мають певний зовнішній прояв і придатні для контролю з боку інститутів суспільства і держави (зборами кредиторів, комітетом кредиторів, арбітражним керуючим. Господарським судом тощо).

1. Розмежування відносин неспроможності та банкрутства

Як ми зазначали вище, предметом правового регулювання господарського права є суспільні відносини, які виникають з приводу управлінського впливу на об'єкт цієї галузі права, тобто виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності (управління). Предмет права може бути загальним і родовим. Родовий предмет права є критерієм для класифікації загальної системи права на галузі та інститути відповідно до специфіки тих або інших груп суспільних відносин, урегульованих у правовому порядку. Цілком підтримуємо думку Ю. В. Носіка щодо застосування методологічного підходу до розмежування правовідносин, у тому числі, що регулюються Законом про банкрутство, "не на рівні галузей, а на рівні окремих правових інститутів чи навіть норм" права.

Неспроможність та окремо банкрутство слід розглядати як різні, відмінні інститути права. Інститут права - це уособлена група правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини конкретного виду. Інститут права є першим рівнем поєднання правових норм. Як видно із норм законодавства, що закріплені в ст.ст. 209-213 ГК, законодавець визначає категорії суб'єкта господарського права, які по-різному характеризуються за своїм господарським станом - це неплатоспроможний боржник та його різновиди: неспроможний боржник та боржник-банкрут. Звідси вжите до боржника поняття "неплатоспроможність", очевидно, є загальним (родовим) поняттям, яке включає (вміщує) в себе зазначені два поняття: неспроможність та банкрутство. Так, частиною першою ст. 209 ГК передбачено умови, за яких неплатоспроможний боржник може бути визнаний неспроможним, а також умови, зазначені у частині другій цієї статті, за наявності яких неплатоспроможного боржника може бути визнано банкрутом. Таким чином вирішення проблем неплатоспроможності в Україні регулюється двома основними (генеральними) інститутами права - інститутом відновлення платоспроможності (право неспроможності) та інститутом банкрутства (право банкрутства).

Відповідно до нормативних положень ЗВБ до учасників правовідносин неспроможності застосовуються певні засоби правового впливу у межах конкретних процедур: розпорядження майном, санації, мирової угоди. Як видно з тексту Закону, кожна процедура має своє специфічне призначення та передбачає свій правовий інструментарій для вирішення завдань процедури. У правовому інституті відновлення платоспроможності норми Закону про банкрутство встановлюють свою мету і регулюють свої специфічні види правовідносин та правовий статус їх учасників, які мають значення окремих субінститутів, наприклад: у розпорядженні майном - розпорядник майна, керівник, власник; у санації - керуючий санацією тощо). Така побудова правових інститутів ґрунтується на розмежуванні процедур неспроможності за їх типовими ознаками та особливостями правової природи. Заходи, що пов'язані з відновленням платоспроможності, наприклад, є складовими загальних відносин господарювання та регулюються інститутами господарського права, які доповнюються спеціальним інструментарієм права неспроможності, визначеного Законом про банкрутство. Це яскраво видно з норм права, що регулюють процедури досудової санації (ст. 6 ЗВБ), санації боржника його керівником (ст. 94 ЗВБ), загальної процедури санації (відновлення платоспроможності) боржника (ст. 28-36 ЗВБ). Інститути неплатоспроможності тут виступають як функціонально-допоміжні інститути господарського права, визначаючи методи правового впливу на суб'єктів господарювання і сприяючи функціонуванню основних господарсько-правових відносин. Інститут відновлення платоспроможності регулює умови і порядок оздоровлення економіки боржника-суб'єкта підприємницької діяльності, що характеризує цей інститут права як господарсько-правовий.

