Відшкодування матеріальної і моральної шкоди

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасного українського права. Шкода, спричинена внаслідок правопорушення, адміністративного делікту, злочину, зловживання правом, має бути відшкодована у випадках і в розмірах, установлених законодавством.

У законодавстві передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню, - шкоду матеріальну і шкоду моральну. Стаття 16 чинного Цивільного кодексу України (від 16 січня 2003 р.), в якій ідеться про захист цивільних прав та інтересів судом, передбачає право кожної особи звернутися до суду за захистом свого/особистого немайнового або майнового інтересу, способами захисту якого є, поряд з іншими, відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Слід зазначити, що, на відміну від відшкодування матеріальної шкоди, відшкодування моральної шкоди є порівняно новим інститутом, адже цивільне право колишньої тоталітарної держави такого способу захисту прав та інтересів громадян не передбачало. Його вперше в національному законодавстві було введено Законом України "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій" від 6 травня 1993 р. № 3188-ХП. Цим Законом до ЦК 1963 року відшкодування моральної шкоди було введено (статті 6, 7 та 440 і) як новий спосіб захисту цивільних особистих прав.

До речі, Верховний суд України, з огляду на новизну цих норм та на необхідність узагальнення практики і надання рекомендацій судам, неодноразово звертався до питань застосування судами такого способу захисту інтересів особи, як відшкодування майнової шкоди. Зокрема, Пленум Верховного Суду України 31 березня 1995 р. прийняв постанову № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", яка була уточнена постановою Пленуму Верховного Суду від 25 травня 2001 р. № 5. На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є однією з найактуальніших. У цьому напрямку прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод -головним обов'язком демократичної держави.

Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини "випливають із властивої людській особі гідності".

Ці ідеї відображені й у Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).

Саме закріплення за державою обов'язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та поновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням.

У зв'язку з цим набуває особливої актуальності створення розвиненого механізму реалізації прав і свобод людини, зокрема права людини на компенсацію моральної шкоди. Законом України від 06.05.93 р. № 3188-ХП "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій" передбачено новий спосіб захисту цивільних особистих прав - компенсація моральної шкоди. Основною метою роботи виступає характеристика моральної та матеріальної шкоди, підстав їх виникнення, а також визначення проблем, що стосуються законодавчого закріплення норм, які регулюють відповідальність за завдання моральної та матеріальної шкоди, та пропозиції щодо їх вирішення.

Основними завданнями даної роботи є:

- визначення поняття моральної та матеріальної шкоди;

- визначення соціально-правових аспектів моральної та матеріальної шкоди;

- характеристика підстав виникнення моральної та матеріальної шкоди;

- визначення підстав відповідальності за завдану моральну та матеріальну шкоду;

Об'єктом дослідження є проблеми визначення поняття моральної та матеріальної шкоди та підстав їх виникнення.

Предмет наукового дослідження складають норми, що стосуються моральної та матеріальної шкоди.

Практичне і теоретичне значення роботи полягає в можливості подальшого використання даного матеріалу при вивченні курсу ряду правових дисциплін, вдосконаленні чинного законодавства в цій сфері та використанні в практичній діяльності.

Ключові поняття

Моральна шкода - це такі наслідки правопорушення, що залежать від економічного змісту та вартісної форми і можуть полягати у:

- фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

- душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; - душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Матеріальна шкода (збитки) - втрата активів чи недоотримання належних доходів об'єктом контролю та/або державою, що сталися внаслідок порушення законодавства об'єктом контролю шляхом дій або бездіяльності його посадових (службових) осіб.

1. Конституція України від 1996 р.

2. Цивільний кодекс України - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356

3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Зі змінами та доповненнями, внесеними Протоколом № 11 від 11 травня 1994 року, Протоколом № 14 від 13 травня 2004 року

4. "Про захист прав споживачів" - Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, № 30, ст.379

5. "Про інформацію" - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 48, ст.650

6. "Про охорону праці" - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 49, ст.668

7. «Про телебачення і радіомовлення" - Верховна Рада України; Закон від 21.12.1993 № 3759-XI

8. "Про авторське право і суміжні права" - Верховна Рада України; Закон від 23.12.1993 № 3792-XII

9. "Про інформаційні агентства" - Верховна Рада України; Закон від 28.02.1995 № 74/95-ВР

