Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 51.74 (091) (477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Правове становище іноземців у Російській імперії в роки Першої світової війни (на матеріалах України)

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

Гаркавий Станіслав Васильович

Харків - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ МВС України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Ярмиш Олександр Назарович, Національний університет внутрішніх справ МВС України, перший проректор;

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Тимощук Олександр Валентинович, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, декан юридичного факультету

кандидат юридичних наук, доцент, Єрмолаєв Віктор Миколайович Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, доцент кафедри історії держави і права України і зарубіжних країн.

Провідна установа: Одеська національна юридична академія, кафедра історії держави і права, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.

Захист відбудеться “27” травня 2003 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР,27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР,27.

Автореферат розісланий “25” квітня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Період Першої світової війни є одним з найменш досліджених у вітчизняній історії держави і права, як і загальній історії. Перший глобальний військово-політичний катаклізм, у який було втягнено десятки країн, став найбільш соціально-значущою подією епохи. У військових діях брали участь десятки мільйонів людей. Правові системи держав світу, їх механізми зазнали суттєвого випробування. У той же час Перша світова війна стала важливим чинником для розвитку міжнародного публічного права, у тому числі гуманітарного. Важливим атрибутом, характеристикою розвиненості суспільства, демократичності держави є її поводження щодо людини, і особливо це проявляється під час війни чи надзвичайних ситуацій мирного часу.

У той же час, подібним показником є ставлення держави до іноземних громадян та осіб без громадянства, яке також стає більш чітким і виразним якраз в умовах війни. Саме таким періодом для Російської імперії стала Перша світова війна. Дослідження правового регулювання особистого і майнового статусу іноземців у ці роки дає чимало для загальної характеристики державно-правової системи Росії, відкриває нові грані кризових явищ, які призвели до падіння найбільшої в світі імперії, пояснює певні соціально-правові чинники розвитку міжнародного гуманітарного права. Важливим дослідження правового статусу іноземців у роки Першої світової війни в українських губерніях Російської імперії є ще й тому, що чимало з них взяли активну участь в подальших революційних подіях, а також у громадянській війні в Україні.

Досвід правового регулювання відносин іноземних громадян та держави, визначення правового статусу іноземців у роки Першої світової війни на українських землях у складі Російської імперії, переважно негативний, має важливе значення для формування сучасного законодавства України, забезпечення прав і свобод іноземних громадян.

Про актуальність досліджуваної проблеми свідчить і пильна увага світової спільноти до питання дотримання прав людини під час численних військових конфліктів сучасності (Афганістан, Балкани, Ірак та ін.).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з п.1.1 “Головних напрямів наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки”.

Мета та завдання дослідження. Об'єктом дослідження є правові відносини держави і людини в Російській імперії у роки Першої світової війни.

Предметом дослідження є сукупність правових норм, що визначали статус іноземців у Російській імперії у період Першої світової війни, чинники їх виникнення та особливості застосування.

Хронологічні рамки дослідження визначені часом участі Російської імперії у Першій світовій війні (1914-1917 рр.)

Географічні рамки дослідження охоплюють українські землі, які входили до складу Російської імперії.

Мета дисертації полягає у з'ясуванні правового статусу іноземців у Російській імперії в роки Першої світової війни, його змін, соціальної обумовленості. Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішуються такі завдання:

- здійснити історіографічний аналіз проблеми, доробок дореволюційних, радянських, сучасних науковців, вчених далекого та близького зарубіжжя, у якому піднімаються питання правового статусу іноземців у Російській імперії в роки Першої світової війни

- подати загальну характеристику розвитку законодавства та підзаконної нормативної бази Російської імперії щодо регулювання особистого та майнового статусу іноземних підданих, його стан на початок війни, з'ясувати міжнародно-правові зобов'язання Росії в цьому плані

- дослідити зміни правового становища іноземців на території українських губерній протягом 1914-1917 рр., вплив на нього специфіки правового режиму відповідних регіонів

- простежити особливості державно-правового регулювання статусу підданих ворожих Росії держав, зокрема військовополонених дослідити міру відповідності у цьому плані національного законодавства тогочасним нормам міжнародного гуманітарного права

- дослідити вплив політичних, економічних, ідеологічних та інших чинників на законодавство Російської імперії, яке регулювало правове становище іноземців

Методологічну базу дослідження складає діалектичний підхід до аналізу державно-правових процесів, принципи історизму та об'єктивності. Розвиток законодавства Російської імперії щодо регулювання особистого та майнового статусу іноземців на початок війни, зміни у правовому статусі підданих іноземних держав протягом 1914-1917 рр., міжнародне законодавство щодо іноземців (зокрема військовополонених) напередодні та під час Першої світової війни аналізувалися за допомогою формально-юридичного, системно-структурного, порівняльно-правового та історико-генетичного методів. Дослідження впливу економічних та політико-ідеологічних чинників на законодавство Російської імперії, яке регулювало правове становище іноземців, з'ясування відповідності правозастосовчої діяльності щодо іноземців суспільним потребам, реальні умови утримання військовополонених та практика використання їх праці в українських губерніях здійснювалося завдяки соціологічному методу.

