Моделювання та управління сталим соціально-економічним розвитком

Прийняття ефективних рішень щодо управління державним боргом на рівні кожної функції має грунтуватись на прогнозних розрахунках їх наслідків щодо динаміки й структури боргу, виключення пікових перевантажень в окремі періоди, узгодження з параметрами економічного зростання, станом платіжного балансу, дефіциту бюджету та іншими макроекономічними показниками.

За рахунок швидкого накопичення дебіторська і кредиторська заборгованість суб'єктів господарювання досягла розмірів, що суттєво перевищують обсяг валового внутрішнього продукту і при цьому продовжують зростати. Це провокує зростання інших видів заборгованостей: податкової, заборгованості із заробітної плати та інших соціальних виплат і, врешті, державного боргу. Крім того, наявність критичного розміру дебіторської та кредиторської заборгованості значно ускладнює забезпечення стійкого економічного зростання, оскільки ефективне функціонування більшості суб'єктів господарювання в цих умовах практично неможливе.

Вжитим державою заходам щодо вирішення цієї проблеми бракувало послідовності й комплексності, а також диференційованого підходу до кожного підприємства-боржника. Більшість із цих заходів, основними серед яких були чотири взаємозаліки та реструктуризація податкової заборгованості, по суті були спрямовані не на стимулювання ефективної діяльності підприємств, своєчасного здійснення платежів і застосовані не в інтересах успішно працюючих, а фактично тих підприємств, що не змогли пристосуватись до ринкових умов господарювання і є головними винуватцями кризових явищ в економіці.

У зв'язку з тим, що неплатежі в Україні мають системний характер, необхідно передбачити використання відповідних державних регуляторів, які б впливали на умови й фактори їх виникнення, а не на окремі складові. Неплатежі й виробництво тісно взаємопов'язані, тому без налагодження ефективного виробництва та підвищення платоспроможного сукупного попиту, створення повноцінного внутрішнього ринку вирішити проблему неплатежів практично неможливо. Необхідно також значно підвищити фінансову відповідальність кожного підприємства-боржника шляхом запровадження банкрутства неплатоспроможних підприємств, продажу акцій з метою погашення заборгованості тощо.

Обгрунтування ефективних заходів державного регулювання платіжної дисципліни суб'єктів господарювання вимагає комплексного аналізу тенденцій у цій сфері, оцінки впливу очікуваних змін на соціально-економічну ситуацію, що можливо лише за умови використання моделювання показників дебіторсько-кредиторської заборгованості.

У роботі на основі щомісячної ретроспективної інформації за 1996-2000 рр. побудовані аналітичні трендові й авторегресійні моделі динаміки дебіторської і кредиторської заборгованості, що можуть бути використані для їх аналізу й екстраполяції на короткострокову перспективу. Проведені за даними моделями розрахунки показують, що динаміка взаємної заборгованості суб'єктів господарювання досить точно описується ними як у розрізі кожного року, так і за весь досліджуваний період. Слід зазначити, що коли середньомісячні абсолютні прирости дебіторської заборгованості в 2000 році знизились порівняно з 1999 роком на 13%, то аналогічний показник динаміки для кредиторської заборгованості, навпаки, збільшився на 25%, що свідчить про погіршення фінансового стану підприємств. При цьому темпи приросту кредиторської заборгованості суб'єктів господарювання в середньому на 33% вищі, ніж дебіторської.

При моделюванні дебіторської і кредиторської заборгованостей, враховуючи комплексний характер досліджуваних процесів, неплатежі повинні розглядатися у взаємозв'язку з основними макроекономічними параметрами, що суттєво впливають на стан взаємної заборгованості суб'єктів господарювання.

Параметри побудованих моделей кореляційно-регресійної залежності показали наявність досить тісного кореляційного зв'язку між величинами обох видів заборгованостей суб'єктів господарювання та валовим внутрішнім продуктом у фактичних цінах і рівнем споживчих цін до початку року. У сьогоднішніх умовах зростання ВВП на 1 млрд. грн. супроводжується ростом кредиторської заборгованості в середньому на 0,339 млрд. грн., а збільшення рівня інфляції на 1 відсотковий пункт - відповідно на 2,9 млрд. грн.

Використання отриманих моделей дозволяє об'єктивно оцінювати пов'язані з неплатежами соціально-економічні проблеми, давати комплексну оцінку факторів, що найбільше впливають на зростання заборгованостей, з метою максимальної їх нейтралізації і створення умов для стійкого економічного зростання.

У четвертому розділі - "Державне регулювання структурних змін в економіці" - обгрунтовані основні принципи й пріоритети державної структурної політики, виходячи з критеріїв сталого розвитку, розроблені методичні підходи до оцінки динаміки й ефективності міжгалузевих структурних зрушень і рівня інтенсивності виробництва у промисловості як ключовій з точки зору забезпечення стійкого економічного зростання галузі економіки.

Одним з основних факторів забезпечення якісного економічного зростання й необхідною умовою сталого розвитку в цілому є прогресивні структурні зміни в економіці. Незважаючи на те, що завдання структурної перебудови неодноразово висувалися в урядових програмах, вона по суті так і не розпочалась, оскільки фактично не була підкріплена ні теоретично, ні організаційно, ні фінансово. Головні причини цього - відсутність науково обгрунтованої ефективної державної структурної політики, збереження інерційного характеру розвитку, затягування ринкових реформ, вкрай обмежені інвестиційні ресурси тощо.

Потрібний комплексний системний підхід до формування та реалізації державної структурної політики, для чого необхідно виходити зі сформульованих у роботі принципів, згідно з якими визначення її цілей і пріоритетів має здійснюватись з урахуванням особливостей структури економіки України, тенденцій глобалізації і необхідності інтеграції у світовий економічний простір. При цьому передбачувані структурні зміни мають бути комплексними, прогресивними, соціально спрямованими, узгодженими за фактором часу, пронизувати всі рівні економіки й визначатись на підставі кількісної інтегральної оцінки їх ефективності, виходячи з критеріїв сталого розвитку. Необхідно також передбачити раціональне поєднання державних і ринкових регуляторів з метою забезпечення реалізації відповідних заходів державної структурної політики.

