Покарання в системі засобів протидії злочинності

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М.КОРЕЦЬКОГО НАН УКРАЇНИ

ШИНАЛЬСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

УДК 343.9.01

ПОКАРАННЯ В СИСТЕМІ ЗАСОБІВ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної Академії наук України

Науковий керівник:

Доктор юридичних наук, професор

КОСТЕНКО Олександр Миколайович,

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України,

завідуючий відділом проблем кримінального права, кримінології та судоустрою.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

ТРУБНІКОВ Василь Михайлович,

Національний університет внутрішніх справ, Міністерства

внутрішніх справ України, провідний науковий співробітник кримінологічної лабораторії

кандидат юридичних наук

ЖЕНУНТІЙ Володимир Іванович,

Київський регіональний центр, Академія правових наук

України, головний науковий співробітник

Провідна установа:

Національна академія внутрішніх справ України, кафедра кримінології, Міністерство внутрішніх справ України, м. Київ

Захист відбудеться 23.12.2003 р. о _15__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.02 Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001. м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 22.11. 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук Кучеренко І.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З проголошенням незалежності в Україні розпочався активний процес творення демократичної, соціальної, правової держави. Процес оновлення торкнувся практично всіх сфер життя українського суспільства. Особливе місце серед проблем, пов'язаних із творенням української держави, посідають проблеми протидії злочинності. Для України вони є вельми актуальними, оскільки упродовж останніх років однією з найбільш небезпечних загроз національній безпеці України є зростання криміналізації суспільства, збільшення росту злочинності у всіх її проявах. Суспільна небезпечність злочинності, а особливо організованої, полягає в тому, що вона веде боротьбу за реальну владу в суспільстві, за оволодіння всіма цінностями, створеними теперішнім та попередніми поколіннями.

Українська держава та суспільство реалізують свої зусилля у протидії

злочинності за двома напрямами:

- спрямування матеріальних та духовних ресурсів на поліпшення добробуту життя народу, підвищення його інтелектуального потенціалу, що складає передумови для зменшення зростання злочинності;

- встановлення і застосування кримінально-правових норм для захисту інтересів і прав своїх громадян та суспільства від злочинних посягань.

У протидії злочинності та запобіганні подальшій криміналізації

суспільства важливу роль відіграє інститут покарання. Формулюючи поняття

злочину, встановлюючи коло і зміст злочинного діяння, кримінальне законодавство завжди передбачає покарання за нього. Без кримінального покарання втрачають сенс будь-які кримінально-правові заборони. Воно виступає як правовий наслідок за вчинення злочину. Тому кримінальний закон не тільки визначає, які суспільно небезпечні дії слід відносити до злочинів, а й встановлює міру покарання за кожне із них.

Наукова розробка проблем, пов'язаних із ефективністю застосування інституту покарання у протидії злочинності, має важливе як практичне, так і наукове значення.

В сучасних теоретичних розробках звертається увага на необхідність фундаментальних наукових досліджень проблем кримінального покарання з урахуванням відповідності його змісту природі людини, нормам права і моралі цивілізованого суспільства, забезпечення збалансованого задоволення прав та інтересів громадянина, суспільства і держави. Ці ідеї набули розвитку у дослідженнях А.І. Долгової, А.С. Михліна, В.М. Когана, С.Б. Бородіна, А.І. Харитонова, М.П. Мелентьєва, В.І. Сельвестрова, В.О. Уткіна, І.В. Шмарова, В.В. Лунєєва, а також українських вчених - Л.В. Багрій-Шахматова, І.А. Близнюка, О.М. Джужи, М.І. Коржанського, О.М. Костенка, В.О. Глушкова, О.І. Коваленка, А.Х. Степанюка, Ю.Л. Титаренка, В.П. Філонова, І.П. Лановенка, В.В.Леоненка, В.В. Скибицького, В.Т. Трубнікова, В.М.Марченка, М.І. Бажанова та інших. Безперечним є той факт, що проблеми, які розглядаються вченими, мають відповідну науково-пізнавальну цінність та науково-прикладне значення, оскільки більшість цих наукових досліджень безпосередньо присвячена аналізу актуальних проблем інституту покарання, де, зокрема, звертається увага на те, що ефективність покарання у цілому сприяє подальшому зміцненню законності та правопорядку в державі та суспільстві, успішній протидії злочинності.

Проте, незважаючи на значний практичний та науковий інтерес до інституту покарання, визначення його місця у протидії злочинності в сучасній українській юридичній науці та соціальній практиці, дуже мало дисертаційних досліджень, присвячених цій надзвичайно актуальній проблематиці. З огляду на це, дослідження правових проблем інституту покарання в системі засобів протидії злочинності у контексті проведення правової реформи є вельми актуальною проблемою як для науки, так і для практики.

