Розділ ІІІ „Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції” присвячено з'ясуванню сутності, видів, підстав та процедур застосування міліцією цих заходів.

У підрозділі 3.1 „Сутність, мета і види заходів адміністративного припинення та підстави їх застосування міліцією” головне призначення цих заходів визначається як своєчасне реагування на ті чи інші антигромадські діяння, припинення, переривання протиправної поведінки і тим самим недопущення настання її шкідливих наслідків.

В роботі зазначається, що в чинному законодавстві нема ні визначення заходів адміністративного припинення, ні чіткої класифікації зазначених заходів, як нема єдності позицій щодо того, які з них варто вважати заходами адміністративного припинення, а які - адміністративно-запобіжними, і чи можуть вони спрямовуватися на припинення кримінально-правових дій і в спеціальній літературі.

В підрозділі аналізується мета заходів адміністративного припинення, зроблено висновок, що це передбачені законом засоби впливу, спрямовані на примусове переривання (припинення) діянь, які мають ознаки адміністративного правопорушення, а в окремих випадках - і кримінально-правовий характер, недопущення шкідливих наслідків протиправної поведінки, забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення і притягнення винного до адміністративної, а у виняткових випадках - до кримінальної відповідальності.

Класифікацію заходів адміністративного припинення, які застосовуються міліцією, в роботі проведено, спираючись на такі основні критерії: мета застосування; характер впливу; форма процесуального вираження; характер сфери застосування. Залежно від мети застосування ці заходи поділено на дві групи - самостійні (оперативні) і допоміжні (забезпечувальні); характер правоохоронного впливу цих заходів обумовив їх поділ на особистісні, організаційні і майнові; форма їх процесуального виражання - на усні, письмові і такі, що виражаються в певних матеріально-технічних діях, а характер сфери застосування - на заходи загального і спеціального призначення.

В дисертації детально проаналізовано фактичні підстави застосування міліцією заходів адміністративного припинення, основною такою підставою названо конкретну протиправну ситуацію, яку в майбутньому може бути визнано адміністративним проступком, злочином або об'єктивно протиправним діянням душевнохворого чи малолітнього. На думку дисертанта, в усіх випадках застосування заходів адміністративного припинення мова може йти лише про підозру у вчиненні правопорушення, тому що визнання діяння тим чи іншим видом правопорушення пов'язане із спеціальною процедурою розгляду справи і прийняттям відповідного рішення. До цього моменту особа не вважається правопорушником (злочинцем, делінквентом).

У підрозділі 3.2 „Самостійні заходи адміністративного припинення загального призначення і повноваження міліції щодо їх застосування” ці заходи називаються ще оперативними, оскільки вони характеризуються тим, що оперативно вирішують конфліктну ситуацію, тобто після їх застосування конфлікт частіш за все вичерпується остаточно.

В підрозділі проаналізовано підстави та порядок застосування зазначених заходів, особлива увага звертається на проблеми правового регулювання таких самостійних заходів адміністративного припинення загального призначення, що застосовуються міліцією, як привід осіб, які ухиляються від явки за викликом в орган внутрішніх справ; адміністративне затримання, не пов'язане із здійсненням провадження в справах про адміністративні правопорушення; адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства.

Зокрема, зазначається, що в ряді випадків законодавство передбачає обов'язок громадян з'являтися на виклик посадових осіб ряду державних органів (судів, військових комісаріатів, установ охорони здоров'я тощо), в Законі „Про міліцію” закріплено також обов'язок міліції здійснювати привід осіб, які не з'явились на виклик в цих випадках, проте не передбачено її право здійснювати такий привід. На думку дисертанта, з метою створення умов для забезпечення виконання зазначеного обов'язку в ст. 11 Закону слід передбачити також відповідне право міліції.

Дуже багато недоліків виявлено у правовому регулювання адміністративного затримання, не пов'язаного із здійсненням провадження в справах про адміністративні правопорушення. Так, міліції надано право затримувати неповнолітніх, які залишилися без опікування законних представників (батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників) і не досягли 16-річного віку, тобто, затримання в цьому випадку здійснюється незалежно від наявності правопорушення. На думку дисертанта, в цьому випадку доцільніше замість терміна „затримання”, який асоціюється з протиправною поведінкою, застосувати термін „доставлення”, адже мова тут не йде про правопорушників (хоча це і не виключається).