10. "Про телекомунікації" - Верховна Рада України; Закон від 18.11.2003 № 1280-IV

11. "Про режим іноземного інвестування" - Верховна Рада України; Закон від 19.03.1996 № 93/96-ВР

12. "Про звернення громадян" - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 47, ст.256

13. Пленуму Верховного Суду України:

- "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28.09.1990р. №7;

- "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 р. № 6;

- "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4;

- "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" від 12.04.1996 р. № 5;

- "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996р. №9;

- "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" від 02.07.2004 р. № 13;

15. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України

- "Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" від 29.02.1996 р. № 02-5/9ь та його листи від 27.04.1995 р. № 01-8/281, від 16.05.1996 р. № 01-8/187 та інші

Відшкодування майнової шкоди

Відшкодування шкоди завданої працівником

Як відшкодовують матеріальну шкоду? Цивільний кодекс України передбачає два способи відшкодування майнової шкоди: відшкодування в натурі (на особу, яка заподіяла шкоду, накладається обов'язок надати річ такого ж роду і якості, усунути за свій рахунок пошкодження та ін.) або повне відшкодування завданих збитків.

Вибір конкретного способу відшкодування належить потерпілому. Якщо відшкодовувати шкоду в натурі неможливо або це не відповідає інтересам потерпілого. То збитки відшкодовують шляхом виплати відповідної грошової компенсації. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Під збитками розуміють: понесені потерпілим витрати; вартість знищеного чи пошкодженого майна; не отримані доходи.

У пункті 9 Постанови Пленуму ВСУ “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами по відшкодування шкоди” від 27 березня 1992 р. передбачено, що у разі неможливості відшкодування школи в натурі потерпілому збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості на час розгляду справи про втрачене майно або робіт, які необхідно виконати, щоб усунути негативні наслідки неправомірних дій особи, яка завдала шкоду.

Захищаючи інтереси потерпілого власника в умовах інфляції, Пленум ВСУ в Постанові “Про судову практику в справах по позовам про захист права приватної власності” від 22 грудня 1995 р. у п. 12 підкріплює, що коли виконання рішення суду буде затримано з вини боржника і за цей час ціни на майно збільшаться, кредитор вправі пред'явити з цих підстав додаткові вимоги про відшкодування збитків. На практиці найбільш поширений спосіб відшкодування шкоди - відшкодування завданих збитків. В такому разі спочатку до суду подається позовна заява.

Одним із спеціальних деліктів є відповідальність за шкоду, завдану працівником юридичної або фізичної особи. ЦК України у ч. 1 ст. 1172 передбачає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівникам під час виконання ним своїх трудових (службових обов'язків).

Порівнюючи із загальними умовами успішної відповідальності, цей вид спеціального факту наділений певними особливостями.

Насамперед протиправність діяння полягає в тому, що особа повинна вчиняти не просто протиправне діяння (діло або бездіяльність), а вчиняти його за таких умов:

1) коли між нею та відповідною юридичною чи фізичною особою є трудові (службові) правовідносини;

2) коли шкода завдається безпосередньо під час виконання трудових (службових) обов'язків.

Наявність між працівником та юридичною чи фізичною особою трудових правовідносин, а також строк виникнення чи припинення цих правовідносин визначається трудовим договором (контрактом), наказом про прийняття на службу, про переведення на тимчасову робот в дану організацію, актом обрання на виборну посаду, а також наказами керівного органу або рішенням суду та іншими юридичними актами, якими оформляється введення особи до числа працівників певної юридичної чи фізичної особи. Це означає, що лише за таких умов особа може визнаватися працівником юридичної або фізичної особи. Якщо говорити про службові правовідносини, характерні для різних видів службовців, то підставою їх виникнення буде відповідний адміністративний акт. При цьому в ЦК України передбачається, що протиправне діяння може вчинятися не лише за наявності між особами трудових (службових) правовідносин, а й за наявності між ними цивільно-правових підрядних відносин. (ч.2. ст. 1172 ЦКУ), або ж правовідносин участі (членства) у підприємницьких товариствах чи кооперативах.

