Размещено на http://allbest.ru

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

УДК 340.111:340.132:165.243

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРАВОРОЗУМІННЯ: ГЕРМЕНЕВТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

ДУДАШ ТАМАРА ІВАНІВНА

Львів - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор РАБІНОВИЧ Петро Мойсейович, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент Академії правових наук України, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри теорії та історії держави і права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор ДАМІРЛІ Мехман Алішах огли, Одеська національна юридична академія, професор кафедри права Європейського Союзу та порівняльного правознавства;

кандидат юридичних наук ЛОБОДА Юрій Петрович, Львівський державний університет внутрішніх справ, доцент кафедри правових засад підприємництва.

Захист відбудеться “17” квітня 2008 року о “10” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14 (зал засідань юридичного факультету, ауд. Г-409).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “11” березня 2008 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О. Семків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Актуальність теоретичних досліджень праворозуміння як герменевтико-мисленнєвого процесу зумовлюється основоположним впливом останнього на будь-яку стадію праворегулятивної діяльності, особливо на офіційне тлумачення юридичних норм. Дослідження, зокрема ті, що здійснюються крізь призму герменевтики, здатні сприяти встановленню сутності процесу і результату праворозуміння, з'ясуванню залежності між праворозумінням і зовнішньою формою його вияву у мові, а також окресленню сфери та меж впливу позаправових факторів на інтерпретацію юридичних норм взагалі. Такі герменевтичні дослідження дозволяють виявити механізми, через посередництво яких праворозуміння, а також означені різноманітні фактори неодмінно впливають на правотлумачну практику суб'єктів державно-юридичного регулювання.

Окремі аспекти загальної теорії праворозуміння привертали увагу сучасних дослідників - як вітчизняних, зокрема С. Алаіс, В. Бабкіна, В. Бачиніна, С. Бобровник, М. Братасюк, Є. Бурлая, С. Дністрянського, В. Дудченко, М. Козюбри, О. Костенка, В. Кравця, Л. Луць, С. Максимова, В. Марчука, Ю. Оборотова, Л. Петрової, В. Плавича, С. Сливки, О. Стовби, М. Цвіка, В. Череватюка, Ю. Шемчушенка, так і зарубіжних, зокрема Г. Адигезалової, О. Алєксандрова, С. Алєксєєва, М. Байтіна, В. Баранова, П. Баранова, П. Бельда, А. Бобильова, Р. Веймара, М. Віллея, Ю. Габермаса, Н. Железнової, В. Зорькіна, В. Казімірчука, А. Кальсамільї, І. Козліхіна, Е. Кузнєцова, В. Кулапова, О. Лейста, Р. Лівшиця, Д. Луковської, Н. Лумана, Г. Мальцева, О. Мартишина, В. Муравского, В. Нерсесянца, П. Оля, А. Ольєро, О. Полякова, В. Попова, С. Тао, Є. Тітанта, В. Толстіка, В. Туманова, О. Хьоффе, Е. Хоріна, І. Честнова, Г. Чернобеля, В. Четверніна, Л. Явича. Слід особливо відзначити праці тих науковців, які висвітлювали саме герменевтичні аспекти праворозуміння та інших проблем юриспруденції, зокрема А. Бернюкова, М. Блажевича, І. Блажевича, В. Гассемера, А. Кауфмана, А. Козловського, І. Малінової, О. Мережка, О. Овчиннікова, О. Писаревського, П. Рабіновича, П. Рікера, О. Скакун, В. Суслова. Проте у вітчизняному загальнотеоретичному правознавстві поки що не було здійснено комплексне монографічне дослідження герменевтичних аспектів процесу й результату праворозуміння та його впливу на офіційну інтерпретацію юридичних норм. Тому тема даного дисертаційного дослідження видається досить актуальною як для подальшого розвитку теорії праворозуміння та методології його дослідження, так і для вироблення пропозицій для вдосконалення правотворчої та правотлумачної діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом наукової діяльності кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми “Юридичний механізм забезпечення прав людини і громадянина в сучасних правових системах” (номер державної реєстрації 0105U004915).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є загальна характеристика праворозуміння як герменевтико-мисленнєвого процесу і його результату, який об'єктивується у мові через правоназви, а також встановлення герменевтичного механізму впливу праворозуміння на офіційне судове тлумачення юридичних норм.

Для досягнення цієї мети необхідно було розв'язати такі завдання: 1) дослідити еволюцію основних герменевтичних концепцій та з'ясувати евристичний потенціал герменевтики у дослідженні проблеми праворозуміння; 2) визначити різновиди праворозуміння, закріплені у правоназвах мов світу; 3) виявити діалектику взаємозв'язків між правоназиванням і праворозумінням; 4) проаналізувати процес і результат праворозуміння крізь призму герменевтики, виокремивши його онтичний та гносеологіний аспекти; 5) здійснити герменевтичний аналіз окремих типів праворозуміння; 6) дослідити вплив праворозуміння на офіційну правоінтерпретаційну діяльність, здійснювану судовими органами у різних правових системах і 7) виявити її герменевтичні закономірності та онтичну сутність; 8) з'ясувати мовно-логічні засоби (інструменти), через посередництво яких здійснюється така діяльність.

Об'єктом дослідження є загальне праворозуміння як герменевтико-мисленнєвий процес і його результат.

Предметом дослідження є закономірності праворозуміння як герменевтико-мисленнєвого процесу та герменевтичний механізм впливу праворозуміння на офіційне судове тлумачення юридичних норм.