Джерельна база дисертації різноманітна. Її склали:

- законодавчі акти Російської імперії, що визначали правовий статус іноземців на початку ХХ ст., вміщені у “Повному зібранні законів Російської імперії” та “Зводі законів Російської імперії”, “Зібранні узаконень та розпоряджень, що видаються при Урядуючому Сенаті”

- міжнародні договори, вміщені у тематичних збірниках

- відомчі нормативні акти МВС, опубліковані в тематичних збірках нормативних матеріалів, що видавалися в дореволюційний період

- документальні матеріали, які виявлені в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (Ф.286, 301, 278, 323, 442, 1600), Державному архіві Київської області (Ф.283), Державному архіві Дніпропетровської області (Ф.11), Державному архіві Запорізької області (Ф.24), Державному архіві Харківської області (Ф.19)

- періодика та мемуари.

Більшість зазначених матеріалів вводиться до наукового обігу вперше. Це дозволяє розглянути різноманітні аспекти проблеми, а також заповнити певні прогалини, що пов'язані з обмеженістю інформації.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому що:

1. Дисертація є першим у вітчизняній історико-правовій науці комплексним дослідженням правового статусу іноземців за надзвичайних умов Першої світової війни та його соціальної обумовленості.

2. Визначено, що на початок Першої світової війни законодавство Російської імперії містило досить докладний розподіл іноземців на окремі розряди з встановленням особливостей положення кожного з них. При цьому мали місце протиріччя та колізії, а саме: відокремлення такої категорії як “іноземці, що отримали російське підданство”, до якої входили іноземні колоністи, що у великій кількості мешкали на території українських губернії.

3. Доведено, що правове становище іноземців в Російській імперії мало свої особливості в різних сферах державної служби, а також у сфері цивільного обігу. Іноземці не приймалися на військову та цивільну службу (за деякими винятками), не мали виборчих прав, не могли займати посади у судовому відомстві, мали певні обмеження у праві на отримання освіти. Разом з тим, у сфері підприємницької діяльності, а також у праві на придбання рухомого та нерухомого майна іноземці були прирівняні до російських підданих за деякими винятками.

4. Встановлено, що мали місце обмеження прав іноземців у придбанні нерухомості на території українських губерній, зокрема у Київській, Подільській та Волинській, де іноземні піддані не могли набувати поза міськими поселеннями права власності на нерухоме майно.

5. Доведено, що правовий статус підданих воюючих з Росією держав та їх союзників характеризувався тим, що вони позбавлялися на період війни тих прав, які їм були надані договорами або засадами взаємності, зокрема права на судовий захист, що було порушенням норм Конвенції “Про закони та звичаї сухопутної війни”, прийнятої на Другій конференції миру в Гаазі у жовтні 1907 р. та інших норм тогочасного міжнародного гуманітарного права.

6. Проаналізовані причини та особливості проведення в українських губерніях політики по ліквідації так званого “німецького засилля”. Деякі надзвичайні заходи, що здійснювалися урядом у рамках цієї політики (припис іноземним підданим воюючих з Росією держав, а також німецьким колоністам, що мешкали у західних прикордонних районах, “добровільно продавати з публічних торгів землі”), фактично уявляли собою повернення до середньовіччя, коли широко практикувалася конфіскація та реквізиція майна іноземців.

7. Встановлено, що війна 1914-1918 рр. як перший глобальний військовий конфлікт у світовій історії створила новий досвід у справі правового регулювання становища військовополонених: поняття полону було значно розширено і фактично розповсюджувалося на всіх підданих, що опинилися на території ворожої держави, а економічний фактор обумовив широкомасштабне примусове використання військовополонених як дешевої робочої сили у всіх галузях господарства, на найбільш важких та шкідливих роботах. Вказане порівняння стало брутальним порушенням принципів міжнародного гуманітарного права.

8. Доведено, що “нормальною формою” утримання військовополонених як в Росії, так і в Німеччині та Австро-Угорщині було постійне ув'язнення, яке мало характер суворого режиму.

9. Встановлено, що політика Росії щодо військовополонених під час Першої світової війни, в цілому не відрізнялася від політики її противників. Її зміст полягав у максимальному використанні праці військовополонених при мінімальних витратах на їх утримання.

10. Визначено, що традиційне для зовнішньої політики самодержавства намагання представити Росію як єдину захисницю слов'янських народів було чинником, що обумовлював диференційоване ставлення царського уряду до військовополонених різних національностей: для полонених слов'ян встановлювався більш м'який режим утримання та праці, надавалася можливість звільнитися з полону через вступ до особливих національних загонів, що формувалися в російській армії.

Практичне значення результатів дослідження полягає у наявній можливості використання його матеріалів, висновків та узагальнень в науково-дослідній діяльності, при підготовці праць з історико-правової проблематики, при викладанні навчальних курсів “Історія держави і права України”, “Міжнародне право”, спецкурсів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження апробовані на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ, доповідались на V щорічних історико-правових читаннях “Актуальні проблеми історіографії історії держави і права” (м. Сімферополь, м. Алушта, 3-5 жовтня 2000 р), VІ щорічних історико-правових читаннях “Наступність у праві та юридичній науці” (м. Львів, 28-30 вересня 2001 р.) та VІІІ історико-правовій конференції “Юридична біографістика: історія, сучасність та перспективи”(м. Феодосія, 15-18 вересня 2002 р.), які пройшли під егідою Міжнародної асоціації істориків права, Національного університету внутрішніх справ, Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені автором в трьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, що включають чотири підрозділи, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 161 сторінку, список використаних джерел - 187 назв.

іноземець правовий статус

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність теми дисертації і ступінь її дослідженості, визначаються її об'єкт, предмет, хронологічні рамки, висвітлюються мета і основні завдання, методологічні основи дисертації, її джерельна база, розкривається наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, подаються відомості щодо апробації і публікації основних положень дисертаційної роботи.