В інституті банкрутства регулюються інші види правовідносин, які мають діаметрально протилежні завдання, ніж в інституті відновлення платоспроможності, містять свій правовий інструментарій, інший зміст цих правовідносин та суб'єктів, які їх виконують: субінститут ліквідації боржника-банкрута, ліквідатор тощо. Правовідносини банкрутства навпаки виникають у разі неможливості відновити платоспроможність суб'єкта господарювання (підприємця) або у разі недостатності вартості майна юридичної особи, що ліквідується, для задоволення вимог кредиторів. До боржника, визнаного банкрутом, застосовується процедура ліквідації, яка розв'язує проблему неоплатності боргу припиненням боржника та припиненням його господарського зобов'язання.

Порядок і умови ліквідації юридичної особи в Україні регулюються окремими положеннями декількох актів законодавства, а саме: ст.ст. 104, 110 ЦК,19 ст.ст. 59, 60, 61 ГИ, нормами розділу III Закону про банкрутство. При цьому, ЦК регулює порядок припинення платоспроможних юридичних осіб усіх організаційно-правових форм та видів, а у разі недостатності майна юридичної особи для задоволення вимог кредиторів при ліквідації (що по суті є банкрутством, у тому числі юридичної особи-непідприємця) - відсилає до процедури ліквідації, яка врегульована Законом про банкрутство. У свою чергу ГК також передбачає лише порядок ліквідації платоспроможних суб'єктів господарювання. На відміну від норм ЦК та ГК Закон про банкрутство регулює порядок ліквідації неплатоспроможних суб'єктів права, а у випадках, передбачених законом, - інших юридичних осіб (наприклад, кредитних спілок відповідно до Закону України "Про кредитні спілки", які є непідприємницькими особами). Таким чином, інститути припинення існування юридичної особи шляхом ліквідації, передбачені ЦК та ГК, є загальними міжгалузевими інститутами права. Що стосується інституту ліквідації, передбаченого у Законі про банкрутство, то він є спеціальним міжгалузевим інститутом, за допомогою якого держава регулює порядок припинення таких суб'єктів права, які за своїми родовими ознаками є банкрутами (суб'єкти господарювання юридичні особи-підприємці, інші юридичні особи-непідприємці, а також громадяни-підприємці).

2. Суб'єкти відносин неспроможності та банкрутства

У структуру предмета правового регулювання входять такі елементи: суб'єкти (індивідуальні і колективні); поведінка суб'єктів (їх свідома діяльність); об'єкти суспільних відносин (предмети та явища навколишнього світу, з приводу яких люди свідомо вступають у взаємозв'язок); юридичний зміст правовідносин (соціальні факти, що сприяють виникненню відповідних відносин; практична діяльність людей).20

Визначення правової природи конкурсних відносин дозволяє визначити взаємозв'язані елементи конкурсу, що становлять його власний предмет: а) суб'єкти; б) об'єкти - організація і управління господарською діяльністю та/ або розпорядження майном; в) юридичний зміст правовідносин; г) юридичні факти, від яких залежать умови, порядок та методи правового регулювання.

Основними суб'єктами правовідносин неспроможності і банкрутства у структурі предмета правового регулювання Закону про банкрутство є кредитор (кредитори) та боржник, які законом визначені як сторони правовідносин, що ним регулюються. При цьому, виходячи з дослідженого нами предмету правового регулювання, Закон регулює відносини з двома видами боржників. Це, по-перше, господарські правовідносини кредитора з боржником, неспроможним виконати грошові зобов'язання перед кредитором (кредиторами) за наявності майнової можливості відновлення платоспроможності. По-друге, Закон про банкрутство регулює правові відносини з ліквідації боржника, не здатного відновити свою платоспроможність через недостатність (відсутність) майна, тобто банкрута. З цих підстав необхідно кваліфікувати боржників на дві категорії суб'єктів: 1) Суб'єкти відновлення платоспроможності. 2) Суб'єкти ліквідації (банкрутства). правовідносини неспроможність законодавство банкрутство

Суб'єкти відновлення платоспроможності.

