Організаційно-правові основи участі громадян в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Спеціальність 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і

процес; фінансове право

УДК 351. 75+343. 34

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

АВТОРЕФЕРАТ

“ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ УЧАСТІ ГРОМАДЯН В ОХОРОНІ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ І БОРОТЬБІ З ПРАВОПОРУШЕННЯМИ”

МУЗИЧУК

ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

Харків - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент, Комзюк Анатолій Трохимович, Національний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, Тищенко Микола Маркович, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, професор кафедри адміністративного права;

кандидат юридичних наук, Фролов Олександр Семенович, Запорізький юридичний інститут МВС України, доцент кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності.

Провідна установа - Одеський національний університет ім. І.І. _Мечникова, кафедра адміністративного та підприємницького права, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.

Захист відбудеться “23” травня 2003 року о “9.00” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50 річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50 річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий “22” квітня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.С. Мошенський

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Успіх демократичних перетворень в Україні неможливий без належного правового регулювання і практичного функціонування інституту участі громадськості в правоохоронній діяльності - одного із найважливіших інструментів, здатних реально і дієво вплинути на рівень правопорушень та стан забезпечення громадського порядку у нашій країні. Рішучі заходи, спрямовані на боротьбу зі злочинністю, не приведуть до кардинального поліпшення ситуації доти, доки зусилля правоохоронних структур, зокрема, міліції не отримають широкої підтримки з боку населення. У більшості розвинених країн світу наголос в поліцейській діяльності робиться на попередженні злочинності саме за допомогою громадян та громадських формувань правоохоронної спрямованості. Як свідчать результати багатьох наукових досліджень, проведених останнім часом щодо діяльності вітчизняної міліції, останній часто не вистачає підтримки громадськості, хоча не викликає сумнівів, що міліція може досягти очікуваних успіхів у боротьбі зі злочинністю лише в тому разі, коли буде побудовано атмосферу взаємоповаги і співробітництва між нею і громадянами. З іншого боку, виконання громадськістю правоохоронних функцій є формою реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні справами суспільства і держави. Конституція України проголосила і гарантувала право громадян захищати своє життя і здоров'я, права і свободи, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами, в тому числі шляхом утворення з цією метою відповідних об'єднань.

В наш час наукове дослідження організаційно-правових основ участі громадськості в правоохоронній діяльності залишається епізодичним і неповним. Тому аналіз вітчизняного і зарубіжного досвіду участі громадськості в цій діяльності, її форм та методів, правового статусу громадських формувань з охорони громадського порядку та їх членів, визначення правових засад, принципів та форм взаємодії працівників органів внутрішніх справ з громадськістю в сфері охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями мають важливе як теоретичне, так і практичне значення. Таким чином, необхідність активізації діяльності щодо охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями, захисту прав і свобод громадян обумовлює актуальність глибокого і всебічного дослідження організаційно-правових основ участі в цій діяльності громадян та їх об'єднань.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 7.28 Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр., затвердженої наказом МВС України № 356 від 11 травня 2001 р., п. 4.10 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр., затверджених рішенням Колегії МВС України № 4 КМ/2 від 28 лютого 1995 р., а також п.п. 3.1, 3.2 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2005 рр.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації визначити сутність, зміст та значення інституту участі громадян в правоохоронній діяльності, особливості взаємодії громадян, які виконують правоохоронні функції, з органами правопорядку, зокрема, міліції і на цій основі виробити пропозиції та рекомендації щодо удосконалення організаційно-правових основ участі громадян в охороні громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно було вирішити такі основні завдання:

- з'ясувати особливості становлення та розвитку інституту участі громадян в правоохоронній діяльності нашої країни;

- визначити основні причини зниження ефективності правоохоронної діяльності як окремих громадян, так і громадських об'єднань з охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями;

- проаналізувати зарубіжний досвід участі громадян в правоохоронній діяльності;

- визначити поняття громадського формування з охорони правопорядку та його ознаки;

- здійснити класифікацію організаційно-правових форм участі громадян в правоохоронній діяльності;

- дослідити правовий статус громадян, які виконують правоохоронні функції, узагальнити і систематизувати форми та методи їх правоохоронної діяльності;

- сформулювати рекомендації щодо підвищення моральної та матеріальної зацікавленості громадян в правоохоронній діяльності;

- проаналізувати правові засади, принципи та форми взаємодії органів внутрішніх справ з громадськістю в сфері охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями;

- виробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення організаційно-правових основ участі громадян в правоохоронній діяльності.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються в сфері правоохоронної діяльності за участю громадян.