Методологія дослідження. Вона включає відповідні філософсько-світоглядні положення, загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Концептуальним фундаментом дисертації слугували положення філософської герменевтики (використовувалися при формулюванні вихідних засад дослідження, а також у процесі аналізу його предмета) в їх зв'язку з мовознавством (задля аналізу мовного аспекта праворозуміння); діалектики (при встановленні взаємозв'язків між правоназиванням і праворозумінням) та соціального детермінізму (для з'ясування закономірної залежності між мовою, в якій закріплено правоназву, та мисленням, через посередництво якого конституюється праворозуміння, а також для пояснення впливу різних факторів на останнє). З-поміж загальнонаукових та спеціальнонаукових методів використовувалися насамперед такі: системно-структурний (для встановлення механізму та стадій процесу праворозуміння, а також його можливих результатів); формально-логічні - дедукція (при формулюванні закономірностей правоназивання і праворозуміння), індукція (для встановлення онтичної сутності процесу розуміння, здійснюваного офіційними правоінтерпретаторами), аналіз (при визначенні впливу позаправових факторів на праворозуміння й офіційну правоінтерпретацію), синтез (при з'ясуванні механізмів смисловідшукування та смислотворення, якими послуговуються у процесі праворозуміння); історичний (задля прослідкування еволюції основних герменевтичних концепцій), порівняльний (з метою виявлення впливу праворозуміння на офіційне правотлумачення у різних державах); метод узагальнення відповідної правотлумачної практики.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлюється тим, що дана дисертація є першим у вітчизняній загальній теорії права комплексним дослідженням феномену праворозуміння та його впливу на офіційне судове тлумачення юридичних норм, здійсненим крізь призму фундаментальних положень герменевтики.

Елементи наукової новизни вбачаються у тому, що:

вперше:

- встановлено, що задля з'ясування онтичної сутності та герменевтичного механізму праворозуміння й офіційного тлумачення юридичних норм мають бути використані, насамперед, такі поняття як “передрозуміння”, “інтерпретація”, “розуміння”, “смисл”, “смислотворення” “смисловідшукування” у їх герменевтичному сенсі;

- на основі дослідження значного обсягу різних мов світу виявлено ті основні соціальні явища, котрі історично першопочатково відображалися терміно-поняттям “право” (зокрема, настанови щодо поведінки, справедливість, свобода), та запропоновано дефініцію загального поняття правоназивання як закріплення за певним мовним знаком поняття про право;

- через посередництво поняттєвого апарату загальної герменевтики встановлено основні етапи мисленнєвого процесу праворозуміння та визначено поняття й зміст кожного з них (передправорозуміння, правоінтерпретація, праворозуміння як результат цього процесу);

- схарактеризовано різновиди та зміст формальної, змістовної та функціональної герменевтичних закономірностей праворозуміння як необхідних зв'язків між процесом та результатом розуміння правоявища;

- з'ясовано герменевтичний механізм та гносеологічну специфіку формування деяких концепцій, що належать до основних типів праворозуміння - природного, позитивістського й інтегративного;

- виявлено герменевтичний механізм впливу загального праворозуміння суб'єктів офіційного судового тлумачення на здійснюване ними тлумачення юридичних норм;

уточнено:

- співвідношення герменевтичних операцій смисловідшукування й смислотворення у процесах праворозуміння, а також офіційного тлумачення юридичних норм;

додатково аргументовано:

- інтерпретацію взаємозалежностей між правоназиванням і праворозумінням (між правоназвами та правоявищами) й формулювання низки закономірностей, якими ці зв'язки обумовлюються;

- положення про спіралеподібність процесу діалектичного пізнання на прикладі процесів праворозуміння та офіційного судового тлумачення юридичних норм.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що низка положень та висновків дисертації може бути використана, по-перше, у подальших дослідженнях праворозуміння, зокрема терміно-поняття “право”, по-друге, у правотлумачній діяльності - як офіційній, так і неофіційній, а також у процесі правореалізації, в удосконаленні практики застосування юридичних норм, а по-третє - при викладанні у вищих юридичних навчальних закладах курсів “Загальна теорія держави і права”, “Філософія права” та при підготовці відповідних навчальних посібників і підручників.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Основні положення, висновки та рекомендації цього дослідження оприлюднено у доповідях на 20 наукових конференціях, зокрема міжнародних: “Юридична методологія як основа гармонізації законодавства України та Європейського Союзу” (м. Київ, 13-14 листопада 2003 р.); “Роль вищих навчальних закладів у становленні та розвитку науки, права, законодавства” (м. Санкт-Петербург, 26-27 березня 2004 р.), “Проблеми розвитку законодавства і правозастосовчої практики” (м. Мінськ, 29-30 жовтня 2004 р.); “Традиції та новації в системі сучасного російського права” (м. Москва, 1-2 квітня 2005 р.); “Європейські інтеграційні процеси і трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі” (м. Київ, 23-24 вересня 2005 р.); “Актуальні проблеми прав людини, правової системи та держави” (м. Львів, 7-8 травня 2003 р., 5-7 травня 2004 р., 4-6 травня 2005 р., 4-6 травня 2006 р.), а також всеукраїнських: “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права та держави” (м.Львів, 11-12 грудня 2002 р.; 4-5 березня 2005 р.; 10-11 листопада 2006 р.; м. Одеса, 5-6 грудня 2003 р.), “Актуальні проблеми філософії права” (м. Київ, 21 лютого 2003 р.), “Філософія права: стан і тенденції розвитку в Україні та світі” (м. Київ, 30 травня 2003 р.), Всеукраїнський круглий стіл з філософії права “Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)” (м. Львів, 16-17 вересня 2005 р.; 1-2 грудня 2006 р.; 23-24 листопада 2007 р.), “Розвиток української правової системи за роки незалежності” (м. Харків, 14-15 жовтня 2004 р.), ІІ Всеукраїнський круглий стіл “Актуальні проблеми філософії права (аксіологічний аспект)” (м. Одеса, 12-13 жовтня 2007 р.). Більшість тез і матеріалів доповідей на цих конференціях опубліковано.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 27 друкованих праць, у тому числі 10 статей у виданнях, що визнані ВАК України фаховими з юридичних наук.