Зв'язок роботи з науковим програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась у межах науково-дослідної роботи відділу кримінально-правових та кримінологічних досліджень Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України і пов'язана з фундаментальними напрямами наукового дослідження "Актуальні проблеми кримінологічної безпеки в Україні на 2000-2003 роки" (№ державної реєстрації 01014001007).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є

здійснення комплексного наукового аналізу та обґрунтування місця і ролі інституту покарання в системі засобів протидії злочинності в умовах демократизації та гуманізації кримінальної політики української держави. Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішувались такі основні завдання:

- аналіз природи та змісту покарання, його еволюції у процесі гуманізації і демократизації каральної політики в умовах розбудови української незалежної, демократичної, соціально-правової держави;

- здійснення наукового аналізу принципів та порядку призначення покарання у контексті нового КК України;

- охарактеризування основних видів кримінальних покарань та їхню ефективність у протидії злочинності;

- визначення місця і ролі покарання у системі засобів протидії злочинності.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв'язку із застосуванням покарання як засобу протидії злочинності.

Предметом дослідження - покарання у системі засобів протидії злочинності.

Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження автором використовувався певний комплекс загальнонаукових, а також спеціально-наукових методів, які забезпечили об'єктивність відображення предмета дослідження і стали основою всебічного аналізу актуальних проблем інституту покарання. Застосування діалектичного методу дало можливість дослідити природу та зміст покарання і його еволюцію у процесі демократизації та гуманізації. Історико-правовий метод (хронологія, дескрипція тощо) застосовувався для вивчення природи та змісту покарання і його еволюції у процесі демократизації та гуманізації. Порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі принципів та основних засад призначення покарання. Метод формальної логіки використовувався як універсальний спосіб аргументації. Метод змістовної юридичної логіки застосовувався для визначення місця і ролі виконання покарання у системі засобів протидії злочинності, а застосування компаративних методів дало змогу здійснити аналіз вітчизняного і міжнародного законодавства. та практики застосування інституту покарання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автором уперше в Україні на дисертаційному рівні зроблена спроба комплексно розглянути інститут покарання в системі засобів протидії злочинності в умовах демократизації та гуманізації чинного кримінального законодавства. В дисертації запропоновано ряд нових теоретичних та важливих для практики протидії злочинності пропозицій і висновків, а саме:

- визначено, що покарання за своєю суттю - це процес реалізації кари відповідно до існуючих соціальних норм;

-- встановлено, що механізм антикриміногенної дії кари полягає в тому, що вона загрозою страждання утримує криміногенну волю особи від її прояву у виді злочину;

-- обґрунтовується, що ефективна протидія злочинності неможлива без застосування справедливої кари за злочини. Виходячи з цього, система протидії злочинності має включати в себе:

а) каральні засоби, які утримують криміногенну волю особи від її прояву у вигляді вчинення злочину;

б) некаральні засоби, які мають властивості усувати криміногенний стан волі особи;

-- сформульовано закономірність, згідно з якою ефективність покарання залежить від розвитку некаральних факторів, що протидіють злочинності, зокрема від стану правової культури в суспільстві, а тому система покарань має відповідати рівню правової культури в суспільстві;

-- пропонується смертну кару розглядати як відносно допустиму міру покарання, що може бути необхідним каральним засобом протидії злочинності за наявності для цього певних соціальних передумов, і недоцільним - за інших умов;

-- обґрунтовано, що для підвищення ефективності покарання у протидії злочинності доцільно доповнити Загальну частину КК України визначенням принципів кримінального права, зокрема принципу справедливості та принципу гуманізму;

-- для забезпечення гуманних умов відбування покарання пропонується викласти ч. 1 ст. 390 КК України в наступній редакції: “самовільне залишення місця обмеження волі без поважних на те причин, а саме загроза особистому життю, тортури, свавілля та насильство як з боку засуджених, так і адміністрації, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі - караються позбавленням волі на строк до трьох років”;

-- у зв'язку з тим, що реалізація кари у вигляді позбавлення волі не завжди досягає цілей покарання, передбачених ст. 50 КК, пропонується в систему покарань як ще одну альтернативу позбавленню волі ввести такий вид покарання як поразка в правах, який має значні антикриміногенні властивості;

-- запропоновано сучасне визначення принципу невідворотності покарання, який полягає в тому, що жоден злочин не повинен залишатися без справедливого покарання, якщо немає передбачених в законі підстав для звільнення особи, що його вчинила, від кримінальної відповідальності або від покарання чи його відбування;

-- доводиться, що обов'язковою передумовою ефективності покарання у протидії злочинності є невідворотність справедливої кари. Виходячи з цього, ст. 50 КК слід доповнити частиною третьою наступного змісту: “Для досягнення зазначеної мети невідворотність справедливої кари має поєднуватись із забезпеченням умов, необхідних для виправлення засудженого”. Відповідно, ч.3 чинної редакції ст.50 КК зробити частиною четвертою.