Предмет дослідження становлять теоретичні і організаційно-правові питання участі громадян в охороні громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1-1.2, 2.1, 3.1), виокремлено окремі складові правового статусу громадських формувань з охорони громадського порядку та їх членів (підрозділ 2.2). Порівняльно-правовий метод широко використано для дослідження зарубіжного досвіду участі громадськості в правоохоронній діяльності (підрозділ 1.2). За допомогою історико-правового методу досліджувалися процеси становлення та розвитку інституту участі громадян в правоохоронній діяльності (підрозділи 1.1, 1.2). Статистичний метод і документальний аналіз застосовувалися для визначення недоліків правового регулювання та діяльності громадськості щодо охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями, вироблення рекомендацій, спрямованих на удосконалення зазначеного правоохоронного інституту (підрозділи 1.3, 3.3). Метод соціологічного опитування використано для з'ясування ефективності правоохоронної діяльності громадськості в сфері охорони громадського порядку та боротьби із правопорушеннями (підрозділи 1.3, 2.3).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці із загальної теорії права і держави, розробки фахівців в галузі теорії управління та адміністративного права - В.Б. Авер'янова, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, В.Г. Борисенкова, О.М. Васильєвої, І.П. Голосніченка, С.М. Іншакова, М.І. Єропкіна, Р. Емерсона, А.Е. Жалінського, А.Т. Комзюка, Л.М. Колодкіна, В.К. Колпакова, Ю.М. Козлова, Ю.Ф. Кравченка, О.П. Клюшніченка, О.П. Корєнєва, М.В. Костецького, О.Є. Луньова, А.Ф. Майдікова, П.П. Михайленка, В.П. Пєткова, І.Я. Петрова, В.Г. Поліщука, О.В. Тимощука, Дж. Хоманса, Ц.А. Ямпольскої, О. Н. Ярмиша та ін. Нормативною основою роботи є Конституція України, чинні законодавчі та інші нормативно-правові акти, які регулюють питання здійснення громадянами правоохоронних функцій. Дисертант звертався також до актуальної політико-правової публіцистики, на сторінках якої дискутується багато питань правоохоронної діяльності в цілому та участі в ній громадськості, зокрема. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні та архівні матеріали, які стосуються участі громадян в охороні громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням, присвяченим проблемам становлення і функціонування інституту участі громадян в правоохоронній діяльності. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

- поглиблено історико-правовий аналіз становлення, розвитку і функціонування інституту участі громадян в правоохоронній діяльності нашої країни;

- дістало подальший розвиток визначення сутності та змісту діяльності громадськості в сфері охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями;

- вперше визначено і проаналізовано основні причини зниження ефективності правоохоронної діяльності як окремих громадян, так і громадських формувань з охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями;

- уточнено визначення понять “громадський порядок”, “громадське формування правоохоронної спрямованості”;

- обґрунтовано доцільність спрощеного порядку зарахування громадян, які виконують правоохоронні функції, до кадрового резерву органів і підрозділів системи МВС України;

- сформульовано пропозиції щодо підвищення матеріальної зацікавленості громадян за участь у правоохоронній діяльності;

- поліпшено класифікацію організаційно-правових форм участі громадськості в правоохоронній діяльності;

- обґрунтовано необхідність прийняття загальної програми правової та спеціальної підготовки громадян, які виявили бажання брати участь в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями;

- удосконалено характеристику правового статусу громадських формувань з охорони громадського порядку та їх членів, форм та методів правоохоронної діяльності громадськості;

- отримало подальший розвиток визначення поняття, правових засад, принципів та форм взаємодії громадян і міліції в сфері охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями;

- вперше сформульовано конкретні пропозиції щодо уточнення чинних та розробки нових нормативно-правових актів з метою підвищення ефективності діяльності громадян в сфері охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

у сфері науково-дослідної діяльності - основні висновки дослідження може бути використано для подальшої розробки організаційно-правових питань участі громадян в правоохоронній діяльності;

у правотворчості - використання результатів дослідження буде сприяти удосконаленню правового регулювання діяльності громадян в сфері охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями;

у правозастосовчій діяльності використання одержаних результатів дозволить поліпшити правоохоронну діяльність громадян, підвищити ефективність їх взаємодії з органами внутрішніх справ, зокрема, сприятиме практичному забезпеченню реалізації Програми МВС України щодо розвитку партнерських відносин між міліцією та населенням на 2000-2005 рр.;

у навчальному процесі - матеріали дисертації уже використовуються під час проведення занять з дисциплін “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ” і “Основи демократії” в Національному університеті внутрішніх справ. Їх враховано також у науково-методичних розробках, підготовлених за участю автора. Положення дисертації доцільно використати для розробки спецкурсу “Взаємодія органів внутрішніх справ і громадськості в сфері охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями”;

у правовиховній сфері - положення і висновки дисертації може бути використано в роботі щодо підвищення рівня правової культури громадян, які виконують функції щодо охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на двох науково-практичних конференціях: “Політико-правові аспекти захисту прав людини в контексті діяльності правоохоронних органів” (Харків, 2000) і “Актуальні проблеми управління персоналом органів внутрішніх справ України” (Харків, 2002), а також на теоретичних семінарах науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України та засіданнях кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Національного університету внутрішніх справ. Теоретичні напрацювання автора використовуються в процесі викладання курсу “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ” та спецкурсу “Основи демократії” у Національному університеті внутрішніх справ.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у п'яти наукових статтях у наукових журналах і збірниках наукових праць.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 193 сторінки. Список використаних джерел складається із 173 найменувань і займає 13 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами‚ мета і завдання‚ об'єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ особистий внесок здобувача в їх одержання‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 “Вітчизняний та зарубіжний досвід участі громадян в охороні громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями” містить три підрозділи. У підрозділі 1.1 “Становлення та розвиток інституту участі громадян в правоохоронній діяльності” аналізується історичний досвід функціонування інституту участі громадськості в правоохоронній діяльності нашої країни.

