Актуальність теми дисертаційного дослідження. Зі здобуттям незалежності та прийняттям чинної Конституції в Україні почала формуватись якісно нова система права. З'явився ряд нових галузей та інститутів права, зазнали істотних змін традиційні галузі - конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне та інші. Ці зміни прямо або опосередковано вплинули й на клітину права - правову норму: її сутність, зміст, структуру, порядок прийняття, реалізацію тощо.

Проте правова норма взагалі та конституційно-правова норма зокрема до останнього часу мало привертали увагу вчених і, відповідно, не були предметом фундаментальних наукових досліджень. Крім того, продовжують застосовуватися підходи стосовно дослідження норми конституційного права України, які були розроблені ще радянською юридичною наукою. Об'єктивно існуючі методологічні підходи до аналізу норм права не задовольняють потреби вітчизняної науки конституційного права і практики конституційного будівництва в незалежній Україні.

Спираючись на досягнення вітчизняної наукової думки з конституційного права в дореволюційний, радянський і пострадянський періоди, автор намагається дати своє бачення теоретичних проблем норм конституційного права України з урахуванням тих змін, які відбуваються в системі конституційного права і системі права України в цілому.

Актуальність обраної теми дослідження підтверджується також тим, що всебічне визначення категорії “норма конституційного права” має виключне значення як для науки конституційного права України, так і для повсякденної державно-правової діяльності.

Автор вважає проведення фундаментального дослідження проблеми норм конституційного права України досить актуальним. Розв'язання відповідних теоретичних питань об”єктивно сприятиме вдосконаленню механізму втілення конституційних норм у життя, а також позитивно вплине на подальший розвиток конституційного права як галузі, як науки і як навчальної дисципліни.

З багатьох проблем, які розглядаються конституційним правом України, однією з особливо значущих є виявлення сутності конституційної норми. Правильне трактування сутності норм стосується практичних дій великої кількості організацій, посадових осіб і громадян.

З прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України виникла гостра необхідність у новому, науково обґрунтованому і юридично значущому дослідженні конституційно-правової норми. За умов розпочатої в Україні правової реформи постало надзвичайно важливе питання про підвищення ефективності дії норм, без чого здійснення політичних, економічних та інших реформ, формування правової держави і громадянського суспільства є достатньо проблематичним. Слід мати на увазі, що ефективність всієї правової системи залежить, в основному, від ефективності правових категорій нижчого рівня, тобто системи законодавства, правових інститутів і конкретних норм права.

Питання про правову норму має велике практичне значення. Від правильного вирішення цього питання досить часто залежить, який саме закон буде застосований до конкретних відносин та яким чином будуть здійснюватися його приписи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами. Робота виконана згідно з комплексною державною програмою науково-дослідної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка за темою “Розбудова державності України у 1996-2005 рр.” № 97128, в тому числі тема узгоджується з науковими планами кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету. Ця тема також цілком відповідає науково-дослідній проблематиці ряду провідних вузів та науково-дослідних установ України.

Ступінь наукової розробки теми дисертації. Після прийняття 28 червня 1996 року Конституції України теоретичні питання норм конституційного права України не були предметом комплексного дисертаційного дослідження. Саме тому є необхідним подібне наукове дослідження, адже проблема вивчення категорії “норма права” була і залишається актуальною.

У науковому дослідженні використовується досвід дореволюційних авторів А.Алексєєва, І.Анреєвського, А.Градовського, Н.Гредескула, А.Есмена, Ф.Кокошкіна, Н.Коркунова, Н.Лазаревського, Г.Шершеневича. Брались до уваги роботи зарубіжних науковців-конституціоналістів: Л.Дюгі, М.Прело, К.Хессе, Ф.Уейда.

