Мета дослідження полягає в тому, щоб, виходячи із досягнень науки цивільного права та аналізу практики застосування норм права, які регулюють розірвання цивільно-правових договорів, дати комплексний теоретичний аналіз проблем розірвання договору як для удосконалення правового регулювання, так і для підвищення ефективності дії договорів.

Відповідно до поставленої мети були сформульовані наступні завдання:

- визначити об'єктивну необхідність спеціального правового регулювання розірвання цивільно-правових договорів;

- аналітично дослідити поняття “розірвання договору”;

- розкрити специфіку правового регулювання підстав розірвання цивільно-правових договорів;

- визначити систему правових норм щодо розірвання договорів;

- виявити особливості розірвання окремих видів цивільно-правових договорів;

- проаналізувати правові наслідки розірвання договору;

- дослідити, узагальнити і проаналізувати практику розгляду спорів, пов'язаних з розірванням договорів.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв'язку із застосуванням розірвання договорів як засобу підвищення ефективності дії договору.

Предметом дослідження є правові норми, які регулюють розірвання договорів та аналіз основних теоретичних положень, які стосуються розірвання договірних відносин.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, за допомогою формально-догматичного методу дослідження було зроблено виділення найважливіших юридичних конструкцій інституту розірвання договорів, дано його загальноправову характеристику. Системно-функціональний метод надав можливість визначити основні засади правового регулювання розірвання договорів. Порівняльно-правовий метод використовувався при дослідженні регулювання договорів у зарубіжних країнах. Теоретико-прогностичний метод дозволив розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері розірвання цивільно-правових договорів. Шляхом застосування прийомів формальної логіки (синтез, аналіз, узагальнення, аналогія) виявлені суперечності, які існують в законодавстві України, та вироблені пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері розірвання цивільно-правових договорів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українській правовій науці на рівні дисертаційного дослідження розглядаються проблеми правового регулювання розірвання договорів, визначається правова природа розірвання договору та зв'язок з іншими правовими інститутами.

Дана робота є комплексною, завершеною, самостійною науковою працею щодо дослідження проблем регулювання відносин, пов'язаних з розірванням договорів. Системно сформульовані висновки, пропозиції з теорії та практики розірвання договорів, які опираються на сучасний досвід правотворення і правозастосування. Розкрито специфіку правового регулювання розірвання окремих видів цивільно-правових договорів.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях, що виносяться на захист:

1. Визначено, що розірвання договору - це дія, направлена на припинення частково або повністю невиконаного договору на майбутнє.

2. Стверджується положення про те, що в сучасних умовах розвитку ринкової економіки, жоден державний орган не повинен мати права спонукати сторони до розірвання договору.

3. Обґрунтовується висновок, що свобода розірвання договору є допустимою лише в тій мірі, коли вона не суперечить інтересам держави або всього суспільства.

4. Аргументується висновок, що основним способом розірвання договору повинна бути угода сторін, оскільки такий спосіб пов'язаний з безконфліктністю.

5. Вперше робиться висновок, що у випадку односторонньої відмови від виконання договору моментом його розірвання є той момент, коли сторона дізналася або повинна була дізнатися про односторонню відмову іншої сторони від договору.

6. Вноситься пропозиція про введення в цивільне законодавство норм, що стосуються порядку доведення до відома контрагента бажання розірвати договір, який полягає в тому, що з моменту, коли заява про односторонню відмову від виконання договору була доведена до відома контрагента, заявник не має права її відкликати.

7. Одержало подальший науковий розвиток положення про те, що в якості підстави розірвання договору є одностороння відмова сторони від виконання договору, але як правило, це допустимо у випадку порушення умов договору контрагентом, або у випадку неможливості виконання договору. При цьому така неможливість може мати як економічний, так і юридичний характер.

8. Відстоюється позиція про те, що розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин носить характер винятку, оскільки така ситуація може негативно вплинути на стабільність договірних відносин.

