Правове забезпечення розвитку особистих селянських господарств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.06 - земельне право; аграрне право;

екологічне право; природоресурсове право

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

ХВАСЕНКО АНДРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

Харків -- 2002

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Особливістю даного дослідження є майже цілковита відсутність комплексних досліджень питань правового забезпечення розвитку і діяльності особистих селянських господарств в умовах ринкової економіки. Саме ці причини обумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Актуальність теми. На сучасному етапі переходу до ринкових аграрних відносин відбувається відновлення інституту права приватної власності на землю і іншу нерухомість, встановлення рівноправності усіх форм власності і різних організаційно-правових форм господарювання на землі, створення приватного сектору економіки в агропромисловому комплексі (АПК).

Конституція України остаточно закріпила право приватної власності та її рівноправність серед інших форм власності.

Подальший розвиток аграрного законодавства пов'язаний з переведенням аграрної економіки на ринкові умови господарювання, з створенням стабільної нормативної бази розвитку і діяльності особистих селянських господарств (ОСГ), як приватного сектору економіки в АПК.

В своїй діяльності ОСГ використовують об'єкти приватної власності -- землю, майно. Створення і функціонування ОСГ безпосередньо пов'язані із використанням земель сільськогосподавського призначення -- як засобу виробництва для вирішення продовольчої проблеми.

В останні роки виробництво аграрної продукції в значній частині цих господарств набуває товарної спрямованності. Тому аграрною реформою передбачено посилення цього сектора виробництва.

В зв'язку з цим прискорення процесу виділення землі в приватну власність громадян для ведення особистого господарства дає позитивні результати. В особистих господарствах громадян збільшуються обсяги виробництва сільськогосподарської продукції. Їх діяльність в сучасних умовах компенсує спад виробництва окремих видів аграрної продукції у великих сільськогосподарських підприємствах, безробітним селянам забезпечує заробіток.

У зв'язку з цим особливої актуальності набула проблема правового забезпечення розвитку і діяльності особистих сельянських господарств. З'явилася потреба у виявленні та аналізі особливостей правової регламентації їх діяльності, у визначенні правового статусу особистого селянскького господарства, його функцій, правового режиму об'єктів права власності громадян, що ведуть ці господарства, а також в аналізі відносин ОСГ з сільськогосподарськими та іншими підприємствами і організаціями.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого у межах державної цільової комплексної програми “Удосконалення господарських відносин в умовах ринокової економіки. (Економічно-правовий аспект)” (державна реєстрація № 0186.0.070869).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є виявлення особливостей і закономірностей правового регулювання суспільних відносин, що складаються при здійсненні господарської діяльності ОСГ в сучасних умовах та розробка рекомендацій для подальшого удосконалення аграрного законодавства України у цій сфері.

Відповідно для досягнення поставленої мети визначені основні завдання дисертаційного дослідження:

- проаналізувати чинне законодавство України у сфері правового забезпечення розвитку і діяльності особистих селянських господарств в умовах ринкової економіки, а також практику його застосування, зумовлену специфікою сільськогосподарського виробництва;

- з'ясувати специфічні юридичні ознаки та визначити поняття особистого селянського господарства;

- розкрити особливості функціонування особистих селянських господарств;

- дати всебічну правову хактеристику діяльності ОСГ в умовах переходу до ринкових аграрних відносин;

- визначити правові чинники, що сприяють веденню громадянами особистих господарств в сучасних умовах, розвитку цих господарств в подальшому;

- дослідити і визначити правовий режим земельних ділянок, що надаються громадянам для ведення особистого господарства, і майна громадян, яке використовується при веденні ОСГ;

- дати детальну характеристику правових засад господарських відносин особистих селянських господарств з аграрними та іншими підприємствами і організаціями;

- розробити рекомендації з удосконалення законодавства, що регулює суспільні відносини у сфері здійснення господарської діяльності ОСГ, з метою підвищення її ефективності.

Об'єктом дослідження виступають деякі положення Конституції України, аграрне, земельне, цивільне, сімейне та інше законодавство України, що регулює діяльність громадян щодо ведення особистого господарства, практика застосування його у даній сфері, а також відповідне законодавство деяких зарубіжних країн.