Практичне значення одержаних результатів. Висунуті та обґрунтовані дисертантом положення можуть бути використані у процесі формування та удосконалення державної каральної політики у протидії злочинності, при підготовці законопроектів для внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-виконавчих кодексів України.

Крім цього основні положення дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів навчальних посібників, навчальних програм, а також можуть стати корисними безпосередньо у практичній діяльності органів та інститутів кримінальної юстиції.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, результати дослідження були викладені автором на міжнародній євроазіатській зустрічі представників правоохоронних органів (м. Гуанчжоу, КНР, 2001 р.); міжнародному семінарі “Антикорупційні розслідування та стратегія попередження корупції” (м. Київ, 2002 р.); на міжнародній конференції Міжнародної Асоціації прокурорів (м. Вашингтон, США, 2003 р.); на методологічному семінарі “Загальні підходи до оцінки ризиків щодо можливостей незаконного переміщення радіоактивних матеріалів через державний кордон” (м. Київ, 2003 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного

дослідження відображені у 7 наукових публікаціях, з яких 6 у фахових наукових виданнях та 1 тезі доповіді на методологічному семінарі.

Структура дисертації обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг тексту дисертації становить 195 сторінок, список використаних джерел - 19 сторінок (215 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

злочинність покарання кримінальний

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробки, методи дослідження, визначаються предмет, об'єкт, мета і основні завдання дослідження, наукова новизна роботи, розкривається теоретичне та практичне значення дисертації.

У першому розділі “Природа і зміст покарання” характеризуються поняття, сутність та зміст інституту покарання, аналізуються теоретичні концепції його розвитку та становлення.

Підрозділ 1.1. “Природа покарання та його еволюція” присвячений науковому аналізу теоретичних концепцій розвитку та становлення інституту покарання. Так, дисертантом зроблено висновок про те, що в епоху античності було зроблено перший крок на шляху до наукового аналізу кримінально-політичних аспектів людського життя і зокрема інституту покарання. Найбільш змістовним та цікавим за своєю формою є погляди грецьких мислителів Платона та Аристотеля. Так Платон розглядаючи покарання, вважав що воно перебуває в прямій залежності від загального вчення про світову гармонію, яка має зовнішній прояв у законах і правопорядку і є необхідною рефлексією, з гармонійним упорядкуванням душі індивіда. Ця гармонія порушується злочином, що призводить до дисгармонії, яка має бути усунена покаранням, завдання і сутність якого полягає у відновленні гармонії душі особи та справедливого порядку. Дисертант відзначає, що близькими у поглядах на інститут покарання були представники Стародавнього Риму, де одним з найбільш цікавих постає Ульпіан, який вимагав від покарання зразковості і тим сподівався зменшити злочинність у суспільстві. Він звернув увагу на мету покарання , де на думку Ульпіана можна виправляти злочинця не лише тими чи іншими видами покарання, а й словесним впливом, допускаючи при цьому репресії і в самих м'яких формах. Значні здобутки у галузі інституту покарання отримало кримінальне право в період з першої чверті ХVIII і до першої чверті XIX століття - епохи розвитку кримінально-політичних вчень. Серед визначних вчених та політиків цієї епохи одне з найбільш вагомих місць посідає Монтеск'є, який звернув увагу на зв'язок інституту покарання з каральною політикою держави з її устроєм та із загальним характером політичного режиму в країні. При цьому, на думку Монтеск'є, чим більш деспотична держава, тим існує більш суворіше покарання і чим менш жорсткі закони у державі, тим поміркованіше покарання, тим значно міцніший дух нації, тим більше свободи. Продовжувачем ідей Монтеск'є став відомий італійський вчений Беккарія, який розглядаючи мету покарання, висловлюється проти ідеї жорстокості покарання, усвідомлюючи, що це призведе до негативних наслідків у суспільстві та державі, звертає особливу увагу на застосування смертної кари, вважаючи, що вона не є необхідною для суспільства.

Більш змістовні ідеї на проблему покарання мають місце у представників англійської політичної думки, зокрема у Говарда та Бентана, які зробили вагомий внесок у подальший розвиток інституту покарання. Заслугою Говарда є те, що він радикально виступає проти варварських методів покарання, за скасування яких боролися кращі представники кримінальної науки XVIII століття.

