Цивільно-правові засади розвитку нотаріату в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ НОТАРІАТУ В УКРАЇНІ

ЧЕРНИШ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ

КИЇВ - 2003

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

нотаріат цивільний публічний латинський

Актуальність теми. З проведенням в Україні правової реформи набули актуальності питання переосмислення ролі та місця нотаріату в правовій системі України. Радянський період існування нашої держави характеризувався державними (тобто публічними) засадами діяльності нотаріату. Нині нотаріат в Україні базується на двох типах - публічному (державному) і латинському (вільному). Латинський нотаріат остаточно, хоча не вперше та не в повній мірі, ввійшов до правової системи України з прийняттям в 1993 році Закону України “Про нотаріат”, який ввів інститут приватного нотаріуса і за десять років існування довів свою доцільність та безспірні переваги. Принципи латинського нотаріату, на яких ґрунтується його система, поряд з аксіомами римського права, на яких побудоване сучасне приватне право багатьох країн світу, які реципіювали це право, і саме в яких поширений нотаріат зазначеного типу, з гідністю пройшли випробування часом, що також свідчить про необхідність подальшого і всебічного розвитку українського нотаріату на засадах латинського. В Україні існують всі передумови для сприйняття в повному обсязі цих принципів.

Розвиток цивільного обороту, розширення кола об'єктів та суб'єктів приватної власності обумовлюють зростання попиту населення в нотаріальних послугах. Сучасний нотаріат як орган безспірної юрисдикції захищає суб'єктивні права і законні інтереси фізичних та юридичних осіб, надаючи правочинам публічної довіри і більшої доказової сили документам, завдячуючи чому нотаріальна діяльність отримує офіційне визнання від імені держави. Крім того, нотаріат виконує превентивне завдання, запобігаючи суперечкам між сторонами цивільних правовідносин, захищаючи права осіб від можливих порушень у майбутньому, утверджуючи між ними стабільні й передбачувані стосунки, він є важливим чинником формування правової держави.

Також про нинішній стан нотаріату свідчать дані щодо кількості приватних нотаріусів в Україні - якщо в 1997 році їх кількість становила 1272 особи, то станом на 1 січня 2003 року, їх вже 2418. Одночасно зменшується кількість державних нотаріусів - в 1997 році їх було 1407, а станом на 1 січня 2003 року їх тільки 1290. Ці цифри свідчать про те, що в Україні з реформуванням нотаріату належним чином формується громадянське суспільство.

Однак в нашій країні нотаріат як правовий інститут громадянського суспільства ще далекий від досконалого. Проблеми нотаріату в умовах перехідного для України періоду є недостатньо осмисленими теоретично. До здобуття Україною державної незалежності вітчизняне правознавство відводило нотаріату незначну роль у суспільстві, але підвищення ваги та значення нотаріату стимулювало наукові розробки в цій сфері. Серед них чільне місце займають питання дослідження цивільно-правових засад розвитку нотаріату в нових умовах, де головними є завдання організації нотаріату латинського типу в нашій країні.

Науково-теоретичну базу дисертації складають праці відомих вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права, теорії та історії права. В галузі теорії права - це, насамперед, роботи М.І. Козюбри, В.В. Копейчикова, Є.В. Назаренко, П.М. Рабіновича, В.М. Селіванова, М.В. Цвіка, П.О. Недбайло, О.Ф. Скакун та ін.; в галузі історії права - Ю.С. Шемшученка, І.Б. Усенка та ін.; в галузі цивільного права - Д.В. Бобрової, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.Г. Дріжчаної, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, О.В. Немировської, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко та ін. В згаданих галузях слід виділити праці таких іноземних вчених, як: С.С. Алексєєв, Ж.-Л. Бержель та ін.

Безпосередньо над проблемами нотаріату працюють такі українські вчені, як В.В. Баранкова, В.В. Комаров, Р.Г. Кочерьянц, Л.К. Радзієвська, С.Я. Фурса, Є.І. Фурса та ін. Тому досить актуальним є аналіз правових засад становлення системи українського нотаріату, спираючись на здобутки українського правознавства.