9. Вперше на підставі дослідження практики обґрунтовується висновок про те, що витрати сторони, проведені всупереч умовам договору або до його укладення, є її ризиком і не можуть вважатися збитками, спричиненими розірванням договору. В результаті цього вони не підлягають стягненню зі сторони, яка допустила порушення умов договору. Зазначене положення пропонується внести в новий Цивільний кодекс.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані висновки, які містяться у дисертації можуть бути використані:

1) у законодавчій діяльності - для подальшого удосконалення цивільного законодавства щодо визначення і уточнення положень, які стосуються розірвання договору;

2) у практичній діяльності суб'єктів цивільних правовідносин - при розірванні договорів;

3) у науково-дослідницькій діяльності - для подальшого наукового дослідження проблем, пов'язаних з розірванням цивільно-правових договорів.

Результати проведеного дослідження використовувались у навчальному процесі під час проведення лекцій та практичних занять з курсу “Цивільне право”.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на двох конференціях: конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (лютий 2002 року, м. Тернопіль, Юридичний інститут Тернопільської академії народного господарства) та V міжнародному конгресі україністів (серпень 2002 року, м. Чернівці, Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження були викладені у чотирьох статтях у фахових виданнях, а також в тезах двох доповідей на конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновку до дисертації, а також списку використаних джерел, що становить 280 найменування. Повний обсяг дисертації 180 сторінок, список використаних джерел - 22 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробки, визначаються предмет, об'єкт, мета і завдання дослідження, обгрунтовується наукова новизна дисертації, викладаються основні положення, які виносяться на захист, розкривається теоретичне і практичне значення роботи й апробація результатів дослідження.

Перший розділ дисертації “Суть та значення розірвання договору” складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі “Поняття розірвання договору за законодавством України” здобувач зробила спробу дослідити юридичну природу розірвання договору і аналітично дослідила поняття “розірвання договору”. Насамперед визначено, що на сучасному етапі розвитку цивільного законодавства принцип свободи договору відноситься і до розірвання договорів, зокрема, він дає можливість сторонам розірвати договір за угодою, якщо інше не передбачене законодавством. В принципі, розірвання договору є необмеженим, але якщо виникає така необхідність, то воно повинно бути обмежене рамками закону. Складовою частиною розірвання договору є спеціальна направленість волі на припинення договору і зобов'язань, які випливають з нього. Вольова складова розірвання договору знаходить своє відображення в тому, що договір розривається за угодою сторін, за ініціативою однієї сторони, на вимогу третіх осіб, якщо це передбачено законом. Особливістю розірвання договору також є те, що можна розірвати лише частково або повністю невиконаний договір, тому що належне виконання договору припиняє договірний процес і усуває між сторонами правовий зв'язок. Якщо зобов'язання сторін за договором виконані в повному об'ємі, то договір розірвати не можна.

Автор робить висновок, що при розірванні договору договірні зобов'язання припиняються на майбутнє. Дана ознака дозволяє відрізнити розірвання договору від визнання його недійсним або не укладеним. Таким чином, розірвання договору - це дія, направлена на припинення частково або повністю невиконаного договору, при цьому зобов'язання сторін припиняються на майбутнє. Розірвання договору регулюється правовими нормами як загальної, так і особливої частини Цивільного кодексу, але всі ці норми взаємопов'язані між собою.

У другому підрозділі “Розірвання договору за законодавством зарубіжних країн” розглядаються питання, пов'язані з розірванням договорів в інших країнах. Основним принципом договірного права до Першої світової війни був принцип святості договору (pacta sunt servanda). З початком економічної кризи договір не можна було виконати без збитків для тієї чи іншої сторони і дана ситуація залежала не від вини контрагентів договору, а від істотних змін обставин і тому виник новий принцип - clausula rebus sic stantibus, який означає, що дійсність договору залежить від незмінності обставин при яких він був укладений.

Найбільш досконалий підхід в регулюванні розірвання договорів існує в Нідерландах, оскільки Цивільний кодекс цієї країни дозволяє розірвати договір у випадку порушення зобов'язання однією з сторін без звернення до суду, а також в судовому порядку, якщо в процесі виконання договору виникли непередбачувані обставини. У Франції і Німеччині підставою розірвання договору є наявність “економічної неможливості виконати договір”. Наслідком розірвання договору в країнах континентального права є двостороння реституція. Система загального права дозволяє розірвати договір у випадку істотного порушення умов договору. При простому порушенні сторона має право вимагати лише відшкодування збитків. Право на реституцію має лише потерпіла сторона.