Під поняття “виховання трудових (службових) відносин” слід розуміти, що особа здійснює обумовлену трудовим договором (контрактом), іншими локальними чи адміністративним актом роботу, як правило, на території юридичної чи фізичної особи протягом робочого часу. При цьому працівник (службовець) може здійснювати трудові (службові) відносини як поза межами юридичної чи фізичної особи (наприклад, відрядження), так і в неробочий час (наприклад, понадурочні роботи), і тому ці ознаки є факультативними.

Основною ознакою є те, що працівник (службовець) виконує роботу, доручену йому згідно із зазначеними розпорядчими актами, незалежно від того, має вона одноразовий, тимчасовий чи настійний характер.

При цьому, якщо протиправне діяння здійснюється не з наявності трудових (службових) правовідносин, а з цивільних правовідносин підряду, до уваги береться те, що особа має діяти за дорученням замовника. Коли протиправне діяння здійснюється з правовідносин участі (членства) у підприємницьких товариствах (ч.3. ст. 1172 ЦК України), 10 необхідною передумовою є здійснення підприємницької чи іншої діяльності від імені товариства.

Певними особливостями у цьому спеціальному делікті наділена шкода, а точніше шкода, що завдається працівником внаслідок виконання ним трудових обов'язків. Її слід відмежовувати від шкоди, яку працівник завдав третім особам внаслідок виконання покладених на нього трудових обов'язків. По-перше, за шкоду, завдану працівником, немає підстав застосовувати цивільну деліктну відповідальність. Тут слід застосовувати норми трудового права щодо відшкодування матеріальної шкоди. По-друге, коли шкода завдається протиправними діями працівника тертім особам, тоді мають застосовувати правила ч.1 ст. 1172 ЦК Укр..

Що стосується причинно-наслідкового зв'язку, то у цьому виді деліктних зобов'язань він може мати складний характер, тобто треба доводити не лише те, що шкода завдана внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння було наслідком неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов'язків. Проте найсуттєвішою особливістю цього деліктного зобов'язання є те, що проходить відмежування особи, яка ефективно завдала шкоду, та особи, яка має нести деліктну відповідальність.

Так, безпосереднім заподіювачем шкоди за ст. 1172 ЦКУ вважається:

1. працівник (службовець);

2. підрядник;

3. учасник (член) підприємницького товариства чи кооперативу.

Однак відповідальність за шкоду, завдану внаслідок виконання відповідних обов'язків, законодавець покладає відповідно на:

1) юридичну або фізичну особу, при цьому законодавець має насамперед на увазі фізичну особу - підприємця наділену правом найму працівників за трудовим договором (контрактом), з якою він перебуває у трудових (службових) відносинах;

2) замовника за цивільно-правовим договором підряду;

3) підприємницькі товариства, кооперативи, учасником (членом) яких він є.

Внаслідок такої диференціації виникає питання: у чому полягає вина осіб, на яких накладається тягар відповідальності за завдану шкоду? Слід вважати, що оскільки всі дії працівників (службовців) та інших осіб, коли вони вчиняються для виконання певних трудових (службових) та інших обов'язків, юридично прирівнюються до дій юридичної, фізичної особи та інших зобов'язаних суб'єктів, то й у разі завдання шкоди вони діють від імені та в інтересах зазначених роботодавців, замовників та підприємницьких товариств і кооперативів Тому і вина безпосередньо заподіювача шкоди, який перебуває у відповідних відносинах з юридичною, фізичною чи іншою уповноваженою особою, яка передбачена відповідачем, має визнаватися вагою останніх.

Так, наприклад, коли працівник діє від імені юридичної особи, його дії створюють юридичні наслідки для юридичної особи, яка є роботодавцем, оскільки він перебуває з нею у трудових відносинах і виконує покладені на нього трудові обов'язки. А це означає, що його вина за завдану шкоду має розглядатись як вина зазначеної юридичної особи. Однак у літературі висловлюється також і інші думки. Так наприклад, М.М. Агарков - вважав, що вина юридичної особи полягає в неуважності у виборі працівника. А інші взагалі не пов'язують вину юридичної особи виною окремого працівника.

Іншим важливим аспектом, який слід враховувати при втрачанні винності юридичних, фізичних т інших осіб, є те, що їх вина в цьому делікті презношується, і тому тягар доказування відсутності вини у завданій шкоді покладається саме на зазначених зобов'язаних суб'єктів.

