Правові та наукові основи відновлення (реконструкції) втрачених кримінальних справ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого

УДК 343.13

ПРАВОВІ ТА НАУКОВІ ОСНОВИ

ВІДНОВЛЕННЯ (РЕКОНСТРУКЦІЇ)

ВТРАЧЕНИХ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Спеціальність 12.00.09. - кримінальний процес та криміналістика,

судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Кузьмінова Вікторія Юріївна

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу Національного університету внутрішніх справ МВС України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Зеленецький Володимир Серафимович, Інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України, заступник директора з наукової роботи

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Грошевий Юрій Михайлович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри кримінального процесу

кандидат юридичних наук, доцент Письменний Дмитро Петрович, Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри кримінального процесу

Провідна установа - Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України, кафедра правосуддя, м.Київ.

Захист відбудеться “23 ” травня 2002 року о 13 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м.Харків, вул. Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м.Харків, вул.Пушкінська, 77).

Автореферат розісланий “17 ” квітня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Битяк Ю.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Загальною тенденцією, що характеризує кримінально-процесуальне право України на межі ХХ та ХХІ століть, є його послідовний розвиток, заповнення існуючих прогалин у чинному законодавстві, створення нових процесуальних інститутів. Необхідною умовою ефективного здійснення органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду покладених на них завдань є організація їх діяльності на виключно науковій основі. Це, у свою чергу, вимагає від кримінально-процесуальної науки і зв'язаних з нею галузей знань розробки актуальних проблем, висунутих практикою досудового розслідування, прокуратури та судів.

Однією з таких проблем є відновлення (реконструкція) втраченої кримінальної справи, її правові та наукові основи, процедура провадження, а також технологія. кримінальний процесуальний справа реконструкція

Актуальність теми. В умовах послідовного проведення в Україні судово-правової реформи, що вимагає істотного поновлення кримінально-процесуального законодавства, значного теоретичного і практичного інтересу набувають проблеми, зв'язані з втратою кримінальної справи і наступним у зв'язку з цим її відновленням (реконструкцією). Плодотворність дослідження широкого кола питань, що виникають при цьому, залежить від комплексного підходу до їх розгляду, з урахуванням специфіки загальних завдань кримінального судочинства, які лежать в основі його процесуальних принципів, а також від необхідності забезпечення на всіх стадіях кримінального процесу захисту прав і законних інтересів осіб, що беруть у ньому участь. Слідча і судова практика останніх років настійно ставить перед теорією кримінального процесу питання про внесення до Кримінально-процесуального кодексу України правових норм, що регулюють порядок відновлення втрачених кримінальних справ, з якими тісно зв'язані проблеми повноти, всебічності й об'єктивності дослідження обставин скоєного злочину, забезпечення швидкості кримінального судочинства і режиму економії процесуальних дій у ході розслідування та судового розгляду кримінальних справ. Досягненню таких цілей багато в чому перешкоджають випадки втрати (знищення, викрадення) кримінальних справ, що, природно, обумовлює необхідність їх відновлення (реконструкції).

Проблема реконструкції втрачених кримінальних справ настільки значуща для теоретиків і практиків кримінального судочинства, що сукупність норм, які регламентують даний вид провадження, цілком обґрунтовано можна виділити в окремий інститут. У цьому відношенні абсолютно правильно поводяться вчені-процесуалісти і практики, що беруть участь у розробці проекту нового КПК, де питання відновлення кримінальних справ вперше отримали необхідну правову регламентацію. З огляду на те, що раніше такого правового інституту не існувало, члени робочих груп Кабінету Міністрів і Верховної Ради України пропонують включити до КПК спеціальну главу, яка регулює провадження по відновленню втрачених кримінальних справ. Однак правовій регламентації діяльності, здійснюваній в процесі реконструкції кримінальних справ, у наявних проектах КПК присвячено лише п'ять статей, які стосуються в основному відновлення справ, що знаходилися в суді, але "втрачених або знищених у зв'язку з закінченням строку зберігання". Природно, що для правового забезпечення всіх сторін діяльності, зв'язаної з реконструкцією втраченої кримінальної справи, а також її здійснення на всіх стадіях і етапах кримінального процесу, наявності в Кодексі декількох статей явно недостатньо. Не розроблені з необхідною повнотою й обґрунтованістю питання про відновлення втрачених кримінальних справ як у науці кримінального процесу, так і в криміналістиці.

Утворюваний інститут відновлення втрачених кримінальних справ безсумнівно стане одним з важливих правових заходів, спрямованих на вирішення завдань кримінального судочинства. Правила, що встановлюються даним інститутом, повинні створювати особі, яка провадить дізнання, слідчому, прокурору і судді реальну можливість законно, технологічно правильно і якісно відновлювати втрачені кримінальні справи. Своєчасне і вірне вирішення цього питання безпосередньо вплине на ефективність усієї подальшої правозастосовчої діяльності. В теперішній час правозастосовча практика, стикаючись, на жаль, з частими випадками втрати кримінальних справ, зазнає серйозних труднощів, і саме у зв'язку з відсутністю правової бази і методичних рекомендацій з даного питання. Як бачимо, теоретична розробка проблем відновлення втрачених кримінальних справ є актуальним завданням, успішне розвўязання якого має пряме відношення не тільки до підготовки нового Кримінально-процесуального кодексу України, але й до практики його застосування з метою підвищення ефективності боротьби зі злочинністю. При цьому слід зазначити, що проблеми, зумовлені втратою кримінальної справи і наступною у зв'язку з цим її реконструкцією, ще не були предметом спеціального дослідження. Саме тому в науці кримінально-процесуального права відсутні будь-які наукові розробки, такі необхідні для юридичної практики. В той же час слід звернути увагу на те, що окремі теоретичні і практичні аспекти стосовно процесу відновлення втрачених кримінальних справ розглядалися в роботах О.Я.Дубінського, С.П.Єфімічева, І.А.Зінченко, Л.М.Карнєєвої, А.Х.Кишиєва, Л.Д.Кокорєва, В.В.Куванова, П.А.Лупінської, Я.О.Мотовиловкера, Б.І.Пінхасова, М.І.Порубова, І.Ю.Потьомкіна, Ю.Н.Прокоф'єва, М.С.Строговича, А.Т.Тимербаєва, Я.М.Яковлєва і ряду інших авторів. Однак про втрату будь-яких документів із кримінальної справи згадується лише в роботах В.С.Зеленецького й О.М.Ларіна, а про відновлення втраченої кримінальної справи - у В.В.Кальницького і Н.П.Єфремової. Проте комплексне монографічне дослідження проблем, пов'язаних з реконструкцією втрачених кримінальних справ, відсутнє. Тим часом органи дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду мають гостру потребу в науково-обгрунтованих рекомендаціях із усього комплексу питань, що стосуються відновлення (реконструкції) втрачених кримінальних справ. Зазначені міркування і послужили підставою для вибору теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Обрана тема дисертаційного дослідження базується на планах наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національного університету внутрішніх справ України і є складовим елементом цільової комплексної програми "Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України" (розділ 4.8.2.).