Проведений порівняльний аналіз показує, що неможливість виконання договору веде до його розірвання та існує у всіх правових системах. Але дана концепція є порівняно новою, тому для її застосування важливе значення має тлумачення умов договору.

В третьому підрозділі “Розірвання договору в міжнародному приватному праві” аналізуються норми щодо розірвання договорів на міжнародно-правовому рівні. Найбільш важливим нормативним актом в даній сфері є Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року. Аналізуючи норми Конвенції автор робить висновок, що право на розірвання договору у сторін виникає лише за умови істотного порушення договору. Порушення договору є істотним, якщо воно тягне за собою таку шкоду для іншої сторони, що остання в значній мірі позбавляється того, на що в праві розраховувати згідно договору. Конвенція намагається надати стабільності міжнародним договірним відносинам, але вона не надає можливості розірвати договір внаслідок обставин, які обтяжують виконання договору для однієї з сторін. Стаття 79 Конвенції, як підстава розірвання договору, розрахована на абсолютну можливість виконання договору. Основним наслідком розірвання договору Конвенція передбачає двосторонню реституцію.

Більш детально наслідки розірвання договорів передбачені в Принципах міжнародних комерційних договорів. Так, п. 1 ст. 7.3.6. передбачає, що якщо повернення сторонами всього отриманого за договором в натурі є неможливим, то відповідно відшкодування повинно бути проведено в грошовій формі. Але даний нормативний акт носить диспозитивний характер.

Розділ другий “Підстави, порядок та наслідки розірвання договору” присвячений визначенню і характеристиці підстав розірвання цивільно-правових договорів та аналізу наслідків такого розірвання. Розділ складається з трьох підрозділів. В ході написання підрозділу 2.1. “Особливості розірвання договору за угодою сторін” автор прийшла до висновку, що основним способом розірвання договору є угода сторін, оскільки такий спосіб в найменшій мірі вимагає правового регулювання внаслідок своєї безконфліктності. Право сторін за взаємною угодою розірвати договір базується на принципі свободи договору. Але свобода договору взагалі і свобода розірвання договору зокрема не може бути абсолютною. Обмеження свободи договору служить для захисту слабшої сторони договірних відносин. Включення в договір умови, яка забороняє його розірвання за угодою сторін є неправомірним. Угода про розірвання договору повинна бути укладена в тій же формі, що і сам договір. Також необхідно дотримуватись умов щодо дієздатності сторін, оскільки угода укладена недієздатною особою не досягне бажаного результату. Для розірвання багатосторонніх договорів важливим є волевиявлення всіх учасників.

За угодою сторін договір можна розірвати шляхом укладення мирової угоди, яка повинна відповідати вимогам матеріального та процесуального права. Сторони можуть укласти мирову угоду про розірвання договору в будь-якій стадії судового процесу, але така угода буде підтверджена судом лише за умови, що вона не порушує права та інтереси третіх осіб. Угода про розірвання договору може передбачати заміну первісного договору новим - новація. Для здійснення новації необхідно щоб первісне і нове зобов'язання були дійсними. Різновидом розірвання договору за угодою сторін є прощення боргу. Воно може бути реалізоване кредитором без згоди боржника лише в односторонніх договорах. В двосторонніх договорах, на думку дисертанта, необхідно проводити зустрічні взаємоперевірки, інакше боржник може оспорити односторонній акт прощення боргу на тій підставі, що кредитор не виконав своїх зобов'язань, а тому то в даному випадку потрібна згода обох сторін на розірвання договору. Розірвання договору шляхом надання відступного можливе лише тоді, коли в якості відступного буде виступати майно, майнові права, гроші, цінні папери, послуги, результати інтелектуальної діяльності за винятком особистих немайнових прав. На відміну від прощення боргу відступне завжди передбачає певне задоволення для кредитора, навіть у тому випадку, коли в результаті відступного кредитор отримує менше ніж від належного виконання договору.

