Кримінальна відповідальність за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 343.611

Спеціальність: 12.00.08. - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Кримінальна відповідальність за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку

Мамчур Віталій Миколайович

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Андрушко Петро Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри кримінального права та кримінології

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою

доктор юридичних наук Музика Анатолій Ананійович, Київський інститут внутрішніх справ, проректор з наукової роботи Провідна установа: Одеська національна юридична академія МОН України, кафедра кримінального права, м. Одеса

Захист відбудеться “11” червня 2002 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано 8 травня 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук, доцент Шибіко В. П.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження. В доктрині кримінального права завжди приділялась значна увага дослідженню питань кримінально-правового захисту людей від посягань на їх життя. Проблемним та іншим питанням, які пов'язані з кримінальною відповідальністю за злочини проти життя людини, присвячено багато праць. Ці питання досліджували Ю. В. Александров, М. К. Аніянц, М. І. Бажанов, В. І. Борисов, С. В. Бородін, В. О. Глушков, В. Т. Дзюба, М. І. Загородніков, М. Й. Коржанський, В. М. Куц, А. В. Наумов, Є. Ф. Побєгайло, В. В. Сташис, С. Д. Шапченко, М. Д. Шаргородський, С. С. Яценко та багато інших відомих учених.

Незважаючи на значну увагу, що приділяється питанням кримінальної відповідальності за злочини проти життя людини, спеціальному кримінально-правовому дослідженню деяких видів вбивств присвячено небагато праць.

Зокрема, є всі підстави вважати, що поза належної уваги вчених залишилося дослідження питань кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку, ознаки якого були передбачені в п. “в” ст. 93 КК України 1960 р. Аналіз юридичної літератури показує, що проблемні та інші питання кримінальної відповідальності за цей вид вбивства не були самостійним об'єктом кримінально-правового дослідження. Деякі вчені окремі з цих питань розглядали у контексті кримінально-правового дослідження інших злочинів. Наприклад, С. С. Яценко розглядав їх у межах дослідження питань кримінально-правової охорони представників влади та громадськості, В. Т. Дзюба - у межах дослідження кримінальної відповідальності за посягання на життя працівника міліції або народного дружинника. умисний вбивство покарання злочин

Відсутнє таке дослідження і щодо умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку, ознаки якого передбачені в п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України 2001 р. Окремі питання кримінальної відповідальності за цей різновид вбивства висвітлюються у науково-практичних коментарях КК України 2001 р., підручниках із кримінального права. Звичайно, у цих літературних джерелах зазначені питання розглядаються досить фрагментарно.

Отже, актуальність теми дисертації зумовлюється, насамперед, відсутністю в науці кримінального права України комплексного дослідження, присвяченого питанням кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку.

Необхідність у такому дослідженні обумовлюється й відсутністю в чинному КК України належної регламентації відповідальності за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку. Ми вважаємо, що в законодавчій конструкції цього злочину використовується термінологія, яка не відповідає вимогам законодавчої техніки нормативно-правового конструювання. Зокрема, це стосується використання у п. 8 ч. 2 ст. 115 КК формулювання “виконання службового або громадського обов'язку”. До того ж, відповідно до такої законодавчої конструкції не всі особи, життя яких потребує посиленого кримінально-правового захисту у зв'язку з їх правомірною суспільно корисною діяльністю, мають такий захист.

Недосконалою є й законодавча конструкція деяких складів злочинів, ознаки яких передбачені в спеціальних щодо п. 8 ч. 2 ст. 115 КК нормах. Це стосується як ознак деяких із цих складів злочинів, так і термінології, що застосовується для їх позначення. Така ситуація породжує багато проблем, однією з яких можна назвати відсутність чітких критеріїв розмежування умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку та деяких суміжних злочинів.

Мета й завдання дисертаційного дослідження. Виходячи із сутності зазначених проблем, головною метою дисертаційної роботи є всебічне дослідження проблемних та інших питань кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК). Для досягнення зазначеної мети дисертантом були поставлені такі завдання: 1) розглянути визначення поняття вбивства, види вбивств та зміст ознак, які є спільними для всіх видів вбивств; 2) з'ясувати юридичну й соціальну природу умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку та зміст специфічних ознак цього різновиду вбивства; 3) розглянути співвідношення між умисним вбивством особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку та деякими іншими злочинними посяганнями на життя людини; 4) дослідити деякі проблеми, які пов'язані з призначенням покарання за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку.

Об'єкт та предмет дисертаційного дослідження. Об'єктом дисертаційного дослідження є проблемні та інші питання кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку. Його предметом є: 1) пов'язані з розглядуваною темою норми, що містяться в чинному законодавстві України та містилися у відповідних нормативно-правових актах, які були чинними на певних етапах історичного розвитку України; 2) практика судів України щодо кваліфікації умисного вбивства, вчиненого у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку (п. “в” ст. 93 КК України 1960 р.), та призначення покарання за цей злочин; 3) положення чинного кримінального законодавства деяких зарубіжних держав, які стосуються регламентації відповідальності за злочини, які є подібними умисному вбивству особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115) та специфічним різновидам цього вбивства (ст. 112, ст. 348, ст. 379, ст. 400, ст. 443 та ч. 4 ст. 404), відповідальність за які передбачена в КК України 2001 р.; 4) пов'язані з розглядуваною темою положення доктринальних праць вітчизняних та зарубіжних учених.

