Конституційно-правові засади становлення громадянського суспільства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МВС України

Одеський державний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут фінансово-економічної безпеки та права

Кафедра конституційного та міжнародного права

Курсова робота

на тему „Конституційно-правові засади становлення громадянського суспільства в Україні”

Одеса 2012



ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В СВІТІ

1.1 Етапи розвитку громадянського суспільства в світі

1.2 Історія становлення громадянського суспільства в незалежній Україні

РОЗДІЛ 2.ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

2.1 Поняття та ознаки громадянського суспільства

2.2 Конституційні основи існування громадянського суспільства

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Обґрунтування вибору теми та її актуальність. Історія свідчить, що неодмінною умовою становлення демократичних держав і формування націй у тій частині світу, яку ми вважаємо найбільш розвинутою і на яку сьогодні орієнтуємося, було розгортання системи суспільних інститутів, котрі утворюють громадянське суспільство. Сьогодні чимало авторів вважають громадянське суспільство ключовим поняттям посткомуністичної трансформації. Серед дослідників перехідних процесів панує переконання, що “демократія проголошена не може стати демократією реальною, доки громадянське суспільство не зміцніє настільки, щоб стати дієвим конкурентом і опонентом старої номенклатури”, що “без вільного та потужного громадянського суспільства ринковий капіталізм неминуче перетвориться на капіталізм мафіозний”.

Отже, громадянське суспільство - передусім, навіть перед ринковими відносинами. Але звідки воно може взятися? На заході - відповідь була одна; у нас - умови істотно відмінні. Чи зможе громадянське суспільство “розвинутися на цій історично безпрецедентній і не дуже сприятливій основі” - це питання залишається спірним, - підкреслював Ернест Ґеллнер. Процес його становлення - непростий і тривалий. Він може бути успішним тільки більшою або меншою мірою, залежно від країни.

Метою даної курсової роботи є- розглянути поняття та основи формування громадянського суспільства в Україні.

Згідно з поставленою метою зроблено спробу виконати такі завдання:

• визначити історичний розвиток громадянського суспільства в світі та в незалежній Україні;

• дослідити поняття та ознаки громадянського суспільства;

• зазначити закріплення громадянського суспільства в Конституції та законах України;

• визначити основні проблеми і перспективи його розвитку в Україні;

Об'єктом дослідження є громадянське суспільство в Україні.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні основи формування громадянського суспільства в Україні та світі.

Методологічною основою курсової роботи є по-перше історичний метод,за яким було досліджено основні етапи розвитку, його становлення у світі та в Україні,еволюція громадянського суспільства. По-друге, діалектичний метод пізнання, яким було розглянуто громадянське суспільство,поняття та ознаки, його функції та структура. По-третє аналіз конституційних основ громадянського суспільства. Також застосовувалися такі методи, як порівняльно-правовий, що дав змогу охарактеризувати та порівняти, громадянське суспільство за різних часів,в різних країнах. Завдяки методу прогнозування, статистичного методу - вдалося здійснити аналіз закономірностей у розвитку громадянського суспільства, шляхом оцінки показників його дієвості. Застосування таких та інших методів наукового пізнання стало гарантією об'єктивності та достовірності вивчених знань про громадянське суспільство.

Джерельну базу курсової роботи становлять Конституція України, Закон України Про основи національної безпеки України,Закон України Про об'єднання громадян. А також праці авторів: Калініченко М.Я., Карась А.В., Кін Джон.,Кириченко С. О., Колодій А. Ф.,Кудряченко А.І., Левенець Ю. А., Макєєва С.Ю., Піча В. М.,Рудич Ф. М., Ситник П. К., Фергюсон А., Цвих В. Ф.,Чувардинський О.Г.,Шляхтун П. П.,Щедрової Г. П.

Обґрунтування структури роботи. Надана курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел. Перший розділ розкриває питання щодо історичного розвитку громадянського суспільства в світі та в незалежній Україні. Наступний розділ визначає поняття та основні ознаки громадянського суспільства, його структуру та конституційні основи існування. Третій розділ аналізує основні проблеми з якими зустрічається громадянське суспільство та перспективи розвитку в Україні.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В СВІТІ

1.1 Етапи розвитку громадянського суспільства в світі

У будь-якого соціального інституту є своя історія, що склалася відповідно до подій, які відбувалися в світі або певній державі. Початок формування громадянського суспільства у країнах Європи і Америки припадає на XVI--XVII ст. Можна виділити три етапи становлення громадянського суспільства в світі, кожний із яких супроводжувався істотними змінами економічних відносин, суспільного і державного ладу, розвитком свідомості індивіда і суспільства, культури народу і нації, перетворюваннями суспільної ідеології:

· Перший - (XVI--XVII ст.ст.): процес визрівання передумов (економічних, політичних, ідеологічних) розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом;

· Другий - (кінець XVII -- кінець XIX ст.ст.): формування громадянського суспільства в найбільш розвинутих буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи. Формальна рівність відкриває можливості для прояву індивідуальності: з'являється громадянин як самостійний суб'єкт, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства. Він конституційно наділений певним комплексом прав, свобод і водночас несе відповідальність перед суспільством. Держава все більше віддаляється від виконання функцій власника. Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу, підкоряють закону. Відбувається становлення представницької демократії -- постійно діючих представницьких загальнонаціональних установ парламентського типу зі суворо позначеними повноваженнями затверджувати податки і приймати закони;

· Третій - (рубіж XIX -- XX ст.ст.): розвиток постіндустріального суспільства з машинним виробництвом, фабричною організацією праці, загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід управління громадськими справами практично до рук вчених-спеціалістів із збереженням інститутів традиційної демократії та політичного плюралізму; розширення і поглиблення рівноправності людей.