Відшкодувавши завдану працівником (службовцем) чи іншою особою шкоду, фізична и юридична особа, а також інші суб'єкти відповідальності за ст. 172 ЦКУ мають право зворотної вимоги (регресу) до безпосереднього заподіювача, з вини якого була завдана шкода, у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інші розмір не передбачений законом. (Додаток 1 ст. 1191)

Відповідальність за шкоду заподіяну органами державної влади, правоохоронними та удовими органами

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів дізнання, визначається Цивільним кодексом України статті 1173 - 1175 та спеціальним законом.

Відповідно до Закону України від 1 грудня 1994 р. “Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” шкода, заподіяна особі, відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини осіб названих державних органів. У статті 1 Закону наводиться перелік незаконних дій:

* незаконне засудження, незаконне притягнення як обвинуваченого, незаконне взяття і тримання під вартою, незаконне проведення в ході розслідування... ст. 502-505

Аналізуючи зазначені статті ЦКУ, слід підкреслити, що відповідальність за шкоду, заподіяну фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійснені ними своїх повноважень, посадовими або службовими особами цих органів, а також шкода, заподіяна внаслідок прийняття зазначеними органами нормативно-правового акта, що був зсуканий незаконним і скасованим, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та їх посадових чи службових осіб. Найбільш суттєвою відмінністю цього виду спеціального делікту є суб'єктивний склад заподіювачів шкоди. До них, зокрема, належать:

* органи державної лади, тобто колегіальні та одноособові органи, наділені юридично визначеними державно-владними повноваженнями та необхідними засобами для здійснення функцій і завдань держави. Йдеться про органи всіх гілок державної влади: законодавчої (Верховна Рада України), судової (Верховного суду України, Вищий господарський Суд України, місцеві та апеляційні суди тощо) та установчої (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації тощо);

* органи влади АРК, тобто виборні та інші органи територіальній громад, які наділені повноваженнями вирішувати питання АРК місцевого значення (Верховна Рада АРК, Кабінет Міністрів АРК тощо);

* органи місцевого самоврядування, тобто виборні та інші органи територіальних громад, що наділені повноваженнями вирішувати питання місцевого значення (скільки, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні ради народних депутатів, їх виконавчі комітети та голови тощо);

* посадові або службові особи відповідних органів, тобто керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими ж.-п. Станами покладено здійснення організаційно-розпорядчий та консультативно-дорадчих функцій. Усі інші працівники відповідних органів несуть відповідальність н загальних підставах.

Ці суб'єкти здійснюють покладені на них функції від імені і в інтересах відповідних публічних утворень, тобто держави України, АРК чи відповідної територіальної громади. Саме через це останні і будуть нести відповідальність за шкоду, завдану неправомірними діями зазначених органів та їх посадових і службових осіб.

Матеріальна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи, органу державної влади, органу влади АРК бо органу місцевого самоврядування, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України).

Матеріальна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України). Матеріальна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі внаслідок прийняття органом державної влади, АРК або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (ст. 1175 ЦКУ) заподіював шкоди та відповідач за завдану шкоду в цьому деліктному зобов'язанні не зберігається.

Держава Україна АРК та територіальна громада будуть нести відповідальність за шкоду, заподіяну її органами та посадовими чи службовими особами, за рахунок винного майна, у тому числі грошових коштів, які належать їм на праві власності. Про цьому слід враховувати, що оскільки розпорядження цим майном відбувається через відповідні фінансові органи держави, АРК та територіальних громад, то саме зазначені фінансові органи будуть відповідачами за позовами, що випливають з цього делікту

Особливості відшкодування шкоди заподіяної органами державної влади

Окрім специфіки суб'єкта, певними особливостями за цим деліктом наділені також і загальні умови деліктної відповідальності. Що стосується такої умови як протиправність діяння, то насамперед слід підкреслити, що у цьому делікті варто говорити не стільки про протиправність, скільки про незаконність рішень, дій або бездіяльності відповідних органів. Сутність цього розмежування полягає в тому, що дані органи та їх посадові чи службові особи, на відміну від інших суб'єктів, мають здійснювати свою діяльність не на принципі заборони (дозволене все, що не заборонено законом), а на принципі дозволу (дозволено лише те, що дозволено законом чи іншими підзаконними актами). Тому незаконними будуть не лише рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органу АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадових та службових осіб, які прямо заборонні в законі, але й ті, що вчинені без відповідних повноважень, з їх перевищенням чи зловживаннями.