У тексті Закону про банкрутство законодавець, визначаючи боржника та встановлюючи різні щодо нього права, обов'язки та повноваження, не випадково застосовує різні загальні назви боржника, такі як: суб'єкт підприємницької діяльності; юридична особа; підприємство. У загальному контексті Закону про банкрутство поняття "підприємство" не розкривається, але його слід розуміти як створений у встановленому порядку самостійний суб'єкт господарювання, що систематично здійснює виробничу, науково-дослідну, торговельну, іншу господарську діяльність, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом та інше. Про таке розуміння змісту поняття підприємства свідчить, наприклад, вказівка у Законі про банкрутство, що такі заходи як реструктуризація, реорганізація, фінансове оздоровлення, заходи запобігання банкрутству тощо застосовуються до підприємств, тобто до юридичних осіб, що являють собою майновий комплекс та які, ймовірно, здатні до продовження господарювання (ч. 1. ст. З ЗВБ, ст. 5 ЗВБ, ч. 1 ст. 28 ЗВБ, ч. 2 ст . 29 ЗВБ тощо). Отже, суб'єктами відновлення платоспроможності є лише суб'єкт підприємницької діяльності - підприємство.

Суб'єктами ліквідації (банкрутства) відповідно до норм Закону про банкрутство, норм ЦК, ГК та іншого законодавства України є як суб'єкти підприємницької діяльності, так і будь-які інші юридичні особи, у тому числі й підприємства, які не здатні відновити свою платоспроможність через процедури відновлення платоспроможності.

Суб'єктами правовідносин неспроможності та банкрутства можуть бути інші, визначені у законі особи, в тому числі будь-які учасники відносин у сфері господарювання, що зазначаються у ст. 2 ГК.

3. Об'єкт відносин неспроможності та банкрутства

Об'єктом права (об'єктом правового регулювання) є матеріальні й нематеріальні блага, з приводу яких виникають правовідносини. Як зазначає Ю. С. Шемшученко, предмет права тісно пов'язаний з поняттям об'єкта права, а парною категорією об'єкта права є суб'єкт права. До об'єкта права, зокрема, належать: майно (речі, гроші, майнові права); роботи і послуги; інформація; нематеріальні особисті блага (ділова репутація); поведінка і дії юридичних та фізичних осіб тощо.

Виходячи з предмета правового регулювання, загальним об'єктом господарського права є заснована на майні (праві власності, повного господарського відання тощо) господарська діяльність з виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг. У разі неспроможності або банкрутства господарюючого суб'єкта у межах загального об'єкта правового регулювання господарського права можна виділити три специфічних родових "підоб'єкта", до яких відсилають норми ГК і при наявності яких відносини регулюються нормами Закону про банкрутство: 1) прострочене грошове зобов'язання боржника; 2) недостатня господарська (майнова) діяльність боржника, визнаного неспроможним; 3) недостатність майна боржника, визнаного банкрутом. Звідси ми визначаємо об'єкт правового регулювання, з приводу якого законодавець встановлює спеціальні правила поведінки у Законі про банкрутство. Це, по-перше, майнова діяльність боржника з метою сплати грошових зобов'язань перед кредиторами через відновлення платоспроможності боржника, по-друге, - продаж майна боржника, не здатного до майнової діяльності, тобто ліквідація банкрута.

Таким чином, об'єкт правового регулювання визначає зміст правовідносин, спрямованих на здійснення заходів щодо відновлення платоспроможності (санації) боржника або здійснення заходів з ліквідації майна і справ банкрута та припинення його як суб'єкта права.

Висновок

В інституті банкрутства регулюються інші види правовідносин, які мають діаметрально протилежні завдання, ніж в інституті відновлення платоспроможності, містять свій правовий інструментарій, інший зміст цих правовідносин та суб'єктів, які їх виконують: субінститут ліквідації боржника-банкрута, ліквідатор тощо. Правовідносини банкрутства навпаки виникають у разі неможливості відновити платоспроможність суб'єкта господарювання (підприємця) або у разі недостатності вартості майна юридичної особи, що ліквідується, для задоволення вимог кредиторів. До боржника, визнаного банкрутом, застосовується процедура ліквідації, яка розв'язує проблему неоплатності боргу припиненням боржника та припиненням його господарського зобов'язання.