Структура та обсяг роботи зумовлені завданнями і логікою здійсненого дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (розподілених на 12 підрозділів), загальних висновків та списку використаних джерел (426 найменувань). Обсяг дисертації (без цього списку) становить 185 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета й завдання, об'єкт і предмет дослідження, обґрунтовуються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів.

Розділ 1 “Теоретико-методологічні засади герменевтичного дослідження праворозуміння” складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Огляд літератури за темою дослідження” аналізуються погляди науковців стосовно поняття та типології праворозуміння, застосування герменевтики в юридичних дослідженнях та мовного вираження праворозуміння.

У підрозділі 1.2. “Методологія дослідження” викладається загальна методологія дослідження, характеризуються його основні методи й обґрунтовується доречність їх використання у роботі. Встановлюються ті положення та категорії герменевтики, які володіють значним евристичним потенціалом задля дослідження праворозуміння та офіційної інтерпретації юридичних норм.

Аналізуються, зокрема, ті положення так званої герменевтики буття, які дозволяють схарактеризувати онтичний та гносеологічний аспекти праворозуміння. З-поміж різних понять, що їх розроблено у межах герменевтичних концепцій та в суміжних науках (зокрема, лінгвістиці та семіотиці) найбільш евристичними для дослідження праворозуміння видаються такі: “текст”, “автор”, “передрозуміння”, “інтерпретація”, “розуміння”, “смисл”, а також “мова”, “сигніфікат”, “денотат”, “предметна (денотативна) віднесеність”, “значення”, “полісемія”, “номінація”.

Розділ 2 “Правоназви як вербальні прояви історично первинного праворозуміння” складається з двох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Явища, поняття про які першопочатково позначалися правоназвами (герменевтико-етимологічний аналіз)” через посередництво положень герменевтики та мовознавства виявляються ті правоявища, котрі первинно позначалися правоназвами у понад 50-ти мовах світу. Констатується, що кількість таких явищ є обмеженою.

На основі відповідного аналізу етимології встановлюється, що такими явищами є справедливість, свобода, настанова на певну поведінку, спрямованість людської поведінки у бік справедливості, баланс (“зважування”) інтересів. Спираючись на положення герменевтики, робиться спроба сформулювати лінгвістичні та загальносоціальні закономірності називання тих чи інших явищ правоназвами.

У підрозділі 2.2. “Взаємозв'язок і співвідношення правоназивання і праворозуміння” аналізуються формально-змістовний, телеологічний та функціональний аспекти співвідношення правоназивання і праворозуміння. Простежується історично сформована взаємозалежність між розумінням того, яке явище відображається поняттям права, та тим терміном, який у певній мові виконує роль правоназви.

Розділ 3 “Герменевтична природа праворозуміння” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 3.1. “Герменевтико-онтична сутність праворозуміння” встановлюються три можливі варіанти такої сутності, а саме: “занурення у світ автора (права як тексту)”, “занурення у текст (право як текст) сам по собі” і “розуміння автора (права як тексту) краще (“правильніше”), ніж він сам розумів себе”, та розкривається їхній зміст і співвідношення.

У підрозділі 3.2. “Герменевтико-гносеологічний аспект праворозуміння” виявляються три стадії спіралеподібного процесу праворозуміння, а саме: передправорозуміння, правоінтерпретація та праворозуміння як результат (який якраз і породжує, приписує праву смисл як значимість, цінність права для інтерпретуючого суб'єкта).

Таке приписування може відбуватися через посередництво механізмів смисловідшукування (у результаті занурення у світ автора), смислотворення (у результаті занурення у текст сам по собі) чи поєднання цих механізмів (при розумінні автора краще, ніж він сам розумів себе). З'ясовано, що на кожну зі стадій праворозуміння як процесу впливають певні фактори суб'єктивного, об'єктивного та інтерсуб'єктивного характеру, які формують межі передправорозуміння, правоінтерпретації та праворозуміння як результату.

Характеризуються можливі варіанти результату праворозуміння, зважаючи на той чи інший варіант його онтичної сутності. Формулюються закономірності праворозуміння, зокрема формальна, змістовна та функціональна.

У підрозділі 3.3. “Герменевтичний аналіз окремих типів праворозуміння” природні, позитивістські (легістські, соціологічні та психологічні) та інтегративні (інтегральні, комплексні) концепції праворозуміння аналізуються крізь призму герменевтичного механізму їх формування.

Акцентується на тих явищах, які відображаються поняттям права у цих різновидах праворозуміння; прослідковуються передрозуміння та детермінанти інтерпретації права. Додатково аргументується залежність праворозуміння від соціо-культурного контексту, в якому перебував чи перебуває інтерпретуючий суб'єкт.

