Теоретико-методологічні засади формування та розвитку правової системи

Розвиток концепцій про природу держави та правової системи має свої історичні корені. Теорія правової держави стала важливим кроком у розмежуванні свободи індивіда і суспільства. Водночас класична ліберальна філософсько-правова думка, зосереджуючи зусилля переважно на аргументації існування прав та свобод, не приділяла достатньої уваги проблемі соціальних гарантій прав і свобод людини. Вже у ХІХ ст. дедалі виразнішими стали негативні наслідки реалізації ідеї крайнього індивідуалізму, загострилися суперечності в суспільстві, що могли призвести до соціального вибуху і вийти за рамки права. В цих умовах виникли соціальний лібералізм з його позитивним розумінням свободи, що означає обов'язок держави забезпечити розвиток соціально орієнтованої економіки, сприяти ослабленню соціальної нерівності, та ідея соціальної держави, спрямована на подолання взаємного відчуження особи і держави, держави і суспільства, упорядкування суспільних відносин на основі принципу соціальної справедливості і солідаризму, громадянського миру та національної злагоди. Теорія і практика соціальної держави є конструктивною відповіддю на недосконалість правової держави в її класичному ліберальному варіанті. Соціальна держава -- це новий етап розвитку правової держави. Вона діє в певному правовому просторі, не обмежуючи свободу особи, не позбавляючи її відповідальності. В цій державі об'єднуються правові й соціальні принципи.

Західні країни дійшли висновку, що суспільна поляризація, посилення соціальної нерівності породжують гострі соціально-економічні конфлікти, стають серйозною перешкодою на шляху до демократії. Відтак поступово сформувалися нові державно-правові концепції, спрямовані на обмеження соціальної нерівності (рівномірний, компенсаційний розподіл таких благ, як доходи, освіта, охорона здоров'я тощо); розвиток соціального плюралізму; оптимальне поєднання дерегуляції та регуляції соціально-економічних відносин, становлення чисельного середнього класу; забезпечення високого рівня розвитку науки і освіти тощо.

Концепція соціальної держави є логічним підсумком розуміння держави як універсальної політико-правової структури, що повинна забезпечувати своїм громадянам можливості для матеріального та духовного розвитку. Чимало дослідників тісно пов'язують соціальні та правові чинники у діяльності держави, спрямовані на зниження соціальної нерівності як фактора суспільної нестабільності, з демократичними формами при демократичних формах правління. Демократія неможлива без соціальної справедливості, як і свобода та справедливість неможливі поза демократією.

У зв'язку з цим особливого значення набуває проблема взаємозв'язку соціальної та правової держави. В роботі аналізується стан забезпечення такого важливого принципу правової держави, як верховенство права і закону. Дисертант підкреслює, що права людини і громадянина не обмежені тільки правами першого покоління, що ідея правової держави передбачає не лише законодавчу фіксацію і нормативне закріплення певного кола прав, а й наявність дійових механізмів правозабезпечення, у тому числі соціальних прав.

Соціальна держава покликана не лише створювати умови для реалізації другого покоління прав людини, а й здійснювати безпосередній вплив на гуманізацію суспільного життя, формувати солідарність громадян, сприяти піднесенню моральності всіх соціальних верств і груп.

Аналізуючи роль правової системи в розвитку і функціонуванні демократичної, соціально-правової держави, дисертант значну увагу приділяє процесу зростання соціальної спрямованості правової системи як засобу формування і реалізації інтересів суб'єктів шляхом закріплення певних цілей, норм тощо. Правова система поступово перетворюється на один з важливих засобів забезпечення оптимальної єдності політичної та соціальної стабільності, балансу між індивідуальним та суспільним, між демократичними інститутами та сильною державною владою, плануванням та ринком, приватною та державною власністю, економічною ефективністю та соціальною справедливістю. Основним напрямом правового регулювання в цих умовах є закріплення і охорона нових суспільних відносин, забезпечення сприятливих умов існування індивіда, реалізація і правовий захист життєво важливих потреб та інтересів людей, соціальних спільнот.