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є розробка прикладної теорії відновлення (реконструкції) втрачених кримінальних справ, що враховувала б як особливості названого процесу, так і специфіку діяльності правоохоронних органів, зв'язану з відновленням втрачених кримінальних справ; формулювання пропозицій по доповненню діючого кримінально-процесуального законодавства і внесенні до проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України правових норм, що утворять окремий кримінально-процесуальний інститут відновлення втрачених проваджень, а також регламентацію методики застосування норм названого інституту всіма органами і посадовими особами, які провадять кримінальний процес.

Дослідження актуальних проблем реконструкції кримінальних справ обумовило необхідність розвўязання комплексу завдань насамперед таких:

дослідження і розробка поняття "кримінальна справа" за допомогою розкриття її процесуальної природи, характерних ознак, структури, змісту, особливостей окремих видів, а також її функціонального призначення;

з'ясування поняття "процесуальний документ" з урахуванням його ознак, особливостей і походження;

розкриття сутності відновлення втраченої кримінальної справи на основі розробки її науково-обгрунтованого поняття, цілей, завдань, значення і видів;

визначення предмета реконструкції, її видів і підстав, кола суб'єктів, правочинних здійснювати даний вид провадження, а також процесуальних строків;

дослідження слідчо-судової практики по відновленню (реконструкції) втрачених кримінальних справ і розробка на цій підставі процесуальних і криміналістичних аспектів технології відновлення втрачених проваджень стосовно різних стадій і конкретних етапів кримінального процесу.

Об'єктом дослідження є відносини, що виникають, змінюються і припиняються між різними суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності в ході відновлення втраченої кримінальної справи.

Предмет дослідження - сукупність норм, які регламентують провадження у кримінальних справах, що обумовлюють порядок відновлення втрачених кримінальних справ, а також практика здійснення цієї діяльності органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети і завдань, з урахуванням об'єкта і предмета дослідження. Їхню основу складає загальний діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих явищ, а також їх зв'язок із практичною діяльністю правоохоронних органів. Застосовувалися також і окремо-наукові методи пізнання: системно-структурний, порівняльно-правовий, історичний, статистичний, логіко-юридичний, соціологічний та ін. Провідне місце посідає структурно-системний аналіз, що дозволив вивчити види, структуру і зміст кримінальних справ, обґрунтувати мету, завдання і значення відновлення втрачених кримінальних справ. Зроблені в роботі висновки і пропозиції базуються на міжнародних актах про права людини, положеннях Конституції України, кримінально-процесуальному і кримінальному законодавствах України та іноземних держав, відомчих нормативних актах різних правоохоронних органів. Вивчені і проаналізовані відповідні розділи підготовлених в останні роки різних варіантів проектів КПК України. Соціологічні методи дослідження використовувалися при вивченні правозастосовчої практики правоохоронних органів, аналізі кримінальних справ, при опитуванні й анкетуванні співробітників органів внутрішніх справ, прокуратури і суду щодо втрати та відновлення кримінальних справ. З метою одержання необхідних для дослідження даних було опитано більше 50 суддів, що працюють у місті Харкові і Харківській області, а поряд з ними - 119 слідчих і 296 співробітників органів дізнання з різних підрозділів органів внутрішніх справ України. Вивчено близько 100 кримінальних справ, що знаходяться в архівах судів і органів внутрішніх справ Харківської області. Враховані також узагальнені результати опитувань і, крім того, особистий досвід автора по відновленню втрачених кримінальних справ, що дозволило зробити важливі висновки при з'ясуванні проблематики даного дослідження. Усі названі методи дослідження використовувалися в роботі у їх взаємозв'язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об'єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в дисертації вперше в науці кримінально-процесуального права України розроблені актуальні проблеми, зв'язані з втратою кримінальних справ і наступним їхнім відновленням. У роботі звертається увага на те, що до реконструкції кримінальної справи необхідно відноситися як до специфічного процесу, який виникає в кримінальному судочинстві тільки у випадках втрати кримінальної справи (або її частини).