З'ясовано сутність таких теоретичних понять як “громадський порядок”, “правопорядок” та “боротьба з правопорушеннями”. Так, під громадським порядком у дисертаційному дослідженні розуміється урегульована нормами права та іншими соціальними нормами система суспільних відносин, що складаються в громадських місцях в процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокою населення, охорону життя, здоров'я, прав та свобод, гідності громадян, створення сприятливих умов для нормального функціонування державних та громадських організацій, виховання поваги до суспільства та дотримання громадської моралі.

Правопорядок в роботі визначається як система суспільних відносин, урегульованих різними галузями права. Обсяг цих правовідносин охоплює ширше коло питань, ніж обсяг відносин громадського порядку у його вузькому розумінні. Відрізняється правопорядок від громадського порядку також і засобами регулювання: правопорядок - лише нормами права, а громадський порядок, крім цього, регулюється нормами моралі та звичаями.

Під боротьбою із правопорушеннями, в якій беруть участь громадяни, у дисертації розуміється діяльність членів громадських формувань правоохоронної спрямованості та громадян, що виконують правоохоронні функції, але не перебувають у членстві зазначених формувань, яка полягає у попередженні та припиненні протиправних діянь, за вчинення яких чинним законодавством передбачено адміністративну чи кримінальну відповідальність.

В роботі підкреслюється, що правоохоронна діяльність як громадських формувань в цілому, так і окремих громадян, зокрема, була відома майже на всіх етапах розвитку нашого суспільства. Як свідчить практика минулих літ, діяльність громадських об'єднань правоохоронної спрямованості свого часу зробила значний внесок у вирішення проблем охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями.

В дисертації аналізується досвід участі населення в охороні громадського порядку за часів царату, зокрема, сільських громад, які очолювались сільськими старостами та волосними старшинами і виконували ряд поліцейських функцій. В Українській Народній Республіці своєрідною формою допомоги міліції з боку громадськості були організації “Вільного козацтва”, “Хліборобські загони самооборони” та “Добровільні міські дружини” тощо. Аналізуються також організаційні форми участі громадськості в охороні громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями в радянський період. Зважаючи на специфіку правоохоронної діяльності громадян на різних його етапах, в роботі виділено чотири етапи в розвитку і функціонуванні громадських формувань правоохоронної спрямованості в ці часи.

Детальний аналіз процесу становлення та розвитку участі громадян в правоохоронній діяльності дозволив зробити висновок, що велика кількість позитивного історичного досвіду правоохоронної діяльності громадських формувань може бути втілена в правоохоронну діяльність громадських організацій України, які виконують функції з охорони правопорядку та боротьби з правопорушеннями.

У підрозділі 1.2 “Зарубіжний досвід участі громадськості в правоохоронній діяльності і можливості його використання в Україні” зазначено, що дієвість охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями неможлива без підтримки та участі у цій справі широких верств населення. Рішучі заходи, спрямовані на боротьбу зі злочинністю, не приведуть до кардинального поліпшення ситуації доти, доки зусилля правоохоронних структур, зокрема поліції не отримають широкої підтримки з боку населення. При цьому участь громадян у протидії злочинності є принциповою умовою, тому що без підтримки населення ще в жодній країні не вдалося сконструювати ефективну систему впливу на злочинність.

Взаємозв'язки між поліцією та громадськістю, зведено до двох загальних принципів (або двох типів) поліцейсько-громадських відносин. Цими принципами є консультація та співпраця. Консультативний механізм полягає в тому, що міліція разом з населенням визначає проблеми, що мають місце на території її обслуговування. Відповідно, ідея співпраці на практиці зводиться до конкретних взаємовідносин між міліцією і громадянами, в яких вони разом вирішують проблеми, які мають місце на території їх проживання (здебільшого йдеться про вирішення проблем злочинності).

З'ясовано, що далеко не тільки поліція повинна займатися питаннями охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю. Відповідальність за все це повинна лежати, перш за все, на самому суспільстві. Не випадково, що майже у всіх найбільш розвинених країнах світу наголос в поліцейській діяльності ставиться насамперед на попередження злочинності за допомогою як окремих громадян, так і громадських формувань правоохоронної спрямованості.

Зроблено висновок, що повне запозичення зарубіжного досвіду в цілому або досвіду певного розвиненого громадянського суспільства, зокрема, є неможливим. Однак, вивчення і адаптоване впровадження у практику роботи певних методичних напрацювань і практичних прийомів залучення громадськості до правоохоронної діяльності є не лише можливим, але й необхідним для окреслення власного шляху, набуття власного досвіду, визначення власних орієнтирів під час вирішення завдань охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю.

