Правове становище жінки в аспекті гендерної рівності: загальнотеоретичний аналіз

Під час Великої французької революції жінки поряд з чоловіками вели активну боротьбу з тиранією. Активістки жіночого руху заявляли, що жінка, так само як і чоловік, сприяє зростанню державного майна, тому вона має однакове право вимагати звіту про управління ним.

У роботі зроблено висновок, що західноєвропейські законодавства кінця ХIХ ст. характеризуються змішаним регулюванням правового становища жінки, але в більшості країн зберігалися патріархальні засади, що встановлювали й охороняли домінування чоловічої влади і нерівність статей. Визначено відмінності в правосуб'єктності вдови, незаміжньої та заміжньої жінки. У давні часи такої різниці не існувало ні в римському праві, ні в праві варварів. Тільки після буржуазних революцій законодавства країн Західної Європи встановили обмеження в правах не жінки взагалі, а суб'єкта правовідносин не за ознакою статі, а за ознакою сімейного становища. Дружина не мала права брати участь у жодному юридичному правочині без згоди чоловіка, незалежно від майнового режиму шлюбних відносин (спільності чи роздільності майна).

У дисертації зроблено висновок, що суфражистський рух сприяв позитивним змінам у суспільних відносинах першої половини ХХ ст. і хоча жінки не змогли реалізувати свої плани щодо рівноправності з чоловіками, проте, за ними було визнане право на працю, рівні права в спадкуванні майна, обмежена батьківська влада над неповнолітніми дітьми, надане однакове право розлучення, скасовано закони, що встановлювали покарання жінок за перелюбство.

У підрозділі 3.3 “Правове становище жінки в Україні” зазначено, що в Україні рівність чоловіка і жінки у політичних і громадянських правах вперше була закріплена в Конституції УНР 1918 року. Після перемоги соціалізму передбачалося: зрівняти чоловіка і жінку у політичних і соціальних правах; трансформувати буржуазну родину у вільний союз чоловіка і жінки; залучити жінку в господарську діяльність нарівні з чоловіком, скасувавши домашнє господарство; перетворити материнство із приватної справи окремої жінки на суспільну за допомогою державної системи догляду і виховання дітей; шляхом перевиховання перетворити подвійну мораль буржуазних відносин чоловіка і жінки на солідарність працюючих індивідів різних статей.

Проте нерівність чоловіка і жінки у радянські часи найяскравіше проявилася у розподілі сімейних обов'язків та в сфері праці, що було пов'язано з пануванням думки про невисоку ефективність жіночої праці через перерви в роботі та подвійне навантаження у зв'язку з народженням дітей і доглядом за ними, оцінкою жінок як осіб, які не прагнуть до підвищення своєї кваліфікації і професійного статусу, і як наслідок залучення жінок у галузях виробництва з рівнем оплати праці на 25-30% нижче середнього; жінки з високим рівнем освіти і кваліфікації часто не могли реалізувати себе нарівні з чоловіками такої самої кваліфікації.

У дисертації зазначено, що прийняття Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, при підготовці якого було враховано світовий досвід із впровадження аналогічних законів, незважаючи на наявність певних недоліків, є безумовно важливим етапом розвитку громадянського суспільства. Проте, його ефективне функціонування і досягнення позитивних результатів у реалізації принципу гендерної рівності можливі лише за умов належного механізму впровадження положень даного Закону з урахуванням вимог формальної і фактичної рівності.

Проведене в межах третього розділу дослідження обумовило висновок, що багатовікова еволюція суспільних відносин демонструє розширення демократичних засад розбудови суспільства, сім'ї і держави. Внаслідок чого жінка перетворилася із пасивного суб'єкта правовідносин на повноправного і рівного їх учасника. Проблема правового становища жінки не обмежується формальним проголошенням рівності прав чоловіка і жінки, вона потребує вирішення питання про наданням жінкам реальних рівних можливостей використання рівних з чоловіками прав. Реалізація цього курсу вимагає значної державної підтримки, насамперед забезпечення надійних соціально-економічних гарантій, високого рівня розвитку і стабільності суспільства.

Спільною рисою усіх сучасних держав є проблема глобалізації гендерної рівності, про що свідчить проведення під егідою ООН чотирьох Всесвітніх конференцій, присвячених проблемам становища жінки. Процес глобалізації сприяє переведенню проблеми прав людини взагалі і прав жінки зокрема з суто національного рівня в площину міжнародного права, наслідком чого стало прийняття світовою спільнотою низки міжнародних конвенцій і декларацій, спеціально присвячених гендерним питанням.

Світове співтовариство поставило перед кожною державою завдання розробити і забезпечити реалізацію комплексних багатоцільових програм щодо забезпечення рівних прав і можливостей чоловіка і жінки на всіх рівнях суспільних відносин. Україна визнає пріоритет міжнародного права відповідно до національного права, узгоджує державну політику з міжнародними стандартами прав людини і прагне до послідовного впровадження принципу гендерної рівності в українське суспільство.