Методи дослідження. Крім діалектичного, як загального методу пізнання, для досягнення поставленої у роботі мети були використані догматичний, порівняльно-правовий, історико-правовий, статистичний методи дослідження та метод системного аналізу.

Догматичний метод. За допомогою правил формальної логіки й граматики (синтаксису) у дослідженні визначається зміст юридичних термінів та конструкцій, які використовуються законодавцем при регламентації кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку та за деякі інші види вбивства.

Метод системного аналізу. Зміст специфічних ознак умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) визначається шляхом встановлення змісту специфічних ознак злочинів, відповідальність за які передбачається в спеціальних щодо п. 8 ч. 2 ст. 115 КК нормах (ст. 112, 348, 379, 400, 443 та ч. 4 ст. 404 КК). Зокрема, таким чином визначається коло осіб, які можуть бути потерпілими від умисного вбивства, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

Порівняльно-правовий метод. З метою порівняння з нормами, які сформульовані в п. 8 ч. 2 ст. 115, ст. 112, 348, 379, 400, 443 та ч. 4 ст. 404 КК України 2001 р., були вивчені відповідні норми кримінального законодавства Франції, Російської Федерації, Республіки Польща, Іспанії, Латвійської Республіки, Голландії, Швеції, Китайської Народної Республіки, Республіки Бєларусь.

Історико-правовий метод. У дослідженні розглядаються історичні передумови, підстави виділення умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку в окремий різновид умисного вбивства при обтяжуючих обставинах. В історичному аспекті розглядається взаємозв'язок між цим видом вбивства та його специфічними різновидами.

Статистичний метод. На підставі даних, отриманих у результаті вивчення кримінальних справ про умисні вбивства, вчинені у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку (п. “в” ст. 93 КК України 1960 р.), вивчалися деякі аспекти структури, динаміки вчинення цих злочинів та деякі аспекти призначення покарання за ці злочини.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження є праці вчених, в яких висвітлюються як загальні питання кримінальної відповідальності, так і питання кримінальної відповідальності за вбивство та окремі його види. Зокрема, теоретичним підґрунтям цього дослідження є роботи Александрова Ю. В., Анашкіна Г. З., Андрушка П. П., Аніянца М. К., Антоняна Ю. М., Бажанова М. І., Борисова В. І., Бородіна С. В., Волкова Б. С., Глушкова В. О., Дзюби В. Т., Жижиленка А. А., Загороднікова М. І., Зелінського А. Ф., Коржанського М. Й., Кудрявцева В. М., Кульберга Я. М., Куца В. М., Матишевського П. С., Михайленка П. П., Навроцького В. О., Наумова А. В., Побєгайла Е. Ф., Савінова В. М., Сташиса В. В., Тація В. Я., Шапченка С. Д., Шаргородського М. Д., Яценка С. С. та інших учених. У процесі написання дисертації, поряд із кримінально-правовою, використовувалася література з кримінології, віктимології, теорії держави і права, історії держави і права України, історії України, філософії, соціології, психології та деяких інших наук.

Нормативно-правову базу дисертації становлять чинні Конституція України, Кримінальний кодекс України та інші закони України. Досліджуючи питання історичних передумов появи та розвитку норм, передбачених у п. 8 ч. 2 ст. 115, в ч. 4 ст. 404 та в статтях 112, 348, 379, 400, 443 КК, були використані окремі нормативно-правові акти, починаючи з 1927 р. У процесі порівняльно-правового аналізу регламентації кримінальної відповідальності за розглядуваний вид вбивства в чинному КК України та в кримінальному законодавстві деяких зарубіжних країн були використані нормативно-правові акти цих країн. Зокрема, такими нормативно-правовими актами стали КК Франції, КК Російської Федерації, КК Республіки Польща, КК Іспанії, Кримінальний Закон Латвійської Республіки, КК Республіки Білорусь, КК КНР, КК Швеції, КК Голландії.

Емпіричною основою дисертаційного дослідження є матеріали практики судів України в справах про злочини, передбачені п. “в” ст. 93 та ст. 190-1 КК України 1960 р. Зокрема, були досліджені 47 кримінальних справ зазначеної категорії, що розглядалися Київським міським судом, Київським обласним судом та деякими іншими судами України в період з 1977 р. по 2001 рік. Також були використані постанови Пленуму Верховного Суду України та ухвали його колегії з кримінальних справ по конкретних кримінальних справах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні нових теоретичних положень, уточненні змісту окремих понять та термінів, що мають значення для науки, практики та вдосконалення законодавства. Зокрема, в дисертації:

- Вперше обґрунтовується необхідність внесення змін та доповнень до п. 8 ч. 2 ст. 115 КК щодо уточнення формулювання “виконання службового або громадського обов'язку” - його заміну на формулювання “здійснення службової, професійної або іншої правомірної суспільно корисної діяльності”.

- Дістала подальший розвиток думка про те, що посиленого кримінально-правового захисту потребують як близькі родичі особи, яка виконує службовий або громадський обов'язок, так і інші особи, які є близькими цій особі в силу тих чи інших життєвих обставин.