Слід зазначити, що незаконні дії цих органів чи осіб можуть здійснюватись як у формі активних дій (дані або письмові розпорядження, накази, постанови, рішення, тощо), так і у формі бездіяльності (невиконання тих дій, які вони зобов'язані були виконати на підставі покладених на них обов'язків.

При цьому закон не передбачає переліку незаконних діянь, за які наступає відповідальність за даним деліктом. Тому до них можуть належати будь-які рішення, дії та бездіяльність, які обов'язкові для виконання та прийняті (вчинені) органом чи його посадовою (службовою) особою при реалізації компетенції органу чи виконанні посадових (службових) обов'язків.

Іншою особливістю цього делікту є те, що законодавець до окремого виду протиправного діяння відносить також і прийняття органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був висунутий незаконним і скасований.

При цьому можливість відшкодування шкоди, заподіяної даним різновидом делікту, не залежить ні від органу, що прийняв його, ні від різновиду нормативно-правового акта. Основними критеріями є те, щоб цей нормативно-правовий акт був визнаний незаконним, тобто таким, що суперечить чинному законодавству, та скасованим, тобто таким, щоб внаслідок незаконності була припинена його дія.

При вирішенні питання про скасування чинності нормативно-правового акта внаслідок його незаконності слід враховувати ієрархію нормативно-правових актів. Тобто насамперед нормативно-правові акти не повинні суперечити К.У., міжнародно-правовим актам, законам Упр. тощо.

Переважна більшість нормативно-правових актів можуть бути визнані незаконними та скасовані судами загальної юрисдикції. Що ж до законів, то визнання їх неконституційними можливе лише КСУ.

Певну особливість має юридично-наслідковий зв'язок, який у цьому випадку має, як правило, складний характер, оскільки часто завдана шкода є наслідком протиправного діяння не лише одного органу чи посадової (службової) особи. Що стосується шкоди, то вона відшкодовується в повному обсязі як та, що завдана майну фізичної та юридичної особи, так і моральна шкода. Найбільш специфічною у цьому випадку є можливість відшкодування заподіяної шкоди незалежно від вини органу державної влади, органу влад АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадових чи службових осіб. Аналізуючи чинне законодавство, варто дійти висновку, що вина відповідних органів та їх посадових і службових осіб цьому випадку передбачається.

Це вид певної гарантії, яка витікає з того, що дані суб'єкти, які є представниками відповідної публічної влади, мають діяти від імені та в інтересах осіб.

Крім цього, законодавець презюмує також і знання цими органами та їх посадовими (службовими) особами чинного законодавства і покладає на них обов'язок безумовного дотримання його приписів.

Після відшкодування завданої майнової шкоди держава Україна АРК та територіальні громади мають право регресу до винної у цьому завданні шкоди посадової чи службової особи

Відповідальність за шкоду, заподіяну правоохоронними та судовими органами

Цей вид діяльності відповідальності передбачений ст. 1176 ЦКУ. Додаткове регулювання деліктних зобов'язань здійснюється З.У.

“Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” Порівняно із загальними умовами настання деліктної відповідальності. Цей вид має цілу низку специфічних ознак.

Насамперед суб'єктом - заподіювачем матеріальної шкоди є правоохоронні та судові органи, до яких за ЦКУ належить:

1. органи дізнання, тобто органи, наділені правом провадити слідчі дії, що є початковою фермою досудового розслідування у кримінальних справах. Згідно з чинним законодавством органами дізнання є:

1) міліція, податкова міліція (у справах про укладення від оплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки);

2) органи безпеки (у справах, віднесених законом їх відання);

3) командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ (у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їх військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини.