У підрозділі 3.4. “Герменевтичне праворозуміння: до питання про можливість формування” аналізуються концепції права, які сформовані через посередництво герменевтичних концепцій. Демонструється, що застосування положень герменевтики для відповіді на питання, яке явище вважати правом, може призводити як до природних, так і до позитивістських інтерпретацій останнього під впливом, зокрема, передрозуміння автора відповідної концепції та детермінант інтерпретації.

Розділ 4 “Герменевтичний механізм впливу праворозуміння органів конституційної юстиції на офіційне тлумачення юридичних норм” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 4.1 “Герменевтичний механізм впливу праворозуміння на тлумачення юридичних норм у здійсненні конституційного судочинства в Україні” з'ясовується, що праворозуміння суддів Конституційного Суду Україні (далі - КСУ) конституюється - відкрито чи приховано - у герменевтичному акті розуміння. Воно виступає визначальною детермінантою інтерпретації, зокрема у разі, коли КСУ аргументує свою позицію принципом верховенства права. При прийнятті рішень судді КСУ не завжди виходять з однакового праворозуміння, чим насамперед і пояснюється наявність окремих думок деяких із них стосовно рішення КСУ.

Істинним стає той смисл правової норми, який певною мірою твориться, “приписується” її тексту в результаті його розуміння КСУ через посередництво герменевтичного механізму.

Проте це не виключає можливість переінтерпретації цієї норми у майбутньому, що якраз і свідчить про відсутність у неї єдиного “об'єктивного” смислу. Закономірним проявом цього положення є офіційне закріплення можливості переінтерпретації рішень КСУ хоча б у вигляді “уточнення” їх змісту.

Сама ж інтерпретація юридичних норм, під час якої імпліцитно відбувається взаємодія горизонтів розуміння інтерпретаторів (суддів КСУ) та автора (скажімо, Верховної Ради України) забезпечується такими засобами, інструментами (що їх загальна теорія тлумачення права називає “способами тлумачення”) як тлумачення мовне (чи мовно-логічне) та системне.

Історичне ж тлумачення поки що, вважаємо, не знайшло застосування у практиці КСУ. Можливо, це пов'язано з тим, що воно передбачає встановлення позиції законодавця на момент прийняття витлумачуваної норми, тоді як КСУ покликаний або дати її тлумачення, або ж встановити її відповідність Конституції.

Інколи у рішеннях КСУ простежується спроба аргументувати свою позицію соціальними наслідками, до яких призведе застосування такого тлумачення. Видається, що цей варіант інтерпретації зумовлений впливом такого об'єктивного фактору як соціокультурний контекст інтерпретації.

У підрозділі 4.2 “Герменевтичний механізм впливу праворозуміння на тлумачення юридичних норм у здійсненні конституційного судочинства в Німеччині” встановлено, що загальне праворозуміння Федерального конституційного суду Німеччини (далі - ФКС) конституюється імпліцитно чи експліцитно у герменевтичному акті розуміння і, як правило, відповідає тому первинному праворозумінню, яке було покладено в основу німецькомовного правоназивання. Таке праворозуміння виступає визначальною детермінантою інтерпретації з огляду на те, що ФКС нерідко аргументує свою позицію через посилання на принцип справедливості.

Відтак його праворозуміння не обмежується суто текстом закону, а нерідко може виходити за його буквальні, “формальні” межі (що прямо закріплено в одному з рішень ФКС). Хоча окремі думки суддів можуть виходити й з іншого різновиду праворозуміння, аніж той, який реалізовано більшістю суддів.

Дослідження правоінтерпретаційної діяльності ФКС крізь призму її герменевтичного механізму дозволяє простежити вплив різних факторів на діяльність цього правоінтерпретатора й дійти висновку про те, що цей вплив є визначальним на усіх стадіях процесу розуміння і сприяє пристосуванню тексту правових норм до конкретно-історичних умов розвитку суспільства.

Інтерпретація юридичних норм ФКС забезпечується такими інструментами як мовно-логічний, системний, історичний способи тлумачення, які слугують для аргументації його певної позиції.

Способи тлумачення забезпечуються певними засобами, роль яких виконують принципи, зокрема, принципи справедливості, рівності та правової певності. Особливу вагу у діяльності ФКС має також принцип пріоритету прав людини, який застосовується у багатьох його рішеннях. Застосування способів та засобів інтерпретації забезпечується шляхом аргументації певного варіанта розуміння.

У підрозділі 4.3 “Герменевтичний механізм впливу праворозуміння на тлумачення юридичних норм у здійсненні конституційного судочинства у США” продемонстровано, що у правоінтерпретаційній діяльності Верховного Суду США (далі - ВС) дуже рельєфно проявляється дія герменевтичного механізму, зокрема з огляду на мову Конституції США, яка є вельми абстрактною і впливає на формування інтерпретаційної гіпотези суддів ВС. Загальне праворозуміння ВС імпліцитно конституюється у герменевтичному акті розуміння. Воно виступає визначальною детермінантою інтерпретації з огляду на те, що ВС аргументує свою позицію через посередництво таких методів-принципів як матеріальна та процесуальна справедливість, рівний захист з боку закону.

Відтак його праворозуміння ніколи не обмежується суто текстом закону, а зазвичай виходить за його буквальні межі. Інтерпретація ВС забезпечується певними засобами, інструментами, які розвиваються ВС та в американській доктрині.