Автором вперше сформульовано ряд положень, що мають як теоретичне, так і безпосередньо практичне значення, а саме:

- розкрито полісемантичну сутність терміна "кримінальна справа", її поняття і функціональне призначення; сформульоване наукове визначення названого феномену;

виявлено сутність і структуру процесу відновлення (реконструкції) втраченої кримінальної справи, розроблені його поняття, мета, завдання, показане їх прикладне значення;

вперше в кримінально-процесуальній науці розроблена класифікація видів реконструкції кримінальної справи, показане їх функціональне призначення;

сформульовано предмет відновлення (реконструкції) втраченої кримінальної справи, визначені його види, серед яких головним є процесуальний документ; визначені природа, поняття і процесуальне призначення останнього;

установлено приводи і підстави відновлення втрачених кримінальних справ; запропоновані оптимальні терміни його здійснення;

розроблено способи відновлення втрачених кримінальних справ, дана їхня характеристика, виявлено механізм їхнього практичного використання в процесі відновлення втрачених кримінальних справ;

визначено етапи провадження реконструкції названих справ, їх гносеологічні, нормативні та фактичні межі;

обґрунтовано висновок про те, що реконструкція втраченої кримінальної справи - це специфічний процес; він складається з відносно самостійних етапів, взаємозв'язок яких утворює особливу структуру розглянутого процесу;

розроблено процесуальний порядок відновлення втраченої кримінальної справи з урахуванням специфіки конкретної стадії й утворюючих її структуру конкретних етапів кримінального процесу;

описано загальну технологію (методику) відновлення втрачених кримінальних справ, а також складових її окремих структурних елементів;

обґрунтовано висновок про те, що в структуру діяльності по відновленню втрачених кримінальних справ входить не тільки реконструкція втраченого об'єкта, але і зв'язаний з цим процес доказування, здійснюваний повторно в особливих умовах, детермінованих сформованими правовими ситуаціями;

дано теоретичне обґрунтування практичної доцільності правової регламентації процесу реконструкції втраченої кримінальної справи як нового і до того ж самостійного інституту кримінально-процесуального законодавства, що виконує важливу службову функцію стосовно інших інститутів кримінально-процесуального права, єдність яких забезпечує ефективність вирішення всього комплексу завдань, що стоять перед кримінальним процесом України в цілому;

на підставі отриманих у ході дослідження наукових результатів розроблена глава КПК під назвою "Провадження по відновленню втрачених кримінальних справ", в якій запропонована спеціальна правова регламентація приводів і підстав до відновлення втраченої кримінальної справи, порядок прийняття заяв, повідомлень та іншої інформації про втрату кримінальної справи (так само як і окремих її частин), а також процесуальний порядок провадження реконструкції втраченої кримінальної справи, його строки і гарантії їх дотримання всіма органами, що провадять процес.

Запропоновано рекомендації стосовно доповнення і зміни діючого КПК і розроблених нових його проектів з метою підвищення ефективності процесу відновлення втрачених кримінальних справ, успішного вирішення завдань, що стоять перед кримінальним судочинством.

Практична значущість і теоретична цінність отриманих результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки і пропозиції вносять конкретний вклад в теорію кримінально-процесуального права і через відсутність будь-яких інших досліджень розглянутої тут теми можуть використовуватися в різних галузях діяльності, зокрема:

а) у науково-дослідній роботі - для подальшої розробки кримінально-процесуальних і криміналістичних проблем реконструкції кримінальних справ у зв'язку з їхньою втратою;

б) у правотворчій діяльності результати дослідження і пропозиції з правової регламентації відновлення втрачених кримінальних справ можуть бути використані при вдосконалюванні діючого законодавства і розробці проекту нового КПК;

в) в практичній діяльності органів дізнання, слідства, прокуратури і суду запропоновані в роботі рекомендації з технології відновлення окремого документа, об'єктів, прилучених до кримінальної справи, кримінальної справи в цілому, можуть виконувати важливу для правоохоронних органів методичну функцію для успішного вирішення повсякденних практичних завдань;

г) у навчальному процесі - при читанні курсу лекцій з "Кримінального процесу", "Криміналістики", а також спецкурсу "Правові основи відновлення втрачених кримінальних справ органами дізнання і досудового слідства"; при підготовці науково-методичної літератури; у науково-дослідній роботі, включаючи студентів (курсантів) спеціальних навчальних закладів; при підвищенні кваліфікації працівників органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Національного університету внутрішніх справ України, обговорена на засіданні кафедри, де одержала позитивну оцінку і рекомендована до захисту.

Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися автором на регіональних конференціях молодих учених (м.Харків, 1996 р. та 1997 р.), на регіональній науково-практичній конференції "Проблеми взаємодії слідчих з оперативними підрозділами при виявленні, розкритті і розслідуванні злочинів" (м.Харків, 2000 р.); на науково-практичній конференції "Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування" (м.Харків, 2001 р.).

Висновки, що містяться в дисертації, використовуються в Національному університеті внутрішніх справ при викладанні курсантам і слухачам навчальної дисципліни "Кримінальний процес" і спецкурсу "Досудове слідство в органах внутрішніх справ" , а також у науково-дослідній роботі.

Розроблені автором пропозиції про доповнення, зміну й удосконалення діючого законодавства направлені в робочу групу Кабінету Міністрів України по розробці проекту КПК України і Голові Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення в 5 публікаціях: 3 наукових статтях у фахових виданнях у галузі юридичних наук та 2 статтях, опублікованих за результатами наукових доповідей на регіональних конференціях.

Структура роботи. Мета, а також завдання дослідження, що випливають з неї, визначили структуру роботи, яка складається з вступу, чотирьох розділів, що включають одинадцять підрозділів, висновку, списку літератури (344 найменування) і додатку. Загальний обсяг дисертації - 231 сторінка, обсяг основного тексту - 198 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається сутність проблеми відновлення втрачених кримінальних справ, її значення, обгрунтовується необхідність подальших досліджень даної актуальної теми. Дається загальна характеристика роботи, зокрема, визначаються мета і завдання дослідження, об'єкт і предмет дослідження, формулюються положення і висновки, що визначають наукову новизну, розкривається практичне значення отриманих результатів і апробації дисертації.

Розділ 1 "Кримінальна справа як предмет відновлення в кримінальному процесі України" складається з двох підрозділів.

