Конституційна модель правової держави: шляхи її удосконалення і реалізації

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження обґрунтована тим, що конституційна модель української правової держави поки що не реалізована на практиці повною мірою. Українське суспільство нині перебуває в стані реформ цілісної сукупності політичних, економічних, культурних, правових відносин. Тому особливо важливе завдання - обрати правильний шлях суспільного розвитку, при якому були б забезпечені його високі темпи. Однією з складових цього реформування є поступальний і разом з тим неухильний рух суспільства до реалізації принципів правової держави, становлення громадянського суспільства. Рішення даної проблеми має два аспекти. Перший полягає у формуванні конституційної моделі шляхом включення в неї необхідних конституційних інститутів. У зв'язку з цим, найбільш важливим завданням як для законотворчої практики, так і для юридичної теорії є завершення процесу формування всіх конституційних інститутів, конструкцій і процедур, прийняття всіх передбачених Конституцією законів. Важливе наукове і практичне значення має аналіз позитивних і негативних факторів, що впливають на реалізацію конституційних норм. Також актуальним є з'ясування того, як Конституція впливає на становлення конституційного законодавства і політико-правової системи України в цілому, як конституційні норми втілюються в суспільно-політичну практику. Другий аспект - у внутрішньому удосконалюванні самої моделі. Вимагають доробки механізм поділу влади, система стримувань і противаг у взаєминах різних гілок влади. Дослідники звертають увагу на такі недоліки конституційної моделі правової держави, як протиріччя і невизначеності в конструкції виконавчої галузі влади й у її взаєминах із представницькою владою (роздвоєння виконавчої влади на президентську й урядову, ускладнене незалежністю уряду від парламенту), відсутність чіткої ієрархії джерел діючого в країні права тощо.

Все це і обумовлює важливість і необхідність подальшого теоретичного обґрунтування і практичного втілення концепції правової держави в процесі трансформації українського суспільства.

Мета даного дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб виявити тенденції, пріоритетні завдання й особливості формування конституційної моделі правової держави в Україні, сформулювати концепцію правової політики в перехідний період і на перспективу. Виходячи з даної мети, необхідно вирішити такі дослідницькі завдання:

- дослідити розвиток теорії і практики правової держави;

- проаналізувати поняття конституціоналізму, його джерела взагалі і національної специфіки, зокрема;

- розкрити значення й особливості процесу формування правової держави;

- виявити внутрішні протиріччя і політико-правові проблеми конституційного механізму влади;

- проаналізувати політичне значення Конституції України як попереджувального фактора обмеження влади держави і програми модернізації українського суспільства;

- дослідити політико-правові проблеми взаємин влади і суспільства в умовах переходу суспільства до нової суспільно-політичної системи;

- розробити й обґрунтувати відповідні наукові теоретичні і практичні рекомендації з реалізації конституційної моделі правової держави в Україні.

Об'єктом дослідження є політико-правовий аспект процесу становлення правової держави в Україні.

Предметом дослідження є механізм удосконалення і реалізації конституційної моделі правової держави.

У дослідженні використані методи переходу кількісних змін у якісні для визначення тенденції збільшення числа норм і інститутів, що закріплюють і регулюють відносини приватної власності і обумовлює розподіл права на приватне і публічне; закону єдності і боротьби протилежностей при аналізі єдності прав і обов'язків централізації і децентралізації в державному будівництві; закону заперечення при характеристиці української державності як системи, що поєднала елементи минулої й ознаки нової державності.

В основу дисертації покладений структурно-функціональний аналіз, що включає вивчення функціональних залежностей елементів конституційної моделі правової держави. Його застосування обґрунтоване необхідністю дати відповідне політико-правове тлумачення поняттю конституційної моделі правової держави, виявити його сутність і зміст, для чого і потрібний функціональний аналіз її структури. Інституціональний підхід застосовувався з метою вивчення інститутів правової держави, а також визначення того, як інституціональна підсистема впливає на функціонування правової держави в цілому. Історичний метод використовувався для вивчення правової держави в її розвитку, узагальнення її сучасного й історичного досвіду. За допомогою порівняльного аналізу досліджувалися існуючі правові держави, а також їхні структурні елементи.

Нормативно-ціннісний підхід застосовувався з метою з'ясування значення для суспільства тих чи інших політико-правових процесів, їхньої ролі в підвищенні добробуту суспільства, у реалізації волі і справедливості.

Використано принципи системності, єдності теорії і практики, єдності теоретичного й емпіричного, детерміністський принцип. Основу джерелознавчої бази складають, у першу чергу, Конституція України, політико-правові документи, діючі нормативно-правові акти, перш за все законодавчі.