Не зовсім зрозумілою, на думку дисертанта, є підстава затримання осіб, які „виявили непокору законній вимозі працівника міліції”, що передбачено аб. 6 п. 5 ст. 11 Закону „Про міліцію”, адже така непокора не визнається адміністративним проступком, в ст. 185 КпАП мова йде про злісну непокору законній вимозі працівника міліції, саме вона і мається на увазі в даній нормі. Це означає, що потреба в цьому абзаці взагалі відсутня, оскільки затримання в разі вчинення адміністративного проступку врегульовано іншим спеціальним абзацом.

Міліція також має право затримувати осіб, яких запідозрено у занятті бродяжництвом. Разом з тим Конституції України гарантує кожному свободу пересування та вільного вибору місця проживання, тому адміністративне затримання таких осіб не має жодних законних підстав, у зв'язку з чим аб. 6 п. 5 ст. 11 із Закону „Про міліцію” необхідно виключити. Натомість в Законі варто передбачити право міліції доставляти таких осіб, якщо вони перебувають в стані, небезпечному для інших громадян або для них самих (різні види захворювань), в міліцію з метою передачі у відповідні установи для надання необхідної допомоги.

Міліції надано також право затримувати і утримувати в спеціальному приміщенні осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу і створюють у зв'язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих. І в цьому випадку використання терміна „затримання” є, на думку дисертанта, неправомірним. Мова і тут має йти про доставлення зазначених осіб до медичних закладів з можливим утриманням, якщо обставини не дозволяють доставити їх до лікувальних закладів негайно, в спеціальному приміщенні міліції.

В дисертації зроблено висновок про необхідність нормативно визначити компетенцію галузевих служб міліції щодо реалізації рішень про видворення іноземців з України, оскільки вона практично не врегульована. Не встановлено також перелік необхідних матеріалів, які має бути зібрано для порушення питання про видворення іноземців; залишається нормативно невизначеним максимальний строк затримання іноземців з поміщенням до ізолятору тимчасового утримання; не визначено їх права і обов'язки під час перебування в цих ізоляторах тощо. Потребує детального врегулювання також порядок оскарження іноземцями рішень відповідних органів про видворення, постанов про затримання для подальшого видворення з України під конвоєм, строки і порядок розгляду цих скарг та можливі варіанти рішень за ними.

У підрозділі 3.3 „Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні проступки в діяльності міліції” підкреслюється, що це несамостійні, допоміжні заходи впливу, застосуванням яких забезпечується створення умов для притягнення порушника до адміністративної відповідальності (в деяких випадках - і до кримінальної).

В підрозділі насамперед аналізуються проблеми застосування міліцією доставлення порушника. Звертається увага на те, що у ст. 11 Закону „Про міліцію” взагалі не згадується про право міліції здійснювати доставлення порушників, відразу говориться про затримання, хоча останнє частіш за все застосовується до доставлених правопорушників. У зв'язку з цим до зазначеного Закону слід внести доповнення. У ст. 259 КпАП необхідно вказати ще на один випадок, коли особу може бути доставлено в міліцію. Мається на увазі вчинення правопорушень, за які передбачено застосування адміністративного затримання. Це ті випадки, коли є всі можливості скласти протокол про адміністративне правопорушення на місці, але особа підлягає адміністративному затриманню для забезпечення притягнення її до адміністративної відповідальності. Крім того, в ст. 259 встановлено обмеження на перебування доставленої особи у приміщенні виконкому місцевої ради і штабі громадського формування з охорони громадського порядку, яке не може тривати більше ніж одну годину. На думку дисертанта, за змістом - це вже адміністративне затримання, тому таке обмеження логічніше було б передбачити у ст. 263 КпАП.

В роботі акцентується увага також на недоліках правового регулювання адміністративного затримання. Зокрема, і в Законі „Про міліцію”, і в КпАП сказано про затримання „осіб, які вчинили адміністративні правопорушення”, хоча це не відповідає принципу презумпції невинуватості, адже вина особи у вчиненні проступку ще не доведена, тому її не можна вважати правопорушником. У зв'язку з цим в зазначених законодавчих актах таку особу слід називати „особа, яка підозрюється у вчиненні адміністративного проступку” або „особа, щодо якої розпочато (чи здійснюється) провадження в справі про адміністративний проступок”. Закон „Про міліцію” (п. 5 ст. 11) не дає переліку адміністративних правопорушень, при вчиненні яких осіб може бути затримано, крім цього передбачається затримання з метою розгляду справи по суті. Ця норма не співпадає з правилами ст. 262 КпАП, хоча її зміст більше відповідає потребам практичної діяльності міліції з охорони правопорядку. Тому і в ст. 262 КпАП міліції слід надати право застосовувати адміністративне затримання в усіх випадках, коли на неї покладається складення протоколів про ці проступки. Оскільки з цією метою допускається доставлення порушника, логічно було б передбачати його затримання на певний час, необхідний для складення протоколу. Адже без цього скласти протокол практично неможливо.