Розділ 4 “Особливості реалізації жінкою своїх суб'єктивних прав” присвячено аналізу механізмів реалізації жінкою її право та дієздатності через визначення особливостей користування такими правами, як право на гідність, право на свободу вибору життєвого шляху, репродуктивними, сімейними, політичними та економічними правами.

У підрозділі 4.1 “Право на гідність” сформульовано вихідне поняття гідності як моральної властивості людини, що відображає її унікальну, неперевершену цінність. З моменту народження кожного його гідність є однаково рівною із гідністю інших людей. Усвідомлення цього веде до формування в особи почуття власної гідності, очікування поваги до неї з боку інших людей, установку на відстоювання своїх прав, а також визнання рівних прав усіх інших людей. Тому держава повинна створити усі умови для реалізації принципів та норм права, які забезпечують реалізацію, охорону та захист права на гідність і особисту недоторканість осіб в умовах гендерної рівності.

Право на повагу до гідності людини гарантується сукупністю норм, які надають кожній людині впевненість у своїй суспільній цінності, можливість усвідомлювати себе як особистість, поважати власні моральні принципи й норми, наполягати на повазі до себе з боку інших людей, державних органів та посадових осіб, а також вимагати, щоб будь-які сумніви щодо її моральних якостей та етичних принципів були належним чином обґрунтовані.

Авторка звертає увагу на такі негативні явища, що стоять на перешкоді реалізації жінкою права на гідність, як насильство в сім'ї, сексуальні домагання на роботі, і аналізує міжнародний досвід їх подолання, розроблені пропозиції щодо їх вирішення в Україні.

У підрозділі 4.2 “Право на свободу вибору життєвого шляху” підкреслюється, що основним обмеженням свободи вибору жінкою життєвого шляху є сформовані в суспільстві стереотипи про рольове призначення жінки, які підтримуються державою та забезпечуються правом. Суттєво пом'якшити дію цих перепон можливо лише в умовах соціальної правової держави шляхом упровадження в суспільство ідеології егалітарних відносин між статями. При цьому слід розуміти, що справжня емансипація є двоєдиним процесом. Для чоловіка і жінки повинні бути розкриті сфери, з яких вони протягом століть витіснялися. Такою сферою для жінки є суспільне виробництво, а для чоловіка - виховання дітей і домашнє господарство. Утвердження гендерної рівноваги в суспільстві можливе тільки через діалог між чоловіком і жінкою. Причому роль та активність чоловіків в утвердженні їх паритетності має зростати і розглядатися як важливий елемент правової культури суспільства.

Отже, подолання гендерних стереотипів, утвердження загальнолюдських стандартів поведінки чоловіка і жінки є потребою не лише для перебудови українського суспільства, але й для появи нових форм міжнародного спілкування.

У підрозділі 4.3 “Репродуктивні та сімейні права жінки” обґрунтовано висновок, згідно з яким репродуктивні права людини становлять правовий інститут, норми якого містяться в багатьох галузях права й потребують комплексного дослідження і правового регулювання з урахуванням принципу гендерної рівності. Репродуктивну політику держави в кожному історичному періоді визначають два основних чинники -- демографічна ситуація в країні і ступінь впливу релігії на державне і громадське життя. Історичний досвід показує, що проблеми демографічного характеру не можуть бути вирішені за рахунок надання жінкам права самостійно планувати народження дітей.

Сімейний кодекс України передбачає, що питання материнства й батьківства вирішуються подружжям спільно з урахуванням принципу рівності. Проте в разі виникнення розбіжностей або конфлікту щодо народження дітей кожен з подружжя зберігає повну свободу на прийняття остаточного рішення без будь-якого примусу або насильства і має право на розірвання шлюбу.

В умовах гендерної рівності чоловіки мають бути наділені певними правами у вирішенні питання про переривання вагітності своєї дружини. Але враховуючи, що виношують і народжують дітей саме жінки, обмеження їх у праві на аборт було б порушенням їх свободи. Визнання на законодавчому рівні за чоловіком права брати участь у вирішенні цього питання означало б погоджуватися із існуванням “примусу” жінок до материнства, легітимацію так званої “вимушеної вагітності”, що є порушенням основоположних прав людини. Тому питання про згоду чоловіка на переривання вагітності його дружини доцільно вирішувати в межах шлюбного контракту.

Законодавство про охорону репродуктивного здоров'я повинно передбачати вирішення цієї проблеми не лише в медичному, а й у більш широкому соціальному аспекті стосовно прав людини. Репродуктивні права громадян слід визнати на законодавчому рівні, зокрема: право на вільний репродуктивний вибір; право на вільний доступ до інформації про засоби планування сім'ї й охорону репродуктивного здоров'я; право на безпечне материнство, тобто на медико-соціальну допомогу жінці, що зводить до мінімуму ризик для її здоров'я і здоров'я дитини в період вагітності, пологів і післяпологовий період; право на використання допоміжних репродуктивних технологій; право на попередження і штучне переривання небажаної вагітності та інші.

