Підвідомчість справ господарським судам України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Спеціальність 12.00.04 - господарське право,

господарсько-процесуальне право

УДК 346.9:347.918(477)

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Автореферат

ПІДВІДОМЧІСТЬ СПРАВ ГОСПОДАРСЬКИМ СУДАМ УКРАЇНИ

Черленяк Микола Іванович

Донецьк - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Інституті економіко-правових досліджень Національної академії наук України (м. Донецьк).

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, професор Хахулін Віктор Васильович, Донецький державний університет управління МОН України, професор кафедри загально-правових дисциплін (м. Донецьк)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Розовський Борис Григорович, Луганська філія Інституту економіко-правових досліджень НАН України, завідувач відділу економіко-правових проблем екології регіону (м. Луганськ) кандидат юридичних наук, доцент Ніколенко Людмила Миколаївна, Маріупольський державний гуманітарний університет МОН України, професор кафедри правознавства (м. Маріуполь).

Захист відбудеться “14” лютого 2008 р. об 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “11” січня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Відповідно до Конституції Україна є правовою державою, обов'язковим атрибутом якої є незалежна судова влада, що здійснюється у формі правосуддя. Ст. 124 Конституції України передбачає необмежену юрисдикцію судів і побудову судової влади на засадах спеціалізації. Це потребує чіткого розмежування компетенції по вирішенню справ між господарськими, загальними і адміністративними судами. Однак відповідне процесуальне законодавство, зокрема, Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України), Кодекс адміністративного судочинства України, Цивільний процесуальний кодекс України, в окремих випадках нечітко визначає юрисдикцію судів, як наслідок, виникає „конкуренція юрисдикцій” між судами різних спеціалізацій, у тому числі господарськими. Проведений автором аналіз судової практики на підставі статистичної звітності господарського суду Харківської області показав, що кількість припинених господарським судом справ з приводу непідвідомчості постійно зростає (2003 р. - 432 справи, 2004 р. - 472, 2005 - 549, 2006 р. - 643). Це свідчить про те, що заінтересованими особами не завжди правильно визначається судовий орган, до компетенції якого відноситься розгляд тієї чи іншої справи, і вказує на недоліки правового регулювання відповідних питань.

Потребує вирішення також низка інших практичних проблем, що виникають через недосконалість розмежування компетенції господарських судів з іншими юрисдикційними органами. Так, утворення спеціалізованих судових органів обумовлює необхідність визначення належного компетентного суду, який розглядатиме конкретну справу відповідно до міжнародно-правових стандартів здійснення правосуддя. Зокрема, відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини кожен має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадку порушення прав, наданих Конституцією або Законом. Таке положення практично репродуктовано в ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка передбачає, що кожен має право на справедливий та відкритий розгляд справи незалежним та безпристрасним судом.

Ст. 12 ГПК України передбачено коло справ, які відносяться до підвідомчості господарського суду. Зазначений перелік доповнюється положеннями окремих норм інших законодавчих актів, які містять вказівки про можливості вирішення спорів в судах без уточнення їх юрисдикції.

ГПК України передбачає тільки два провадження господарського процесу: позовного та провадження по справах про банкрутство. Тому до підвідомчості господарських судів не відносяться на сьогодні справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, що створює практичні труднощі.

Окрім того, законодавство передбачає у нормах матеріального права можливість вирішення спорів не тільки в судовій, але й у інших формах, але не містить принципів розмежування підвідомчості справ між органами судової влади, у тому числі господарськими судами, та іншими юрисдикційними органами.

Це вимагає вивчення юрисдикції господарських судів та внесення пропозицій щодо вдосконалення як діючого законодавства, так і проекту ГПК з питань підвідомчості справ вказаним спеціалізованим судам.

Наука господарсько-процесуального права виходить з визначення юрисдикції господарських судів, виходячи із змісту класичної підвідомчості, котра була предметом багатьох досліджень до 1996 року. Так, вчені - юристи С.В. Васильєв, С.М. Пелевін, І.В. Полянчуков, П.М. Тимченко, М.Й. Штефан розглядали підвідомчість справ органам судової влади в аспекті розподілу вирішення юридичних справ та конфліктів не тільки між органами судової влади, а й між несудовими юрисдикційними органами. В пізніших роботах науковців розглядалися окремі питання судової юрисдикції в цілому та підвідомчості справ господарським судам в аспекті передбаченого ст. 124 Конституції України розширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі (В.Е. Беляневич, Г.Д. Болотова, В.В. Комаров, Д.Х. Липницький, В.В. Хахулін, К.А. Чудиновських, В.В. Ярков). Однак комплексного дослідження підвідомчості справ господарським судам в аспекті необмеженої судової юрисдикції не проводилося. Розв'язання такої проблеми на теоретичному рівні суттєво ускладнилось при набранні чинності Кодексом адміністративного судочинства України та Цивільним процесуальним кодексом України. Існування інститутів юрисдикції у зазначених процесуальних нормативно-правових актах та підвідомчості у ГПК України, їх співвідношення не були предметом спеціальних наукових досліджень.