Історично сформувалися три підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави:

1) держава і громадянське суспільство -- збіжні соціальні системи;

2) держава і громадянське суспільство -- різні соціальні системи, первинною є держава, що контролює громадянське суспільство;

3) держава і громадянське суспільство -- різні соціальні системи, держава виконує службову роль щодо громадянського суспільства.

На першому етапі розвитку громадянського суспільства його основні положення були сформульовані такими видатними мислителями як Дж. Локк, А. Ферґюссон, Ш.Л. Монтеск'є, І.Кант, Ф.Г.Гегель, А. де Токвіль.

Ранні концепції громадянського суспільства наголошували на економіці як його головній складовій частині. Адже саме тут індивіди проявляли себе незалежними суб'єктами суспільної діяльності, покладаючись на механізми ринкової саморегуляції, прагнули якомога меншого втручання держави у свої справи. Проте, це не означало, що держава не відігравала жодної ролі в становленні громадянського суспільства. Її функції полягали в творенні та впровадженні в життя законів, що були втіленням загальної волі громадян, оберігали непорушність їхніх прав та свобод.

Отож, громадянське суспільство, яке формувалося на першому етапі розвитку, на практиці було молодим буржуазним суспільством, яке утверджувало ліберальні свободи, підкорялося законові, формувало громадську думку щодо проблем, які були визнані загально значущими. Людей у ньому єднали спільні інтереси. Захищати ці інтереси люди намагалися через створювані ними спілки та об'єднання, які функціонували автономно, під охороною закону. Ринок надавав цьому суспільству механізмів саморегуляції, звільняючи неполітичну сферу від потреби в державній регламентації. Разом з тим, ринок привніс і анти громадянські тенденції: надмірний індивідуалізм, різке соціальне розшарування, пауперизацію трудових класів, втрату ними почуття суспільності.

В міру усвідомлення цих проблем зростала стурбованість щодо них, ширилися класові антагонізми, загострювалася класова боротьба, а теорія громадянського суспільства, яка акцентувала увагу на позитивних, солідарних аспектах, відходить у минуле. Настає другий період розвитку громадянського суспільства. Як елемент суспільної системи і як автономна щодо державних структур сфера публічного життя громадянське суспільство значною мірою зберігається. Але в багатьох країнах, де раніше була розроблена теорія громадянського суспільства, його якісні параметри тепер змінюються.

Стають популярними соціалістичні концепції суспільного розвитку, серед них одна з найрадикальніших - марксизм. К. Маркс і Ф. Енгельс та їхні послідовники оголошують громадянські зв'язки і громадянське суспільство формою класових відносин, породжену капіталістичним способом виробництва і приречену загинути разом із ним. А в 1-ій пол. ХХ ст. в низці країн громадянське суспільство взагалі на певний час сходить зі сцени внаслідок гіпертрофії державних функцій “легітимного насильства” (фашизм і сталінізм). Не дивно, що концепція громадянського суспільства стає непопулярною.

Щоправда, саме на період громадянського суспільства другого періоду припадає найвище піднесення громадського життя в Центрально-Східній Епропі і, зокрема, в тій частині України, яка належала до Австрійської імперії. Остання саме тоді встала на шлях конституційного розвитку та надала рівні права народам, які входили до її складу.

громадянське суспільство конституційний

Серед західноєвропейських теоретиків 1-ої пол. ХХ ст. всебічно досліджував феномен громадянського суспільства італійський марксист Антоніо Ґрамші. Робив він це з властивою марксистам політичною метою: позбутися поділу на громадянське суспільство і державу і побудувати так зване “регульоване суспільство”. Та після II Світової війни, особливо з настанням ІІІ хвилі демократизації країн світу, твори Ґрамші послужили містком, який з'єднав майже розірвану традицію теорії та практики громадянського суспільства в західних країнах, а сам він став провісником наступного етапу розвитку громадянського суспільства, його третього періоду. Цей етап приніс відродження та осучаснення ідеї, впровадження її в життя нових країн і навіть континентів.

Надзвичайний успіх раніше забутої концепції громадянського суспільства в післявоєнний період, а особливо у 80-90-ті роки ХХ ст. пояснювався тим, що за її допомогою спершу було розроблено нову “стратегію трансформування диктаторських режимів”, а відтак вона стала інструментом пояснення, чому і як відбулося падіння комуністичних режимів у Центральній та Східній Європі та від чого тут залежатимуть успіхи в утвердженні демократичних інститутів. Проте вплив концепції не обмежується країнами, що здійснюють перехід від авторитарних і тоталітарних режимів до демократії.

Отже, громадянське суспільство - це стара, але дуже актуальна теоретична концепція, котра усе ще “володіє значним аналітичним, нормативним і політичним потенціалом”. Вона прийшла в науку надовго, з крахом комунізму і кризою соціалістичних ідеологій центр ваги в дослідженні соціальних проблем перенесено з соціалізму на демократію. А в “арсеналі” демократичної теорії найбільш підходящою для аналізу соціальних проблем є саме концепція громадянського суспільства.



1.2 Історія становлення громадянського суспільства в незалежній Україні

Підґрунтя громадянського суспільства складають три кити: приватна власність, розвинені правові відносини, самостійні і впевнені у своїх силах люди. Не всюди для нього складаються передумови. Прийшовши до влади, більшовики, які доклали немало зусиль, щоб надати йому зовсім іншого змісту і спрямування. Керуючись ідеєю «знищення класів», вони відібрали приватну власність на засоби виробництва і перетворили усі верстви населення на найманих працівників одного державно-партійного «синдикату» (вислів В. Леніна) під назвою «соціалістична держава». Людина втратила останні підстави своєї самостійності, здатність і бажання покладатися на саму себе.