Підрозділ 1.1 присвячений концептуальному дослідженню поняття кримінальної справи, її правового і функціонального призначення. Аналіз літератури показує, що в різні часи у юриспруденції термін "справа" вживався в найрізноманітніших значеннях, в залежності від того, у якому словосполученні він застосовувався. В історії права протягом минулих десяти століть під цим феноменом розумілися і злочини, і дії, і процес, і розшук, і розгляд, і зібрання документів. Однак яких-небудь спроб разўяснення слова "справа" при вивченні цілого переліку нормативних актів Х1Х і ХХ століть автором не установлено. У нині діючих Кримінальному і Кримінально-процесуальному кодексах визначення даного терміна також відсутнє, незважаючи на те, що терміни “справа” і “кримінальна справа" вживаються в них понад тисячу разів. Дана обставина обумовила необхідність усунення існуючих нормативних прогалин, що, природно, в інтересах насамперед юридичної практики і відповідних галузей правової науки. Спроби дати визначення поняттю "кримінальна справа" як зібранню документів, що послідовно фіксують кримінально- процесуальну діяльність, раніше здійснювалися відомими процесуалістами, об'єктом дослідження яких була кримінальна справа не лише як кримінально- процесуальна діяльність, але й як сукупність документів, що фіксують факт, зміст і результати названої діяльності (В.С.Зеленецький, Я.О.Мотовиловкер, С.П.Єфімічев, І.Ю.Потьомкін). Керуючись результатами цих досліджень, правомірно буде стверджувати про "багатозначність" терміна "кримінальна справа", що вживається як у законодавстві, так і в науковій кримінально-правовій та кримінально- процесуальній літературі. У зв'язку з цим чітка характеристика поняття "справа" представляє не тільки теоретичний інтерес, але й практичну потребу судових та правоохоронних органів в одержанні адекватного понятійного апарату для повсякденного і правильного використання його в процесі боротьби зі злочинністю. На думку автора, про поняття "кримінальна справа" можна говорити в широкому і вузькому змістах цього слова. У широкому змісті під кримінальною справою слід розуміти фіксацію діяльності органу дізнання, слідчого, прокурора і суду по збиранню, дослідженню й оцінці доказів у встановленому законом порядку у відповідних документах. У вузькому ж змісті кримінальна справа - це сукупність зібраних і відповідним чином упорядкованих документів, що фіксують факт, зміст і результати провадження слідчих і судових дій, а також усі віднесені до даного провадження обставини, які мають значення для справи.

У підрозділі 1.2 розглядаються види, структура та зміст кримінальних справ. Звертається увага на те, що в гносеологічному аспекті кожна кримінальна справа являє собою специфічний матеріальний об'єкт, який відображає характер кримінально-процесуальної діяльності, здійснюваної слідчим і особою, що провадить дізнання, по розслідуванню скоєного злочину, а також зв'язаних з ним причин і умов, що сприяли його скоєнню. За кількісною і якісною визначеністю кожна справа індивідуальна, ексклюзивна і тому винятково специфічна. Разом з тим, усі справи мають такі ознаки, що є загальними для кожної кримінальної справи з одного боку, а з іншого - для справ певної категорії. Враховуючи загальні та спеціальні ознаки, які властиві аналізованим об'єктам, усі кримінальні справи можна згрупувати на цілком визначені класи. Стосовно цілей даного дослідження, а також виходячи із запропонованого в роботі поняття кримінальної справи як сукупності зібраних документів, всі існуючі справи класифіковані за: 1) суб'єктом - на справи з одним обвинувачуваним і справи з декількома (багатьма) обвинувачуваними; 2) об'єкту і об'єктивною стороною - справи одноепізодні та багатоепізодні; 3) обсягом зібраних документів - справи однотомні і багатотомні; 4) підставам ст. 26 КПК України, що передбачає можливість виділення і об'єднання кримінальних справ, - справи виділені й об'єднані. Незважаючи на відносну умовність запропонованої класифікації кримінальних справ, вона відображає дійсне положення всіх перелічених документальних формувань у їхній загальній системі і вже через це має безпосередньо- практичне значення.

Враховуючи реально існуючі категорії кримінальних справ, у роботі аналізується особливість структури останніх, котра включає до свого складу як взаємозалежні елементи найрізноманітніші документи, починаючи з заяви чи повідомлення про скоєний або підготовлюваний злочин і закінчуючи вироком суду. Підкреслюється, що перелік названих документальних елементів структури справи відображає лише один з можливих варіантів їхнього послідовно-поступального викладу. Як і будь-який переліковний підхід до характеристики конкретного явища, він і в даному випадку умовний, адже варіанти переліку основних документів справи залежать від особливостей окремо взятого провадження. На цій підставі робиться висновок, що специфіка скоєння, отже і розслідування конкретного злочину визначає індивідуальний характер кожної кримінальної справи, а значить і індивідуальність її документальної структури. Разом з тим, будучи результатом діяльності, що складає зміст конкретного кримінального процесу, будь-яка кримінальна справа відображає специфіку кримінального процесу в цілому. У зв'язку з цим необхідно нагадати про реальне існування дослідчого, слідчого і різних видів судових проваджень, послідовність здійснення яких визначає і структуру конкретної кримінальної справи. Кримінальна справа, що відображає розслідування одного епізоду злочинної діяльності, скоєного одним обвинувачуваним, істотно відрізняється за своєю структурою і внутрішньою формою від багатоепізодної справи, а тим більше від справи про злочин, скоєний декількома обвинувачуваними. Кримінальна справа - складна динамічна система, що включає до свого складу ряд відносно самостійних, але об'єктивно взаємозалежних підсистем. Серед них є такі, котрі повинні бути присутніми у будь-якому проваджені, інші ж властиві лише деяким з них. На цій підставі робиться висновок, що структуру кримінальної справи утворюють як обов'язкові, так і факультативні елементи. Зрозуміло, що перші відіграють домінуючу роль, у зв'язку з чим всі інші структурні елементи справи акумулюються навколо названих обов'язкових елементів, служать їм, є похідними від них. Дану обставину слід підкреслити особливо, оскільки з урахуванням реального існування обов'язкових і факультативних елементів здійснюється своєрідне формування відповідних блоків (класів, груп) тих чи інших структурних елементів кримінальної справи. Отже, кримінальна справа (як сукупність документів) складається з: а) процесуальних документів (зібраних органами дізнання, слідчими, прокурорськими і судовими органами); б) непроцесуальних (або інших) документів (виготовлених не органами, що ведуть процес, але використовуваних ними як джерело доказів, що надійшли від різного роду фізичних та юридичних осіб); документів-речових доказів. У змістовному плані кримінальна справа являє собою певним чином упорядковану інформаційну систему, що знаходить своє фіксоване відображення в сукупності кримінально-процесуальних документів, взаємозалежних від інших документів і документів-речових доказів, котрі у своїй єдності складають особливе документально-цілісне утворення, яке називається кримінальною справою.

