Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ України

12.00.01 - теорія та історія держави і права, історія політичних та правових вчень

УДК 340.0

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

АВТОРЕФЕРАТ

Гарантії прав і свобод людини та громадянина в праві України (теоретико-правовий аспект)

Магновський Ігор Йосифович

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного права Національної академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент Гуренко Марина Миколаївна, професор кафедри конституційного права Національної академії внутрішніх справ України.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Оніщенко Наталія

Миколаївна, старший науковий співробітник відділу теорії держави і права Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України кандидат юридичних наук, доцент Гусарєв Станіслав Дмитрович, докторант кафедри теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ України.

Провідна установа Національний університет внутрішніх справ (м. Харків) Захист відбудеться “13” листопада 2003 р. о 15 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 26.009.01 в Національній академії внутрішніх справ України (03035, Київ-35, пл. Солом'янська, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, Київ-35, пл. Солом'янська, 1)

Автореферат розісланий “10” жовтня 2003 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Горова О.Б.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Конституція України увібрала в себе здобутки багатовікової філософської, теоретико-правової думки про права і свободи людини та громадянина, передові досягнення правової вітчизняної науки і практики, досвід демократичних країн світу. Майже третина статей Основного Закону держави присвячена правам і свободам людини та громадянина. Так, в статті 3 Конституції України визначено головний зміст та спрямованість діяльності держави - права і свободи людини та їх гарантії. Бо саме за допомогою гарантованості, права і свободи людини та громадянина набирають реального змісту.

Особливої значущості дана тема набуває в сучасний період формування України, як демократичної, соціальної та правової держави, процес становлення якої ускладнюється певними негативними факторами, такими як негаразди господарювання, низька ефективність діяльності управлінських структур, соціальні конфлікти тощо.

Реальність демократії в суспільстві є основою реальності гарантій прав і свобод людини та громадянина. Їх здійснення та повна реалізація можливі лише за умов додержання та виконання обов'язків як з боку держави, так і самих людей. Кожен має можливість використовувати свої права і свободи за власним розсудом, здійснювати вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.

Слід додати, що формування громадянського суспільства в Україні неможливе без належного гарантування прав і свобод людини та громадянина. Проголошення прав і свобод та їх повсюдне і суворе дотримання - це різні речі. На основі положень Конституції України, що стосуються насамперед прав і свобод людини, необхідно прийняти ті закони, якими буде встановлено ефективний механізм здійснення цих прав і свобод. Ця проблема є багатоманітною і складною. В її основі лежить природне право людини на свободу і недоторканість.

Підвалини реальності прав і свобод людини та громадянина полягають в тому, що права та свободи гарантуються державою і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів, або внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. А для цього необхідні відповідні гарантії здійснення людиною своїх прав та свобод.

Актуальність даної теми визначається і тим, що Україна вступила до Ради Європи і повинна дотримуватися вимог цієї впливової організації.

Як показує міжнародний досвід, ефективність гарантій основних прав і свобод людини та громадянина залежить від рівня розвитку правових інститутів демократії, стану економіки, засобів розподілу життєвих благ, правотворчої діяльності в суспільстві, рівня правового виховання і культури населення, ступеня суспільної злагоди, наявності належного функціонування державної влади та інше.

Таким чином, гарантії прав і свобод людини та громадянина, їх широта, реальність, здійсненність виражають не тільки фактичний та юридичний статус особи в суспільстві, а й суть діючої в країні демократії, соціальні можливості, які закладені в самому суспільному ладі. Вони показники зрілості суспільства, його досягнень, тим більше, що на державу та її органи Конституція і закони України покладають обов'язки забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Теоретичним підґрунтям цього дисертаційного дослідження є роботи таких українських вчених: В. Авер'янова, В. Бабкіна, В. Забігайла, М. Козюбри, Р. Калюжного, А. Колодія, В. Копєйчикова, С. Лисенкова, А. Олійника, В. Опришка, М. Орзіха, В. Погорілка, П. Рабіновича, В. Тація, Ю. Тодики, М. Цвіка, В. Шаповала, Ю. Шемшученка та інших; дослідників зарубіжжя: М. Баглая, О. Бережнова, М. Вітрука, Л. Воєводіна, В. Кучинського, О. Лукашової, М. Матузова,
Р. Мюллерсона, В. Патюліна, В. Сіренка, І. Фарбера, В. Чиркіна, В. Чхиквадзе і ряд інших.

Необхідно відмітити й те, що за останній період в Україні захищено ряд дисертацій, які містять науковий аналіз окремих аспектів по забезпеченню прав і свобод людини та громадянина. Проте, ці праці не містять комплексного наукового підходу до гарантій прав і свобод як самостійного інституту. Тому дане дослідження органічно їх доповнює, а належність вказаних робіт не лишає його актуальності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. Вона обрана згідно з державними планами та програмами Верховної Ради України відповідно до державно-правової реформи в Україні і до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. № 9 КМ/1) і включена до плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України.

Тема дисертації “Гарантії прав і свобод людини та громадянина в праві України (теоретико-правовий аспект)” обговорена та затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України.