Предметом дослідження є урегульовані нормами права суспільні відносини за участю громадян щодо ведення особистого господарства, в тому числі у сфері виробництва товарної аграрної продукції та її реалізації.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження виконано з використанням сукупності методів наукового дослідження, що застосовуються в юридичній науці, а також окремих методів і прийомів наукового пізнання, таких як порівняльно-правовий (порівняльний аналіз окремих положень нормативно-правових актів України і деяких інших зарубіжних країн, що регулюють суспільні відносини у сфері здійснення громадянами господарської діяльності щодо ведення особистих господарств); системно-функціональний (вивчення правових засобів підвищення ефективності господарської діяльності ОСГ і засобів стимулювання цієї діяльності у сукупності та взаємозв'язку); історико-правовий (етапи і тенденція розвитку особистих господарств громадян); формально-юридичний (аналіз положень нормативно-правових актів України, Російської Федерації тощо); економіко-правовий (дослідження економічних функцій особистих господарств); статистичний (аналіз статистичних даних) та ін.

Теоретична основа дослідження. Сформульовані у дисертації теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження грунтуються на працях українських і російських вчених-юристів радянського і сучасного періодів в галузі аграрного, земельного, цивільного, сімейного та загальної теорії права: С. С. Алєксєєва, Г. Ю. Бистрова, Ц. В. Бичкової, В. В. Гречка, М. С. Гудзенка, Г. С. Демидової, І. В. Жилінкової, М. І. Козиря, В. М. Корельського, Л. В. Малюка, В. П. Маслова, М. І. Матузова, В. Д. Перевалова, О. О. Погрібного, Т. П. Проценкової, В. І. Семчика, А. М. Статівки, Н. І.Титової, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, В. В. Устюкової, Р. О. Халфінової, В. З. Янчука, В. В. Янчука та ін. В дисертаційній роботі використані також праці деяких економістів.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що виконана робота є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням теоретичних проблем правового забезпечення розвитку і діяльності особистих селянських господарств в умовах розвитку ринкових аграрних відносин. До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести:

1. Обгрунтувано необхідність подальшого розвитку ОСГ, особливо товарної спрямованості на сучасному етапі реформування сільського господарства як складової АПК України;

2. Визначено два основних етапи становлення і розвитку ОСГ в процесі реформування сільського господарства в умовах незалежності України: перший -- початок і середина 90-х років -- етап розвитку і функціонування особистих господарств громадян споживчої направленості на основі приватної власності на землю та майно; другий -- з середини 90-х років -- дотепер -- період активного розвитку ОСГ товарної спряваності, що формують малий та середній бізнес на селі;

3. Вперше визначено поняття ОСГ як особливої форми організації за власної ініціативи господарської і особистої трудової діяльності громадян і членів їхніх сімей, з використанням об'єктів права власності, пов'язаних з виробництвом аграрної продукції, самостійним розпорядженням нею, одержанням доходів, що є основним джерелом для громадян, не зайнятих у суспільному виробництві, і додатковим -- для тих, що знаходяться в трудових або членських відносинах з підприємствами, організаціями, установами або мають право на отримання пенсії і іншої соціальної допомоги з метою задоволення матеріальних і духовних потреб, а також відплатним користуванням наданих їм послуг фізичними, юридичними особами і державою;

4. Визначені функції особистих селянських господарств в сучасних умовах (економічні, соціальні);

5. Дістало подальший розвиток визначення чинників, що сприяють введенню і розвитку ОСГ (економічний, соціальний, політичний);

6. Вперше обгрунтовано положення про те, що в залежності від мотиваційних ознак, тобто основної мети ведення ОСГ, розмірів і структури виробництва, доцільним є функціонування двох типів господарств: споживчих, основною метою ведення яких є задоволення особистих потреб громадян у вирощенні продукції, це, як правило, натуральні і низькотоварні господарства з простим типом відтворення, що реалізують періодично і в основному лишки аграрної продукції, і товарних, що спеціалізуються на виробництві аграрної продукції і систематично орієнтуються на ринок її збуту, які є суб'єктами аграрних відносин товарно-грошового характеру;

7. Доопрацьовано визначення поняття правового режиму земельних ділянок, що надаються громадянам для ведення особистого господарства, як законодавчо встановленого порядку і умов використання громадянами на праві власності, праві користування, оренди земельних ділянок як сільськогосподарського так і іншого призначення для виробництва аграрної продукції, сінокосіння і випасання худоби, а також обмежень відповідно до мети, для якої надано земельну ділянку;

8. Обгрунтовано необхідність удосконалення законодавства, що регулює суспільні відносини у сфері здійснення господарської діяльності громадянами у ОСГ та підвищення її ефективності, прийняття закону “Про особисте селянське господарство”, закріплення в нормативних актах положень щодо надання допомоги громадянам у веденні особистого господарства, розробки рекомендаційних договорів на вирощування та закупівлю окремих видів товарної аграрної продукції у ОСГ.

Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у тому, що теоретичні і практичні рекомендації, сформульовані у дисертації, можуть бути використані при розробці та удосконаленні законодавства, що визначає правове становище ОСГ, регламентує його господарську діяльність.

Основні положення наукової роботи можуть бути застосовані також при підготовці підручників, навчальних посібників, курсів лекцій з “Аграрного права”, спецкурсу “Підприємництво в сільському господарстві”, методичних рекомендацій для студентів юридичних навчальних закладів, викладанні курсу аграрного права. Деякі сформульовані у дисертації положення мають дискусійний характер і можуть стати базою для подальших наукових досліджень у цій галузі.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Свої погляди з деяких проблем дисертації автор опублікував у статтях та доповідав на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Стан земельних ресурсів в Україні: проблеми, шляхи вирішення” (м. Харків, 2001 р.) і на 2-ій міжнародній науково-практичній конференції “Екологія і техногенна безпека” (м. Харків, 2002 р.). Результати проведеного дослідження використовуються у навчальному процесі під час проведення практичних занять зі студентами з курсу “Аграрне право” та спецкурсу “Підприємництво в сільському господарстві”.

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення у трьох наукових статтях у фахових виданнях та двох тезах наукових повідомлень.

Структура дисертації визначається метою та завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають 6 підрозділів, висновку та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 193 сторінки, з них основний текст -- 173 сторінки. Список використаних джерел містить 228 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність та ступінь розробки проблеми, визначаються мета та задачі дослідження, його методологічна і теоретична основа, розкривається практичне і теоретичне значення роботи, її новизна, формулюються основні положення, що виносяться на захист.

Розділ 1 “Особисті селянські господарства в системі аграрного виробництва” складається з двох підрозділів, присвячених детальній характеристиці поняття особистого селянського господарства, їхнього соціально-економічного значення в умовах становлення ринкових відносин та аналізу правової основи господарської діяльності даних господарств.

У підрозділі 1.1. “Поняття особистого селянського господарства” зазначається, що оскільки в сучасних умовах реформування аграрного сектора економіки веденню громадянами особистого господарства надається все більшого значення, то це потребує чіткого визначення його основних ознак, що дозволило б сформулювати загальне юридичне поняття ОСГ -- теоретичну основу для удосконалення правового регулювання цього виду аграрних відносин.

В цьому підрозділі проаналізовано окремі наукові підходи щодо визначення поняття особистого господарства. Розглянуто особливості господарської діяльності цих господарств, що зумовлені специфікою аграрного виробництва. Серед них: залежність від природно-кліматичних умов, місцевих особливостей (структури сільськогосподарських угідь, родючості грунтів та ін.), від біологічного циклу розвитку тварин і рослин (оскільки виробництво аграрної продукції значною мірою пов'язане з живими організмами: рослинництво, тваринництво та ін.), сезонності виробництва та деяких інших чинників.

Розглянуто основні вимоги до діяльності ОСГ. Суттєвою вадою у правовому забезпеченні діяльності особистих селянських господарств є відсутність спеціального нормативного акту, що регламентував би організацію та функціонування цих господарств. Дисертантом пропонується прийняття закону “Про особисте селянське господарство”. Норми цього закону повинні закріпити правове становище даного господарства, умови, права і обов'язки громадян по його веденню, врегулювати питання трудової діяльності в ОСГ, соціального страхування, пенсійного забезпечення, сплати податків, передбачити державну і іншу допомогу громадянам при веденні ОСГ. Ці норми складуть інститут правового регулювання ОСГ аграрного права України.

В цьому законі пропонується закріпити загальне юридичне визначення ОСГ, а саме - особисте селянське господарство - це особлива форма організації за власної ініціативи господарської і особистої трудової діяльності громадян і членів їхніх сімей, з використанням об'єктів права власності, для виробництва аграрної продукції з метою задоволення власних потреб та одержання доходів.

У підрозділі 1.2. “Соціально-економічне значення розвитку особистих селянських господарств” аналізується розвиток законодавства про особисте селянське господарство громадян на протязі останніх 10 років з часу проголошення Україною незалежності. В ньому відмічаються два етапи.