Розглядаються такі методи тлумачення ВС законодавчих актів як пряме тлумачення та встановлення справжніх намірів законодавця. Окремо виділяють і способи тлумачення ВС Конституції США, а саме: текстуальний, функціональний, структурний. Специфіка правоінтерпретаційної діяльності ВС простежується у тому, що зазначені методи тлумачення ВС Конституції забезпечуються певними засобами - принципом належної правової процедури, принципом рівного захисту з боку закону, принципом матеріальної справедливості.

У підрозділі 4.4 “Герменевтичний механізм впливу праворозуміння на тлумачення юридичних норм Європейським судом з прав людини” показано, як праворозуміння Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) конституюється у його правоінтерпретаційній діяльності. Право у розумінні Суду - це, зазвичай, всі ті явища, які забезпечують збалансованість інтересів учасників суспільного життя.

Це свідчить про застосування соціологічно-позитивістського різновиду праворозуміння у практиці ЄСПЛ. Дослідження правоінтерпретаційної діяльності ЄСПЛ крізь призму її герменевтичного механізму дозволяє простежити вплив різних факторів на діяльність цього правоінтерпретатора й дійти висновку про те, що цей вплив є визначальним на усіх стадіях процесу розуміння та сприяє адаптації положень Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) до специфіки різних правових систем.

Аналізуються інструменти (способи та засоби) інтерпретації Конвенції. Їх застосування забезпечується шляхом аргументації певного варіанта розуміння положення Конвенції, на підставі чого ЄСПЛ доходить висновку щодо наявності чи відсутності його порушення. Сама ж аргументація, мотивація є зважуванням тих причин і підстав, які виправдовують надання певного смислу тому чи іншому положенню Конвенції у конкретному випадку.

ВИСНОВКИ

Дисертація присвячена розв'язанню актуального наукового завдання, що полягає у загальнотеоретичній характеристиці праворозуміння як герменевтико-мисленнєвого процесу та його результату, котрий об'єктивується у мові через правоназви, а також встановленні герменевтичного механізму впливу праворозуміння на офіційне судове тлумачення юридичних норм. За результатами цього дослідження зроблено такі основні висновки, що є відповідним внеском у розвиток загальної теорії права:

1. Наукове осмислення феномену праворозуміння та герменевичного механізму впливу праворозуміння на офіційне судове тлумачення юридичних норм через посередництво загальної теорії розуміння - герменевтики вимагає урахування як загальних закономірностей будь-якого розуміння, так і закономірностей встановлення саме тих явищ, які відображаються поняттям права. Для дослідження праворозуміння значним евристичним потенціалом володіють ті поняття та концепції герменевтики (зокрема, так званої герменевтики буття), які дозволяють схарактеризувати онтичний та гносеологічний аспекти праворозуміння (насамперед, поняття “передрозуміння”, “інтерпретація”, “розуміння”, “смисл”, “смислотворення” “смисловідшукування”, “автор”, “інтерпретуючий суб'єкт”).

2. Оскільки мислення загалом (та розуміння як мисленнєвий процес зокрема) є невіддільним від мови як певної системи знаків, то застосування положень герменевтики для дослідження праворозуміння має охоплювати і мовно-знаковий бік праворозуміння - насамперед торкатись правоназивання. Останнє можна визначити як процес і результат закріплення за мовним знаком певної ознаки поняття про практично значущу властивість того явища, котре є об'єктом праворозуміння.

Правоназви у понад 50 досліджених мовах народів світу першопочатково (тобто на той час, коли у них розпочиналися номінаційні процеси) позначали уявлення й поняття про такі явища: свобода, тобто можливість певної поведінки, діяльності, суб'єкта; властивість того чи іншого явища, котра стала предметом оцінювання як „справедлива-несправедлива” й була визнана справедливою; настанови - чи то зовнішні щодо суб'єкта (різноманітні приписи, правила будь-якого походження), чи то внутрішні (сумління, переконання, вірування тощо), - які здатні спрямовувати його поведінку, діяльність; настанови, які спрямовують людську поведінку у такому напрямку, аби вона оцінювалась саме як справедлива; владне зважування інтересів суб'єктів.

У правоназиванні у досліджених мовах простежуються, віддзеркалюються принаймні два основні типи (різновиди) праворозуміння, які згодом було названо, відповідно, “природним” і “позитивістським”.

Діалектичний взаємоз'язок між правоназиванням і праворозумінням проявляється у функціональному, телеологічному та змістово-формальному аспектах (які відображаються відповідно співвідношеннями: а) причини й наслідку, б) засобу та цілі, в) форми й змісту).

3. Згідно з онтологічною герменевтикою, відповісти на питання про те, чому саме таке, а не інше, явище відображено поняттям права, стає можливим, якщо “зануритись у текст сам по собі”. Адже у цьому випадку можна: а) спробувати з'ясувати, яке явище автор тексту відображав поняттям права; б) урахувати соціокультурні, інтрамовні та інші фактори, які впливають на праворозуміння як автора, так і, власне, суб'єкта розуміння (детермінанти праворозуміння на його різних стадіях); та в) привнести свій індивідуалізований соціальний досвід у процес праворозуміння й у смисл (тобто у відображення значимості, цінності) правоявища як результат цього процесу.