Перший розділ “Правове становище іноземців у Російській імперії в роки Першої світової війни: історіографія проблеми” присвячений аналізу праць історико-правового та загальноісторичного характеру, в яких розкрито ті чи інші аспекти правого становища іноземців в Російській імперії у 1914-1917 рр.

У передвоєнний період загальні питання правового статусу іноземців в Російській імперії розглядалися такими фахівцями у галузі міжнародного права як Ф.Ф. Мартенс, Л.А Камаровський, В.А Уляницький. Їх роботи мають певне значення для розуміння багатьох аспектів правого регулювання статусу іноземців як у міжнародному, так і у національному законодавстві різних держав у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., що дозволяє більш докладно дослідити ті зміни у правовому становищі іноземців, зокрема військовополонених, що з'явилися у роки Першої світової війни.

Напередодні та, звичайно, з початком війни в Росії видається величезна кількість пропагандистської літератури антинімецького спрямування з гучними назвами на кшталт “Мирне завоювання німцями Росії”, “Німецька колонізація у Росії та її таємні завдання”, “Німецьке іго та визвольна боротьба” тощо. Незважаючи на “замовність” цих публіцистичних “праць”, вони містять певний фактичний матеріал, і, крім того, дозволяють дослідити ідеологічні чинники впливу на правове становище як іноземних підданих воюючих з Росією держав, так і російських підданих німецького походження, які у роки війни опинилися у категорії “ворогів”.

У 1914-1917 рр. були видані праці, в яких в тій чи іншій мірі аналізувався новий, сформований у роки війни, досвід регулювання правового статусу іноземців, перш за все, підданих ворожих Росії держав. Досить стисла характеристика їх особистого та майнового статусу в Російській імперії під час війни, самий загальний огляд заходів уряду, спрямованих на обмеження майнових прав “неприятельських” підданих наведений у праці М.А. Захарова. Проблема цивільно-правового становища підданих воюючих з Росією держав розглядалася у роботі С.І. Добріна.

У радянській історіографії періоду Першої світової війни присвячена достатньо велика кількість робіт, зокрема був виданий фундаментальний двохтомник “Історія першої світової війни”. Однак у переважній більшості праць цього часу досліджуються дипломатичні, військові політичні та соціально-економічні аспекти подій 1914 - 1918 рр. Радянські історики значну увагу також приділили участі військовополонених Німеччини, Австро-Угорщини та інших країн у революційних подіях та громадянській війні в Росії. Проте, ця література має побічне відношення до теми дослідження, хоча і містить достатньо багатий фактичний матеріал. Безпосередньо проблеми правового становища іноземців в Росії під час Першої світової війни торкнувся В.С. Дякін, робота якого присвячена заходам царського уряду по ліквідації так званого “німецького засилля”. Причини створення Особливого комітету по боротьбі з німецьким засиллям в контексті кризи державного управління в Росії у роки Першої світової війни розглядалися М.Ф. Флоринським. Загальний огляд рішень Першої (1889 р.) та Другої (1907 р.) конференцій миру в Гаазі міститься у праці Ю.Я. Баскіна та Д.І. Фельдмана, яка присвячена історії міжнародного права.

Таким чином, проведений аналіз стану наукової розробки проблеми правового становища іноземців в Російській імперії свідчить, що ця проблема спеціально не досліджувалася ні у вітчизняній, ні в зарубіжній історіографії.

У другому розділі “Правове становище іноземців у Російській імперії на початок Першої світової війни” аналізуються законодавчі акти Російської імперії початку ХХ ст. щодо правового статусу іноземців.

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. порядок в'їзду, виїзду та перебування іноземців в Росії отримує єдине та чітке правове оформлення в Статуті про паспорти. Законодавство надавало іноземним підданим право вільного в'їзду до імперії і перебування на її території при наявності відповідних документів країни проживання та отримання візи в російських закордонних представництвах. Дозвіл на в'їзд залежав від категорії іноземців, стосовно яких встановлювався той чи інший обсяг вимог по оформленню документів на в'їзд. Для окремих категорій іноземців в'їзд обмежувався або заборонявся. Перебування підданих іноземних держав на території імперії ні місцем, ні терміном не обмежувалося. Винятки з цього правила було встановлено для вихідців з Кореї та Китаю, а також євреїв.

Формування правового статусу іноземців в Росії у другій половині - на початку ХХ ст. перш за все було пов'язано з визначенням у законодавстві розрядів та категорій іноземців, які прибули до країни. У правових актах містився досить докладний розподіл іноземців на окремі розряди з встановленням особливостей положення кожного з них. Закони визначали вихідні положення по відношенню: іноземних дворян, іноземних духовних осіб, іноземних ремісників, іноземних поселенців (колоністів, сільських робітників, іноземних євреїв).

Стосовно різних сфер діяльності іноземців в Росії у другій половині XIX - на початку XX ст. сформувався певний механізм правового регулювання. Законодавство деталізувало особливості правового статусу іноземців у сфері державної служби (військової та цивільної), щодо участі у діяльності бірж, отримання освіти, заняття різного роду промислами тощо.

Загальні положення про іноземців у другій половині XIX - на початку XX століття базувалися на низці принципових законоположень: “Ніхто не може відмовлятися незнаннями закону, якщо він був обнародуваний у встановленому порядку”, “Чинність законів обов'язкова для всіх без виключення російських підданих і для іноземців, що перебували у Російській державі”, “Іноземці, які перебувають у Росії, підлягають дії російських законів і користуються їх загальним захистом”, “Іноземці, які поселилися на куплених ними землях, повинні нести земські повинності на рівні з жителями того краю, де вони поселилися”.