Перший етап -- з початку і до середини 90-х років. Законодавство цього періоду (Закон України від 7 лютого 1991 р. “Про власність”, Постанова Верховної Ради України від 13 березня 1992 р. “Про прискорення земельної реформи і приватизації землі”, Декрет Кабінета Міністрів України від 26 грудня 1992 р. “Про приватизацію земельних ділянок”, Земельний кодекс України (1992 р.) та ін.) закріпило право ведення особистого господарства на основі приватної власності на земельну ділянку, надану громадянам для цієї мети, а також на майно, що використовується при цьому. Разом з тим, ці господарства залишались підсобними, оскільки ця форма господарювання мала тільки допоміжний характер у формуванні бюджету сільської сім'ї, що складався в основному із доходів від праці в великих сільськогосподарських підприємствах.

Враховуючи важливу роль особистих господарств громадян у формуванні державних ресурсів сільськогосподарської продукції і сировини та забезпечення населення продуктами харчування, а також з метою створення рівних умов для розвитку приватного і суспільного секторів аграрного виробництва, Кабінет Міністрів України 31 травня 1995 р. прийняв постанову “Про додаткові заходи щодо розвитку підсобних господарств громадян і селянських (фермерських) господарств”. З прийняттям цієї постанови було покладено початок другому етапу розвитку особистих господарств громадян, що характеризується товарною спрямованістю останніх.

Важливою віхою в розвитку особистих господарств на цьому етапі став Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”. З його прийняттям селяни одержали можливість збільшити розміри земельних ділянок і розширити особисті господарства громадян за рахунок майна, отриманого при виході із колективних сільськогосподарських підприємств.

Ведення громадянами особистих господарств продемонструвало їх “живучість”, економічну доцільність, а також адаптацію до ринкових умов. Дані господарства стають рівноправною формою господарювання. На думку автора, в залежності від мотиваційних ознак, тобто основної мети ведення ОСГ, розмірів і структури виробництва слід розрізняти два типи господарств: перший - споживчі, основною метою ведення яких є задоволення особистих потреб у вирощеній продукції. Це натуральні і низькотоварні господавства з простим типом відтворення, що реалізують періодично залишки виробленої продукції. Другий тип ОСГ - товарні, монокультурні, що спеціалізуються на виробництві певних видів аграрної продукції і систематично орієнтуються на ринок збуту. Вони є суб'єктами аграрних відносин ринкового характеру, діяльність яких підпадає під ознаки підприємництва, (ст. 1 Закону України “Про підприємництво”). Всього в Україні таких господарств нараховується більше 500 тисяч. Саме цей тип ОСГ є вдалою перехідною формою для створення селянських (фермерських) господарств.

В цьому підрозділі детально проаналізовано і визначено функції ОСГ в сучасних умовах, в залежності від завдань, що вирішуються цими господарствами: а) економічні - отримання найбільшої кількості аграрної продукції з одиниці земельної ділянки або голови продуктивної худоби; отримання товарної аграрної продукції високої якості завдяки застосуванню особистої праці громадян, що ведуть ОСГ; ефективне використання і підвищення якості земельних ділянок, що є власністю селян; економне використання фінансових і матеріальних коштів на будівництво господарських будівель, споруд, приміщень для утримання худоби і птиці, сховищ; виробництво аграрної продукції, яку за існуючими технологіями економічно невигідно вирощувати в умовах великих господарств; зберєжєння продуктивності земель сільськогосподарського призначення; б) соціальні - використання в інтересах суспільства трудових ресурсів, що не зайняті в великому виробництві внаслідок скорочення робочих місць; підвищення соціальної значущості праці селян, що ведуть ОСГ, а також прищеплення їм навиків сучасних аграрних підприємців; систематичне трудове виховання та формування поваги до сільськогосподарської праці підростаючого покоління; формування ощадливого господарського ставлення до землі і до природи сільських трудівників; підвищення рівня їх професійної орієнтації.