У радянський період дослідженням даної проблеми займались такі вчені-юристи, як С.С.Алексєєв, В.К.Бабаєв, М.І.Байтін, Г.В.Барабашев, Н.А.Боброва, А.Н.Горшенєва, А.И.Денисов, О.С. Іоффе, В.Ф.Коток, А.І.Лепьошкін, В.Й.Лучін, П.О.Недбайло, В.С.Основін, А.С.Піголкин, В.А.Ржевський, І.С.Самощенко, Ю.Г.Ткаченко, Я.Н.Уманський, І.Є.Фабер, М.Д.Шаргородський, А.Ф.Шебанов, Б.В.Щетинін.

Слід зауважити, що проблемам норм конституційного (державного) права приділялось надзвичайно багато уваги за часів радянського будівництва. Різними авторами були здійснені вагомі теоретичні розробки, досліджувалися місце і роль конституційно-правових норм в системі правових норм. Свідченням тому є значна кількість дисертацій, монографічних робіт, написаних на теренах Радянського Союзу та присвячених проблемам правових норм. Серед комплексних досліджень виділяється монографія В.С.Основіна “Нормы советского государственного права” (1963), в якій автор дослідив норми радянського державного права. В роботі аналізуються особливості й характерні риси норм державного права, їх взаємозв'язок з нормами інших галузей права і між собою, а також особливості їх дії. В цілому робота носить характер системного, досить повного дослідження, проте, з огляду на зміни, що відбулися протягом часу з моменту її написання, вимагає критичного підходу, а деякі її положення можуть бути застосовані з певними застереженнями.

Характеристиці теоретичних проблем реалізації конституційних норм присвячена докторська дисертаційна робота В.Й.Лучіна (1993), в якій розглянуті конституційні норми і правовідносини, а також досліджені три блоки проблем: поняття, особливості і види конституційних норм та основні соціальні й правові характеристики конституційних правовідносин. Зазначимо, що цілий ряд положень досліджень В.Й.Лучіна дисертант використав у поданій роботі.

Дисертаційне дослідження опирається на розробки сучасних провідних науковців Російської Федерації - С.А.Авак'яна, М.В.Баглая, Е.І.Козлової, Е.І.Колюшина, Ю.К.Краснова, О.О.Кутафіна та інших зарубіжних країн: Бєларусі - М.Ф.Чудакова, Узбекистану - О.А. Карімова й З.М. Гафарова.

Теоретичною основою дисертації є також праці провідних вітчизняних вчених, які заклали основи розуміння правової норми, провели грунтовні розробки природи правової норми, її поняття, особливостей, тощо. Зокрема, мова йде про використані праці таких вчених-юристів, як В.Н.Денисов, М.С.Кельман, М.І.Козюбра, А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, В.О.Котюк, О.Г.Мурашин, П.М.Рабінович, О.Ф.Скакун та інших.

Нове бачення норм конституційного права як невід'ємного елемента системи конституційного права України подане у працях сучасних українських вчених-конституціоналістів А.З.Георгіци, В.В.Кравченка, П.Ф.Мартиненка, В.Ф.Мелащенка, В.Ф.Погорілка, В.Я.Тація, Ю.М.Тодики, О.Ф.Фрицького, В.М.Шаповала та інших авторів.

У 1993 році побачила світ кандидатська дисертація О.І.Степанюка, присвячена проблемам теорії норм конституційного права України, у якій міститься науковий аналіз окремих аспектів зазначеної проблеми.

Наявність значної кількості авторів, які тією або іншою мірою торкались проблем норми права, свідчить про безперечну теоретичну актуальність і велике практичне значення дослідження проблем норми. Наше дисертаційне дослідження доповнює згадані праці, а тому їх наявність не знижує актуальність обраної теми.

Нормативну базу наукової роботи складають, насамперед, Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року, а також поточне законодавство України.

Мета дослідження полягає у проведенні комплексного теоретико-правового аналізу категорії “норма конституційного права України”, вирішенні теоретичних проблем, що пов'язані з правовою природою, поняттям, особливостями, структурою і функціями конституційно-правових норм, узагальненні вже існуючих положень з цієї теми.

Об'єктом дослідження є система конституційного права як галузі національного права України.