Основу державної структурної політики повинна складати довгострокова державна програма структурних перетворень економіки, розрахована на 7-10 років. Першим етапом створення такої програми має бути підготовка на базі зазначених вище принципів відповідної концепції.

Концепція державної структурної політики повинна забезпечувати розкриття наступних блоків питань: а) економічне обгрунтування необхідності структурних змін; б) цільовий блок: вибір із можливих сценаріїв розвитку орієнтовної (цільової) моделі перспективної прогнозної структури економіки на підставі кількісних інтегральних оцінок ефективності; в) ресурсний блок: визначення необхідних обсягів інвестицій і ресурсів; г) динамічне прогнозування можливих структурних зрушень з урахуванням змін в ендогенних і екзогенних факторах, наявних ресурсах і суспільних потребах; д) постійний моніторинг структурних зрушень в економіці; е) коригування орієнтовної (цільової) моделі перспективної прогнозної структури економіки з урахуванням фактичних і очікуваних відхилень; є) формування системи ринкових і державних регуляторів, спрямованих на забезпечення визначених структурних змін в економіці.

З огляду на необхідність вжиття радикальних заходів, спрямованих на досягнення стійкого економічного зростання на якісно новій основі, концепцію державної структурної політики доцільно будувати не за галузевим принципом, а з виділенням основних пріоритетних напрямів розвитку економіки. У роботі, з урахуванням запропонованих принципів і потреби в освоєнні інноваційної моделі розвитку економіки, обгрунтовано такі напрями для України.

При цьому довгострокові пріоритети державної структурної політики мають бути зорієнтовані на забезпечення сталого розвитку, включаючи всі його компоненти - економічний, соціальний, екологічний, природно-ресурсний, для чого концепція повинна передбачати становлення на основі науково-технологічного розвитку високоефективної, соціально орієнтованої ринкової економіки, яка у змозі забезпечити високу якість життя, умови рівноправного партнерства у світовому економічному співтоваристві.

У забезпеченні стійкого економічного зростання за інноваційною моделлю ключова роль належить промисловості, у зв'язку із чим особливе значення має проблема формування її прогресивної галузевої структури.

Одним із важливих критеріїв прогресивності структурних змін у промисловості є рівень інтенсивності виробництва. Враховуючи складність оцінки процесів інтенсифікації у зв'язку із впливом сукупності факторів, що мають різнонаправлений характер дії, у роботі запропоновано методичний підхід до визначення інтегрального рівня інтенсивності промислового виробництва. Цей підхід базується на кількісному співвідношенні інтенсивних (зростання продуктивності праці, фондовіддачі, матеріало- й енерговіддачі) та екстенсивних (збільшення трудових ресурсів, основних виробничих фондів, матеріальних і енергетичних витрат) факторів і дозволяє в динаміці визначити, які тенденції - екстенсивні чи інтенсивні - переважають у розвитку промисловості в цілому й окремих її галузей.

Для обгрунтування напрямів структурної перебудови промисловості розроблено методичний підхід до оцінки прогресивності міжгалузевих структурних зрушень, виходячи з критеріїв економічної ефективності, що базується на застосуванні адитивно-мультиплікативної моделі індексного факторного аналізу змішаного типу. Даний підхід передбачає два варіанти оцінки ефективності міжгалузевих структурних зрушень. Перший із них базується на виявленні впливу змін у галузевій структурі та ефективності використання ресурсів на результат виробництва - відносний приріст (зменшення) обсягів товарної продукції - і може бути застосований для визначення ефективних напрямів забезпечення економічного зростання. Другий варіант передбачає оцінку впливу зрушень у галузевій структурі виробництва продукції та її ресурсомісткості на відносну економію (приріст) використання ресурсів і застосовується при обгрунтуванні заходів ресурсозберігаючої промислової політики.

Для об'єктивної оцінки тенденцій розвитку промислового комплексу України, раціональності його структури й прогресивності структурних змін у роботі з використанням запропонованих методичних підходів досліджено в динаміці за 1990-2000 рр. кілька взаємопов'язаних міжгалузевих структур (за обсягом продукції, чисельністю промислово-виробничого персоналу, середньорічною вартістю основних виробничих фондів, обсягом використаних паливно-енергетичних ресурсів) із подальшим проведенням комплексного аналізу й визначенням загальних показників ефективності.

Отримані результати свідчать про складність і неоднозначність структурних зрушень, що відбулися в промисловості за десять років. За їх характером і впливом на загальні показники ефективності промислового виробництва цей період умовно можна поділити на два відрізки: 1990-1995 та 1995-2000 рр. Якщо в цілому за десять років галузева структура промисловості зазнала серйозних негативних змін, що супроводжувались значним зростанням питомої ваги енерго-, матеріаломістких, екологічно небезпечних та скороченням частки перспективних, пов'язаних із науково-технічним прогресом і соціально значущих галузей, а також викликали суттєве погіршення показників ефективності й інтенсивності промислового виробництва, то впродовж останніх п'яти років спостерігалась зміна окремих структурних тенденцій на краще.

Протягом 1990-2000 рр. темпи міжгалузевих структурних зрушень за результативним показником - обсягом товарної продукції - були значно вищими, ніж за факторними показниками - середньорічною вартістю основних виробничих фондів, чисельністю промислово-виробничого персоналу, обсягом використання електроенергії - відповідно в 3,3, 1,8 і 2,1 раза. Невідповідність динаміки структурних змін за факторними й результативними показниками негативно вплинула на динаміку обсягів промислового виробництва, показники його ефективності - продуктивність праці, фондовіддачу, енергомісткість продукції.

Така негативна диспропорція в динаміці структурних зрушень сформувалась переважно протягом 1990-1995 рр., у той час, як у наступному періоді темпи структурних змін за результативними і факторними показниками практично вирівнялись, крім основних виробничих фондів, галузева структура яких була й залишається найбільш консервативною, узагальнюючий показник міжгалузевих структурних зрушень для неї за десять років склав лише 2,5%.