У підрозділі 4.4 “Політичні права жінки” зазначено, що права жінки у політичній сфері знайшли широке закріплення в Конституції України, яка гарантує жінкам вільне волевиявлення своїх політичних переконань, формування жіночих партій і політичних рухів. Важливим аспектом забезпечення рівних прав і рівних можливостей чоловіка і жінки є удосконалення виборчого законодавства та законодавства про політичні партії. Юридичними гарантіями політичної активності жінки є умови і засоби, що забезпечують їй можливість користуватися проголошеними в Конституції і законах України політичними правами. Насамперед це сприятливий політичний режим, а також наявність механізмів і матеріальних джерел, що забезпечують жінкам рівні можливості у виборчому процесі.

У дисертації зазначається, що представницькі органи влади залишаються здебільшого сферою діяльності чоловіків, що потребує реформування в напрямі гендерної збалансованості; рівень гендерної свідомості як жінок, так і чоловіків залишається недостатнім для реалізації пропорційного представництва в політичних органах і структурах. Тому найефективнішим засобом встановлення паритетної демократії в умовах сьогодення є введення гендерних квот у партійних списках під час виборчої кампанії. Крім того, необхідно встановити на законодавчому рівні норми, відповідно до яких при формуванні керівних органів у системі державної служби і самоврядування рекомендується дотримуватися принципу представлення чоловіків і жінок пропорційно складу населення; необхідно розробити і запровадити державні кадрові програми з метою істотного збільшення кількості жінок на керівних посадах вищої і середньої управлінської ланки органів державної влади і місцевого самоврядування.

Досвід демократичних країн свідчить, що найбільше жінки представлені в державних органах країн з пропорційною виборчою системою, коли всі місця в парламенті розподіляються пропорційно голосам, поданим за партійними списками. Це пояснюється тим, що в сучасних умовах легше забезпечити обрання депутатів за списками, де жінки представлені по можливості максимально пропорційно, ніж домогтися різкого збільшення кількості виборців, які голосуватимуть саме за жінок.

Важливу роль у забезпеченні гендерної рівноправності у виборчому процесі традиційно відіграють ліві партії. Вони не тільки закріплюють принцип реальної рівності осіб обох статей у своїх статутах, але й досить часто передбачають квоти на пропорційне представництво чоловіків і жінок у керівництві партією на всіх рівнях партійної ієрархії, що обумовлює гідне місце жінок й у партійних списках під час виборчих кампаній. Цікавим є приклад Скандинавських країн, де процес інтеграції жінок у політичне життя почався після збільшення їх представництва в керівництві насамперед лівими партіями. Тому найбільше жінки представлені в парламентах таких країн, як Швеція (45% жінок-депутатів); Норвегія (36,4% жінок-депутатів); Бельгія (35,3%). У наш час існує більше 100 політичних партій у 46 країнах світу, які закріпили в статутних документах і застосовують під час виборів гендерні квоти в своїх партійних списках.

У підрозділі 4.5 “Економічні права жінки” обґрунтовано положення, згідно з яким забезпечення гарантій вільного розвитку особистості, поваги честі і гідності людини - найважливіші умови формування соціальної правової держави в Україні. Необхідним кроком у цьому напрямку є вдосконалення правового механізму реалізації принципу рівних прав і можливостей чоловіка і жінки у сфері трудових відносин.

Державне регулювання трудових відносин повинно виходити насамперед із інтересів працівників і обмежуватися чітко визначеними сферами, а саме: захистом прав і законних інтересів працівників, охороною їх життя та здоров'я, охороною праці жінок, неповнолітніх дітей, інвалідів та інших соціально вразливих груп. У регулюванні інших питань, що виникають на ринку праці, державний вплив повинен мати виключно рекомендаційний характер.

Для повноцінної реалізації кожним громадянином своїх соціально-трудових прав необхідні нові підходи, які будуть враховувати, що питому вагу працівників (чоловіків і жінок) становлять особи із сімейними обов'язками. Першим кроком у вирішенні цієї проблеми повинно стати визначення кола осіб, що потребують соціальних гарантій у зв'язку із сімейними обов'язками. Виходячи з однакової відповідальності батьків за виховання дітей необхідно перейти від надання пільг жінкам до надання пільг працівникам із сімейними обов'язками.

Регулювання соціально-трудових відносин в сучасному українському суспільстві потребує реформування багатьох механізмів, що були орієнтовані на патріархальні традицій та державні замовлення, внесення численних змін у чинне законодавство та прийняття комплексної державної програми підтримки жінок на ринку праці.

У розділі 5 “Особливості правового захисту прав жінки”, який складається з трьох підрозділів, проаналізовано національні, регіональні і міжнародні механізми захисту прав жінок.

У підрозділі 5.1 “Національні правові механізми захисту прав жінки” розкрито способи, форми і напрямки забезпечення рівних прав і рівних можливостей чоловіка і жінки, до яких належать: 1) діяльність органів державної влади, до компетенції яких належать питання рівних прав і рівних можливостей чоловіка і жінки; 2) комплексні механізми формування і розподілу державних ресурсів (бюджет, державні програми, податкова політика, що включає підтримку благодійних, некомерційних, правозахисних організацій, законодавство про соціальне замовлення та ін.); 3) діяльність Уповноваженого з прав людини; 4) судовий і адміністративний захист прав людини і громадянина.