Предметом дослідження є поняття, юридична природа, основні властивості й риси, структура і класифікація норм, функції конституційно-правових норм України.

Завдання дослідження обумовлені його метою і полягають у тому, щоб:

- проаналізувати і узагальнити наукові дослідження з обраної тематики і критично осмислити їх з позицій сьогодення;

- визначити поняття конституційно-правової норми, розкрити її сутність, особливості, властивості;

- порівняти норму конституційного права України з іншими правовими нормами та визначити її місце і особливості серед інших соціальних норм;

- проаналізувати внутрішню будови норми, розкрити всі її елементи;

- дати визначення системи норм, охарактеризувати види конституційно-правових норм;

- сформулювати поняття функцій конституційно-правової норми, визначити критерії їх класифікації, дати характеристику кожній з функцій, що притаманні нормам конституційного права України.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є загальнофілософські категорії (сутність і явище, конкретне і абстрактне, форма і зміст, ціле і частина, структура і елемент, причина і наслідок), а також система загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів, які було використано. конституційний правовий норма право

Головним серед них є діалектичний метод дослідження, який передбачає розгляд явищ у їх взаємозв'язку та єдності, розвитку і взаємному впливі. Він дозволив здобувачеві дослідити юридичну природу конституційно-правових норм, їх місце серед інших правових норм та визначальну роль серед соціальних норм.

Вивчення внутрішньої будови конституційно-правової норми, аналіз її окремих елементів здійснювалися за допомогою методу системно-структурного аналізу.

Крім того, в процесі дослідження було використано ретроспективно-порівняльний та логіко-історичний методи, застосування яких обумовлено вивченням конституційно-правової норми в якості окремого елемента правової системи України. Також застосовувалися спеціальні методи: формально-юридичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, які були задіяні при формулюванні визначень, наукових тез, аналізі позицій дослідників, змісту юридичних норм.

Комплексне використання всіх цих загально-наукових та юридично-галузевих методів дало можливість для повного й об'єктивного дослідження проблем, пов'язаних з теорією конституційно-правової норми, та дозволило вирішити ряд теоретичних та практичних задач, які виникали під час дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дисертація є одним з перших комплексних монографічних досліджень сутності норм конституційного права як одного з елементів системи конституційного права України. Крім цього, новизна обумовлюється сучасною постановкою проблеми, використанням нових ідей та тенденцій державотворення при її вирішенні.

Автор запропонував ряд теоретичних положень та висновків, які відрізняються новизною у досліджуваній сфері, що дозволяє сформулювати та винести на захист наступні положення:

1. Авторське визначення норми конституційного права України як формально визначеного, встановленого чи санкціонованого Українським народом, державою або суб'єктами місцевого самоврядування правила поведінки, яке регулює конституційно-правові відносини і забезпечується системою заходів державного впливу, передбачених чинним законодавством.

2. Обгрунтування характерних особливостей норм конституційного права України, серед яких - публічний характер, пріоритетне місце в національній системі права, політичний, імперативний, інтегративний та прямий характер, найвища юридична сила, найбільша стабільність, особлива система гарантій, специфіка структури.

3. Висновок про особливе місце і визначальну роль норм конституційного права України в системі соціальних норм, які обгрунтовуються специфічним змістом, сутністю, формою вираження, джерелами походження, структурою і гарантіями.

4. Наукова класифікація конституційно-правових норм на підставі застосування наступних критеріїв: предмет правового регулювання, метод правового регулювання, призначення у механізмі правового регулювання, юридична сила, ступінь конкретизації правового припису, характер диспозиції, характер санкції, субєкти нормотворення, територія дії, час дії.

5. Авторське визначення системи норм конституційного права України як сукупності різнорівневих, взаємопов'язаних і взаємозумовлених конституційно-правових норм, що об'єднані між собою структурно-функціональними зв'язками з метою регулювання конституційно-правових відносин.

6. Висновок про особливості структури конституційно-правової норми, основними з яких є те, що не кожна норма представлена гіпотезою, диспозицією та санкцією одночасно.