Розрахунки узагальнюючої оцінки рівня інтенсивності промислового виробництва показали, що в 1990-1995 рр. у розвитку промисловості значно переважали екстенсивні фактори, тоді як в наступному періоді виявилась тенденція його інтенсифікації, насамперед за рахунок підвищення інтенсивності використання трудових і паливно-енергетичних ресурсів. У результаті за 1995-2000 рр. значно зросли такі показники ефективності промислового виробництва, як продуктивність праці й паливовіддача (відповідно на 60 та 33,7%).

Результати оцінки ефективності міжгалузевих структурних зрушень свідчать, що позитивні зміни в галузевій структурі промислово-виробничого персоналу відбувалися протягом усього періоду трансформації планово-директивної економіки в ринкову, що зумовило суттєвий приріст товарної продукції за рахунок даного фактора. Щодо продуктивності праці, то позитивні зрушення розпочалися лише після 1995 року, до того ж спочатку не за рахунок зростання обсягів продукції, а внаслідок скорочення чисельності зайнятих більш високими темпами, ніж відбувалось падіння виробництва.

Незначні зміни в галузевій структурі основних виробничих фондів протягом 1990-2000 рр. зумовили несуттєвий вплив цього фактора на обсяги товарної продукції. Водночас у зв'язку із зниженням фондовіддачі за цей період майже в 2 рази недоотримано значні обсяги продукції. Негативні явища щодо динаміки фондовіддачі та її впливу на обсяги виробництва особливо характерні для 1990-1995 рр. Протягом наступного інтервалу розпочалися певні позитивні зрушення. Так, у 2000 році порівняно з 1995 роком фондовіддача вперше зросла в цілому по промисловості на 4,7%, а також у більшості її галузей.

Розрахунки відносного приросту (скорочення) обсягів товарної продукції промисловості за рахунок зміни галузевої структури та ефективності використання паливних ресурсів у 2000 році порівняно з 1995 роком показали різноспрямований характер впливу двох зазначених факторів. Покращання ефективності використання палива дозволило отримати суттєвий приріст продукції, у той час, як зміни за цей період у галузевій структурі його споживання негативно вплинули на обсяги промислової продукції. Це свідчить про подальше погіршення галузевої структури промислового комплексу України з точки зору використання паливних ресурсів.

Із врахуванням того, що одними з найбільш серйозних чинників, що стримують подальше підвищення ефективності промислового виробництва, гальмують перехід до інтенсивного його розвитку, сьогодні залишаються низька ефективність використання основних виробничих фондів і недосконала з точки зору споживання паливно-енергетичних ресурсів галузева структура промисловості, у роботі сформульовано відповідні рекомендації щодо вдосконалення державної структурної і промислової політики.

Результати проведеного дослідження дозволили визначити прогнозну структуру промислового комплексу України на середньострокову перспективу, якої необхідно досягти завдяки переходу до інтенсивного характеру зростання за інноваційною моделлю, покращанню показників ефективності промислового виробництва. Ця структура характеризується наступними параметрами: паливно-енергетичний комплекс - 15-18%, металургійний комплекс - 15-17%, хімічна, нафтохімічна й деревообробна промисловість - 9-10%, машинобудування - 25-30%, легка й харчова промисловість - 19-21%, промисловість будівельних матеріалів - 3-4% і може бути використана як орієнтовна (цільова) модель при обгрунтуванні заходів державної структурної та промислової політики, насамперед для підготовки їх концепцій.

П'ятий розділ - "Інформаційне забезпечення державного управління сталим розвитком" - присвячено розробці системи показників рівня сталості, обгрунтуванню науково-практичних рекомендацій щодо реформування національної статистики як основного джерела інформаційного забезпечення державного управління сталим розвитком.

Забезпечення ефективного державного управління сталим розвитком можливе за умови створення відповідної інформаційної бази з використанням комплексної системи показників, що мають бути, з одного боку, індикаторами рівня сталості, а з іншого - його регуляторами.

З урахуванням зростаючого впливу чинників, пов'язаних із процесами світової глобалізації, підходи до вирішення проблеми вимірювання сталого розвитку не повинні мати виключно внутрішнього характеру, а мають узгоджуватись із відповідною політикою світової спільноти. У зв'язку із цим система показників сталого розвитку України повинна забезпечувати методологічну й інституціональну співставність у міжнародному плані, для чого при її створенні слід виходити із загальновизнаних рекомендацій з даної проблематики провідних міжнародних організацій, враховуючи національні особливості й пріоритети.

Визначення можливостей запровадження тієї чи іншої національної системи показників сталого розвитку полягає насамперед у коригуванні запропонованих міжнародними організаціями дефініцій, конкретизації кола актуальних показників, визначенні рівня доступності відповідної інформації з урахуванням сучасного стану й на перспективу. Тому основою цієї роботи має бути не механічне поєднання всіх можливих показників сталого розвитку, а забезпечення системного підходу з урахуванням взаємозв'язків, ієрархії і напряму дії окремих його компонентів та державної політики щодо них. Реалізація зазначених завдань можлива лише за умови чіткого усвідомлення реального рівня, досягнутого країною на шляху до сталого розвитку.

В основу структуризації системи показників сталого розвитку України в роботі покладено підходи, запропоновані Комісією з питань сталого розвитку ООН, як найбільш універсальні й деталізовані. При відборі конкретних показників враховані також рекомендації Євростату із цього приводу для європейських країн.

Запропонована система показників сталого розвитку характеризується матричним поєднанням економічних, соціальних, екологічних та інституціональних індикаторів за ступенем впливу держави на сталий розвиток, його станом і реакцією держави й суспільства на проблеми сталості.

Особливе значення для побудови системи показників сталого розвитку мають національні рахунки, що виступають як робочі межі для економічного блоку показників сталості, який містить 11 показників, згрупованих у 4 розділи, і є центром усієї цієї системи. У зв'язку із цим надзвичайно актуальною є проблема удосконалення ведення системи національного рахівництва в Україні.