Ще одна проблема, розглянута в дисертації, стосується правового регулювання строків адміністративного затримання, в якому до нашого часу існує певна плутанина. В ст. 29 Конституції України встановлено ряд гарантій для осіб, підданих арештові у зв'язку з підозрою у вчиненні злочину. Обґрунтованість тримання під вартою в цьому випадку протягом трьох діб має бути перевірена судом. Осіб же, затриманих за вчинення адміністративних проступків, можна тримати під тою ж вартою до розгляду справи, повідомивши лише про це прокурора. На думку дисертанта, в КпАП ці положення слід впорядкувати, передбачивши застосування адміністративного затримання на строк, який перевищує три години, виключно в разі можливості застосування за вчинений проступок стягнення у вигляді адміністративного арешту.

В підрозділі сформульовано також ряд пропозицій, спрямованих на удосконалення правового регулювання таких заходів забезпечення як огляд речей, зокрема, огляд певних приміщень, територій чи транспортних засобів, вилучення предметів, які швидко псуються, тобто продуктів споживання, а також щодо назви та структури гл. 20 КпАП.

У підрозділі 3.4 „Особливості застосування міліцією заходів адміністративного припинення спеціального призначення” зазначається, що в діяльності міліції щодо забезпечення громадського порядку, охорони прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, боротьби з різними правопорушеннями важливе значення має використання надзвичайних, екстраординарних заходів адміністративного припинення або, іншими словами, заходів припинення спеціального призначення, до яких належать заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальна зброя.

В дисертації звертається увага на різноманіття термінів, які використовуються в сучасній науці для позначення зазначених заходів, специфіку їх змісту, підстав та процедур застосування. Визначаються також проблеми правового регулювання спеціальних заходів припинення. Зокрема, зазначається, що можливість застосування засобів зв'язування передбачено тільки відомчою Інструкцією, що не можна визнати правильним, його також слід було б врегулювати Правилами застосування спеціальних засобів, адже вони встановлюють вичерпний перелік цих засобів. Певного уточнення потребує термін „вогнепальна зброя”, який в нормативних актах не деталізується. По суті, мова тут іде про всі види табельної вогнепальної зброї, прийняті на озброєння міліції (автомати, карабіни, гвинтівки, пістолети, револьвери тощо).

В роботі зроблено також висновок, що не всі підстави застосування вогнепальної зброї сформульовано чітко і однозначно. Так, зброя може застосовуватися для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти. Враховуючи, що кількість цих злочинів дуже велика, причому, в наш час відсутній навіть їх спеціальний перелік, тобто в момент застосування зброї працівник міліції не може блискавично визначити, тяжкий чи нетяжкий злочин вчинено, формулювання даного пункту, на думку дисертанта, потребує уточнення. Дисертант звертає також увагу на особливості вжиття щодо вогнепальної зброї термінів „застосування” і „використання”, робить висновок, що застосовуватися вогнепальна зброя може до людей, у всіх же інших випадках, в тому числі і для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, зброя використовується.

Розділ IV „особливості адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції” включає чотири підрозділи, в яких визначаються специфіка, зміст, підстави та процедури цієї діяльності.

У підрозділі 4.1 „Загальна характеристика адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції та її підстав” визнається, що ця діяльність спрямована на реалізацію визначених законодавством повноважень щодо боротьби з адміністративними правопорушеннями. Підкреслюється головна особливість адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції, яка полягає в тому, що домінуючим напрямком цієї діяльності є забезпечення громадського порядку і громадської безпеки. Їх охорона здійснюється і іншими державними органами, але міліція виконує цю діяльність спеціально, функціонально.

В роботі адміністративно-юрисдикційною діяльністю міліції визнається врегульована адміністративним законодавством діяльність її посадових осіб, спрямована на виявлення адміністративних проступків і здійснення провадження в справах про них, яке включає оформлення матеріалів про ці проступки, розгляд і вирішення справ про них, в тому числі застосування адміністративних стягнень, перегляд постанов по справах внаслідок оскарження або опротестування, а також їх виконання.