7. Визначення функцій конституційно-правової норми як напрямків, видів і форм їх впливу на суспільні відносини, що є предметом конституційного права. Наукова класифікація функцій норм конституційного права України здійснюється автором за такими критеріями: за сферами суспільних відносин (політична, економічна, екологічна, соціальна, культурна функції); за інститутами конституційного права (функції норм інституту основ конституційного ладу; інституту громадянства; інституту прав, свобод і обовязків людини й громадянина; інституту форм безпосереднього народовладдя; інституту державної влади; інституту територіального устрою; інституту місцевого самоврядування); за способом впливу на суспільні відносини (програмна, установча, регулююча, охоронна, інформаційна функції); за призначенням в механізмі правового регулювання (функції матеріальних і процесуальних норм).

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані: в науково-дослідницьких цілях - для подальших розробок теорії конституційного права України і зарубіжних країн; в законотворчій роботі - як теоретична основа для вдосконалення системи нормативно-правових актів; в навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з теорії держави і права, конституційного права України, у викладанні спецкурсу “Теоретичні проблеми конституційного права”, в науково-дослідницькій роботі студентів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням та завершеною науковою працею. Окремі питання дисертації представлені як науковий матеріал вперше, деякі розглянуті по-новому, додатково обгрунтовані. Публікації, в яких викладені результати дослідження, підготовлені здобувачем особисто, без участі співавторів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація підготовлена і обговорена на кафедрі конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Результати дослідження були оприлюднені на науково-практичній конференції “Проблеми держави та права очима молодих дослідників” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м.Київ, 5-6 квітня 2001 р.); на науково-практичній конференції для молодих вчених “Становлення і розвиток правової системи України” (Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, м.Київ, 21 березня 2002 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення” (проводилася Центральною виборчою комісією, м.Київ, 13-15 листопада 2002 р.).

Публікації. Основні положення проведеного дослідження викладено в чотирьох наукових статтях у фахових виданнях і одних тезах доповідей.

Структура дисертаційного дослідження. Специфіка теми, сформульовані мета та завдання дослідження визначили логічну послідовність викладу матеріалу і структуру дисертації. Вона містить у собі вступ, три розділи, які поділяються на сім підрозділів, висновки, бібліографічні посилання, список використаних джерел. Обсяг праці складає 164 сторінки, загальний - 208 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета і завдання, об'єкт та предмет дослідження, методологія проведеного наукового аналізу, формулюються наукова новизна та основні положення, що виносяться на захист, підкреслюється теоретична і практична значимість роботи, наводяться дані щодо апробації дисертації та її висновки.

Розділ 1 “Конституційно-правові норми - основа системи конституційного права України” містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. “Поняття норми конституційного права України” автор звертається до наукової розробки категорії “норма конституційного права України”, враховуючи здобутки загальної теорії права в дослідженні юридичної природи правової норми, адже тривалий час поняття “норма” продовжує існувати в конституційному праві України під впливом загальної теорії права. Для цього дисертант на початку намагається з'ясувати сутність поняття “норма права”, аналізує погляди різних науковців стосовно цієї проблеми, виділяє основні риси норми права тощо.

В результаті такого аналізу автор приходить до висновку, що порівняно з радянською правовою доктриною сформоване за часів незалежності поняття норми права відійшло від класових підходів в розумінні цієї юридичної категорії, збагатилося її якісними характеристиками, більш глибоким розумінням етимології самого терміна “норма”.

Надалі дисертант для кращого з'ясування сутності терміна “норма конституційного права” аналізує точки зору різних вчених-конституціоналістів. На думку автора, досвід конституційного будівництва в незалежній Україні довів невиправданість підходу, коли єдиним і виключним суб'єктом нормотворення визначають державу. В своєму дослідженні дисертант стверджує, що повноцінними суб'єктами конституційної нормотворчості є Український народ, Українська держава та суб'єкти місцевого самоврядування.

Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні вдало реалізував свої нормотворчі функції через всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року, на якому громадяни України проголосували за підтвердження Акта проголошення незалежності України, раніше прийнятого Верховною Радою Українською РСР. Цей приклад довів ефективність солідарної конституційної нормотворчості збоку Українського народу та законодавчого органу держави.

Учасниками конституційної нормотворчості є і суб”єкти місцевого самоврядування, що уповноважені видавати нормативні конституційно-правові акти місцевого значення. Наведені положення дисертант врахував при визначенні поняття норми конституційного права України.

Враховуючи різні погляди науковців на теоретичні питання норм, дисертант пропонує авторське визначення норми конституційного права, під якою розуміє формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом, державою або суб'єктами місцевого самоврядування правило поведінки, яке регулює конституційно-правові відносини і забезпечується системою заходів державного впливу, передбачених чинним законодавством.

Для повного уявлення про особливості конституційно-правових норм автор дослідив загальні й спеціальні ознаки цієї юридичної категорії. В цьому аспекті як загальні розглядаються: загальнообов'язковий, регулятивний, формально-визначений, загальний характер норм конституційного права України, їх охорона з боку держави від порушень.

В якості спеціальних ознак дисертант визначає: публічний, політичний, імперативний, інтегративний характер, пріоритетне місце конституційно-правових норм в національній системі права, їх багатоманітність, прямий характер дії, найвищу юридичну силу, особливу систему гарантій, особливості структури.

У підрозділі 1.2. “Співвідношення конституційно-правових норм з іншими правовими нормами” з метою виявлення місця і ролі норм конституційного права в системі національного права України дисертантом використаний системний підхід, який на сучасному етапі отримує все більше поширення при вивченні правових явищ. Питання співвідношення конституційно-правових норм з іншими правовими нормами порушується автором цілком закономірно, оскільки ця, на перший погляд, незначна, другорядна проблема вимагає свого вирішення з метою створення належної науково-методологічної бази для забезпечення правотворчої та правозастосовчої діяльності у галузі конституційного законодавства України та уникнення законодавчих колізій, які й на сьогодні послаблюють ефективність чинного конституційного законодавства.

В дисертації для формування цілісної концепції співвідношення конституційно-правових норм з іншими видами правових норм автор визначає ознаки, які є спільними для всіх галузевих норм, в тому числі й для конституційних, адже система права України є органічним поєднанням галузей, інститутів і норм права. При цьому найвищий ступінь інтеграції норм конституційного права з іншими галузевими нормами найбільш повно проявляється на прикладі міжгалузевих інститутів (інститут фінансування виборів та референдумів, інститут інформаційного забезпечення виборчої кампанії).

Надалі досліджуються такі особливості, що різнять норми інших галузей права з нормами конституційного права і є кваліфікуючими ознаками останніх. Основними серед них, на думку автора, є: 1) конституційно-правові норми є пріоритетними за характером вираженої в них волі Українського народу і держави; 2) за змістом вони наділені вищою, а деякі з них (норми Конституції України) найвищою юридичною силою; 3) за способом регулювання суспільних відносин у переважній більшості мають імперативний, категоричний характер; 4) формою їх вираження є розгалужена система джерел конституційного права України; 5) особливість структури конституційно-правової норми; 6) інтегративний характер норм; 7) особливе функціональне навантаження; 8) найбільша стабільність норм конституційного права України; 9) спеціальний механізм реалізації норм; 10) існує спеціальний механізм захисту конституційно-правових норм.

У підрозділі 1.3. “Норми конституційного права України та інші соціальні норми” норми конституційного права України розглядаються як різновид соціальних норм - загальних правил поведінки, що виникають історично, регулюють різноманітні сторони суспільного життя, мають свій зміст, сутність, форму, джерела, гарантії й об'єктивно зумовлюються політичним, економічним, соціальним, культурним рівнем розвитку суспільства на кожному етапі його розвитку.