Крім того, в сфері нотаріату слід виділити праці російських та інших іноземних авторів, а саме: Є.Ю. Казанови, В.І. Кузнєцова, І.П. Медвєдєва, М.К. Трєушнікова, В.С. Рєпіна, В.В. Яркова, Н.А. Полтавської, Л. Бессо, П.-Ж. Бюррі, М. Мерлотті, Р. Ніклауса, Ж.Ф. Пієпу, Х.-Я. Пютцера, Ж.-Д. Румпфа, Л. Тонне, Ж. Ягра.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджена з планами науково-дослідної роботи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, тема “Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин в сучасній Україні, № РК 0101U001005”.

Мета і задачі дослідження. Метою даного дослідження є визначення рівня відповідності законодавства України про нотаріат загальним цивілістичним засадам та принципам нотаріату латинського типу, а також розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення законодавства України про нотаріат з метою його гармонізації з міжнародними принципами латинського нотаріату.

З врахуванням мети дослідження були поставлені наступні задачі:

- дослідити умови виникнення та основні етапи розвитку зарубіжного та вітчизняного нотаріату;

- визначити поняття та типи нотаріату як правового інституту, а також показати роль і значення сучасного нотаріату як органу превентивної юстиції, яка є складовою безспірної юрисдикції;

- запропонувати шляхи вирішення проблем розвитку законодавства України про нотаріат на основі принципів латинського нотаріату;

- розкрити роль і значення нотаріату латинського типу як складової правової реформи та важливого чинника формування в Україні громадянського суспільства, обґрунтувати необхідність і виявити перспективи впровадження нотаріату латинського типу в Україні як правовій державі;

- розглянути організацію та форми самоврядування нотаріату в Україні і визначити шляхи подальшого їх розвитку;

- з'ясувати сутність цивільної відповідальності нотаріусів, а також проблеми страхування їх професійної діяльності.

Об'єкт дослідження - становлення і тенденції розвитку цивільно-правових засад нотаріату в Україні.

Предмет дослідження - міжнародні, іноземні та вітчизняні нормативні акти, які регулюють нотаріальні відносини, а також світова нотаріальна доктрина та практика.

Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження автором використовувався певний комплекс загальнонаукових, а також спеціально-наукових методів, які забезпечили об'єктивність відображення предмета дослідження і стали основою всебічного аналізу актуальних проблем нотаріату. Історико-правовий метод (хронологія, дескрипція тощо) застосовувався для визначення початку та етапів розвитку латинського в цілому та вітчизняного нотаріату. Порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі цивільно-правових норм у сфері регулювання діяльності нотаріату в зарубіжних країнах. Метод формальної логіки використовується як універсальний спосіб аргументації. Метод змістовної юридичної логіки використовується для побудови логічно закритого інституту нотаріату, а метод функціонально-структурного моделювання - для визначення місця інституту нотаріату в приватноправовій системі.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційна робота є першим комплексним, монографічним дослідженням цивільно-правових засад розвитку українського нотаріату, заснованих на основних принципах латинського нотаріату. Системно сформульовані висновки, пропозиції з теорії та практики нотаріальної діяльності, які спираються на сучасний світовий досвід правотворення і правозастосування. Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях, що виносяться на захист:

1) вперше доведено, що специфіка розвитку нотаріату в Україні по відношенню до розвитку латинського нотаріату в цілому полягає в паралельному існуванні поряд із традиційним комплексом принципів латинського нотаріату інституту корроборації до 1923 р., після цієї дати інститут нотаріату розвивався як інститут публічного права, а специфіка сучасного стану в тому, що нотаріат в Україні має подвійну природу, орієнтиром правової політики щодо нотаріату є його приватноправова природа;

2) обґрунтовано, що запровадження нотаріату латинського типу в Україні та входження нашої країни в Міжнародну спілку латинського нотаріату є оптимальним і прогресивним шляхом розвитку українського нотаріату, заснованого на основних принципах цивільного права;