Неоднозначність вирішення окремих питань підвідомчості справ у судовій практиці, в законодавстві та в науці процесуального права обумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України за темою „Удосконалення правового механізму примусового погашення заборгованості в господарському обороті” (державна реєстрація № 0105U001663). Внеском автора в розробку теми в якості співвиконавця є самостійний аналіз теоретичних і практичних питань підвідомчості справ господарським судам України і розробка пропозицій щодо внесення змін до ГПК України та інших нормативно-правових актів.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукова розробка питань підвідомчості справ господарським судам з урахуванням сучасних уявлень про право на справедливий судовий розгляд та правосуддя, формулювання теоретичних положень та практичних висновків, спрямованих на ефективне забезпечення захисту прав, свобод та інтересів суб'єктів права у господарському судочинстві, обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення законодавства у цій сфері.

Для досягнення цієї мети в дисертаційній роботі були поставлено та вирішено наступні завдання:

дослідження сутності підвідомчості справ господарським судам та встановлення її співвідношення з господарською судовою юрисдикцією;

розробка пропозицій щодо термінологічної узгодженості господарського, цивільного та адміністративного процесуального законодавства;

обґрунтування визначення підвідомчості судових справ;

дослідження підстав виникнення господарських зобов'язань та розробка пропозицій щодо їх удосконалення;

формулювання пропозицій з розмежування підвідомчості справ господарським судам і судам цивільної та адміністративної юрисдикції;

визначення поняття та систематизація критеріїв підвідомчості справ господарським судам;

обґрунтування необхідності та конкретних пропозицій щодо розширення кола справ, підвідомчих господарським судам;

запропонування нової редакції ст. 12 ГПК України та формулювання пропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань підвідомчості справ господарським судам та розмежування компетенції між судами різних юрисдикцій.

Об'єктом дослідження є господарські процесуальні відносини, що виникають при визначенні справ, підвідомчих господарським судам.

Предметом дослідження є підвідомчість справ господарським судам як процесуальний інститут, що опосередковує розмежування компетенції господарських та інших судів.

Методи дослідження. Дослідження побудовано на використанні ряду наукових методів і підходів тією мірою, якою вони адекватні об'єкту, предмету та завданням дисертаційного дослідження. Історичний метод використовувався при дослідженні генезису підвідомчості справ господарським судам поряд із формами захисту порушених прав та законних інтересів суб'єктів правовідносин, а також при дослідженні сутності складових елементів юрисдикції та підвідомчості. Системно-структурний метод застосовувався при формуванні загального підходу щодо концептуального висвітлення проблем, пов'язаних з визначенням належної юрисдикції господарського суду, визначення та аналізу структурних компонентів підвідомчості. Порівняльно-правовий метод використовувався для зіставлення національного права з практикою господарських судів й правом іноземних країн. У дослідженні застосовувалися також методи аналізу і синтезу, дедукції, індукції, порівняння та протиставлення для систематизації емпіричного матеріалу й отримання теоретичних результатів та практичних висновків для досягнення поставленої мети і завдань дослідження.

Теоретичну основу дослідження, крім вищевказаних авторів складають праці вітчизняних і зарубіжних вчених в галузі господарського та цивільного процесуального права, зокрема: Є.В. Васьковського, В.М. Гайворонського, К.В. Гусарова, П.С. Дружкова, Г.Л. Знаменського, Д.Д. Луспеника, В.К. Мамутова, Ю.К. Осипова, А.Й. Осетинського, І.Г. Побірченка, О.А. Підопригори, Д.М. Притики, І.В. Решетнікової, М.М. Сибільова, М.І. Титова, Д.М. Чечота, А.В. Юдіна та ін., а також теоретиків права та спеціалістів в інших галузях права.

Емпіричну базу дослідження склали Конституція та закони України, інші нормативно-правові акти, судова практика Верховного суду України, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України та господарських судів України.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлюється тим, що дисертація є першим після реформування судової системи комплексним дослідженням підвідомчості справ господарським судам України.

Вперше у юридичній науці:

визначено підвідомчість справ як правову категорію, що опосередковує сферу відання того чи іншого компетентного органу, і здійснено її класифікацію на підвідомчість юридичних та інших справ; визначено юрисдикцію як правову категорію, що відображає компетенцію юрисдикційних органів щодо вирішення підвідомчих їм юридичних справ, і здійснено класифікацію юрисдикції на державну та недержавну, судову та несудову;

обґрунтовано визначення підвідомчості судових справ як правового засобу розмежування сфер відання органів судової влади, і судової юрисдикції як міжгалузевого інституту процесуального права, що опосередковує розмежування компетенції з правового регулювання суспільних відносин у процесі судової правореалізації між органами судової влади;

аргументовано співвідношення підвідомчості справ і юрисдикції як часткового і загального, де остання включає в себе як сферу відання юрисдикційного органу, так і компетенцію щодо правового регулювання суспільних відносин у цій сфері;

обґрунтовано висновок, що підвідомчість справи господарським судам повинна визначатися, виходячи з відносин, що мали місце під час існування спірних матеріальних правовідносин, а не на момент подачі судового позову, у тому числі щодо спорів відносно договорів, укладених громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, які на момент подачі судового позову припинили підприємницьку діяльність.