Розділ 2 “Сутність відновлення втраченої кримінальної справи" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Поняття відновлення втраченої кримінальної справи" аналізуються статистичні дані про кількість втрачених кримінальних справ і на основі цього робляться висновки про основні причини розглядуваного явища, що дозволило з'ясувати також причини реконструкції кримінальних справ. Вивчення слідчої практики показало, що потреба у відновленні (реконструкції) кримінальних справ виникає у зв'язку з їх загубленням, знищенням або викраденням. У процесі дослідження встановлено, що втрати кримінальних справ найчастіше відбувалися через халатність або недбалість посадової особи, що веде провадження (46%); через раптово виниклий хворобливий стан слідчого (3%); у звўязку з різного роду екстремальними ситуаціями, у які потрапили слідчий або особа, що провадить дізнання (1%). Що стосується знищення кримінальних справ, то воно відбувалося через найрізноманітніші обставини, але, як правило, внаслідок стихійних лих (повеней, селевих потоків, обвалів, землетрусів тощо.) (1%), пожеж, затоплення приміщень, де зберігалися кримінальні справи (30%) та ін. Практиці також відомі випадки навмисного знищення кримінальної справи як у цілому, так і окремих її частин (17%). Нарешті, викрадення кримінальних справ (2%) тісно зв'язане з двома названими вище причинами. При цьому викрасти кримінальну справу можуть як зацікавлені (98%), так і незацікавлені (2%) у результаті справи особи. У першому випадку справа викрадається, як правило, для її наступного знищення. Незацікавлені в результаті справи особи можуть також заволодіти кримінальною справою, не маючи наміру саме на її викрадення. Практиці відомі випадки, коли злочинець викрадає у слідчого портфель, сподіваючись заволодіти грошима, що там знаходяться, але незалежно від того, досяг він поставленої мети чи ні, виявлену в портфелі кримінальну справу він з метою приховання слідів знищує або викидає,що призводить у кінцевому результаті до її втрати. Втрата, знищення і викрадення кримінальної справи обумовлюють той самий результат - зникнення кримінальної справи або окремих її елементів із загального документального фонду особи (або органа), яка провадить процес. На думку дисертанта це може іменуватися і відповідним чином позначатися саме як втрата кримінальної справи або окремих її елементів. Це найбільш придатний "родовий" термін для позначення розглянутого негативного явища, що адекватно визначає його сутність і наслідки, що настали від цього. При цьому під втратою кримінальної справи розуміються такі фізичні процеси, що через загублення, знищення, викрадення чи інші причини обумовлюють позбавлення органа дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду фактичних результатів розслідування чи судового розгляду у вигляді певної системи процесуальних актів (документального провадження), що відображають хід і результат розслідування обставин скоєного злочину. Для того щоб почався процес відновлення (реконструкції) кримінальної справи, необхідно переконатися в тому, що справа дійсно втрачена. У роботі звертається увага на те, що в юридичній літературі дотепер відсутнє саме поняття втраченої кримінальної справи. З цією метою здобувачем аналізуються відповідні накази та інструкції радянського періоду, а також кримінально-процесуальні кодекси України і різних іноземних держав. Відзначається з позитивного боку той факт, що в різних варіантах проекту нового кримінально-процесуального кодексу України містяться істотні положення, які регламентують комплекс розглянутих тут проблем. Зокрема, у розділі "Особливі порядки проваджень" є спеціальна глава, що регламентує відновлення втрачених кримінальних справ. Але вона містить лише чотири статті, що регламентують порядок відновлення справи, втраченої чи знищеної у зв'язку із закінченням строку її зберігання і вже розглянутої коли-небудь судом. У проекті КПК є лише одна (п'ята) стаття цієї глави, присвячена "відновленню втрачених кримінальних справ, котрі не розглядались судом". Зі змісту названої статті незрозуміло, які саме справи маються на увазі і яким повинен бути процес відновлення справ, втрачених до їхнього розгляду в суді. Тим часом для практичних працівників дуже важливо мати регламентовану законом процесуальну процедуру відновлення кримінальної справи, втраченої на будь-якій стадії провадження, незалежно від того, на якому етапі чи в який момент провадження у даній справі зазначені негативні наслідки настали. Узагальнення всіх істотних ознак розглядуваного явища дозволило прийти до висновку, що під процесуальною реконструкцією втраченої кримінальної справи слід розуміти здійснювану у встановленому законом порядку діяльність компетентної посадової особи, спрямовану на відновлення документів, що відображають хід, зміст і результати розслідування конкретного злочину, котрі у своїй єдності складають специфічне документальне утворення, яке називається кримінальною справою.

