Проблема праворозуміння в основних школах права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ України

УДК 340.1

ПРОБЛЕМА ПРАВОРОЗУМІННЯ

В ОСНОВНИХ ШКОЛАХ ПРАВА

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Алаіс Софія Іванівна

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Бобровник Світлана Василівна, проректор Київського університету права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Козюбра Микола Іванович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра теорії та історії держави і права

кандидат юридичних наук, професор Тихомиров Олександр Деонисович, Національна академія внутрішніх справ України, кафедра теорії держави і права

Провідна установа - Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, кафедра теорії держави і права, м. Харків

Захист відбудеться 11 вересня 2003 р. о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.009.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук в Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1.

Автореферат розісланий 7 серпня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Горова О.Б.



АНОТАЦІЯ

Алаіс C. І. Проблема праворозуміння в основних школах права. - Рукопис. праворозуміння школа нормативістський

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Національна академія внутрішніх справ України. - Київ, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми праворозуміння в правових концепціях, які за спільною спрямованістю в обґрунтуванні сутності, цінності і призначення права об'єднуються у правові школи: природну, історичну, психологічну, соціологічну, нормативістську, аналітичну.

Зроблено висновок про можливість гармонійного об'єднання різноманітних правових поглядів в межах інтегративної школи права та з'ясовано вихідне (наддержавне) визначення права. Обґрунтовано необхідність і важливість домінування широкого (багатоаспектного) праворозуміння для розвитку вітчизняної юридичної науки та доцільність і актуальність формування інтегративної юриспруденції для нормального функціонування сучасного суспільства.

Ключові слова: сутність права, концепція права, школа права, праворозуміння, природне право, позитивне право, невід'ємні права людини, наддержавна природа права, широке (багатоаспектне) розуміння права, інтегративна юриспруденція.



АННОТАЦИЯ

Алаис С. И. Проблема правопонимания в основных школах права. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Национальная академия внутренних дел Украины. - Киев, 2003.

Диссертация посвящена исследованию проблемы правопонимания в правовых концепциях, которые по общей направленности в обосновании сущности, ценности и назначении права объединяются в правовые школы: естественную, историческую, психологическую, социологическую, нормативистскую, аналитическую.

Определены и проанализированы положения, достижения, недостатки и значение основных школ права. Сделан вывод о возможности гармоничного сочетания разнообразных правовых взглядов в рамках интегративной школы права. Обоснованы необходимость и важность доминирования широкого (многоаспектного) правопонимания для развития отечественной юридической науки, целесообразность и актуальность формирования интегративной юриспруденции для нормального функционирования современного общества.

Категория правопонимания рассматривается как центральная категория таких базисных юридических наук, как теория права и государства и философия права, каждая из которых исследует сущность права в границах собственной предметной сферы и поэтому занимает отдельное место в системе юридических наук, не конкурируя с другой.

Даётся характеристика правопонимания как научной основы исследования категории "законность": выявлена взаимосвязь типов правопонимания (юридического, легистского, широкого) с требованиями законности, обоснована невозможность существования правозаконности без существования правовых законов.

Изучены этапы развития отечественной юридической науки на протяжении ХХ ст. и определены соответствующие периоды отечественного правопонимания. Сделан вывод о том, что современному обществу необходима окончательная переориентация правопонимания: от толкования права только как совокупности властных предписаний государства к изучению права как сложного многоаспектного явления, сущность которого раскрывается через множественность определений. Обосновано исходное (надгосударственное) определение права: право - справедливая и равная мера свободы людей, которая является основой регулятивной системы их общества.

Рассмотрено влияние правопонимания на юридическую деятельность в целом (научную, образовательную, практическую).

Ключевые слова: сущность права, концепция права, школа права, правопонимание, естественное право, позитивное право, неотъемлемые права человека, надгосударственная природа права, широкое (многоаспектное) понимание права, интегративная юриспруденция.



SUMMARY

Alais S.I. Problem of understanding to law in the main law schools. - Manuscript.

Dissertation for obtaining a scientific degree of the Candidate of Juridical Sciences in speciality 12.00.01 - theory and history of state and law; history of political and legal doctrines. - National Academy of Internal affairs of Ukraine. - Kyiv, 2003.

The dissertation is dedicated to investigation of problem of understanding to law in the law conceptions which due to common direction when defining the essence, value and designation of law are united into the following law schools: natural, historic, psychological, sociological, normativistic and analytical.

Conclusion has been arrived at about the possibility of harmonic unification of different law views in the framework of integrative law school and the initial (superstate) definition of law has been found out. The necessity and importance of domination of wide (many aspects) understanding to law for the development of home juridical science and the expediency and actuality of formation of integrative jurisprudence for normal functioning of modern society have been substantiated.

Key words: essence of law, conception of law, law school, understanding to law, natural law, positive law, inalienable rights of man, superstate nature of law, wide (many aspects) understanding to law, integrative jurisprudence.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розуміння сутності права або праворозуміння є початковою, вихідною категорією юриспруденції. В межах розуміння сутності права знаходиться першоджерело проблемності юридичної науки. Тому засобом забезпечення розвитку правознавства є вирішення проблеми праворозуміння. Це в першу чергу зумовлює актуальність обраної теми.

Пошуку сутності права присвячена значна кількість наукових робіт різних епох, починаючи з античності і закінчуючи сьогоденням. Філософи, правознавці, політичні і релігійні діячі усіх часів прагнули визначити витоки права, з'ясувати його природу. Праворозуміння є виразом різноманітних поглядів, суджень і оцінок - підходів щодо пізнання сутності права у вигляді окремих правових концепцій.