Відшкодування моральної шкоди

Під моральною шкодою, відповідно до чинного законодавства, слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи) (посади); 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Дещо інше значення має немайнова шкода, заподіяна юридичній особі, під якою слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Проте в будь-якому випадку при встановленні факту моральної шкоди потрібно керуватись критеріями загальнолюдських цінностей. З одного боку, це критерії, що визначають суб'єктивні відчуття потерпілого, наприклад, честь, гідність, авторитет. Вони оцінюються лише потерпілим, ступенем його сприйняття травми та її наслідків. З іншого боку, це критерії, котрі характеризують зовнішній прояв наслідків пошкодження здоров'я. Тут моральна шкода виражається в порушенні звичного для конкретної людини способу життя, викликаного нещасним випадком. Моральна шкода може виражатись і в реальній втраті потерпілим можливості нормально спілкуватись з друзями, знайомими, жити повноцінним життям

Хочемо наголосити на тому, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, позаяк немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. Однак, у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним завданій моральній шкоді, а також мають ураховуватися вимоги розумності і справедливості. Так, за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу - ст.ст. 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст. 47 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”). Відповідно ж до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок із відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як правило, передбачаються укладеним сторонами контрактом, який, у разі погіршення становища працівника, порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством згідно зі ст. 9 КЗпП вважатиметься недійсними.

Іншого аспекту моральної шкоди торкається ст. 1168 ЦК України, яка передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Так, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. Крім цього, Законом України від 1 грудня 1994 р. за № 266/94-ВР “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” (із змінами і доповненнями) передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України.

Підставою для відшкодування шкоди в цих випадках є: постановлення виправдувального вироку суду; закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи із зазначених підстав; закриття справи про адміністративне правопорушення. Однак не слід забувати, що право на відшкодування шкоди, завданої оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийняте рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасоване. Цікавим, на думку автора, було і обговорення проблем, що торкаються випадків заподіяння моральної шкоди через поширення у ЗМІ відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію або завдають шкоди певним інтересам (ст. 49 Закону України “Про інформацію”). Відповідно до чинного законодавства обов'язок відшкодування моральної шкоди покладений на автора інформації (фізичну особу) та на орган масової інформації, які несуть відповідальність виходячи із ступеня вини кожного з них. Однак оскільки без участі у справі автора - фізичної особи спір про відшкодування моральної школи вирішити неможливо, а господарському суду непідвідомчі спори за участю фізичних осіб, позивач може звернутися до господарського суду з позовом до органу масової інформації лише у тому випадку, коли цей орган не надав позивачеві відомостей про автора і, отже, всю вину за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію, взяв на себе. Якщо ж позов подано лише до органу масової інформації, який повідомив позивача про автора, спір підлягає вирішенню загальним, а не господарським судом.

Слід також зазначити, що орган масової інформації, його працівники та автор не відшкодовують моральної шкоди у випадках, передбачених ст. 42 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” і ст. 48 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”. Зокрема, редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників); вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України “Про інформацію”; вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян; вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього; в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом тощо

Практичний аспект

Громадянка України Х звернулася до Солом'янскього районного суду м. Києва з позовом про відшкодування банком шкоди в розмірі 25 тис. грн. Банк проти позову заперечує, оскільки він є необґрунтованим і таким, що не оснований на Законі, зважаючи на таке.

Виходячи зі змісту постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, слідчо-оперативна група Солом`янського району РУ ГУМВС України в м. Києві здійснила виїзд. Прибувши на місце пригоди, вона встановила, що пожежа пошкодила автомобіль «Шкода» й автомобіль «Таврія», який належав громадянці Х. Згідно з актом про пожежу її ймовірною причиною було занесення стороннього джерела вогню. Зрештою в порушенні кримінальної справи було відмовлено.

Власник автомобіля «Шкода» не погодився з рішенням і вважає, що воно прийняте без всебічного та повного дослідження доказів, не повністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Підстави, з яких було відмовлено в порушенні кримінальної справи, не відповідають дійсності. У зв`язку з цим власник автомобіля «Шкода» звернувся до прокуратури Солом`янського району м. Києва зі скаргою, у якій попросив зобов`язати начальника Солом`янського РУ ГУ МВС в м. Києві розглянути нашу заяву, встановити особу, яка скоїла злочин, і з'ясувати можливі причини пожежі.

Прокуратура Солом`янського району м. Києва скасувала вищевказану постанову як таку, що є незаконною та необґрунтованою, і водночас порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 194 ч. 2 ККУ.