Вивчено досвід інших країн світу в розбудові національного механізму захисту прав жінки, проаналізовано вітчизняний досвід, розроблено пропозиції щодо подальшого розвитку механізмів забезпечення прав жінки.

Підрозділ 5.2 “Регіональні правові механізми захисту прав жінки” присвячено особливостям формування, розвитку й функціонування трьох основних регіональних механізмів захисту прав жінок, які регламентують питання захисту прав людини в масштабах окремих континентів, -- Європи, Америки й Африки.

На європейському континенті права людини врегульовані основними документами - Конвенцією про захист прав людини й основоположних свобод (1950 р.), й Європейською соціальною хартією (1961 р.), які відрізняються не тільки сферою правового регулювання, але й механізмами захисту прав людини. З огляду на міжнародні стандарти, Європейська конвенція і Європейська хартія зробили вагомий внесок у справу уніфікації захисту прав людини на європейському континенті, в тому числі в аспекті рівності статей.

Укладачі Міжамериканської конвенції про права людини (1969 р.) запозичили механізм захисту прав людини з Європейської конвенції, поклавши контроль за виконанням зобов'язань, узятих державами-учасниками, на Міжамериканську комісію і Міжамериканський суд з прав людини. Порівняльний аналіз діяльності європейських і американських регіональних органів з прав людини свідчить, що їх ефективна діяльність можлива тільки на основі схожості політичних систем, історичного досвіду, правових традицій і близькості рівнів соціально-економічного розвитку.

Африканська хартія прав людини і народів (1981 р.) враховує специфіку континенту, наголошуючи на питаннях самовизначення, соціально-економічного і культурного розвитку держав, реалізації суверенних прав народів, забезпечення прав особи на розвиток, міжнародну безпеку тощо. Контроль за виконанням Хартії покладений на Африканську комісію з прав людини і народів, діяльність якої полягає у виробленні рекомендацій. Особливість Африканської хартії полягає в тому, що Комісія розглянувши повідомлення про суттєві масові порушення прав людини, інформує Асамблею глав держав і урядів, яка здійснює всебічне вивчення цих випадків.

У підрозділі 5.3 “Міжнародно-правові механізми захисту прав жінки” розглянуто основні етапи становлення належного механізму захисту прав жінки на міжнародному рівні, налагодження його ефективної роботи вимагає кропіткої цілеспрямованої міждержавної політики усіх зацікавлених держав. Відповідні рішення на міжнародному рівні були прийняті зокрема на Всесвітній конференції з прав людини, що проходила у Відні в 1993 р, після чого, усі документи ООН з прав людини стали включати питання про права жінки, а гендерний підхід став враховуватися в усіх міжнародних заходах, що проходять під егідою ООН та її органів.

Поняття міжнародного механізму захисту прав жінки включає такі складові елементи, як міжнародні документи (конвенції, декларації, договори); міжнародні організації та їхні органи; практику застосування міжнародних документів та міжнародний контроль і процедури розгляду спорів.

Питання забезпечення прав людини є однією із важливіших сфер співробітництва держав на міжнародній арені. Додержання прав людини уповноваженими органами кожної держави свідчить про визнання нею ідеалів світового співтовариства та загальновизнаних принципів міжнародного права, спрямованих на підтримання світового порядку.

Світовим співтовариством на основі гендерного підходу прийнято низку правових актів, які містять міжнародні стандарти реалізації та захисту прав жінки і є обов'язковими до виконання державами-учасницями. До того ж у процесі міжнародного співробітництва сформувався і діє міжнародно-правовий механізм захисту прав жінки, який складається з міжнародних норм, принципів та спеціальних міжнародних інституцій, що здійснюють контрольні функції, які є важливим компонентом міжнародного захисту прав людини.

Висновки

У дисертаційному дослідженні сформульовано низку висновків і пропозицій, спрямованих на вирішення наукової проблеми - визначення закономірностей формування і розвитку правового становища жінки як суб'єкта права, встановлення змісту гендерної рівності, шляхів її досягнення та правових засобів її забезпечення. Сформульовано основні поняття, що необхідні для викладення загальнотеоретичної концепції правового становища жінки у гендерному вимірі - правова рівність, гендерна рівність, дискримінація за ознакою статі, позитивна дискримінація, принцип недискримінації. Запропоновано класифікацію видів рівності за різними критеріями. Серед висновків, що зроблені в дисертації, найбільш загальними і важливими є такі:

1. Аналіз філософсько-правової думки упродовж всієї історії її розвитку дозволяє зробити висновок, що філософи здавна сприймали рівність як одну з вимог справедливості. Важливим вбачається погляд, відповідно до якого рівність не повинна розглядатись з формальної точки зору без урахування існуючої фактичної нерівності, що знайшло своє відображення у сучасній доктрині гендерної рівності.