- Робиться висновок про те, що не лише мета припинити виконання потерпілою особою або її близьким родичем службового або громадського обов'язку або помста за таку діяльність є змістом суб'єктивної сторони розглядуваного виду вбивства - такими ознаками можуть бути й інші мотиви або цілі, якщо вони детермінуються саме виконанням потерпілою особою чи її близьким родичем службового або громадського обов'язку. При цьому обґрунтовується, що умисне вбивство особи або її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку може вчинюватися одночасно з різних мотивів та цілей. У зв'язку з цим стверджується, що не виключається можливість кваліфікації такого вбивства одночасно за п. 8 та п. 6, п. 7 або 9 ч. 2 ст. 115 КК.

- Стверджується, що посилений кримінально-правовий захист повинні мати працівники правоохоронних органів та їх близькі не тому, що ці працівники є представниками певних державних органів, а тому, що вони здійснюють діяльність, пов'язану з боротьбою зі злочинами та іншими правопорушеннями. У зв'язку з цим пропонується у ст. 348 КК передбачити відповідальність за вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу або близької для нього людини у зв'язку з діяльністю цього працівника, яка пов'язана з виконанням покладених на нього обов'язків щодо охорони громадського порядку, нагляду й контролю за додержанням законів, проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання чи досудового слідства, розгляду справ чи матеріалів у суді або виконання судових рішень чи рішень, які приймаються компетентними органами в процесі такої діяльності.

- Дістала подальший розвиток думка про те, що в КК України 2001 р. необхідно уніфікувати термінологію, яка використовується для позначення одного і того ж явища. Так, у диспозиції ст. 112 КК пропонується замінити формулювання “посягання на життя” на формулювання “вбивство або замах на вбивство”. Пропонується у межах КК під “виконанням службових обов'язків” розуміти діяльність, що входить у коло повноважень службової особи, ознаки якої вказуються у примітці до ст. 364 КК.

- Вперше обґрунтовується те, що в КК України 2001 р. є колізія між нормою, ознаки якої передбачаються в ч. 2 ст. 115, та нормами, ознаки яких передбачаються в статтях 112, 348, 379, 400, 443 та ч. 4 ст. 404, у зв'язку з невідповідністю їх санкцій принципам конструювання загальних та спеціальних норм.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що: 1) воно є першим в Україні комплексним дослідженням проблемних та інших питань кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК); 2) положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників, методичних розробок із курсу “Кримінальне право України (Особлива частина)” для студентів юридичних вузів та факультетів; 3) окремі положення, сформульовані у дисертаційному дослідженні, носять дискусійний характер і можуть слугувати базою для подальшого наукового дослідження проблемних питань кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку; 4) деякі з теоретичних висновків дисертаційного дослідження втілено у пропозиціях дисертанта щодо вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку.

Зв'язок із науковими програмами. Тема дисертації пов'язана з Комплексною державною програмою “Формування механізму реалізації й захисту прав та свобод громадян в Україні” (тема № 01БФ042-01, 2000 р. - 2005 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації обговорювалися: на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка; на міжнародній науково-практичній конференції “Права й свободи людини та сучасний суспільний прогрес”, яка проводилася 24 - 25 лютого 1999 р. в Ужгородському державному інституті інформатики, економіки і права; на науково-практичній конференції “Проблеми державотворення й захисту прав людини в Україні”, яка проводилася у Львівському національному університеті імені Івана Франка 8 - 9 лютого 2000 р.; на науково-практичній конференції “Україна: поступ у майбутнє”, яка проводилася Академією праці і соціальних відносин Федерації профспілок України 5 квітня 2000 р.; на міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть”, яка проводилася в Дніпропетровському національному університеті 13 - 14 лютого 2001 р.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у чотирьох публікаціях у фахових виданнях.

Структура дисертації та послідовність її частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, 4 розділів, 10 підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатка. Обсяг дисертації становить 207 сторінок, із яких 17 сторінок займає список використаних джерел (193 найменування) та додаток.

Основний зміст роботи

Вступ містить загальну характеристику дисертації, в якій розкривається сутність і стан наукової проблеми та її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження тощо.

Перший розділ дисертації - “Поняття вбивства в кримінальному праві України” - складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі, що має назву “Визначення поняття вбивства та види вбивств згідно з КК України 2001 р.”, досліджується визначення поняття вбивства шляхом аналізу доктринальних визначень цього поняття та регламентації кримінальної відповідальності за вбивство в КК України 2001 р., в КК України 1960 р., у кримінальному законодавстві деяких зарубіжних держав; а також - види вбивств, які передбачені в КК України 2001 р.

В результаті дослідження робиться висновок, що є правильним те, що законодавець безпосередньо у ч. 1 ст. 115 КК України 2001 р. визначив поняття вбивства як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Обґрунтовується, що зміст цього визначення в цілому відображає всі суттєві ознаки вбивства і дозволяє відмежувати вбивство від інших протиправних діянь та правомірних вчинків. При цьому зазначається, що у КК України 2001 р. є вади в частині використання терміну “вбивство” щодо деяких інших злочинів. Зокрема, для позначення позбавлення життя іншої людини з необережності в ст. 119 КК України 2001 р. також використовується термін “вбивство”. Таке кримінально-правове формулювання суперечить правилам законодавчої техніки. Не можна, визначивши вбивство як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, в подальшому використовувати цей термін для позначення необережного діяння. Для позначення кожного з цих злочинів доцільно застосовувати різні терміни. У зв'язку з цим пропонується злочин, передбачений у ст. 119 КК, позначати за допомогою таких формулювань як “заподіяння смерті іншій людині через необережність” або “позбавлення життя іншої людини через необережність”.