Розвиток та становлення інституту покарання свідчить, що представники різних наукових шкіл напрацювали значний масив цікавих, змістовних і необхідних для кримінального покарання ідей, які в ході подальшого розвитку держави та суспільства були об'єднані та систематизовані у наукові засади цієї важливої сфери правоохоронної діяльності, а також справили значний вплив на формування галузі кримінального права.

Підрозділ 1.2. “Сутність і мета покарання”. У зазначеному підрозділі, автором проведений науковий аналіз сутності та характерних ознак, що притаманні кримінальному покаранню.

На підставі проведеного наукового аналізу характерних ознак, що притаманні кримінальному покаранню, автор приходить до висновку, що основне в покаранні - не те, чим і яким чином забезпечується реалізація його сутності, а те, чим за своєю суттю воно є, в чому його призначення, причина та зміст виникнення та використання, а також його потенційні можливості щодо реалізації поставлених перед ним завдань: По-перше, здійснення певної відплати від імені держави винній особі за вчинений нею злочин. Слід зауважити, що у чинному законодавстві української держави відтворено лише ідею кари, а на її застосування накладено суттєві обмеження (заборонено тілесні покарання, використання принципу пропорційності); По-друге, створення належних умов для ресоціалізції злочинця (докорінної перебудови всього психічного складу особистості; побудови нової структури мотивів замість тих навичок, що були притаманні їй до того, як її було засуджено; По-третє, запобігання вчиненню засудженими нових злочинів.

Враховуючи зазначене, слід зауважити, що у визначенні мети кримінального покарання , яке дано в Кримінальному кодексі України, закріплена саме змішана модель цілей покарання. Згідно з КК України покарання, з одного боку, має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (п.2 ст. 50 КК України), а з другого - не має на меті завдавати фізичних страждань або принизити людську гідність засудженого (п.3 ст. 50 КК України). Аналізуючи чинний КК України, зокрема цілі покарання автор зазначає, що у світлі сучасної теорії кримінального права стверджуються гуманістичні засади кари за вчинені злочини. Тобто йдеться про те, що в карі вбачається лише вимушений засіб примусу. Таке розуміння кари як мети кримінального покарання дає підстави для припущення, що в майбутньому її примусовий зміст буде активно трансформуватися в некаральний вплив кримінального покарання на засудженого злочинця. Це передбачає перебудову всієї системи кримінальної юстиції в систему некарального впливу, засновану виключно на принципах поновлення особистості злочинця, і, якщо це не можливо то його ізоляції до тих пір, поки це необхідно, щоб позбавити його можливості заподіювати шкоду.

Таким чином, кримінальне покарання залишаючись у всіх випадках карою є елементом примусу, має бути настільки доцільним і справедливим, щоб завчасно створювалась моральна основа для виключення спричинення засудженому фізичних страждань або приниження людської гідності як мети покарання. Мета ж покарання полягає в тому, щоб кара була реалізована в умовах, коли держава прагне в міру можливості максимально нейтралізувати елементи виникаючого людського страждання. Останнє якщо і має місце, то на рівні лише атрибуту, внутрішньої специфіки кари, а не її мети як такої . Саме в цьому і полягає ідея справедливості, що закладена у поняття кари.

Здійснене автором дисертаційне дослідження дає підстави для ствердження того, що у поглядах на мету покарання серед вчених існує чимала кількість думок, які всебічно характеризують різні аспекти цієї проблеми, але на превеликий жаль у цих наукових дослідженнях не має єдиного погляду щодо мети покарання.

Підрозділ 1.3. “Загальні принципи призначення покарання”. Визначення принципів призначення покарання є актуальною проблемою, оскільки йдеться про основоположну ідею, яка проймає діяльність судових органів щодо особи визнаної винною у вчиненні злочину. Можливість признання законного, обґрунтованого і справедливою покарання значною мірою, на думку дисертанта, залежить від принципів, якими має керуватися суд при призначенні покарання. Враховуючи точки зору, що існують в теорії кримінального права, принципами призначення покарання слід вважати найбільш загальні, основні вихідні положення, закріплені в чинних нормах кримінального законодавства, які визначають судову діяльність щодо обирання покарання особі, визнаній судом винуватою у вчиненні злочину. Проведений дисертантом аналіз свідчить, що до кола принципів призначення покарання слід віднести: 1) законність покарання; 2) визначеність та обґрунтованість покарання; 3) гуманність; 4) індивідуальність; 5) справедливість.