Суттєвою особливістю правової системи соціально-правової держави, на яку звертає особливу увагу дисертант, є розвиток прав “другого покоління” і їх взаємодія з правами “першого покоління”. Однією з важливих умов розвитку соціально-правової держави є створення функціонального правового механізму відповідальності держави за забезпечення і гарантування соціальної безпеки особи. Одночасно з формуванням соціально-правової держави формується адекватна правова система, виникає і розвивається соціальне право. На сучасному етапі розвитку загальносоціального (природного) права і юридико-соціального права спостерігається процес їх діалектичного зближення. Він посилюється тому, що юридичне право дедалі більше набуває ознак моральності, що є основою загальносоціального права. Дисертант підтримує позицію тих науковців (А. Колодій, А. Заєць, М. Матузов та ін.), які не вважають соціальні права людини вторинними щодо її політичних та громадянських прав. Соціальне право є основою взаємодії між соціальною державою і ринковою економікою. Воно сприяє утвердженню в суспільстві соціальної справедливості, без реалізації якої неможливий розвиток суспільства, демократії, задоволення потреб та інтересів людини, створення умов для соціальної безпеки.

Тлумачення позитивного права лише як результату діяльності держави, пропозиції щодо відокремлення позитивного права від економічних свобод, пов'язування їх реалізації лише із станом економіки можуть у конкретно-історичних умовах дискредитувати соціальний характер держави. Держава зобов'язана не тільки декларувати обсяг і характер прав і обов'язків особи, а й гарантувати можливість їх реального здійснення. В цьому аспекті в дисертації розглядається співвідношення між загальними і конкретними правовідносинами. Наукове вирішення цього питання дасть новий імпульс розвиткові теорії права. Правовідносини виступають не тільки як індивідуалізовані зв'язки, а й як стани, що відображають становище даної особи щодо інших осіб, суспільства, держави. Не існують права й обов'язки поза правовідносинами, а правовідносини -- поза правами та обов'язками.

Аналізуючи особливості взаємодії демократичної, соціально-правової держави і правової системи України, автор підкреслює, що важливою метою і умовою реформування українського суспільства є розвиток демократичної, соціально-правової держави і відповідної правової системи, що забезпечить становлення України як високорозвиненої, цивілізованої, європейської держави з високим рівнем життя. Завданнями правової реформи є створення дійових механізмів забезпечення та захисту прав і свобод людини, систематизація і вдосконалення законодавства, зміцнення засад громадянського суспільства, правової системи, вдосконалення практики правореалізації і контролю за виконанням законів, підвищення рівня правової культури тощо.

Процес зближення правових систем України і Заходу передбачає взаємну гармонізацію законодавства, новий етап взаємозумовленості міжнародного і національного права, коли в останнє імплементуються принципи і норми міжнародного права.

Правова система України базується на системі гуманістичних, демократичних норм і принципів, визнанні людини, її життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканості й безпеки найвищою соціальною цінністю. Сучасна ринкова економіка не може ефективно функціонувати без необхідної нормативно-правової бази щодо захисту права власності та встановлення соціально-правової відповідальності за її використання, досконалої інвестиційної, кредитної та фіскальної політики, створення сприятливих юридичних і організаційно-технічних умов для розвитку виробництва.

Дисертант доводить тезу про те, що в умовах реформування соціальних відносин в напрямі соціально орієнтованої ринкової економіки слід змінити методи правового регулювання: від використання здебільшого імперативних, владних методів до методів диспозитивних. Потребує перегляду чинне законодавство, в якому чимало суперечностей, необхідне вдосконалення законодавчої техніки, досягнення оптимального балансу спеціалізації і уніфікації законодавчого масиву. Важливим напрямом соціального реформування системи права України є подолання ізольованості внутрішніх форм права -- його галузей та інститутів.

Актуальною проблемою є визначення шляхів розвитку суспільства, меж втручання держави в економіку і соціальну сферу тощо. Розв'язання цієї проблеми повинно створити реальні умови для зміцнення соціальної безпеки громадян, реалізації конституційного принципу людського виміру політики і права. Суттєва роль у цих процесах належить правовій системі та її складовим -- системі права, новим правовідносинам як формі творчої правової діяльності, яка зумовлена розвиненою правосвідомістю та правовою культурою. Особливого значення набуває вдосконалення правового регулювання форм власності, управління державним та недержавним секторами економіки.