В дисертаційній роботі обґрунтовується необхідність використання різноманітних підходів у процесі дослідження права як складного багатогранного явища. Багатоаспектне правопізнання є дійсно важливим, адже чим більше використано підходів у вивченні права, тим змістовнішим є наше уявлення про його природу. Сьогодні безперешкодне співіснування і реальна можливість вільно застосовувати при дослідженні права і пов'язаних з ним соціальних явищ різних наукових напрямків сприяє як виявленню найширшого спектра ознак і властивостей права, так і встановленню об'єктивної і різносторонньої картини правового життя суспільства. Крім того, застосування різноманітних підходів до вивчення і пояснення сутності, формування та функціонування права свідчить, що суспільство зацікавлене у створенні правової держави.

Для юриспруденції вихідне і визначальне значення має покладений в її основу тип розуміння права. Саме тип праворозуміння визначає парадигму (смислову модель, взірець) пізнання правових і державних явищ. З розвитком правових учень утворились такі протилежні типи праворозуміння, як юридичний і легістський. Перший базується на розмежуванні права і закону, другий - на ототожненні.

Тривалий час вітчизняна юриспруденція спиралася на легістський тип праворозуміння. Більше того, в історії розвитку вітчизняної юридичної науки були періоди домінування крайньої, навіть спотвореної, форми легізму, наслідками якої стала свавільна, насильницька юридична практика.

Сьогодні юридична наука повинна використовувати результати дослідження широкого кола правових шкіл, з'ясовувати різноманітні підходи до розуміння сутності, цінності і призначення права на противагу культивуванню однієї з правових концепцій та безпідставному запереченню інших. Це дає змогу досліджувати право як у позитивному (державному), так і в надпозитивному (наддержавному) вимірах. Тобто повноцінно і неупереджено, а не з псевдонаукових (заідеологізованих) позицій.

Отже, прагнення осмислити право як цілісне суспільне явище і визначає необхідність дослідження проблеми праворозуміння в основних школах права. Вивчення даної проблеми є важливим для сучасної юридичної діяльності в цілому - наукової, освітньої, практичної.

Загалом актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена:

- відсутністю у вітчизняній юридичній літературі комплексного дослідження проблеми праворозуміння в основних школах права, вирішення якої забезпечує прогресивний розвиток юридичної науки;

- необхідністю використання в процесі з'ясування сутності права цінних досягнень широкого кола правових концепцій, які дають можливість сформувати всебічне уявлення про це складне й унікальне явище;

- доцільністю розмежування для правотворчої діяльності понять "правовий закон" і "закон довільного змісту" внаслідок розмежування понять "право" і "закон";

- необхідністю підвищення рівня викладання на юридичних факультетах такої базисної юридичної науки, як теорія права і держави, та необхідністю сприяння подальшому викладанню такої відновленої юридичної науки й учбової дисципліни, як філософія права.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження в дисертаційній роботі є сутність права як внутрішня цілісність усіх його багатоманітних якостей (властивостей). Предметом дослідження є правові концепції, що за спільною спрямованістю в обґрунтуванні сутності, цінності і призначення права об'єднуються у школи права: природну, історичну, психологічну, соціологічну, нормативістську, аналітичну та інтегративну.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є, по-перше, з'ясування характеру категорії "праворозуміння", по-друге, розкриття багатоаспектної сутності права шляхом аналізу положень основних правових шкіл та визначення інтегративного підходу до праворозуміння.

Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослідженні зосереджено увагу на виконанні наступних завдань:

- дати характеристику категорії "праворозуміння" як центральної категорії теорії права і держави та філософії права;

- визначити зміст типів праворозуміння: юридичного, легістського, широкого (багатоаспектного);

- виявити зв'язок типів праворозуміння зі змістом категорії "законність", що дає змогу прослідкувати зв'язок правової теорії з юридичною практикою;

- з'ясувати погляди представників тих правових шкіл, які визначають право як явище надпозитивне (наддержавне), тобто розмежовують поняття "право" і "закон";

- проаналізувати погляди представників неопозитивістських шкіл права, які ототожнюють право з законом;

- визначити досягнення і недоліки наведених правових шкіл;

- окреслити етапи розвитку вітчизняної юридичної науки упродовж ХХ ст. та відповідні періоди вітчизняного праворозуміння;

- визначити спрямованість сучасного праворозуміння та його вплив на юридичну діяльність (наукову, освітню, практичну);

- обґрунтувати необхідність домінування широкого (багатоаспектного) розуміння сутності права та доцільність формування інтегративної юриспруденції.

Методологічна і теоретична основи дисертаційної роботи. Методологічну основу дисертації складають загальнонаукові методи дослідження сутності і призначення права (діалектичний, феноменологічний, герменевтичний, метод філософського раціоналізму і метод філософської антропології) та конкретно-наукові (історичний, логічний, соціологічний, порівняльний, системний, формально-аналітичний і метод інтеграції). Серед використаних загальнонаукових методів дослідження слід відзначити метод філософської антропології, який дає змогу пізнати першоджерело права - людську особистість; серед конкретно-наукових - метод інтеграції, який дає змогу виявити внутрішню цілісність багатоманітних якостей такого складного явища як право. Дисертаційна робота базується на принципі плюралізму правових поглядів.

Теоретичною основою дослідження, передусім, є наукові праці видатних українських і російських вчених дореволюційного періоду. Серед них: П.Г. Виноградов, М.Ф. Владимирський-Буданов, Ю.С. Гамбаров, М.А. Гредескул, С.С. Дністрянський, І.О. Ільїн, Б.О. Кістяківський, М.М. Коркунов, М.М. Ковалевський, М.О. Максимейко, О.О. Малиновський, Й.В. Михайловський, С.А. Муромцев, К.О. Неволін, П.І. Новгородцев, М.І. Палієнко, Л.Й. Петражицький, П.Г. Редкін, Ф.В. Тарановський, Б.М. Чичерін, Г.Ф. Шершеневич, О.С. Ященко та ін.