Законність покарання вимагає насамперед, щоб покарання, яке застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, призначалося точно і у повній відповідності до чинного кримінального законодавства. Реалізація принципу законності покарання у діяльності відповідних державних органів та суду при застосуванні кримінального законодавства вимагає щоб: кваліфікація конкретних діянь, які згідно з чинним кримінальним законодавством визнані законними, має безумовно і повністю здійснюватись уповноваженими на те органами і посадовими особами в точній відповідності з кримінальним законом; покарання чи (та) інші заходи кримінально-правового характеру стосовно особи , яка скоїла злочин, призначаються тільки того виду і в тих межах, що передбачаються відповідними нормами чинного КК і покарання може бути призначено виключно за вироком суду; застосування до зазначених осіб інших кримінально-правових заходів, пов'язаних із вчиненням ними злочинів відбувається лише на підстав та в порядку, що передбачені КК; система та види покарань, які можуть бути призначені судом вичерпним чином визначені в кримінальному законодавстві. Принцип визначеності та обґрунтованості покарання вимагає необхідності мотивації, яка обґрунтовує не тільки факт скоєння злочину і його кваліфікацію але й мотивацію застосування до засудженого покарання.

Принцип гуманізму покарання знаходить свій прояв у тому, що покарання ніколи не може мати за мету завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч.3 ст. 50 КК України). на думку дисертанта принцип гуманізму покарання повинен проявлятися насамперед у мінімум кримінально-правого репресії стосовно осіб, що скоїли злочини з урахуванням суспільно небезпечного діяння та відповідними з тими правообмеженнями. Причому це стосується не тільки осіб, що позбавлені волі, а й тих осіб, що не пов'язані з позбавленням волі. Гуманізм у кримінальному законодавстві слід розглядати як вихідну вимогу до діяльності судових та правоохоронних органів, метою якої є кара.

Сприймаючи це, автор пропонує для забезпечення гуманних умов відбування покарання викласти ч.1 ст. 390 КК України в наступній редакції: “самовільне залишення місця обмеження волі без поважних на те причин, а саме загроза особистому життю, тортури, свавілля та насильство як з боку засуджених, так і адміністрації, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі - караються позбавленням волі на строк до трьох років”

Принцип індивідуалізації покарання дисертант розглядає під кутом зору, щоб до винної особи, виходячи із конкретних обставин справи, було застосоване покарання, яке забезпечувало його виправлення та запобігання новим злочинам. Реалізація цього принципу означає, що кримінальне покарання повинно мати виключно індивідуальний характер, тобто воно не може бути застосоване ні до кого іншого, крім особи, яка за вироком суду визнана винною у скоєнні передбаченого КК України злочину. Це положення має відповідати вимогам ч.2 ст. 61 Конституції України, в якій встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Звертається увага, що принцип справедливості покарання вимагає побудови такого кримінального законодавства при якому вибір тієї чи іншої міри покарання повинен пропорційно залежати насамперед від характеру та ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину й особи, що його вчинила.

Дисертант на підставі викладеного стверджує, що для підвищення ефективності покарання у протидії злочинності доцільно доповнити Загальну частину КК України визначенням принципів кримінального права, зокрема принципу справедливості та принципу гуманізму.

Розділ другий “Місце і роль покарання в системі засобів протидії злочинності” складається з трьох параграфів і присвячений аналізу місця і ролі покарання у системі засобів протидії злочинності.

В параграфі 2.1. “Проблема співвідношення покарання з іншими засобами протидії злочинності” аналізується співвідношення інституту покарання з іншими засобами протидії злочинності. На підставі проведеного аналізу, автором робиться висновок, що система засобів протидії злочинності - це сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлених каральних і некаральних засобів, які забезпечують ефективну протидію злочинності відповідно до цілей і завдань, що стоять перед державою у правоохоронній сфері. Ця система відноситься до найбільш складних та динамічних утворень, оскільки її функціонування передбачає з одного боку, досягнення відповідної мети, а з іншого, вона може змінювати свою структуру в залежності від завдань, які стоять перед нею. У зв'язку з цим постає проблема щодо їх наукового супроводження, де важливе місце займає їх класифікація та аналіз як складових елементів системи засобів протидії злочинності.

Дисертант обґрунтовує, що ефективна протидія злочинності неможлива без застосування справедливої кари за злочини. Виходячи з цього, система протидії злочинності в себе включає: а) каральні засоби, які утримують криміногенну волю особи від її прояву у вигляді вчинення злочину; б) некаральні засоби, які мають властивості усувати криміногенний стан волі особи.