Удосконалено положення щодо:

термінологічної узгодженості господарського, цивільного та адміністративного процесуального законодавства, зокрема, обґрунтовано доцільність використання при прийнятті ГПК України у новій редакції терміну “судова юрисдикція” для визначення компетенції господарських судів як такого, що охоплює і підвідомчість справ і компетенцію щодо їх вирішення;

підстав виникнення господарських зобов'язань, зокрема, обґрунтовується доповнення закріплених у законі підстав судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Дістали подальший розвиток положення щодо:

? критеріїв підвідомчості справ господарським судам шляхом:

надання їх поняття як встановлених законодавством ознак спірних правовідносин, при наявності яких визначається підвідомчість тієї чи іншої справи або групи справ господарському суду;

здійснення їх систематизації на основі норм законодавства, напрацювань судової практики та опрацювання пропозицій, що містяться в спеціальній літературі, з віднесенням до них наступних:

суб'єктний критерій як визначений правовий статус учасника справи на момент виникнення господарських процесуальних правовідносин з урахуванням його правового статусу на момент порушення суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу;

характер спірних правовідносин, застосування якого пропонується в широкому розумінні, що означає включення до його складу як господарської діяльності з метою одержання прибутку (підприємницької), так і господарської діяльності без такої мети (непідприємницька господарська діяльність), а також діяльності негосподарюючих суб'єктів, спрямованої на створення, підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування;

визначення підвідомчості справ господарським судам в окремих випадках прямими вказівками в законі як третій виключний критерій, що застосовується незалежно від наявності та належності попередніх двох критеріїв;

? розмежування підвідомчості справ господарських судів та цивільних, адміністративних судів, зокрема, аргументовано доцільність віднесення до підвідомчості господарським судам категорій справ, що виникають з господарських відносин або зачіпають їх, що потребує комплексного застосування при вирішенні спірних відносин як приватноправових норм, так і публічно-правових норм, що діють у сфері господарювання, зокрема:

спорів за позовами суб'єктів владних повноважень до суб'єктів господарювання про застосування адміністративно-господарських санкцій;

справ щодо санкціонування контролюючими органами рішень про проведення позапланових перевірок, вилучення документів, зупинення видаткових операцій стосовно суб'єктів господарювання;

спорів між суб'єктами господарювання та суб'єктами владних повноважень щодо укладення, зміни, розірвання та виконання господарських договорів, включаючи договори купівлі-продажу, оренди державного та комунального майна, оренди землі, угоди з активами державного матеріального резерву, закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти;

спорів, пов'язаних з приватизацією державного та комунального майна, крім житлового фонду;

інших спорів між суб'єктами владних повноважень та господарюючими суб'єктами, що мають економічне підґрунтя, у тому числі спорів про визнання недійсними актів податкових органів, визнання недійсними рішень з земельних відносин, рішень про продаж державного та комунального майна, рішень про передачу в оренду державного та комунального майна;

? віднесення до підвідомчості господарським судам справ, що виникають із господарської діяльності між суб'єктами такої діяльності, а також інших спорів, доцільність вирішення яких господарськими судами визначається виходячи із змісту правовідносин та суб'єктного їх складу, а саме:

спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, однією із сторін яких була на час укладення договору фізична особа-суб'єкт підприємницької діяльності та яка припинила підприємницьку діяльність на час виникнення спору;

спорів, що виникають з корпоративних відносин між колективними сільськогосподарськими підприємствами, виробничими кооперативами, колективними підприємствами, приватними підприємствами та їх учасниками (членами, засновниками);

спорів, що виникають у результаті інвестиційної діяльності на території України між суб'єктами інвестиційних відносин, окрім спорів, де стороною є інвестор - фізична особа без статусу суб'єкта підприємницької діяльності;

справ про визнання на території України рішення іноземних господарських (арбітражних, комерційних, тощо) судів у справах господарського (економічного) характеру за місцем реєстрації боржника суб'єкта господарювання України;

справ про спростування відомостей, захисту честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, що виникають з господарської діяльності;

? підвідомчості справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, аргументовано необхідність віднесення до підвідомчості господарським судам справ про визнання майна безхазяйним та визнання права на це майно, якщо суб'єктами звернення є особи вказані в ст. 1 ГПК України;

? підвідомчості спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, зокрема, обґрунтовано доцільність поширення відповідної норми на аналогічні дії стосовно господарських зобов'язань в цілому.

Практичне значення отриманих результатів. Наукова та практична значимість роботи визначається новизною дисертаційного дослідження й полягає у подальшому розвитку теорії господарського процесуального права, удосконаленню діючого законодавства, формуванню правозастосовчої практики судів при розгляді та вирішенні господарських справ.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для вдосконалення програм навчальних дисциплін “Господарське процесуальне право”, “Цивільний процес”, “Особливості розгляду окремих категорій справ” та інших, а також у викладенні цих дисциплін і при підготовці навчальних посібників.

Практична цінність дисертації полягає і у тому, що здійснений у роботі аналіз, викладені у ній висновки та пропозиції можуть бути використані в законотворчому процесі, для удосконалення чинного законодавства у сфері розподілення компетенції органів судової влади по розгляду юридичних справ та конфліктів.

Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, мають дискусійний характер і можуть бути основою для подальших наукових досліджень.