Мета і задачі дослідження полягають у комплексному дослідженні гарантій прав і свобод людини та громадянина і їх відтворенні на сучасному етапі розвитку суспільства. Основоположними напрямками наукового аналізу стали:

1) висвітлення процесу становлення та розвитку вітчизняної теоретико-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина на підставі історичних, загальнолюдських та юридичних явищ;

2) визначення поняття та змісту гарантій прав і свобод людини та громадянина;

3) конкретизація ролі та місця держави, права, суспільства і самої людини, щодо гарантування прав і свобод людини та громадянина;

4) визначення сутності теоретичних засад гарантій прав і свобод людини та громадянина;

5) обґрунтування правового відтворення системи гарантій прав і свобод людини та громадянина на сучасному етапі;

6) з'ясування ступеня ефективності інституту гарантій прав і свобод людини та громадянина і виявлення недоліків у правовому регулюванні їх здійснення та шляхи їх усунення;

7) виокремлення та обґрунтування факторів, що впливають на подальший розвиток та вдосконалення системи гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які склалися в процесі становлення та розвитку прав і свобод людини та громадянина і їх гарантій як соціально-правового явища.

Предметом дослідження є комплекс національних правових норм та організаційно-правових форм гарантування прав і свобод людини та громадянина.

Методи дослідження. Методологічними засадами даного дослідження є сукупність методів наукового пізнання. До яких відносяться загальнонаукові методи: діалектичний, структурний, функціональний, системний, порівняльно-історичний та спеціальні: формально-правовий, порівняльного правознавства, спеціально-юридичний та інші.

Діалектичний метод зумовив використання відповідних категорій діалектики, таких як форма і зміст, можливість і дійсність, простір і час, сутність та явище тощо.

Системний метод надав можливість розглянути механізм здійснення прав і свобод людини та громадянина як єдину злагоджену систему гарантій. Застосування структурного методу дозволило нам виявити стійкі взаємозв'язки між складовими елементами як невід'ємними частками системи гарантій прав і свобод. Функціональний метод дав змогу окреслити визначення основних якостей і призначення механізму гарантій прав і свобод. Порівняльно-історичний метод збагатив світоглядне розуміння та відтворення гарантій на основі дослідження теоретико-правових поглядів та вітчизняного законодавства в минулому.

Використання формально-правового методу дало змогу виявити роль формальної визначеності правових норм у забезпеченні прав і свобод, дослідити основні форми здійснення прав і свобод. Метод порівняльного правознавства вплинув на розробки напрямків подальшого вдосконалення механізму здійснення прав і свобод людини та громадянина. Спеціально-юридичний був використаний для встановлення зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності одне від одного, відпрацювання визначень про них тощо.

У даному дослідженні має місце широке застосування таких категорій формальної логіки як “поняття”, “визначення”, “аналіз”, “докази”, “порівняння”.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним монографічним дослідженням проблем гарантій прав і свобод людини і громадянина як самостійного соціально-правового явища.

Автор виявив витоки основних теоретико-правових підходів, щодо розуміння гарантій прав і свобод людини та громадянина. На цій основі визначив їх поняття, сутність, види системи гарантій прав і свобод людини та громадянина.

В результаті проведеної дослідницької роботи сформульовані та обґрунтовані наступні підсумкові положення, що виносяться на захист і відображають науковий внесок дисертанта у висвітленні даної проблеми:

1) окреслено витоки еволюції становлення та розвитку гарантій прав і свобод людини та громадянина;

2) узагальнено основні закономірності процесу розвитку вітчизняної теоретико-правової думки, щодо прав і свобод людини та громадянина і їх гарантій;

3) визначено і конкретизовано поняття та зміст гарантій прав і свобод людини та громадянина, під якими автор розуміє умови, засоби та способи, котрі забезпечують фактичну реалізацію, охорону і захист прав та свобод;

4) окреслені основні теоретичні положення про сутність гарантій прав і свобод людини та громадянина;

5) висвітлені конституційні основи системи гарантій прав і свобод людини та громадянина, які відображені в Основному Законі держави та знайшли подальше їх закріплення в законах України і підзаконних нормативно-правових актах;

6) розкрито зміст основних складових системи гарантій прав і свобод людини та громадянина, а саме політичних, економічних, соціальних і юридичних та обґрунтовано їх науково-теоретичну, правову структуру;

7) визначено механізм системи гарантій прав і свобод людини та громадянина по їх впровадженню у реальну дійсність, що являє собою комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих нормативно-правових засобів та способів, якими охоплюється вся сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на реальне здійснення кожним своїх прав і свобод;

8) обґрунтовано самостійність кожної групи гарантій та їх взаємну єдність для повного здійснення прав і свобод людини та громадянина;

9) виносяться пропозиції автора стосовно усунення недоліків в правовому регулюванні гарантій прав і свобод людини та громадянина та напрямки реформування і вдосконалення у подальшій їх реалізації на сучасному етапі розвитку правової держави та громадянського суспільства;

10) визначено комплекс взаємопов'язаних заходів політичного, економічного, соціального, правового характеру, що виступають фактичним середовищем реальності гарантування прав і свобод людини та громадянина.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що здобуті автором результати та сформульовані при цьому теоретичні положення, пропозиції, рекомендації та висновки мають наукове та певне прикладне значення.

Отримані результати можуть бути застосовані у науково-дослідній діяльності для подальших теоретичних розробок проблем функціонування гарантій прав і свобод людини та громадянина, при підготовці проектів законів, нормативно-правових актів, спрямованих на поліпшення реалізації, охорони та захисту прав і свобод людини та громадянина.

Крім того, теоретичні доробки можуть використовуватись у навчальному процесі при викладанні таких навчальних дисциплін як “Теорія держави і права”, “Конституційне право України”, “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина”, а також можуть знайти застосування при підготовці окремих розділів підручників, навчальних посібників з відповідних правових дисциплін, навчально-методичних матеріалів.