Отже, навряд чи є підстави говорити, що в умовах тоталітаризму існувало, громадянське суспільство, оскільки його існування передбачає публічність, наявність незалежної преси, а також суспільну активність незалежно від держави, а коли треба -- то й на противагу їй, що робити легально в СРСР та інших країнах так званого «соціалістичного табору» було практично неможливо. За умов тоталітаризму виникали лише деякі зародки (паростки) громадянського суспільства, які не могли функціонувати легально. Вони набули розвитку та перетворилися в громадянські інститути лише у міру лібералізації режиму і пізніше -- з переходом до демократії.

В Західній Україні традиція громадянського суспільства була багатшою -- однак тільки до 1939 р. В умовах дотримання владою Австро-Угорської монархії принципів правової держави наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. відбувся злет громадянської свідомості та організованого громадського життя українців Галичини. Він сприяв відродженню їхнього економічного та політичного життя, зростанню національної гідності й спростував упереджені твердження щодо нездатності українців до державного життя, єднання і громадянської поведінки. З одержавленням власності, закриттям незалежних газет та журналів, забороною «неформальних» об'єднань громадян тут також зникли -- майже на 40 наступних років -- будь-які підстави для функціонування громадянського суспільства.

Порушення рівноваги між громадянським суспільством і державою відкрило шлях до гіпертрофії владних структур, а з іншого боку -- до занепаду ініціативи та самодіяльності народу. В системі тотального усуспільнення люди стали безвідповідальними, інфантильними, їх опанували, конформізм, байдужість, страх, -- риси, яких тепер так важко позбутися.

Горбачовська «перебудова», метою якої було економічне зростання («прискорення»), а реальним результатом стала «гласність», була сприйнята населенням з надзвичайним ентузіазмом. Саме гласність мала вирішальне значення для відновлення громадянського життя наприкінці 80-х - на початку 90-х років. Паралельно з гласністю тривало визнання соціального й політичного плюралізму. Воно супроводжувалось швидким зростанням неформальних громадських, а пізніше й політичних організацій. Завдяки цим аспектам «перебудова» розбурхала суспільство.

Перехід України до демократичного режиму відбувався, як і в більшості нових незалежних держав, що виникли на теренах колишнього СРСР, шляхом «вростання» старих еліт у нові структури та відносини, через їх поступову трансформацію і формування «нових» еліт із переважанням старих кадрів. Цей шлях найдовший і найважчий, бо стара еліта, зберігаючи керівні позиції, чинить гальмівний вплив на процес трансформації. Виразною відмінністю України на початкових етапах її трансформації було те, що наявна в країні опозиція (дисидентський рух) наштовхувалась на сильний опір «неполоханих» на той час комуністів.

Першими громадськими організаціями в Україні у політичній сфері стали дисидентські правозахисні групи, що стежили задотриманням гуманітарної частини Гельсінських угод 1976 р. Вже влітку1988 р. Українська Гельсінська Спілка оприлюднила свою «Декларацію принципів» і почала діяти не як суто правозахисна, а як політична організація. Цього ж року в Україні набула популярності ідея створення широкого демократичного руху, на зразок народних фронтів, що виникли у країнах Балтії. На підтримку цієї ідеї у Львові відбулися масові мітинги, в яких брали участь найрізноманітніші політичні сили: від Української Гельсінської спілки до міського комсомолу.

Перші незалежні громадські організації в УРСР з'являються у 1987 році. Члени Спілки письменників України висунули восени 1988 р. ідею створення Народного руху України за перебудову. Відбулася фактична легалізація політичного плюралізму і почали закладатися підвалини для створення нових партій. Створення багатопартійності припадає на період весни 1990 - осені 1991 року. Саме в цей період сформувався політичний спектр, що відображав практично усі ідеологічні позиції -- від вкрай лівих до ультраправих. Це відбулося досить швидко, бо в зародку більшість майбутніх демократичних течій містилися в організаціях Народного Руху.

Найвизначнішим з точку зору творення партій став період після виборів 1990 р. -- перших альтернативних виборів до законодавчого органу України, у яких Рух був головною опозиційною силою до КПРС. Головним політичним досягненням демократичних сил стало створення 6 червня 1990 р. першої організованої опозиції у Верховній Раді -- Народної Ради на чолі з академіком І. Юхновським, у складі якої було 125 депутатів.

Розвиток громадянського суспільства в незалежній Україні визначається наявністю його структурних елементів, їх якісними характеристиками, а також інтенсивністю та їх функціонування.

Спалах активності в період боротьби за незалежність 1989-1991 pp. Якспецифічнийпроявгромадянськоїактивностіперіодуреволюційнихзмін в суспільних інститутах неминуче мав відійти в минуле. Йому на зміну прийшов період творення організацій зовсім нового для посттоталітарнихкраїн типу, які формуються дійсно знизу і намагаються розв'язувати проблеми громадян зусиллями самих громадян. За час після здобуття незалежності Україна пройшла значний шлях нарощування числа та вдосконалення якості різноманітних громадських спілок,асоціацій, фондів, інших добровільних організацій, що створюються з ініціативи громадян і входять до «третього сектора».

За темпами щорічного зростання кількості зареєстрованих громадських організацій, в 1999 р. в Україніналічувалосьблизько30 000 зареєстрованих громадських організацій, з яких понад 800 (біля 4%) мали загальноукраїнський статус. Це досить високий показник, особливо якщо врахувати, що станом на 1997 р. в Україні було зареєстровано 20 000 організацій, а у 1995 р. їх було усього 4 тисячі.

Водночас активність громадських організацій та їх вплив на суспільне життя і свідомість людей ще недостатні, а рівень правової захищеності індивідів і груп, які вони утворюють, далекий від бажаного. Засоби масової інформації, що мали б підвищувати рівень цієї захищеності, самі поки що потребують захисту. З цих причин не може нормально функціонувати «сфера відкритості», у якій формується громадська думка, здатність і готовність громадян до вирішення суспільних справ.

