Форми державного правління

По-друге, наявність Уряду (Ради міністрів) на чолі з Прем'єр-міністром як органу виконавчої влади. Після призначення Королем членів Уряду Прем'єр-міністр викладає Палаті представників свою програму. У переліку найважливіших повноважень Прем'єр-міністра - здійснення регламентарної влади (нормативно-правового регулювання з питань, що не входять до сфери законодавчих повноважень парламенту). Акти регламентарної влади, видані Прем'єр-міністром, контрасигнуються міністрами, відповідальними за їх виконання. Прем'єр-міністр може за заявою про загальну політику або при голосуванні законопроекту порушити питання про відповідальність Уряду перед Палатою представників. Рішення про відмову в довірі чи про відхилення законопроекту може бути прийняте тільки абсолютною більшістю голосів усіх членів Палати і спричиняє колективну відставку Уряду. Такою ж більшістю повинна бути схвалена резолюція осуду, що з метою відставки уряду може бути ініційована не менш ніж 1/4 членів Палати представників. Таким чином, Уряд Марокко несе відповідальність перед Королем і Палатою представників, але навіть за конституцією, не говорячи про конкретну практику, із двох цих видів відповідальності уряду більш вагомою є відповідальність перед монархом, що свідчить про домінування в системі елементів форми правління Марокко рис абсолютної монархії.

Отже, дуалістична монархія, будучи історично перехідною формою державного правління, об'єднує у своєму змісті елементи монархії та незначні елементи парламентарної форми правління. Серед перших - те, що главою держави є монарх, котрий володіє основними прерогативами у сфері виконавчої влади (він формує уряд, котрий як правило, є відповідальним перед ним, здійснює керівництво збройними силами та іншими правоохоронними органами країни тощо), може призначати членів верхньої палати парламенту, розпускати останній, накладати вето на прийняті парламентом законопроекти. Наявність парламенту, котрий формується частково на основі загальних виборів, його можливість обмежувати повноваження монарха у законодавчій та виконавчій сферах через інститут парламентської відповідальності - вказують на існування в таких державах рис парламентарної форми правління. Зазначені елементи так чи інакше знайшли своє відображення в формах правління Йорданії, Кувейту, Марокко та ін. За такою формою правління монарх юридично і фактично не залежить від парламенту у сфері виконавчої влади. Він призначає уряд, який несе відповідальність тільки перед ним. Парламентської відповідальності уряду не існує. Законодавчі повноваження парламенту істотно обмежені монархом. Він реально має право вето, право розпуску парламенту, право видавати надзвичайні укази, що мають силу закону. У Катарі, емір видає закони після подання рекомендацій Консультативною радою і здійснює виконавчу владу через сприяння Ради Міністрів. Емір очолює уряд. Він призначає міністрів і звільняє їх. Усі міністри несуть колективну та індивідуальну відповідальність перед еміром.

Дещо інший стан справ у Марокко. У моделі дуалістичної монархії Марокко є низка рис, що наближають її за формою правління до парламентарної монархії. Це виявляється, насамперед, у принципі парламентської відповідальності уряду. Цей принцип доповнюється правом палати представників виносити резолюцію осуду Раді Міністрів. Проте, з іншого боку, уряд - відповідальний і перед королем, і в цьому виявляється ідея дуалізму, притаманна формі правління у Марокко.

ВИСНОВОК

Підводячи підсумки проведеного дослідження, ми дійшли висновку, що сучасні політико-правові реалії потребують творчого підходу до вироблених державознавчою наукою теоретичних конструкцій. Серед них і класифікація форм державного правління, спроба оновлення якої здійснена нами. Суть оновленої класифікаційної схеми цих важливих для державного будівництва явищ полягає в тому, що держави за історичним типом форми правління, порівняно з традиційною класифікацією, поділяються на монархії та поліархії; монархія представлена абсолютною монархією, дуалістична монархія є типом і одночасно видом форми правління перехідної (від кастово-станового до громадянського суспільства) держави, а поліархія має своїми видами парламентську, президентську та змішану поліархії. Крім типологічного поділу форм правління на монархію і поліархію, новим акцентом у пропонованій класифікації є також обґрунтування, по-перше, недоцільності віднесення таких видів форм державного правління, як «парламентська монархія» та «парламентська республіка» до різних типів форм правління, оскільки за своїми сутнісними ознаками вони належать до одного й того самого історичного типу форми правління - поліархічного, виступаючи як такі види останнього: «парламентська поліархія з обраним главою держави» і «парламентська поліархія зі спадковим главою держави», і, по-друге, поділу змішаних поліархій на такі підвиди: президентсько парламентську,напівпрезидентсько-напівпарламентську,напівпарламентсько-напівпрезидентську та парламентсько-президентську поліархії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алебастрова И.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учеб. пособие. -М.: Юриспруденция, 2000. -303, с.

2. Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран: Учебное пособие. -М.: Инфра-М: Форум, 2000. -486, с.

3. Бостан С. К. Державне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -503 с.

4. Георгіца А. З.Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. -Тернопіль: Астон, 2003. -431 с.

5. Конституационное право: Энциклопедический словарь. -М.: НОРМА: НОРМА - ИHФРА-М, 2001. -675, с.

6. Конституции государств Европейского Союза -М.: ИНФРА-М - НОРМА, 1997. -802, с.

7. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. -К.: Юрінком Інтер, 2002. -511 с.

8. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. -К.: Вид-во «Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького», 2001. -354 с.

9. Костицький В. В. Конституційна реформа в Україні: шляхи трансформації політичної системи. -К., 2003. -121 с.

10. Михалева Н. А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. -М.: Юрист, 1999. -349, с.

11. Основи конституційного права України: Підручник. -К.: Юрінком Інтер, 2000. -286, с.

12. Погорілко В. Ф. Конституційне право України: Підручник. -К.: Наукова думка: Прецедент, 2006. -338 с.

13. Речицкий В. В. Конституционализм. Украинский опыт. -Х.: Фолио, 1998. -157, с.

14. Сарторі, Джованні. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів. -К.: АртЕк, 2001. -211 с.

15. Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник. -М.: Юристь, 2005. -669 с.

16. Шаповал В. М. Державний лад країн світу: Довідник. -К.: Укр.Центр Правничих Студій, 1999. -318 с.

17. Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. -К.: АртЕк, 2002. -262 с.

Размещено на Allbest.ur