Практичне застосування дані результати можуть мати місце у просвітницькій діяльності, а саме для правового виховання населення та підвищення рівня його правової культури.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та положення дисертаційного дослідження були апробовані на:

- республіканській міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (м. Донецьк, 27 квітня 2001 р.);

- всеукраїнській науково-теоретичній конференції присвяченій 10-річчю незалежності України “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна” (м. Львів, 4-5 травня 2001 р.);

- міжнародній науково-практичній конференції “Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (м. Одеса, 9 листопада 2001 р.);

- ІХ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 13-14 лютого 2003 р.);

- міжнародній студентській науковій конференції “Актуальні проблеми прав людини, правової системи та держави” (м. Львів, 7-8 травня 2003 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у десяти наукових публікаціях автора, у тому числі в семи наукових статтях у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань та предмету дослідження дисертація складається із вступу, двох розділів, що включають шість підрозділів, двох висновків до розділів, загального висновку, списку використаних джерел (323 найменування). Обсяг рукопису становить 192 сторінки. Повний обсяг дисертації складає 221 сторінку.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, визначається його мета і задачі та зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслюється наукова новизна одержаних результатів дисертації та їх практична значимість, апробація та впровадження.

Розділ перший “Генеза ідеї гарантій прав і свобод людини та громадянина в українській теоретико-правовій думці” - складається з двох підрозділів та висновків до розділу. В підрозділах досліджуються походження та розуміння ідеї гарантій прав і свобод особи у теоретико-правовій спадщині минулого України.

У підрозділі 1.1. “Становлення та розвиток ідеї гарантій прав і свобод людини та громадянина в теоретико-правовій спадщині України” - на основі аналізу осмислені теоретичні положення вчених-мислителів теоретико-правової думки України щодо зародження та розвитку самої ідеї про гарантії прав і свобод людини.

Уявлення про права і свободи людини та громадянина і їх гарантії пройшли довгий історичний шлях, витоками якого стали теоретичні, філософські, релігійні уявлення про людину та її відносини з оточуючим світом, походження держави і права, ідеї справедливості як критерію поведінкових норм людей.

В своєму еволюційному розвитку з плином часу дані уявлення поступово звільнялись від релігійних та ідеологічних ілюзій та набували ознак дійсних наукових знань, які поступово складали філософсько-правові теорії про права і свободи людини та громадянина і їх гарантії, формували універсальні характеристики і умови забезпечення та захисту прав і свобод людини та громадянина.

Необхідно відмітити той факт, що корені сучасних знань про гарантії прав і свобод людини містяться в ідеях стародавніх мислителів: Платона, Арістотеля, Сократа, Протагора, Ціцерона, які в подальшому розвивались у філософсько-правових роздумах Г. Гроція, Дж. Локка, Ш. Монтеск'є, Ж. Руссо та ін.

Однак, суттєві питання реального гарантування прав і свобод людини та громадянина у дійсність, в той період не привертали належної уваги мислителів. Їхні погляди характеризувалися початковим баченням проблеми здійснення прав і свобод людини та громадянина і їх гарантій. Проте, їх ідеї стали поштовхом для подальшого розвитку наукових досліджень проблем гарантування людині її прав і свобод.

Розвиток світової теоретико-правової думки важко уявити без врахування філософсько-правової культури України. Українські мислителі були безпосередніми учасниками її творення, вносячи в неї і свій доробок. Серед цих вчених можна виділити праці П. Русина, С. Оріховського-Роксолана, І. Гізеля, Ф. Прокоповича, І. Шада, П. Ліницького, М. Драгоманова, М. Ковалевського, Б. Кістяківського та інших. І як головне їх наукові розробки сприяли тому, що розгляд суспільних явищ, державних та правових інститутів і власне людини, все частіше здійснювався через призму прав і свобод людини та громадянина. Більше того, представники теоретико-правової думки вже тоді досить чітко зауважували, що належне функціонування держави, права, суспільства, свідома діяльність людини є важливими й необхідними умовами забезпеченості прав і свобод людини та громадянина.

Слід підкреслити, що визначивши новий підхід до усвідомлення головного сенсу держави через призму прав і свобод людини, теоретико-правова думка зосередила свій інтерес переважно на аргументації прав і свобод. В цьому контексті держава постає як головна умова та середовище існування у людини її прав і свобод. Аналіз позиції щодо визначення держави, як головної умови та сфери існування прав і свобод людини та громадянина, дають підстави розглядати державу як їх гаранта.

Висвітлення суспільства як своєрідного громадсько-політичного утворення (представниками теоретико-правової думки), дозволило нам зробити висновки щодо наявності певних ознак з його сторони стосовно гарантування прав і свобод людини та громадянина. Серед них слід відзначити: усвідомлення суспільством природності прав та свобод людини; здатність суспільства створити умови для самовизначення, самореалізації особи; забезпечення її автономії та незалежності від будь-якого неправомірного втручання; спроможність суспільства приймати участь у формуванні державних органів влади та управління. Отже можна стверджувати, що і громадянське суспільство є складовим елементом гарантування прав і свобод людини та громадянина.

Разом з тим, необхідно зауважити те, що визначаючи суспільство як середовище реального існування прав і свобод людини та громадянина, теоретико-правова спадщина не дала повної відповіді на питання щодо реального гарантування суспільством прав та свобод індивіда. А тому в цьому підрозділі також зосереджено увагу на первинності природного права. Його установчий характер і вимога правового закріплення як джерела внутрішньодержавного права є, на наш погляд, первинним елементом гарантій прав і свобод людини. Отже, закони в державі повинні відповідати природним та невідчужуваним правам і свободам людини. Таким чином, гарантованість реальності прав і свобод людини та громадянина забезпечується наявністю визначеного і спільного для всіх закону на основі природного права.