Підрозділ 2.2 містить у собі дослідження цілей, задач і значення відновлення втрачених кримінальних справ. Втрата кримінальної справи ставить під загрозу захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, швидке і повне розкриття злочину, викриття винних у скоєнні злочину осіб, забезпечення реалізації їхньої кримінальної відповідальності. Таким чином, реконструкція втрачених кримінальних справ спрямована на забезпечення вирішення названих загальних завдань кримінального процесу і досягнення на цій підставі відповідних кримінально-процесуальних цілей. Разом з тим перед процесом реконструкції втрачених кримінальних справ постають свої особливі, окремі стосовно загальних, цілі і зв'язані з ними цілком визначені задачі. Метою відновлення втраченої кримінальної справи є одержання конкретної кримінальної справи, як специфічного документального утворення, для забезпечення успішного вирішення загальних завдань, поставлених перед кримінальним процесом. У роботі особлива увага приділяється дослідженню завдань реконструкції кримінальної справи. При цьому акцент робиться на тому, що в процесі відновлення втраченої кримінальної справи вирішуються два типи правових завдань: 1) специфічні завдання відновлення кримінальної справи; 2) створення оптимальних умов для вирішення загальних завдань кримінального процесу на основі відновленої кримінальної справи. До завдань першого типу віднесені: прийом заяв, повідомлень та іншої інформації про втрату кримінальної справи; реєстрація названих джерел інформації; перевірка відомостей, що містяться в них; установлення наявності достатніх даних для реконструкції кримінальної справи; визначення ступеня провини посадової особи, у провадженні якої знаходилася втрачена кримінальна справа, в тому, що трапилось; складання висновку за результатами службового розслідування за фактом втрати справи; вивчення прокурором матеріалів службового розслідування і винесення ним мотивованої постанови про реконструкцію втраченої кримінальної справи, а також визначення необхідних для цього строків; прийняття слідчим (особою, що провадить дізнання) матеріалів справи, яка підлягає реконструкції, до свого провадження; виконання повторних, а іноді й нових, що раніше не провадилися, слідчих та інших процесуальних дій, які забезпечують відновлення втраченої кримінальної справи чи окремих її елементів.

Підрозділ 2.3 присвячений характеристиці різних видів відновлення втрачених кримінальних справ. З огляду на те, що діяльність реконструктора по відновленню кримінальної справи може бути дуже різноманітною як за характером, обсягом діяльності, так і за часом її здійснення, в дисертації обумовлюється можливість індивідуалізації таких видів кримінально-процесуальної реконструкції: а) реконструкція кримінальної справи, втраченої цілком; б)реконструкція втраченої частини кримінальної справи у вигляді визначеної системи процесуальних актів; в) реконструкція окремого процесуального акту.

Поряд з розглядом зазначених видів реконструкції, у роботі звертається увага на те, що сам процес відновлення може класифікуватися і за іншими додатковими підставами, зокрема: з урахуванням кількості обвинувачуваних; числа епізодів злочинної діяльності; кількості потерпілих, цивільних позивачів і цивільних відповідачів; нарешті, виходячи з кількості томів кримінальної справи і т.д. Немаловажним фактором при втраті кримінальної справи є, крім того, визначення стадії й етапу розслідування даної справи на момент втрати, а також того органу, в провадженні якого вона знаходилась. На цій підставі пропонується і такий вид додаткової класифікації втраченої кримінальної справи: 1) реконструкція кримінальної справи, втраченої органом дізнання; 2) реконструкція кримінальної справи, втраченої органом досудового слідства; 3) реконструкція справи, втраченої прокурором; 4) реконструкція справи, втраченої в суді. Нарешті, ще один, що заслуговує особливої уваги вид класифікації - це відновлення об'єктів, прилучених до кримінальної справи, які були з якихось причин втрачені. До них віднесені: а) кіно-, фото- і відеодокументи; б) схеми, графіки, креслення, розрізи; в) речові докази.

Розділ 3. "Предмет відновлення втрачених кримінальних справ" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 "Сутність предмета відновлення втраченої кримінальної справи і його різновиди" визначається предмет кримінально-процесуального відновлення у вигляді кримінальної справи в цілому та її конкретних структурних елементів (як конкретні документи чи предмети, що виконують функцію речових доказів). При цьому звертається увага на неоднозначність смислу терміна "документ" як у правовій науці, так і в юридичній практиці. На основі аналізу законодавства, практики його застосування і літературних джерел в дисертації процесуальний документ визначається як матеріальний об'єкт, на якому уповноваженим на те органом чи посадовою особою з дотриманням встановленої законом процесуальної форми закріплені фактичні дані, зміст і результати виконаних дій, а також прийнятих рішень, що мають правове значення для конкретної кримінальної справи.

Процесуальні документи поряд із загальними рисами, властивими будь-якому документу, мають певну сукупність індивідуальних, специфічних ознак, характерних для їхньої форми і змісту. Враховуючи оці особливості, вказані документи можна поділяти на певні групи і на даній підставі виділяти конкретні їхні види, що має істотне значення для організації роботи і здійснення процесу реконструкції втраченої кримінальної справи. Залежно від змісту, завдань, функцій учасників процесу та інших ознак процесуальні документи можна класифікувати за: причетністю до предмета доказування, виконуваними завданнями, визначеністю правової регламентації у кримінально-процесуальному законодавстві, їхньою юридичною чинністю і функціональним призначенням.

Поряд із процесуальними документами, складеними повноважними на те органами (посадовими особами), у кримінальній справі є цілий ряд так званих "інших" документів, створених не особами й органами, що провадять процес, а тих, що надійшли з організацій, підприємств, установ, від посадових осіб і громадян для прилучення їх до кримінальної справи. У роботі акцентується увага на тому, що і за законом і по суті не всі процесуальні документи є джерелами доказів, а інші ж документи, як тлумачить законодавець, у будь-якому випадку є такими. Для з'ясування суті інших документів вони розглядаються у порівнянні з процесуальними документами, що виконують функції джерел доказів. В результаті проведеного аналізу пропонується передбачити в законі загальні умови, яким повинен відповідати інший документ. Зокрема: мати свої специфічні ознаки, чітке закріплення яких у кримінально-процесуальному законі сприяло б попередженню й усуненню виникаючих на практиці недоліків,а також полегшило реконструкцію кримінальної справи у випадку її втрати.