У радянський період з'ясуванню сутності права в своїх працях приділяли увагу: Г.О. Аксеньонок, С.С. Алексєєв, В.Д. Бабкін, М.І. Байтін, А.М. Васильєв, А.Б. Венгеров, В.Г. Графський, В.Д. Зорькін, В.В. Лазарєв, О.Е. Лейст, В.П. Казимирчук, Д.А. Керімов, В.М. Кудрявцев, В.В. Лапаєва, Р.З. Лівшиц, О.А. Лукашова, Д.І. Луковська, Г.В. Мальцев, Л.С. Мамут, В.К. Мамутов, В.С. Нерсесянц, В.А. Туманов, Л.С. Явич та ін.

Серед сучасних вітчизняних вчених, публікації яких пов'язані з дослідженням природи права, можна назвати таких, як Т.Г. Андрусяк, В.А. Бачинін, С.В. Бобровник, С.Д. Гусарєв, А.П. Заєць, А.А. Козловський, М. І. Козюбра, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков, А.Ю. Олійник, Л.В. Петрова, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов, О.Ф. Скакун, С.С. Сливка, О.В. Сурілов, О.Д. Тихомиров, І.Б. Усенко, В.О. Чефранов, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, О.В. Шмоткін, Ф.П. Шульженко та ін.

Джерельну базу дисертаційної роботи склали наукові праці зарубіжних представників досліджуваних шкіл права. Серед них: Ж. Марітен, В. Дільтей, Р. Штаммлер, Е. Фехнер, Л. Фуллер, Г. Гуго, Ф. К. Савіньї, Г.Ф. Пухта, К. Олівекрона, А. Росс, Є. Ерліх, Л. Дюгі, О. Холмс, Р. Паунд, К. Ллевеллін, Д. Френк, Г. Кельзен, Г. Харт, Д. Холл та ін.

Наукова новизна роботи. Дисертація є першим комплексним монографічним дослідженням проблеми праворозуміння в основних школах права. В роботі обґрунтовано необхідність і важливість домінування багатоаспектного праворозуміння для розвитку вітчизняної юридичної науки та доцільність і актуальність формування інтегративної юриспруденції для нормального функціонування сучасного суспільства.

Наукову новизну дисертаційної роботи й особистий внесок автора в дослідження даної проблеми становлять наступні висновки, положення і рекомендації:

- праворозуміння відображає результат процесу пізнання сутності права, осмислення його призначення в житті окремої людини, суспільства, держави;

- результатом об'єднання цінних досягнень природної, історичної, психологічної, соціологічної, нормативістської і аналітичної шкіл права є утворення широкого (багатоаспектного) праворозуміння, що є основою інтегративної юриспруденції загалом та інтегративної (синтетичної) школи права зокрема;

- категорія "праворозуміння" є центральною категорією таких базисних юридичних наук, як теорія права і держави та філософія права, кожна з яких досліджує сутність права в межах власної предметної сфери, а тому займає окреме місце в системі юридичних наук, не конкуруючи з іншою;

- окремий тип праворозуміння визначає відповідні вимоги законності, а при їх задоволенні і її справжній рівень у суспільстві та навпаки: вимоги законності та їх виконання визначають реально існуючий тип праворозуміння; тип праворозуміння визначає правову чи антиправову сутність законності;

- першою вимогою правозаконності є високий рівень розвитку юридичної науки, що спирається на досягнення широкого (багатоаспектного) праворозуміння; існування правозаконності неможливе без існування правових законів;

- положення різних правових шкіл - свідчення того, якою складною є природа права; поділяючи зміст одних з них та відхиляючи інші, потрібно в кожній школі віднайти ті раціональні ідеї, які дають змогу підійти до розуміння права з позицій інтеграції;

- тільки в межах інтеграції правових поглядів можливе окреслення шляхів пізнання права в повному обсязі; окремо взята правова концепція неспроможна дослідити сутність права цілісно, дати всебічну характеристику права;

- різноманіття підходів до розуміння права обумовлює існування різних його визначень; кожне з них є результатом дослідження певного аспекту права і жодне з них не є перешкодою для можливості існування усіх інших;

- сучасному суспільству необхідна остаточна переорієнтація праворозуміння: від тлумачення права лише як сукупності приписів держави до вивчення сутності права як складного багатоаспектного явища.

Теоретична цінність і практичне значення дослідження. Теоретична цінність дисертації полягає в тому, що її положення і висновки дають змогу: з'ясувати місце і значення категорії "праворозуміння" в межах сучасного правознавства; повернути до наукового обігу творчу спадщину як зарубіжних, так і вітчизняних вчених - представників основних правових шкіл, імена більшості з яких були безпідставно знеславлені за радянських часів; заповнити прогалини в теоретичному дослідженні генезису вітчизняного праворозуміння упродовж ХХ ст.; з'ясувати актуальність інтегративної юриспруденції, що базується на багатоаспектному праворозумінні.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає у можливості їх використання в таких сферах:

- науково-дослідній (для подальших наукових досліджень з проблем правосвідомості, правовідносин, правотворчості, правового статусу особи, громадянина і держави, захисту прав людини, джерел права, законності, правопорядку і правової культури);

- навчальній (у процесі викладання курсів "Теорія права і держави", "Проблеми теорії права і держави", "Філософія права", "Соціологія права", "Психологія права", "Порівняльне правознавство", "Етнологічне правознавство", "Історія політичних і правових учень" та при підготовці відповідних підручників);

- правотворчій (у виробленні методології творення норм права з метою вдосконалення чинного законодавства, насичення його правовими нормативними актами, подолання залишків командно-адміністративної системи та реального формування правозаконності).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з плановими темами науково-дослідної роботи відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: "Теоретико-правові проблеми законності" (номер державної реєстрації 0101 V 001010), "Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України" (номер державної реєстрації 0102 V 001597).