4) пропонується визначення поняття нотаріуса як практикуючого юриста, функціями якого є надання публічної вірогідності актам приватного волевиявлення у формі складання, самостійного укладання або іншого оформлення відповідного документа та/або надання юридичних консультацій

5) обґрунтована пропозиція про закріплення у Законі “Про нотаріат” положення щодо відшкодування нотаріусом збитків у випадках порушення правил вчинення нотаріальних дій та розголошення таємниці вчинення нотаріальних дій, за виключенням випадків коли нотаріус надає відомості про їх вчинення особам, які мають право їх отримувати відповідно до законодавства;

6) робиться висновок про неможливість визнання суб'єктом відшкодування шкоди державну нотаріальну контору у випадку її заподіяння державним нотаріусом, в зв'язку з цим запропоновано провадити таке відшкодування за рахунок державного бюджету;

7) стверджується висновок про доцільність запровадження в Україні системи додаткового страхування професійної відповідальності шляхом створення при Українській нотаріальній палаті Фонду відшкодування. Обґрунтовується позиція про те, що такий Фонд повинен формуватись за рахунок щорічних внесків нотаріусів та відшкодування з нього повинно проводитись лише у випадках, коли шкода не може бути відшкодована за рахунок виплати страхового відшкодування за договором страхування. При цьому, пропонується надати Українській нотаріальній палаті право регресної вимоги до нотаріуса, за якого була відшкодована шкода в межах сум, фактично виплачених з Фонду відшкодування.

Обґрунтовується думка про те, що при запроваджені такого Фонду є доцільним відмовитись від застосування такого способу забезпечення відшкодування шкоди клієнтам, заподіяної при вчиненні нотаріальних дій, як внесення страхової застави, оскільки при її використанні обмежується розмір гарантованого відшкодування;

8) з метою гармонізації українського законодавства з європейським законодавством про нотаріат пропонується закріпити в Законі “Про нотаріат” основні принципи системи латинського нотаріату, прийняті Бюро Комісії з міжнародної нотаріальної співпраці 18 січня 1986 р. та Постійною Радою в Гаазі 13-15 березня 1986 р.

9) аргументується висновок про необхідність закріплення в Законі “Про нотаріат” правового статусу Української нотаріальної палати, як юридичної особи приватного права, яка є самоврядувальною професійної непідприємницькою організацією, якій держава делегувала визначені законом публічні функції щодо контролю за діяльністю нотаріусів.

Практичне значення одержаних результатів визначається розв'язанням комплексу проблем наукового правового дослідження системи нотаріату і нотаріальної діяльності в українському суспільстві. Одержані висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальших наукових та науково-методологічних розробок в галузі нотаріату.

Теоретичні положення, розроблені в дисертації, можуть бути застосовані при подальшому вдосконаленні українського законодавства про нотаріат, організаційних засад діяльності системи нотаріату та форм його самоврядування. Матеріали дисертації можуть бути використані для поглиблення і розширення системи юридичної освіти в Україні при викладанні курсу лекцій “Нотаріальне право” та спецкурсів зі спеціалізації “Нотаріат”.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію на наукових конференціях: “Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми” в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова, “Проблеми кодифікації законодавства України” в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Публікації. Основні ідеї, зміст та положення дисертації опубліковано у дванадцяти публікаціях, із них: чотири статті у наукових фахових виданнях, двоє тез доповідей на конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг рукопису становить 199 сторінки друкованого тексту, у тому числі 20 сторінок списку використаних джерел, який охоплює 192 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження дисертації, дається характеристика об'єкта, предмета та методологічної основи дослідження, визначається мета і задачі дослідження, формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження, вказуються публікації за темою дисертації.

Розділ перший “Виникнення та розвиток нотаріату” складається з двох підрозділів і присвячений огляду історії зародження та розвитку західноєвропейського і візантійського нотаріату, також досліджуються основні етапи становлення українського нотаріату.