В дисертації визначаються підстави адміністративно-юрисдикційної діяльності, зроблено висновок, що ці підстави співпадають з підставами адміністративної відповідальності. Звертається увага на недосконалість системи норм, які регулюють адміністративну відповідальність, оскільки вони містяться в багатьох законодавчих актах. Такий стан справ, на думку дисертанта, не можна визнати нормальним, оскільки вже кодифіковане законодавство потребує ніби додаткової кодифікації. Тому в новому КпАП слід врахувати цей недолік і передбачити механізм, який би забезпечував концентрацію всіх норм, які регулюють адміністративну відповідальність, саме в цьому Кодексі. Інші ж нормативні акти можуть лише встановлювати її певні особливості в тих чи інших сферах, та й то за умови, що ці особливості не можна передбачити в КпАП.

В підрозділі аналізується також поняття адміністративного проступку як фактичної підстави адміністративно-юрисдикційної діяльності, зазначається, що ним доцільно визнати суспільно шкідливу, протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на права і свободи громадян, права і законні інтереси інших суб'єктів, власність, громадський порядок і громадську безпеку, встановлений порядок діяльності державних органів та установ і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Значну увагу приділено характеристиці ознак юридичного складу адміністративного проступку.

У підрозділі 4.2. „Адміністративні стягнення, які застосовуються міліцією, їх сутність, види і загальні правила накладення” зазначається, що адміністративні стягнення становлять третю, останню складову адміністративного примусу, реалізація повноважень щодо їх застосування складає серцевину адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції. Адміністративні стягнення відрізняються від двох інших видів заходів адміністративного примусу способом забезпечення правопорядку, відмінностями нормативної регламентації, метою, фактичними підставами, правовими наслідками та процесуальними особливостями застосування. Вони характеризуються стабільністю змісту і призначення, застосовуються лише до винних у вчиненні адміністративних проступків. Тому загальною їх особливістю є репресивний, каральний характер.

В роботі аналізуються властивості та правоохоронний зміст адміністративних стягнень, які має право застосовувати міліція. Щодо попередження зроблено висновок, що воно може бути ефективним в тому випадку, якщо санкція відповідної норми передбачає можливість його застосування поряд з іншими стягненнями (найчастіше - штрафом). Якщо ж інші стягнення застосувати неможливо, то це означає, по суті, відсутність відповідальності за те чи інше діяння, адже скільки разів таке порушення не повторювалося б, накладено може бути тільки попередження.

В дисертації підкреслюється відсутність чіткої логіки у визначенні штрафних санкцій за ті чи інші проступки, в тому числі й ті, справи про які підвідомчі міліції, яка є також загальною проблемою правового регулювання адміністративної відповідальності. На думку дисертанта, під час визначення і закріплення в законі розміру санкції за конкретний проступок як головний критерій має враховуватися суспільна шкідливість останнього.

Звертається увага на певні труднощі в практичному застосуванні позбавлення права керування транспортними засобами, викликані деякою невизначеністю в законодавчому регулюванні санкцій норм, які його передбачають. Йдеться про випадки, коли особа має право керувати не одним видом транспортних засобів, а кількома, причому, посвідчень в неї також може бути кілька. В різних статтях КпАП також мова йде про позбавлення права керування „транспортним засобом”, „транспортними засобами” або „всіма транспортними засобами”. Такі відмінності дозволяють неоднозначно трактувати закон, що може привести до його порушення.

В підрозділі детально охарактеризовано загальні правила накладення посадовими особами міліції адміністративних стягнень, суть яких полягає в реалізації найважливіших принципів адміністративної відповідальності - її законності та індивідуалізації.

У підрозділі 4.3 „Адміністративні проступки, справи про які підвідомчі міліції, проблеми їх кваліфікації” визначаються види зазначених проступків і аналізуються поняття та правила їх кваліфікації.

Основним критерієм, який дозволяє класифікувати проступки, справи про які підвідомчі міліції, і який досить адекватно ілюструє специфіку її юрисдикційної діяльності, в дисертації визнається сфера суспільних відносин, на які вони посягають, тобто їх родовий і видовий об'єкти. Такими об'єктами частіш за все є громадський порядок і громадська безпека, власність, встановлений порядок управління, тобто відносини, охорона яких становить основні завдання і функції міліції.