У підрозділі 1.3 “Шляхи підвищення ефективності правоохоронної діяльності громадськості в Україні на сучасному етапі” визначено основні причини зниження ефективності правоохоронної діяльності як окремих громадян, так і громадських об'єднань з охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю, зокрема, до яких віднесено: відсутність єдиної нормативної бази; припинення фінансування діяльності громадських формувань правоохоронної спрямованості підприємствами, організаціями та установами, що було пов'язано з кризовими проявами в економічній сфері; послаблення уваги до організації правоохоронної роботи громадян місцевих органів влади, трудових колективів та органів внутрішніх справ; скорочення моральних і матеріальних стимулів після прийняття у 1987 році постанови Ради Міністрів СРСР “Про скасування додаткових відпусток, що надавались за виконання громадських доручень”; недовіру до міліції з боку певної частини населення, що було викликано насамперед зростанням злочинності та послабленням захищеності громадян від злочинних посягань; скорочення у 1992-1993 рр. відділень, груп чи спеціально виділених для цього посад працівників міліції, які згідно зі своїми службовими обов'язками відповідали за взаємодію міліції і громадських формувань в охороні правопорядку і профілактики злочинності; відсутність чіткої і логічно-послідовної системи громадських формувань з охорони правопорядку і профілактики злочинності, координаційного центру, який би регулював створення і діяльність громадських організацій у цьому напрямі.

З'ясовано, що на сьогодні членство в громадських формуваннях правоохоронної спрямованості так само, як і за радянських часів, у багатьох випадках залишається декларативним. Цьому є кілька причин: по-перше, відсутність матеріальної зацікавленості громадян у правоохоронній діяльності; по-друге, порушення посадовими особами окремих підприємств, організацій та установ вимог Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону” в частині добровільного волевиявлення особи щодо членства у громадському формуванні правоохоронної спрямованості; по-третє порушення вимог подання статистичної інформації посадовими особами органів внутрішніх справ.

Зроблено висновок про необхідність підвищення матеріального заохочення членів громадських формувань, запропоновано відповідні джерела фінансування правоохоронної діяльності громадян, проаналізовано відмінність правоохоронних функцій громадських формувань і органів внутрішніх справ, обґрунтовано доцільність спрощеного порядку зарахування громадян, які виконують правоохоронні функції, до кадрового резерву органів і підрозділів системи МВС України.

Розділ 2 “Організаційно-правові питання участі громадськості в охороні громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями в Україні” складається із трьох підрозділів, в яких аналізуються форми правоохоронної діяльності громадян, правовий статус громадських формувань та їх членів, форми та методи їх правоохоронної діяльності.

У підрозділі 2.1 “Форми участі громадськості в охороні громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями” запропоновано розширену класифікацію організаційно-правових форм участі громадян в правоохоронній діяльності за такими підставами: за характером завдань, що виконуються (громадські формування, спеціально створені для охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями, та громадські формування, для яких охорона громадського порядку і боротьба з правопорушеннями є тільки одним із завдань); за організаційним оформленням правоохоронної діяльності (особиста індивідуальна участь громадян у правоохоронній діяльності та діяльність громадян у складі громадських формувань правоохоронної спрямованості); за складом (громадські формування, у складі яких є працівники органів внутрішніх справ, та громадські формування, членами яких є тільки цивільні особи).

В дисертаційному дослідженні основна увага приділена тим організаційно-правим формам участі громадян в правоохоронній діяльності, можливості яких доцільно використовувати органами внутрішніх справ для ефективного забезпечення охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями. Ними визнано: громадські пункти охорони порядку; добровільні народні дружини; студентські оперативні загони; органи громадської самодіяльності за місцем проживання (будинкові, вуличні, квартальні комітети, загальні збори громадян); приватні охоронні служби і підрозділи; громадські правозахисні організації; загони самозахисту (охорона помешкань громадян за допомогою охоронців-вахтерів); громадські організації сусідської взаємодопомоги; громадські організації “зупини злочинця”; координаційні шкільні ради; позаштатні співробітники міліції; громадські помічники працівників міліції (добровільні помічники) та довірені особи. народ захист боротьба правопорушення

На основі проведеного аналізу громадським формуванням з охорони громадського порядку визнається: по-перше, громадська організація, створена на засадах громадської самодіяльності і зареєстрована в передбаченому законом порядку; по-друге виключно добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів; по-третє, тільки таке формування, яке утворене фізичними особами для спільної реалізації ними на законних підставах своїх прав і свобод; по-четверте діяльність громадської організації має бути спрямована на попередження та припинення правопорушень, захист життя і здоров'я громадян, інтересів суспільства і держави від противоправних посягань, а також на рятування людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.

В роботі акцентується увага на тому, що громадяни можуть брати участь в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями і особисто (позаштатні співробітники міліції, добровільні помічники, довірені особи та ін.). Особисто брати участь у правоохоронній діяльності громадяни можуть також шляхом здійснення окремих дій щодо припинення правопорушень і затримання правопорушників, шляхом участі в роботі зборів, конференцій правоохоронної тематики, виступів у засобах масової інформації, використання необхідної оборони від злочинних посягань, повідомлення правоохоронним органам про вчинені правопорушення або ті, що готуються, тощо.