Дисертант звертає увагу на те, що, порівняно з КК України 1960 р., у КК України 2001 р. є суттєві зміни, що стосуються регламентації видів вбивств. Так, крім того, що не є вбивством діяння, яке відповідно до КК України 1960 р. визначалося як вбивство з необережності, не може вважатися специфічним видом вбивства диверсія. При цьому у КК України 2001 р. передбачені й нові злочини, які можна вважати специфічними видами вбивства. Зокрема, таким злочином є посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400). Аналіз диспозиції та санкції деяких статей дозволяє зробити висновок, що злочини, передбачені в них, можуть бути вчиненими шляхом вбивства. Такими злочинами є терористичний акт (ст. 258), порушення законів та звичаїв війни (ст. 438), застосування зброї масового знищення (ст. 439), геноцид (ст. 442).

У другому підрозділі, що має назву “Характеристика ознак вбивства як типової юридичної конструкції”, розглядаються ознаки, які притаманні будь-якому виду вбивства, у тому числі й умисному вбивству особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку. Розгляд зазначених ознак має важливе конструктивне значення, оскільки це дозволило автору в подальшому у дисертації зупинятись не на всіх ознаках розглядуваного виду вбивства, а лише на його специфічних ознаках.

У межах цього підрозділу на основі аналізу поняття об'єкта злочину робиться висновок про доцільність розмежування поняття об'єкта вбивства як типової юридичної конструкції й поняття об'єкта вбивства як юридичної конструкції окремого виду вбивства. Обґрунтовується, що об'єктом вбивства як типової юридичної конструкції є біологічне життя людини, що охороняється КК України, а об'єктом вбивства як юридичної конструкції окремого виду вбивства, окрім біологічного життя людини, можуть бути й певні суспільні відносини.

Звертається увага на суттєві вади, що мають місце в Законі України “Про охорону дитинства” щодо критеріїв визначення моменту, з якого настає правова охорона життя. Згідно з цим Законом кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я. Отже, фактично в законодавчому порядку було закріплено, що у людини право на життя виникає з моменту повного вигнання або витягнення продукту зачаття з організму матері. В дисертації обґрунтовується, що більш правильною є думка вчених, які вважають, що з позиції кримінального права початок життя людини слід умовно пов'язувати з моментом початку фізіологічних пологів (у тому числі передчасних та штучно викликаних).

Другий розділ дисертації - “Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку як різновид умисного вбивства при обтяжуючих обставинах” - складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі, що має назву “Загальна кримінально-правова характеристика умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку як різновиду умисного вбивства при обтяжуючих обставинах”, розглядаються такі питання: 1) юридична природа умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку; 2) підстави виділення умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку як окремого різновиду умисного вбивства при обтяжуючих обставинах; 3) його місце серед інших різновидів умисного вбивства при обтяжуючих обставинах.

Розгляд юридичної природи умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку необхідний для встановлення кримінально-правової сутності цього виду вбивства. В межах дослідження цього питання встановлюються загальні правила кваліфікації вбивства за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

Юридична природа умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку встановлюється шляхом визначення кримінально-правової сутності обтяжуючих обставин, ознаки яких передбачаються в окремих статтях Особливої частини КК України. У свою чергу визначення кримінально-правової сутності вказаних обтяжуючих обставин здійснюється шляхом порівняння їх із найбільш близькими до них кримінально-правовими категоріями. Такими кримінально-правовими категоріями є: 1) ознаки юридичного складу злочину певного виду; 2) ознаки привілейованого юридичного складу злочину; 3) передбачені в Загальній частині КК обставини, які обтяжують покарання.

В результаті дослідження визначається, що юридична природа обтяжуючих обставин, ознаки яких передбачені у ч. 2 ст. 115 КК, має подвійний характер. З одного боку, вони є ознаками юридичного складу вбивства. Про це свідчить те, що встановлення хоча б однієї з цих обставин зумовлює кваліфікацію за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115. З іншого боку, вони не є тими ознаками, які притаманні лише вбивству і які відрізняють його від інших злочинів. У цьому аспекті умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку не є якимось специфічним злочином. За своєю сутністю воно є різновидом вбивства, що вчинюється при обставинах, які свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпечності цього різновиду вбивства та особи, що його вчинює.

З'ясування підстав виділення умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку як окремого різновиду умисного вбивства при обтяжуючих обставинах необхідне для встановлення за рахунок чого розглядуваний вид вбивства становить підвищену суспільну небезпечність. Відповідь на це питання дає підстави для адекватного розуміння сутності та змісту тексту п. 8 диспозиції ч. 2 ст. 115 КК.