4. Праворозуміння являє собою спіралеподібний процес, який складається з таких основних стадій: а) передправорозуміння (у термінах герменевтів - передструктура розуміння, інтерпретаційна гіпотеза); б) правоінтерпретація (пояснення інтерпретаційної гіпотези) і в) власне праворозуміння (як результат такої інтерпретації). А цей результат стає, у свою чергу, передрозумінням для досягнення нового, якісно вищого, рівня праворозуміння, що призводить до поглиблення останнього. Передрозуміння того явища, яке відображається поняттям права, - це процес побудови суб'єктом розуміння інтерпретаційної гіпотези щодо певного соціального явища (потенційного об'єкта оцінювального пізнання, інтерпретації), обмежений предметною віднесеністю правоназви та індивідуальним соціальним досвідом цього суб'єкта. Інтерпретація того явища, яке відображається поняттям права, - це процес перевірки інтерпретаційної гіпотези, супроводжуваний опосередкованою відповідним текстом взаємодією горизонтів розуміння його автора та інтерпретуючого суб'єкта, результатами якої (взаємодії) можуть бути: 1) досягнення праворозуміння; 2) недосягнення нового праворозуміння; 3) засвоєння позиції автора тексту стосовно того, яке явище відображається поняттям права. Праворозуміння - це герменевтико-мисленнєвий процес побудови та перевірки інтерпретаційної гіпотези стосовно можливості відображення поняттям права одного чи декількох явищ, а також результат цього процесу.

5. Результат процесу праворозуміння досягається такими герменевтичними механізмами: а) смисловідшукуванням правоявища, або б) смислотворенням правоявища, або ж в) їх “переплітанням”, поєднанням на різних стадіях процесу праворозуміння. Оскільки праворозуміння підпорядковується загальним герменевтичним закономірностям, а також з урахуванням його мовного аспекта можна дійти висновку про те, що явища, які відображаються поняттям права, у принципі не можуть бути зведені лише до одного, єдиного.

6. Закономірність праворозуміння - це об'єктивний, необхідний, суттєвий і для певних умов сталий зв'язок (залежність) між процесом і результатом розуміння правоявища, з одного боку, та сутністю того соціального явища, котре відображається поняттям права, - з іншого. Такі закономірності можуть бути або формальними, або змістовними, або ж функціональними. Формальною закономірністю є певна залежність праворозуміння від мови, а саме - від закріпленої у ній правоназви. Змістовною закономірністю є залежність праворозуміння від взаємодії соціального досвіду автора запровадження терміно-поняття „право” і досвіду герменевтичного суб'єкта (реципієнта, інтерпретатора) цього терміно-поняття через посередництво відповідного тексту. Функціональною закономірністю є взаємозалежність, зокрема взаємоперехідність, між передрозумінням та розумінням правоявища, яка обумовлює (формує) спіралеподібність процесу праворозуміння.

7. Наукові інтерпретації правоявища підпорядковувалися загальним закономірностям розуміння. Для таких інтерпретацій передрозумінням слугували погляди на право мислителів попередніх епох. Детермінанти інтерпретації (об'єктивні, суб'єктивні та інтерсуб'єктивні) мали визначальний вплив на розуміння права. Їх вплив міг проявлятися в а) зміні явищ, які вважалися справжнім правом; б) виявленні у процесі інтерпретації нових властивостей правоявищ, які вважатися правом у передрозумінні; в) цілком новій, відмінній від існуючих, інтерпретації правоявища. При цьому для інтерпретції права через смисловідшукування є визначальним аналіз праворозуміння “авторів” попередніх епох. При інтерпретації шляхом смислотворення найчастіше відбувалося “занурення” у право саме по собі, що призводило до однакових інтерпретацій права різними авторами за наявності схожих конкретно-історичних та соціо-культурних умов.

Застосування герменевтичних механізмів для інтерпретації права може призводити навіть і до протилежних результатів - до інтерпретації його як явища позитивно-правового чи ж явища природно-правового. Це залежить зокрема, від того, яка саме герменевтична концепція була покладена в основу передрозуміння інтерпретатора, а також від передправорозуміння останнього.

8. Праворозуміння суддів КСУ, ФКС, ВС, ЄСПЛ конституюється - відкрито (текстуально) чи приховано (латентно) - у герменевтичному акті розуміння. Воно завжди входить у передрозуміння відповідного колективного інтерпретуючого суб'єкта. Загальне праворозуміння часто виступає визначальною детермінантою інтерпретаційної діяльності цих суб'єктів.

А саме тоді, коли:

1) КСУ аргументує свою позицію принципом верховенства права;

2) ВС обгрунтовує свою позицію через посередництво таких методів-принципів як матеріальна та процесуальна справедливість, рівний захист з боку закону;

3) ФКС аргументує свою позицію через посилання на принцип справедливості. Праворозуміння ВС і ФКС майже ніколи не обмежується суто текстом закону, а зазвичай виходить за його формальні (буквальні) межі (причому стосовно ФКС це прямо закріплено в одному з його рішень).

Праворозуміння ФКС відповідає тому первинному праворозумінню, яке було покладено в основу першопочаткового німецькомовного правоназивання. Що ж до ЄСПЛ, то право у його розумінні - це всі ті явища, які забезпечують і виявляють (виражають) збалансованість інтересів учасників суспільного життя. Це свідчить про домінування у ЄСПЛ соціологічно-позитивістського різновиду праворозуміння.

При прийнятті рішень кожним з означених органів його судді не завжди виходять з однакового праворозуміння, чим насамперед і пояснюється наявність окремих думок деяких із них стосовно ухвалених судових рішень.