У правовому статусі іноземців, які перебували на державній службі в Росії, визначалися особливості їх прийому на службу та службова діяльність в армії і в цивільних структурах. Прийом іноземців на службу та безпосередньо сама служба законодавчо обставлялася низкою умов та обмежень. Стосовно військової сфери, то у другій половини ХІХ ст. права іноземців на службу в російській армії поступово обмежуються, а з 1890 р. вони були їх позбавлені. Законодавство, регламентуючи прийом іноземців на цивільну службу, поділяло їх на дві категорії: ті, які не прийняли присягу на підданство, і ті, які прийняли таку присягу. Перших заборонялося приймати на державну службу, за винятком тих, хто отримав права на класні чини по закінченні університетів або інших навчальних закладів. Разом з тим, встановлена законом заборона не мала чинності у сфері „вченої та навчальної діяльності”. Відносно другої категорії іноземців існували певні обмеження (хоча і незначні) в правах на цивільній службі. Так, іноземні дворяни, які присягнули на підданство Росії, призначалися на цивільну службу за поданням державних установ та посадових осіб тільки з дозволу Урядуючого Сенату з призначенням їх у третій розряд канцелярських служителів.

У сфері державної діяльності “по судовому відомству” та “по виборній службі” права іноземців були ще більше обмежені. Для них повністю виключалася можливість служити у судових органах, брати участь у виборах і бути обраними в центральні та місцеві органи державної влади та місцевого самоврядування. Іноземці також не мали права брати участь у роботі виборних державних органах, діяльність яких була пов'язана з торгівлею.

У склад комерційних судів іноземці допускалися тільки як “іноземні купці” зі встановленням пропорції їх щодо іногородніх російських купців. Іноземці мали право участі у керівництві різних бірж, але й тут при формуванні їх правлінь для іноземців існували певні квоти по кількісному складу, а правління бірж, як правило, складалися тільки з російських підданих.

Російське законодавство регламентувало і права іноземців на отримання освіти. Аналіз статутів навчальних закладів та інших нормативних актів кінця ХІХ - початку ХХ ст. дозволяє дійти висновку, що у багатьох навчальних закладах Росії перешкод до вступу та навчання в них іноземців не існувало за винятком деяких з них.

Правовому регулюванню підприємницької діяльності іноземців та визначенню їх майнових прав у російському законодавстві приділялася досить велика увага. Узаконення визначали правовий статус іноземців у різних сферах підприємницької діяльності та правовий статус іноземних юридичних осіб (акціонерних товариств, компаній тощо).

Державний апарат самодержавства до питань реалізації норм законодавства щодо надання прав іноземцям ставився вельми прискіпливо. Однак, умови капіталістичного розвитку, того справжнього ринкового буму, які склались в Російській імперії, вірніше в її промислово розвинених районах (до яких з повним правом можна було віднести Наддніпрянську, особливо Лівобережну Україну) після скасування кріпосного права, призвели до певного “вирівнювання” правового статусу іноземців за походженням, які набули російського підданства, і тих, котрі не зробили цього. Капіталістичні відносини робили “свою справу”, а зважаючи на те, що царський уряд намагався створити найбільш сприятливі умови для іноземних інвестицій, права іноземних підданих в галузі цивільного обігу фактично (за невеликими винятками, які по суті обходились шляхом створення змішаних, за участю російських та іноземних підданих, юридичних осіб) не відрізнялись від тих, які мали російські піддані, особливо у важкій промисловості.

Законодавство визначало права та свободи іноземців в Російській імперії. Вони “особисто та за майном” підлягали дії законів Росії і користувалися “їх загальним захистом”. Іноземці мали свободу віросповідання, мали право укладати усілякі договори, заповідати своє майно іноземцям або російськім підданим, придбати спадок за законом та заповітом на підставі загальних правил тощо.

Законодавство значну увагу приділяло визначенню майнових прав іноземців в Росії. Згідно з законом іноземцям надавалася можливість придбати усілякого роду нерухоме та рухоме майно. Однак з цього правила були й виключення, пов'язані з обмеженням майнових прав іноземців, котрі мали відношення як до деяких категорій земель, так і деяких територій, де іноземці не мали права придбання власності або були обмежені у цьому праві (в основному щодо нерухомого майна). Так, обмеження у придбанні нерухомості існували в західних губерніях імперії, зокрема у Київській, Волинській та Подільській. Згідно з затвердженими імператором Тимчасовими правилами 14 березня 1887 р. у цих губерніях іноземні піддані не могли придбати поза міськими поселеннями права власності на нерухоме майно, а також володіння та користування нерухомим майном. Волинському губернатору тимчасово було надано право висилати в адміністративному порядку за межі губернії іноземних підданих, які придбали та фактично володіли нерухомими майном поза міськими поселеннями за усними угодами та неформальними умовами.

На території українських губерній мешкало чимало іноземців за походженням, котрі як належали до категорії іноземних підданих, так і ні. Осередками їх помешкання були переважно Південь і Правобережжя, де розташовувались чисельні поселення колоністів.