2. Принцип гендерної рівності не може бути визначений поза встановленням співвідношення понять формальної і фактичної рівності, рівності можливостей чоловіка і жінки. Формальна рівність означає встановлення лише юридичних гарантій реалізації проголошених прав. Але всі ці гарантії не можуть повною мірою ліквідувати реально існуючу фактичну нерівність чоловіка і жінки, що породжується існуючими між ними фізіологічними, психологічними і соціальними відмінностями. На відміну від формальної рівності гендерна рівність полягає не в однаковому становищі чоловіка і жінки, а в створенні дійсно рівних умов для учасників відповідних правовідносин, у доступі до використання певних матеріальних або нематеріальних благ і цінностей, які є об'єктами відповідних правовідносин.

3. Рівність чоловіка і жінки не слід трактувати як ідентичність їх правового статусу. Як різні суб'єкти права вони наділені різними правомочностями. У тій сфері, яка не пов'язана з природними відмінностями чоловіка і жінки, їх формальна і фактична рівність повинні збігатися.

4. Багатовікова еволюція суспільних, в тому числі і сімейних відносин, демонструє розширення демократичних засад розбудови суспільства, сім'ї і держави. Жінка перетворилася з пасивного суб'єкта правовідносин на повноправного і рівного учасника. Проблема правового становища жінки не обмежується формальним проголошенням рівності прав чоловіка і жінки, вона потребує вирішення питання про наданням жінкам реальних рівних можливостей використання рівних з чоловіками прав. Реалізація принципу гендерної рівності вимагає значної державної підтримки, насамперед забезпечення надійних соціально-економічних гарантій, високого рівня розвитку і стабільності суспільства.

5. Рівність чоловіка і жінки є невід'ємною частиною прогресу людства, елементом демократії і важливою умовою розбудови правової держави. Сучасний стан суспільних відносин не дозволяє ігнорувати знання, навички та творчі здібності жінок, а потребує негайного і повного їх використання. Рівна участь жінок у професійному, політичному та громадському житті повинна бути поєднана з їх рівною відповідальністю при прийнятті рішень на державному рівні.

6. Спільною рисою усіх сучасних держав є проблема глобалізації питання про гендерну рівність, про що свідчить проведення під егідою ООН чотирьох Всесвітніх конференцій, присвячених проблемам становища жінок. Процес глобалізації проявляється в трансформації проблеми прав людини взагалі і прав жінки зокрема з суто національного рівня в площину міжнародного права, наслідком чого стало прийняття світовою спільнотою низки міжнародних конвенцій і декларацій, спеціально присвячених питанням гендерної рівності.

7. Світовий досвід показує, що процес усвідомлення (у тому числі самими жінками) необхідності переходу від пануючої ідеології чоловічої переваги до егалітарних принципів у стосунках між статями не відбувається автоматично. Для цього потрібні активність держави і громадських організацій, об'єктивне висвітлення в засобах масової інформації існуючого нині становища жінок, а також інформування про можливі шляхи його вдосконалення.

8. Основним обмеженням свободи вибору жінкою життєвого шляху є сформовані в суспільстві стереотипи про рольове призначення жінки, які підтримуються державою та забезпечуються правом. Суттєво пом'якшити дію цих перепон можливо лише в умовах соціальної правової держави шляхом упровадження в суспільство ідеології егалітарних відносин між статями. При цьому справжня емансипація -- процес двоєдиний. Для чоловіка і жінки повинні бути розкриті сфери, з яких вони протягом століть витіснялися. Такою сферою для жінки є суспільне виробництво, а для чоловіка - виховання дітей і домашнє господарство.

9. Сімейне законодавство України, виходячи із принципу рівних прав і можливостей чоловіка і жінки, містить низку гарантій, що перешкоджають дискримінації жінки і гарантують рівноправність подружжя. В разі виникнення розбіжностей або конфлікту щодо народження дітей кожен з подружжя зберігає повну свободу на прийняття остаточного рішення без будь-якого примусу або насильства і має право на розірвання шлюбу.

10. Важливим аспектом забезпечення рівних прав і рівних можливостей чоловіка і жінки є удосконалення виборчого законодавства та законодавства про політичні партії. Доцільним уявляється встановити норму, відповідно до якої кількість чоловіків і жінок у списках кандидатів не може бути меншою певного відсотка від загальної кількості кандидатів, висунутих виборчим об'єднанням. Юридичними гарантіями політичної активності жінки є умови і засоби, що забезпечують їй можливість користуватися проголошеними в Конституції і законах України політичними правами. Передусім це сприятливий політичний режим, а також наявність механізмів і матеріальних джерел, що забезпечують жінці рівні можливості у виборчому процесі.

11. Для повноцінної реалізації кожним громадянином своїх соціально-трудових прав необхідні нові підходи, які будуть враховувати, що питому вагу працівників (чоловіків і жінок) становлять особи із сімейними обов'язками. Першим кроком у вирішенні цієї проблеми повинно стати визначення кола осіб, що потребують соціальних гарантій у зв'язку із сімейними обов'язками. Виходячи з однакової відповідальності батьків за виховання дітей, необхідно перейти від надання пільг жінкам до надання пільг працівникам із сімейними обов'язками.