9. Офіційне тлумачення юридичних норм, здійснюване цими органами, підпорядковується так званій герменевтиці буття. Хоча у теорії тлумачення юридичних норм нерідко декларується необхідність (чи принаймні можливість) встановлення змісту справжньої волі законодавця на момент прийняття закону (а таке встановлення мало б підпорядковуватись, навпаки, так званій герменевтиці свідомості), однак на практиці спроби реалізувати цей підхід робилися хіба що у правотлумачній діяльності ВС (але й у цих випадках скоріше декларативно, аніж реально).

Офіційне тлумачення юридичних норм КСУ, ВС, ФКС та ЄСПЛ засновується зазвичай на такому різновиді онтичної сутності процесу розуміння як “проникнення у текст сам по собі”, а її результатом насправді є смислотворення. Це забезпечується застосуванням таких інструментів правоінтерпретації, котрі допомагають аргументувати пристосування тлумачення певної юридичної норми до нових конкретно-історичних обставин. А тому навіть декларування таких різновидів мети тлумачення як встановлення “справжнього”, “дійсного” смислу норми або ж встановлення “волі її автора”, не перешкоджає ? свідомо чи несвідомо для інтерпретатора ? корекції смислу витлумачуваних норм для їх пристосування до нових умов розвитку суспільства. Отже, так зване еволюційне їх тлумачення стає можливим завдяки використанню герменевтичних закономірностей та механізмів.

10. Іманентною ознакою діяльності з офіційного судового тлумачення юридичних норм є можливість переінтерпретації результату офіційного тлумачення під впливом зміни соціо-культурного контексту. Така можливість, зокрема, підтверджує спіралеподібність процесу розуміння (хоча вона проявляється не в однаковій мірі) у діяльності різних офіційних інтерпретаторів. Стосовно таких органів як ВС, ФКС, ЄСПЛ переінтерпретація норми у процесі розвитку суспільства офіційно визнається допустимою і реалізовується на практиці. А ось можливість такої переінтрпретації з боку КСУ поки що здійснювалась під виглядом формального “уточнення” його попередніх рішень. Усе це й свідчить про відсутність єдино можливого “об'єктивного” смислу юридичної норми.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Дудаш Т. До питання про етимологію праворозуміння // Проблеми філософії права. - 2003. - Том 1. - С. 163-166

2. Дудаш Т.І. Правоназивання як вияв праворозуміння: історико-семіотичний екскурс // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003. - № 8. - С. 62-71

3. Дудаш Т. Правономінаційні закономірності як чинник праворозуміння (слов'яномовний аспект) // Юридична Україна. - 2004. - №7. - С. 8-16

4. Дудаш Т.І. Правоназивання: у пошуках лінгвістичних закономірностей...// Актуальні проблеми держави і права. - Одеса, 2004. - Вип. 18. - С 215-220

5. Дудаш Т.І. Запозичення правоназв у світлі мовно-номінаційних закономірностей праворозуміння // Українське право. - 2005. - № 1. - С.224-237

6. Дудаш Т.І. Загальне праворозуміння: до характеристики мовнономінаційних закономірностей (за матеріалами дослідження китайсько-тибетської та далекосхідної мовних сімей) // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - № 11. - С. 120-128

7. Дудаш Т.І. Загальне праворозуміння крізь призму закономірностей правоназивання (за матеріалами дослідження фінно-угорської мовної сімї) // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №3. - С. 20-23.

8. Дудаш Т. Праворозуміння: спроба герменевтичного аналізу // Юридична Україна. - 2007. - №4. - С. 19-26

9. Дудаш Т.І. Конституційна правоінтерпретація Верховного Суду США: спроба герменевтичного дослідження // Вісник Конституційного Суду України. - 2007. - №3. - С. 71-80

10. Дудаш Т. Офіційна правоінтерпретація Федерального конституційного суду Німеччини: герменевтичний аналіз // Юридична Україна. 2007. №8. С. 1018

праворозуміння юридичний герменевтичний

АНОТАЦІЯ

Дудаш Т.І. Праворозуміння: герменевтичне дослідження. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2008.

Дисертація присвячена розв'язанню актуального наукового завдання, що полягає у загальнотеоретичній характеристиці праворозуміння як герменевтико-мисленнєвого процесу та його результату, який об'єктивується у мові через правоназви, а також у встановленні впливу праворозуміння на офіційне судове тлумачення юридичних норм.

Зроблено спробу з'ясувати онтичну сутність та герменевтичний механізм праворозуміння (результатом якого є відшукування чи творення смислу права); виявити залежність праворозуміння від мовних форм, в яких зафіксовано зазначене поняття, я відтак і явище права; дослідити вплив праворозуміння на діяльність уповноважених державних та міждержавних органів, що здійснюють офіційну інтерпретацію юридичних норм (Конституційний Суд України, Федеральний конституційний суд Німеччини, Верховний Суд США, Європейський суд з прав людини), а також герменевтичний механізм та інструменти такої їх діяльності.

Ключові слова: праворозуміння, герменевтичний механізм праворозуміння, правоназва, правоявища, інтерпретація юридичних норм, смисловідшукування, смислотворення.

АННОТАЦИЯ

Дудаш Т.И. Правопонимание: герменевтическое исследование. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2008.

Диссертация посвящена решению актуальной научной задачи, состоящей в общетеоретической характеристике правопонимания как герменевтико-мыслительного процесса и его результата, объективируемого в языке через правоназвания, а также в установлении воздействия правопонимания на официальное судебное толкование юридических норм.