У підрозділі 2.2. “Розірвання договору за ініціативою однієї сторони” доводиться необхідність детального регулювання розірвання договору на вимогу однієї сторони, оскільки виникає конфліктна ситуація при зіткненні інтересів боржника та кредитора. При розірванні договору за даною підставою на припинення розвитку договірних відносин направлена воля тільки однієї сторони при запереченні чи пасивності іншої. Право вимагати розірвання договору і право розірвати договір своїм волевиявленням виникає у сторони при наявності відповідних юридичних фактів: істотного порушення умов договору, суттєвої зміни обставин. Істотним вважається таке порушення, яке тягне для іншої сторони шкоду при якій вона в значній мірі позбавляється того на що вправі розраховувати при укладенні договору. До істотного порушення можна відносити наявність невиправданих збитків. Істотне порушення договору є підставою для його розірвання тільки після того, як порушення фактично здійснене. На думку автора, необхідно внести в законодавство норму яка б надавала стороні право вимагати розірвання договору у випадку, якщо після його укладення виникнуть обставини, які свідчать про те, що інша сторона здійснює істотне порушення договору. Істотність порушення визначається судом за винятком випадків, коли порушення згідно законодавства вважається істотним.

Істотна зміна обставин прямо не передбачена в нині діючому законодавстві як підстава розірвання договору, але вона може використовуватись в умовах нестабільної економіки. Зміна обставин є істотною, коли вони змінюються на стільки, що якби сторони могли це передбачити, то договір взагалі не був би укладений або укладався на інших умовах. При розірванні договору за даною підставою необхідно також враховувати такі особливості: при укладенні договору, сторони виходили з того, що змін обставин не відбудеться; виконання договору на попередніх умовах порушує співвідношення майнових інтересів сторін; зміна обставин зумовлена причинами, яким зацікавлена особа не могла перешкодити після їх виникнення. Посилання сторони на істотну зміну обставин можливе лише щодо майбутнього виконання зобов'язання. За новим Цивільним кодексом при наявності істотних змін обставин договір можна розірвати лише за згодою сторін.

У підрозділі 2.3. “Порядок та наслідки розірвання договору” стверджується, що до угоди про розірвання договору необхідно застосовувати всі умови необхідні для дійсності угод: умову про форму, умови формування волі особи. Якщо договір укладений в усній формі, то він буде розриватись усною угодою сторін. Письмовий договір розривається письмовою угодою. При цьому така угода може бути укладена як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну документами за допомогою поштового, електронного та іншого зв'язку, який дозволяє достовірно встановити, що документ виходить від сторони договору. Договір вважається розірваним з моменту, встановленого сторонами. Якщо сторони не домовились про конкретний момент, то часом розірвання договору буде вважатись момент укладення угоди про розірвання договору.

При розірванні договору за ініціативою однієї сторони, передбачається, що договір може бути розірваний за рішенням суду або в позасудовому порядку. Якщо договір розривається в судовому порядку, то у сторони виникає право вимагати розірвання договору, а не право розірвати договір. В окремих випадках (договір перевезення, державне замовлення) необхідно дотримуватись досудового порядку врегулювання сторонами питання про розірвання договору. Договір вважається розірваним, а зобов'язання сторін - припиненими з моменту вступу в законну силу рішення суду про розірвання договору. В даному випадку сторони не можуть передбачити інший строк. При наявності поважних причин суд може відстрочити виконання рішення, то в такому випадку договір буде вважатись розірваним з моменту спливу такої відстрочки.