В дисертації констатується, що нотаріат, як інститут цивільного права зароджується в Стародавньому Римі, а класичної форми набуває у Візантії за часів правління імператора Юстиніана після завершення створення Corpus juris civilis. Саме нотаріат Стародавнього Риму започаткував і окреслив основні контури західноєвропейської моделі нотаріату. Ще з середини III століття до н. е. давньоримські писарі виконували функції нотаріуса, допомагаючи своїм громадянам оформлювати договори та інші правочини. В остаточній формі нотаріат утвердився в період Римської імперії після 200 р. н. е. та Візантії після 534 р. н. е. В Італії, починаючи з IX-XI ст.ст., публічна довіра і безспірність вчинюваних у нотаріусів документів пов'язувались з фактом наділення нотаріусів офіційними повноваженнями шляхом затвердження їх на посаді представниками верховної влади (інститут авторизації). З Італії нотаріат поширився до Франції (XII ст.) та Німеччини (XIV ст.). В кінці XIII - на початку XIV ст. у Франції відбулося відокремлення судової влади від нотаріату, спірної юрисдикції від безспірної. З 1803 р. підвищується статус нотаріату у суспільстві як органу, що захищає безспірні права громадян. В дисертації показано, що це нововведення було одним з каталізаторів створення нової приватноправової системи у Західній Європі. Німецький нотаріат, який спочатку (з XIV ст.) розвивався як нотаріат італійського типу, з 1803 р. все більше починає орієнтуватися на французьке нотаріальне законодавство.

Нотаріальна модель приватноправової системи включає в себе нотаріат як складову в частині нотаріальної форми, безспірної юрисдикції (превентивної юстиції) в області недержавної і державної системи реєстрації, доказової та виконавчої сили нотаріального документу, а також цивільний матеріально-правовий субстрат. Додатково слід сказати, що інститут нотаріату відноситься до приватноправової системи також і формою цивільно-правової організації нотаріату на індивідуальному, загальнонаціональному та міжнародному рівні.

Дослідження розвитку нотаріату на території України свідчить, що цей розвиток розпочинається не раніше XII ст., а власне terminus post quem українського нотаріату з XVI ст. Це пов'язано з регулярним веденням актових книг. У другій половині ХІХ століття нотаріальна діяльність на території України отримала новий імпульс до розвитку у зв'язку з прийняттям 14 квітня 1866 р. в Російській імперії, до складу якої на той час входила більшість українських земель, Положення про нотаріальну частину. Проте, після 1917 р. нотаріат в Україні зазнав подальшого віддалення та відставання в оформленні цивільних прав суб'єктів права від нотаріату цивілізованих країн. Ситуація певною мірою змінилася тільки після набуття Україною державної незалежності і прийняття Верховною Радою України Закону України „Про нотаріат“ від 2 вересня 1993 р., введеного в дію з 1 січня 1994 р. Однак назріла необхідність реформування правової системи України, вивчення досвіду цивілізованих країн дали поштовх до подальшого розвитку системи українського нотаріату, вироблення проекту нового, більш досконалого Закону України „Про нотаріат“. Українське суспільство стоїть тепер перед необхідністю більш повного впровадження принципів латинського нотаріату і входження в європейський правовий простір.

Латинський нотаріат для України є найбільш перспективним шляхом розвитку. Про це свідчить історія розвитку нотаріату в Стародавньому Римі, Візантії та сучасних країн Західної Європи (Італії, Франції, Німеччини та ін.).

В Розділі другому “Цивільно-правові проблеми закріплення принципів латинського нотаріату в законодавстві України” автор дає своє бачення шляхів удосконалення чинного українського законодавства в сфері регулювання нотаріальної діяльності відповідно до міжнародно-правових норм та практики провідних країн. Виходячи з нинішніх українських реалій і світових тенденцій, найбільш прийнятним способом організації нотаріальної діяльності в Україні є діяльність нотаріату, яка ґрунтується на принципах латинського (вільного) нотаріату.