У підрозділі 2.2 “Правовий статус громадських формувань з охорони громадського порядку та їх членів” проаналізовано поняття, ознаки та особливості правового статусу як громадських формувань правоохоронної спрямованості та їх членів, так і громадян, які беруть участь у правоохоронній діяльності індивідуально.

У роботі визначено поняття правового статусу громадського формування правоохоронної спрямованості, під яким розуміється його правове становище у відносинах із суб'єктами виконавчої влади, врегульоване нормами конституційного та адміністративного права.

З'ясовано, що статус члена громадського формування правоохоронної спрямованості характеризується таким: його права і обов'язки встановлюються, як правило, у межах компетенції громадських формувань, в яких вони перебувають (обсягу виконання правоохоронних завдань); діяльність члена громадського формування підпорядкована виконанню завдань, покладених на відповідне громадське об'єднання, і має офіційний характер; права та обов'язки характеризуються єдністю, своєрідність якої полягає в тому, що їх права найчастіше одночасно є і обов'язками, оскільки вони мають використовуватися в інтересах правоохоронної діяльності, а обов'язки - правами, адже інакше обов'язки неможливо буде здійснити (наприклад, затримання правопорушника є одночасно правом і обов'язком члена громадського формування); здійснення членом громадського формування своїх прав та обов'язків гарантується як законодавством, так і статутними документами; законні вимоги членів громадських формувань повинні виконуватися всіма, кому вони адресовані; для членів громадських формувань правоохоронної спрямованості передбачено спеціальний соціально-правовий захист та певні пільги.

Дослідження правоохоронної діяльності окремих громадян дозволило зробити висновок про те, що їх правовий статус передбачає: по-перше, безпосередню причетність до правоохоронної діяльності; по-друге, наявність у них повноважень примусового характеру і можливості виступати в межах своєї компетенції від імені держави в частині забезпечення правопорядку; по-третє, поєднання суворої нормативної регламентованості діяльності у формально-процедурному відношенні з досить широкими можливостями прийняття вольових рішень на основі суб'єктивної інтерпретації ситуації; по-четверте, належність до особливої професійно-статусної групи (вона хоча і складається із представників різних професій, але об'єднуючим фактором для неї слугує правоохоронна діяльність, що передбачає наявність у громадян, які виконують правоохоронні завдання, певних прав щодо застосування до правопорушників державно-владних повноважень) і тим самим більш значної, ніж у більшості громадян, можливості впливати на розвиток справ у суспільстві і, відповідно, підвищеної відповідальності за їх стан.

У підрозділі 2.3 “Форми та методи правоохоронної діяльності громадськості” дослідженню поняття, види та специфіка форм і методів правоохоронної діяльності громадян.

Під формою правоохоронної діяльності громадськості в дисертації розуміються однорідні за своїм характером та правовою природою групи правоохоронних дій, що мають зовнішнє вираження, за допомогою яких забезпечуються охорона прав фізичних і юридичних осіб, громадський порядок, громадська безпека та здійснюється боротьба з правопорушеннями. До основних форм правоохоронної діяльності громадськості з охорони громадського порядку віднесено: патрулювання, виставлення постів, проведення рейдів та здійснення профілактичних заходів.

Основними методами правоохоронної діяльності громадськості в роботі визнаються переконання та примус. Під переконанням розуміється система виховних, роз'яснювальних та заохочувальних заходів правового і неправового характеру, спрямованих на формування у громадян розуміння необхідності чіткого виконання законів та інших правових актів. Адміністративним примусом, який застосовується громадськістю, визнається метод вольового забезпечення поведінки громадян, посадових та юридичних осіб, яка відповідає вимогам правових норм, за допомогою застосування заходів впливу, урегульованих адміністративно-правовими нормами, з метою попередження та припинення правопорушень, притягнення правопорушників до юридичної відповідальності. Залежно від мети та призначення всі заходи адміністративного примусу, які застосовуються громадянами під час виконання правоохоронних завдань та функцій, поділено на дві групи: 1) адміністративно-попереджувальні заходи (перевірка документів; відвідування членами громадських формувань правоохоронної спрямованості клубів, кінотеатрів, стадіонів, інших громадських місць та приміщень для переслідування правопорушника або припинення правопорушень; обмеження або заборона руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів тощо); 2) заходи адміністративного припинення (вимога припинити протиправну поведінку; затримання і доставлення порушників; тимчасове відсторонення водіїв від керування транспортними засобами; застосування заходів фізичного впливу та спеціальних засобів тощо). В підрозділі характеризуються зміст, підстави та порядок застосування зазначених заходів.

Розділ 3 “Взаємодія органів внутрішніх справ з громадськістю в сфері охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями”, який складається з трьох підрозділів, присвячено характеристиці поняття, принципів та форм взаємодії органів внутрішніх справ (міліції) з громадськістю в сфері охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями.