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки роботи обговорювалися у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Окремі результати дослідження доповідалися на конференціях:

1. Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади // Аспірантські читання, наукові доповіді та повідомлення. м. Київ, 6 квітня 2000 р. (тези опубліковані).

2. Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. м. Ужгород, 1-3 червня 2000 р. (тези опубліковані).

3. Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем // Матеріали міжнародної наукової конференції. м. Київ, 17-20 жовтня 2000 р. (тези опубліковані).

4. Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку // Матеріали міжвузівської наукової конференції. м. Косів, 30 січня - 2 лютого 2000 р. Випуск 1 (тези опубліковані).

5. Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку // Матеріали міжвузівської наукової конференції. м. Косів, 27 січня - 2 лютого 2001 р. Випуск 2 (тези опубліковані).

Також результати дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрі теорії держави і права Київського університету права та враховувалися у навчально-методичній діяльності автора в процесі викладання курсів "Теорія держави і права", "Проблеми теорії держави і права".

За темою дисертації опубліковано дванадцять наукових праць (шість із них - у фахових виданнях).

Структура і обсяг дисертації. Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи і послідовність викладу матеріалу. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які в цілому містять десять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації 203 сторінки, у тому числі список використаних джерел (228 найменувань) на 12 сторінках.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методологічну і теоретичну основи дослідження, розкрито його наукову новизну, висвітлено теоретичну цінність і практичне значення дисертації, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, подано інформацію про апробацію результатів дослідження, структуру і обсяг роботи.

Розділ перший "Праворозуміння: проблемно-пізнавальний характер категорії та її значення" присвячений обґрунтуванню положення про те, що праворозуміння як початкова, вихідна категорія юриспруденції є центральною категорією теорії права і держави та філософії права і науковою основою дослідження юридичної категорії "законність".

У підрозділі 1.1. "Праворозуміння як категорія теорії права і держави" автором висвітлено характер і місце категорії "праворозуміння" в межах базисної загальнотеоретичної юридичної науки.

Праворозуміння - наукова категорія, яка відображає результат процесу пізнання сутності права. Сутністю права є внутрішня цілісність усіх його багатоманітних якостей (властивостей). Пізнання права - оволодіння ними, їх розкриття.

Ідейну спрямованість базисної юридичної науки теорії права і держави (а тому і юриспруденції в цілому) визначає покладений в її основу тип праворозуміння. Автором проаналізовано зміст основних типів розуміння права - юридичного (лат. "jus" - право) і легістського (лат. "lex" - закон). Згідно з легістським типом праворозуміння правом є сукупність законодавчо закріплених норм, тобто владних приписів держави. Відповідно до юридичного типу праворозуміння, правом є складне соціальне явище (особливий соціальний регулятор), що має власну об'єктивну природу (сутність), яка не залежить від волі чи свавілля законовстановлюючої (державної) влади. Таким чином, юридичний тип праворозуміння базується на розмежуванні права і закону, легістський - на ототожненні. В цьому і полягає їх принципова відмінність.

Існуючі типи праворозуміння охоплюють різноманітні концепції права, які за спільною спрямованістю в обґрунтуванні сутності права об'єднуються у відповідні правові школи. Здебільшого будь-який варіант тлумачення права, спираючись на розмежування права і закону, сприймається як природно-правова концепція, тобто як одна із концепцій природної школи права. Це не вірно, хоча саме її представники вперше використали поняття "природне право" (незалежне від держави) і протиставили його позитивному праву (встановленому державою). Окрім теорій природної школи права юридичний тип праворозуміння охоплює правові концепції історичної, психологічної та соціологічної шкіл права, кожна з яких також визначає право як явище надпозитивне (наддержавне), але тлумачить його зі своїх власних позицій. Легістський тип праворозуміння охоплює неопозитивістські теорії права, які утворюють нормативістську і аналітичну школи права.

Результатом об'єднання цінних досягнень наведених шкіл права стало утворення широкого (багатоаспектного) типу праворозуміння, що є основою інтегративної юриспруденції загалом та інтегративної (синтетичної) школи права зокрема.

Автор акцентує увагу на тому, що, розглядаючи право як багатоаспектне явище та досліджуючи його як у позитивному (державному), так і в надпозитивному (наддержавному) вимірах, теорія права і держави тим самим відображає найпрогресивніший тип праворозуміння. Таке відображення має важливе значення для всього правознавства, оскільки теорія права і держави є ідейною та методологічною платформою всієї системи юридичних наук.

У підрозділі 1.2. "Праворозуміння як категорія філософії права" дисертант досліджує існування проблеми праворозуміння (проблеми сутності права) як передумову існування філософії права. З цих позицій категорія "праворозуміння", що є центральною категорією теорії права і держави, в той же час розглядається як центральна категорія філософії права.

Автор відмічає, що за наявності спільної центральної категорії кожна з названих базисних наук досліджує сутність права в межах власної предметної сфери, а тому займає окреме місце в системі юридичних наук, не конкуруючи з іншою.

Сам термін "філософія права" виник лише в кінці XVIII ст., хоча філософське розуміння права має давню і багату історію. Починаючи з античних часів (Геракліта, Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура, римських юристів), філософсько-правова проблематика розроблялася як вчення про наддержавну сутність права, як вчення про природне право, тобто таке право, що передує позитивному (офіційно встановленому), бо властиве людині з народження, є вічним і незмінним (право на життя, свободу, рівність, власність, безпеку).