Підстави виділення умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку як окремого різновиду умисного вбивства при обтяжуючих обставинах з'ясовуються шляхом дослідження історичних передумов такого виділення. Зокрема, визначається, що зазначеними підставами є те, що: 1) поведінка потерпілих осіб, а в окремих випадках і становище, яке вони займають у суспільстві, характеризуються підвищеною віктимністю; 2) як правило, його вчинення дестабілізує нормальне функціонування окремих ланок механізму держави, внаслідок чого спричинюється шкода іншим членам суспільства, на користь яких спрямована діяльність особи; 3) більшості з осіб, які вчиняють таке вбивство, притаманні риси, які свідчать про їх особливу небезпечність для суспільства.

Встановлення місця умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку серед інших різновидів умисного вбивства при обтяжуючих обставинах базується на результатах, які були отримані при дослідженні попередніх двох питань. Стверджується, що ознаки відповідних обставин, передбачених в ч. 2 ст. 115 КК, переважно є змістом однієї зі складових частин складу злочину. Такий висновок випливає з того, що визначальні ознаки певної обтяжуючої обставини умисного вбивства, як правило, є змістом одного з елементів його складу. Це видно на прикладі розглядуваного виду вбивства. Підстави посилення відповідальності за цей вид вбивства пов'язані зі специфікою діяльності по виконанню службового або громадського обов'язку та, в окремих випадках, становища у суспільстві тих осіб, які здійснюють цю діяльність. Отже, кваліфікуючі ознаки аналізованого виду вбивства переважно є складовою об'єкта складу злочину.

У другому підрозділі, що має назву “Зміст специфічних ознак умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку”, на відміну від попереднього розділу дисертації, розглядаються ознаки, які притаманні лише умисному вбивству особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку. Зокрема, в ньому розглядаються такі питання: 1) визначення змісту формулювання “виконання службового або громадського обов'язку”, яке вживається в п. 8 ч. 2 ст. 115 КК; 2) близький родич особи, яка виконує службовий або громадський обов'язок, як потерпілий від передбаченого в п. 8 ч. 2 ст. 115 КК різновиду вбивства; 3) поняття зв'язку між умисним вбивством особи й виконанням цією особою чи її близьким родичем службового або громадського обов'язку.

Досліджуючи визначення змісту формулювання “виконання службового або громадського обов'язку”, яке вживається в п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, автор робить висновок, що використання в п. 8 диспозиції ч. 2 ст. 115 КК цього формулювання не відповідає вимогам законодавчої техніки нормативно-правового конструювання. Зокрема, ця термінологія не відповідає таким принципам законодавчої техніки конструювання правових норм як: 1) однаковість термінів, що використовуються для позначення одного і того ж явища, в різних галузях права та в межах однієї галузі права; 2) відповідність терміна змісту того явища, яке він позначає.

У трудовому, адміністративному праві та в усіх статтях, крім п. 8 ч. 2 ст. 115, КК України поняття “виконання службового обов'язку” та поняття “виконання професійного або трудового обов'язку” не ототожнюються. Що ж стосується поняття “виконання службового обов'язку”, як ознаки розглядуваного виду вбивства, то в доктрині кримінального права і в судовій практиці воно тлумачиться як діяльність особи, що входить у коло її повноважень, а фактично - як виконання особою будь-яких трудових обов'язків на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності. В дисертації обгрунтовується, що таке визначення цього поняття не може вважатися правильним. Під виконанням службового обов'язку слід розуміти або виконання відповідних обов'язків лише особами, які згідно з приміткою до ст. 364 КК є службовими особами, або виконання відповідних обов'язків як цими службовими особами, так і особами, які відносяться до функціонального складу чи адміністративно-допоміжного персоналу відповідної організації. Щодо діяльності інших найманих працівників, то її слід позначати як “виконання трудових обов'язків” або як “виконання професійних обов'язків”.

В доктрині кримінального права і в судовій практиці “виконання громадського обов'язку” визначається як здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (припинення правопорушення, повідомлення органам влади про злочин або готування до нього тощо). В дисертації обґрунтовується, що таке тлумачення цього терміну відповідає духу закону, оскільки воно охоплює всі види суспільно корисної діяльності, у зв'язку зі здійсненням яких особи потребують посиленого кримінально-правового захисту. Проте в силу змін, яких зазнало законодавство України, зазначене визначення не повинно було б вважатися таким, що відповідає букві закону. У Конституції України 1996 р. та інших чинних законах України нема вказівки на те, що обов'язком громадянина є всіляко сприяти іншим особам або суспільству. В них передбачений вичерпний перелік діянь, вчинення яких є обов'язком особи. Будь-яка інша діяльність на користь суспільству або інших осіб є правом, а не обов'язком громадянина. Тому їх здійснення не повинно вважатися виконанням громадського обов'язку. При такій інтерпретації громадського обов'язку вбивство з помсти осіб, які намагаються розірвати зв'язок із “кримінальним минулим”, слід було б кваліфікувати за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки згідно зі ст. 68 Конституції України додержуватися законів є обов'язком кожного громадянина. Але такий розповсюджений вид вбивства як вбивство особи у зв'язку з тим, що вона припиняє правопорушення або затримує правопорушника, не повинно було б охоплюватися п. 8 ч. 2 цієї статті, оскільки відповідно до Конституції України та деяких інших Законів України такі дії є правом громадянина (за винятком працівників правоохоронних органів), а не його обов'язком.

При цьому у дисертації робиться висновок, що відповідно до вказаного тлумачення поняття “виконання службового або громадського обов'язку” коло осіб, які можуть бути потерпілими від цього злочину, аксіологічно та кримінологічно є необґрунтованим.