Сучасна правова система України має базуватися не лише на традиційних засадах юридичного позитивізму, який тлумачить право виключно як продукт вольових дій та рішень суб'єктів вищих органів державної влади, а на праворозумінні як мірі свободи рівних суб'єктів, на принципі верховенства права.

Законодавча діяльність має грунтуватися на об'єктивних потребах суспільного життя, досягненнях правової думки, узагальненні практики, на застосуванні досвіду вітчизняної та зарубіжної правотворчості. Реформування правової системи, зміцнення законності та правопорядку потребують здійснення системи заходів, серед яких найважливішими є приведення законодавства у відповідність до Конституції України, забезпечення його стабільності, вдосконалення системи захисту прав та свобод людини і громадянина, наближення законодавства України до законодавства Європейського Союзу, судова та адміністративна реформи.

У сучасних умовах багато конституційних норм не використовується у повному обсязі, частина соціально-економічних та культурних прав людини і громадянина залишаються декларативними, не мають механізмів реалізації. Це дискредитує Конституцію, підриває довіру до держави, є фактором, що породжує нігілізм громадян. Дисертант визначає значні невикористані резерви, що можуть бути спрямовані на реалізацію пріоритетів соціальної політики і права. Великого значення в цьому зв'язку набуває розвиток необхідної нормативно-правової бази, механізму реалізації прав людини і громадянина, посилення відповідальності суб'єктів права, обмеження впливу олігархічних структур, активна протидія їх зрощуванню з державним апаратом.

Поглиблення соціальної спрямованості правової системи України нерозривно пов'язане, на думку автора, із соціокультурними чинниками, зростанням правової культури та правової свободи особистості й усього суспільства, подоланням гіперіндивідуалізму, підвищенням рівня соціальної і правової етики.

У дисертації підкреслюється необхідність посилення праворегулятивного впливу держави на розвиток соціально-економічних процесів; більш чіткого розмежування в правовій системі основних галузей права та комплексних утворень; подолання розриву між закріпленими в чинній Конституції України деякими положеннями та дійсністю; встановлення балансу між ринковою саморегуляцією та нормативно-правовим регулюванням; підвищення ефективності системи соціального захисту громадян.

У Висновках узагальнені підсумки дослідження, сформульовані теоретико-методологічні положення і практичні рекомендації, що заслуговують на пріоритетну увагу, виокремлені актуальні проблеми, на дослідженні яких доцільно зосередити зусилля науковців.

Підтверджена покладена в основу дослідження гіпотеза про природу правової системи як складного, багатогранного, структурованого, соціального феномена, що забезпечує правовий характер владно-державних приписів лише за умови відповідності їх волі й інтересам народу, легітимності влади, ідеологічним і моральним основам суспільства, внутрішнім закономірностям права.

З'ясовано значення нового праворозуміння для розвитку і формування правової системи, яке базується на визначенні права як всезагальної необхідної форми і рівної міри свободи індивіда.

На цій основі визначено інтегративне поняття правової системи, її ціннісного виміру, ступеня освоєння суб'єктами права правової діяльності, відображення в правовій системі узгоджених інтересів індивіда та суспільства, характеристики юридичного режиму і стану правової системи, що дає можливість досягти певної регулятивності, законності, стану правопорядку.

Правова система -- це об'єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає взаємозв'язані, взаємозумовлені та взаємодіючі компоненти: право і законодавство, що втілює його, юридичні установи, юридичну практику, механізм правового регулювання, суб'єктивні права і обов'язки, правову діяльність і правовідносини, правосвідомість і культуру, правову ідеологію, законність і правопорядок, юридичну відповідальність та ін. Подолання вузьконормативного розуміння права як сукупності норм, встановлених чи санкціонованих державою, забезпечує дослідження співвідношення природно-правових і державно-правових засад у правовій системі як узгодження інтересів індивідів та суспільства.