Соціальний блок включає 17 показників сталого розвитку, об'єднаних у 5 розділів. Ці показники є широковживаними й використовуються як невід'ємний компонент вимірювання сталого розвитку, водночас вони мають інтерпретуватись із певною обережністю, оскільки на сьогодні ще не повністю ясними й очевидними є їх зв'язки з економічним, екологічним та інституціональним блоками системи.

В екологічному блоці передбачається 35 показників сталого розвитку із виділенням 10 розділів. Дані показники почали розроблятись не так давно порівняно з економічними й соціальними, і статистика довкілля має досить багато "білих плям" навіть у розвинутих країнах. Для України й національної статистики це багато в чому є новим аспектом погляду на економіку, суспільство і довкілля.

Невіддільним компонентом інформаційного забезпечення державного управління сталим розвитком є інституціональні показники. Цей невеликий, але вирішальний блок показників використовується для вивчення визначених державою цілей, зазнаних витрат, з'ясування переліку ратифікованих глобальних домовленостей та інших можливостей і зусиль країни щодо досягнення сталого розвитку.

В інституціональному блоці пропонується 13 показників сталого розвитку, об'єднаних у 5 розділів. Серед цих показників особливе значення має наявність державної стратегії сталого розвитку, проблематиці створення якої присвячена дана робота, а також як її неодмінної складової - програми реформування статистики з метою інформаційного забезпечення державного управління сталим розвитком.

Потреба в реформуванні статистичної системи України виникла як невід'ємний аспект розбудови незалежної держави. Заходи, вжиті з цією метою органами державного управління, дали на сьогодні ряд позитивних результатів, інтегральним виразом яких стало суттєве наближення національної статистики до міжнародних норм і принципів.

Водночас багато в чому, особливо в підходах до організації і управління, державна статистика залишається недосконалою. Крім того, постановка як пріоритетної проблематики інформаційного забезпечення державного управління сталим розвитком потребує можливості висвітлення в статистичній інформації відповідної системи показників, що на сьогодні практично не забезпечується. Усе це викликає потребу подальшого реформування системи державної статистики.

У зв'язку з тим, що статистика є складовим елементом соціально-економічної системи України в цілому, процес її реформування повинен узгоджуватись із трансформаційними процесами, що відбуваються в державі, економіці та суспільстві й відповідно мати неперервний, еволюційний, цілеспрямований характер. Для цього необхідно насамперед визначити перспективну (цільову) модель національної статистики, усі компоненти якої - правовий, організаційний і методологічний - мають бути взаємоузгоджені на основі реалізації концепції інформаційного забезпечення державного управління сталим розвитком.

Правове забезпечення національної статистики потребує подальшого вдосконалення в напрямі послідовної його адаптації до законодавчого поля Європейського Союзу в межах Програми інтеграції України до ЄС, виконання зобов'язань, передбачених статтею 77 Угоди про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною, що регламентує співробітництво в галузі статистики. Нормативною базою цієї роботи мають бути загальновизнані світовою спільнотою основні принципи офіційної статистики, прийняті Європейською економічною комісією ООН у 1992 році.

Ключовими напрямами удосконалення організаційної структури статистичної системи в умовах демократизації суспільства, розвитку ринкової економіки з урахуванням досвіду розвинутих країн Заходу й національних особливостей організації державного управління є: а) посилення провідної ролі офіційної статистики як основного інформаційного джерела для держави й суспільства за умови розвитку неофіційної статистики як постачальника додаткової інформації і забезпечення їх співробітництва на взаємовигідних засадах; б) подальший розвиток принципу централізації офіційної статистики шляхом посилення координуючої ролі в ній органів державної статистики з одночасним удосконаленням відомчої статистики й розподілу функцій між ними; в) раціоналізація структури системи органів державної статистики в напрямі збільшення чисельності працівників центрального відомства (Держкомстату України) за одночасного значного зменшення кількості зайнятих у територіальних підрозділах і підвищення рівня кваліфікації фахівців усіх ланок системи.

Методологічною основою побудови державної статистики має бути система національних рахунків, яка виконує при цьому роль інтегруючого й координуючого інструмента, що створює певні логічні межі її функціонування. Виходячи із ключового значення, яке національне рахівництво має для створення системи показників сталого розвитку, запропонований підхід дозволяє вирішувати проблему реформування статистичної системи в руслі забезпечення вимірювання рівня сталості.

Із метою надання комплексності й системності процесу реформування національної статистики необхідно створити ефективну систему державного управління її розвитком і функціонуванням. Вирішення даної проблеми вимагає використання програмно-цільових методів, при цьому довгостроковою метою, на досягнення якої спрямовується вся діяльність системи державного управління статистикою, є її перспективна модель.

Враховуючи широту функцій державної статистики, що значною мірою трансформуються й ускладнюються в період ринкових перетворень, особливого значення в системі управління нею набуває перспективне планування, базовою ланкою якого має бути багаторічна інтегрована програма розвитку національної статистики. У зв'язку із цим у роботі на основі загальноприйнятих у провідних європейських країнах підходів з урахуванням національних правових і економічних умов детально розглянуто вимоги до такої програми, обгрунтовано її структуру, головні етапи процесу розробки й реалізації.

Важливою умовою забезпечення ефективності державного управління статистикою є створення оптимального механізму взаємодії перспективного програмування її розвитку з поточним плануванням статистичної діяльності.

Із цією метою в роботі запропонована схема організації управління, яка дозволяє поєднати процес реалізації багаторічної інтегрованої програми із планом державних статистичних спостережень на кожний рік, що затверджується Кабінетом Міністрів України та іншими суто виробничими планами, пов'язаними з безпосередніми процесами збору, обробки, зберігання й поширення статистичної інформації.