Обґрунтовується висновок про те, що немає підстав говорити про зникнення або втрату соціально-економічного значення ОСГ в умовах переходу до ринкової економіки і в найближчу перспективу. Навпаки, ринок активізує діяльність громадян по веденню особистих господарств, які керуються своїми інтересами і вигодою. Зазначається, що на активну діяльність громадян по веденню особистих господарств впливають такі чинники: а) економічний. В основі такої діяльності лежить необхідність в задоволенні як індивідуальних, так і суспільних потреб в аграрній продукції. Внаслідок цього формується основа для малого і середнього бізнесу на селі; б) соціальний, ОСГ займає важливе місце у вирішенні соціальних проблем у суспільстві. Безпосередня участь селян в діяльності ОСГ сприяє розвитку у них почуття господаря, особистої відповідальності за результати своєї праці.

РОЗДІЛ 2 “ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ОБ'ЄКТІВ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ГРОМАДЯН, ЩО ВЕДУТЬ ОСОБИСТЕ СЕЛЯНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “ Правовий режим земельних ділянок особистих селянських господарств” наголошується на тому, що оскільки створення і подальша діяльність ОСГ безпосередньо пов'язана з земельними відносинами, а ст. ст. 22, 23 Земельного кодексу України закріпили цільове використання земель сільськогосподарського призначення, що передаються у власність, користування або в оренду громадянам для ведення ОСГ, необхідно назву ст. 33 привести у відповідність до її змісту. З назви випливає, що носієм земельних прав є ОСГ, а у змісті зазначеної статті мова йде про те, що громадяни мають право власності, користування або оренди земельних ділянок для ведення особистого господарства. Отже саме громадяни є носієм земельних прав. З метою усунення цієї неточності, пропонується ст. 33 Земельного кодексу України назвати “Земельні ділянки громадян, що ведуть особисте селянське господарство”. Ними можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біпатриди. Виходячи з аналізу положень законодавства України (Конституції України, ЗК України), обґрунтовується висновок про те, що залежно від громадянства слід розмежовувати легальні форми виникнення земельної правосуб'єктності цих фізичних осіб і форми закріплення їхніх прав на земельні ділянки. Громадяни України мають право отримувати земельні ділянки для ведення ОСГ на праві власності, користування (строкове, безстрокове), в тому числі і на умовах оренди, іноземні громадяни і особи без громадянства, біпатриди мають право отримати земельні ділянки для ведення ОСГ тільки на умовах користування (постійне, строкове) і на умовах оренди.

Залежно від громадянства, а також бажання фізичних осіб земельна правосуб'єктність виникає для громадян України за наявності у них Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку. Громадяни України, що мають земельні ділянки у користуванні, -- за наявності Державного акту на право постійного користування чи договору оренди.

З огляду на це, у роботі пропонується під правовим режимом земельних ділянок, що надаються громадянам для ведення ОСГ, розуміти як законодавчо встановлений порядок і умови надання їм на праві приватної власності, користування чи оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для вирощування аграрної продукції, випасання худоби, сінокосіння з визначенням прав і покладанням на них обов'язків відповідно до мети, для якої надано земельну ділянку.

Щодо обмежень прав власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що надані їм для ведення ОСГ. Пропонується, що оскільки в Земельному кодексі України відсутні окремо закріплені обмеження права приватної власності і користування земельними ділянками громадян, що ведуть ОСГ, в ст. 33 ЗК України або в майбутньому законі “Про особисте селянське господарство”, закріпити норму про конкретні обмеження.

У підрозділі 2.2 “Правовий режим земельних ділянок, що надані громадянам для сінокосіння і випасання худоби” аналізуються законодавчі приписи щодо земельних ділянок, що надаються для сінокосіння і випасання худоби громадянам, які ведуть особисте господарство. Вони є самостійними об'єктами права власності, користування, в тому числі і на умовах оренди. Це право громадян може бути реалізовано за рахунок земель державної комунальної і приватної власності.

Земельні ділянки для випасання худоби і сінокосіння відносяться до категорії сільськогосподарських земель (ст. 22 Земельного кодексу). Згідно зі ст. 34 ЗК України землі для сінокосіння і випасання худоби громадяни можуть орендувати. В данному випадку громадяни користуються такими земельними ділянками індивідуально, виступають первинними землекористувачами в якості орендарів. Органи виконавчої влади можуть створювати своїм рішенням на землях, що знаходяться в державній або комунальній власності, громадські пасовища і сінокоси. В цих випадках громадяни, що ведуть ОСГ, можуть отримати землю в колективне користування. Використання землі для сінокосіння і випасання худоби здійснюється за узгодженністю з органом місцевого самоврядування.