У подальшому представник позивача Х у позовній заяві помилково зробив висновок про те, що пожежа сталася від загоряння автомобіля «Шкода» та вогонь від нього перекинувся на автомобіль «Таврія», що стояв поряд. При цьому представник позивача не врахував зміст акта про пожежу, згідно з яким імовірною причиною пожежі є занесення стороннього джерела вогню. Крім того, ані працівники міліції, ані працівники Солом'янського РУ з питань НС ГУ МНС України в м. Києві не провели жодних експертиз зі встановлення причини пожежі та пошкодження транспортних засобів.

Оскільки відсутня вина в діях відповідача та причинний зв'язок між шкодою, вимоги позивача щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими.

Згідно зі ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Зі змісту позовної заяви вбачається те, що представник позивача зробив лише припущення про наявність вини відповідача. Однак відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення. Це стосується позивача Х, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, довести наявність суб'єктивного права, за захистом якого він звернувся, довести, що воно дійсно порушено, надати докази, що підтверджують позов.

Враховуючи викладене, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК, суд був зобов'язаний зупинити провадження у справі у зв`язку з неможливістю розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства.

моральний матеріальний шкода відшкодування

Практика ВСУ

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд рекомендує судам враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними Постановою від 25 травня 2001 р. № 5).

Відповідно до положень Конституції, зокрема ст.ст. 32, 56, 62 і чинного законодавства фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їхніх прав і свобод та законних інтересів.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, з розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. 3 доповнено абз. 3 згідно з Постановою Пленуму ВСУ № 5 від 25.05.2001 р.).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру й обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їхньої тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діє на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

27.02.2009 р. ВСУ в постанові № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» надав роз'яснення судам щодо можливості відшкодування моральної (немайнової шкоди) в разі посягань на права і свободи, честь і гідність інших людей. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду. Захистом гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути (крім права на відповідь і спростування недостовірної інформації) також вимоги про відшкодування збитків і моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядають відповідно до загальних підстав відповідальності за заподіяння шкоди.

Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має відповідати заподіяній шкоді і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи діяльності.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно, якщо, наприклад, редакція засобу масової інформації добровільно опублікувала спростування, яке задовольняє позивача. Ця обставина повинна враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Позовна давність на вимоги про відшкодування моральної шкоди у цьому разі обчислюється так само, як за вимогами про захист гідності, честі чи ділової репутації.

Процесуальне правонаступництво за вимогою про відшкодування моральної шкоди не допускається. Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 1230 ЦК до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Розглядаючи справи за позовами органів державної влади та місцевого самоврядування, суди мають враховувати положення ч. 2 ст. 49 Закону України «Про інформацію», згідно з яким органи державної влади, органи місцевого самоврядування як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в суді лише спростування недостовірної інформації та не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Проте це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи органу місцевого самоврядування права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.

Висновки

Щодо підстав виникнення цивільних обов'язків, що випливають із завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди особі, то це, як правило, деліктні зобов'язання.

Основний принцип, який закон намагається втілити через реалізацію зобов'язань з відшкодування шкоди, - це принцип генерального делікту, який полягає в тому, що:

1. заборонено завдавати шкоду майну або особистості будь-кого; будь-яке заподіяння шкоди є протиправним, якщо інше не випливає з закону чи договору;

2. будь-яка позадоговірна шкода, завдана майну або особі, повинна бути відшкодована в повному обсязі особою, яка її завдала.

Що стосується моральної шкоди, то відповідно до загальних підстав деліктної відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою, і протиправною поведінкою заподіювача та вина.

Слід наголосити, що під час написання даної роботи виникали дуже різноманітні питання, які торкались таких проблем, як відповідальність за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду; відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки; складові, які потребують оцінки при визначенні немайнової шкоди юридичній особі; практика призначення судових експертиз із метою надання доказів спричинення моральної шкоди і оцінки розміру її компенсації тощо. Як не дивно, але в більшості позовів про компенсацію моральної (немайнової) шкоди, які надходять до судів, позивачі обмежуються фразою: “Мені завдали моральну шкоду”. Однак відсутність доказів щодо того, яка саме моральна шкода завдана неправомірними діями відповідача (відповідачів), часто і призводить до винесення судом ухвали про залишення заяви без руху, а в разі не виправлення позивачем недоліків у встановлений строк - ухвали про повернення позовної заяви позивачу. Таким чином, найскладнішим моментом при оформленні позовної заяви про відшкодування моральної (немайнової) шкоди був і є збір доказів, які доводять факт спричинення моральної шкоди та розмір такої шкоди.