Всі адміністративні проступки, названі в ст. 222 КпАП, тобто справи про які підвідомчі міліції, в роботі поділено на п'ять груп: адміністративні проступки, які посягають на громадську безпеку, причому, це не тільки правопорушення, передбачені гл. 14 КпАП, адже поняття громадської безпеки значно ширше, ніж самогоноваріння; правопорушення, що посягають на громадський порядок; правопорушення, які посягають на встановлений порядок управління; правопорушення, що посягають на власність, а також відносини, які складаються з метою її збереження і охорони; правопорушення у сфері підприємницької діяльності. Висловлено думку, що останню групу проступків слід виключити із сфери адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції.

Кваліфікація адміністративних проступків в дисертації визначається як встановлення ознак вчиненого діяння і співставлення їх з ознаками того чи іншого складу правопорушення з метою визначення відповідності, співпадання цих ознак і формулювання висновку про наявність або відсутність складу конкретного адміністративного правопорушення. В підрозділі з'ясовується значення окремих ознак складів адміністративних проступків, справи про які підвідомчі міліції, для їх кваліфікації.

У завершальному підрозділі 4.4 „Проблемні питання здійснення міліцією провадження в справах про адміністративні проступки” аналізуються процесуальні форми адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції та проблеми їх законодавчого закріплення, зазначається, що їх закріплено нормами законодавства про адміністративні правопорушення, які в сукупності становлять процесуально-правовий інститут провадження в справах про зазначені правопорушення. В підрозділі визначаються основні напрямки удосконалення цього інституту та формулюються конкретні пропозиції і рекомендації щодо уточнення змісту зазначених норм.

Визначено принципи провадження, які в майбутньому КпАП слід закріпити, на думку дисертанта, більш повно. Усі ці принципи (презумпція невинуватості, забезпечення права на захист, публічність (офіційність), встановлення об'єктивної істини тощо) мають бути „робочими”, тобто такими, порушення яких тягне незаконність постанови з усіма її наслідками.

Окремим блоком проблем правового регулювання зазначеного провадження названо посилення захисту прав осіб, які беруть в ньому участь. До числа проблем захисту прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, віднесено, зокрема, регулювання участі захисника у провадженні. На думку дисертанта, з цивільного процесуального законодавства доцільно запозичити інститут представництва і закріпити в КпАП право особи запросити для участі у провадженні як представника своїх інтересів будь-якого громадянина, незалежно від його освіти і кваліфікації. З метою реального захисту прав громадян слід забезпечити участь захисника з моменту складення протоколу або затримання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Потребують посилення гарантії прав потерпілого.

В правовому регулюванні обов'язків свідка відзначається проблема забезпечення не тільки правдивості пояснень, але і самої участі його у провадженні. Тому, на думку дисертанта, за злісне ухилення свідка від явки за викликом суб'єкта адміністративної юрисдикції, а також за відмову давати пояснення та неправдиві пояснення слід передбачити адміністративну відповідальність. Те ж саме стосується перекладача.

Значну увагу в роботі приділено аналізу проблем правового регулювання процесуальних дій на окремих стадіях провадження в справах про адміністративні проступки. Сформульовано розуміння дисертантом назв окремих стадій, які автор пропонує відобразити у структурі процесуальної частини майбутнього КпАП. Зазначається, що з метою удосконалення провадження слід визначити підстави та приводи порушення провадження, посилити загальне значення процесуальних строків і відповідальність суб'єктів юрисдикції за їх дотримання, закріпити правило, що постанова по справі про адміністративний проступок має бути вмотивованою, забезпечити реальне вручення (надіслання) відповідним учасникам провадження копії постанови по справі, підстави зміни або скасування постанови тощо, для чого необхідно прискорити роботу з підготовки і прийняття нового КпАП України, реалізувавши в ньому всі новітні розробки юридичної науки.

ВИСНОВКИ

В дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми - визначення сутності та особливостей адміністративного примусу, його місця в правоохоронній діяльності міліції, мети та видів, правових і фактичних підстав застосування його заходів. Основним завданням дослідження було вироблення на основі аналізу теоретичних засад, системи правового регулювання та практичної реалізації міліцією адміністративно-примусових заходів теорії адміністративного примусу, який застосовується в правоохоронній діяльності міліції, і визначення шляхів удосконалення цієї діяльності. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Визначаючи місце адміністративного примусу в системі методів правоохоронної діяльності міліції, зроблено висновок, що головною властивістю, яка обумовлює специфіку міліції як суб'єкта виконавчої влади, є саме наділення правом застосування примусу, в тому числі адміністративного. Причому, примус тут розуміється широко - як використання беззастережних однобічних приписів, яке включає не тільки прямі (фізичні), але й опосередковані його форми.