У підрозділі 3.1 “Поняття і правові засади взаємодії органів внутрішніх справ з громадськістю” підкреслюється, що в сфері взаємодії органів внутрішніх справ і громадськості існують невирішені проблеми теоретичного, організаційного і юридичного характеру. Необхідні для практики наукові дослідження форм взаємодії органів внутрішніх справ і громадськості, їх ефективність вивчені далеко не повністю. Як наслідок виникла низка проблем, пов'язаних з цим, зокрема: існує протиставлення інтересів широких прошарків законослухняного населення інтересам міліції; існує несприятливий стереотип сприйняття представників міліції як воєнізованого карального органу серед населення, яке вважає за краще уникати контактів із міліцією тощо.

Визначено, що поліпшення взаємодії між населенням і міліцією є актуальною проблемою, з вирішенням якої пов'язано зміцнення демократичних засад суспільства. Це пояснюється таким: по-перше, існують різні концептуальні підходи щодо взаємодії міліції і населення, тому при розробці програм їх співпраці важливо виявити можливості кожного з них; по-друге, протягом 90-х років поряд зі старим за формою, але новим за змістом співробітництвом з'явились нові форми і способи взаємодії, які потребують ґрунтовного якісного аналізу та узагальнення; по-третє, поширюється обмін досвідом роботи між працівниками міліції України і поліцією зарубіжних країн як на рівні керівництва, так і між місцевими відділами поліції (міліції); по-четверте, існує потреба поглибленого вивчення та розробки рекомендацій щодо використання зарубіжного досвіду взаємодії поліцейських структур та громадян з урахуванням особливостей менталітету українського суспільства.

Під взаємодією органів внутрішніх справ і громадськості у дисертаційному дослідженні розуміється стан взаємозв'язків, за якого вони здійснюють взаємний вплив один на одного та на відповідну сферу діяльності з метою охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями. До ознак взаємодії органів внутрішніх справ і громадян, що виконують правоохоронні функції, віднесено: наявність кількох (не менше двох) суб'єктів взаємодії; узгодженість заходів за метою, місцем, часом, методами; спрямованість функціонування суб'єктів, що взаємодіють; наявність нормативної (правової) бази взаємодії; стан, який займають суб'єкти взаємодії в ієрархії системи; зміст завдань, які вирішуються суб'єктами взаємодії; спільна діяльність.

На основі аналізу нормативно-правових актів з питань взаємодії органів внутрішніх справ і громадськості зроблено висновок про доцільність розвитку її правової регламентації. У зв'язку з цим актуальною визнано необхідність прийняття цілого ряду відомчих нормативних актів МВС України, у яких була б зазначена специфіка такої взаємодії за напрямками діяльності органів внутрішніх справ, зокрема міліції.

У підрозділі 3.2 “Принципи взаємодії громадян з міліцією в сфері правоохоронної діяльності” визначаються сутність та види принципів взаємодії органів внутрішніх справ з громадянами в сфері охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями.

Під принципами взаємодії у дисертаційному дослідженні розуміються основні поняття, положення, ідеї які відображають найбільш суттєві, головні сторони і прояви взаємовідносин. До ознак принципів взаємодії віднесено такі: вони залежать від соціально-економічних умов, що склалися в суспільстві; принципи обґрунтовують, роз'яснюють зв'язки як між об'єктом і суб'єктом, так і в середині кожного з них; відображають властивості, притаманні правоохоронній системі в цілому, а також окремим її елементам, явищам, процесам; відображають зміст взаємозв'язків.

В дисертаційному дослідженні запропоновано систему принципів, на яких ґрунтується взаємодія між органами внутрішніх справ (міліцією) та громадськістю, поділити на дві групи: загальні і спеціальні принципи взаємодії. До загальних принципів віднесено: принципи науковості, правової упорядкованості, законності, гласності, плановості. Що стосується спеціальних принципів, то в роботі підкреслено, що вони за своєю природою є похідними, по-перше, від принципів першої групи, оскільки конкретизують і доповнюють їх; по-друге, від загальних принципів управління. До них віднесено такі принципи як: спільності інтересів; безперервності; “головної ланки”; “резерву”; маневреності; оптимального використання можливостей суб'єктів взаємодії; скоординованості дій; паритетності; спеціалізації; взаємодопомоги; пропорційної відповідальності за наслідки взаємодії.

В дисертації зроблено висновок про те, що зазначені принципи, обґрунтовані наукою і апробовані практикою, повинні бути чітким орієнтиром в діяльності усіх працівників органів внутрішніх справ та громадян, які виконують функції з охорони правопорядку і боротьби з правопорушеннями, тому що лише через розуміння і додержання принципів взаємодії можна досягти позитивних результатів від спільної правоохоронної діяльності.

У підрозділі 3.3 “Форми взаємодії органів внутрішніх справ і громадськості в сфері охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями” досліджено перспективні форми взаємодії міліції і громадськості та запропоновано шляхи підвищення ефективності їх спільної правоохоронної діяльності в сфері охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями.