З урахуванням особливостей структурних елементів кримінальної справи в роботі досліджуються також документи-речові докази. Підкреслюється, зокрема, що для того, щоб відновити будь-який документ, необхідно чітко знати критерії відмежування документів - джерел доказів від документів-речових доказів, котрі самі є доказами у справі.

У підрозділі 3.2 досліджуються приводи, підстави і строки відновлення втрачених кримінальних справ. Реконструкція втраченої кримінальної справи не може здійснюватися довільно, без достатніх для цього приводів і підстав. Їхня наявність визначає законність і обґрунтованість кримінально-процесуальної реконструкції кримінальної справи.

Пропонується приводами до реконструкції кримінальної справи вважати:

а) втілені в письмову форму рапорт, доповідну чи пояснювальну записку посадової особи, у чиїм провадженні знаходилася втрачена кримінальна справа; б) безпосереднє виявлення компетентними органами чи посадовими особами ознак фактичної втрати кримінальної справи; в) заяви, скарги чи листи громадян; г) повідомлення державних органів або громадських організацій, а також д) повідомлення в засобах масової інформації про втрату кримінальної справи. Відзначається, що названі джерела відомостей про втрату кримінальної справи можуть вважатися приводами до її реконструкції лише за умови їх оформлення у встановленому законом порядку компетентною посадовою особою (наприклад, усна заява громадянина - занесена до протоколу; повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб - виконані у письмовій формі; дані засобів масової інформації - опубліковані в пресі чи поширені прийнятими в суспільстві електронними способами і т.п.). Одержавши той чи інший привід про втрату кримінальної справи, особа, до якої він надійшов, приймає рішення про проведення службового розслідування з метою перевірки інформації, що надійшла, і установлення факту втрати кримінальної справи. Підставою до реконструкції кримінальної справи є достатні дані, які містяться в матеріалах службового розслідування і вказують на те, що кримінальна справа дійсно втрачена і що для вирішення завдань кримінального процесу існує виробнича необхідність у його відновленні.

З огляду на те, що весь кримінальний процес обмежений установленими законом строками, слід прийти до висновку, що реконструкція справи також повинна провадитися в чітких межах часу, які дозволяють відновити втрачену кримінальну справу, не завдаючи збитку кримінальному судочинству в цілому. Строки відновлення втраченої кримінальної справи повинні бути визначені законом і складатися з часу, необхідного для перевірки (службового розслідування) обставин втрати справи, і часу, що відводиться для провадження процесуальної реконструкції. Пропонується встановити триденний строк для провадження зазначеної перевірки з дня одержання інформації про втрату справи. У виняткових випадках строк перевірки може бути продовжений відповідним керівником до семи днів. Всі отримані в ході перевірки матеріали, а також підсумковий висновок, що складається за її результатами, передаються прокурору для прийняття ним відповідного рішення протягом не більше 3-х днів. Таким чином, з моменту надходження інформації про втрату кримінальної справи і до винесення прокурором мотивованої постанови про його відновлення повинно пройти не більше 10 днів, що узгоджується зі сроками, передбаченими ст. 97 КПК. Пропонується, що конкретний індивідуально-визначеный строк реконструкції втраченої кримінальної справи повинен установлювати саме прокурор. У цей строк необхідно включати дату від дня порушення провадження про реконструкцію втраченої кримінальної справи (тобто винесення про це постанови) до моменту затвердження прокурором постанови слідчого про закінчення реконструкції. Зазначений строк не повинен перевищувати двох місяців. Подальше продовження строку може бути зроблено тільки у виняткових випадках прокурором, що здійснював нагляд за дотриманням законності при реконструкції втраченої кримінальної справи, але не більше ніж до трьох місяців.

Розділ 4 "Технологія (методика) відновлення втрачених кримінальних справ" складається з чотирьох підрозділів.

Підрозділ 4.1 присвячений визначенню поняття технології відновлення втрачених кримінальних справ. Процес реконструкції втраченої кримінальної справи є своєрідним провадженням, у якому як підсумковий продукт виступає кримінальна справа. Порядок здійснення зазначеного процесу пропонується іменувати технологією відновлення (реконструкції) втрачених кримінальних справ. Таке його позначення важливе для запобігання плутанини між первісним розслідуванням справи на основі конкретних методик та її відновленням за встановленими технологічними правилами. Уявляються можливими два основних варіанти реконструкції втраченої кримінальної справи: 1) витребування й одержання копій документів, що відносяться до відновлюваної справи; 2) провадження повторних слідчих дій, спрямованих на одержання тих доказів, які були отримані раніше, але на даний момент втрачені. У роботі звертається увага на те, що ці варіанти реконструкції (залежно від обставин і обсягу втраченої справи) переплітаються і можуть застосовуватися комплексно, доповнюючи при необхідності один одного, у зв'язку з чим обидва варіанти розглядаються докладно, у їх конкретному взаємозв'язку і взаємозалежності.