Як відомо, новий спосіб захисту цивільних особистих прав (компенсація моральної шкоди) встановлений ще Законом України від 6 травня 1993 р. за № 3188-XII “Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій”. Новий ЦК України не лише зберіг зазначений спосіб захисту цивільних особистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної шкоди новими нормами (наприклад, ст. 1170 ЦК України передбачає відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинення права власності на певне майно). Нині позов про відшкодування моральної шкоди набуває дедалі більшої популярності, що, попри деякі зловживання (особливо за умов нинішньої відсутності мінімального та максимального розмірів такого відшкодування), все ж свідчить про зростання правосвідомості та правової культури громадян, тобто зроблений ще один крок до правової держави, у центрі уваги якої перебуває кожна окрема особа. На сьогодні, крім ЦК, відшкодування моральної шкоди також передбачають закони України “Про захист прав споживачів”, “Про інформацію”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про авторське право і суміжні права” та інші.

Підсумовуючи, можна з упевненістю зазначити, що опрацювання такої важливої теми та дослідження її в рамках даної кваліфікаційної роботи несуть позитивний заряд практичних навичок та дозволяють отримати нові знання. Відповідно до вимог статті 3 Конституції України “Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави”.

Проте загальновідомо як потерпає сьогодні людина в Україні від правопорушень органами державної влади, юридичними, посадовими і службовими особами. Звернення громадян з цього приводу надходять до Верховної Ради і до мене особисто постійно.

Одну із причин такого становища, ми вбачаємо, в тому, що законодавством донині не визначено, що моральна шкода полягає, зокрема, в душевних стражданнях завданих громадянинові актами і діями, що визнані Конституційним Судом України неконституційними та душевних стражданнях, яких громадянин зазнав у зв'язку із рішенням, дією або бездіяльністю державного органу, юридичної, посадової або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій.

На нашу думку, у зв'язку з цим доцільно було б внести внесення доповнення до статті 23 Цивільного кодексу України, які мають на меті посилення відповідальності за рішення, дію або бездіяльність державного органу, юридичної, посадової або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій. Проект таких законодавчих змін визначав би, що моральна шкода полягає в душевних стражданнях, завданих фізичній особі актами і діями, що визнані Конституційним Судом України неконституційними, а також в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з рішенням, дією чи бездіяльністю державного органу, юридичної, посадової або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій.

Доцільність таких змін випливає зі статті 3, частини 3 статті 152 Конституції України, статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України.

Список використаної літератури

1. Конституція України /Із змінами внесеними згідно із Законом №2222-ІV від 08.12.2004 р. К.: Велес, 2006. - 48 с.

2. Цивільний кодекс України - К.: Видавничий дім “Скіф”, 2005 - 272 с. (Серія Кодекси і закони України) с. 271.

3. Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянам незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та суду”: Закон України від 1.12.1994 р. ст. 1 №226/94-ВР.

4. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди Поставна Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. № 4 - п.4.

5. Про судову практику в справах по позовам про захист права приватної власності - Постанова Пленуму ВСУ від 22 грудня 1995 р. п. 12.

6. Багірова І. Застосування судами законодавства України щодо відшкодування моральної шкоди: проблемні питання/ Про Україну 2006 р. №5 ст. 8.

7. Боровска І. Право фізичних осіб на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення права на безпечне для життя і здоров'я довкілля. - Право України 2004 р. № 9 ст. 58.

8. Випадки відшкодування моральної шкоди - Юридичний вісник України № 24 17-23 червня 2006 р. ст. 18.

9. “Історія розвитку моральної шкод та співвідношення її з іншими видами” - Юридичний вісник України №23 10-16 червня 2006 р. ст. 9.

10. Лікуліна М. Відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди завданої незаконними діями ретроспектива і сьогодення. - Право України 2004 р. №12 ст. 109.

11. Солодко Е. Моральний в ред. Поняття и порядок возмещения // Бізнес - 1996 р. - №8.

12. Цивільне право України6 Підручник: У 2 т/ Борисова В.І. (кер. Авт. Коп.) Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін. - К. Юрінком інтер 2004 р. - т. 2. 332с.

...