Аналіз практики взаємодії органів внутрішніх справ і громадськості дозволив усі існуючі між ними форми взаємодії скомпонувати в такі умовні блоки: спільна організація і здійснення заходів щодо боротьби з правопорушеннями і охорони громадського порядку; узгодження самостійних дій щодо боротьби з правопорушеннями і охорони громадського порядку; обмін оперативною інформацією; безпосередня спільна діяльність громадських формувань правоохоронної спрямованості і працівників міліції (консультативні комітети, організації “зупини злочинця”, громадські пункти охорони порядку, координаційні шкільні ради тощо); проведення громадськими формуваннями правоохоронної спрямованості заходів за ініціативою органів внутрішніх справ; допомога працівників органів внутрішніх справ громадськості в здійсненні заходів щодо боротьби з правопорушеннями і охорони громадського порядку; організація правового і спеціального навчання громадян, які бажають виконувати правоохоронні функції; взаємний контроль за діяльністю щодо охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями.

З'ясовано, що дієвість взаємодії органів внутрішніх справ з громадськістю не може бути досягнута лише на основі емпіричних пошуків його найбільш результативних варіантів, хоча роль практики не можна недооцінювати. Запропоновано визначити межі юридичного закріплення зазначеної взаємодії. Обґрунтовано те, що норми права мають регламентувати лише основні, найбільш важливі форми і напрямки взаємодії органів внутрішніх справ і громадськості, тому що у кожному конкретному випадку його суб'єкти за своєю ініціативою і за власним розсудом повинні самі визначити найбільш доцільні засоби досягнення загальної мети - охорони громадського порядку і усунення правопорушень.

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення розуміння інституту участі громадян в правоохоронній діяльності.

До основних результатів, одержаних внаслідок проведеного дослідження, можна віднести:

1. Члени громадських формувань правоохоронної спрямованості в майбутньому повинні стати вагомим резервом у кадровому забезпеченні органів і підрозділів системи МВС України.

2. З метою належного матеріального заохочення членів громадських формувань у статутах цих правоохоронних організацій доцільно передбачити більш вагомі та диференційовані винагороди за виконання правоохоронних завдань. Слід на законодавчому рівні вирішити питання про надання податкових пільг підприємствам, організаціям і установам як комерційного, так і некомерційного характеру, які спонсорують діяльність громадських формувань правоохоронної спрямованості.

3. Актуальним і доцільним є розробка та прийняття на рівні МВС України загальної програми правової та спеціальної підготовки громадян, які виявили бажання брати участь в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями.

4. Серед проблем, що потребують негайного вирішення, є удосконалення правового регулювання основ взаємодії органів внутрішніх справ (міліції) з громадськістю.

5. До чинного Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” доцільно внести ряд змін та доповнень.

По-перше, ст. 1 Закону слід доповнити визначенням громадського формування з охорони правопорядку.

По-друге, у розділі першому Закону “Загальні положення” необхідно визначити види правоохоронної діяльності, які можуть виконувати громадяни, не перебуваючи у членстві громадських формувань.

По-третє, ст. 6 щодо реєстрації громадських формувань слід доповнити таким положенням: “документи, подані для легалізації громадського формування правоохоронної спрямованості, можуть підлягати правовій експертизі, під час якої перевіряються дотримання встановленого порядку його створення, повнота поданих на реєстрацію документів, їх відповідність Конституції і законам України”.

По-четверте, в Законі необхідно передбачити, що порядок внесення змін і доповнень до статуту має бути визначено у самому статуті. Приймати рішення про внесення змін і доповнень до статуту можуть лише загальні збори членів громадської організації. Внесення змін і доповнень підлягає державній реєстрації.

По-п'яте, у ст. 9 Закону перелік завдань громадських формувань правоохоронної спрямованості доцільно доповнити такими: проведення профілактичної роботи з особами, схильними до вчинення правопорушень, виявлення причин та умов протиправної поведінки певних осіб, охорона власності, забезпечення громадського порядку під час проведення масових заходів, надання правової та соціальної допомоги громадянам, контроль за виконанням правил екологічної безпеки.

По-шосте, з метою підвищення ефективності охорони громадського порядку в Законі необхідно передбачити, що члени громадських формувань правоохоронної спрямованості можуть брати участь у забезпеченні громадського порядку самостійно, тобто не обов'язково із працівниками міліції, як це передбачено у пункті 1 ст.10.

По-сьоме, доцільно доповнити Закон нормою, яка передбачала б можливість членства в громадських організаціях правоохоронної спрямованості громадян інших держав і осіб без громадянства.

По-восьме, доцільно закріпити у Законі положення про те, що члени громадських формувань з охорони громадського порядку та особи, які виконують правоохоронні завдання, але не перебувають у членстві цих громадських об'єднань (довірені особи, добровільні помічники, позаштатні співробітники), у разі одержання під час виконання обов'язків правоохоронного характеру від громадян чи посадових осіб інформації про факт приготування або вчинення правопорушення повинні вжити заходів до його попередження і припинення, рятування людей, затримання правопорушників, охорони місця події, якщо це не загрожуватиме їх життю, і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.