1. Правова держава як фактор модернізації українського суспільства

Розкривається ступінь розробленості теми, аналізуються питання теорії і практики правої держави, правової політики як засобу створення й удосконалювання конституційної моделі правової держави.

Правова держава: розвиток теорії і суспільна практика.

Аналізуються праці українських і зарубіжних учених, ідеї яких дали можливість дисертантові сформулювати та виробити власний підхід до проблеми розвитку й удосконалювання конституційної моделі правової держави.

Питанням становлення і розвитку конституційної моделі правової держави присвячені праці українських вчених А. Зайця, Є. Євграфова, В. Копєйчикова, П. Рабиновича, В. Селіванова тощо. Співвідношення правової держави і конституціоналізму розкривається в роботах російських дослідників: В. Нерсесянця, Н. Палієнко, В. Чиркіна, Ю. Тихомирова.

Правова держава в контексті демократії розглядається вченими країн Заходу: К. Ясперсом, Р. Ароном, Р. Далем, В. Меркелем, А. Круассаном, Е.В. Бьокенфьорде, Дж. Сарторі.

Проблеми правової політики розкриваються в роботах українських вчених: В. Бабкіна, В. Опришко, І. Пахомова, П. Рабиновича, О. Скакун, російських дослідників: Н. Матузова, А. Малько, К. Шундикова, М. Панова, Л. Герасіної, М. Баглая.

Сутність процесу становлення сучасного конституціоналізму в Україні проаналізована в роботах українських вчених: В. Погорілка, В. Скоморохи, В. Мелащенко, С. Ківалова, В. Тація і Ю. Тодики, Ф. Рудича. Причини, що заважають розвитку конституціоналізму в Україні, розглянуті в дослідженнях українських вчених: В. Стефанюка, А. Мироненко, В. Цвєткова, В. Горбатенка.

Роль конституційної держави щодо підтримці стабільності суспільного розвитку досліджував відомий американський політолог Я.Е. Лейн.

Аналіз ступеню розробленості теми дослідження дозволяє зробити висновок про необхідність подальшого розгляду даного напрямку правових і політичних досліджень, підготовки наукових праць, присвячених комплексному розгляду шляхів удосконалювання і реалізації конституційної моделі правової держави, що й обумовило звертання здобувача до даної теми.

Суть сучасної теорії правової держави полягає у тому, що держава народжена правом, зв'язана правом і обмежує себе ним. Як справедливо вважають сучасні українські дослідники, правова держава - це держава, у житті якої панують закони, що закріплюють основні права людини, виражають волю більшості чи всього населення країни, роблячи акцент на основних загальнолюдських цінностях й ідеалах, держава, в якій передбачена відповідальність не тільки особистості, але і самої держави, де громадянам притаманний високий рівень правової культури.

Досліджуючи ситуацію в сучасній Україні, слід зазначити, що перехідний період проходить в складній і суперечливій ситуації. Дефіцит обґрунтованих з теоретичної і практичної точок зору концепцій соціальних і політичних реформ став причиною нецивілізованого перерозподілу власності, "номенклатурної приватизації", перетворення державної монополії в монополії корпоративного типу. Політична воля стала сприйматися як уседозволеність. Зроблено спроби поширення радикальних ідеологічних концепцій, що дезорієнтують суспільство, руйнуючи його зсередини. Став зростати рівень соціальної напруженості в суспільстві.

Справитися з цією ситуацією, спрямувати її у правове русло здатна тільки держава. Оскільки суспільство, не використовуючи державні механізми, не може розв'язати конфлікти, які можуть перерости в насильницькі, антиконституційні дії. Усе це є аргументами, що виправдовують необхідність зміцнення держави, яка повинна знайти свою силу в праві. Тому дуже важливим є зміцнення усієї влади - представницької, виконавчої, судової, а також чітке визначення функціональної ролі кожної з них у впливі на суспільні процеси, у захисті прав і свобод людини.

На даний час дії української влади не завжди послідовні.. Це стосується як законодавчих установ (характеру законотворчості), так і виконавчих (політика реагування на запити груп тиску) і судових (дискретний характер наслідків у справах державного значення). Тим більше важко говорити про злагоджену взаємодію галузей влади. У подібних умовах проміжні цілі реформ, будучи досягнутими, не наближають до виконання довгострокових чи кінцевих завдань, а самі утворюють статичну конфігурацію суспільства, фіксуючи стан останнього на перехідних етапах. В результаті цього перехідний період стає досить тривалим. Тому можна зробити висновок, що вироблення загальнонаціональної стратегії і координування дій органів державної влади в рамках конституційної моделі правової держави є умовою переходу до реальних, а не декларативних результатів.