управління соціальний економічний

Висновки

1. У дисертації розроблено концептуально-методологічні засади забезпечення державного управління сталим розвитком в умовах перехідного періоду на основі використання відповідних методів моделювання соціально-економічних процесів для обгрунтування необхідних заходів їх державного регулювання.

Раніше ця проблема в цілому спеціально не досліджувалась у науковій літературі, хоча державне регулювання та моделювання окремих складових сталого розвитку було предметом уваги вітчизняних учених і практиків. Відсутність науково обгрунтованої державної стратегії сталого розвитку й ефективного державного управління процесами, що його забезпечують, є однією з основних причин ряду негативних явищ у соціально-економічному розвитку країни.

В основу дисертаційної роботи покладено комплексний системний підхід до вирішення проблеми забезпечення державного управління сталим соціально-економічним розвитком. Це дало можливість зробити низку принципових висновків і пропозицій стосовно напрямів подальшого формування системи державного управління сталим розвитком у цілому, а також удосконалення окремих її компонентів.

2. Вирішення проблеми забезпечення ефективного державного управління сталим розвитком ускладнюється неоднозначним трактуванням самого цього поняття в науковій літературі й управлінській практиці. Прийняте в роботі визначення поняття сталого розвитку дозволило розкрити зміст, завдання, функції, обгрунтувати критерії і цілі державного управління ним у перехідний період на основі принципів системного підходу. Державне управління сталим розвитком повинно забезпечити зрівноважені (збалансовані) зміни параметрів соціально-економічної системи відповідно до визначених критеріїв і цілей, що виключали б можливість виникнення дестабілізуючих процесів як в окремих її компонентах, так і системі в цілому. При цьому головними завданнями державного управління в розрізі окремих компонентів сталого розвитку є: а) для економічного компоненту - забезпечення стійкого економічного зростання як основи досягнення сталого розвитку в цілому; б) для соціального компоненту - здійснення прогресивних соціальних змін, спрямованих на підвищення рівня життя населення, індексу людського розвитку; в) для екологічного компоненту - покращання екологічної ситуації, дотримання припустимих концентрацій шкідливих речовин; г) для природно-ресурсного компоненту - збереження природного середовища, забезпечення раціонального природокористування.

3. Забезпечення державного управління сталим соціально-економічним розвитком вимагає чіткого визначення його цілей у відповідності з критеріями сталості. Виходячи з особливостей соціально-економічної системи в перехідному періоді, що виявляються в підвищеному рівні несталості, система цілей державного управління сталим розвитком об'єктивно має складну ієрархічну структуру. У зв'язку із цим запропонований підхід до структуризації даної системи цілей за допомогою використання трьох взаємоузгоджених видів структур - функціональної, динамічної і вертикальної - дозволяє підвищити обгрунтованість рішень при їх визначенні, а відповідно й ефективність державного управління пов'язаними зі сталим розвитком соціально-економічними процесами.

4. Ефективне державне управління сталим розвитком можливе лише за умови широкого використання відповідних методів моделювання для обгрунтування потрібних управлінських заходів. Це дозволяє підвищити їх ефективність, об'єктивно оцінити можливий вплив заходів державного регулювання на соціально-економічні процеси. Тому серед функцій системи державного управління сталим розвитком ключове значення має встановлення шляхом моделювання відповідно до визначеної системи пріоритетних цілей параметрів соціально-економічної системи, що є кількісним виразом критеріїв сталості для державного управління. Як інтегруючий елемент для моделювання процесів сталого розвитку доцільно використовувати запропоновану концептуальну модель соціально-економічної системи модульно-блочного типу, що передбачає можливість об'єднання окремих модулів і блоків у систему моделей, які відображають найбільш суттєві з точки зору сталості соціально-економічні процеси. Це дозволяє обгрунтовувати й приймати узгоджені рішення на різних рівнях державного управління стосовно всіх складових і в цілому сталого розвитку.

5. В умовах перехідного періоду ключову роль відіграє моделювання економічного розвитку в контексті досягнення сталості, при цьому воно має ряд особливостей, пов'язаних із нестабільністю соціально-економічної ситуації і відповідними проблемами інформаційного забезпечення. У зв'язку із цим пріоритетного значення набуває використання економіко-статистичного моделювання для аналізу, прогнозу й визначення цільових значень макроекономічних параметрів на короткостроковий період. Такий висновок підтверджується досвідом державного управління інших країн як із перехідною економікою, так і розвинутих.

6. Для формування короткострокових цілей економічного зростання в державних програмах економічного і соціального розвитку, прогнозування фактичних значень відповідних параметрів слід використовувати аналітичні трендові моделі динаміки валового внутрішнього продукту як інтегрального показника сталого розвитку. Відхилення фактичних значень темпу зростання ВВП від прогнозного в бік його зменшення свідчить, з одного боку, про невикористані можливості, з іншого - про необхідність удосконалення інструментів державного регулювання з метою забезпечення економічного зростання згідно з параметрами, отриманими за допомогою аналітичних моделей. Проведені за допомогою таких моделей експериментальні розрахунки прогнозних значень реального ВВП на найближчу перспективу практично співпали з фактичними, що підтверджує їх коректність і ефективність.

7. Державне регулювання сталого соціально-економічного розвитку має органічно поєднувати в собі заходи монетарної і фіскальної політики. Важливою перевагою монетарних інструментів забезпечення економічного зростання є їх гнучкість і швидкість запровадження при високій результативності. Незважаючи на це, у практиці державного управління принципи монетарної політики не завжди витримуються достатньо послідовно. Проведене дослідження дозволило виявити й кількісно оцінити кореляційно-регресійні залежності між обсягами грошової маси, процентними ставками за кредитами комерційних банків та динамікою валового внутрішнього продукту. Це підтверджує можливість ефективного регулювання параметрів економічного зростання, спираючись на принципи монетаризму, шляхом забезпечення постійного низького приросту грошової маси й поступового суттєвого зниження вартості кредитів за умови їх спрямування в реальний сектор економіки, а також доцільність використання побудованих економетричних моделей при обгрунтуванні відповідних заходів державного регулювання.