12. Правовий механізм забезпечення рівних прав і рівних можливостей чоловіка і жінки складається з: 1) діяльності органів державної влади, до компетенції яких відносяться питання рівних прав і рівних можливостей чоловіка і жінки; 2) комплексних механізмів формування і розподілу державних ресурсів (бюджет, державні програми, податкова політика, що включає підтримку благодійних, некомерційних, правозахисних організацій, законодавство про соціальне замовлення та ін.); 3) діяльності Уповноваженого з прав людини; 4) судового і адміністративного захисту прав людини і громадянина.

13. Урегулювання трудових відносин, у яких беруть участь жінки як окрема соціальна група, обґрунтовувалося у переважній більшості випадків необхідністю захисту функції материнства. Створення механізму забезпечення прав жінки відбувалося без врахування принципу гендерної рівності та мало патерналістській характер, який полягає в тому, що держава здійснює захист прав жінки через встановлення для неї низки заборон і обмежень, мотивуючи це необхідністю збереження функції материнства. Тому найбільш доцільним було б надати жінкам право самим вирішувати, в який спосіб поєднувати материнство з професійною діяльністю, ширше застосовувати загальнодозвільний режим правового регулювання.

14. Сьогодні кожна розвинута країна світу має в своєму національному законодавстві акти, спрямовані на забезпечення гендерної рівності. У цьому відношенні держави можна поділити на такі групи: держави, в яких діє один антидискримінаційний акт; держави, які не мають спеціального закону із забезпечення гендерної рівності; держави, в яких діють як антидискримінаційне законодавство в цілому, так і спеціальні акти, що передбачають ліквідацію дискримінації за ознакою статті; держави, в національній системі законодавства яких немає загального антидискримінаційного законодавчого акта, але є спеціальні акти з подолання дискримінації за окремими ознаками; держави, які обмежуються закріпленням (як правило, у конституції) загальної заборони дискримінації, не приймаючи спеціального законодавства.

15. Прийняття Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, при підготовці якого було враховано світовий досвід з впровадження аналогічних законів, незважаючи на наявність певних недоліків, є безумовно позитивним фактом. Перш за все необхідно зазначити, що цей акт охоплює порівняно з більшістю аналогічних законів зарубіжних країн досить широку сферу правового регулювання (як правило, охоплюється лише сфера трудових відносин). Крім того, прийняття даного Закону свідчить про визнання існування в Україні такої проблеми, як дискримінація за ознакою статі, та необхідності її подолання. Ефективне його функціонування і досягнення позитивних результатів у реалізації принципу гендерної рівності можливі лише за умов вироблення механізму впровадження положень даного Закону з урахуванням вимоги не формального, а сутнісного підходу до вирішення вказаних проблем.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Дашковська О.Р. Жінка як суб'єкт права в аспекті гендерної рівності. Х.: Право, 2005. 224 с.

2. Жінки на ринку праці України в період реформування економіки: правовий та соціологічний аспекти // Харківський центр жіночих досліджень. Х., 1999. С. 1-106.

3. Дашковська О.Р. Еволюція соціально-політичного статусу жінок : історично-правовий аспект // Еволюція правового становища жінок: історія і сучасність. Х.: Право, 2000. С. 5-27.

4. Дашковська О.Р. Проблеми впровадження принципу гендерної рівності в українське законодавство: загальнотеоретичні аспекти // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. Вип. 52. С. 9-15.

5. Дашковська О.Р. Правовий статус жінок у країнах Західної Європи в добуржуазний період // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. Вип. 55. С. 25-31.

6. Дашковська О.Р. Гендер і право: логіко-понятійний аналіз // Вісник Академії правових наук України. 2002. № 3(30). С. 16-21.

7. Дашковська О.Р. Ідея прав жінки в політико-правовій думці періоду буржуазних революцій // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. Вип. 58. С. 3-8.

8. Дашковська О.Р. Державні гарантії і шляхи активізації участі жінок у політичному житті України: загальнотеоретичні питання // Проблеми законності. Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. Вип. 59. С. 8-13.

9. Дашковська О.Р. Державно-правові гарантії професійної діяльності жінок в Україні: загальнотеоретичні аспекти // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. Вип. 60. С. 3-9.

10. Дашковська О.Р. Гендерна рівноправність в історичному ракурсі // Вісник Академії правових наук України. 2003. № 4(31). С. 178-186.

11. Дашковська О.Р. Правове становище жінки наприкінці ХIХ століття: порівняльний аналіз // Вісник Академії правових наук України. 2003. № 1(32). С. 170-176.

12. Дашковська О.Р. Загальна характеристика правового становища жінки в сім'ї: історія і сучасність // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. Вип. 63. С. 51-57.

13. Дашковська О.Р. Філософсько-правові аспекти принципу рівності в історії правової думки // Вісник Академії правових наук України. 2003. №4 (35). С. 265-272.

14. Дашковська О.Р. Становище жінки в країнах мусульманського сходу: історико-правовий аспект // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В. Я. Тацій. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. Вип. 68. С. 3-7.

15. Дашковська О.Р. Право на свободу вибору життєвого шляху // Проблеми законності. Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. Вип. 69. С. 9-14.