Якщо договір розривається в позасудовому порядку, то сторона реалізує своє право у формі односторонньої відмови від виконання договору. Відмова від договору - це дії фізичної чи юридичної особи, направлені на припинення цивільних прав і обов'язків, які випливають з договору. Відмова від виконання - це одностороння угода. Для її здійснення достатньо вираження волі ініціатора розірвання договору. Відмова від договору повинна здійснюватись у тій формі, що і сам договір. Можливість односторонньої відмови від договору допускається як диспозитивними нормами (для пасивної сторони), так і імперативними. Найчастіше можливість відмови від договору передбачена як реакція на порушення договірних зобов'язань, але в окремих випадках право однієї сторони розірвати договір в односторонньому порядку не ставиться в залежність від факту його порушення іншою стороною (договір банківського рахунку). Підставою для розірвання договору можуть бути обставини, які відносяться до майнового стану контрагента. Моментом розірвання договору є момент, коли інша сторона дізналась або повинна була дізнатись про факт відмови від договору. У випадку, коли інша сторона договору вважає, що відмова суперечить законодавству та умовам договору, то вона має право оскаржити в суді односторонню відмову від договору.

Якщо договір розірваний внаслідок порушення його умов, то ініціатор розірвання договору має право вимагати відшкодування збитків. Включення в договір умови про повне звільнення особи від відповідальності за порушення умов договору, на думку дисертанта, є недійсним, оскільки така можливість не передбачена законодавством і якби вона існувала не було б підстав для розірвання договору. У випадку неможливості виконання договору, за умов, що сторони не відповідають за таку неможливість, кожна з сторін має право вимагати повернення виконаної частини договору. При розірванні договору зобов'язання сторін припиняються

Третій розділ “Розірвання окремих видів цивільно-правових договорів” займає в дисертації ключове місце і складається з чотирьох підрозділів. Підрозділ 3.1. “Розірвання договорів про передачу майна у власність” присвячений детальному аналізу підстав, порядку та наслідків розірвання договорів купівлі-продажу та поставки. Зауважуючи, що розірвання договору купівлі-продажу можливе у випадку невиконання обов'язків однією з сторін договору, автор звертає увагу, що в роздрібній торгівлі продавець має специфічні знання відносно товарів, торгівлею якими він займається, а тому на нього покладаються додаткові обов'язки, порушення яких дає покупцю більше підстав для розірвання договору.

В розділі пропонується переглянути п. 2 ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна” стосовно терміну дії зобов'язань сторін щодо виконання вимог антимонопольного законодавства, виконання заходів для створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища: дані порушення зобов'язань є підставою для розірвання договору лише протягом терміну визначеного договором.

Специфіка розірвання договору поставки пов'язана з тим, що сторонами договору є суб'єкти підприємницької діяльності, які мають право відмовитись від договору в односторонньому випадку у порядку невиконання умов договору контрагентом. В договорі поставки енергоресурсів необхідно надати абоненту - юридичній особі відповідне право на розірвання договору в односторонньому порядку на тих же підставах, що має енергопостачальна організація.

Підрозділ 3.2. “Розірвання договорів про передачу майна в тимчасове користування” розкриває особливості розірвання договорів оренди та лізингу. Можливість розірвання договору оренди, інакше як за угодою сторін, суттєво обмежено і детально регламентовано законодавством. Автор вносить пропозицію на законодавчому рівні закріпити ще одну підставу розірвання договору оренди на вимогу орендаря у випадку, коли орендодавець не попередив його про права третіх осіб на майно, яке передається в оренду (сервітут, право застави). При розірванні договору орендар повертає майно орендодавцю. У разі невиконання обов'язку щодо повернення майна в натурі орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки: балансову вартість майна з урахуванням зносу, а також неодержані орендодавцем доходи, які він одержав би за умови, що майно йому було повернуто.

Особливість розірвання лізингової угоди обумовлена специфікою правової природи договору. Стаття 9 Закону України “Про лізинг” передбачає можливість розірвати договір на вимогу лізингоодержувача, якщо лізингодавець не передасть йому об'єкт лізингу у строки визначені договором. Але даний закон не регламентує випадки, коли продавець лізингового майна несвоєчасно передав лізингодавцю майно. Фактично лізингодавець відповідає і за невиконання своїх обов'язків продавцем. На думку автора, лізингодавець не повинен відповідати за упущення продавця, оскільки останнього обрав сам лізингоодержувач і тому він повинен бути позбавлений права вимагати розірвання договору.