8. Однією із важливих проблем державного управління сталим соціально-економічним розвитком є регулювання рівня інфляції. Особливістю розроблених підходів до обгрунтування заходів антиінфляційної політики є визначення тенденцій у динаміці й прогнозування рівня інфляції за допомогою аналітичних трендових моделей, а також оцінка, з одного боку, залежності рівня інфляції від монетарних та інших макропоказників, з іншого - ступеня впливу інфляції на динаміку реального валового внутрішнього продукту. Побудовані економетричні моделі показали, що рівень споживчих цін останні роки визначався переважно комплексом негрошових факторів, і це необхідно враховувати при розробці державної цінової політики з метою підтримки стабільності й забезпечення економічного зростання. Крім того, для економіки України в короткостроковому плані відсутній кореляційно-регресійний зв'язок між рівнем інфляції і реальним ВВП, тому на сьогодні зниження інфляції не є ключовим фактором забезпечення економічного зростання.

9. У результаті послаблення державного регулювання й недосконалості ринкових інститутів у перехідній економіці України сформувалась система неплатежів і боргів, що виступає однією з основних перешкод економічному зростанню. Найбільш складні проблеми пов'язані на сьогодні з акумульованим боргом держави та дебіторською і кредиторською заборгованістю суб'єктів господарювання. Значні обсяги й нераціональна структура як внутрішнього, так і зовнішнього боргу є сьогодні серйозною проблемою для державного бюджету. У зв'язку із цим необхідно створити ефективну систему управління акумульованим боргом держави, запровадження якої дозволить відійти від ситуативного вирішення питань, пов'язаних із державними запозиченнями, підвищити ефективність управління борговими зобов'язаннями з урахуванням основних параметрів соціально-економічного розвитку країни. Критичні обсяги дебіторської і кредиторської заборгованості суб'єктів господарювання призводять до зростання інших неплатежів і боргів та значно ускладнюють забезпечення стійкого економічного зростання. Вжитим державою заходам щодо вирішення цієї проблеми бракувало послідовності, комплексності й системності. Розроблені трендові й авторегресійні моделі дозволяють із достатньою точністю прогнозувати динаміку дебіторської і кредиторської заборгованості на короткострокову перспективу, кореляційно-регресійні моделі дають можливість визначити залежність даних заборгованостей від обсягів ВВП та рівня інфляції. На сьогодні зростання цих двох ключових макроекономічних показників супроводжується суттєвим приростом взаємної заборгованості суб'єктів господарювання. Використання даних моделей у практиці державного управління допоможе своєчасно виявляти негативні наслідки неплатежів, давати комплексну оцінку факторам, що найбільше впливають на зростання заборгованості, з метою максимальної їх нейтралізації і створення умов для стійкого економічного зростання.

10. Одним з основних факторів забезпечення якісного економічного зростання й необхідною умовою сталого розвитку в цілому є прогресивні структурні зміни в економіці. Для України ця проблема є надзвичайно актуальною, оскільки успадковані від колишнього СРСР структурні деформації за роки незалежності поглибились унаслідок ряду об'єктивних та суб'єктивних причин, ключовою серед яких є відсутність науково обгрунтованої ефективної державної структурної політики. Необхідно забезпечити комплексний системний підхід до формування та реалізації такої політики, для чого при визначенні її цілей і пріоритетів слід виходити із сформульованих у роботі, виходячи з критеріїв сталого розвитку, принципів. При цьому в основу державної структурної політики має бути покладена відповідна концепція і розроблена на її базі довгострокова державна програма структурних перетворень економіки, розрахована на 7-10 років. З огляду на необхідність вжиття радикальних заходів, спрямованих на досягнення стійкого економічного зростання на якісно новій основі, пов'язаній з освоєнням інноваційної моделі, забезпеченням створення соціально орієнтованої ринкової економіки, концепцію державної структурної політики доцільно будувати не за галузевим принципом, а із виділенням основних пріоритетних напрямів розвитку економіки, які обгрунтовані в роботі.

11. У забезпеченні стійкого економічного зростання за інноваційною моделлю ключова роль належить промисловому комплексу, у зв'язку із чим особливе значення має проблема формування його прогресивної галузевої структури. Одним із важливих критеріїв прогресивності структурних змін у промисловості є рівень інтенсивності виробництва. Враховуючи складність оцінки процесів інтенсифікації у зв'язку із впливом сукупності факторів, що мають різнонаправлений характер дії, у роботі запропонований методичний підхід до інтегрального визначення цього рівня, що грунтується на кількісному співвідношенні інтенсивних і екстенсивних факторів розвитку промислового виробництва й може бути застосований при розробці заходів державної структурної політики. Для обгрунтування напрямів структурної перебудови промисловості доцільно використовувати розроблений методичний підхід до оцінки прогресивності міжгалузевих структурних зрушень, виходячи з критеріїв економічної ефективності, що базується на застосуванні адитивно-мультиплікативної моделі індексного факторного аналізу змішаного типу.

12. Проведене з використанням запропонованих підходів комплексне дослідження показало, що за десять попередніх років галузева структура промисловості України зазнала значних негативних змін, що викликали серйозне погіршення показників ефективності й інтенсивності промислового виробництва. Водночас упродовж останніх п'яти років спостерігалась зміна тенденцій структурних зрушень, а також започаткувались процеси інтенсифікації за рахунок насамперед підвищення інтенсивності використання трудових і паливно-енергетичних ресурсів. У результаті значно зросли такі показники ефективності промислового виробництва, як продуктивність праці й паливовіддача. На сьогодні одними із найбільш серйозних чинників, що стримують подальше підвищення ефективності промислового виробництва, гальмують перехід до інтенсивного його розвитку, залишаються низька ефективність використання основних виробничих фондів і недосконала з точки зору споживання паливно-енергетичних ресурсів галузева структура промисловості в цілому. Отримані результати дозволили обгрунтувати прогнозну структуру промислового комплексу України на середньострокову перспективу, що може бути використана як цільова модель при розробці заходів державної структурної політики, підготовці її концепції.