Дисертант вважає, що вирішення проблем, пов'язаних із протидією злочинності потребує в першу чергу реалізації цілого комплексу заходів політичного, економічного, соціального та правового характеру. На підставі цього бачення сформульована закономірність, згідно з якою ефективність покарання залежить від розвитку некаральних факторів, що протидіють злочинності, зокрема від стану правової культури в суспільстві, а тому система покарань має відповідати рівню правової культури в суспільстві. Звертається увага на те, що серед цих засобів важливе значення має визначення змісту та характеру каральної політики української держави. Саме каральна політика реалізується в процесі застосування як каральних засобів, так і некаральних. Виходячи із цього бачення дисертант приходить до висновку, що зміст каральної політики, як і будь-якої іншої політики, повною мірою проявляється в підсумку тільки у процесі її реалізації. Тому каральна політика держави включає не тільки законодавство, що регулює боротьбу зі злочинністю, а й суб'єктів реалізації її положень, структуру органів кримінальної юстиції, порядок і форму їх функціонування, участі громадськості у протидії злочинності. Іншими словами, каральна політика не тільки визначає призначення, зміст і форму норм права та структуру органів кримінальної юстиції, а й наповнює конкретним змістом діяльність всієї системи засобів протидії злочинності в цілому.

У параграфі 2.2. “Види покарань та їх ефективність у протидії злочинності" автором на підставі проведеного аналізу щодо ефективності видів кримінального покарання у протидії злочинності підкреслюється, що важливим є проблема ефективності видів покарання у стадіях їх призначення і виконання щодо будь-якого складу злочину.

Дисертант відзначає, що обмеження волі (ст. 61 КК України)є одним із основних видів кримінального покарання у протидії злочинності. Де обмеження волі - це покарання, яке полягає в примусовій ізоляції засудженого від суспільства та поміщенні його на певний строк, визначений вироком суду, до кримінально-виконавчої установи. Враховуючи значний загальнотеоретичний інтерес до цієї важливої проблеми автор звертає увагу на те, що призначення цього виду покарання є однією із форм реалізації кримінальної відповідальності за скоєння певних злочинів і завершальною стадією застосування кримінально-правової норми щодо особи, визнаної судом винною у скоєнні злочину. Воно полягає у визначенні певного різновиду і розміру кримінального покарання у вигляді обмеження волі, необхідного і достатнього для досягнення мети покарання. Звертається увага на те, що поряд із обмеженням волі, як одного із основних видів кримінального покарання, чільне місце у протидії злочинності посідає і такий не менш важливий вид як позбавлення волі (ст.63 КК). Автор проводить аналіз довічного позбавлення волі, яке є найсуворішим з усіх видів покарань і полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально-виконавчої установи (ст.64 КК). Особи, засуджені до довічного позбавлення волі не підлягають звільненню від відбування покарання з випробуванням (ст.75 КК), умовно-достроковому звільненню від відбування покарання (ст.81 КК), до них не застосовується заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст.82 КК). Проте актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ст.87 КК). На підставі проведеного аналізу основних видів кримінального покарання та їх ефективності у протидії злочинності, дисертант у зв'язку з тим, що реалізація кари у вигляді позбавлення волі не завжди досягає цілей покарання, передбачених ст.50 КК, пропонується в систему покарань як ще одну альтернативу позбавленню волі ввести такий вид покарання як поразка в правах, який має значні антикриміногенні властивості.

На підставі викладених положень, дисертант прийшов до висновку про те, що суди обираючи такий вид покарання як позбавлення волі повинні дотримуватись певних вимог: по-перше, обирати такий вид позбавлення волі, який передбачено санкцією кримінально-правової норми КК, призначення покарання у вигляді позбавлення волі, не передбаченого санкцією є суттєвим порушенням законодавства і зумовлює скасування винесеного судом вироку; по-друге, суд може призначити покарання у вигляді позбавлення волі, визначене за розміром, тобто суд зобов'язаний призначати позбавлення волі в допустимо максимальних і мінімальних межах.

У параграфі 2.3. “Роль покарання у протидії організованій злочинності” висвітлюється стратегія застосування кримінального покарання у протидії організованій злочинності.

Стратегія застосування кримінального покарання у активній протидії організованій злочинності, на думку автора, має бути підпорядкована загальновизнаним людським цінностям справедливості, гуманізму, законності та в міру можливості економії кримінальної репресії. Визначувана криміногенною ситуацією тактика протидії злочинності може мати, на думку дисертанта, лише адміністративно-організаційний та процесуальний характер. Доводиться, що обов'язковою передумовою ефективності покарання у протидії злочинності є невідворотність справедливої кари. Виходячи з цього, ст.50 КК слід доповнити частиною третьою наступного змісту: “Для досягнення зазначеної мети невідворотність справедливої кари має поєднуватись із забезпеченням умов, необхідних для виправлення засудженого”. Відповідно, ч.3 чинної редакції ст.50 КК України зробити частиною четвертою.