У підрозділі 3.3. “Розірвання договорів про виконання робіт та надання послуг” показані особливості розірвання договору підряду і договору довірчого управління майном. Замовник має право розірвати договір у будь-який час, сплативши підряднику всі витрати, пов'язані з розірванням договору. Якщо договір розривається до прийняття замовником результату роботи, то такий результат залишається у підрядника. Автор доводить необхідність передбачити в законодавстві випадки, коли на підряднику лежить обов'язок повернути надані замовником матеріали, обладнання, передану для переробки річ, а у випадку неможливості повернення відшкодувати вартість майна.

Договір довірчого управління майном може бути розірваний за угодою сторін, на вимогу однієї сторони, шляхом односторонньої відмови від договору. Особливості розірвання такого договору пов'язані з довірчо-особистим характером відносин, які склались між сторонами договору, тому порушення обов'язку управляючого виконувати договір особисто веде до розірвання договору.

У підрозділі 3.4. “Розірвання договорів пов'язаних з кредитно-розрахунковими відносинами” дисертант досліджує розірвання договору банківського рахунку і кредитного договору. Особливістю розірвання договору банківського рахунку є те, що клієнт банку і сам банк, в якому відкрито рахунок клієнта, користуються різною свободою розірвання. Банк може вимагати розірвання договору лише у випадках прямо передбачених законодавством: при відсутності операцій за цим рахунком протягом року, і за умови, що сума грошових коштів, які зберігаються на рахунку клієнта, виявиться меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами. Клієнт може розірвати договір в будь-який час.

В кредитному договорі більше повноважень щодо дострокового розірвання договору надано кредитодавцю. Але у зв'язку з економічним характером кредитних відносин банки рідко використовують таку можливість, оскільки їм вигідніше вимагати відшкодування збитків, ніж розірвання договору. Якщо кредитний договір був забезпечений порукою або заставою, то його невиконання не веде до припинення поруки або застави. У випадку використання позичальником коштів не за призначенням, крім розірвання договору, він зобов'язаний також сплатити штраф. Законодавством не вирішене питання про можливість дострокового розірвання кредитного договору на вимогу позичальника у випадку затримання переводу коштів на рахунок останнього, якщо кредит надається відповідно до відкритої кредитної лінії. На думку дисертанта, в даному випадку, порушуються права позичальника і тому він повинен мати право на розірвання договору з відшкодуванням збитків.

Висновки. У висновках підведені загальні підсумки дослідження, сформульовані основні положення, що становлять зміст дисертаційної роботи:

розірвання договору - це дія, направлена на припинення частково або повністю невиконаного договору, а також зобов'язань, які з нього випливають на майбутнє;

розірвати можна лише частково або повністю невиконаний договір, тому що належне виконання договору припиняє договірний процес і усуває між сторонами правовий зв'язок, який був встановлений в рамках договірних зобов'язань;

розірвання договору за угодою сторін є основним і майже необмеженим способом розірвання договору. Дане положення виходить з принципу свободи договору, згідно якого особи, які наділені правом укладати договір за власною ініціативою, повинні бути і вільні в питаннях його розірвання;

найбільш розповсюдженою підставою розірвання договору за ініціативою однієї сторони є істотне порушення договору, яке спричиняє іншій стороні таку шкоду, що вона в значній мірі позбавляється того, на що вправі розраховувати при укладенні договору. Потерпіла сторона також має право вимагати відшкодування збитків спричинених розірванням договору;

одностороння відмова від виконання договору повинна вчинятися в тій же формі, що і договір, якщо із закону, або інших правових актів чи договору не випливає інше. Крім того така угода повинна відповідати умовам дійсності;

у випадку односторонньої відмови від виконання договору моментом його розірвання є момент, коли сторона дізналася або повинна була дізнатися про односторонню відмову від виконання договору;

підставою розірвання договору є істотна зміна обставин, з яких сторони виходили при укладенні договору;

розірвати договір можна як в судовому порядку, так і в позасудовому;

витрати сторони, які були проведені всупереч умов договору або до його укладення, є її ризиком і не можуть вважатися збитками, спричиненими розірванням договору.