Правова політика як засіб створення й удосконалювання конституційної моделі правової держави.

Автор показує, що демократичні перетворення в Україні, зокрема в правовій сфері (визнання природних прав людини за найвищу цінність; формування основ громадянського суспільства; усвідомлення нової, гуманістичної ролі права і всієї юридичної системи; пошук мирних шляхів вирішення виникаючих проблем і конфліктів), актуалізували питання про вироблення єдиної загальнонаціональної правової політики держави і визначення її основних пріоритетів.

Мова йде про сферу відносин, зв'язків й інтересів, поєднаних поняттям "правовий простір", які об'єктивно потребують регулятивного упорядкування з боку публічної влади. В науковій літературі справедливо відзначається, що правова політика являє собою особливу форму вираження державної політики, засіб юридичної легітимації, закріплення і здійснення політичного курсу країни, волі її офіційних лідерів і владних структур. Будучи усвідомленою, консолідованою, правова політика втілюється, в першу чергу, в законах, конституції, кодексах, інших основних нормативно-правових актах, спрямована на охорону і захист даного соціального ладу, розвиток і удосконалення суспільних відносин.

В аспекті побудови правової держави важливі такі принципи правової політики, як соціальна обумовленість і наукова аргументація; стійкість і передбачуваність; легальність, легітимність і демократизм; моральність і гуманізм; гласність і справедливість; пріоритетність прав людини, зв'язаних з інтересами суспільства і держави; відповідність міжнародно-правовим вимогам і стандартам.

Важливість правової політики в умовах переходу суспільства від однієї суспільно-політичної системи до іншої полягає у тому, що вона повинна забезпечувати проведені реформи, демократизацію громадського життя, стабільність та правопорядок в країні. Сьогодні ці питання перебувають у стадії вирішення. Не прийнято багато важливих законодавчих актів, відсутність яких ускладнює суспільні відносини. В умовах, коли суспільні відносини перебувають поза впливом правової політики, їх намагаються регулювати неформальні тіньові структури.

Ефективність правової політики забезпечується тільки в тому випадку, якщо її опорою є тверда, легітимна, авторитетна влада. Взаємодіючи між собою, влада і право прагнуть до досягнення загальних цілей. Це характерно і для сучасної України, однак належної взаємодії поки що не досягнуто. Влада і право повинні взаємно доповнювати один одного, тому що влада, не обмежена правом, небезпечна, а право, не забезпечене владою, безсильне. Тому, влада і право повинні правильно поєднуватися і синхронно взаємодіяти.

2. Конституційні основи правової держави

Розглядаються проблеми конституціоналізму як основи побудови і розвитку правової держави, й аналізується роль Конституції України як попереджувального фактора обмеження влади держави і програми модернізації українського суспільства.

Конституціоналізм як основа побудови і розвитку правової держави.

Відзначається, що перебудовчий і реформаторський періоди життя України кінця 80-х і початку 90-х років призвели до формування деяких передумов й елементів відповідних правовідносин.

Аналізуючи процес становлення конституціоналізму в Україні, можна зробити висновок, що він йде у руслі формування правової держави, що, по-перше, визнає і закріплює на рівні Конституції і законодавства пріоритет прав і свобод людини і громадянина, по-друге, забезпечує правову безпеку особистості, її життя, здоров'я, гідності. У той же час основними проблемами сучасного конституціоналізму в Україні є співвідношення між положеннями, що втілені в конституційний текст й існуючими реаліями, тобто між юридичною і фактичною конституцією, відсутність в Україні, як і в інших країнах СНД, глибоких традицій конституціоналізму, парламентаризму; недоліки взаємодії владних структур; недостатньо високий рівень правової культури народних депутатів України, співробітників державного апарату, населення; відсутність достатнього наукового обґрунтування становлення конституційного законодавства, проведення правової реформи. Проаналізувавши проблеми в політичній сфері, дисертант найбільш важливими серед них вважає: відсутність у державної влади волі на здійснення усвідомленого, контрольованого і послідовного реформування суспільства; недостатня ефективність законотворчої діяльності Верховної Ради; відсутність зваженої кадрової політики в структурах влади.

В результаті дослідження зроблено висновок, що за час дії нової української Конституції, в політико-правовій сфері України відбулися значні зміни. Однак, розрив між конституційною моделлю правової держави і посттоталітарною дійсністю поки не подолано. Тому головним завданням сучасного українського конституціоналізму є сполучення конституційної моделі правової держави з реальною практикою державного будівництва.