13. Для забезпечення ефективного державного управління сталим розвитком необхідно створити відповідну інформаційну базу із використанням комплексної системи показників, що повинні бути, з одного боку, індикаторами рівня сталості, а з іншого - його регуляторами. З урахуванням зростаючого впливу чинників, пов'язаних із процесами світової глобалізації, підходи до вирішення проблем вимірювання сталого розвитку в Україні мають узгоджуватись із відповідною політикою світової спільноти. Запропонована в роботі система показників, беручи до уваги зазначені вимоги, враховує особливості перехідного періоду, конкретизує проблематику сталості для України і водночас дозволяє здійснювати міжнародні порівняння з питань сталого розвитку. Запровадження в практику державного управління цієї системи показників не є одномоментним процесом і має здійснюватись поступово в загальному контексті удосконалення державної статистики й формування в країні сучасного інформаційного простору.

14. Перед статистикою як основним джерелом інформації для державного управління сталим розвитком стоять певні вимоги, яким статистична система України на сьогодні відповідає не повною мірою, і тому вона потребує подальшого реформування. З метою надання комплексності й системності цьому процесові необхідно створити ефективну систему державного управління розвитком і функціонуванням статистики, в основу організації якої мають бути покладені програмно-цільові методи. Для цього слід насамперед визначити перспективну (цільову) модель національної статистики, усі компоненти якої - правовий, організаційний і методологічний - повинні бути взаємоузгоджені на основі концепції вимірювання рівня сталості. Визначені таким чином концептуальні підходи дозволяють вирішувати проблему реформування національної статистики в руслі інформаційного забезпечення державного управління сталим розвитком.

15. Практичне забезпечення державного управління сталим розвитком вимагає реалізації комплексу взаємоузгоджених заходів і засобів політичного, правового, економічного й організаційного характеру, спрямованих на досягнення визначених цілей. Насамперед необхідно створити відповідну нормативно-правову базу, основу якої мають складати державні стратегія і програма сталого розвитку, що повинні мати силу законів України. Слід також чітко розподілити функції, права й обов'язки між різними органами державного управління, причетними до формування та реалізації державної політики сталого розвитку. Для координації їх взаємодії у цьому процесі в системі органів державного управління має бути створена національна рада з питань сталого розвитку, що, на думку автора, повинна мати статус консультаційно-дорадчого органу при Президентові України. Крім того, потрібні відповідні державні механізми, які б забезпечували вирішення питань, пов'язаних із сталим розвитком, насамперед значні фінансові ресурси. Для цього необхідно передбачити цільове фінансування заходів щодо забезпечення державного регулювання рівня сталості за рахунок коштів державного й місцевих бюджетів, а також проведення відповідної податкової і цінової політики.

16. З метою вирішення проблеми забезпечення сталого розвитку України виникає необхідність подальшого наукового дослідження низки пов'язаних із цим тем. Так, з точки зору змісту державного управління сталим розвитком і його функцій слід здійснити пошук напрямів забезпечення органічного поєднання економічної складової із соціальною та екологічною, оскільки необхідність задоволення зростаючого рівня потреб у відповідності із соціально-економічними вимогами сталості збільшуватиме антропогенне навантаження на навколишнє середовище. Це вимагає нових досліджень у частині взаємодії економічного, соціального, екологічного й природного компонентів сталого розвитку. Важливе значення має і дослідження зростаючого впливу чинників світової глобалізації на взаємопов'язані внутрішні характеристики сталості за одночасного пошуку шляхів мінімізації залежності країни від зовнішнього світу, враховуючи, що багато країн - суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності й політичної взаємодії з Україною - ще не дотримуються концепції сталого розвитку.

Список опублікованих автором праць

За тематикою дисертації

Монографії

1. Осауленко О.Г. Сталий соціально-економічний розвиток: моделювання та управління.- К.: ІВЦ Держкомстату України, 2000. - 176 с.

2. Осауленко О.Г. Стійке економічне зростання: макроекономічна політика та державне регулювання. - К., 2001. - 84 с.

3. Осауленко О.Г. Державна структурна політика та забезпечення стійкого економічного зростання. - К., 2001. - 92 с.

4. Осауленко О.Г. Інформаційне забезпечення державного управління сталим розвитком. - К., 2001.- 72 с.

5. Соціальна захищеність населення України / О.Ф. Новікова, О.Г. Осауленко, І.В. Калачова, В.П. Антонюк, Г.В. Осовий, Л.Л. Шамільова. - Донецьк; К.: ІЕП НАН України; Держкомстат України, 2001. - 360 с.

Статті в наукових фахових виданнях

6. Осауленко О.Г., Шамшетдінов Ю.М. Про деякі актуальні питання діяльності органів державної статистики України, пов'язаної з виконанням робіт та наданням послуг на платній основі // Статистика України. - 1999. - № 2. - С. 9-11.

7. Осауленко О.Г. Статистика України в сучасних умовах: проблеми і перспективи // Статистика України. - 1999. - № 4. - С. 7-12.

8. Осауленко О.Г. Проблеми та критерії сталого розвитку соціально-економічних систем // Зб. наук. пр. УАДУ - К., 2000. - Вип. 2. - Ч. 2. - С. 401-407.

9. Осауленко О.Г. Інфляція та економічне зростання // Вісн. УАДУ. - 2000. - № 4. - С. 48-52.

10. Осауленко О.Г. Оцінка ефективності міжгалузевих структурних зрушень в промисловості в перехідний період // Статистика України. - 2000. - № 3. - С. 8-14.

11. Осауленко О.Г. Державне регулювання структури валового внутрішнього продукту // Статистика України. - 2000. - № 4. - С. 16-23.

12. Осауленко О.Г. Системний підхід до формування та реалізації державної структурної політики в промисловості України // Вісн. УАДУ. - 2001. - № 1. - С. 74-81.