У підрозділі 4.2 викладається технологія відновлення втрачених одиничних документів кримінальної справи. Аналіз технології відновлення окремих документів кримінальної справи має безпосереднє практичне значення в дослідженні загальних проблем реконструкції в цілому, оскільки, по-перше, на практиці найбільш поширена втрата саме окремих документів кримінальної справи, а, по-друге, у випадку втрати кримінальної справи в цілому, її відновлення здійснюється через технологічний механізм реконструкції окремих її компонентів, переважну частину яких складають саме документи. У зв'язку з тим, що при втраті окремого документа (або його фрагмента) перед реконструктором виникає першочергова задача визначення його виду, технологія процесу відновлення втрачених документальних об'єктів класифікується на: 1) відновлення втрачених непроцесуальних документів шляхом витребування існуючих їхніх аналогів з реально існуючих джерел, у зв'язку з чим у дисертації розроблене поняття названого технологічного процесу, а також система утворюючих його технологічних (реконструктивних) дій, визначений порядок витребування підлягаючих відновленню документів з урахуванням особливостей дослідчого, слідчого і різних видів судових процесів; 2) відновлення втрачених процесуальних документів з урахуванням специфіки їхнього правового становища, зокрема: а)протоколів допитів, б) протоколів, що фіксують зміст і результати проведених оглядів та виїмок, а також різного роду інших процесуальних і непроцесуальних дій. Для досягнення мети відновлення пропонується провадження як повторних, так і нових (що раніше не провадилися) слідчих дій.

Таким чином, у даному підрозділі розглянуті особливості відновлення кожного процесуального документа, запропоновані можливі варіанти заповнення прогалин у випадку втрати кожного з них.

Підрозділ 4.3 "Технологія відновлення об'єктів, прилучених до кримінальної справи (речових доказів; кіно-, фото-, відео-, аудіодокументів; схем, графіків, креслень, планів, розрізів)" присвячений дослідженню проблем, зв'язаних із втратою речових доказів, графічних зображень, з метою їх подальшого відновлення. Для успішного розслідування і вирішення кримінальної справи їх значення величезне. Порушення (недотримання) встановленого законом порядку збереження об'єктів, прилучених до кримінальної справи, а також відсутність її правової регламентації нерідко призводить до втрати названих компонентів справи. При виникненні таких випадків забезпечення всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин скоєного злочину можливе лише на основі реконструкції (відновлення) втрачених об'єктів. При вивченні даної проблеми в роботі насамперед досліджуються поняття і сутність речових доказів. При цьому панує думка про те, що у випадках втрати об'єкта протоколи і свідчення допитаних осіб замінять речовий доказ - у тих межах, в яких забезпечується достовірна передача його ознак у зазначених процесуальних актах. Звертається увага на те, що ці обставини варто враховувати і при відновленні втрачених кримінальних справ, але в ситуації, що склалася неприпустимий будь-який спрощений підхід до фіксації тієї чи іншої доказової інформації. Обумовлюється можливість заміни втраченого первісного речового доказу похідним речовим доказом, у ролі якого виступають фотографічні, об'ємні й інші копії документів, слідів, знарядь злочину й інших подібних об'єктів, тобто зліпки, відбитки, фото-, кіно- і відеозображення речового доказу. Таким чином, речовий доказ у ряді випадків виявляється замінним: зокрема, протоколом його огляду, висновком експерта, копією, що відтворює істотні для справи ознаки справжнього об'єкта, іншим об'єктом (наприклад, новим зразком недоброякісної продукції), фотознімком тощо.

Кіно-, фото-, фоно- і відеодокументи мають велике значення як для доказування, так і для відновлення втрачених протоколів найрізноманітніших слідчих дій. Але нерідко самі фотографії, відеокасети, магнітні плівки та інші матеріали псуються, губляться, спалюються, викрадаються - тобто втрачаються. Відновлення перелічених об'єктів здійснюється шляхом призначення і провадження відповідних експертиз.

Аналіз практики використання в процесі доказування схем, графіків, планів, малюнків, креслень, розрізів та інших матеріалів довідково-посвідчувального характеру приводить до висновку, що останні виконують не тільки ілюстративну, але й пізнавально-посвідчувальну функцію. Такого типу документи широко використовуються при доказуванні в деяких категоріях кримінальних справ, а отже можуть застосовуватися й у процесі їхньої реконструкції. У випадку псування одного з перелічених документів виникає необхідність у призначенні і провадженні його технічної експертизи. Якщо ж документ втрачений цілком, необхідно шукати джерела одержання його копій і в такий спосіб вирішувати завдання реконструкції втрачених процесуальних об'єктів.

У підрозділі 4.4 "Технологія відновлення кримінальної справи, втраченої в цілому" відзначається, що будь-яка втрачена кримінальна справа через її виробничу унікальність вимагає особливої, прийнятної тільки для неї технології відновлення. Однак, виходячи із структурно-видової типовості, властивої усім кримінальним справам, у дисертації з різноманіття відновлювальних процесів виділяється саме той, що є загальним для кожного з них. На цій підставі розроблена єдина технологія відновлення кримінальних справ з урахуванням особливостей тих причин, котрі обумовили їхню втрату. Узагальнення слідчої і судової практики дозволило всі причини втрати кримінальних справ класифікувати на: 1) природні; 2) обумовлені ненавмисною діяльністю людини внаслідок виниклих непереборних факторів; 3) обумовлені навмисною (протиправною) діяльністю людини. Беручи до уваги особливості встановленої причини втрати кримінальної справи, реконструктор використовує ту чи іншу технологію її відновлення. У роботі підкреслюється, що головним в адекватному вирішенні розглянутого питання є точне визначення моменту дослідчого, слідчого або судового провадження, на якому втрачена кримінальна справа, показані особливості процесу відновлення кримінальних справ, втрачених на стадіях: 1) порушення кримінальної справи; 2) досудового розслідування; 3)судових стадіях процесу. При цьому особлива увага приділена технології відновлення кримінальних справ, втрачених на перших двох стадіях, де найчастіше виникає потреба у виконанні такого роду технологічних завдань. Оскільки в проекті нового КПК передбачена спеціальна глава, присвячена процесуальному "провадженню по відновленню втрачених чи знищених справ", але розрахована вона на регламентацію механізму відновлення справ в основному лише на судових стадіях, у дисертації зроблено висновок про неповноту зазначеної правової регламентації відносно досудових стадій процесу.