Філософія права - наука про сутність права, але до її предметної сфери належать і проблеми філософського дослідження держави: правова організація держави, правові форми здійснення функцій держави, правова держава як гарант реалізації принципу верховенства права та ін. У вітчизняній юридичній науці після 1917 року дослідження даних проблем - з'ясування змісту і призначення права, держави, влади та інших явищ політико-правової дійсності передбачало опозицію щодо існуючого "правопорядку" та політичного режиму. Тому філософське розуміння природи права ігнорувалося, навіть традиційне позитивістське розуміння правових інститутів було спотворене. Право трактувалося як наказ державної влади, ототожнювалося з законами (довільного змісту), що нею ж створені.

З поверненням вивчення філософії права зазнала прогресивного оновлення теорія права і держави. Нині її не можна ототожнювати з догматикою права. Поряд з філософією права вона спрямована на дослідження наддержавної сутності права. І це цілком виправдано, адже позбавлення теорії права і держави надпозитивного осмислення права перетворило б цю науку на безконцептуальну, методологічно неповноцінну та соціально-беззмістовну інформацію про суто формальні характеристики, показники правових явищ.

Поряд із з'ясуванням сутності природного права, філософія права досліджує шляхи його відображення в праві позитивному та можливості вдосконалення останнього. Це і є сферою перетину наукових інтересів філософії права та теорії права і держави.

У підрозділі 1.3. "Праворозуміння як наукова основа дослідження законності" автором проведений аналіз взаємозв'язку юридичних категорій "праворозуміння" і "законність".

Тип праворозуміння визначає вимоги законності, а при їх задоволенні і її справжній рівень у суспільстві. Праворозуміння як вихідна фундаментальна категорія правознавства є науковою основою дослідження законності. Таке дослідження має практичне значення. А оскільки практика - критерій істинності теорії, то існує ще й зворотній зв'язок даних категорій: вимоги законності та їх виконання визначають реально існуючий тип праворозуміння.

Законність є складною категорією, що охоплює декілька аспектів розуміння, сукупність яких і визначає її зміст: законність як принцип права; законність як принцип поведінки суб'єктів права; законність як принцип діяльності держави; законність як метод державного управління суспільством; законність як метод побудови системи нормативно-правових актів; законність як режим суспільно-політичного життя; законність як умова правопорядку; законність як основа державної дисципліни.

Майже кожний з наведених аспектів розуміння законності пов'язаний з наявністю правових законів. З позицій визнання правової природи закону зрозуміло, що загальнообов'язковою силою повинен володіти тільки правовий закон. В іншому випадку можна було б стверджувати, що нічого власне правового не існує, а за допомогою сили (чи насилля) будь-яке свавілля можна перетворити на "право" (нормативні акти тоталітарних країн проголошувалися їх авторами "справедливими"). Існування в суспільстві таких можливостей державної влади знищує правовий зміст законів і неодмінно призводить до підміни законності безкарністю - для правлячої верхівки; страхом і рабською покорою - для усіх інших. Таким чином, домінування праворозуміння , що засноване на ототожненні понять "право" і "закон", визначаючи цим самим характер діяльності держави, відношення представників її влади до народу, створює умови не зміцнення, а руйнування законності. Неправовий закон не може відмінити об'єктивні властивості, принципи, саму ідею права, але в змозі породити (і породжує) беззаконня. Прикладом цього є минуле країн з деспотичним політичним режимом.

Зовсім іншим змістом наповнюється категорія "законність" з позицій широкого праворозуміння, яке базується на розмежуванні права і закону. Цінність широкого праворозуміння полягає в тому, що воно стимулює різноманітні наукові дослідження права, а поряд з ним й інших категорій правознавства (зокрема, законності), націлює на їх багатоаспектне (а тому неспотворене) вивчення.

Сьогодні згідно з широким праворозумінням законність є комплексним суспільно-політичним явищем, що відображає правовий характер організації суспільства, гармонійний зв'язок права, держави і законодавства. В такому розумінні законність притаманна країнам з демократичним політичним режимом.

Розділ другий "Правові школи, що визначають право як явище надпозитивне (наддержавне)" присвячений висвітленню положень, досягнень, недоліків і значення тих правових шкіл, які ґрунтуються на розмежуванні понять "право" і "закон", які визначають право як складне соціальне явище, сутність якого не залежать від волі (чи свавілля) державної (законовстановлюючої) влади.

У підрозділі 2.1. "Природна школа права" вказується, що зміст сучасних концепцій природної школи права зумовлений історією розвитку природно-правових ідей. Формування природно-правових ідей - логічно послідовний процес, у якому кожний наступний період пов'язаний з попереднім поділом права на природне і позитивне, тобто чітким розмежуванням права і закону. Вчення про право як явище надпозитивне, незалежне від держави зародилося ще в античні часи і було вихідною ланкою філософсько-правових течій різних історичних епох.

Філософи античності, мислителі епохи Середньовіччя, Відродження і Реформації, Нового часу, Просвітництва обґрунтовували власне розуміння природного права. Але за наявної різноманітності поглядів щодо його витоків (мудрість Бога, природа людини, її розум, природа речей, що й обумовило існування декількох напрямків сучасних природно-правових концепцій) спільним було найважливіше: розуміння права як явища загальнолюдського. Вчені минулих століть стверджували, що природне право є вічним і незмінним, воно супроводжує людство з моменту його виникнення. Природне право - це вимоги, породжені самим людським буттям - право на життя, свободу, рівність, власність, безпеку. Основним положенням природно-правових концепцій був і є висновок про існування поряд з нормами законодавства (що утворюють позитивне право) постійно діючих, незалежних від держави норм, які втілюють справедливість. Тому оцінювати правову дійсність з позицій природного права означає оцінювати її з позицій істини (розуму, здорового глузду), а не з позицій ідеологічних постулатів, вигідних владі (що, як правило, істотно впливають на зміст законів).