Між зазначеними засадами існує певна суперечність, яка долається залежно від рівня розвитку економіки, політики, культури суспільства, від того, наскільки повно враховані законодавством природно-правові засади, воля народу в правотворчій діяльності. Від цього ж залежить характеристика правової системи як справедливої чи несправедливої, демократичної чи антидемократичної. Цінність правової системи значною мірою визначається тим, яке місце посідає в ній особа, як охороняються і захищаються її інтереси, честь, гідність, права і свободи.

Однією з основних тенденцій сучасного розвитку правової системи є поступове і послідовне зближення природно-правових і державно-правових засад, що відбувається із зростанням загальної культури, формуванням нового праворозуміння, реалізацією гуманістичних суспільних ідеалів, “олюдненням” держави і права.

Культурологічний ціннісний вимір правової системи виявляється у тому, що вона активно впливає на формування у людей гуманістичних настанов, сприяє встановленню нормативно стабільних взаємовідносин у суспільстві. Це дало змогу глибоко усвідомити суб'єктивні чинники правової системи, вплив правосвідомості та правової культури на характер правової діяльності й поведінку суб'єктів права.

У дисертації культура правової діяльності визначається як зумовлена соціально-економічними і політичними чинниками якість, стан функціонування правової системи, що виявляється у рівні розвитку юридичної активності, ступені гарантованості державою свободи поведінки особи в єдності з її відповідальністю перед суспільством. Ця культура вбирає в себе елементи культур різних видів діяльності, необхідних для юриста. Культура правової діяльності передбачає розвиток правового мислення -- інтелектуальну діяльність. Ця культура є одночасно наукою, мистецтвом і практичною діяльністю. Вона визначає єдність правових цінностей та норм, правових інститутів та установ, правової свідомості та поведінки.

Саме культура правової діяльності як важливий компонент правової системи забезпечує якість поєднання соціальних та юридичних елементів, що надають життєвої сили й ефективності нормативним формам права, реалізації законодавства і функціонуванню правової системи.

У дослідженні онтологічний аналіз правової системи доповнюється особистісним підходом. Одне з ключових завдань сучасних реформ в Україні полягає в тому, щоб людина стала центром життєдіяльності суспільства, найвищою соціальною цінністю. Демократичність правової системи значною мірою зумовлена тим, яке місце в ній посідає особа, яка роль відводиться їй у суспільстві та політичній системі, як захищаються її права, інтереси, життя, здоров'я, честь і гідність, якими є гарантії цих прав.

Автором доведена евристичність нової досліджуваної парадигми, що розглядає соціальну державу і право як закономірну трансформацію правової держави, не тільки як певний синтез координаційно-управлінської діяльності державно-правових інститутів, а й як зростання соціальності держави і права у їх взаємодії із великими соціальними групами, особистостями і політичними об'єднаннями.

Визначено умови і фактори політичної і соціально-правової стабілізації України. Це курс на становлення демократичної, соціально-правової держави та відповідної правової системи, розвиненого, активного громадянського суспільства; запобігання надмірній поляризації соціально-політичних сил на основі розробки, дотримання і застосування певних норм і правил поведінки суб'єктів політики і права; розвиток системи соціального партнерства на основі балансу інтересів сторін, правової регламентації соціально-політичних процесів, підтримання правових відносин, що склалися, оперативного реагування на певні несприятливі зміни в поведінці суб'єктів шляхом використання як методів переконання, так і засобів примусу.

Визначальною тенденцією розвитку правової системи соціально-правової держави є поступове перетворення права з інструмента державної влади на самодостатню силу, уособлення справедливості, гуманізму і демократії, потужний регулятивно-охоронний фактор, що забезпечує збагачення позитивного права природно-правовими ідеями і цінностями.

Дисертантом визначено роль правової науки у забезпеченні оптимізації законодавчого процесу, процедури проходження законопроектів у парламенті, посиленні ролі комітетів і фракцій Верховної Ради України у законотворчому процесі тощо. Доведено, що теоретичне обгрунтування правових актів, що приймаються, врахування емпіричних даних і досягнень науки -- основа правотворчої діяльності.