Результати дисертаційного дослідження використовувалися в роботі Виконавчого комітету Харківської міської ради (довідка № 1073/08-11 від 05.07.2006 р.), Харківського територіального управління Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (довідка № 1235 від 30.06.2006 р.), Управління національного банку України в Харківській області (довідка № 17-012/5949 від 07.08.2006 р.) при рішенні спірних і проблемних питань розмежування компетенції між спеціалізованими господарськими судами і загальними судами, а також між спеціалізованими господарськими і адміністративними судами.

Особистий внесок здобувача. У дисертації викладені наукові результати, які отримані особисто автором під час науково-дослідних робіт на основі аналізу законодавства та судової практики з питань підвідомчості справ судовим органам. Наукові результати дисертації одержані автором самостійно. Внесок у публікації, визначений у списку опублікованих за темою дисертації праць.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні висновки та практичні результати, сформульовані у дисертації, доповідалися та обговорювалися на науково-практичній конференції „Господарське судочинство: подальше його вдосконалення та проблемні питання розгляду спорів, пов`язаних із державним регулюванням економічних відносин” (Харків, 2004), на IV міжвузівській науково-практичної конференції “Вища освіта України у ХХI сторіччі” (Харків, 2006), на науково-практичній конференції „Вдосконалення судоустрою та господарського судочинства: проблеми і перспективи” (Донецьк, 2006), а також формулювались дисертантом під час роботи на посаді судді господарського суду Харківської області.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 7 наукових працях загальним обсягом 2,9 д.а., у тому числі 4 наукових статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України. Всі роботи підготовлені дисертантом особисто.

Структура і обсяг дисертації визначається її метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, що мають сім підрозділів, висновків. Загальний обсяг дисертації складає 184 сторінки комп'ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел із 356 найменувань і додатки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, ступінь новизни роботи, мета і завдання дослідження, особистий внесок автора в одержання наукових результатів, викладених у дисертації.

Розділ 1. Загальна характеристика підвідомчості справ господарським судам складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Поняття, значення й види підвідомчості у правозастосуванні” досліджується генезис підвідомчості поряд із формами захисту порушених прав та законних інтересів суб'єктів правовідносин. Визначено підвідомчість справ як правову категорію, що опосередковує сферу відання того чи іншого компетентного органу і підвідомчість судових справ як правового засобу розмежування сфер відання органів судової влади. Наводяться різні критерії класифікації підвідомчості, аналізуючи наукові джерела. Враховуючи те, що в класичному розумінні підвідомчість визначається як міжгалузевий інститут, за допомогою якого відбувається вибір форми захисту порушеного чи оспорюваного права, дисертант вважає, що найбільш привабливою є класифікація підвідомчості в залежності від визначення юрисдикційного органу, до компетенції якого відноситься в тому чи іншому випадку розгляд конкретної справи.

Підвідомчість справ судовим органам залишається найбільш пріоритетною. Це відбувається через історично сформований авторитет правосуддя. Причин цьому декілька. По-перше, правосуддя конституційно покликано здійснювати тільки спеціально створені органи - суди. По-друге, правосуддя здійснюється шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях юридичних справ. По-третє, законом передбачений спеціальний порядок розгляду і розв'язання справ (процесуальна форма). По-четверте, можливе застосування примусових заходів. По-п'яте, особливою є правова природа правозастосовчих актів органів судової влади.

Із змісту ст. 124 Конституції робиться висновок, що судова юрисдикція як міжгалузевий інститут процесуального права, опосередковує розмежування компетенції між органами судової влади. Таким чином, юрисдикція завжди передбачає наявність компетенції, оскільки між юрисдикцією та компетенцією існує діалектичний зв'язок і ці два поняття взаємопов'язані, не можуть існувати самостійно, відокремлено одне від одного. Крім судової юрисдикції, існує юрисдикція інших органів, які мають право вирішувати юридичні питання, у тому числі органи нотаріату, третейські суди, міжнародні судові установи, а також інші органи, які відповідно до закону мають право здійснювати захист прав при вирішенні юридичних питань, наприклад, відповідно до ст. 17 Цивільного кодексу України - Президент України, органи державної влади та місцевого самоврядування.

Важливе методологічне значення має дослідження підвідомчості в аспекті двох підходів - широкого, спрямованого на розмежування компетенції органів, що вирішують господарські спори, та вузького, спрямованого на розмежування юрисдикції між судами різних спеціалізацій.

Питання розподілу компетенції між органами судової влади до прийняття Конституції України 1996 року здійснювалося за допомогою процесуального інституту підвідомчості, що знаходило своє закріплення в нормах процесуального права. З прийняттям Конституції та нових процесуальних законів питання розподілу компетенції між судовими органами здійснюється за допомогою інституту судової юрисдикції. Проте в окремих законодавчих актах, прийнятих після введення в дію Конституції, продовжує застосовуватися термін підвідомчість, зокрема, в Законі України “Про третейські суди”, що дає можливість зробити висновок, що на нормативному рівні поняття підвідомчість та юрисдикція продовжують співіснувати. Пропонується в цілях термінологічної узгодженості нормативно-правових актів різних галузей процесуального законодавства застосовувати поняття юрисдикції та враховувати це при внесенні змін до законодавства, прийнятті ГПК в новій редакції та інших нормативно-правових актів.