Для характеристики конституційно-правових норм як соціальних дисертант звертається до системи соціальних норм. Автор стверджує, що на формування системи соціальних норм в кожній окремо взятій державі й на кожній стадії формаційного розвитку впливає багато об'єктивних і суб'єктивних чинників, але оскільки ця система є динамічною, потрібно звернутися до об'єктивно існуючої в Україні системи соціальних норм. Ця система, на думку дисертанта, виходячи з принципу історизму, тобто появи певного виду соціальних норм, представлена нормами моралі, релігійними нормами, звичаєвими нормами, нормами моралі, корпоративними та політичними нормами.

Система соціальних норм і всі її елементи мають багато спільних рис і ознак. Аналізуючи відмінні ознаки норм конституційного права України, дисертант приходить до висновку, що конституційно-правові норми відрізняються від інших соціальних норм: 1) за змістом - вони регулюють найважливіші суспільні відносини, що пов”язані з реалізацією влади Українського народу; 2) за сутністю - виражають свідоме волевиявлення Українського народу та держави; 3) за формою вираження - норми конституційного права є формально визначеними і закріпленими у письмовій формі; 4) за джерелами походження - своїми витоками мають Український народ, державу; 5) за структурою - конституційно-правові норми мають специфічні санкції; 6) за гарантіями - існують нормативно-правові та організаційно-правові гарантії; а це, в свою чергу, дозволяє стверджувати про їх особливі, визначальні роль і місце в системі соціальних норм.

Розділ 2 “Системно-структурна характеристика конституційно-правових норм” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1. “Класифікація норм конституційного права України” присвячений розмежуванню різних видів норм конституційного права України за визначеними критеріями. Автор вважає, що, незважаючи на те, що всі конституційні норми характеризуються єдністю з точки зору їх основного призначення, ролі й місця в механізмі правового регулювання, в залежності від виду норма конституційного права набуває ті або інші якісні юридичні властивості.

Здобувач вважає, що науково обгрунтована класифікація конституційно-правових норм є дієвим аналітичним інструментарієм їх дослідження, надійним методологічним підгрунттям їх чіткого формування і створення ефективних механізмів реалізації конституційно-правових норм в Україні.

Аналіз проведених вітчизняними та зарубіжними вченими досліджень щодо виявлення класифікації конституційно-правових норм дозволив автору зробити висновок, що критеріями класифікації останніх є: 1) предмет правового регулювання (розподіл норм за основними інститутами конституційного права України); 2) метод правового регулювання (імперативні та диспозитивні норми); 3) юридична сила (норми Конституції України, законів України, нормативних актів Верховної Ради України, Президента України, органів виконавчої влади, Конституційного Суду України, органів судової влади, суб”єктів місцевого самоврядування); 4) суб'єкти нормотворення (конституційно-правові норми, прийняті Українським народом, державою, суб”єктами місцевого самоврядування); 5) призначення у механізмі правового регулювання (матеріальні і процесуальні конституційно-правові норми); 6) ступінь конкретизації правового припису (конституційно-правові норми загального та конкретного змісту); 7) характер складових елементів (за характером диспозиції - уповноважуючі, установчі та зобов”язуючі; за характером санкції - норми з прямими, бланкетними чи солідарними санкціями); 8) територія дії (загальнодержавні і місцеві норми); 9) час дії (постійні, тимчасові, виключні норми).

В цьому підрозділі підкреслюється, що в ході дослідження питання класифікацій норм дисертант дійшов висновку, що конституційно-правові норми не існують хаотично, а утворюють певні структурні групи, об'єднані функціональними зв'язками. Це дало змогу автору сформулювати визначення системи норм конституційного права України як сукупності різнорівневих, взаємопов'язаних і взаємозумовлених конституційно-правових норм, що об'єднані між собою структурно-функціональними зв'язками з метою регулювання конституційно-правових відносин.

Підрозділ 2.2. “Структура конституційно-правових норм ” присвячений дослідженню внутрішньої побудови норми конституційного права України, вивченню особливостей її складових елементів - диспозиції, гіпотези, санкції.