Виразом природного права є невід'ємні, невідчужувані права людини. На них повинні спиратися норми позитивного права, що дає змогу правам людини визначати права влади (держави), а не навпаки. Але тільки проголошення цих прав є недостатнім для повноцінного життя суспільства. Невідчужувані права людини повинні дійсно реалізовуватися. Забезпечення реалізації прав людини прихильники природно-правових поглядів покладали і покладають на державу, доводячи, що вона є тим соціально-політичним інститутом, який, передусім, покликаний охороняти природне право.

Природно-правові концепції ХХ ст. утворюють відроджену природну школу права. Серед них: концепції неотомізму (Ж. Марітен), неогегельянства (В. Дільтей), неокантіанства (Р. Штаммлер), феноменології (А. Троллер), екзистенціалізму (Е. Фехнер), герменевтики (В. Гассемер), етичні (Л. Фуллер) і антропологічні (Е. Боденхаймер) теорії та ін. Автором визначено досягнення природної школи права, проаналізовано її слабкі сторони та з'ясовано актуальність досвіду природно-правового мислення.

У підрозділі 2.2. "Історична школа права" зазначено, що наприкінці XVIII ст. в Німеччині розпочалося формування особливого напряму у вивченні права, який вже у першій половині ХІХ ст. набув значного впливу в юридичній науці. Теоретико-пізнавальною основою цього напряму стало питання про історію виникнення і розвитку права, що й обумовило його назву - історична школа права.

Автором з'ясовано причини формування історико-правових поглядів німецьких юристів кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. - Г. Гуго, Ф.К. Савіньї, Г.Ф. Пухти (родоначальників історичної школи права); виділено позитивні і негативні риси їх правових теорій.

Наприкінці ХІХ ст. в юриспруденції відбулося відродження ідей природної школи права, у зв'язку з чим положення історичної школи втратили колишню популярність. Але інтерес до історичного дослідження права, безумовно, не зник. Свідченням цього є наукові роботи відомих вітчизняних і зарубіжних правознавців початку ХХ ст. Серед них: М. Загоскін, М. Ковалевський, П. Виноградов, Ф. Леонтович, М. Владимирський-Буданов, Ф. Тарановський, О. Малиновський, М. Максимейко, О. Ладиженський, Ф. Поллок, Р. Салейль, А. Пост та ін. Більшість із них були істориками, а не теоретиками права. Однак, вивчаючи історію права, вони тим самим стверджували його історичне розуміння: право є результатом історичного розвитку суспільства.

З часом значення історичного вивчення права не зменшилося. Сучасна юридична наука не може обійтись без належного історичного пізнання права (і держави так само). Недостатнє використання історичного методу при вивченні суспільних інститутів значно зменшує потенціал будь-якої науки. Без звернення до історичного пояснення сутності права і держави юриспруденція не в змозі всебічно осягнути процеси виникнення, становлення, розвитку та вдосконалення державно-правових явищ. Без історичного відтворення правового життя суспільства неможливе його глибоке осмислення, оскільки історичний метод дослідження права дає можливість: визначати загальні закономірності і специфічні особливості формування і функціонування права в конкретно-історичних умовах; вивчати національно-культурну обумовленість норм права; оцінювати правову дійсність, спираючись на історично-правовий досвід.

У підрозділі 2.3. "Психологічна школа права" наголошується, що на сучасному етапі суспільного розвитку гостро відчувається необхідність застосування психології в будь-якій галузі знань. Ця необхідність відчутна і при вирішенні конкретних юридичних завдань, оскільки психологія і юриспруденція досліджують одні й ті ж явища - закони свідомого життя людини.

Можливість здійснення правового регулювання залежить не тільки від характеру нормативних приписів, а й від можливостей і бажання людей будувати відповідно до них свої вчинки і взаємовідносини. Отже, ефективність правового регулювання залежить від того, наскільки враховуються психологічні чинники, що впливають на розуміння людьми правових норм, засвоєння їх змісту, формування до них позитивного ставлення і готовність співвідносити з ними власну поведінку. Якщо норми права не торкаються свідомості людини, залишають її байдужою, тоді самі вони втрачають усякий сенс, адже регулятивність становить їх основне призначення.

Автор зазначає, що висвітлення змісту психологічної школи права є важливим не лише тому, що дана школа вплинула на формування юридичної психології, а передусім з тієї причини, що її представники вперше визначили психологічний підхід до розуміння права і звернули увагу на необхідність дослідження психологічного механізму його дії, що дає можливість віднайти шляхи підвищення ефективності правового регулювання.

Психологічна школа права утворилась на початку ХХ ст. Поширення психологічних концепцій права було пов'язане з процесом становлення психології як самостійної галузі знань. На межі ХІХ-ХХ ст. виникла необхідність аналізу права як явища надпозитивного (наддержавного), внаслідок чого значного поширення набула психологічна аргументація зародження, існування і функціонування права. Цій аргументації присвятили свої наукові праці представники психологічної школи права: Л. Петражицький (засновник), Л. Кнапп, Є. Бірлінг, Г. Тард, А. Лундштедт, А. Хагерстрем, К. Олівекрона, А. Росс, Р. Вест та ін.

Автором з'ясовано сутність і процес формування "інтуїтивного права", що знаходиться в центрі вчення Л. Петражицького; виділено і проаналізовано переваги та недоліки психологічно-правових концепцій.

У підрозділі 2.4. "Соціологічна школа права" обґрунтовується, що соціологічні методи вивчення права відкривають справжні перспективи (порівняно з формально-догматичною методологією юридичного позитивізму) для з'ясування сутності і соціального призначення права та ефективності його дії в суспільстві. Соціологічний підхід до праворозуміння базується на тому, що право існує в нерозривному зв'язку з суспільними відносинами, які і є об'єктом правового регулювання, а тому правові норми необхідно аналізувати спільно з усіма соціальними умовами, що склалися і в яких діє певна правова система. Такий підхід покладено в основу соціологічної школи права, яка сформувалась у ХХ ст.