Адже шлях трансформації усіх перехідних суспільств є таким: від нових структур -- до нової культури, а далі -- через нову культуру до вдосконалення і розширення сфери пливу нових структур і до їх стабільного функціонування.

Завдяки приватній власності та новому законодавству стало можливим розвивати незалежні форми спілкування й співробітництва громадян, з ініціативи громадян створювати громадські організації та фонди, відкривати освітні установи, засновувати приватні засоби масової інформації, тобто творити інститути громадянського суспільства, що виникають і функціонують незалежно від держави. Значна частина людей здобула досвід участі в нових формах громадської роботи (благодійництво, неприбуткова економічна та інша діяльність, активний захист своїх прав) та в демократичному політичному процесі (вибори, референдуми, маніфестації, пікетування). Нове покоління громадян України, які вже навіть не уявляють, що ще якихось 15 років тому можна було «обирати» депутатів зі списку, в якому на одне місце пропонувалась одна кандидатура, або що за неприналежність до громадської організації - комсомолу -- молода людина могла, бути обмежена у своїх соціальних та інших правах.



РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

2.1 Поняття та ознаки громадянського суспільства

Суспільством можна назвати спільноту людей, яка створюється на засадах взаємних інтересів, взаємного співробітництва. Правда, не усяка сукупність людей, об'єднаних спільними інтересами, є суспільством. Студентів в аудиторії або глядачів у театрі також об'єднує спільний інтерес, але це не суспільство. Саме суспільство не є простою сукупністю індивідів, це соціальна система. У кожному суспільстві є свої суб'єкти соціального спілкування: особа, сім'я, стан, клас, група, нація, держава та ін. Суспільство -- складна динамічна система взаємозв'язків людей, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими, національними відносинами.

Громадянське суспільство -- система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім втручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку.

Не кожне суспільство можна назвати громадянським суспільством, тобто суспільством із достатньо розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами; незалежним від держави, але взаємодіючим із нею.

Можна сказати, що поняття «громадянське суспільство» є ще більш давнім аніж знання про політику. Згадки про громадянське суспільство, роздуми про його значення і призначення виникли ще дві з половиною тисячі літ тому назад.

Світові мислителі виражали свої думки стосовно поняття про громадянське суспільство по-різному:

Аристотель не виділяє державу з суспільства. В його вченні, як і в теорії Платона, мають місце тоталітарні тенденції: людина - частина держави, особисті інтереси підпорядковані суспільному благу.

Ніколо Макіавеллі вважав, що вищим втіленням людського духу є держава, а метою, значенням і щастям життя - служіння їй. Розрізняє поняття держави і громадянського суспільства, політичної і цивільної сфер.

Томас Гоббс в з одного боку він затверджує, що громадянське суспільство не зв'язано цивільними законами, звичаями, правом, тобто як би відокремлено від громадянського суспільства. З другого боку - він вважав, що держава, подібно біблійній істоті Левіафану, підпорядковує собі все і вся, і через поняття «громадянське суспільство» показує, що воно саме підкоряється державі.

Основоположник лібералізму Джон Локк вперше поставив особу вище за суспільство і державу, а свободу - вище за інші цінності. Активно використовуючи поняття «громадянське суспільство», він проголошує певною мірою примат громадянського суспільства над державою. Суспільство виникає до держави і важливіше, довговічніше за неї. Розпад держави не викличе розпаду суспільства, тоді як ніякій державі не встояти у разі руйнування суспільства.

Шарль Монтеск'є вслід за Локком розділяв суспільство і державу. Громадянське суспільство виникає до держави, яка і виростає з громадянського суспільства, щоб запобігти або нейтралізувати вороже відношення людей другові до друга. Жан-Жак Руссо також показує громадянське суспільство як суспільство, що перетворюється в державу, але тільки за допомогою суспільного договору. Він сформулював саме поняття громадянського суспільства.

Принципово новими положеннями збагатив розгляд проблеми громадянського суспільства німецький мислитель Г.Гегель, згідно якому:

• громадянське суспільство є сукупністю індивідів, що задовольняють за допомогою праці свої повсякденні потреби;

• основою громадянського суспільства є приватна власність;

• рушійною силою історичного прогресу є не громадянське суспільство, а держава, яка захищає людину від випадковостей, забезпечує справедливість і реалізує загальність інтересів;

• громадянське суспільство та індивід підпорядковані державі, бо саме воно інтегрує окремих індивідів і їх групи в органічну цілісність;

• небезпека існування всеосяжної держави полягає в тому, що воно поглинає громадянське суспільство і не прагне гарантувати громадянам їх права і свободи.

Гегель виділяє три прошарки у громадянському суспільстві:

• субстанціальний (до якого належать землероби - дворяни та селяни);

• промисловий (фабриканти, торговці, ремісники);

• загальний (чиновники).

Метою такого громадянського суспільства є лозунг «кожний для себе», а все інше для окремої людини -- ніщо. Тому таке суспільство -- це опосередкована працею система потреб, що ґрунтується на пануванні приватної власності та загальній формальній рівності людей. Як будь який феномен має позитивні та негативні аспекти, так і феномен громадянського суспільства має негативні та позитивні аспекти.

К.Маркс вказав на обмеженість концепції Гегеля про взаємостосунки громадянського суспільства і держави. Полемізуючи з Гегелем, він не протиставляв державу громадянському суспільству, але доводив, що державна влада не повинна нав'язувати свою волю останньому. Держава, здійснюючи владні функції, повинна спиратися на потреби та інтереси громадянського суспільства, розумно виражати і захищати їх, шукати варіанти зближення, подолання виникаючих суперечностей. Марксисти розглядали взаємини між державою і громадянським суспільством як відносини між публічною владою та індивідуальною свободою.