Разом з цим, теоретико-правові погляди мислителів, щодо гарантій прав і свобод людини та громадянина, носили дещо фрагментарний характер. Так розкриття ролі держави, права, суспільства і самої людини, як можливого гаранта прав і свобод здійснювалось шляхом дослідження лише окремих їх ознак та елементів. Уявлення про гарантії прав і свобод людини формувались за рахунок розвитку різних галузей наукового знання та розглядались з позицій філософії, історії, соціології, права, природничих наук.

Висвітлення ролі та місця держави, суспільства, права, закону і самої людини як суб'єктів гарантій прав та свобод все ж таки не утворило єдиної системи. Вони не були предметом системного дослідження.

При цьому в поглядах вчених-мислителів прослідковується ідеологічний характер. З цього приводу треба зазначити, що дослідження суб'єктів гарантій прав і свобод людини, визначення їх ролі, виявлення певних ознак та принципів дії багато в чому залежали від ідеологічних уявлень тих часів.

Основою теоретико-правової думки були саме права і свободи людини, а не їх гарантії, а лише згодом, з еволюційним розвитком суспільно-правових відносин, почалось ставитись питання і про можливість гарантій прав та свобод людини. Вони розглядались лише у зв'язку з правами і наділялись роллю додатка до прав та свобод. Не було виокремлено та не сформульовано і саме поняття гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Однак, узагальнюючи думки та ідеї представників теоретико-правової спадщини, необхідно визнати їх неперевершений вклад у процес виявлення і обґрунтування переліку природних цінностей - притаманність природних прав і свобод людини від народження, їх непорушність, пріоритет прав і свобод людини, обмеження всевладдя держави правами людини тощо, які збагатили поняття та розуміння гарантій прав і свобод людини та громадянина і сприяли їх реальному впровадженню у життя.

У підрозділі 1.2. “Поняття та розуміння гарантій прав і свобод людини та громадянина” - здійснюється науковий аналіз поняття та змісту гарантій прав і свобод як самостійного соціально-правового явища, їх науково-теоретичної структури та наводиться їхня класифікація. Розглядаються та конкретизуються погляди вчених-юристів на правову природу поняття “гарантії прав і свобод людини та громадянина” і їх зміст.

Досліджуючи поняття “гарантій прав і свобод людини та громадянина”, виокремлені і систематизовані ознаки, властивості та особливості гарантій, які у своїй сукупності висвітлюють головні риси гарантій, розкривають засоби реального здійснення прав і свобод людини та громадянина.

Такими головними характеристиками гарантій прав і свобод людини та громадянина постають, по-перше, їх матеріальний зміст, тобто те, в чому гарантії прав і свобод в загальному виді знаходять своє виявлення в реальному повсякденному житті, і по-друге, їх функціональне призначення, тобто ті завдання, які стоять перед гарантіями прав і свобод людини та громадянина у правовому суспільстві.

Необхідно, щоб вже із самого визначення поняття “гарантій прав і свобод” вбачалось, хто в суспільстві є суб'єктом, носієм засобів здійснення прав і свобод людини та громадянина, які сили зацікавлені в реальності їх непорушності та своєю діяльністю забезпечували б проголошені Основним Законом держави права і свободи в реальну дійсність.

Слід зауважити, що розкрити зміст поняття “гарантій прав і свобод” неможливо без самого розуміння понять “прав і свобод людини та громадянина”. У науковій літературі є досить велика кількість дефініцій прав і свобод людини.

В цілому, термін “право”, у суб'єктивному значенні, означає вид і міру можливої поведінки людини, здійснення тих чи інших дій, закріплених у нормативно правових актах; термін “свобода людини” - самостійний вибір індивідом варіанта своєї поведінки. Отже, термін “свобода” більш широке поняття у порівнянні з правом, хоч в цілому провести чітке розмежування між ними важко.

Стосовно понять “людина” і “громадянин” - людина постає цілісною біосоціальною істотою, в якій біологічне і соціальне знаходиться в єдності та взаємодії. Поняття “громадянин” передбачає вивчення особистості у її відношенні до держави та права, воно висвітлює здебільшого політико-юридичні характеристики особистості. Отже, вищезазначені поняття сприяють розумінню суті їх гарантій.

Підкреслимо, що теоретико-наукове поняття гарантій прав і свобод людини - явище історичне тому, що їх розвиток завжди передбачав історичну спадкоємність уяв про них з минулими поглядами на людину, як на учасника соціального життя. У свою чергу, історія людства - це історія розвитку свободи людини на основі розвитку виробничих сил.

Зазначимо, що в юридичній літературі зустрічається неоднозначне тлумачення самого терміну “гарантія”. Часто йдеться про захист прав і свобод, який ототожнюється з їхнього охороною. Але незважаючи на те, що поняття “охорона” і “захист” мають багато спільного, їх необхідно розрізняти.

Встановлено, що інститут захисту прав і свобод виникає тоді, коли вони порушуються або, коли вживаються заходи, спрямовані на відновлення порушеного права чи свободи. Інститут охорони означає забезпечення їх нормальної реалізації, недопущення порушень, їх превенція тощо.

Нерідко поняття “гарантія” ототожнюється з категорією “забезпечення”. Однак на основі опрацьованого матеріалу визначено, що гарантії - це умови і засоби реалізації прав і свобод, а забезпечення - це створення умов, охорона, захист, відтворення порушеного права.

Термінологічна чіткість з цих питань сприяє кращому функціонуванню всього механізму гарантій прав і свобод людини та громадянина. При цьому потрібно врахувати, що ступінь цього гарантування з боку держави може бути різною і здебільшого не має абсолютного характеру.