По-девяте, у ст. 13 до прав членів громадських формувань правоохоронної спрямованості необхідно віднести: здійснення огляду затриманих та їх речей; право на зберігання, носіння і застосування зброї, зарядженої речовинами сльозоточивої чи дратівної дії. Доцільно вирішити також питання про надання членам громадських формувань права на зберігання, носіння і застосування зброї, зарядженої гумовими кулями або іншими кулями непроникливої дії.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Музичук О.М. Деякі питання участі громадян та громадських формувань в охороні громадського порядку та боротьбі із правопорушеннями // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. - № 16. - С. 20-25.

2. Музичук О.М. Зарубіжний досвід участі громадян та громадських формувань в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями // Право і безпека. - 2002. - № 2. - С. 101-105.

3. Музичук О.М. Шляхи удосконалення правового статусу громадських формувань з охорони громадського порядку // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2002. - № 20. - С. 36-42.

4. Музичук О.М. Шляхи підвищення ефективності правоохоронної діяльності громадськості в Україні на сучасному етапі // Право і безпека. - 2002. - № 4. - С. 120-125.

5. Музичук О.М. Щодо методів правоохоронної діяльності членів громадських формувань з охорони правопорядку // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2003. - № 22. - С. 21-24.

6. Музичук О.М. Правоохоронна діяльність як одне із можливих джерел кадрового забезпечення МВС України // Матеріали науково-практичної конференції „Актуальні проблеми управління персоналом органів внутрішніх справ України”. - Харків: Національний університет внутрішніх справ. - 24 жовтня 2002 р. - С. 95-98.

АНОТАЦІЇ

Музичук О.М. Організаційно-правові основи участі громадян в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. - Національний університет внутрішніх справ, Україна, Харків, 2003.

Дисертацію присвячено теоретичним і практичним питанням участі громадян в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями. Досліджуються особливості становлення та розвитку інституту участі громадян в правоохоронній діяльності нашої країни. Проаналізовано зарубіжний досвід правоохоронної діяльності громадян, запропоновано можливості його використання в Україні. Дається характеристика організаційно-правових засад та форм участі громадськості в охороні громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями. Визначено правовий статус громадян, що виконують правоохоронні функції, узагальнено і систематизовано форми та методи їх правоохоронної діяльності. Піддано аналізу поняття, правові засади, принципи та форми взаємодії громадян і міліції в сфері охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями, намічено напрямки підвищення її ефективності. Сформульовано пропозиції щодо внесення конкретних змін і доповнень до чинного законодавства із зазначених питань.

Ключові слова: громадський порядок, правопорушення, громадяни, правоохоронна діяльність, правоохоронне громадське формування, форми, методи, правовий статус, міліція, взаємодія.

Музычук А.Н. Организационно-правовые основы участия граждан в охране общественного порядка и борьбе с правонарушениями. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - теория управления; административное право и процесс; финансовое право. - Национальный университет внутренних дел, Украина, Харьков, 2003.

Диссертационное исследование посвящено теоретическим и практическим вопросам участия граждан в охране общественного порядка и борьбе с правонарушениями. В работе анализируются особенности становления и развития института участия граждан в правоохранительной деятельности Украины, подчеркивается, что правоохранительная деятельность как общественных формирований в целом, так и отдельных граждан, в частности, была известна почти на всех этапах развития нашего общества. Как свидетельствует практика прошлых лет, деятельность общественных формирований правоохранительной направленности в свое время сыграла значительную роль в решении проблем охраны общественного порядка и борьбы с правонарушениями.

Проанализирован зарубежный опыт правоохранительной деятельности граждан и предложены направления его использования в Украине. В диссертации исследованы разные, подчас довольно противоречивые точки зрения относительно природы взаимосвязей между полицией и общественностью в рамках модели полицейской деятельности, основанной на поддержке общественности, которые были сведены к двум общим принципам (или двум типам полицейско-общественных отношений). Этими принципами в диссертации определены консультация и сотрудничество. Сделан вывод, что полное заимствование зарубежного опыта в целом или опыта определенного развитого государства, в частности, невозможно. Но изучение и адаптированное внедрение в практику работы определенных методических наработок и практических приемов привлечения общественности к правоохранительной деятельности является не только возможным, но и необходимым для выбора собственного пути, обретения собственного опыта, определения собственных ориентиров в решении задач охраны общественного порядка и борьбы с преступностью.

Дается характеристика организационно-правовых основ и форм участия общественности в охране общественного порядка и борьбе с правонарушениями. Предложена расширенная классификация организационно-правовых форм участия общественности в правоохранительной деятельности по следующим основаниям: по характеру выполняемых задач (общественные формирования, специально созданные для охраны общественного порядка и борьбы с правонарушениями, и общественные формирования, для которых охрана правопорядка выступает только одной из многих задач); по организационному оформлению правоохранительной деятельности (индивидуальное участие граждан в правоохранительной деятельности и деятельность граждан в составе общественных формированиях правоохранительной направленности); по составу (общественные формирования, в состав которых входят работники органов внутренних дел, и общественные формирования, членами которых являются только гражданские лица.

...