Сам термін «громадянське суспільство» використовується як в широкому, так і у вузькому значеннях. В широкому значенні громадянське суспільство включає всі соціальні структури і відносини, які безпосередньо не регулюються державою. Воно виникає і змінюється в ході природно-історичного розвитку як автономна, безпосередньо не залежна від держави сфера. При такому підході громадянське суспільство сумісно не тільки з демократією, але і авторитаризмом, і лише тоталітаризм означає його повне, а частіше часткове поглинання політичною владою.

У вузькому значенні - це суспільство на певному етапі свого розвитку, коли воно виступає соціально-економічною основою демократичної і правової держави. Сучасне розуміння громадянського суспільства в політології переважно виходить з цього вузького значення.

У сучасних поглядах на громадянське суспільство можна виділити такі моменти:

• по-перше, воно характеризується тим, що у ньому є місце як для консервативних, так і для радикальних сил, які виступають його необхідними компонентами;

• по-друге, відносним соціальним консенсусом за системою базових соціальних цінностей (права людини, демократія, плюралізм, правова держава, верховенство закону, власність, соціальна захищеність тощо);

• по-третє, діалогом різних політичних сил, спрямованих на підтримку, постійне відновлення, відтворення соціального консенсусу згідно із соціальними умовами, які змінюються.

Одна із задач громадянського суспільства полягає в регулюванні горизонтальних зв'язків, що повинно робитися з позиції доцільності.

Головні ознаки громадянського суспільства:

• розмежування компетенції держави і суспільства, незалежність інститутів громадянського суспільства від держави в рамках своєї компетенції;

• демократія і плюралізм в політичній сфері;

• ринкова економіка, основу якої складають недержавні підприємства;

• середній клас як соціальна основа громадянського суспільства;

• правова держава, пріоритет прав і свобод індивіда перед інтересами держави;

• ідеологічний і політичний плюралізм;

• свобода слова і засобів масової інформації.

Громадянське суспільство є системою, в якій переважають горизонтальні (невладні) зв'язки і відносини, що само організовується і само розвивається. В державі ж переважаючими є вертикальні зв'язки. В основі функціональної взаємодії громадянського суспільства і правової держави лежить принцип єдності і боротьби протилежностей. З одного боку, вони як би протистоять один одному, а з іншою - вони неможливі один без одного.

Отже, поняття «громадянське суспільство», як правило, використовується в зіставленні з поняттям «держава». Вони відображають різноманітні аспекти життя суспільства, протистоячі один одному.

До атрибутів громадянського суспільства науковці відносять наступне:

• наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, наслідком чого є формування сфери громадського (цивільного) життя і громадської думки;

• організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами;

• незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні;

• зорієнтована на громадські інтереси та публічну політичну діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри і співробітництва.

В сучасності громадянське суспільство розглядається як складна і багаторівнева система невладних зв'язків і структур. Вона включає: 1) всю сукупність між особових відносин, які розвиваються зовні кордонів і без втручання держави; 2) розгалужену систему незалежних від держави суспільних інститутів, що реалізовують повсякденні індивідуальні і колективні потреби. Оскільки повсякденні інтереси громадян нерівнозначні, остільки і сфери громадянського суспільства мають визначену підпорядкованість, яку можна виразити таким чином:

• перший рівень між особових взаємодій - базові (первинні, вітальні) потреби в їжі, одязі, житлі і т.д., забезпечуючи життєдіяльність індивідів. Вони задовольняються завдяки виробничим відносинам і реалізуються через такі суспільні інститути, як професійні, споживацькі та інші об'єднання та асоціації;

• другий рівень між особових взаємозв'язків - потреби в продовженні роду, здоров'ї, вихованні дітей, духовному вдосконаленні, інформації, спілкуванні, сексі і т.д., які реалізують комплекс соціокультурних відносин (включаючи релігійні, сімейно-шлюбні, етнічні та інші взаємодії) в рамках таких інститутів, як сім'я, церква, освітні і наукові установи, творчі союзу, спортивні суспільства і т.д.;

• третій, вищий рівень між особових відносин складають потреби в політичній участі, пов'язані з індивідуальним вибором на основі політичних переваг і ціннісних орієнтацій. Політичні переваги індивідів і груп реалізуються за допомогою груп інтересів, політичних партій, рухів і т.д.

Якщо розглянути сучасне громадянське суспільство в промислово розвинутих країнах світу, то воно виглядає як суспільство, що складається з величезного числа самостійно діючих груп людей, що мають різну спрямованість. Так, структура громадянського суспільства США є розгалуженою мережею різних добровільних асоціацій громадян, лобістських груп, муніципальних комун, добродійних фундацій, клубів по інтересах, творчих і кооперативних об'єднань, спортивних і інших суспільств, релігійних, суспільно-політичних і інших організацій і союзів. Ці самостійні, незалежні від держави суспільно-політичні інститути часом протистоять один одному, борючись за довір'я громадян, гостро критикують і викривають соціальне зло в політиці, економіці. моральності, в суспільному житті і на виробництві.

Також треба зазначити, що громадянське суспільство характеризується виконанням наступних функцій:

• самоорганізація громадського механізму для виконання суспільних справ;

• противага владним структурам, головного заборола проти можливих спроб узурпації влади;

• засіб соціалізації, що зменшує відчуженість індивідів та орієнтує їх на «суспільно корисні справи»;

• сприятливе суспільне середовище для поширення громадянської політичної культури і через неї -- для зміцнення демократичного ладу, надання процесові демократизації незворотного характеру.