На підставі проведеного аналізу автор робить висновок, що протидія організованій злочинності пов'язана з цілою низкою кримінально-правових, кримінально-процесуальних та організаційних проблем і потребує вдосконалення діючого національного законодавства. Одним із найважливіших напрямів протидії організованій злочинності є посилення каральної санкції за скоєння злочинів організованими злочинними угрупуваннями та підвищення відповідальності осіб, причетних до організованої злочинної діяльності. Щодо посилення каральної санкції, у протидії злочинності пропонується смертну кару розглядати як відносно допустиму міру покарання, що може бути необхідним каральним засобом протидії злочинності за наявності для цього певних соціально-економічних передумов, і недоцільним - за інших умов.

Таким чином, ефективність протидії організованій злочинності у значній мірі залежить від того наскільки різнопланово і комплексно здійснюється підхід до цієї вельми складної та актуальної проблеми. Де на ефективну протидію організованій злочинності повинні бути зорієнтовані і відповідні норми адміністративного, цивільного, господарського, трудового, кримінально-виконавчого права, не виключаючи і не підміняючи , а доповнюючи кримінальну правову відповідальність.

У висновках, що завершують роботу викладені основні теоретичні підсумкові положення і практичні рекомендації, які логічно випливають із результатів дисертаційного дослідження, а також пропозиції щодо удосконалення кримінального законодавства:

Визначено, що покарання за своєю суттю - це процес реалізації кари відповідно до існуючих соціальних норм.

Провідною ідеєю покарання, незалежно від його форм та змісту виступає засудження, осуд злочинного діяння, яке якісно і чітко визначає розмір та ступінь засудження, відповідно до тяжкості самого діяння. Тобто сутністю покарання являться не що інше як осуд (засудження).

Максимальна нейтралізація людського страждання, як глобальна ідея справедливості, повинна стати провідною метою, яку зобов'язане переслідувати кримінальне покарання.

Об'єднуючою основою усіх принципів призначення покарання є вибір правильної доцільності, справедливої і співрозмірної міри покарання, що з найбільшою вірогідністю відповідає межі покарання.

Одним із найважливіших напрямів протидії організованій злочинності є посилення каральної санкції за скоєння злочинів організованими злочинним угрупуваннями та підвищення відповідальності осіб причетних до організованої злочинної діяльності.

 Переглянути державну політику України в галузі кримінальних покарань з метою декриміналізації ряду злочинів, які не мають значної суспільної небезпеки і протиправна поведінка учасників яких може бути скоригована за допомогою нетюремних видів покарань та соціальних санкцій.

Для посилення протидії організованій злочинності надзвичайно важливе значення має поліпшення функціонування усіх інститутів українського суспільства (економічних, соціальних, політичних), їх координація і взаємодія.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Шинальський О.І. Демократизація покарання як важлива складова створення належних умов ефективної боротьби зі злочинністю // Держава і право: Збірник наукових праць.- К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, 2001.- Вип. 14.- С. 340-345.

Шинальський О.І. Шляхи становлення інституту покарання в античну епоху // Правова держава. - К.: І-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, 2002.- Вип.13. - С.63-68.

Шинальський О.І. Новий Кримінальний кодекс України в дії // Держава і право: Збірник наукових праць.- К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, 2002.- Вип.15.- С. 380-383.

Шинальський О.І. Покарання та його місце у сфері боротьби із злочинністю // Держава і право: Збірник наукових праць.- К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, 2002.- Вип.16.- С. 295-298.

Шинальський О.І. Мета покарання у контексті сучасної теорії кримінального права. - Вісник прокуратури, 2003.- № 8.- С. 44-49.

Шинальський О.І. Покарання і його характерні ознаки у чинному кримінальному законодавстві України // Держава і право: Збірник наукових праць.- К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, 2003.- Вип.21. - С.449-455.

Шинальський О.І. Проблеми боротьби зі злочинами у сфері переміщення ядерних матеріалів через кордон // Загальні підходи до оцінки ризиків щодо можливостей незаконного переміщення радіоактивних відходів через державний кордон: Матеріали методологічного семінару Центру енергетичного та ядерного права при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. - Київ: - Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2003. - С. 8.

Шинальський О.І. Покарання в системі засобів протидії злочинності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю: 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Національна академія наук України, Київ, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню актуальних проблем інституту покарання, його місця та ролі в системі засобів протидії злочинності .

В дисертації аналізуються природа і зміст інституту покарання, його еволюція у процесі гуманізації і демократизації каральної політики в умовах розбудови української незалежної демократичної, соціально-правової держави. Здійснено науковий аналіз принципів та порядку призначення покарання у контексті розбудови нового кримінального законодавства України, висловлені пропозиції щодо його подальшого удосконалення.