Порядок і умови ліквідації юридичної особи в Україні регулюються окремими положеннями декількох актів законодавства, а саме: ст.ст. 104, 110 ЦК,19 ст.ст. 59, 60, 61 ГИ, нормами розділу III Закону про банкрутство. При цьому, ЦК регулює порядок припинення платоспроможних юридичних осіб усіх організаційно-правових форм та видів, а у разі недостатності майна юридичної особи для задоволення вимог кредиторів при ліквідації (що по суті є банкрутством, у тому числі юридичної особи-непідприємця) - відсилає до процедури ліквідації, яка врегульована Законом про банкрутство. У свою чергу ГК також передбачає лише порядок ліквідації платоспроможних суб'єктів господарювання. На відміну від норм ЦК та ГК Закон про банкрутство регулює порядок ліквідації неплатоспроможних суб'єктів права, а у випадках, передбачених законом, - інших юридичних осіб (наприклад, кредитних спілок відповідно до Закону України "Про кредитні спілки", які є непідприємницькими особами). Таким чином, інститути припинення існування юридичної особи шляхом ліквідації, передбачені ЦК та ГК, є загальними міжгалузевими інститутами права. Що стосується інституту ліквідації, передбаченого у Законі про банкрутство, то він є спеціальним міжгалузевим інститутом, за допомогою якого держава регулює порядок припинення таких суб'єктів права, які за своїми родовими ознаками є банкрутами (суб'єкти господарювання юридичні особи-підприємці, інші юридичні особи-непідприємці, а також громадяни-підприємці).

Суб'єктами ліквідації (банкрутства) відповідно до норм Закону про банкрутство, норм ЦК, ГК та іншого законодавства України є як суб'єкти підприємницької діяльності, так і будь-які інші юридичні особи, у тому числі й підприємства, які не здатні відновити свою платоспроможність через процедури відновлення платоспроможності.

Суб'єктами правовідносин неспроможності та банкрутства можуть бути інші, визначені у законі особи, в тому числі будь-які учасники відносин у сфері господарювання, що зазначаються у ст. 2 ГК.

Виходячи з предмета правового регулювання, загальним об'єктом господарського права є заснована на майні (праві власності, повного господарського відання тощо) господарська діяльність з виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг. У разі неспроможності або банкрутства господарюючого суб'єкта у межах загального об'єкта правового регулювання господарського права можна виділити три специфічних родових "підоб'єкта", до яких відсилають норми ГК і при наявності яких відносини регулюються нормами Закону про банкрутство: 1) прострочене грошове зобов'язання боржника; 2) недостатня господарська (майнова) діяльність боржника, визнаного неспроможним; 3) недостатність майна боржника, визнаного банкрутом. Звідси ми визначаємо об'єкт правового регулювання, з приводу якого законодавець встановлює спеціальні правила поведінки у Законі про банкрутство. Це, по-перше, майнова діяльність боржника з метою сплати грошових зобов'язань перед кредиторами через відновлення платоспроможності боржника, по-друге, - продаж майна боржника, не здатного до майнової діяльності, тобто ліквідація банкрута.

Таким чином, об'єкт правового регулювання визначає зміст правовідносин, спрямованих на здійснення заходів щодо відновлення платоспроможності (санації) боржника або здійснення заходів з ліквідації майна і справ банкрута та припинення його як суб'єкта права.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Основний Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 142.

2. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2009. - № 38 - Ст. 534.

3. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 12. - Ст. 120.

4. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 12. - Ст. 120.

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 10. - Ст. 108.

6. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - N 10. - Ст. 108.

7. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2009. - № 43. - Ст. 641.

8. Податковий кодекс України // Голос України. - 2010. - 3 грудня.

9. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2009. - № 5. - Ст. 40.

10. Цивільний процесуальний кодекс країни // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 12. - Ст. 120.

11. Лімська декларація керівних принципів контролю.- 23.04.2001 р. (Прийнята IX Конгресом Міжнародної організації вищих контрольних органів (INTOSAI) в 1977 році).

12. Декларація про загальні принципи діяльності вищих органів фінансового контролю держав-учасниць СНД.

Размещено на Allbest.ru