Принципи латинського нотаріату розвиваються в дисертації в систему структурно-функціональної теорії “доктрини” нотаріату за допомогою методів нотаріальної логіки. Ця логіка керується ідеєю закритості нотаріальної системи. Нотаріальна система може бути вільною або публічною (державною). В залежності від цього будуть існувати різні ознаки тієї чи іншої системи. Для її побудови потрібно відповісти на чотири запитання: 1) про суб'єкти; 2) про об'єкт нотаріальних відносин, а також про статичну та динамічну форму відповідно; 3) про форму нотаріального акта; 4) про форму нотаріального процесу (процедури). В першому випадку має, насамперед, значення поняття нотаріуса (його статус) та нотаріальної функції, крім того, питання про те, як нотаріуси об'єднуються між собою для спільного відкриття контори та як вони об'єднуються на національному і міжнародному рівні. Далі, які вимоги ставляться: а) до нотаріального документа; б) до нотаріальної дії; в) юридичної послуги нотаріуса, при цьому доктринально можна розрізняти нотаріальний акт тільки як нотаріальний документ, чи як нотаріальну дію, чи як нотаріальну дію і нотаріальний документ разом, чи як нотаріальну дію і нотаріальний документ разом і також юридичну послугу нотаріуса. Таких варіантів безліч. Питання нотаріального акта крім запропонованої змістовної сторони, яка ґрунтується на змісті волі самого нотаріуса та його клієнта, має й формальний бік двоякого роду: вимоги до форми нотаріального документа (це суто традиційне питання приватного права) та до форми нотаріальної дії (це питання цивільного процесу, складовою якого являється нотаріальний процес, чи процедура).

В розвиток принципів латинського нотаріату автором обґрунтовується внесення низки пропозицій до проекту нового Закону України „Про нотаріат”, які мають врахувати такі основні напрями реформування, які відповідають духу приватного права в цілому та нотаріату зокрема: 1) єдина, вільна професія нотаріуса без розподілу нотаріусів на державних і приватних; 2) нотаріус як юридичний радник; 3) щорічне визначення необхідної кількості нотаріусів і, відповідно, нотаріальних округів; 4) конкурсний порядок призначення на посаду нотаріуса (за результатами кваліфікаційних іспитів); 5) призначення на посаду нотаріуса та звільнення з неї Міністерством юстиції за поданням Ради Української нотаріальної палати; 6) запровадження нового правового інституту - помічника нотаріуса; 7) до обов`язків нотаріуса має входити необхідність додержання етичних правил поведінки нотаріуса; 8) підвищення відповідальності нотаріуса; 9) розмежування поняття нотаріальних документів, які мають оформлятися у формі нотаріального акту (угоди, контракти, свідоцтва тощо) та інших нотаріальних документів, які можуть готуватися іншими особами і тільки засвідчуватися нотаріусом (копії документів, справжність підпису на документі, вірність перекладу, передача заяв, приймання у депозит тощо); 10) нові підходи до проблеми зберігання нотаріальних архівів, відповідно до яких кожний нотаріус забезпечує зберігання власних нотаріальних архівів; 11) в умовах демократизації суспільства правова політика держави передбачає, що нотаріальна діяльність - це передусім самоврядна діяльність. Саме тому передбачається реформування Української нотаріальної палати як громадської організації в професійну корпорацію з обов`язковим членством у ній всіх осіб, які отримали дозвіл на заняття нотаріальною діяльністю та ін.

Розділ третій “Цивільно-правова відповідальність нотаріуса” складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню підстав цивільно-правової відповідальності нотаріусів.

Під цивільно-правовою відповідальністю нотаріусів слід розуміти спрямовані на нотаріусів негативні наслідки їх протиправної поведінки, яка полягає у порушенні покладених на них обов'язків та прав третіх осіб при здійсненні ними нотаріальної діяльності.