Специфіка правового становища колоністів відрізнялась у конкретних випадках. Так, німці, у більшості випадків, не приймали російське підданство, тримались осібно від місцевого населення, нерідко не вивчали мову та намагалися зберегти свою національну ідентичність. Усе це стало суттєвим чинником успішності антинімецької пропагандистської кампанії, яка була розгорнута в Російській імперії вже у роки Першої світової війни. Чехи ж, навпаки, демонстрували прихильність до місцевого населення, нерідко асимілюючись і охоче приймаючи російське підданство. При цьому вони отримували ряд пільг порівняно з місцевим населенням.

Важливим осередком помешкання іноземних підданих на території українських губерній в Російській імперії були міста - центри розвитку промисловості, перш за все, Київ, Одеса, Харків, Катеринослав, а також зростаючі промислові міста Донбасу. Лівобережжя відзначалось промисловим характером присутності іноземців, тут переважало їх перебування в містах, представників буржуазії було значно більше, ніж колоністів - тобто осіб, що займались сільським господарством.

Істотною рисою правового режиму землеволодіння в колоніях на півдні України була наявність у них так званих “вівчарних земель” (це були землі, що надавалися колоніям у розрахунку на зростання їх населення). У 1867 р. Міністерством державного майна “вівчарні” ділянки при колоніях були переведені до основного фонду, на прибуток з якого колонії повинні були покупати землю для безземельних. При цьому безземельні повинні були отримувати ділянки землі безкоштовно. Проте, на практиці склалося так, що колонії, наділяючи безземельних землею, вимагали повернення капіталу та іноді з процентами. Таким чином, прибутки від надання в оренду “вівчарних земель” та сплата процентів тими, хто отримував від колоній землі як безземельні, сприяли накопиченню величезних громадських коштів у колоніях, які йшли на купівлю нових земель.

У роботі висвітлено питання про кримінальну, адміністративну та цивільну юрисдикцію Російської імперії щодо іноземців на початку ХХ ст.

Таким чином, правовий статус іноземців на початку ХХ ст. набув багатогранну нормативну характеристику, законодавство у цій сфері стало систематизованим, але надзвичайно громіздким та надзвичайно деталізованим.

У третьому розділі “Правове становище військовослужбовців - іноземців на території українських губерній у складі Російської імперії в роки Першої світової війни”, який складається з двох підрозділів, аналізується проблема правового статусу військовополонених у міжнародному праві на початку ХХ ст. та під час Першої світової війни, законодавчі акти Російської імперії, що регулювали правовий статус військовополонених, а також їх фактичне становище на території українських губерній під час війни 1914 г.

Перший підрозділ має назву “Проблема правового статусу військовополонених у міжнародному праві під час Першої світової війни”. Актом міжнародного права, що прагнув встановити “правила” ведення бойових дій незадовго до Першої світової війни, стала Гаазька конвенція 5 жовтня 1907 р. “Про закони і звичаї сухопутної війни”, підписана 42 державами, у тому числі і Російською імперією. Вивчення цієї Конвенції дозволяє дійти висновку, що у міжнародному праві перед початком війни склалося наступне розуміння щодо сутності військового полону та правового статусу військовополонених: 1) військовим полоном визнавалося обмеження свободи комбатантів ворожої сторони, що опинилися під владою воюючої держави; 2) мета полону полягала у запобіганні участі полонених у продовженні воєнних дій, а після укладення миру стан військового полону припинявся; 3) полон не розглядався як покарання; 4) за військовополоненим визнавалася гідність обеззброєного воїна, що виконував свій обов'язок перед батьківщиною; 5) військовополонені мали право на спілкування з батьківщиною, на користування без перешкод різними видами допомоги з боку товариств, що були утворені за законами їх країни.

З початком світової війни загальна картина полону радикальним чином змінилася. Війна наочно продемонструвала, що єдиним реальним мірилом для прийняття рішень з питань військовополонених є економічна необхідність. Саме тому, по-перше, поняття полону було розповсюджено на всіх підданих противної сторони, які опинилися під владою воюючих держав, а по-друге, військовополонені розглядалися як дешева робоча сила, яку використовували на важких та шкідливих роботах. Жодна з воюючих держав не дотримувалася постанов Гаазької конвенції 1907 р.

Другий підрозділ має назву “Правове становище німецьких та австро-угорських військовополонених у Російській імперії під час Першої світової війни”. Законодавчим актом Російської імперії, що регулював правове становище військовополонених, було “Положення про військовополонених” від 14 жовтня 1914 р, яке, хоча й було виконане переважно у річищі постулатів Гаазької конвенції 1907 р., не містило у собі жодного посилання на норми міжнародного права. Зазначається, що це Положення більш чітко, ніж Гаазька конвенція 1907 р. окреслювало коло осіб, котрі вважалися військовополоненими. Так, воно обмежувалось тільки військовослужбовцями регулярної армії і не прирівнювало до військовополонених ополченців та добровольців, а також цивільних осіб, що супроводжували війська. Більш жорстким виявилось російське законодавство у питанні використання примусової праці військовополонених і всупереч Гаазької конвенції вказувало на те, що здійснені військовополоненими роботи винагороді не підлягають. Отже, уряд Російської імперії не зміг утриматись у річищі підписаної ним же Гаазької конвенції 1907 р.

У роботі досліджено відповідність норм „Положення про військовополонених” реальному становищу військовополонених в Російській імперії. Перш за все, незважаючи на вимоги закону в Росії була відсутня правильна реєстрація полонених, що пояснювалося як швидким переміщенням їх партій по території країни, так й характерною для російських державних установ неповороткістю, яка збільшувалася за умов військового сум'яття.