Автором охарактеризовані основні види кримінальних покарань та їх ефективність у протидії злочинності. Визначено місце та роль інституту покарання у протидії організованій злочинності. Дисертант враховуючи основні положення Конституції України, а також норми і стандарти Ради Європи розкриває, що основним завданням інституту покарання є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, громадського порядку та довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Ключові слова : інститут покарання, види покарань, принцип покарання, ефективність покарання, система засобів протидії злочинності, злочинність.

Шинальский А.И. Наказание в системе средств противодействия преступности. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. Национальная академия наук Украины. Институт государства и права им. В.М. Корецкого, Киев, 2003.

Диссертация посвящена исследованию актуальных теоретических и практических проблем уголовного наказания выполняющему важную государственную функцию противодействия преступности, которая на протяжении ряда последних лет имеет устойчивую тенденцию к росту ее количественных и качественных параметров. В работе исследованы основные концептуальные подходы к уяснению социально-правового содержания института наказания, как меры воздействия, и прежде всего ее основных целей, видов, индивидуализации.

В работе всесторонне проанализированы сущность и содержание наказания, его место и роль в системе мер противодействия преступности. Дана также характеристика принципов уголовного наказания в соответствии с перестройкой всех сфер общественной жизни суверенной Украины и с ее курсом на гуманизацию уголовной регрессии. Автором охарактеризованы основные виды уголовного наказания, их эффективность в противодействии преступности. Анализируется уголовное наказание как гуманный инструмент правовой системы цивилизованного общества, где гуманизм уголовного законодательства должен также быть подкреплен и в иных сферах, относящихся в борьбе с преступностью.

Диссертантом предпринята попытка на основе системного подхода комплексно исследовать эффективность правовых мер уголовного наказания. В диссертации раскрыто понятие эффективности правовых мер уголовного наказания в противодействии с преступностью. Автор исследуя эффективность правовых мер уголовного наказания в противодействии преступности отнюдь не против демократизации общественной жизни и гуманизации этих мер. Но он настойчиво и достаточно убедительно возражает против этого процесса, когда гуманизация наказания оборачивается всепрощенчеством и анархией. Решение этой проблемы автор видит в расширении и углублении социально правового, криминологического и уголовно-правового контроля над противоправным поведением. Криминологический контроль - наиболее гуманный и перспективный аспект социально-правового контроля. Преступность главным образом обусловлена социальными причинами, именно этот аспект наиболее подвластен обществу. Преступность детерминируется огромным комплексом причин, экономических, социальных, организационных, социально-психологических и т. д., которые неподвластны правоохранительным органам. Преступность динамична и приспособительна. Она постоянно мимикрирует в новые сферы общественных отношений и человеческой деятельности. Поэтому противодействие преступности должно быть постоянным и системным а его выводы должны реализовываться на макро- и микроуровнях в политической, экономической, демографической, организационной, воспитательной, медицинской и других сферах. В силу этого радикальной стратегией противодействия преступности было бы предупреждение ее путем изучения и устранения криминогенных факторов. Показаны особенности современной украинской уголовно-правовой политики в контексте реформирования системы противодействия преступности в соответствии с принципами правового государства. Высказаны предложения по совершенствованию головного законодательства.

Ключевые слова: институт наказания, виды наказаний, принципы наказания, эффективность наказания, система мер противодействия, преступность.

злочинність покарання кримінальний

Shynalsky O. I. Punishment in the system of remedies for counteracting criminality. - Manuscript.

The dissertation for obtaining a scientific degree of the candidate of juridical sciences in the specialty of Criminal Law and Criminology; Execution of Punishments Law (12.00.08). - Institute of State and Law named after V. M. Koretsky of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2003.

The dissertation is dedicated to contemporary important issues of punishment, its place and role in the system of remedies for counteracting criminality.

The issues of the nature and content of punishment as a legal institution, its evolution during the process of punitive policies humanization and democratization in the conditions of formation of the Ukrainian independent democratic, social-and-law-based state are analyzed. Principles and the procedure of sentencing are scientifically analyzed in the light of formation of new criminal legislation; suggestions are given for further improvement of such legislation.

In the dissertation the author characterizes main sorts of criminal punishments and their effectiveness for the purposes of counteracting criminality. The place and role of punishment as a legal institution are defined. Having taken into account fundamental provisions of the Constitution of Ukraine as well as norms and standards of the Council of Europe, the author shows that the main objective of punishment as a legal institution is the legal assurance of the protection of human and citizen rights and freedoms as well as of the public order and environment, constitutional foundations of Ukraine against criminal encroachments; maintenance of peace and security of humankind, as well as crime prevention.

Key words: punishment as a legal institution, sorts of punishment, punishment principle, effectiveness of punishment, system of remedies for counteracting criminality, criminality.

Размещено на Allbest.ru

...