Як протиправні дії нотаріуса, які тягнуть за собою покладення на останнього цивільно-правової відповідальності, вітчизняний законодавець виділяє незаконні дії або недбалість державного чи приватного нотаріуса (ст. 21, 27 Закону України “Про нотаріат”), що не відображає особливостей відповідальності саме нотаріуса. Аналізуючи загальні принципи цивільної відповідальності, робиться висновок, що підставою для покладення на нотаріуса цивільної відповідальності потрібно визначити порушення нотаріусом встановлених законодавством правил вчинення нотаріальних дій, чи розголошення таємниці вчинення нотаріальних дій, при цьому не має значення умисними, чи необережними діями в цьому випадку завдано шкоди, відповідальність нотаріуса має наставати незалежно від форми вини. Випадки, коли нотаріус надає відомості про вчинення нотаріальних дій особам, які мають їх отримувати згідно з нормами законодавства не повинні тягнути за собою відповідальність нотаріуса.

Публічний характер діяльності нотаріуса дозволяє зробити висновок про деліктний характер відповідальності нотаріуса за порушення встановленого порядку вчинення нотаріальних дій.

Звертається увага на встановлену законом нерівність обсягу відповідальності державного та приватного нотаріусів. Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дій державного нотаріуса, відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством України (ст. 21 Закону України “Про нотаріат”), тобто нотаріальною конторою, в якій працює нотаріус. Державний нотаріус несе матеріальну відповідальність згідно з нормами КЗпП України. Приватний нотаріус зобов'язаний відшкодувати шкоду в повному обсязі. Пропонується на час існування державних нотаріусів встановити, що шкода заподіяна державним нотаріусом, відшкодовується за рахунок державного бюджету, а не державних нотаріальних контор, які не мають необхідних коштів для такого відшкодування.

Окрім цього в розділі висвітлюються проблемні питання, пов'язані із забезпеченням відшкодування клієнтам нотаріусів шкоди, заподіяної при здійсненні нотаріусом професійної діяльності, внаслідок вчинення нотаріусом нотаріальної дії з порушенням законодавства, шляхом укладення договорів страхування професійної відповідальності нотаріусів або внесення ними страхової застави.

На підставі порівняльного аналізу існуючих на сьогодні в Україні способів забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної при вчиненні нотаріальних дій, а саме: укладення договору страхування професійної відповідальності нотаріусів та внесення страхової застави, автор приходить до висновку, що укладення договору страхування професійної відповідальності нотаріусів має ряд недоліків з точки зору забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної при вчиненні нотаріальних дій. Так, при страхуванні професійної відповідальності нотаріуса, страхова організація не відшкодовує шкоду у випадку притягнення нотаріуса до кримінальної відповідальності.

Досліджуючи різноманітні системи забезпечення відшкодування шкоди нотаріусами, заподіяної при здійсненні нотаріальної діяльності, які застосовуються в передових країнах світу, обґрунтовується думка про доцільність відмови в Україні від такого способу забезпечення відшкодування шкоди заподіяної при здійснені нотаріальної діяльності, як внесення страхової застави, та запровадження в Україні системи додаткового страхування професійної відповідальності за рахунок створення при Українській нотаріальній палаті Фонду відшкодування, який повинен формуватись за рахунок щорічних внесків нотаріусів. Відшкодування з цього фонду повинно проводитись лише у випадках, коли шкода не може бути відшкодована за рахунок виплати страхового відшкодування за договором страхування або вона відшкодовується в меншому розміні, ніж розмір збитків. При цьому автор обстоює думку, що Українська нотаріальна палата повинна мати право зворотної вимоги до нотаріуса, за якого була відшкодована шкода.

Розділ 4 “Правовий статус загальнонаціональних нотаріальних палат”. В розділі розглядається правовий статус нотаріальних палат Федеративної Республіки Німеччини, в якій створені нотаріальні палати земель і Федеральна нотаріальна палата; Італії, де діють колегії нотаріусів; Квебека (Канада), де створена Палата нотаріусів Квебеку; Російської Федерації в якій діє Федеральна нотаріальна палата.

Автор проводить аналіз правового статусу вже створеної Української нотаріальної палати, яка діє на сьогодні в Україні як об'єднання громадян.