Конституція України як попереджувальний фактор обмеження влади держави і програми модернізації українського суспільства.

Відзначається, що Конституція України 1996 р., втіливши в собі досягнення вітчизняної і світової конституційної наукової думки і практики конституційного будівництва, стала не тільки найважливішим юридичним джерелом вдосконалення чинного законодавства, але й окреслила контури цивілізованої соціальної, правової держави, а також проголосила такі демократичні цінності і принципи, які необхідно впроваджувати в практику національної законотворчості і правозастосування. Дисертант обґрунтовує, що конституція є втіленням національної ідеї і ментальності українського народу, доказом здатності української нації як політичної й етнічної спільноти до державного будівництва і правотворчості.

3. Основні напрямки реалізації конституційної моделі правової держави в Україні

Дисертант аналізує внутрішні протиріччя і проблеми конституційного механізму влади, розглядає питання взаємин суспільства і влади.

Конституційний механізм влади: внутрішні протиріччя і проблеми.

Відзначається, що основними напрямками реалізації конституційної моделі правової держави в Україні є парламентська реформа; реформування виборчого законодавства; адміністративна реформа; реформування судоустрою; муніципальна реформа. Втілення в життя деяких конституційних норм в умовах перехідного періоду, що переживають держава і суспільство, ускладнюється відсутністю сталого практичного досвіду, зокрема, щодо верховенства права, політичного й ідеологічного плюралізму. Найважливішим завданням, на думку дисертанта, є подолання тенденцій монополізації і безконтрольності у системі поділу влади.

Одним із пріоритетних напрямків створення конституційної моделі правової держави є проведення адміністративної реформи. Її метою повинне бути здійснення комплексу структурно-функціональних, організаційних і кадрових перетворень у системі виконавчої влади, спрямованих на значне підвищення ефективності реалізації публічної влади в сфері діяльності держави і місцевого самоврядування. Актуальність парламентської реформи пояснюється тим, що хоча Верховна Рада відіграла значну роль у новій історії України, проте їй не вдалося перебороти загальні тенденції, що характерні для всіх пострадянських держав. А саме, зігравши роль каталізатора глибоких трансформаційних процесів у суспільстві, парламенти нових держав вступили у затяжний конфлікт з інститутами президентської влади, введення яких також було цілком закономірним.

Потреба в судово-правовій реформі виникла у зв'язку з необхідністю приведення судової системи й організації і діяльності правоохоронних органів, а також усієї галузі права відповідно до соціально-економічних і політичних змін, що відбувалися і відбуваються в суспільстві.

Необхідність муніципальної реформи обґрунтована тим, що продовжують залишатися складними відносини між центральними і місцевими органами виконавчої влади і структурами місцевого самоврядування. Муніципальна реформа повинна забезпечити активне впровадження локальної демократії в Україні, упорядкувати зв'язок між центральними органами і владними структурами в регіонах, засоби і способи правового регулювання комунальної власності для розв'язання соціально-економічних проблем регіону, рішення кадрових питань у системі місцевого самоврядування..

Взаємини влади і суспільства.

Зроблено висновок, що держава не повинна втручатися в приватне життя людини, заважати самореалізації його особистості. Запроваджуючи конкретні правові норми і вимагаючи від усіх своїх установ і всіх громадян їхнього дотримання, держава в той же час зобов'язана визначити ті межі, в яких громадянин має право діяти на власнний розсуд, не зазіхаючи при цьому на права і свободи інших громадян. Свобода вибору включає відповідальність перед самим собою, що стає не тяжким вантажем, а творчою силою.

Головна ідея сучасного розвитку України полягає в тому, що державна влада повинна визнати пріоритетність прав людини. Для реалізації цієї ідеї необхідно, щоб усі суб'єкти політики у своїй діяльності дотримувались таких принципів: верховенство закону; поділ влади; рівноправність громадян; участь громадян в управлінні державою; свобода совісті; свобода слова, зборів, асоціацій; гарантії державного захисту прав людини тощо. Усі ці принципи записані в Конституції України 1996 року, однак з різних причин не реалізовані в повній мірі на практиці. Найбільш важливими причинами цього є: недосконалість громадянського суспільства і його основних інститутів, недосконалість української демократії; нерозвинене почуття громадянської й особистої гідності і недостача уміння відстоювати його цивілізованим шляхом; недосконалість системи державної влади, особливо судової влади - низький рівень правової культури.

Очевидно, що для виправлення існуючої ситуації необхідна сильна державна воля у застосуванні як правових, так і політичних, адміністративних й економічних методів впливу.