У випадках, коли громадянину надається в користування індивідуальне пасовище, право користування земельною ділянкою згідно з законодавством виникає у громадянина після встановлення меж такої ділянки і отриманням документів, що підтверджують це право. Таким документом є договір оренди, форму і порядок реєстрації якого встановив Кабінет Міністрів України. Використання пасовища в терміни і на умовах, що не застережені в договорі, повинно розглядатися як правопорушення.

На підставі зазначеного аналізу автор робить висновки про те, що сінокосіння і випасання худоби може здійснюватися на землях лісного фонду, якщо це не заподіє шкоди лісу. З цією метою не виключається надання земельних ділянок водно-болотних угідь, які згідно зі ст. 16 ЗК України не є землями лісного і водного фонду, а відносяться до земель іншого природоохоронного призначення.

У дисертації пропонується на визначених умовах надавати для сінокосіння і випасання худоби сільськогосподарські угіддя, що тимчасово не використовуються сільськогосподарськими підприємствами, за рішенням органів управління цих підприємств. Реалізацію такого права потрібно закріпити в статуті і в правилах внутрішнього розпорядку конкретного сільськогосподарського підприємства. Надання земельних ділянок для цієї мети можливе при умові наявності у сільськогосподарського підприємства вільних, не зайнятих у виробництві земель, без порушення науково обгрунтованої сівозміни.

У підрозділі 2.3. “Правовий режим майна особистих селянських господарств” аналізується законодавство про майнові відносини громадян, що ведуть особисте господарство.

В Україні, як і в усіх країнах СНД, за часів існування Радянського Союзу коло об'єктів власності громадян обмежувалося майном споживчого призначення. Окремому громадянину, не могли належати засоби виробництва, що використовувалися при веденні громадянами особистого господарства. З переходом до ринкової економіки становище принципово змінилося. На сьогодні об'єктом права власності громадян, що ведуть ОСГ, визнаються також і засоби аграрного виробництва. Склад, кількість і вартість майна, що може бути власністю громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом. Підстава виникнення права власності громадян на майнові об'єкти є загальною для всіх громадян України.

Автор доходить висновку, що правовий режим майна в ОСГ необхідно розглядати стосовно: а) суб'єктів майнових відносин (подружжя, членів сім'ї в цілому); б) окремих видів майна, основних і обігових засобів (жилий будинок, квартира, автомобіль, трактор, причепне обладнання, продуктивна і робоча худоба, птиці та ін.) всього майна, що складає об'єкт права власності і використовується в господарській діяльності при веденні ОСГ з метою виробництва аграрної продукції.

Пропонується під правовим режимом майна ОСГ розуміти закріплений нормами права порядок регулювання майнових відносин між членами сім'ї щодо виникнення об'єктів права власності, обсягу їх прав і обов'язків, а також захисту їхніх майнових прав і інтересів.

У РОЗДІЛІ 3 “ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ 3 СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ І ОРГАНІЗАЦІЯМИ” аналізуються положення окремих нормативних актів України, що регулюють відносини за участю громадян, які ведуть особисте господарство. Загальна тенденція національного аграрного законодавства - максимально сприяти громадянам у веденні таких господарств.

Автором обґрунтовується теза, що відносини, пов'язані з державною підтримкою ОСГ, слід розглядати як зовнішні відносини. При цьому звертається увага на те, що в частині надання послуг на взаємовигідних партнерських засадах громадянам, що ведуть ОСГ товарної спрямованості, здійснюється без поєднання інтересів суспільного і індивідуального (приватного) сектора аграрного виробництва. Дисертантом пропонується законодавчо заохочувати розвиток інтеграційних зв'язків у цій сфері по горизонталі на договірній основі. Використання договору, як однієї з правових форм, що оптимально враховує інтереси сторін, дозволяє, з одного боку, привернути ОСГ до співробітництва з великими сільськогосподарськими підприємствами, іншими суб'єктами ринкових відносин - підприємствами, організаціями споживчої кооперації, промисловості, а з іншого - розширити коло таких відносин (купівлі-продажу, виконанню робіт, наданню різноманітних послуг). Залучення ОСГ до взаємовигідного економічного співробітництва на договірній основі дозволить значно поповнити державний і регіональні продовольчі фонди, суттєво змінити на краще ситуацію в тваринництві, птахівництві та ін. галузях аграрного виробництва. В той же час, в процесі реформування аграрного сектору економіки таке співробітництво дає новий поштовх розвитку ОСГ - від споживного типу до товарного.