У підрозділі 1.2 “Межі та види підвідомчості справ господарським судам” дисертантом характеризується підвідомчість справ господарським судам в аспекті конституційного принципу спеціалізації судової системи. Досліджуючи межі підвідомчості справ господарським судам відмічається, що ст. 12 ГПК України не містить вичерпного переліку випадків, коли справа підлягає розглядові в порядку господарського судочинства. Тому в інших нормах галузевого законодавства можуть встановлюватись й інші категорії справ, вирішення яких є компетенцією господарських судів.

Правильне визначення підвідомчоёсті справи тому чи іншому судовому органу тягне визначення компетентного та належного суду, який розглядатиме конкретну справу відповідно до міжнародно-правових стандартів здійснення правосуддя.

Види справ, які віднесені до компетенції господарського суду, визначаються як справи позовного провадження, у тому числі з категорії переддоговірних спорів; справи про банкрутство; розгляд скарг на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби; справи щодо оскарження рішень третейських судів відповідно до компетенції господарських судів та видачі останніми документів для примусового виконання рішень третейських судів; справи за участю іноземних підприємств і організацій. Такий висновок ґрунтується на законодавчому закріпленні окремих категорій справ, вирішення яких відноситься до підвідомчості господарських судів.

Поряд з цим пропонується віднести до компетенції господарського суду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, оскільки вони не відносяться ні до класичних справ позовного провадження, ні до інших вищезазначених категорій справ.

З урахуванням необмеженості судової юрисдикції, положення проекту ГПК не передбачають можливість відмови у прийнятті заяви (у тому числі позовної) з боку господарського суду. Відповідно до проекту ГПК при надходженні справи не за підвідомчістю, господарський суд надсилає заяву чи скаргу та додані до неї матеріали до того суду, до компетенції якого належить розгляд справи, якщо у ході її розгляду встановить, що вона не належить до компетенції господарського суду; копія ухвали про передачу справи до іншого суду надсилається особі, яка подала заяву чи скаргу, не пізніше наступного дня після її винесення. Однак в законодавстві не слід передбачати обов`язок господарського суду надсилати справу разом із ухвалою до належного (на його думку) суду відповідної юрисдикції. По-перше, це суперечить принципу диспозитивності, відповідно до якого звернення до суду за захистом свого права чи інтересу - прерогатива виключно заінтересованої особи, а не суду. По-друге, ця особа вправі довести у суді апеляційної чи касаційної інстанції незаконність або необґрунтованість ухвали господарського суду першої інстанції. Вказаний акт правосуддя може бути скасовано та визнана необхідність розгляду справи в порядку господарського судочинства.

У підрозділі 1.3 “Критерії віднесення справ до підвідомчості господарських судів” досліджуються різні точки зору з приводу того, якими критеріями слід керуватись при визначенні компетенції господарських судів.

Автором визначено поняття критеріїв підвідомчості справ господарським судам як встановлені законодавством ознаки спірних правовідносин, при наявності яких визначається підвідомчість тієї чи іншої справи або групи справ господарському суду. З теоретичної точки зору визначення зазначених критеріїв характеризується неоднозначністю їх застосування у науковій та науково-методичній літературі. З практичної ж точки зору належне визначення цих чинників виключатиме неоднозначність їх використання у судовій практиці.

Аналіз ст.12 ГПК дає змогу зробити висновок, що юрисдикція господарського суду визначається процесуальним інститутом підвідомчості.

Обґрунтовано доцільність застосування критеріїв підвідомчості справ господарським судам таких як: суб'єктний склад правовідносин; характер спірних правовідносин. Господарський суд може розглядати також інші категорії справ у разі відсутності одного із вказаних критеріїв, якщо підвідомчість господарського суду стосовно розгляду тієї чи іншої справи окремо визначена в законодавчому акті.

Застосування критеріїв віднесення справ до підвідомчості господарських судів сприятиме правильному визначенню підвідомчості та зменшенню кількості помилок при обранні судового органу, який буде здійснювати захист прав та охоронюваних законом інтересів у спірних правовідносинах.

Обґрунтовується, що до підвідомчості господарських судів необхідно віднести будь-яку господарську справу, де суб`єктами спору є суб'єкти господарювання поряд із існуванням розширеної можливості для участі у процесі тих громадян, які хоча і не здійснюють підприємницьку діяльність, але та чи інша їхня діяльність носить господарський характер.

Досліджуючи характер спірних правовідносин, доводиться існування активної та пасивної господарської діяльності, спори з приводу здійснення якої відносяться до компетенції господарських судів.

До підвідомчості господарського суду пропонується віднести, у тому числі, справи про спростування відомостей, захисту честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, що виникають з господарської діяльності за умови, що суб'єктами спору є особи відповідно до ст.1 ГПК України.

Обґрунтовується необхідність внесення змін до законодавства з приводу віднесення до підвідомчості господарських судів спорів, пов'язаних з примусовим розпуском (ліквідацією) об'єднання громадян, у разі зайняття ними господарської діяльності та порушення законодавства, що регулює таку діяльність.

Розділ 2. Категорії справ, підвідомчих господарським судам, включає чотири підрозділи, в яких розглядаються питання підвідомчості справ, що знаходяться в компетенції господарських судів.

У підрозділі 2.1 “Справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів” на основі аналізу судової практики робиться висновок, що ця категорія справ є основною, яка підлягає розглядові в порядку господарського судочинства.