16. Дашковська О.Р. Регіональні механізми захисту прав жінок: порівняльно-правовий аналіз // Вісник Академії правових наук України. 2004. № 1(36). С. 139-146.

17. Дашковська О.Р. Національні державно-правові механізми захисту прав жінки: світовий досвіт і шляхи вдосконалення // Вісник Академії правових наук України. 2004. № 2(37). С. 198-205.

18. Дашковська О.Р. Формування й розвиток феміністичних ідей в історії політико-правової думки (ХV-ХIХ ст.) // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. Вип. 73. С. 16-22.

19. Дашковська О.Р. Правові форми реалізації жінками своїх політичних прав // Вісник Академії правових наук України. 2004. № 3(38). С. 208-216.

20. Дашковська О.Р. Право на гідність і особисту недоторканість особи: гендерний аспект // Вісник Академії правових наук України. 2004. № 4(39). С. 198-204.

21. Дашковська О.Р. Репродуктивні права жінки: особливості реалізації й захисту // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. Вип. 74. С. 3-9.

22. Дашковська О.Р. Міжнародні механізми забезпечення гендерної рівності // Вісник Академії правових наук України. 2005. № 1(40). С. 199-206.

23. Дашковська О.Р. Християнська доктрина і правове становище жінки в умовах громадянського суспільства // Вісник Академії правових наук України. 2005. №. 2(41). С. 201-208.

24. Дашковська О.Р. Дискримінація за ознакою статі: деякі загальнотеоретичні аспекти // Вісник Академії правових наук України. 2005. № 3(42). С. 219-226.

25. Дашковська О.Р. Гендерна рівність в умовах модернізації ісламу: правові аспекти // Вісник Академії правових наук України. 2005. № 4(43). С. 182-187.

26. Дашковська О.Р. Гендерна експертиза законодавства: методологічні аспекти // Вісник Академії правових наук України. 2006. № 4(47). С. 219-225.

27. Дашковська О.Р. Державно-правові механізми забезпечення гендерної рівності в Скандинавських країнах // Вісник Академії правових наук України. 2007. № 3(50). С. 150 - 157.

28. Дашковська О.Р. Деякі проблеми правового захисту жінок в Україні // Материалы междунар. научно - практ. конф. “Женщины за духовную безопасность общества”(Харьков, 11-12 июня 1999 г.). Харьков, 1999. С. 97-100.

29. Дашковська О.Р. Деякі проблеми реалізації принципу рівних прав і можливостей чоловіків і жінок в Україні // Конституція України - основа модернізації держави і суспільства: Матеріали наук. конф. (м. Харків, 21-22- червня 2001 р.). Х.: Право, 2001. С. 137-139.

30. Дашковська О.Р. Взаємодія неурядових жіночих організацій з органами місцевого самоврядування: проблеми і перспективи // Проблеми вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування: Матеріали наук. - практ. конф. (м. Харків, 4-5 грудня 2001 р.). Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. С. 85-87.

31. Дашковська О.Р. Застосування гендерного підходу в державно-правових дослідженнях // Методологічні проблеми правової науки: Матеріали міжнар. наук. конф. (Харків, 13-14 грудня 2002 р.). Х.: Право, 2003. С. 161-163.

32. Дашковська О.Р. Деякі проблеми впровадження принципу гендерної рівності в українське суспільство // Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні: Матеріали наук. - практ. конф. (м. Харків, 24-25 травня 2005 р.) Х.: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, 2005. С. 216-218.

33. Дашковська О.Р. Гендерна рівність в умовах становлення демократичної правової держави // Теоретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України: Тези доповідей та наукових повідомлень учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Харків 29-30 червня 2006 р). Х.: НЮАУ ім. Я. Мудрого, 2006. С. 120-123.

34. Дашковська О.Р. Гендер і право // “Гендер. Екологія. Здоров'я.”: Матеріали 1 міжнародної наукової конференції (Харків 23-24 жовтня 2007): Зб. наук. праць. Х.: Харк. держ. мед. ун-т., 2007. С. 55-56.

Анотація

Дашковська О.Р. Правове становище жінки в аспекті гендерної рівності: загальнотеоретичний аналіз. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави в права; історія політичних і правових вчень. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2008.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню ідейно-теоретичних та історичних джерел формування правового статусу жінки, особливостям реалізації жінками своїх суб'єктивних прав і законних інтересів, а також окремим механізмам правового захисту прав жінки. Сформульовано погляд на правове становище жінки через теоретико-історичне значення її соціальної цінності, відповідно до уявлень про справедливу міру свободи і рівності жінки і чоловіка.

У роботі проаналізовано співвідношення рівності і справедливості, яка найбільшою мірою виражає загальносоціальну сутність права, прагнення до пошуку належного балансу між учасниками правових зв'язків, між особистістю і суспільством, громадянином і державою. Розглянуто ліберальну та соціальну концепції рівності, проведено розмежування таких понять, як “рівність” та “рівноправність”. Визначено поняття та ознаки гендерної рівності, зміст яких формувався поступово, неоднозначно і суперечливо. Гендер розглядається як соціальна приналежність до певної статі, як уявлення кожного індивіда про рольові характеристики та поведінкові особливості індивідів тієї статі, до якої він належить. Формальна рівність не може подолати фактичну нерівність, що існує між чоловіком і жінкою й проявляється в різних аспектах. Але вона є юридичною основою для поступової ліквідації найнебезпечніших для суспільства проявів гендерної нерівності.