З моменту утворення України як самостійної держави значно змінилися пріоритети у системі суспільних цінностей. Очевидно, що зазначена раніше, в сутності своїй ретроспективна, інтерпретація поняття службового та громадського обов'язку охоплює лише частину тих видів діяльності, які вважаються суспільно корисними на сучасному етапі розвитку суспільства. Не охоплюється цим поняттям індивідуальна трудова діяльність окремих осіб, політична активність окремих осіб тощо. Наприклад, відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 115 КК не може вважатися умисним вбивством особи у зв'язку з виконанням нею службового або громадського обов'язку: вбивство особи за те, що вона з власної ініціативи критикувала претендентів на відповідні посади під час їх передвиборчої кампанії; вбивство особи, яка не є журналістом, за те, що вона з власної ініціативи опублікувала матеріали, які подали винного у невигідному для нього світлі тощо.

На підставі цих та деяких інших аргументів у дисертації робиться висновок про необхідність внести зміни та доповнення у законодавчу модель вбивства, передбачену в п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України 2001 р., в частині використання формулювання “виконання службового або громадського обов'язку”. Замість цього формулювання пропонується використати формулювання “здійснення службової, професійної або іншої правомірної суспільно корисної діяльності”.

Службова діяльність визначається автором як діяльність, що входить у коло повноважень службової особи, ознаки якої передбачені у примітці до ст. 364 КК. Під професійною діяльністю розуміється діяльність осіб, що входить у коло їх професійних обов'язків, зафіксованих у трудових договорах (контрактах), кваліфікаційних вимогах до посади й професії, в інших подібних документах. Визначення суспільно-корисної діяльності фактично співпадає з визначенням поняття громадського обов'язку, що має місце в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини”.

Як видно, у цій моделі для максимальної нейтралізації негативних якостей, притаманних оціночним поняттям, пропонується дати приблизний перелік видів суспільно корисної діяльності і загальну дефініцію, яка містить критерій віднесення явищ до переліку. При цьому приблизний перелік містить ті види суспільно корисної діяльності, у зв'язку з вчиненням яких найбільш часто позбавляються життя потерпілі.

Розглядаючи питання, пов'язані з кримінальною відповідальністю за умисне вбивство близьких родичів особи у зв'язку виконанням цією особою службового або громадського обов'язку, дисертант робить висновок, що, крім близьких родичів, потерпілими (у кримінально-правовому значенні цього терміну) від цього злочину повинні бути визнані у законодавчому порядку й інші близькі цієї особи. При цьому зазначається, що названі положення стосуються й деяких інших злочинів. Зокрема, мова йде про злочини, ознаки яких передбачені в ст. 112, 348 та 379 КК України.

Саме такий підхід щодо регламентації подібного різновиду вбивства притаманний кримінальному законодавству багатьох країн. В деяких статтях КК України 2001 р. потерпілими від відповідного злочину визнаються поряд із певною категорією осіб як близькі родичі цих осіб, так й інші їх близькі ( наприклад, ст. 350). Проте підставою для твердження, що такого самого кримінально-правового захисту, який мають близькі родичі особи, яка виконує службовий або громадський обов'язок, потребують й інші люди, які є близькими цій особі в силу тих чи інших життєвих обставин, насамперед, є те, що: 1) віктимність їх соціального становища є принаймні такою ж підвищеною, як і у близьких родичів осіб, які виконують службовий або громадський обов'язок; 2) суспільні відносини, які забезпечують особі можливість здійснювати свою службову діяльність або виконувати громадський обов'язок, можуть бути порушеними і в тому випадку, коли потерпілим стає будь-яка особа, доля якої не байдужа для особи, що здійснює службову діяльність або виконує громадський обов'язок.

Розглядаючи поняття зв'язку між умисним вбивством особи й виконанням цією особою чи її близьким родичем службового або громадського обов'язку, дисертант зазначає, що використання у законодавчій моделі аналізованого виду вбивства терміну “зв'язок” вказує на певні особливості об'єктивної та суб'єктивної сторони цього злочину.

Для кваліфікації вбивства за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, як правило, не має значення час його вчинення. За цим пунктом ч. 2 ст. 115 КК слід кваліфікувати умисне вбивство особи або її близького родича, вчинене через те, що: 1) ця особа виконала службовий або громадський обов'язок; 2) ця особа виконує службовий або громадський обов'язок; 3) ця особа вчинює дії спрямовані на виконання службового або громадського обов'язку; 4) ця особа повинна виконати службовий або громадський обов'язок у майбутньому.

Із суб'єктивної сторони сутність такого зв'язку утворюють специфічні внутрішні процеси, які відбуваються у психіці особи, яка вчинює умисне вбивство особи або її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку. На змістовному рівні специфіка психічного ставлення (вини) щодо цього вбивства полягає в тому, що особа: усвідомлює, що вона посягає на життя особи, яка виконує службовий або громадський обов'язок, чи її близького родича; передбачає, що її діяння спричинить або може спричинити смерть однієї із зазначених осіб; бажає настання таких наслідків або свідомо допускає їх настання. Водночас для кваліфікації за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК не достатньо встановити зазначені ознаки інтелектуального та вольового моментів вини. Зв'язок якраз у тому і полягає, що злочинець повинен пов'язувати вчинення вбивства з діяльністю особи чи її близького родича по виконанню службового або громадського обов'язку. Іншими словами, така діяльність повинна бути внутрішньою детермінантою вчинення вбивства. Звідси й випливає, що обов'язковими ознаками цього злочину повинні бути певні мотиви та цілі.