Отже, аспект сучасного розуміння гарантій на думку дисертанта, спирається на багатий ретроспективний досвід людства і передусім, у сфері правових форм організації суспільного життя людей, правового засобу регулювання їх поведінки, місця, ролі та значення у навколишньому світі.

Таким чином, гарантії прав і свобод виражають досягнуту ступінь розвитку сфер життя як окремо взятої особи, так суспільства в цілому. Їм притаманні, на наш погляд, ряд ознак: нормативність, доцільність, формальна визначеність, виступають втіленням справедливості, системність, фундаментальність, безперервність дії, значущість, забезпеченість державою, універсальність, пріоритетність, індивідуальність дії.

Стосовно класифікації гарантій, необхідно підкреслити, що в юридичній літературі єдиної позиції щодо неї на сьогоднішній день немає. А це в деякій мірі ускладнює їх дослідження. Тому зроблено висновок, що основним критерієм класифікації гарантій, є ознаки тієї галузі суспільних відносин в якій вони виявляються, діють та удосконалюються.

Оскільки, економіка, політика, соціальна стабільність, право є основними сферами життя суспільства, тому враховуючи цей фактор 2 розділ дисертації присвячений дослідженню саме політичних, економічних, соціальних та юридичних гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Розділ другий “Відтворення гарантій прав і свобод людини та громадянина в Україні” - складається з чотирьох підрозділів та висновків до розділу. У підрозділах розкривається комплекс гарантій прав і свобод людини та громадянина, їх відтворення на сучасному етапі в праві України.

У підрозділі 2.1. “Політичні гарантії прав і свобод людини та громадянина в Україні” - аналізується група політичних гарантій та їх відтворення у національному законодавстві.

В процесі формування української державності особлива роль належить політичним гарантіям прав і свобод людини та громадянина. Завдяки прийнятій у 1996 році Конституції, Україна збагатилась надзвичайно важливим політико-правовим документом, де визначальний зміст і спрямованість діяльності держави належить правам і свободам людини та їх гарантіям (ч. 2 ст. 3 Конституції).

Слід підкреслити, що Конституція України закріплює та гарантує права і свободи не тільки свого громадянина, але й людини. Причому, права і свободи людини поставлено на перше місце.

Водночас зауважується, стосовно політичних гарантій, що Україна як і будь-яка інша держава, захищаючи свій суверенітет та незалежність і ставлячи за мету забезпечення гідних умов життя, закріплює певні права і свободи та надає їх гарантії лише своїм громадянам.

На підставі формально-юридичного аналізу Основного Закону та нормативно-правових актів України встановлено такі найголовніші політичні гарантії прав і свобод, а саме: народ України є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (ч. 1 ст. 5 Конституції); громадяни України приймають участь в управлінні державними справами, а саме за допомогою виборів громадяни делегують здійснення владних повноважень державі в особі її конституційних органів та органів місцевого самоврядування; держава гарантує здійснення влади народу через всеукраїнський, місцевий референдум, вибори, інші форми безпосередньої демократії (ст. 69 Конституції).

Автором встановлено, що вибори як форма прямого народовладдя, є одним із найголовніших засобів формування громадянами органів державної влади та місцевого самоврядування. Проте зазначається, що низка виборчих процедур залишається на сьогодні ще не врегульованою законодавством України. Зокрема життя потребує такого законодавчого акту як Виборчий кодекс, який би чітко врегулював виборчі процеси.

Основний Закон закріплює не тільки основні форми народовладдя, а визначає і найважливіші принципи, правила та процедуру здійснення народом цих форм влади, встановлюючи гарантії прав суверена. Надзвичайно важливе значення тут має закріплений у ст. 6 Конституції України принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, який створює бар'єр стосовно узурпації влади народу державою.

Дисертантом акцентується увага на такій важливій політичній гарантії як право на свободу об'єднання, що дозволяє громадянам України об'єднувати свої зусилля для інтересів та захисту своїх прав і свобод (ст. 36 Конституції). Отже, сукупність такого роду об'єднань відображає можливість шляхом самоорганізації вирішувати свої справи без втручання держави.

Наголошується, що право на об'єднання у політичні партії гарантується тільки громадянам України з метою сприяння формуванню та вираженню політичної волі громадян, участі у виборах органів державної влади та місцевого самоврядування.

Громадянам гарантується право на участь у громадських організаціях з метою задоволення свої законних різноманітних інтересів та їх захисту. Особлива роль в цьому відношенні належить професійним спілкам, які об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом професійної діяльності. конституція право свобода гарантія

Гарантія на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації забезпечує громадянам можливість брати участь в обговоренні чи вираженні ставлення до будь-яких питань (ст. 39 Конституції).

Зосереджено увагу на гарантії права щодо звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування (ст. 40 Конституції). Воно забезпечує можливість кожного відстоювати і захищати свої права та інтереси, впливати на поліпшення роботи органів влади і місцевого самоврядування.

Дуже важливо, щоб звернення громадян розглядалися відповідно до суті справи, у відповідні строки, а відповіді були обґрунтованими, що в нас час не завжди має місце.

Особливої уваги заслуговує гарантія на право звернення кожного до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який здійснює парламентський контроль за додержанням прав і свобод людини та громадянина (ч. 3 ст. 55 Конституції).

В Україні гарантується політична багатоманітність (ч. 1 ст. 15 Конституції), завдяки якій досліджуються та втілюються у практику суспільних відносин прогресивні ідеї розвитку різноманітних сторін життя держави. Ця багатоманітність гарантується забороною жодної ідеології державою як обов'язкової (ч. 2 ст. 15 Конституції); забороною цензури (ч. 3 ст. 15 Конституції); правом кожного на свободу думки і слова, збирання та поширення інформації різними засобами (ст. 34 Конституції) тощо.