Соціологічна школа права складається із значної кількості правових концепцій. Серед них: концепція "живого права" (Є. Ерліх), концепція солідаризму (Л. Дюгі), концепція інституціоналізму (М. Оріу), концепція прагматизму (О. Холмс), концепція інструменталізму (Р. Паунд), концепція реалізму (К. Ллевеллін, Д. Френк).

Дисертант зазначає, що концепції соціологічної школи права об'єднуються в напрямок правового функціоналізму. Таке об'єднання зумовлене спільним переконанням прихильників наведених концепцій у тому, що юридична наука повинна перенести центр ваги своїх досліджень з юридично-закріплених норм на соціально-правову дійсність, тобто на функціонування права в суспільстві.

Автором з'ясовано правові погляди одного з перших представників соціологічного напряму в юриспруденції - видатного російського вченого-правознавця другої половини ХІХ ст. С. Муромцева. С. Муромцев задовго до західних теоретиків окреслив проблему взаємозв'язку права і суспільних відносин та висунув ідею про необхідність використання юридичною наукою соціологічних досліджень.

Сьогодні соціологічні дослідження в юриспруденції мають важливе значення. По-перше, вони орієнтовані на вивчення суспільних відносин, що потребують правового регулювання; дають змогу виявити тенденції розвитку таких відносин та підготувати відповідну нормативну базу для їх регулювання; по-друге, спрямовані на вивчення механізму реалізації правових приписів; дають змогу віднайти дефекти такого механізму та пов'язані з ними прогалини в законодавстві.

Розділ третій "Неопозитивістські школи права і вітчизняне праворозуміння: історія та перспективи розвитку" присвячений висвітленню положень, досягнень, недоліків та значення неопозитивістських шкіл права, які ототожнюють право з законом (сукупністю законодавчо закріплених норм, тобто владних приписів держави).

У цьому розділі автором визначено етапи розвитку вітчизняної юридичної науки упродовж ХХ ст. та проаналізовано відповідні періоди вітчизняного праворозуміння, що тривалий час базувалося на зведенні сутності права виключно до офіційно встановлених правил поведінки. Обґрунтовано важливість домінування широкого (багатоаспектного) розуміння сутності права для розвитку юридичної науки та необхідність формування інтегративної юриспруденції для нормального функціонування сучасного суспільства.

У підрозділі 3.1. "Нормативістська і аналітична школи права" зазначається, що неопозитивістські школи права - нормативістська і аналітична - утворились на основі юридичного позитивізму. Останній є напрямком юридичної науки, що об'єднує класичні позитивістські концепції права. В ХХ ст. він став ідейним джерелом юридичного неопозитивізму, напрямку юридичної науки, що об'єднує сучасні позитивістські концепції права, які й утворюють неопозитивістські школи права.

Автор звертає увагу на те, що представники класичних позитивістських концепцій права (Д. Остін, К. Бергбом, А. Еспінас, С. Пахман, Г. Шершеневич, В. Катков та ін.) намагалися довести виключність формально-догматичного і етатичного (державно-інструментального) методів дослідження права. Основне твердження класичних позитивістських концепцій права - єдиним джерелом права є державна влада - означає, що тільки держава визначає зміст норм права та використовує їх як інструмент (передусім як примусовий засіб) для досягнення своїх цілей і можливості свого функціонування. Тобто вивчення і аналіз права неможливі поза категорією "держава".

Сучасні позитивістські концепції права, які утворюють неопозитивістські школи права - нормативістську (засновник Г. Кельзен) і аналітичну (засновник Г. Харт), у своїх концептуальних положеннях спираються на вихідні ідеї юридичного позитивізму, а отже, вбирають у себе всі його негативні риси. Водночас їм притаманні досягнення потрібні сучасній юридичній науці і практиці. Представники юридичного неопозитивізму підкреслили сильні сторони позитивістських концепцій права, заперечувати наявність яких було б несправедливо, а ігнорувати - нерозумно. Абсолютизація формально визначеного права небезпечна для суспільства, але при повній відмові від нього нормальне функціонування останнього є сумнівним. Жодна крайність не є раціональною.

Нормативно-аналітичне, формально-логічне дослідження права дійсно потрібне. Чіткі поняття про належну поведінку та засоби захисту її носіїв, що втілюють норми позитивного права, є тією формальною основою, яка допомагає людині почувати себе впевнено і безпечно. Надійність є цінністю права, як і його справедливість.

Разом з тим автор підкреслює, що позитивістські і неопозитивістські концепції права потенційно містять у собі можливість неправа, оскільки заперечують справедливість права як його первинну цінність. Для них офіційна примусовість правових норм - вища цінність. Така ієрархія цінностей призводить до того, що не людина визнається первинним носієм прав, а держава "обдаровує" її природними правами (які може і відібрати). Погодитися з цим неможливо. Призначення держави полягає не в створенні природних прав людини (інакше б вони від нього залежали і не були невід'ємними), а у їх констатації і захисті.

У підрозділі 3.2. "Генезис вітчизняного праворозуміння" вказується, що розуміння сутності права тісно пов'язане з історією формування правових ідей. Без знання історії формування поглядів на природу права стає неможливим об'єктивне дослідження проблеми праворозуміння. Автор вивчає генезис вітчизняного праворозуміння упродовж ХХ ст. - визначає етапи розвитку вітчизняної юридичної науки та аналізує відповідні періоди формування поглядів на сутність права.