В сучасній юридичній та психологічній літературі поширеною є думка, що майже кожний акт поведінки людини детермінується не одним, а декількома мотивами. При цьому зазначається, що мотив може збуджувати часткову, конкретну дію і прямо збігатися з метою даного діяння (або конкретної дії), із тим, що досягається в результаті виконання дії. Проте у складніших випадках мотиви можуть не збігатися з метою окремої дії безпосередньо, а потребують багатьох дій, досягнення численних часткових цілей.

Враховуючи ці положення, робиться висновок, що не лише помста або мета припинити виконання потерпілою особою або її близьким родичем службового або громадського обов'язку є ознаками суб'єктивної сторони цього злочину. Такими ознаками можуть бути й інші мотиви або цілі, якщо вони детермінуються виконанням потерпілою особою чи її близьким родичем службового або громадського обов'язку. При цьому зазначається, що це вбивство може вчинюватися одночасно з різних мотивів та цілей. Наприклад, ймовірні випадки, коли умисне вбивство особи чи її близького родича вчинюється з помсти за виконання цією особою службового або громадського обов'язку й одночасно з корисливих мотивів або з метою приховати інший злочин тощо. Тому не виключається можливість кваліфікації такого вбивства одночасно за п. 8 та п. 6, п. 7 або 9 ч. 2 ст. 115 КК.

Третій розділ дисертації - “Співвідношення умисного вбивства особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку з деякими іншими специфічними видами вбивства” - складається з 4 підрозділів, в яких аналізується співвідношення розглядуваного виду вбивства зі злочинами, ознаки яких передбачаються в статтях 348, 379, 400 (перший підрозділ), 112 (другий підрозділ), 443 (третій підрозділ) та ч. 4 ст. 404 (четвертий підрозділ).

Співвідносяться норми, передбачені в цих статтях, як загальна й спеціальні. Зокрема, норма, ознаки якої містяться в п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, є загальною. Інші з названих норм передбачають особливі випадки кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи або її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку. Відмінність між цими злочинами полягає насамперед у колі осіб, які можуть бути потерпілими від відповідного злочину, і у ознаках службового або громадського обов'язку, у зв'язку з виконанням якого ці особи можуть бути такими потерпілими. За п. 8 ч. 2 ст. 115 КК може бути кваліфікованим умисне вбивство будь-якої особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку. За наявності відповідних умов за ст. 112, ст. 348, ст. 379, ст. 400, 443 або ч. 4 ст. 404 КК слід кваліфікувати посягання на життя лише тих осіб, які названі в них. Проте відмінність між умисним вбивством особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) та деякими з цих злочинів полягає й в ознаках, що є змістом об'єктивної, суб'єктивної сторони та суб'єкта складу злочину.

У першому підрозділі зазначається, що в законодавстві України не визначене конкретне коло осіб, які вважаються працівниками правоохоронних органів. У зв'язку з цим у ст. 348 КК відсутнє чітке визначення критеріїв відмежування злочину, передбаченого в цій статті, від злочину, ознаки якого передбачені в п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. Пропонується в цій частині внести зміни та доповнення у законодавчу конструкцію складу злочину, ознаки якого передбачаються в ст. 348 КК. Згідно з цією статтею посилений кримінально-правовий захист повинні мати працівники правоохоронних органів не тому, що вони є представниками певних державних органів, а тому, що вони здійснюють певну діяльність. Такою діяльністю повинна бути та, яка пов'язана з боротьбою зі злочинами та іншими правопорушеннями. Отже, у ст. 348 КК має передбачатися відповідальність за посягання на життя працівника правоохоронного органу або близької для нього людини у зв'язку з виконанням цим працівником покладених на нього обов'язків щодо охорони громадського порядку, нагляду й контролю за додержанням законів, проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання чи досудового слідства, розгляду справ чи матеріалів у суді або виконання судових рішень чи рішень, які приймаються компетентними органами в процесі такої діяльності.

У другому підрозділі робиться висновок, що у розумінні ст. 112 КК під державною діяльністю слід вважати діяльність, яку здійснює зазначена в ній службова особа, реалізуючи функції відповідного державного органу, а під громадською діяльністю слід вважати діяльність, яку здійснює керівник партії, реалізуючи її програму. Посягання на життя будь-якої із зазначених у ст. 112 осіб, вчинені у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною з посадою, яку вони займають, але не пов'язаною з реалізацією або функцій відповідного державного органу, або програми партії, не є злочином, ознаки якого передбачаються в ст. 112 КК.

Для позначення об'єктивної сторони посягання на життя державного чи громадського діяча в диспозиції ст. 112 КК України 2001 р. використовується термін “посягання на життя”. Є всі підстави вважати, що в цьому випадку “посягання на життя” означає вбивство або замах на вбивство. Зокрема, підставою для цього є те, що в інших статтях КК (ст. 348, ст. 379, ст. 400 КК) під цим терміном розуміється вбивство або замах на вбивство. З метою уніфікації термінології, яка використовується в КК, доцільно й у диспозиції ст. 112 КК використовувати формулювання “вбивство або замах на вбивство”.