На основе анализа соответствующих герменевтических концепций формируется методология исследования правопонимания как герменевтико-мыслительного процесса. Обосновывается положение о том, что исследование языковой стороны правопонимания обуславливается герменевтической методологией, примененной в данной диссертации. Анализируются правоназвания в 50 языках мира на предмет выявления тех социальных явлений, которые такими правоназваниями обозначались. К ним, в частности, относятся: справедливость, свобода, установка на определенное поведение, направленность поведения к справедливости, баланс (“взвешивание”) интересов.

Исследуются три вида онтической сущности процесса правопонимания: “проникновение в мир автора текста”, “проникновение в текст сам по себе”, “понимание автора “правильнее”, чем он сам себя понимал” (при этом право рассматривается как своего рода текст). Правопонимание, в свою очередь, рассматривается как процесс и результат проверки интерпретационной гипотезы относительно того, какое же явление представляет собой право. Сам процесс правопонимания включает такие этапы: предправопонимание, правоинтерпретация, конструирование результата правопонимания. Результат правопонимания формируется посредством таких процедур как смыслоотыскивание и смыслоположение или их сочетания на разных этапах правопонимания. На правопонимание воздействуют, в частности, такие детерминанты как духовно-социальный опыт интерпретирующего субъекта, социо-культурный контекст интерпретации, духовно-социальный опыт автора, воплощенный в тексте; под влиянием таких факторов формируются пределы правоинтерпретации и правопонимания.

Предпринята попытка осуществить герменевтический анализ отдельных типов правопонимания. В частности, исследуются концепции права, которые можно отнести соответственно к естественному, позитивистскому (в его легистской, социологической и психологической разновидностях) и интегративному типам правопонимания. Научные интерпретации правопонимания в рамках каждого из названных его типов подчиняются некоторым общим закономерностям правопонимания. Предпониманием для таких интерпретаций служили, в частности, интерпретации смысла права мыслителями предшествующих эпох. Детерминанты интерпретации воздействовали на понимание права, что проявлялось в: а) смене тех явлений, которые считались “настоящим” правом; б) выявлении в процесе интерпретации новых свойств тех явлений, которые ранее уже считались правом на этапе предпонимания; в) качественно новой, отличной от предыдущих, интерпретации смысла понятия права. Интерпретации права осуществлялись посредством таких двух процедур, как смыслоотыскивание и смыслотворчество. Интерпретация права посредством смыслоотыскивания основывается преимущественно на анализе правопонимания “авторов” предыдущих эпох. При интерпретации же посредством смыслоположения чаще всего происходит “проникновение” в понятие права как бы само по себе, абстрагируясь от замысла авора текста; и это порою приводило к одинаковым интерпретациям смысла права разными субъектами в сходных конкретно-исторических и социо-культурных условиях.

Использование положений и механизмов герменевтики для построения онтологии права может нередко приводить к противоположным результатам - к интерпретации права как явления “позитивно-правового”, так и “естественно-правового”. Эти результаты зависят, в частности, и от того, какая именно герменевтическая концепция положена в основу предпонимания интерпретатора, а также от предправопонимания интерпретитующего субъекта.

В работе также исследуются влияние общего правопонимания на официальное судебное толкование юридических норм, его герменевтический механизм и онтическая сущность такого толкования. В частности, делаетс вывод о том, что правопонимание судей судебных органов, чья практика изучалась (Конституционного Суда Украины, Федерального конституционного суда Германии, Верховного Суда США и Европейского суда по правам человека), как правило, выступает частью их предпонимания, а также определяющей детерминантой их интерпретационной деятельности.

Хотя в теории толкования юридических норм часто провозглашается необходимость установления первоначальных намерений законодателя, “правильного”, “настоящего” смысла закона как цели толкования, однако официальное толкование юридических норм основывается, как показало исследование, достаточно часто, на такой разновидности онтической сущности понимания, как “проникновение в текст сам по себе”, а его результатом является смыслотворчество (даже если оно названо “смыслоотыскиванием”). Имманентным свойством официальной интерпретационной деятельности судебных органов является официальная или неофициальная возможность переинтерпретации (разумеется не безграничной) результата официального толкования вследствие изменения социо-культурного контекста. Такая возможность свидетельствует об отсутствии единственновозможного (“объективного”) смысла юридической нормы.

Ключевые слова: правопонимание, герменевтический механизм правопонимания, правоназвание, правоявление, интерпретация юридических норм, смыслоотыскивание, смыслотворчество.

ANNOTATION

Dudash T.I. Lawunderstanding: Hermeneutic Research. - Manuscript.

Dissertation for obtaining the scientific degree of Candidate of Law Sciences on speciality 12.00.01. - Theory and history of state and law; history of political and legal studies. - Ivan Franko National University of Lviv. - Lviv, 2008.

The dissertation is devoted to general theoretic characteristics of law understanding as hermeneutic and mental process and to its result, which is objectified in language through lawnames, and also to determination of lawunderstanding influence upon official judicial interpretation of legal rules.

The author makes an attempt to elucidate ontological essence and hermeneutic mechanism of lawunderstanding (which result is researching or creation of law sense), dependence of lawunderstanding from its verbal form of the concept and phenomenon of law, to observe lawunderstanding influence upon official national (Constitutional Court of Ukraine, Federal Constitutional Court of Germany, Supreme Court of the USA) and international (European Сourt on Нuman Rights) judicial interpretation of legal rules, and also hermeneutic mechanism and instruments of such activity.

Key words: lawunderstanding, hermeneutic mechanism of lawunderstanding, lawname, lawphenomenon, interpretation of legal rules, sense research, sense creation.

Размещено на Allbest.ru

...