Робиться висновок про те, що Українська нотаріальна палата не може і не повинна бути об'єднанням громадян тому, що добровільність членства в об'єднаннях є основним принципом їх створення та діяльності.

Пропонується не створювати в Україні нову палату, а привести статут чинної Української нотаріальної палати у відповідність із вимогами нового закону і надати їй статус всеукраїнської самоврядувальної непідприємницької професійної організації нотаріусів.

Аналізуються підстави припинення нотаріальної палати та робиться висновок про те, що органи управління нотаріальної палати не мають права приймати рішення про припинення нотаріальної палати (ліквідацію, реорганізацію).

Обстоюється думка про те, що нотаріальна палата є юридичною особою приватного права, оскільки визначальною функцією нотаріальної палати є представлення та захист інтересів нотаріусів перед державою. В зв'язку з цим пропонується в новому Законі України “Про нотаріат” закріпити статус Української нотаріальної палати як юридичної особи приватного права з наданням їй таких повноважень: представляти інтереси нотаріусів в органах державної влади та управління, підприємствах, установах, організаціях; забезпечувати захист соціальних та професійних прав нотаріусів; забезпечувати розгляд скарг фізичних та юридичних осіб на нотаріусів; здійснювати контроль за діяльністю нотаріусів; брати участь в підготовці проектів законів з питань, пов'язаних з нотаріальною діяльністю; забезпечувати підвищення кваліфікації нотаріусів; представляти інтереси нотаріусів в міжнародних організаціях. Дисертантом робиться висновок щодо неможливості застосування до нотаріальної палати Закону України “Про об'єднання громадян”.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації в стислій формі викладено загальні підсумки дослідження в сфері правового регулювання українського нотаріату на цивільно-правових засадах.

Латинського нотаріат бере свій початок не раніше середини ІІІ ст. до н.е. та не пізніше 200 р. н.е, тоді як класична його форма виникає в 533/534-565 рр. в Візантії. Новий латинський нотаріат в Західній Європі бере свій початок в 803 році в часи правління імператора Карла Великого, при цьому він ґрунтується на досягненнях римських юристів. Однак власна його історія розпочинається в кінці XI століття і співпадає далі до 1803 року з історією рецепції римського права. Сучасний нотаріат бере собі за приклад Закон Вантоза 1803 року.

На підставі теоретичних досліджень, та зроблених на їх основі висновків автором доводиться, що специфіка розвитку нотаріату в Україні по відношенню до розвитку латинського нотаріату в цілому полягає в паралельному існуванні поряд із традиційним комплексом принципів латинського нотаріату інституту корроборації до 1923 р., після цієї дати інститут нотаріату розвивався як інститут публічного права, а специфіка сучасного стану в тому, що інститут нотаріату має в Україні подвійну природу, орієнтиром правової політики щодо нотаріату є його приватноправова природа і на сьогодні впровадження нотаріату латинського типу в Україні та входження нашої країни в Міжнародну спілку латинського нотаріату є оптимальним і прогресивним шляхом розвитку українського нотаріату, заснованого на основних засадах цивільного права.

Нотаріат є необхідною складовою приватноправової системи разом із цивільним матеріальним, цивільним процесуальним, цивільним реєстраційним та виконавчим правом. Правова політика має керуватися логікою нотаріату, а остання визначається нотаріальною логікою. В кінцевому рахунку логіка нотаріату визначається в загальному тільки тим, на основі якого права - римського чи прецедентного - побудована правова система країни. Нотаріальна логіка вирішує питання структури інституту нотаріату як функціональної і логічно закритої системи.

Аналіз актових та нормативних джерел вітчизняного нотаріату, а також відповідної літератури дозволяє запропонувати таку періодизацію історії українського нотаріату: передісторія - XII ст.- середина XVI ст., 1-й період: 60-ті роки XVI ст. до 1730 року, 2-й період: з 1730 року до 1866 року, 3-й період: з 1866 року по 1923 рік, 4-й період: з 1923 року по 1974 рік, з 1974 року по 1993 рік - 5-й період, а поточний - з 1993 року по сьогоднішній день.