Дістали подальше обґрунтування думки фахівців про необхідність розгляду спорів, що виникають із договорів з приводу приватизації майна, господарськими судами, оскільки такі спори мають господарський характер.

Проаналізовано компетенцію господарських судів у справах щодо укладання, зміни, розірвання та виконання господарських договорів, а також переддоговірних спорів. Запропоновано доповнити ст.174 ГК України положенням, що підставами виникнення господарських зобов'язань є також судові рішення, які набрали законної сили.

З огляду на тезу, що не кожне зобов'язання є договором, але кожний договір є зобов'язанням, пропонується внести зміни до п.1 ч.1 ст.12 ГПК України відносно того, що господарським судам підвідомчі справи по спорах, що виникають не тільки при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, але й при аналогічних діях стосовно господарських зобов'язань в цілому.

Обґрунтовується, що спори між суб'єктами владних повноважень та господарюючими суб'єктами щодо укладання, зміни, розірвання та виконання господарських договорів, включаючи договори приватизації, оренди державного та комунального майна, угоди з активами державного матеріального резерву або пов'язані із закупівлею товарів, робіт та послуг для державних потреб тощо, не повинні відноситись до компетенції адміністративних судів, оскільки спірні відносини між сторонами у цих справах мають господарський характер.

Зроблено висновок, що компетенція господарських судів щодо спорів стосовно договорів, укладених громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, повинна визначатись від правового статусу цієї особи на момент існування спірних матеріальних правовідносин, а не на момент подачі до неї позову. господарський суд процесуальний законодавство

У підрозділі 2.2 “Справи про визнання недійсними актів” пропонується розмежування підвідомчості справ господарським та адміністративним судам стосовно розгляду справ вказаної категорії. Зазначається, що у випадку, якщо суб'єктом видання акту є суб'єкт владних повноважень, який реалізує владну компетенцію в сфері управління, і цей акт не стосується господарської діяльності, - то подібного роду документ підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства. У випадку ж, коли суб'єкт видання акту не є суб'єктом владних повноважень, а документ носить не публічно-управлінський, а господарський характер; чи суб'єкт владних повноважень видає акт, що має господарсько-правовий характер, або при прийнятті акту не перебуває “при здійсненні управлінських функцій” - то справи з приводу оскарження таких актів підлягають розгляду господарськими судами.

Таким чином, компетенція господарського суду розповсюджується лише на справи про визнання недійсними актів, які безпосередньо виникають з господарських відносин, а оспорювані акти мають породжувати, змінювати або припиняти саме господарські відносини.

Обґрунтовується висновок про те, що спори за позовами суб'єктів владних повноважень до суб'єктів господарської діяльності про застосування адміністративно-господарських санкцій (глава 27 ГК України) або з іншими вимогами у межах їх владних повноважень мають відноситись до компетенції господарських, а не адміністративних судів.

Точку зору про необхідність віднесення до розгляду господарськими судами справ про визнання недійсними актів податкових органів автор обґрунтовує тим, що податок - це інститут економічних, а не управлінських відносин. Тому, якщо у взаємовідносинах між платниками податків - суб'єктами господарювання і державою в особі податкових органів виникають спірні питання, то перш ніж притягти правопорушника до відповідальності, необхідно: а) розібратися в суті господарських операцій платника податку; б) виходячи з цього встановити, чи мав місце факт недоплати або переплати податку; в) встановити розмір збитків тієї або іншої сторони і, відповідно, розміри пов'язаних з ними санкцій. Більше того, організаційно-господарські відносини, які тут мають місце, нерозривно пов'язані з майновими відносинами. У той час, як адміністративно-правовим відносинам, які багато в чому схожі з організаційно-господарськими відносинами, не властива така ознака.

Господарський за своєю правовою природою характер мають також господарські відносини у спорах про захист права інтелектуальної власності. Спори про визнання недійсними правоохоронних документів (свідоцтв, патентів) на об'єкти права інтелектуальної власності передбачені ст.ст. 469, 479, 488 та 499 ЦК України. Тому спори за участю центрального органу виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності про визнання недійсними правоохоронних документів повинні розглядатися господарськими судами.

Оскільки багатьма нормами процесуального законодавства передбачено можливість оскарження актів державного виконавця, то виникає проблема конкуренції судів різних юрисдикцій відносно розгляду цієї категорії справ. З цього приводу робиться висновок, що оскарження актів органів Державної виконавчої служби можливо в порядку того судочинства, за правилами якого видавався виконавчий документ. У випадку оскарження акта з приводу виконання несудового виконавчого документу подібні справи повинні розглядати адміністративні суди, виходячи з характеру спірних правовідносин та предметної характеристики цих судових органів.

У підрозділі 2.3 “Справи з участю іноземних підприємств і організацій” аналізуються особливості провадження з участю іноземних резидентів.

З урахуванням характеру правовідносин, що складаються з приводу реалізації інвестиційної діяльності, зроблено висновок про необхідність віднесення до компетенції господарських судів спорів із вищевказаних справ. З іншого боку, до компетенції місцевих цивільних судів необхідно віднести спори щодо тієї інвестиційної діяльності, метою якої є досягнення певного соціального ефекту. Обґрунтовується, що справи, які виникають щодо виконання зобов'язань із зовнішньоекономічної діяльності, повинні розглядатися лише за правилами господарського судочинства.