Сутність та особливості адміністративного примусу вперше визначаються шляхом з'ясування його державно-владного характеру, з точки зору розуміння його як виду державного примусу, єдиного примусу, який може застосовуватися від імені всього суспільства до будь-яких осіб та організацій, що перебувають на території держави, а також включає в себе заходи, які не можуть використовувати інші соціальні суб'єкти. З'ясовується основні властивості адміністративного примусу, у визначенні акцент зроблено саме на примусовому характері заходів, які застосовуються незалежно від волі і бажання правозобов'язаних суб'єктів, на що раніше дослідниками не зверталася увага.

Систематизацію та класифікацію заходів адміністративного примусу, які застосовуються міліцією, здійснено з використанням ознак, сформульованих дисертантом, зокрема, враховано всі обставини, пов'язані з регламентацією правових та фактичних підстав, умов, порядку і кінцевої мети застосування цих заходів. Відповідно до цього заходи адміністративного примусу, які застосовуються міліцією, поділено на три групи: адміністративно-запобіжні заходи, заходи адміністративного і адміністративні стягнення.

Правові засади застосування міліцією адміністративного примусу вперше проаналізовано з огляду на їх важливість з точки зору забезпечення прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів різних юридичних осіб. Аналіз системи джерел правового регулювання діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу дозволив зробити висновок про те, що в наш час воно здійснюється без врахування існування цього примусу як самостійного адміністративно-правового інституту. На думку дисертанта, цей інститут адміністративного права повинен мати джерелом відповідний спеціальний закон, який би врегулював основні положення адміністративного примусу, підстави та порядок застосування ряду заходів, які не належать до адміністративних стягнень.

В аналізі сутності адміністративно-запобіжних заходів вперше акцент зроблено на обґрунтуванні їх примусового характеру та можливостей застосування за відсутності правопорушень як питань, з'ясованих в науці недостатньо, охарактеризовано особливості, умови та порядок застосування міліцією окремих їх видів - заходів, які використовуються з метою безпосереднього попередження чи виявлення правопорушень, та заходів, які застосовуються з метою забезпечення громадського порядку і громадської безпеки за різних надзвичайних обставин.

В характеристиці заходів адміністративного припинення основну увагу приділено визначенню нормативних та фактичних підстав їх застосування міліцією, характеру впливу цих заходів на протиправну ситуацію, а також їх видів. Вперше аргументовано поділ заходів припинення, які застосовуються міліцією, залежно від таких основних критеріїв: мета застосування (самостійні (оперативні) і допоміжні (забезпечувальні)); характер впливу (особистісні, організаційні і майнові); форма процесуального вираження (усні, письмові і такі, що виражаються в певних матеріально-технічних діях); характер сфери застосування (заходи загального і спеціального призначення).

Визначаючи особливості адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції, дисертант формулює власне розуміння поняття цієї діяльності, її завдань, змісту та підстав, здійснює оцінку ефективності адміністративних стягнень, які застосовуються міліцією, формулює оригінальну класифікацію складів адміністративних правопорушень, справи про які підвідомчі міліції, в новому аспекті аналізує проблеми їх кваліфікації. Порушено ряд проблемних питань здійснення міліцією провадження в справах про адміністративні проступки, які стосуються, зокрема, поняття цього провадження, процесуальних принципів, правового статусу його учасників, а також здійснення окремих процесуальних дій на всіх його стадіях.

В дисертації сформульовано численні конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання правоохоронної діяльності міліції та її практичного здійснення. Їх може бути враховано для підготовки і уточнення ряду законодавчих та підзаконних актів, зокрема, законів України „Про міліцію”, „Про боротьбу з корупцією”, „Про дорожній рух”, КпАП України, проектів Адміністративного процесуального, Адміністративно-процедурного кодексів та Кодексу про адміністративні проступки тощо. Дисертантом їх уже було використано під час роботи в робочій групі з підготовки проекту Кодексу про адміністративні проступки, розробка якого ще продовжується, з використанням результатів дослідження було підготовлено і направлено до Верховної Ради України пропозиції до багатьох проектів законів, в тому числі тих, якими вносилися зміни і доповнення до КпАП України, Закону „Про міліцію” та інших нормативних актів.