У перехідному суспільстві особливого значення набуває розробка проблеми взаємозв'язку та взаємодії правової і соціальної держави, механізму правового регулювання соціальної сфери, взаємодії індивідуального і соціального, приватного і публічного інтересів тощо.

У дисертаційному дослідженні дано відповідь на поставлене перед юридичною наукою питання: чому не завжди досягається очікувана ефективність закону. Автор доводить, що це залежить від ряду факторів: недосконалості самої правової системи, економічних, соціальних, соціокультурних, особистісних умов і впливів. Розвиток соціально-правової держави, реформування правової системи вимагають ефективних заходів щодо розвитку правової освіти в Україні. Відсутність її державних стандартів, системи підготовки викладачів-юристів, невизначеність критеріїв ефективності правової освіти -- подолання цих та інших недоліків потребує вдосконалення всієї системи правової освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки юридичних кадрів.

Результати дисертаційного дослідження можуть застосовуватися як для розвитку юридичної науки, у теоретико-методологічному аспекті, тобто для вироблення нових знань, розвитку теорії і методології права, поглиблення процесу нового праворозуміння, так і для вдосконалення організації правової сфери суспільного життя, розвитку ефективності правової системи України.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Монографія. -- К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. -- 352 с.

Рецензії: Святоцький Д.О. Теоретико-методологічні засади розвитку правової системи // Правова держава: Щорічник наукових праць. - Вип.13. -- К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. -- С. 565--566; Мурашин О.Г. Правова система: сучасний стан та перспективи розвитку // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - Вип.16. -- К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. -- С. 512--513.

2. Оніщенко Н.М. Правова система і держава в Україні: Монографія. -- К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. -- 132 с.

3. Онищенко Н.Н. Взаимодействие права и морали как фактор ускорения духовного прогресса // Право и общественный прогресс в социалистическом обществе. -- К.: Наук. думка, 1988. -- С. 276--291.

4. Оніщенко Н.М., Бобровник С.В. Соціальна та юридична ефективність законодавства // Законодавство: проблеми ефективності. -- К.: Наук. думка, 1995. -- С. 13--27.

5. Оніщенко Н.М. Деякі аспекти світового досвіду з проблем громадянського суспільства // Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення. -- К.: Логос, 1997. -- С. 72--80.

6. Онищенко Н.Н. Антропологические и социально-политические аспекты функционирования социальных систем // Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем. -- К.: Юринком, 1997. -- С. 62--74.

7. Бобровник С.В., Оніщенко Н.М. Правова система України // Державотворення та правотворення в Україні. -- К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. -- С. 310--343.

АНОТАЦІЇ

Оніщенко Н.М. Теоретико-методологічні засади формування та розвитку правової системи. -- Рукопис (378 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 -- теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. -- Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Київ, 2002.

У дисертації здійснено комплексний аналіз правової системи як особливого феномена соціальної реальності. Характеризуються теоретико-методологічні положення, що містять визначення поняття, змісту, функцій, структури, місця і ролі правової системи в соціальному середовищі та державі.

З'ясовується значення нового праворозуміння для формування і розвитку правової системи, яке базується на визначенні права як всезагальної необхідної форми і рівної міри свободи індивіда. Показано взаємозв'язок правової системи з іншими елементами суспільної системи.

Досліджуються правова діяльність як елемент правової системи; юридичний процес як форма організації і здійснення правової діяльності; культура правової діяльності та правова культура. Аналізується співвідношення права, правової системи і держави.

Висвітлено розвиток соціальності сучасних державних і правових систем. Розкрито роль правової системи в розвитку і функціонуванні демократичної, соціально-правової держави. Виявлено особливості взаємодії демократичної, соціально-правової держави і правової системи України.

Ключові слова: право, правова система, правова діяльність, правовідносини, система права, правова культура, культура правової діяльності, демократична, соціально-правова держава.

Онищенко Н.Н. Теоретико-методологические основы формирования и развития правовой системы. -- Рукопись (378 стр.).

Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.01 -- теория и история государства и права; история политических и правовых учений. -- Институт государства и права им. В.М.Корецкого НАН Украины, Киев, 2002.