Разючим контрастом з нормами міжнародного та національного законодавства були фактичні умови утримання військовополонених. Згідно з Гаазькою конвенцією 1907 р. та Положенням 14 жовтня 1914 р. військовополоненим повинні були створюватися такі ж умови життя, що й російським військовослужбовцям. Проте, проголошення такого гуманного відношення до полонених не враховувало умов реальної війни, у ході якої виявилася неможливість повного зрівняння військовополонених з військовослужбовцями власної армії. Розходження між реальними можливостями держави та нормами закону приводили до суцільних порушень останніх. До того ж треба враховувати і досить суворі умови побуту російських солдат, до яких були прирівняні полонені солдати. У роботі наведені чисельні факти, що ілюструють умови життя та праці військовополонених на території українських губерній під час Першої світової війни.

По мірі розширення амплітуди війни, коли на перший план вийшло завдання використання праці військовополонених для потреб народного господарства, царським урядом була видана низка законів, що сформували правову базу для залучення полонених до роботи у різних галузях економіки. У роботі аналізуються чисельні правила та урядові розпорядження, на підставі яких здійснювалася організація праці військовополонених, підкреслюється їх невідповідність нормам міжнародного права. Зазначається, що низька продуктивність праці військовополонених внаслідок відсутності матеріальної зацікавленості (хоча, це не було основною причиною небажання полонених працювати) обумовили внесення вже у березні 1915 р. у законодавство певних змін, згідно з якими відомствам та установам, що мали у своєму розпорядженні працюючих полонених, надавалося право виплачувати їм гроші за виконану роботу.

Розташування великої кількості військовополонених в Україні обумовлювалось особливостями її економічного розвитку в Російській імперії. Родючі українські чорноземи, покликані забезпечити хлібом величезну армію, гірнича та металургійна промисловість, розташована в районі Донецького та Криворізького басейнів, спричиняли на тлі зростаючого внаслідок мобілізацій дефіциту робочої сили активне використання дешевої праці військовополонених. У роботі досліджена практика використання праці військовополонених в сільському господарстві та промисловості України.

Важливим чинником, що впливав на правове становище військовополонених в Російській імперії, була ідеологічна політика самодержавства, зміст якої визначався обґрунтуванням війни зі свого боку як війни “визвольної, спрямованої проти німецького рабства, за щастя слов'янських народів”. Саме тому для офіційної влади вельми важливо було представити Росію в очах полонених як єдину захисницю слов'янства, а також пропагувати серед них ідею слов'янської єдності. Цим чинником пояснюється різне ставлення царського уряду до полонених слов'янських та неслов'янських національностей. Першим надавалися певні пільги, а саме: розташування у районах з помірним кліматом, надання офіцерам практично необмеженої свободи, а нижчим чинам право здійснювати недільні прогулянки. Окрім того, полонені слов'яни мали можливість спілкуватися з співвітчизниками, оскільки у роки війни в Росії діяли численні слов'янські товариства, представники яких відвідували табори військовополонених. Уже в кінці 1914 р. військовополоненим слов'янам була надана можливість звільнитися з полону шляхом вступу до особливих національних підрозділів російської армії.

У дисертації проведений порівняльний аналіз правового становища російських військовополонених в Німеччині та Австро-Угорщині з правовим становищем німецьких та австро-угорських полонених в Росії.

У четвертому розділі “Правовий статус цивільних осіб - іноземних громадян на території українських губерній у складі Російської імперії в роки Першої світової війни”, який структурно складається з двох підрозділів, аналізується регулювання права власності іноземних підданих на землю в Російській імперії під час Першої світової війни, а також досліджується практика обмеження прав підданих воюючих з Росією держав в галузі промисловості, торгівлі та фінансів.

Перший підрозділ називається “Регулювання права власності іноземних підданих на землю у роки Першої світової війни” Правовий статус підданих воюючих з Росією держав характеризувався тим, що вони позбавлялися тих прав, що надавалися їм договорами або засадами взаємності, зокрема права на судовий захист, що підтверджувалося відповідним рішенням Сенату. Ці піддані затримувалися в якості військовополонених і підлягали висилці за межі Росії або за межі окремих її територій. В'їзд до Росії їм дозволявся тільки в особливих випадках з дозволу відповідних органів влади. Виняток з цих загальних правил встановлювався для німецьких та австро-угорських підданих слов'янського, французького та італійського походження, а також для турецьких, болгарських підданих християнського сповідання

З початком війни царський уряд здійснив ряд заходів, спрямованих на обмеження права власності “неприятельських” підданих на землю. Так, 22 вересня 1914 р. іменним указом царя були встановлені тимчасові обмеження на право придбання нерухомого майна підданими ворожих Росії держав. Згідно з положенням “Про землеволодіння і землекористування в Державі Російській австрійських, угорських, німецьких або турецьких підданих” від 2 лютого 1915 р. вказані у законі іноземці позбавлялися придбати право власності на нерухоме майно, а також обмежувалися у праві спадкування. Цим же законом заборонялось для підданих воюючих з Російською імперією держав набувати майно внаслідок реалізації заставних прав або повернення боргів. В акціонерних товариствах, які мали право на придбання нерухомості, австро-угорські, німецькі та турецькі піддані не могли обіймати керівні посади. Протягом року з дня обнародування закону 2 лютого 1915 р. піддані ворожих Росії держав втрачали право на нерухоме майно, передане їм на підставі договорів найму або оренди, незважаючи на умови останніх. У той же час законодавець постійно вказував на те, що всі наведені вище обмеження не стосувались власності чи володіння квартирами або житловими будинками. Закон приписував “неприятельським” підданим добровільно відчужити нерухоме майно, яке належало їм, якщо воно було розташоване за межами міських поселень або в 24 губерніях, зокрема Волинській, Подільській, Херсонській, Таврійській, Катеринославській.