Підсумовуючи проведене дослідження, дисертант робить висновок про те, що в адміністративно-примусовій діяльності міліції накопичилось чимало проблем, обумовлених як недосконалістю нормативно-правового її регулювання, так і недоліками, породженими труднощами функціонування самої міліції, проблемами кадрового, матеріально-фінансового, організаційного та іншого забезпечення її правоохоронної діяльності, вирішення яких сприятиме удосконаленню цієї діяльності і в результаті - зміцненню законності і правопорядку в країні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ за темою дисертації

1. Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації: Монографія / За заг. ред. О.М. Бандурки. - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. - 345 с.

2. Адміністративно-юрисдикційне провадження: проблеми удосконалення / В кн.: Виконавча влада і право / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К.: „Ін юре”, 2002. - С. 616-645.

3. Здійснення дозвільної системи / В кн.: Адміністративна діяльність. Частина особлива: Підручник / За заг. ред. О.М.Бандурки. - Харкiв: Ун-т внутр. справ, 2000. - С. 194-215.

4. Адміністративна відповідальність в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. А.Т. Комзюка. 2-е вид., перероб. і доп. - Харків: Ун-т внутр. справ, 2000. - 112 с.

5. Административное законодательство: общие положения. Административная ответственность за отдельные правонарушения / В кн.: Основы государства и права: Учеб. пособие. - Х.: Укр. юрид. акад., 1992. - С. 103-119.

6. Битяк Ю.П., Зуй В.В., Комзюк А.Т. Переконання і примус у державному управлінні. Адміністративна відповідальність: Консп. лекцій. - Х.: Укр. юрид. акад., 1994. - 44 с.

7. Административное право / В кн.: Основы правоведения: Учеб. Пособие / Под общ. ред П.И.Орлова. 5-е изд., испр. и доп. - Х.: Национальный университет внутренних дел, 2001. - С. 93-104.

Наукові статті та тези доповідей і наукових повідомлень:

8. Комзюк А.Т., Безчастний В.М. Актуальные вопросы совершенствования законодательства об административных правонарушениях // Правовое регулирование государственного строительства в Украине и проблемы совершенствования законодательства: Краткие тезисы докл. и науч. сообщ. Межрегиональной науч. конф. молодых ученых и соискателей. - Х.: Укр. юрид. акад., 1992. - С. 56-57.

9. Битяк Ю.П., Комзюк А.Т. К концепции реформы административного законодательства и административного судопроизводства // Юридическая наука и проблемы формирования демократического правового государства: Темат. сб. науч. работ. - К.: ИСИО, 1993. - С. 75-79.

10. Комзюк А.Т., Гуменюк В.А., Салманова О.Ю. Деякі проблеми реформування законодавства про адміністративну відповідальність // Вісник Університету внутрішніх справ. Вип.1. - Х.: Ун-т внутр. справ, 1996. - С. 76-79.

11. Комзюк А.Т., Безсмертний Є.О. Деякі проблеми розвитку законодавства про адміністративний примус // Концепція розвитку законодавства України до 2005 року: Мат. наук.-практ. конф. (Київ, 1996). - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. - С.119-121.

12. Комзюк А.Т. Адміністративні стягнення та загальні правила їх накладення // Науковий вісник ВДУ: Журнал Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Юридичні науки. - 1998.- № 11. - С. 45-49.

13. Комзюк А.Т. Актуальні проблеми реформування законодавства про адміністративну відповідальність // Концепція формування законодавства України: Мат. ІІІ міжрегіональної наук.-практ. конф. (Запоріжжя, 1998). - Запоріжжя: Запоріз. держ. ун-т, 1999. - С. 14-17.

14. Комзюк А.Т., Синёв А.В. Проблемы совершенствования законодательства об административных правонарушениях, посягающих на права и свободы граждан // Права человека. Просвещение по вопросам основных прав и свобод граждан. Материалы международной научно-практической конференции 17 декабря 1998 г. - Белгород: ОНиРИО Белгородского юридического института МВД России, 1999. - С. 85-89.

15. Комзюк А.Т. Проблеми правового інституту адміністративної відповідальності в системі адміністративного законодавства України // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Мат-ли міжнар. наук.-практ. конф. - К.: Ін-т зак-ва Верховної Ради України, 1999. - С. 307-310.