В умовах традиційної нерозвиненості інститутів громадянського суспільства в нашій країні конституційне закріплення основ їхнього вільного саморозвитку вкрай необхідне. Тому можна визначити позитивним той факт, що в Україні конституційні основи громадянського суспільства встановлені. Тим самим ставиться надійний бар'єр спробам надмірного втручання в особисте життя громадян з боку держави, гарантується розвиток саме демократичних основ самоврядування в основних сферах життєдіяльності суспільства. У той же час слід зазначити, що держава не в праві самоусуватися від регулювання суспільно-політичних, організаційно-економічних і соціальних відносин. На це не дає права і Конституція, що визначає обов'язки держави перед громадянським суспільством. Однак формування повноцінного громадянського суспільства - це ще справа тривалого часу.

правовий конституційний політичний

Висновки

Теорія правової держави стала результатом розвитку принципу конституціоналізму під впливом християнської етики рівності, справедливості, традицій етатизму. У ній знайшла відображення сукупність проблем модернізації при активній участі держави і конфлікту між державою і частиною суспільства.

Після набуття Україною незалежності, зміни соціально-політичної системи, прийняття Конституції України 1996 року почався процес формування і розвитку конституційної моделі правової держави. Однак здійснювалося це без серйозного наукового обґрунтування. Подібне стало можливим через відсутність чіткої стратегії формування нового суспільного ладу в Україні, що призвело до непослідовності і незавершеності формування конституційної моделі правової держави, що поєднує в собі як абсолютно нові інститути, властиві демократичним правовим державам, так і владні архаїзми, що повинні були б канути в небуття разом з СРСР.

Таким чином, сприйнявши ідеї ліберального конституціоналізму наприкінці ХХ сторіччя, Україна, якщо можна так висловитися, перебуває в стадії романтичного конституціоналізму. Тобто, ідеали демократичної, правової держави в Україні поки не втілені в життя. Реальність і конституційна модель правової держави знаходяться далеко одна від одної. Це пояснюється тим, що перебороти за короткий термін цілу історичну епоху практично неможливо.

Особливо складною проблемою формування конституційної моделі правової держави в Україні варто вважати удосконалювання механізму стримувань і противаг між законодавчою і виконавчою гілками влади, протистояння між якими час від часу загострюється, особливо в періоди передвиборних кампаній. Реалізація концепції правової держави залежить від втілення в політичній реальності її правових принципів. Досвід роботи представницьких установ останніх років показав явну тенденцію законодавчих органів до узгодження їхньої діяльності з функціями виконавчого характеру. У той же час судова влада ще не виявила себе як достатньо впливова й авторитетна сила, що не залежить від політичних впливів і пристрастей. Поза поділом влади ідея правової держави не може бути реалізованою, тому що сама по собі влада більшості в цих умовах піддається небезпеці служити щаблем до встановлення диктаторського режиму.

Основою створення і функціонування конституційної моделі правової держави є громадянське суспільство, тобто об'єднання вільних і рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником і брати активну участь у політичному житті. Не держава визначає громадянське суспільство, а, навпаки, суспільство створює і контролює державу. Тільки в цьому випадку можна говорити про відносно самостійне існування демократичного громадянського суспільства і правової держави.

Варто констатувати що, як показує практика, якою б привабливою не була теорія, жодна держава поки що не досягла завершеного правового стану. На жаль, є багато підтверджень тому, що громадяни, народи, соціальні і політичні групи систематично допускають порушення права. Це зрозуміло, зважаючи на те, що державні органи, їхні представники завжди прагнуть до більшої "свободи" від правообмежень. Часто вимоги справедливості природного права розуміють по-різному, саме тому можна сказати, що законодавство ніколи не буде досконалим і не досягне повної гармонії позитивного і природного права. Що можна стверджувати точно, так це те, що як тенденція правова держава реально існує в тих країнах, де населення і політики зацікавлені в існуванні правопорядку, заснованого на справедливості, дотриманні права.

На підставі дослідження можна зробити висновок, що формування і реалізація конституційної моделі правової держави можливі тільки за умови зміни відносин між державою і правом. Право при цьому необхідно розглядати як систему загальнолюдських цінностей.

Необхідно визнати, що становлення правової держави в Україні неможливе без врахування національно-традиційних цінностей, національної теорії демократії. Конституція України 1996 р. відкрила можливості для нового етапу розвитку української державності. Його визначальними характеристиками повинні стати - визнання загальногуманістичних цінностей, пріоритет прав і свобод людини і громадянина, правова захищеність особистості, її автономність.

Література

Іваненко Г.В. Основні принципи правової держави. // Митна справа. - Одеса, 2002. № 4. - С. 92-94.