Початок ХХ ст. в Росії та Україні відзначався плюралізмом поглядів на сутність, цінність і призначення права. Представники природного, історичного, психологічного, соціологічного підходів до його розуміння (Б. Чичерін, П. Новгородцев, М. Ковалевський, Л. Петражицький, С. Муромцев, Б. Кістяківський та ін.) активно дискутували з представниками юридичного позитивізму (Г. Шершеневич, Є. Васьковський, В. Катков та ін.). Більшість правознавців стверджували, що сутність права метафізична і пізнати право можна лише розкривши його філософське джерело, а воно - в природі людської особистості. Отже, людська особистість - це першоджерело права, і право є похідним від особи. Дане розуміння права було результатом прогресивного розвитку юриспруденції початку ХХ ст. Але невдовзі і на превеликий жаль, таке спрямування юридичної науки обірвала Жовтнева революція 1917 року. Почалася епоха вузьконормативного праворозуміння, яке базується на ототожненні права з силою державної влади (а подекуди і її насиллям).

Сьогодні, коли вітчизняній юридичній науці знову характерні світоглядний і методологічний плюралізм, необхідно усвідомлювати важливість переходу від виключно нормативістського тлумачення права до такого його розуміння, яке містить наддержавний вимір.

Дисертант акцентує увагу на тому, що осмислення і неупереджена оцінка історичного минулого є однією із гарантій усунення та недопустимості колишніх помилок, які інколи перетворювались на соціально-політичні трагедії.

У підрозділі 3.3. "Сучасне праворозуміння. Формування інтегративної юриспруденції" обґрунтовується, що сучасне праворозуміння - це широке праворозуміння. Його утвердження в юридичній науці є завданням інтегративної школи права. Саме вона об'єднує цінні досягнення різноманітних правових концепцій і відповідає потребам сучасного розвитку юриспруденції.

Формування широкого чи багатоаспектного розуміння права є результатом вивчення положень основних правових шкіл. Погляди їх представників свідчать про те, якою складною є природа права. Погоджуючись з одними правовими концепціями та відхиляючи інші, потрібно в кожній школі віднайти ті раціональні ідеї, які дають змогу підійти до розуміння права з позицій інтеграції.

У даному підрозділі дисертант доводить важливість різноманіття правових поглядів, можливість і актуальність їх гармонійної інтеграції; аналізує погляди представників інтегративної школи права (Б. Кістяківського, О. Ященко, Д. Холла); розглядає доцільність існування множинності визначень права; з'ясовує і обґрунтовує вихідне (наддержавне) визначення права - визначення, з якого починається розуміння його сутності.

Автор пояснює необхідність розмежування понять "інтегративна школа права" та "інтегративна юриспруденція". Остання охоплює наукову, освітню і практичну юридичну діяльність, яка спрямована на реалізацію ідей інтегративної школи права, що базується на багатоаспектному праворозумінні.



ВИСНОВКИ

1. Кожний із підходів до розуміння сутності права, істинність якого доводить окрема правова школа, спрямований на дослідження однієї із багатьох властивостей права, на вивчення однієї або групи споріднених ознак (якостей), що характеризують право як соціальний феномен. Тому їх зміст обмежений, хоча, без сумніву, корисний.

Тільки в межах інтеграції правових поглядів можливе окреслення шляхів пізнання права в повному обсязі. Окремо взята правова теорія неспроможна дослідити сутність права цілісно, дати всебічну характеристику права. Прагнення осмислити право як цілісне суспільне явище і обумовлює необхідність інтегративного підходу до праворозуміння.

2. Юридична наука потребує синтезуючого вирішення проблеми праворозуміння, яке б спиралося на досягнення різних правових шкіл. Вчені-правознавці повинні зосередити увагу на осягненні суті ідеї єдності різноманіття, за допомогою якої стає можливим вивчення цілісності будь-яких правових явищ. Вивченню боротьби протилежностей у праві було віддано десятки років і результати виявилися сумними. Прикладом є антидемократична юридична практика минулого нашої країни, яка ще раз підтверджує загальновідомий постулат: праворозуміння - ідейна основа юридичної практики.

Протиставлення різних концепцій права є свідченням наукової неповноцінності, адже призводить до затьмарювання певною правовою теорією усіх інших. Сьогодні потрібно спрямовувати зусилля не на культивування (що завжди є обмеженим і, як правило, небезпечним) окремої правової ідеї, а на пошук гармонії між численними (і по-своєму цінними) правовими поглядами.

3. Інтегративне розуміння права є наслідком теоретичного пізнання та практичного освоєння соціально-правової дійсності, яке базується на комплексному використанні досягнень природної, історичної, психологічної, соціологічної, нормативістської і аналітичної шкіл права, які у своїй гармонійно синтезованій єдності відображають широке, багатоаспектне бачення права: його сутності (природи), джерел, процесів формування і функціонування, цінності та призначення в житті окремої людини, суспільства, держави.

4. Право як явище єдине. Але сутність цього складного явища можна розкрити лише через множинність визначень, кожне з яких є його фрагментарною характеристикою. І така фрагментарність (неповнота) притаманна усім дефініціям. Тому зводити сутність права лише до певного визначення є помилкою. Уникнення такої помилки і забезпечує сучасне інтегративне праворозуміння, яке передбачає множинність визначень права, кожне з яких відображає його особливий вимір.

Поряд з інтегративним розумінням права не може існувати його інтегративного всеохоплюючого визначення, оскільки: по-перше, інтегративне розуміння права передбачає множинність окремих дефініцій права; по-друге, багатоаспектне розуміння права (яким і є інтегративне розуміння) неможливо втиснути в певні межі. До того ж спроба дати інтегративне визначення права в будь-якому разі не призведе до охоплення однією дефініцією усіх якостей права і усіх його зв'язків з іншими правовими явищами. Відобразити такі зв'язки в усій повноті, дати розгорнуту характеристику права може лише правознавство в цілому.

...