Отже, що розвинутішим є громадянське суспільство, то легше громадянам захищати свої власні інтереси, тим більшими є їхні можливості щодо самореалізації в різних сферах суспільного життя і тим меншою є небезпека узурпації політичної влади тими чи іншими її органами чи окремими особами.

2.2 Конституційні основи існування громадянського суспільства

Існування громадянського суспільства має бути безпосередньо закріплене в Конституції, законах та нормативно правових актах. Тому вагомий вплив на розвиток громадянського суспільства в Украйні надало прийняття незалежності, затвердження конституції, та розвиток законодавчої бази країни що закріплювала основні громадянські права громадян.

Конституційний процес в Україні тривав порівняно довго -- він почався з прийняття Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. І завершився 28 червня 1996 р. ухваленням нової Конституції України. Конституція надає широкі гарантії прав і свобод людини і громадянина незалежно від походження, майнового стану, статі, раси, мови, релігії, політичних та інших переконань. В Конституції наголошується, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Ніхто з громадян не може бути примушений чинити те, що не передбачено законом. Гарантується право громадян на безпосереднє звернення до суду в разі порушення їхніх конституційних прав і свобод. Натомість, діяльність державних органів обмежується Конституцією та законами України, що відповідає принципам правової держави і залишає простір для громадської самодіяльності й ініціативи.

Ст. 15 Конституції стверджує, що «суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності», гарантує «свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України». Разом із ст. 34 та 35, які гарантують громадянам право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також на свободу світогляду і віросповідання, вона є конституційною підставою формування плюралістичного суспільства. Організаційне оформлення плюралізму через утворення громадянами партій та громадських організацій забезпечує ст. 36. Конкретизація відмінностей у структурі, способах утворення та функціях партій і громадських організацій міститься в законі «Про об'єднання громадян», який було прийнято ще в 1992 р. Ці питання конкретизуються і в інших законодавчих актах. Передбачалося прийняття окремих законів про оподаткування громадських об'єднань та про умови їх фінансової підтримки (спонсорами і державою) про спрощення процедури їх реєстрації.

Слід також відмітити, громадянське суспільство утворюють лише вільні та рівні індивіди та створені ними добровільні асоціації, зорієнтовані на громадські справи, а також вільна преса як засіб комунікації та самовираження.

При всьому розходженні сподівань і досягнень у становленні правових передумов формування громадянського суспільства, не можна недооцінювати значення нової Конституції та створення Конституційного суду -- з одного боку, законодавства про власність, підприємництво та інших соціально-економічних законів -- з іншого, для розвитку громадянського суспільства в Україні. По-новому були також врегульовані питання діяльності партій та громадських організацій: ліквідована однопартійність, прийнято Закон про громадські прийнято Закон про громадські об'єднання; про партії; про відносини держави і церкви; діє низка законів про пресу та інші ЗМІ; про вибори.



РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Однією з головних умов забезпечення соціально-політичної стабільності є належний розвиток громадянського суспільства. Саме тому згідно із Законом України “Про основи національної безпеки України” створення громадянського суспільства віднесено до пріоритетних національних інтересів. Це означає, що розв'язання проблеми інтенсифікації процесів його становлення як одного із ключових чинників забезпечення суспільно-політичної стабільності є досить актуальним завданням, на що звертає увагу чимало дослідників.

Оскільки держава - форма політичної організації суспільства, то поняття “держава” та “громадянське суспільство” немовби поділяють цілісний соціальний організм на дві взаємопов'язані сфери суспільного життя - політичну та соціальну.

В умовах громадянського суспільства можна виділити низку основних принципів, які характерні у ставленні до індивіда: усі члени суспільства рівні перед законом; усі члени суспільства мають рівні можливості для реалізації своїх цілей; кожен член суспільства має право вибору при вирішенні будь-яких питань, що стосуються його особисто; чим більшої кількості індивідів стосується рішення, тим менше воно залежить від дій окремої особи; рішення загальної компетенції приймаються за участю всіх сторін; рішення про делегування влади приймаються з найбільшою демократичністю.

Українська реальність дає аж занадто велику кількість порушень конституційних прав і свобод людини в Україні. Серед них навіть порушення фундаментальних природних прав людини. Якщо при цьому врахувати політичну, етнічну, конфесійну та соціальну роздробленість українського суспільства, що об'єктивно призводить до все корпоративних вимог окремих груп населення, то стає цілком очевидним, що саме дієздатні інститути громадянського суспільства мають стати на заваді можливого згубного внутрішнього розколу держави.

Відсутність надійного правозахисного механізму призводить до того, що населення починає орієнтуватися на неконституційні способи захисту своїх прав та свобод. Стали звичним явищем мітинги, страйки, пікетування адміністративних будівель, голодування. Всі ці обставини безпосередньо впливають на соціальне самопочуття суспільства та значною мірою визначають суспільно-політичну стабільність у державі.

Загальновідомо, що діяльність індивідів, які переслідують особисті інтереси та цілі, утворюють основну сторону буття. Інша сторона - спільний інтерес, що має об'єктивну основу. Її суть у взаємозалежності людей внаслідок розподілу праці, потреби в спілкуванні, в соціальному захисті та допомозі, у соціальних гарантіях, вирішенні більш складних завдань, які перевершують індивідуальні можливості людини. Особливе значення має більш справедливий розподіл національного доходу, підвищення можливостей для освіти, соціального забезпечення тощо, оскільки посилення соціальної нерівності буде призводити до подальшого посилення соціально-політичної напруженості.

Таким чином, суб'єктом і базисом демократичної держави та її ідеології є громадянське суспільство. Тому за його відсутності демократичний устрій дослідники цілком обґрунтовано характеризують як квазідемократичний. Тому формування громадянського суспільства можна розглядати як одну з передумов забезпечення соціально-політичної стабільності, а отже і національної безпеки України. Проте практична реалізація цього завдання перебуває не на належному рівні.