Ми вважаємо, що після прийняття нової редакції Закону України „Про нотаріат” буде мати місце новий період. Ці періоди можуть іменуватися з погляду співвідношення з історією латинського нотаріату так: передісторія - візантійському типу; 1-й період - новий латинський/італійсько/германсько/ польський; 2-й період - квазілатинський/російський; 3-й період - латинського типу (французький та німецький); 4-й період - регресивно латинського/радянського типу; 5-й період - прогресивно латинського/пострадянського. Після прийняття нової редакції закону про нотаріат буде наступний 6 період - латинського типу. Початок українського нотаріату в 60-х XVI ст. (terminus post quem) пов'язаний з фактом регулярного ведення актових книг в судових установах, а його майбутнє - з прийняттям нової редакції Закону України “Про нотаріат”, в якому будуть конкретизовані та розвинуті цивільно-правові принципи латинського нотаріату.

Пропонується низка пропозиції щодо внесення змін до Закону України “Про нотаріат”, зокрема пропонується: закріплення основних принципів системи латинського нотаріату, прийнятих Бюро Комісії з міжнародної нотаріальної співпраці і Постійною Радою; відшкодовувати нотаріусом збитки у випадку порушення правил вчинення нотаріальних дій, а також розголошення таємниці вчинення нотаріальних дій, за виключенням випадків, коли нотаріус надає відомості про їх вчинення особам, які мають право їх отримувати відповідно до законодавства; створення при Українській нотаріальній палаті Фонду відшкодування, який повинен формуватись за рахунок щорічних внесків нотаріусів, відшкодування з якого буде проводитись лише у випадках, коли шкода не може бути відшкодована за рахунок виплати страхового відшкодування за договором страхування з наданням права регресної вимоги до нотаріуса, за якого була відшкодована шкода в межах сум, фактично виплачених з Фонду відшкодування у зв'язку з відшкодуванням шкоди; визначення правового статусу Української нотаріальної палати, як юридичної особи приватного права, яка є самоврядувальною професійної непідприємницькою організацією, якій держава делегувала деякі визначені законом публічні функції, щодо контролю за діяльністю нотаріусів, в якій членство нотаріусів України є обов'язковим.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Черниш В.М. Незалежний нотаріат - необхідна умова становлення громадянського суспільства в Україні // Право України. - 2000. - № 9. - С.4-8.

2. Черниш В.М. Вдосконалення архівної справи в системі сучасного нотаріату України // Право України. - 2001. - № 5. - С.59-65.

3. Черниш В.М. Нотаріат як проблема юридичної логіки: логіка нотаріату і нотаріальна логіка // Право України. - 2003. - № 5. - С.111-116.

4. Черниш В.М. Проблеми впровадження міжнародних принципів самоврядування в діяльності нотаріату України // Правова держава. - К.: ІДП ім. В.М. Корецького НАН України. - 2003. - С.377-385.

5.Черниш В.М. Співвідношення приватноправової системи та інституту нотаріату // Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції “Проблеми кодифікації законодавства України”. - К.: ІДП ім. В.М. Корецького НАН України. - 2003. - С.130-135.

6. Черниш В.М. Про проблеми нового законодавства України про нотаріат // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми”. - Одеса: Астропринт. - 2003. - С.135-138.

7. Черниш В. Впевненим кроком - у третє тисячоліття // Нотаріат для Вас. - 2000. - № 1. - С.3-5.

8. Черниш В. Друге народження нотаріату // Нотаріат для Вас. - 1996. - грудень. - С.2-4.

9. Черниш В. Наші дипломанти - спеціалісти XXI століття // Нотаріат для Вас. - 2000. - № 5. - С.3.

10. Черниш В. Нотаріат: завдання часу // Нотаріат для Вас. - 1997. - № 1 (2). - С.2-4.

Размещено на Allbest.ru