Більш детально регламентація політичних гарантій прав і свобод здійснюється у спеціальних законодавчих актах України, що є одним із аспектів вивчення даного дисертаційного дослідження.

На основі аналізу зроблено висновок, що політичні гарантії - це елемент політичної системи суспільства, певні умови, способи і засоби, які забезпечують використання механізму влади народу з ціллю здійснення прав і свобод людини та громадянина. Вони відображають загальновизнані міжнародні норми, передбачені у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Європейської конвенції з прав людини та багатьох інших.

Підкреслюється, що на сучасному етапі розвитку України у політичній сфері стоїть завдання розробки та реалізації стратегічної програми розвитку суспільства і держави орієнтованої на пріоритет прав і свобод людини та їх гарантій.

У підрозділі 2.2. “Економічні гарантії прав і свобод людини та громадянина в Україні”- проводиться аналіз такої важливої групи гарантій як економічні та їх відтворення в праві України.

Економічні гарантії посідають в суспільстві особливе місце. Їх значення особливо підвищується зі створенням матеріальної основи життя суспільства на рейках ринкової економіки до якої йде Україна.

Новітня історія довела, що ринкова економіка здатна забезпечити вищий рівень продуктивності суспільної праці, виробити більший обсяг національного валового продукту, ніж економіка командно-адміністративна.

Отже, ринкова економіка забезпечує сприятливі умови для здійснення прав і свобод людини та громадянина. Бо відомо, що справжня свобода людини неможлива без бодай мінімального економічного підґрунтя. І проявом цього, як підкреслюється, є економічні гарантії прав і свобод людини та громадянина закріплені у Конституції України та поточному законодавстві.

Зауважується, що перші кроки у цьому напрямку Україна вже здійснила. Але реалізація цього гуманістичного наміру дуже ускладнюється глибокою кризою в економічній та соціальній сферах, якою супроводжується перехід України до повноцінного громадянського суспільства. Окрім того, без економічних гарантій втрачають сенс багато інших прав, зокрема політичних, соціальних та ін. Виходячи з цього, дисертант робить висновки, що економічні гарантії є базовими.

Наголошується, що Конституція України та чинне законодавство закріпили в своїх нормах такі актуальні та важливі економічні гарантії прав і свобод, серед яких гарантія права приватної власності, поряд з іншими її формами, яке проголошується непорушним і гарантується кожній людині (ст. 41 Конституції).

Підкреслюється, що гарантування приватної власності - це один із основних факторів соціальної стабільності, засіб підвищення добробуту населення. Вона служить засобом всебічного та вільного розвитку особи, створюючи можливість задовольнити не лише економічні, а й культурні, духовні, естетичні потреби і запити особи тощо. І саме приватна власність на засоби виробництва ставить можливість фактичної реалізації прав та свобод громадян на міцний фундамент суспільних відносин.

Зосереджено увагу щодо гарантування права на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції), як однієї з основних економічних гарантій. Адже належний розвиток підприємницької діяльності є однією із складових частин економічного зростання в Україні. У взаємозв'язку з правом приватної власності, свобода підприємницької діяльності складає основу ринкової економіки, яка має забезпечити необхідні матеріальні умови для гарантування прав і свобод людини та громадянина.

Акцентується увага на розвитку та державній підтримці малого та середнього бізнесу, адже з досвіду багатьох країн, малий та середній бізнес забезпечує від 40 до 60% внутрішнього валового продукту. Підприємці стають одним із рушіїв ринкових перетворень і суспільного розвитку, засобами організації приватної ініціативи та трудової активності громадян.

Звертається увага на недосконалість нормативно-правових актів, ускладнену систему обліку та звітності, відсутність системи фінансування та кредитування малого підприємництва, обтяжливу систему оподаткування, що призводить до порушень економічних гарантій прав і свобод.

А тому, правове забезпечення підприємців має досягатися шляхом відпрацювання та прийняття законодавчих актів, внесення відповідних змін і доповнень до чинних актів законодавства та його адаптації до законодавства Європейського Союзу, світових стандартів, що призведе до належної дієвості механізму гарантій прав і свобод.

Зазначається, що рівень розвитку та гарантованості прав і свобод у суспільстві визначається у кінцевому підсумку способом виробництва матеріальних благ, розвитком продуктивних сил і відповідних їм виробничих відносин.

Таким чином, в широкому розумінні стверджується, що економічні гарантії - це умови, способи і засоби економічної системи держави, яка включає в себе ринкову економіку, спосіб виробництва, різноманітні форми власності, економічну свободу членів суспільства та їх об'єднань для фактичної реалізації прав і свобод. У своїй основі - це базисні гарантії суспільства з елементами надбудови (система господарства). Вузьке розуміння економічних (матеріальних) гарантій передбачає майнові засоби забезпечення ефективності прав і свобод.

Відзначається роль і значення економічних гарантій, які полягають в сукупності суспільних відносин в сфері економіки, що створюють максимум можливих на даному етапі розвитку суспільства умов, засобів і способів для реального здійснення прав та свобод людини.

На сьогодні перед Україною стоїть завдання у найкоротший термін забезпечити стабілізацію виробництва та створити умови для його поступового зростання, підвищити продуктивність праці, залучення іноземних інвестицій тощо.

У підрозділі 2.3. “Соціальні гарантії прав і свобод людини та громадянина в Україні”- досліджується і розкривається сутність групи соціальних гарантій та їх становище у державі і суспільстві.