Найбільш актуальні проблемні питання формування громадянського суспільства можна умовно поділити на дві групи: неухильне забезпечення прав і свобод людини та вдосконалення механізмів формування і функціонування вказаного суспільства.

Сьогодні в розвинених країнах світу інвестиції в людину, освіту, науку, культуру людського спілкування, дозвілля тощо стають пріоритетними порівняно з інвестиціями у промислове виробництво. В умовах глобалізації необхідність підвищення ефективності функціонування політичних структур, державних інститутів, загалом системи державного управління зумовлені потребами більш високого рівня організації управління суспільними процесами.

У цілому ж є всі підстави стверджувати, що сукупність проблем, з якими стикнулась Україна на шляху державного і суспільного будівництва, виявились більш складними, ніж це уявлялося в 1991 р., на момент набуття нею статусу незалежної держави. Вказані проблеми значною мірою зумовлені складністю завдання кардинального та всебічного реформування України у всіх сферах суспільного життя, вирішити яке у відносно короткі терміни і безболісно принципово неможливо.

Результати внутрішньополітичного, економічного, гуманітарного реформування, на жаль, поки що не справляють довгострокового, позитивного впливу на суспільне життя. Чи найголовнішою причиною є відсутність чітко визначеної стратегічної мети та духовно-ціннісних орієнтирів у процесі державного будівництва, які здатні трансформуватися в домінантну систему духовно-ціннісних координат переважаючої більшості населення України.

Яскравим підтвердженням справедливості сказаного є глибока суспільно-політична криза восени 2004 р., що завершилася так званою “помаранчевою революцією”. Вона фактично розколола українське суспільство на дві половини і породила реальну загрозу громадянської війни та розпаду держави принаймні на дві частини.

Очевидно, причини та наслідки вказаної революції ще очікують ґрунтовного наукового дослідження. Але не може бути сумніву, що будь-яка держава об'єктивно зацікавлена в соціально-політичній стабільності і що одним з ключових чинників її забезпечення є належний розвиток громадянського суспільства.

Існує два можливих, але принципово відмінних методи досягнення соціально-політичній стабільності, які значною мірою залежать від сутнісної основи організації державної влади. В умовах тоталітарної держави - це метод послідовного силового тиску на суспільство. Якщо ж це демократична країна, то соціально-політична стабільність досягається завдяки підвищенню рівня соціальної однорідності суспільства.

Проте будь-який силовий тиск з боку органів державної влади неминуче породжує протидію, яка рано чи пізно призводить до соціально-політичної деструкції соціального організму, сепаратизму тощо, тобто до сукупності реальних загроз національній безпеці. Очевидно, рівень вказаних загроз залежить від чисельності вказаних прошарків. Для умов України він може бути досить високим, як показав перебіг і результати виборів Президента України у 2004 р.

Отже, в Україні сьогодні відбувається поступовий процес становлення громадянського суспільства, який ще дуже далекий від завершення. Чисельні міністерства, відомства, комітети, підкомітети комісії і т.д. поки що демонструють неспроможність вивести країну із системної кризи, а тому зрозумілим є динамічний процес відчуження громадян від держави, влади і політики. За висновками вітчизняних політологів і соціологів, Україна є лідером серед постсоціалістичних європейських держав за рівнем недовіри населення владним структурам. Нерозвиненість громадянського суспільства в Україні простежується у загрозливо низькому ріні замученості громадян до організованої громадсько-політичної діяльності і дуже низькому рівні політичної ефективності, що пов'язано із слабким розвитком правової системи у державі і правової свідомості у людей. Для становлення громадянського суспільства в Україні необхідною є реструктуризація українського суспільства. До тенденцій трансформації соціальної структури нашої держави можна віднести фактичну відсутність середнього класу й значного поступу в його формуванні, люмпенізацію численних верств населення, появу нових власників, поляризацію багатства і бідності, збереження старою номенклатурою своїх позицій. Понад 85 відсотків населення Україні займають положення нижче середнього класу й існує в умовах крайньої невизначеності та невпевненості. Чинниками формування в Україні громадянського суспільства є вільні та альтернативні політичні вибори, референдуми, незалежні (насамперед, від органів влади) засоби масової інформації, розвиток місцевого самоврядування, політичні партії, здатні репрезентувати групові інтереси, наявність ринкових відносин і економічного плюралізму.

Загалом, виконаний аналіз літературних джерел дозволяє дійти висновку, що серед найбільш важливих напрямів подальшого формування громадянського суспільства в Україні, слід виділити:

• подальше реформування політичної системи;

• реформування державної служби;

• дослідження політико-правових та економічних аспектів взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства і втілення їх результатів у практику державотворення;

• вивчення методологічних основ формування політичної нації та втілення їх результатів у практичну діяльність органів державної влади;

• встановлення закономірностей формування громадянського суспільства з урахування культурно-історичних та соціально-економічних особливостей розвитку українського суспільства;

• обґрунтування системи індикаторів (показників), які б дозволяли здійснювати моніторинг процесу формування та функціонування громадянського суспільства і на його основі розробляти практичні рекомендації щодо підвищення його ефективності;

• комплексне дослідження впливу процесів глобалізації на формування інститутів громадянського суспільства в Україні та його врахування у практичній діяльності органів державного управління.

Втілення в життя вказаної ідеології фактично є необхідною і достатньою умовою забезпечення прав і свобод людини, подолання поки що значною мірою неупорядкованих взаємовідносин між індивідом і суспільством та суспільством і державою шляхом встановлення й суворого дотримання законів, що, у свою чергу, сприятиме соціально-політичній стабільності в Україні.