16. Комзюк А.Т. Застосування заходів дисциплінарного впливу до працівників органів внутрішніх справ, які вчинили адміністративні проступки // Вісник Університету внутрішніх справ. Вип.8. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. С. 101-104.

17. Комзюк А.Т. Проблеми систематизації і класифікації заходів адміністративного примусу, що застосовуються міліцією // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. - 1999. - № 2. - С. 63-68.

18. Комзюк А.Т. Підстави застосування заходів адміністративного примусу // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою: Міжвідомчий науковий збірник. - Том 18. - К.: Науково-дослідний інститут “Проблеми людини”, 1999. - С. 492-496.

19. Комзюк А.Т. Проблеми реформування законодавства, що регулює адміністративний примус // Збірник наукових праць Української академії управління при Президентові України. - Вип. 2. Ч. ІІ. - К.: Видавництво УАДУ, 1999. - С. 316-321.

20. Комзюк А.Т. Адміністративно-юрисдикційні повноваження міліції // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред. В.Л.Регульський. - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2000. - С. 242-246.

21. Комзюк А.Т. Державно-владний аспект адміністративного примусу // Вісник Академії правових наук України: Збірник наукових праць. - 2000. - № 4 (23). - С. 129- 137.

22. Комзюк А.Т. Деякі проблеми визначення змісту Особливої частини проекту КпАП України // Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування: Зб. наук. праць. - Суми: ВВП „Мрія-1” ЛТД: Ініціатива, 2000. - С. 52-54.

23. Комзюк А.Т. Деякі проблемні питання провадження в справах про адміністративні проступки // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. Спеціальний випуск. - Луганськ: Луганський інститут внутрішніх справ, 2000. - С. 219-222.

24. Комзюк А.Т. Деякі проблемні питання проекту Кодексу України про адміністративні проступки // Вісник Університету внутрішніх справ. Вип.10. - Х.: Ун-т внутр. справ, 2000. - С. 178-183.

25. Комзюк А.Т. Законність застосування міліцією доставлення і адміністративного затримання правопорушників // Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод і обов'язків: Науковий збірник. - Х.: Українська академія управління при Президентові України (Харківський філіал), 2000. - С. 151-156.

26. Комзюк А.Т. Правові засади застосування міліцією заходів адміністративного примусу // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. - Вип. 45. - С. 127-132.

27. Комзюк А.Т. Інститут звільнення від адміністративної відповідальності // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових статей Донецького інституту внутрішніх справ при Донецькому державному університеті. - 2000. - № 3. - С. 170-174.

28. Комзюк А.Т. Законодавство про адміністративні проступки: проблеми визначення сутності, завдань та системи // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип.14. - Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2001. - С. 107-112.

29. Комзюк А.Т. Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення: система та компетенція міліції щодо їх застосування // Вісник Університету внутрішніх справ. Вип.13. - Х.: Ун-т внутр. справ, 2001. - С. 107-113.

30. Комзюк А.Т. Сутність, значення та види заходів адміністративного припинення, що застосовуються в діяльності міліції // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип. 16. - Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2001. - С. 131-137.

31. Комзюк А.Т. Адміністративно-запобіжні заходи: сутність, система та компетенція міліції щодо їх застосування // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових статей Донецького інституту внутрішніх справ при Донецькому державному університеті. - 2002. - № 1. - С. 45-52.

32. Комзюк А.Т. Деякі проблеми визначення в КпАП України загальних підстав адміністративної відповідальності // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. - 2002. - № 1 (18). - С. 89-95.

33. Комзюк А.Т. Компетенція органів місцевого самоврядування України і Російської Федерації в сфері регулювання адміністративної відповідальності: порівняльний аспект // Правові проблеми реформування регіональної влади: Матеріали наук.-практ. конф., м. Харків, 12 квітня 2002 р. / За ред. проф Ю.П.Битяка. - Харків: НДІ держ. буд-ва та місцевого самоврядування АПрН України, 2002. - С. 69-71.

34. Комзюк А.Т. „Правопримусова” сутність міліції, її місце і роль в механізмі сучасної держави // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць. - Вип. 3. - Харків: НДІ держ. буд-ва та місцевого самоврядування АПрН України, 2002. - С. 62-69.

35. Комзюк А.Т. Проблемні питання відповідальності за адміністративні проступки в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип. 20. - Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2002. - С. 31-37.

36. Комзюк А.Т. Юридична природа та зміст адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі // Право і безпека. - 2002. - №. 3. - С. 164-171.

Размещено на Allbest.ru