Проведений автором аналіз структури норми з позиції загальної теорії права має допоміжний характер для виведення авторських висновків, адже, відзначаючи значні наукові здобутки щодо дослідження структури норми права в цілому, дисертант вважає, що механічне перенесення вчень про структуру норми права на конституційно-правову норму було б невиправданим.

Генезис правової думки стосовно структури норми конституційного права України показує, що до початку 90-х років ХХ сторіччя можна виділити два основні концептуальні положення про структуру норми конституційного права: по-перше, вона є первинним і неподільним елементом системи права, по-друге, структура має бути обов'язково представлена гіпотезою, диспозицією та санкцією.

Новий етап у дослідженні структури конституційно-правової норми починається з 1982 року, коли у м.Звенигороді відбувся “Круглий стіл” на тему “Система радянського права і перспективи її розвитку”, який започаткував якісно нові дослідження системи права в цілому та її елементів, у тому числі й норм права, зокрема. Найважливішим здобутком правової науки стало те, що вчені визнали унікальну специфіку структури конституційно-правових норм: вони не завжди мають тричленну структуру, в силу відсутності санкцій, від чого вони не втрачають свої правові властивості.

Ситуація щодо досліджень структури норм конституційного права кардинально змінилася в останні роки. Ці дослідження стали більш глибокими та цілеспрямованими. Дисертант аналізує в підрозділі 2.2 сучасні вітчизняні і зарубіжні дослідження щодо структури та складових елементів конституційно-правової норми і звертає увагу на те, що зводити особливості структури норми конституційного права України виключно до того, що ці норми рідко містять санкції, а іноді взагалі представлені лише диспозицією було б неповним розумінням специфіки структури цих галузевих норм.

Автор приходить до висновку, що особлівостями структури конституційно-правових норм є й те, що не кожна норма може бути об”єктивно тричленною, а насамперед, регулятивні й охоронні, тоді як більшість норм конституційного права мають установчий характер. Крім цього, дисертант зазначає, що елементи норм конституційного права України дуже важко вичленити в конкретно об”єктивізованій нормі права, в багатьох нормах гіпотеза та диспозиція переплітаються і “зливаються” в єдине ціле.

Аналізуючи структуру конституційно-правової норми, здобувач в якості її специфіки називає особливості санкції норми, які обумовлюються предметом конституційного права і проявляються у профілактичному, організуючому та виховному призначенні конституційних норм, а також можуть бути прямими, бланкетними і солідарними.

У Розділі 3 “Функції норм конституційного права України”, який складається з двох підрозділів, досліджуються питання функцій, які виконують норми конституційного права України.

У Підрозділ 3.1. ”Поняття функцій норм конституційного права України та їх класифікація” розглянуто визначення, здійснено аналіз поняття “функції конституційно-правових норм” та проведено їх класифікацію.

Автор звертає увагу на те, що існування норм конституційного права України зумовлюється їх функціональним призначенням. Саме функціональне призначення конституційно-правових норм, тобто їх функції, дозволяють найбільш повно й остаточно розкрити юридичну природу норм конституційного права.

Досліджуючи функції норм конституційного права України, дисертант пропонує визначати їх (від латинської functio - виконання, здійснення) як напрямки, види і форми впливу на суспільні відносини, що є предметом конституційного права. З огляду на це, функції конституційно-правових норм виражають зміст їх динаміки, дії у просторі, часі та за колом суб'єктів.

Вивчаючи теоретичні питання функцій норм конституційного права України, автор зазначає, що їх слід класифікувати за такими критеріями: 1) за сферами суспільних відносин (політична, економічна, екологічна, соціальна, культурна функції); 2) за інститутами конституційного права (функції норм інституту основ конституційного ладу; інституту громадянства; інституту прав, свобод і обовязків людини й громадянина; інституту форм безпосереднього народовладдя; інституту державної влади; інституту територіального устрою; інституту місцевого самоврядування); 3) за способом впливу на суспільні відносини (програмна, установча, регулююча, охоронна, інформаційна функції); 4) за призначенням в механізмі правового регулювання (функції матеріальних і процесуальних норм).