13. Осауленко О.Г. Інтегральні оцінки міжгалузевих структурних зрушень та рівня інтенсивності промислового виробництва // Економіка України. - 2001. - № 1. - С. 4-8.

14. Осауленко О.Г., Парфенцева Н.О. Використання статистичних класифікацій органами державного управління // Статистика України. - 2001. - № 2. - С. 4-14.

15. Осауленко О.Г. Моделювання динаміки та фактори державного регулювання валового внутрішнього продукту // Економіка України. - 2001. - № 6. - С. 10-15.

16. Осауленко О.Г. Інформаційне та управлінське забезпечення сталого розвитку // Статистика України. - 2001. - № 3. - С. 4 - 9.

17. Осауленко О.Г. Модульно-блочна модель управління соціально-економічними системами // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Л.: Львів. філ. УАДУ, 2001. - Вип. 5. - С. 158 - 170.

18. Осауленко О.Г. Можливості економічного зростання та регулююча роль дисконтної ставки // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: Одес. філ. УАДУ, 2001. - Вип. 6. - С. 158 - 167.

19. Осауленко О.Г. Державне регулювання інфляційних процесів за допомогою інструментів монетарної політики // Вісн. УАДУ. - 2001. - № 4. - С. 260-263.

20. Осауленко О.Г. Державна статистика в суспільному житті України // Зб. наук. пр. УАДУ. - К., 2001. - Вип. 2. - С. 402-411.

21. Осауленко О.Г. Проблеми підготовки програми розвитку державної статистики на 2003-2007 роки // Статистика України. - 2001. - № 4. - С. 4-6.

22. Осауленко А.Г., Карпов В.И. Региональная статистика как инструмент государственного управления: опыт Украины // Белорус. экон. журн. - 2001. - № 4. - С. 35-46.

Брошури

23. Осауленко О.Г. Моделювання сталого розвитку соціально-економічних систем. - К., 2001. - 66 с.

24. Осауленко О.Г. Проблема неплатежів в державному управлінні та шляхи її вирішення. - К., 2001. - 48 с.

Статті в інших наукових журналах та збірниках

25. Осауленко О.Г., Карчева Г.Т. Моделювання дебіторської і кредиторської заборгованості суб'єктів господарювання // Вісн. Нац. банку України. - 1997. - № 11. - С. 35-38.

26. Осауленко О.Г., Карпов В.І., Побурко Я.О. Сучасні проблеми організації регіональної статистики в Україні і шляхи їх вирішення // Соціально-економічні дослідження в перехідний період: Основи формування регіональної соціально-економічної політики: Зб. наук. пр. - Л., 1999. - Вип. 8. - С. 83-96.

27. Osaylenko O. Foreword // International and National Statistical Classifications: Methodology, Experience, Problems. - K.: Ukrainian Academy of Public Administration at the President of Ukraine, 2000. - P. 7-8.

28. Osaylenko O. Eurostat is a Benchmark // Sigma (The Bulletin of European statistics). - 2000. - № 1. - Р. 52.

29. Методологічні основи формування регіональної статистики / О.Г. Осауленко, Я.О. Побурко, В.І. Карпов, С.О. Матковський // Регіональна політика: методологія, методи, практика. - Л., 2001. - С. 556-571.

30. Осауленко О.Г., Карпов В.І. Регіональна статистика в системі державного управління // Командор (Вісн. держ. службовця України). - 2002. - № 1. - С. 2-7.

Державні стандарти

31. ДК 017-98. Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності / О.Г. Осауленко, В.І. Карпов, Н.О. Парфенцева, О.В. Крехівський, С.В. Чернишова. - Чинний від 01.01.1999. - К.: Держстандарт України, 1998. - 643 с.

32. ДК 009-96. Класифікація видів економічної діяльності / О.Г. Осауленко, В.І. Карпов, Н.О. Парфенцева, П.А. Нагірняк, Н.О. Климова. - Чинний від 01.07.1997. - К.: Держстандарт України, 1998. - 224 с.

Тези доповідей та матеріали конференцій

33. Осауленко О.Г., Мала М.П. Про удосконалення функцій органів НТІ // Развитие национальных систем научно-технической информации стран СНГ, Центральной и Восточной Европы в новых общественно-политических и социально-экономических условиях: Тез. докл. и сообщ. междунар. науч.-практ. конф., Киев, 19-20 мая 1993 г. - К., 1993. - Ч. 1. - С. 60-64.

34. Осауленко А.Г., Карпов В.И., Парфенцева Н.А. Об опыте разработки и внедрения национальной классификации видов экономической деятельности в Украине // Проблемы теории и практики статистики в переходной период: Тез. докл. науч.-практ. конф. - Минск, 1996. - С. 110-115.

35. Осауленко О.Г., Карпов В.І., Побурко Я.О. Державна регіональна статистика в системі національної статистики України та цільова функція її розвитку // Проблеми розвитку регіональної статистики в Україні: Матеріали наук.-практ. семінару. - К., 1997. - С. 4-5.

36. Осауленко О.Г. Основні напрямки реформування державної статистики України // Соціально-економічний розвиток України. Проблеми статистики - 98: Доп. міжнар. наук.-практ. конф. - К., 1999. - Вип. 1. - С. 7-14.

37. Осауленко О.Г. Статистика України в сучасних умовах: проблеми і перспективи // Соціально-економічний розвиток України: Проблеми статистики - 99: Доп. міжнар. наук.-практ. конф. - К., 2000. - С. 6-13.

38. Осауленко О.Г. Статистичне вимірювання соціальних процесів та соціальної безпеки в Україні // Соціально-економічна захищеність населення України: Зб. матеріалів, підготовлених до міжнар. наук.-практ. конф. / Держкомстат України, Міжнар. організація праці, Програма розвитку ООН. - К., 2001. - С. 13-16.

39. Осауленко А.Г. Основные итоги реформирования статистики Украины за 10 лет // 10 лет статистической службы Содружества Независимых Государств: Сб. материалов науч.-практ. конф. / Междунар. стат. ком. СНГ. - М., 2002. - С. 105-115.