Зауважується, що Україна взяла напрямок на побудову соціальної держави (ст. 1 Конституції), а тому невід'ємною її ознакою мають бути належні соціальні гарантії прав і свобод людини та громадянина.

Основним Законом України та похідними від нього нормативними актами передбачені соціальні гарантії прав на: працю (ст. 43), страйк (ст. 44), відпочинок (ст. 45), соціальний захист (ст. 46), житло (ст. 47), достатній життєвий рівень (ст. 48), охорону здоров'я (ст. 49), безпечне довкілля (ст. 50), шлюб (ст. 51), благодійницьку діяльність щодо дітей (ст. 52).

Вищенаведені соціальні гарантії передбачені у багатьох міжнародних документах. Однак на сьогоднішній час, їх здійснення є однією із найболючіших тем в державі.

Наголошується на необхідності нових конструктивних підходів для відпрацювання дієвого механізму зазначених гарантій.

На основі опрацьованого матеріалу зроблено висновок, що соціальні гарантії - це сукупність умов, способів і засобів соціального характеру, які спрямовані на здійснення відповідних соціальних благ особи. Вони забезпечуються соціальною політикою держави.

При цьому підкреслюється, що соціальна функція держави може повністю реалізуватись лише за умови високого рівня економічного розвитку, а це дозволить ефективно перерозподіляти кошти і ресурси.

Таким чином, система згаданих заходів повинна бути спрямована на припинення масового зубожіння населення і подальшої різкої поляризації суспільства, на поступовий підйом загального рівня забезпеченості.

Акцентується увага на необхідності докорінного реформування соціального захисту, адже створення його розгалуженої системи є однією з передумов побудови соціальної держави, яка є запорукою добробуту всього суспільства і кожної окремо взятої особи. Вона запобігатиме виникненню гострих соціальних протиріч, буде сприяти зміцненню впевненості громадян у майбутнє.

Вважається, що дієвими засобами попередження бідності і боротьби з нею є: сприяння та заохочення благодійності і розвиток недержавних фондів соціальної допомоги, відкриття центрів професійної реабілітації та зайнятості соціально незахищених верств населення, подальше проведення пенсійної реформи та підвищення мінімального розміру пенсії, необхідність здійснення належної компенсації знецінених заощаджень населення. Потрібно на законодавчому рівні конкретизувати соціальну державність, яка здійснюється шляхом формування і розвитку такої особливої галузі права як соціальне.

Отже зауважується, що соціальні гарантії передбачають: соціальну стабільність; створення рівних можливостей для реалізації творчого професійного потенціалу кожної людини та кожної суспільної групи; державні гарантії для тих, хто ще нездатний забезпечити собі гідне життя в умовах становлення ринкової економіки; відповідні пенсії для спокійної старості; кваліфіковане загальнодоступне медичне обслуговування; регулювання цін на найнеобхідніші товари широкого вжитку тощо. Це ті основні заходи соціального характеру, які спрямовані на підвищення результативності механізму здійснення прав і свобод громадян України, а також тих осіб, які на законних підставах перебувають у державі.

У підрозділі 2.4. “Юридичні гарантії прав і свобод людини та громадянина в Україні” - автором дається характеристика змісту цієї самостійної групи гарантій в суспільстві.

На даний час, як наголошується, в юриспруденції існує багато різноманітних підходів до класифікації юридичних (правових) гарантій прав і свобод людини та громадянина.

На основі проведеного аналізу їх слід віднести до спеціальних і умовно можна поділити на три групи: 1) гарантії реалізації; 2) гарантії охорони; 3) гарантії захисту.

До першої групи відносяться межі прав і свобод, їх конкретизація у законодавстві; конституційно-правові принципи статусу особи; юридичні факти, з якими пов'язується володіння ними та безпосереднє користування; процесуальні форми реалізації; заходи заохочення та стимулювання правомірної поведінки; юридичні обов'язки.

До другої - входять взаємопов'язані заходи, які направлені на запобігання правопорушень, встановлення та знешкодження умов і причин, які їх породжують.

Третю групу утворюють норми, які представляють юридичні засоби для безпосереднього захисту вже порушених прав і свобод, що визначають порядок використання цих засобів, а також порядок поновлення таких прав і порядок застосування санкцій до винних в їх порушеннях.

Отже, охорона включає заходи, які застосовуються до моменту порушення прав людини, а захист - після вчинення правопорушення, або у тому випадку, коли при їх здійсненні створюються певні перешкоди.

Виходячи з вищезазначеного, робиться висновок, що юридичні гарантії прав і свобод - це сукупність умов та спеціальних правових способів та засобів, за допомогою яких забезпечується безперешкодне їх здійснення, охорона та захист.

Виділяється три рівня механізму гарантування прав і свобод: перший - гарантії, котрі записані в Конституції і свідчать про значущість тих умов і засобів, за допомогою яких забезпечуються права і свободи; другий - гарантії передбачені поточним законодавством (прийняті на базі Конституції). При цьому зазначимо, що кожна галузь законодавства має різну питому вагу в гарантуванні прав і свобод; третій - гарантії, які містяться у прийнятих на основі Конституції і законів багаточисельних актах державного управління.

Отже, юридичні гарантії зафіксовані у Конституції та правових актах загалом утворюють правовий механізм реалізації законів. Крім того, існують специфічні правові гарантії для певної галузі права, які підсилюють конституційні гарантії. Це можуть бути цивільно-правові, соціально-правові, адміністративно-правові та ін.

Оскільки система юридичних гарантій прав і свобод людини та громадянина виступає як нормативно-правовий засіб, тому їх можна розглядати як сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих нормативно-правових та інституційно-організаційних гарантій, які тісно пов'язані між собою.