В исследовании, исходя из стратегического курса независимой Украины на построение демократического, социально-правового государства определяются теоретико-методологические основы, тенденции развития, особенности становления и формирования правовой системы как сложного, многогранного социального феномена. Подчеркивается, что под влиянием интеграционных процессов осуществляется сближение национальных правовых систем и их институтов; одновременно усиливаются специфические характеристики украинской правовой системы, обусловленные национальными особенностями. В диссертации отмечается значение нового правопонимания для развития правовой системы, которое базируется на определении права как всеобщей необходимой формы и равной меры свободы индивида.

Выделено ряд эффективных методов исследования правовой системы. Важное значение среди них занимает системный. Применение его в диссертации дало возможность изучить взаимосвязи и взаимодействие внутри правовой системы, рассмотреть ее как организацию, способную адаптироваться к социальным изменениям. Большая роль в анализе правовой системы принадлежит ценностно-нормативному подходу, что предусматривает изучение ее культурно-исторического, духовного содержания. В диссертации онтологический анализ правовой системы сочетается с личностным подходом. Именно личность является представителем новых социумов, учреждений, юридических лиц.

В исследовании подчеркивается, что правовая система -- сложное, многогранное понятие, которое содержит целый комплекс компонентов, осуществляет нормативно-организационное и ценностное влияние на общественные отношения.

Значительное внимание уделяется функциям правовой системы: интеграционной, регулятивной, коммуникативной, охранительной. Анализируется соотношение природно-правового и государственно-правового начал в правовой системе как согласование интересов индивидов и общества. Подчеркивается, что одной из основных тенденций современного развития правовой системы является постепенное и последовательное сближение указанных начал.

Раскрывается характер взаимодействия правовой деятельности и правовых отношений, в связи с чем анализируются сущность, особенности, структура, функции правовой деятельности. Правовая система при этом определяет процессуально-процедурный порядок правовой деятельности. Раскрывается сущность юридического процесса -- комплексной системы правовых форм деятельности субъектов права.

Анализируется соотношение терминов "правовая культура" и "культура правовой деятельности". Подчеркивается, что правовая культура является продуктом культуры правовой деятельности, в процессе которой реализуются и воспроизводятся культурные ценности, что культура правовой деятельности как важный компонент правовой системы обеспечивает соединение социальных и юридических элементов.

Определена сущность правовой системы Украины как феномена, который базируется на конституционных положениях, разработанных на основе концепции природных прав, политического плюрализма, приоритета прав человека, ответственности государства перед личностью, интеграционного обеспечения политико-правовых процессов в реализации задач общества, связанных с социальным партнерством и консенсусом.

Ключевые слова: право, правовая система, правовая деятельность, правовые отношения, система права, правовая культура, культура правовой деятельности, демократическое, социально-правовое государство.

Onishenko N.N. Theoretical and methodological bases of formation and development of a legal system. -- Manuscript (378 p.).

Thesis for obtaining a scientific degree of Doctor of Science (Law), on the speciality 12.00.01 -- theory and history of state and law; history of political and law studies. -- V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Ukrainian Academy of Sciences, Kyiv, 2002.

The thesis provides complex analysis of a legal system as specific phenomenon of a social reality. It reconsiders theoretical and methodological aspects of legal system definition, contents, functions, structure, place and role in society and state. The thesis highlights significance of new law understanding which is based on the definition of the law as necessarily form and equal measure of freedom of an individual, for shaping and development of a legal system.

The correlations of a legal system with all other elements of a public sphera are shown.

The legal activities as the element of a legal system, legal process -- as the form of organization and realization of legal activities are investigated. Some attention is focused on the culture of legal activities, professional culture of the lawyer.

The parity of the law, legal system and state, development of sociality of modern state and legal system are defined. The role of a legal system in development and funvtioning of democratic, social legal state is analyzed. The features of interaction between democratic, social, legal state and legal system of Ukraine are investigated.

Key words: law, legal system, legal activities, legal relations, system of law, legal culture, culture legal of activities, democratic, social legal state.

Размещено на Allbest.ru