ВИСНОВКИ

У дисертації на підставі всебічного та повного теоретичного узагальнення комплексного дослідження проблем правового забезпечення розвитку і діяльності особистих селянських господарств в умовах розвитку ринкових аграрних відносин, розв'язане конкретне наукове завдання, сутність якого полягає у виявленні особливостей та закономірностей правового регулювання відносин в зазначеній сфері.

Головними науковими і практичними результатами роботи, досягнутими автором у процесі дисертаційного дослідження, є :

-- Необхідний подальший розвиток ОСГ, особливо товарної спрямованості на сучасному етапі реформування сільського господарства як складової АПК України.

-- Відповідно до основних етапів становлення і розвитку ОСГ в процесі реформування сільського господарства в умовах незалежності України слід визначити два етапи. Перший -- початок і середена 90-х років -- етап розвитку і функціонування особистих господарств громадян споживчої направленості на основі приватної власності на землю та майно. Другий - з середени 90-х років - дотепер -- період активного розвитку ОСГ товарної спрямованості, що формують малий та середній бізнес на селі.

-- Особисте селянське господарство -- це особлива форма організації за власної ініціативи господарської і особистої трудової діяльності громадян і членів їхніх сімей, з використанням об'єктів права власності, пов'язаних з виробництвом аграрної продукції, самостійним розпорядженням нею, одержанням доходів, що є основним джерелом для громадян, не зайнятих у суспільному виробництві, і додотковим -- для тих, що знаходяться в трудових або членських відносинах з підприємствами, організаціями, установами або мають право на отримання пенсії і іншої соціальної допомоги з метою задоволення матеріальних і духовних потреб, а також відплатним користуванням наданих їм послуг фізичними, юридичними особами і державою.

-- Функціями особистих селянських господарств, що розглядаються з позиції вирішення задач, і які стоять перед ними в сучаних умовах, є: а) економічні; б) соціальні.

-- Чинниками, що сприяють веденню і розвитку особистих селянських господарств, є: 1) екононічні; 2) соціальні; 3) політичні.

-- В залежності від мотиваційних ознак, тобто основної мети ведення ОСГ, розмірів і структури виробництва, доцільним є функціонування двох типів господарств: споживчих, основною метою ведення яких є задоволення особистих потреб громадян у вирощенні продукції, це, як правило, натуральні і низькотоварні господарства з простим типом відтворення, що реалізують переодично і в основному лишки аграрної продукції, і товарних, що спеціалізуються на виробництві аграрної продукції і систематично орієнтуються на ринок її збуту, які є суб'єктами аграрних відносин товарно-грошового характеру.

-- Правовий режим земельних ділянок, що надаються громадянам для ведення особистого господарства, слід розглядати як законодавчо встановлені порядок і умови використання громадянами на праві власності, праві користування, оренди земельних ділянок як сільськогосподарського так і іншого призначення для виробництва аграрної продукції, сінокосіння і випасання худоби, а також обмежень відповідно до мети, для якої надано земельну ділянку.

-- Доцільним шляхом удосконалення законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері здійснення громадянами господарської діяльності в особистих селянских господарствах та підвищення її ефективності, є прийняття закону “Про особисте селянське господарство”. Закріплення в нормативних актах положень щодо надання допомоги громадянам у веденні особистого господарства, розробки рекомендаційних договорів на вирощування та закупівлю окремих видів товарної аграрної продукції в особистих селянських господарствах.

правовий селянський реформування аграрний

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Хвасенко А. О понятии личного подсобного хозяйства граждан // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 11. - С. 34-36.

2. Хвасенко А. Правове регулювання особистого селянського господарства громадян // Право України. - 2002. - №4. - С. 40-42.

3. Хвасенко А. Майнові відносини в особистих селянських господарствах: деякі питання // Право України. -2002.-№ 5. - С.96-98.

4. Хвасенко А. А. Земельна реформа і підсобні господарства громадян // Стан земельних ресурсів в Україні: проблеми, шляхи вирішення: 3б. доп. Всеукраїнської науково-практичної конференції (Харків, 29-30 вересня 2001 року). - К., 2001.- С. 186-188.

5. Хвасенко А.А. Правовое регулирование экологической безопасности личных подсобных хозяйств // Екологічна та техногенна безпека: 3б. наук. доп. 2-ї міжнародної науково-пракиичної конференції (26-27 квітня 2002 року м. Харків). - Х., 2002. - С. 143-145.

Размещено на Allbest.ru