ВИСНОВОК

Громадянське суспільство вкрай необхідне для утвердження демократичного врядування в будь-якій країні.

Чим більшого розвитку набуває громадянське суспільство, тим легше громадянам захищати свої інтереси, тим більшими стають їхні можливості щодо самореалізації в різних сферах суспільного життя і тим меншою є небезпека узурпації політичної влади тими чи іншими її органами або окремими особами. Відстоюючи матеріальну і духовну незалежність людини від держави, домагаючись правової гарантії такої незалежності, захисту приватних і суспільних інтересів людей, громадянське суспільство активно сприяє процесам політичної демократизації, набуття державою ознак держави правової. Рівновага між громадянським суспільством і державою є важливим фактором стабільного демократичного розвитку, а порушення її веде до гіпертрофії владних структур, відчуженості та політичного безсилля народу.

Але, з іншого боку, громадянське суспільство залежить від держави і не може набути розвинених форм в умовах політичної нестабільності, насильства й тиранії. Тому зворотній зв'язок у стосунках громадянського суспільства і правової держави - дуже важливий. Визнаючи автономність громадянського суспільства, правова держава має реагувати на запити і потреби асоційованого громадянства, видавати відповідні законодавчі акти та слідкувати за їх виконанням, іншими словами, вона повинна створити ситуацію правової захищеності громадян, сформувати сприятливе правове поле для діяльності створюваних ними громадських інститутів. “Захищеність конституційних прав є фундаментальною умовою автономності громадянського суспільства і забором проти беззаконного правління”.

Теорія громадянського суспільства, досвід його розвитку в інших країнах, безперечно, має велике значення для України. Ставши на шлях демократичного розвитку, українське суспільство має

· подолати недовіру до влади й відчуження значної частини українського народу від громадського життя й політики;

· позбутися тоталітарних стереотипів у його свідомості;

· використати засоби громадянського суспільства для зменшення всевладдя державних чиновників і для того, щоб формально демократичні інститути влади почали керуватися принципами демократії на практиці.

Тобто для того щоб в Україні громадянське суспільство набуло ефективного розвитку повинне бути відповідне забезпечення з боку держави в особі її представницьких органів, на які покладаються функції забезпечення стабільності в державі та підтримання позитивного розвитку в кожній сфері суспільного життя.

Громадянське суспільство - це сфера взаємодії індивідів і тих груп та організацій, які вони утворюють. Однією з цілей взаємодії є формулювання, висловлення і захист індивідами та їх об'єднаннями своїх інтересів. Це той зріз суспільних відносин, коли громадські організації виступають як групи інтересів, що є посередниками в стосунках індивідів з владою та рештою суспільства.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст.141.

2. Закон України Про основи національної безпеки України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 39, ст.351

3. Закон України Про об'єднання громадян ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 34, ст.504 )

4. Калініченко М. Влада громадянського суспільства/М. Калініченко -- Суми: Університетська книга, 2006. -- 174 с.

5. Карася А.Громадянське суспільство як здійснення свободи. Центрально-східноєвропейський досвід : Збірник наукових праць; Львівський національний університет. Філософський фак. -- Львів, 1999. -- 384с

6. Кін Джон. Громадянське суспільство: старі образи, нове бачення/Олександр Гриценко (пер.з англ.). -- К. : К. І. С., 2000. -- 191с.

7. Кириченко С. О. Громадянське суспільство і правова держава: поняття та зміст/С. О. Кириченко. -- К. : Логос, 1999. -- 47с.

8. Колодій А. Ф. Історична еволюція громадянського суспільства та уявлень про нього /А. Ф. Колодій//Електронний незалежний культурологічний часопис «Ї». -- 2001. -- № 21 -- С. 23-42.

9. Колодій А.Ф. Основи демократії: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ за заг. ред., -- К. видавництво Ай-Бі, 2002 -- 684 с.

10. Кудряченка А.І. Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії : монографія/ Київ : НІСД, 2007. -- 396с.

11. Левенець Ю. А. Держава у просторі громадянського суспільства/НАН України. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень/Ю. А. Левенець -- К.: Освітня книга, 2006. -- 272 с.

12. Макєєв С., Надточій А. Політична соціалізація в пострадянській Україні // Політична думка. -- 1997. -- № 1.- С.22-30.

13. Піча В. М. Політологія. Підручник для студентів вищих закладів освіти 5-те видання, виправлене і доповнене/В. М. Піча, Н. М. Хома. -- Львів: видавництво Магнолія Плюс, 2006 -- 304 с.

14. Політологічний енциклопедичний словник: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів -- К.: Генеза, 1997. -- 400 с.

15. РудичФ. М. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку/за заг. ред.-- К.: Парламентське видавництво, 2006 -- 412 с.

16. Ситник П. К. Громадянське суспільство і держава: особливості їх взаємодії/П. К. Ситник//Національна безпека України/Корпорація Медіа-Трейдінг. -- Київ, 2004. -- № 1/2. -- С. 50-53.

17. Фергюсон А. Опыт истории гражданського общества/Пер. с англ. И. И. Мюрберг; Под ред. М. А. Абрамова. -- М.: РОССПЭН, 2000. -- 389 с.

18. Цвих В. Ф. Профспілки в громадянському суспільстві: теорія, методологія, практика: Монографія/В. Ф. Цвих. -- К.: ВПУ Київський університет, 2002 -- 376 с.

19. Чувардинський О. Історична рефлексія поняття «громадянське суспільство» та його філософська еволюція//Політичний менеджмент -- 2006 -- № 3(18) -- С. 69-75.

20. Шляхтун П. П. Конституційне право. Словник термінів/П. П. Шляхтун -- К.: Либідь,- 2005-568 с

...