Досліджуються проблеми визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів. Зазначається, що у випадку винесення іноземним судовим органом рішення по справі господарського характеру із участю суб'єктів господарської діяльності, компетентним судом з приводу визнання та виконання в Україні такого рішення повинен бути місцевий господарський суд за місцем знаходження (реєстрації) боржника, а не загальний суд.

Розглядаються питання розмежування компетенції між господарськими судами, зокрема між Міжнародним комерційним арбітражним судом і Морською арбітражною комісією при ТПП України. Вказано, що відповідно до положень законодавчих актів, що регулюють порядок вирішення спорів із участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності у процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності, такі спори підлягають розгляду тим юрисдикційним органом, який обраний сторонами відповідно до арбітражної угоди. У той же час господарський суд може порушити провадження по справі у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Аналізується підвідомчість господарським судам справ з участю іноземних суб'єктів та пропонується внесення змін не тільки до господарського процесуального законодавства, але й до норм господарського законодавства, зокрема до Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, із закріпленням положення про розгляд спорів, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності господарськими судами.

У підрозділі 2.4 “Справи з інших правових вимог” досліджується проблема визначення підвідомчості справ, вирішення яких відноситься до компетенції господарського суду на підставі інших норм діючого законодавства, а також деяких актуальних категорій справ, які підвідомчі господарському суду відповідно до ст. 12 ГПК України, зокрема справ, які виникають із корпоративних відносин, земельних відносин, приватизації державного та комунального майна.

Як правило, підвідомчість справ господарським судам обумовлена наявністю двох критеріїв - суб'єктного складу та характеру спірних правовідносин. Але можливе також визначення підвідомчості у не процесуальних нормативно-правових актах та у окремих нормах ГПК України. Щодо більшості таких спорів на законодавчому рівні передбачається можливість їх розв'язання у судовому порядку, але при цьому не вказується, до суду якої юрисдикції належить вирішення тієї чи іншої справи.

При висвітленні проблемних питань підвідомчості, у зв'язку із внесенням змін до ст. 12 ГПК України щодо розгляду справ з корпоративних відносин, звертається увага, що в результаті таких змін поза увагою залишилися спори з корпоративних відносин членів колективного сільськогосподарського підприємства, виробничого кооперативу, колективного підприємства, які також мають статутні (пайові) фонди, учасники (члени) яких приймають участь в управлінні ними і мають право на отримання прибутку, а також активів у випадку їх ліквідації. Крім того, зазначається, що питання корпоративних спорів також може виникнути і в приватних підприємствах, які відповідно до ст. 113 ГК України можуть мати двох або більше засновників.

Обґрунтовано, що оскільки корпоративні спори можуть виникати не тільки в господарських товариствах, але і в інших підприємствах (колективних сільськогосподарських підприємствах, виробничих кооперативах, колективних підприємствах, приватних підприємствах), усі корпоративні спори незалежно від складу учасників та організаційно-правової форми суб'єкта господарювання повинні розглядатися в господарських судах України. Для законодавчого врегулювання розбіжностей запропоновано внести відповідні зміни до п.4 ст. 12 ГПК України.

Додатково аргументується доцільність внесення змін до ГПК України щодо передачі на розгляд господарських судів спорів, що виникають з приватизації майна. Необхідність віднесення всіх спорів в процесі приватизації до компетенції господарських судів обумовлюється тим, що приватизаційний процес здійснюється у межах господарських відносин.

Враховуючи, що у більшості спорів із земельних відносин стороною є органи державної влади і місцевого самоврядування та земля є специфічним об'єктом відносин, при розгляді такої категорії спорів залишаються актуальними питання розмежування підвідомчості між судами різних юрисдикцій. У зв'язку з цим, пропонується при вирішенні питання підвідомчості виходити із того, що якщо предметом спору є право на земельну ділянку, або із суті позовних вимог вбачається оспорювання саме права на земельну ділянку або іншого права, пов'язаного із земельною ділянкою, то незалежно від участі в такому спорі органу місцевого самоврядування або іншого державного органу спір повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Аналізуються випадки розгляду господарськими судами заяв про видачу наказу на виконання рішення третейського суду. Підкреслюється необхідність існування певних умов, при настанні яких господарський суд вирішує питання про видачу наказу, а саме: 1) боржник добровільно не виконує рішення третейського суду; 2) виконання рішення третейського суду потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами; 3) суб'єктний склад даних правовідносин повинен відповідати ст.1 ГПК України за виключенням тих випадків, коли підприємства, установи та організації не можуть бути суб'єктом третейського розгляду в силу ст.6 Закону України “Про третейські суди”.

Щодо санкціонування господарським судом окремих дій з боку контролюючих органів державної виконавчої влади необхідна наявність наступних умов: 1) звернення зазначених суб'єктів до суду повинні стосуватись господарської діяльності підприємства, установи чи організації; 2) ці звернення повинні мати майновий характер; 3) учасники цих правовідносин повинні відповідати ст.1 ГПК України.