Згідно з Положенням Ради міністрів “Про припинення землеволодіння і землекористування австрійських, угорських або німецьких вихідців у прикордонних місцевостях” від 2 лютого 1915 р. вказані особи, які мали неміське нерухоме майно у визначених регіонах, зобов'язувалися продати його з торгів. Тут вже російський уряд ставав на позиції відвертого шовінізму, діставши і тих далекоглядних німців, які отримали російське підданство, і тих, хто маючи німецьке або угорське коріння, русифікувався. Застосовуючи ці заходи, царат, з одного боку, сподівався хоч у якійсь мірі вирішити болюче аграрне питання, а, з іншого, розпалював шовіністичні настрої у суспільстві. Відверто дискримінаційний характер мало Положенням “Про землеволодіння і землекористування деяких розрядів перебуваючих в російському підданстві австрійських, угорських або німецьких вихідців” від 2 лютого 1915 р. Зберігаючи існуючу власність російських підданих німецького, австрійського та угорського походження, законодавець позбавляв їх права набувати її будь-яким способом.

Другий підрозділ має назву “Правові засади політики царського уряду щодо обмеження прав підданих воюючих з Росією держав в галузі промисловості, торгівлі та фінансів”. Паралельно з ліквідаційною політикою в галузі землеволодіння царським урядом вживалися заходи по боротьбі з “німецьким засиллям” у сфері фінансів, промисловості та торгівлі. Спочатку тут застосовувалися заходи, продиктовані воєнною необхідністю: встановлювався контроль за фінансовою діяльністю німецьких та австрійських акціонерних товариств до торгівельних та приватних підприємств ворожих підданих, а також до російських товариств з німецько-австрійським капіталом направлялися урядові інспектори. Весною та влітку 1915 р., коли військові поразки вимусили царат шукати підтримки у буржуазних кіл, кампанія по боротьбі “з німецьким засиллям” розпочалася з більшою інтенсивністю та розмахом. При цьому переслідувалася мета розпалити шовіністичні настрої серед дрібної буржуазії, яку, до речі, можна було задовольнити ліквідацією її конкурентів - дрібних німецьких торговців та ремісників. Урядові заходи мали й ще одну мету - під приводом боротьби з “німецьким засиллям” посилити державно-капіталістичне втручання у промисловість, а у деяких випадках зосередити в руках казни певні підприємства. Так, Положенням Ради міністрів від 1 липня 1915 р. уряду надавалося право ліквідовувати торговельні та промислові підприємства незалежно від того, діяли вони за німецьким чи російським статутом. Зазначається, що з встановленням урядового нагляду над більшістю великих підприємств з німецьким та австрійським капіталом, міністерство торгівлі та промисловості не квапилося ні з прийняттям рішень щодо ліквідації товариств ні, тим більше, з їх дійсною ліквідацією та передачею підприємств в інші руки.

Результати наступу на “німецькі капітали” та “німецьке землеволодіння” не привели та й не могли привести до будь-яких значних результатів, а сама ліквідаційна політика мала показний, демагогічний характер. Повільність у здійсненні заходів у рамках боротьби з “німецьким засиллям” пояснюється, перш за все, існуванням у вищих ешелонах влади та фінансово-промислових сферах угруповань, тісно пов'язаних з капіталом Німеччини. Далі, спроба боротися з німецькими монополіями, які панували у провідних, стратегічно важливих для Росії (особливо під час війни) галузях промисловості, а також політика витиснення величезної кількості середніх німецьких підприємств самі по собі були не тільки нездійсненними, зважаючи на роль німецьких капіталів в країні, але й безглуздими, оскільки уявляли собою фактично боротьбу з власною економічною системою. Але й ті незначні результати, що були досягнуті у результаті проведення ліквідаційної політики, мали негативний характер: фінансові труднощі, з якими зіткнулися підприємства, що ліквідувалися, заміна адміністрації чиновниками, часто недостатньо компетентними, дезорганізовували нормальний хід роботи на цих підприємствах та й ще більше сприяли розвалу господарського життя Росії.

У висновках узагальнюються результати дисертаційної роботи, формулюються її основні положення, визначаються аспекти, дослідження яких, на думку автора, буде сприяти подальшому поглибленню історико-правових знань щодо правового становища іноземців в Російській імперії під час Першої світової війни.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Гаркавий С.В. Обмеження прав підданих воюючих з Російською імперією держав в Україні у період Першої світової війни // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. - Вип. 15. - С. 146-150.

2. Гаркавий С.В. Право власності іноземних підданих на землю в Україні в роки Першої світової війни // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. - Вип. 16. - С. 256-262.

3. Гаркавий С.В. Правове становище іноземців за законодавством Російської імперії на початок Першої світової війни //Вісник Юридичної академії МВС України. - 2003. - №1. - С.362-369.

АНОТАЦІЇ

Гаркавий С.В. Правове становище іноземців у Російській імперії в роки Першої світової війни (на матеріалах України). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2003.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню правового статусу іноземних громадян, які опинилися на території Російської імперії в роки Першої світової війни. У ній висвітлено формування нормативно-правової бази Російської імперії, що регламентувала приватні та публічні права іноземців, її генезу та основні характеристики на період початку та під час Першої світової війни.