У третьому підрозділі звертається увага на те, що з прийняттям КК України 2001 р. проблема визначення поняття “представник іноземної держави” у значній мірі вирішена. Принаймні законодавче визначення цього поняття не може піддаватися такому широкому тлумаченню з боку вчених, яке мало місце під час дії КК України 1960 р. Виходячи із законодавчого визначення цього злочину (ст. 443 КК), представників іноземної держави слід визначати відповідно до загальних принципів міжнародного права.

У четвертому підрозділі зазначається, що умисне вбивство начальника чи іншої особи, що виконує обов'язки по військовій службі, вчинене при опорі чи примушуванні до порушення цих обов'язків, повністю охоплюється ч. 4 ст. 404 КК. Проте умисне вбивство зазначених осіб у зв'язку з виконанням службового обов'язку, вчинене не військовослужбовцем або за відсутності ознак опору чи примушування, слід кваліфікувати за п. 8 ч. 2 ст. 115 або іншими статтями КК.

Четвертий розділ дисертаційного дослідження - “Покарання за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку” - складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі, що має назву “Особливості санкції ч. 2 ст. 115 КК та її співвідношення з іншими санкціями окремих статей в Особливій частині КК”, дисертант робить висновок, що є колізія між нормою, ознаки якої передбачаються в ч. 2 ст. 115 КК, та нормами, ознаки яких передбачаються в статтях 112, 348, 379, 400, 443 та ч. 4 ст. 404 КК.

В санкціях деяких спеціальних щодо п. 8 ч. 2 ст. 115 КК норм передбачається можливість призначення меншого покарання, ніж у санкції ч. 2 ст. 115 КК (статті 348, 379, 400 та 443 КК). В санкціях деяких інших спеціальних щодо п. 8 ч. 2 ст. 115 КК норм передбачається можливість призначення не більшого покарання, ніж у санкції ч. 2 ст. 115 КК (ст. 112 та ч. 4 ст. 404 КК). При цьому той факт, що у зазначених спеціальних нормах встановлюється відповідальність як за вбивство, так і за замах на вбивство, не є підставою вважати, що в них передбачається можливість застосування більш суворого покарання, ніж за злочин, передбачений у п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. У ст. 68 КК нема прямої вказівки на те, що за незакінчений злочин обов'язково повинно бути призначене менше покарання порівняно з покаранням за закінчений злочин. До того ж у випадку вчинення закінченого злочину у спеціальних щодо п. 8 ч. 2 ст. 115 КК нормах передбачається можливість призначення менш суворого покарання порівняно із загальною нормою.

Спеціальна норма створюється з метою диференціювання кримінальної відповідальності на підставі ступеню суспільної небезпеки виділених із загальних норм деяких видів злочинів. Отже, сенс існування спеціальних норм якраз у тому і полягає, що в них передбачається більше або менше покарання порівняно із загальною нормою. В іншому випадку нема сенсу в існуванні таких норм. Таким чином, у зв'язку з невідповідністю санкцій принципам конструювання загальних та спеціальних норм в КК України 2001 р. є колізія між нормою, ознаки якої передбачаються в ч. 2 ст. 115, та нормами, ознаки яких передбачаються в статтях 112, 348, 379, 400, 443 та ч. 4 ст. 404.

У другому підрозділі, що має назву “Деякі питання призначення покарання за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку”, на підставі вивчених справ дисертантом аналізуються тенденції, які проявилися при призначенні покарання за умисне вбивство, вчинене у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку (п. “в” ст. 93 КК України 1960 р.). Було встановлено, що призначаючи покарання за вказаний злочин суди, як правило, враховували сукупність усіх обставин конкретного діяння (стадію вчинення злочину, тяжкість наслідків, наявність у діях інших кваліфікуючих ознак тощо), дані, які характеризують особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. До того ж були проаналізовані деякі зміни, що є в КК України 2001 р. порівняно з КК України 1960 р., щодо призначення покарання (особливості призначення покарання неповнолітнім тощо).

У загальних висновках формулюються основні ідеї, результати та висновки дисертації. На їх підставі вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного КК України. Зокрема, пропонується:

п. 8 ч. 2 ст. 115 КК викласти у такій редакції: “особи або близької для неї людини у зв'язку із здійсненням цією особою службової, професійної або іншої правомірної суспільно корисної діяльності”;

ст. 112 КК викласти у такій редакції: “вбивство або замах на вбивство Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповнваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії чи їх близьких у зв'язку з державною чи громадською діяльністю цих осіб”;

ст. 348 КК викласти у такій редакції: “вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу або близької для нього людини у зв'язку з виконанням цим працівником покладених на нього обов'язків щодо охорони громадського порядку, нагляду й контролю за додержанням законів, проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання чи досудового слідства, розгляду справ чи матеріалів у суді або виконання судових рішень чи рішень, які приймаються компетентними органами в процесі такої діяльності, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця чи їх близьких у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку”;

у ст. 379 КК та ст. 400 КК замінити формулювання “їх близьких родичів” на формулювання “їх близьких”.

Основні результати дисертаційного дослідження викладено у чотирьох публікаціях у фахових виданнях