Зазначається, що нормативно-правові гарантії містяться в нормах матеріального та процесуального права як юридичні засоби реалізації, охорони та захисту прав і свобод; іституційно-організаційні - у нормативно-правових актах, що стосуються суспільно-політичних інституцій, в яких регламентується діяльність державних і суспільних інституцій по організації діяльності здійснення прав та свобод.

Акцентується увага на таких важливих складових механізму захисту прав людини як: судовий захист прав і свобод людини та громадянина (ст. 55 Конституції); Конституційний Суд; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (де на законодавчому рівні пропонується введення його представників на місцях на постійній основі).

Окрім вищевказаних юридичних гарантій, які за сферою дії відносяться до внутрішньодержавних, в Україні передбачені і міжнародно-правові. А це можливість звернення до Європейської комісії з прав людини, до Європейського суду з прав людини тощо.

Виходячи з вищевикладеного зауважується, що в Україні існує велике коло юридичних гарантій прав і свобод людини та громадянина. Проте на жаль, як свідчить аналіз правозастосовчої практики в державі, гарантованість практичної реалізації прав людини ще перебуває на досить низькому правовому рівні.

Висновки дисертації містять узагальнений виклад підсумків наукового дослідження, які коротко доцільно звести до наступного.

Узагальнюючи думки та ідеї представників вітчизняної теоретико-правової думки визнається їх вагомий вклад у процес становлення та розвитку гарантій прав і свобод людини та громадянина. Їх правові ідеї створили необхідні передумови для формування у суспільстві вимог щодо гарантованості прав та свобод і поступового їх доповнення новими принципами та інститутами, які здатні створити гарантії прав і свобод людини та громадянина. Ключовими серед них є держава, право, суспільство і сама людина, яких визнали носіями самостійних та індивідуальних гарантій прав і свобод.

Значна увага приділяється єдності державної влади з народом, що відтворюється у вигляді народного представництва. Саме завдяки йому гарантується самостійність як окремих осіб, так і суспільних груп. І саме прояв політичної свободи людини в інституті народовладдя створює передумови активного стану людини, щодо гарантій своїх прав і свобод.

Виділені загальні ознаки гарантій прав і свобод людини та громадянина. Наводяться власні визначення як загального поняття “гарантій прав і свобод”, так і їх видів, зокрема політичних, економічних, соціальних та юридичних, що аналізуються у дисертаційному дослідженні.

Висвітлені політичні гарантії прав і свобод, яким належить ключове місце у розбудові Української держави. Вони є прерогативою громадян України. І оскільки вибори є одним із основних засобів процесу формування органів державної влади та місцевого самоврядування громадянами України, то зосереджено увагу на необхідності прийняття такого законодавчого акту як Виборчий кодекс України, що дасть змогу врегулювати ряд виборчих процедур в державі і сприятиме гарантуванню їх виборчих прав.

Надзвичайної ваги у державі посідають економічні гарантії прав і свобод людини та громадянина, які покликані створювати максимальні можливості для задоволення відповідних матеріальних потреб людини та суспільства в цілому. На сучасному етапі, в першу чергу, необхідно переглянути податкову та фінансово-кредитну політику, що сприятиме зростанню виробництва, підвищенню продуктивності праці, залученню іноземного капіталу тощо, і приведе до розбудови власної ефективної економіки, котра безпосередньо впливає на стан забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Зростання економічного розвитку держави забезпечить міцний фундамент соціальним гарантіям прав і свобод людини та громадянина, що приведе до належного перерозподілу коштів та ресурсів для збалансованості соціальної стабільності в суспільстві. Наголошується на конкретизації соціальної державності за допомогою утвердження соціального права на законодавчому рівні.

Обґрунтовано класифікацію юридичних гарантій прав і свобод людини та громадянина. Запропоновано прийняття закону “Про введення представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на місцях” на постійній основі, які будуть складовою частиною механізму захисту прав і свобод людини, що дало б можливість більш ефективно впливати на стан дотримання прав і свобод, а у разі їх порушення сприяти своєчасному припиненню і як найшвидшому поновленню.

Відзначається своєрідність юридичних гарантій прав і свобод людини та громадянина, яка полягає в тому, що їх дія на відміну від економічних, політичних, соціальних гарантій в однаковій мірі стосується до всіх без виключення прав і свобод так, як виникнення, реалізація та втрата конкретних прав і свобод особистості проходить в рамках чітко визначених відповідними правовими нормами. Проте, це не дає ніяких підстав в будь-якій мірі відривати та протиставляти юридичні гарантії іншим видам гарантій. Адже юридичні гарантії, будучи об'єктивно обумовлені і маючи до прав та свобод належну правотворчу активну роль, тим самим, знаходяться у певному взаємозв'язку із загальними, тобто економічними, політичними, соціальними і тому досягають найбільшої ефективності лише в тісній взаємодії між собою. Отже передбачено, що гарантії прав і свобод людини та громадянина є складним, багатоаспектним і водночас цілісним та самостійним інститутом правової системи.

Зазначено, що у правовій науці на сьогодні не вироблено єдиної позиції стосовно реального гарантування прав і свобод людини та громадянина. А тому, перед Україною стоїть завдання досягнення високого рівня правового регулювання життя суспільства із належним гарантуванням прав і свобод, де правотворча робота повинна базуватись на здобутках світової правничої науки і практики.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Магновський І.Й. Формування ідей гарантій прав і свобод людини в українській теоретико-правовій думці // Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (27 квітня 2001). - Донецьк: ДІВС, 2001. - С. 213-222.

...