Окремо розглянуті особливості правового статусу іноземців - військовослужбовців, зокрема воюючих з Російською імперією держав. Спеціальну увагу приділено становищу військовополонених. Здійснено порівняльно-правовий аналіз міжнародного та російського законодавства, що регулювало це питання, вказано на вади останнього.

Проаналізовано зміни цивільно-правового статусу іноземних підданих в Російській імперії, порушення права власності під час війни.

Ключові слова: іноземні піддані, військовополонені, правовий статус, право власності.

Гарькавый С.В. Правовое положение иностранцев в Российской империи в годы Первой мировой войны (на материалах Украины). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Национальный университет внутренних дел, 2003.

Диссертация посвячена комплексному изучению правового положения иностранных граждан, оказавшихся на территории Российской империи в годы Первой мировой войны. В ней исследовано формирование нормативно-правовой базы империи, которая регламентировала частные и публичные права иностранцев, ее генезис и основные характеристики на начало и в годы Первой мировой войны.

В работе указывается, что формирование правового статуса иностранцев в России во второй половине ХІХ - начале ХХ ст. было связано, прежде всего, с определением в законодательстве разрядов и категорий иностранцев, прибывших в страну. В правовых актах определялось детальное разделение иностранцев на отдельные категории с установлением особенностей положения каждой из них. Узаконения определяли исходные положения в отношении: иностранных дворян, иностранных духовых лиц, иностранных ремесленников, иностранных поселенцев (колонистов, сельских рабочих и поселенцев, иностранных евреев). Относительно различных сфер деятельности иностранцев в России во второй половине ХІХ - начале ХХ ст. сформировался определенный механизм правового регулирования. Законодательство детализировало особенности правового статуса иностранцев в сфере государственной службы (военной и гражданской), относительно участия в деятельности бирж, получения образования, занятия разного рода промыслами.

По общему правилу иностранцы подлежали действию российских законов и пользовались их защитой. Иностранные подданные имели свободу вероисповедания, право заключать разного рода договоры, завещать свое имущество иностранцам или российским поданным, приобретать наследство по закону и по завещанию на основе общих правил. Согласно российскому законодательству иностранцам представлялась возможность приобретать всякого рода недвижимое и движимое имущество. Законодательство Российской империи определяло статус иностранцев в различных сферах предпринимательской деятельности и правовой статус иностранных юридических лиц. Особое внимание в диссертации уделено изучению правового положение колонистов, проживавших в большом количестве на территории Украины.

В работе анализируется проблема правового статуса военнопленных в международном праве в начале ХХ ст. и во время Первой мировой войны, законодательные акты Российской империи о военнопленных, а также их фактическое положение на территории украинских губерний в 1914-1917 гг. Указывается, что во время войны 1914 г. понятие плена было распространено на всех подданных противной стороны, оказавшихся на под властью воюющих государств, а сами военнопленные рассматривались в качестве дешевой рабочей силы. В диссертации исследовано соответствие норм российского законодательства о военнопленных нормам существующего на то время международного права, анализируются многочисленные правила и правительственные распоряжения, на основании которых осуществлялась организация работы военнопленных, приведены многочисленные факты, иллюстрирующие условия содержания и работы военнопленных на территории украинских губерний.

Традиционное стремление самодержавия представить Россию как единственную защитницу славянских народов было фактором, обуславливавшим дифференцированное отношение царского правительства к военнопленным разных национальностей: для пленных славян устанавливался более мягкий режим содержания, предоставлялась возможность освобождения из плена путем вступления в особые национальные подразделения, формировавшиеся в российской армии. В диссертации проведен сравнительный анализ правового положения российских военнопленных в Германии и Австро-Венгрии з правовым положением немецких и австро-венгерских пленных в России.

Характеризуя правовой статус гражданских лиц - иностранных граждан в Российской империи в годы Первой мировой войны, отмечается, что подданные воюющих с Россией государств лишались тех прав, которые им предоставлялись договорами или началами взаимности, в частности права на судебную защиту. Эти подданные задерживались в качестве военнопленных и подлежали высылке за пределы России или за пределы отдельных ее территорий.

С началом войны царское правительство осуществило ряд мероприятий по борьбе с “немецким засильем” в сфере землевладения, финансов, промышленности и торговли. Указывается, что результаты наступления на “немецкие капиталы” и “немецкое землевладение” не привели и не могли привести к каким-нибудь значительным результатам, а сама ликвидационная политика имела показной, демагогический характер.

Ключевые слова: иностранные подданные, военнопленные, правовой статус, право собственности

Garkaviy S.V. Legal Status of Foreigners in Russian Empire during the First World War (based on Ukrainian materials). - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree by specialty 12.00.01 - theory and history of state and law; history of political and legal studies. - National University of Internal Affairs, Ukraine, Kharkiv, 2003.

Thesis is devoted to the complex research of foreigners' legal status, who were on the territory of Russian Empire and other territories controlled by Russian Empire during the First World War. Formation of Empire's normative and legal base, which had regulated private and public rights of foreigners, its genesis and main characteristics during the beginning of the First World War were elucidated in this work.

Peculiarities of foreigners' legal status - military men, namely military men of the countries which were at war with Russian Empire were studied. Special attention was paid to the status of prisoners of war. Comparative and legal analysis of international and Russian legislation, which had regulated this question was carried out; deficiencies of the latter were stated.