Оскільки господарське процесуальне законодавство на сьогодні не передбачає порядок розгляду справ без відповідача, якими є справи про визнання майна безхазяйним, дисертантом обґрунтовується доцільність доповнення ГПК України окремим розділом, де потрібно передбачити порядок і особливості розгляду зазначених справ.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і запропоноване нове розв'язання наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні напрямків удосконалення правового регулювання щодо підвідомчості справ господарським судам. Для вирішення наукового завдання дисертантом обґрунтовано нові наукові положення і пропозиції щодо удосконалення законодавства з питань підвідомчості справ господарським судам з метою розмежування юрисдикції судових органів. На підставі проведеного дослідження сформульовано наступні основні висновки:

1. Визначено підвідомчість справ як правову категорію, що опосередковує сферу відання того чи іншого компетентного органу, та юрисдикцію як правову категорію, що відображає компетенцію юрисдикційних органів щодо вирішення підвідомчих їм юридичних справ. Аргументовано співвідношення підвідомчості справ і юрисдикції як часткового і загального.

2. Обґрунтована необхідність визначення критеріїв підвідомчості справ господарським судам як встановлених законодавством ознак спірних правовідносин, за наявності яких визначається підвідомчість тієї чи іншої справи або групи таких справ господарському суду. Здійснена систематизація таких критеріїв. Наведене положення сприяє недопущенню конкуренції юрисдикцій чи звуження судової юрисдикції, покладення на суди нехарактерних для сфери правосуддя обов'язків при одночасному неухильному додержанню права кожної особи на судовий захист та необмеженості судової юрисдикції.

3. Обґрунтовано висновок, що підвідомчість справи господарським судам повинна визначатися, виходячи з відносин, що мали місце під час існування спірних матеріальних правовідносин, а не на момент подачі судового позову, у тому числі щодо спорів відносно договорів, укладених громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, які на момент подачі судового позову припинили підприємницьку діяльність.

4. Доопрацьовано теоретичне обґрунтування розгляду господарськими судами спорів: пов'язаних з приватизацією державного та комунального майна; з участю суб'єктів владних повноважень, що виникають з господарських відносин або зачіпають їх, у тому числі спорів про визнання недійсними актів податкових органів, визнання недійсними рішень компетентних органів із земельних відносин

5. Запропоновано здобуті наукові та практичні результати використовувати у подальших наукових дослідженнях підвідомчості господарських судів з метою розмежування сфер діяльності судів різних юрисдикцій, при розробці нового ГПК України, внесенні змін до діючого законодавства та тлумаченні його окремих положень й формуванні судової практики в аспекті відповідності міжнародним стандартам правосуддя.

6. Обґрунтовано пропозиції: по внесенню змін до п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України та ст. 174 ГК України стосовно того, що господарським судам підвідомчі справи по спорам, що виникають не тільки при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, але і при аналогічних діях стосовно господарського зобов'язання в цілому; по внесенню змін до ст. ст. 38, 39 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" закріпивши положення про розгляд спорів, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності господарськими судами; по внесенню змін до ст. ст. 62, 80 ГПК України щодо уточнення підстав відмови у прийнятті позовної заяви та припинення провадження у справі при наявності арбітражної угоди.

Враховуючи результати дисертаційного дослідження пропонується нова редакція ст. 12 ГПК України:

„Стаття 12. Компетенція господарських судів щодо вирішення справ.

1. Господарським судам підвідомчі справи зі спорів, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання і між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, а також інші справи, пов'язані із здійсненням господарської діяльності, у тому числі справи зі спорів, що виникають:

1) при реорганізації та припиненні суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності;

2) у сфері ліцензування господарської (підприємницької) діяльності;

3) при укладанні, зміні, розірванні та виконанні державних контрактів та інших угод про поставки продукції, виконання робіт та надання послуг для державних потреб;

4) у земельних, гірничих, лісових та водних відносинах, відносинах щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

5) у зв'язку із захистом ділової репутації у сфері господарської (підприємницької) діяльності;

6) у зв'язку із захистом від недобросовісної конкуренції та захистом економічної конкуренції;

7) у процесі зовнішньоекономічної діяльності та іноземного інвестування, включаючи спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні угод про розподіл продукції та концесійних договорів;

8) у зв'язку із здійсненням контролю та нагляду за господарською (підприємницькою) діяльністю;

9) у зв'язку із визнанням господарських договорів недійсними.

2. До компетенції господарських судів відносяться усі справи, в тому числі за участю фізичних осіб, що не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності, зі спорів, що виникають:

1) при створенні та державній реєстрації суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності;

2) з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством, колективним сільськогосподарським підприємством, виробничим кооперативом, колективним підприємством, приватним підприємством і його учасником (членом, засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (членами, засновниками, акціонерами) господарських товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, виробничих кооперативів, колективних підприємств, приватних підприємств які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням і припиненням їх діяльності, крім трудових спорів;

3) у процесі корпоратизації та приватизації, крім приватизації державного житлового фонду;

4) у відносинах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти промислової власності, включаючи спори про визнання незаконними документів про реєстрацію прав на результати промислової діяльності;

5) у процесі обігу векселів.

3. До компетенції господарських судів належить розгляд справ про банкрутство.

4. До компетенції господарських судів належить розгляд справ про визнання права та встановлення фактів, що не мають ознак спору про право, а саме про:

1) визнання торговельної марки (знака для товарів і послуг) добре відомою;

2) визнання суб'єкта господарської діяльності (підприємницької) діяльності власником недобудованого нерухомого майна;

...