Розглянуто різні моделі забезпечення рівності чоловіка і жінки: формальну, протекціоністську та субстантивну, досліджено такі види дискримінації за ознакою статі, як формальна і фактична, позитивна та негативна, які проявляються в прямій і непрямій формі, та визначено способи подолання дискримінації за ознакою статі.

В роботі визначається зміст і сфери дії принципу недискримінації, який означає заборону необґрунтованого відмінного ставлення до осіб, які знаходяться в однаковій ситуації, чи однакового підходу до осіб, які знаходяться в різних ситуаціях. Аналізуючи міжнародний досвід впровадження позитивних дій, зазначено, що це складний механізм, який при неправильному застосуванні може призвести до негативних соціальних наслідків.

Ключові слова:

Правовий статус жінки, принцип гендерної рівності, принцип недискримінації, позитивна дискримінація, правові гарантії прав жінки.

Аннотация

Дашковская Е.Р. Правовое положение женщин в аспекте гендерного равенства: общетеоретический анализ. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2008.

Диссертация посвящена комплексному исследованию идейно-теоретических и исторических источников формирования правового статуса женщины, особенностям реализации женщинами своих субъективных прав и законных интересов и отдельным механизмам правовой защиты женщины. Автором сформулирован взгляд на правовое положение женщины через теоретико-историческое значение его социальной ценности, в соответствии с представлениям о справедливой мере свободы и равенства женщины и мужчины.

В процессе исторического развития правосубъектность каждой общественной группы определялась их социальной ценностью. Чем выше оценка, тем шире объем санкционированных государством прав той или другой категории субъектов права. В условиях научно-технического прогресса, когда физическая сила перестает быть определяющим фактором производственных процессов, изменяются представления о ценности женского начала, которое способствует повышению роли женщин в обществе.

В диссертации сформулировано понятие и раскрыто содержание принципа гендерного равенства, проанализированы его соотношение с иными общеправовыми принципами, исследовано проявление принципа гендерного равенства в различных сферах общественной жизни. Особое внимание уделено проблемам реализации принципа недискриминации, которые возникают в связи с необходимостью обеспечения равноправия мужчин и женщин, как в процессе принятия юридических актов, так и во время их реализации.

Гендерное равенство предусматривает, прежде всего, равные возможности мужчины и женщины, обеспечивается не только закреплением равенства перед законом вместе с запретом дискриминации, но и политикой позитивных действий, которые должны быть объективными, обоснованными и оправданными. Право не может изменять объективные процессы общественного развития и соответственно не может уравнять социальный статус мужчин и женщин. Оно может различными методами правового регулирования с помощью дополнительных и специальных прав частично выравнивать правовой статус участников правоотношений, создавать равные возможности для реализации их субъективных прав, что в полной мере касается мужчин и женщин.

Ключевые слова: правовой статус женщины, гендер, гендерное равенство, принцип недискриминации, позитивная дискриминация, правовые гарантии прав женщины.

Summary

Dashkovskaya O.R. Women Legal Statuse in Gender Equality Aspect: General Theoretical Analysis. - Manuscript.

The dissertation paper for obtaining a doctor's of law degree on the field 12.00.01 - theory of state and law. - National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav the Mudry. - Kharkiv, 2008.

The dissertation focuses on research of the principle of equality of men and women. The thesis is devoted to research the principle of non-discrimination based on sex.

The author completed deep analyses of different philosophic and theoretical approaches to the question of women legal statuse, beginning from the ancient times and including modern concepts. The legal nature of gender equality principle are given. Its correlation and codependence and the sphere of due values are revealed. The author emphasizes social, historical, political and cultural backgrounds of the gender equality theory. The legal statuse of women in a number social spheres are viewed simultaneously through their integrity and specifics. Equality of the rights of women and men is ensured by providing women with opportunities equal to those of men in public, political, and cultural activity, in obtaining education and professional training, in work and its remuneration; by special measures for the protection of work and health of women; by establishing pension privileges, by creating conditions that allow women to combine work and motherhood; by legal protection, material and moral support of motherhood and childhood, including providing of paid leaves and other privileges to pregnant women and mothers.

The notions of legal equality, principle of equality and discrimination their constituent characteristics are presented. The role of national, regional and international mechanisms in development of women legal statuse is shown.

The necessity to have a law in place that would provide a mechanism for gender equality, have as goal parity status of men and women in all sectors of society life, ensure equal rights and possibilities for men and women, and eliminate discrimination on the grounds of sex was not evident to all then and is not evident now, after the came in effect.

Key words: the principle of equality of men and women, the principle of non-discrimination based on sex, gender equality.

Размещено на Allbest.ru