Права людини: антрополого-методологічні засади дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

ПРАВА ЛЮДИНИ: АНТРОПОЛОГО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Рабінович Петро Мойсейович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Максимов Сергій Іванович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри філософії кандидат юридичних наук Бігун В'ячеслав Степанович, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, науковий співробітник; Національний університет „Києво-Могилянська академія”, доцент кафедри загальноправових наук факультету правничих наук

З дисертацією можна ознайомитись у Загальній бібліотеці Львівського державного університету внутрішніх справ (79007, м. Львів, вул. Городоцька, 26)

Автореферат розісланий 19 лютого 2008 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.З. Панкевич

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження визначається, насамперед, такими чинниками. По-перше, методологічні перетворення у сучасній вітчизняній юридичній науці зумовили необхідність пошуку нових і змістовного оновлення існуючих дослідницьких підходів до вивчення правових явищ, зокрема прав людини. По-друге, філософія прав людини дедалі рельєфніше виокремлюється у відносно самостійний напрямок вітчизняних філософсько-правових досліджень і починає претендувати на центральне положення в структурі філософії права. По-третє, сучасним завданням філософії права, поряд із виявленням глибинних закономірностей, які стосуються виникнення, структури, функціонування та розвитку права, є розкриття сутності застосовуваних нею методологічних підходів (й передусім - підходів антропологічних), а також відповідних їм методів і прийомів дослідження правових явищ. По-четверте, на теперішньому етапі розвитку України, з огляду на антропологізацію і гуманізацію юридичної науки та практики, очевидною є потреба у вирішенні в філософії права власне антропологічних проблем. По-п'яте, у наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених, а також в міжнародних і національних документах щодо прав людини вживається низка таких терміно-понять, якими окреслюється поняттєвий апарат людинорозуміння саме в юридичній науці.

Деякі проблеми теми знайшли достатнє відображення у працях М.Дамірлі, Д.Керімова, Б.Кістяківського, А.Козловського, В.Лазарєва, П.Рабіновича, Ґ.Радбруха, В.Сирих та ін. (концептуальний плюралізм в юридичній науці, багатоманіття дослідницьких підходів до вивчення людини та права, тенденції розвитку сучасного людинознавства), О.Бережнова, В.Бігуна, С.Добрянського, Ж.Карбоньє, А.Ковлера, В.Малахова, С.Максимова, М.Малеїна, М.Матузова, В.Нерсесянца, М.Орзіха тощо (термінологічне позначення понять про людину та її права), М.Бердяєва, М.Бубера, М.Булатова, К.Вальверде, М.Вітрука, М.Гайдеґґера, Б.Головка, Б.Григор'яна, О.Грищук, В.Губіна, П.Гуревича, В.Дольника, М.Коркунова, К.Любутіна, Б.Маркова, О.Некрасової, І.Покровського, С.Сливки, В.Табачковського, Г.Тульчинського, Н.Хамітова й ін. (природа та сутність людини, антропні властивості останньої), С.Алексєєва, В.Бачиніна, Л.Воєводіна, О.Гьофе, І.Кального, М.Козюбри, Г.Мальцева, П.Недбайла, О.Овчиннікова, В.Патюліна, А.Полякова, О.Пучкова, С.Рабіновича, Н.Рулана, Л.Удовики, В.Шишка тощо (окремі сюжети антропології права). Проте саме антрополого-методологічні засади дослідження прав людини ще не були в Україні об'єктом монографічного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими планами та темами. Дослідження виконувалося поетапно у рамках держбюджетних тем „Застосування міжнародних та національних стандартів захисту прав людини і громадянина в Україні (теоретико-методологічні аспекти дослідження і викладання)” на 2002-2004рр. (№ держреєстрації 0102V003560) та „Методологічні проблеми загальної теорії прав і свобод людини та громадянина” на 2005-2007рр. (№ держреєстрації 0105V002229).

Мета дослідження полягає у встановленні антрополого-методологічних засад (підходів) дослідження прав людини та виявленні евристичних можливостей цих підходів.

Для досягнення вказаної мети потрібно було розв'язати такі завдання:

визначити поняття антропологічного дослідницького підходу;

встановити різновиди цього підходу;

розглянути філософсько-правові аспекти вживання терміно-понять „людина”, „особа”, „особистість”, „індивідуальність”, „суб'єкт” тощо;

визначити та дати загальну характеристику понять „правова людина”, „юридична людина”, „правова особистість”, „юридична особистість”;

продемонструвати деякі евристичні можливості філософсько-антропологічного, соціально-антропологічного та релігійно-антропологічного дослідницьких підходів у з'ясуванні природи і сутності прав людини.

Об'єктом дослідження є права людини як явища, зумовлювані її антропними властивостями.

Предмет дослідження становлять антрополого-методологічні засади (підходи) дослідження прав людини.

Методологія дослідження. Виходячи з того, що методологія будь-якого філософсько-правового дослідження має трьохступеневу структуру (дослідницькі підходи, методи та прийоми), для цього дослідження було обрано таку методологію: антропологічні дослідницькі підходи: (філософсько-антропологічний, соціально-антропологічний, релігійно-антропологічний); методи дослідження: філософські (діалектичний і метафізичний) - для вивчення прав людини або як явищ, природа та сутність яких перебувають у постійному розвитку, або як явищ з незмінною природою і сутністю; загальнонаукові (системний; структурно-функціональний; сходження від конкретного до абстрактного; сходження від абстрактного до конкретного) - для встановлення різновидів антропологічного дослідницького підходу, з'ясування їх евристичних можливостей, визначення певних понять тощо; крім цього, у ході дослідження використовувалися деякі спеціальні (аналіз письмових джерел) і окремі (тлумачення юридичних норм; догматичний; теоретико-правового моделювання; порівняльно-правовий) методи; прийоми дослідження: індукція, дедукція, класифікація, синхронний та діахронний аналізи, теоретичний синтез, екстраполяція, абстрагування, ідеалізація, опис, характеристика, порівняння, роз'яснення, доведення, спростування.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що ця дисертація є одним з перших монографічних філософсько-правових досліджень евристичних можливостей антропологічних дослідницьких підходів у вивченні прав людини. Елементи наукової новизни отриманих результатів, які демонструють евристичні можливості зазначених підходів, вбачаються, зокрема, в тому, що:

уперше:

визначено поняття антропологічного дослідницького підходу;

запропоновано розгорнуту класифікацію різновидів цього підходу;

сформульовано дефініції понять „правова людина”, „юридична людина”, „правова особистість”, „юридична особистість”, в яких фіксуються філософсько-правові образи людини й особистості;

удосконалено:

уявлення про певні евристичні можливості філософсько-антропологічного, соціально-антропологічного та релігійно-антропологічного підходів у дослідженні прав людини;

дістали подальшого розвитку:

інтерпретація прав людини у деяких суб'єктивістських і суб'єктивістсько-об'єктивістських філософсько-антропологічних концепціях;

обґрунтування можливості послаблення протистояння різних культур за умови відмови від глобальної стандартизації прав людини;

визначення особливостей антропологічної інтерпретації прав людини в іудаїзмі, християнстві католицької конфесії й ісламі.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки дослідження можуть бути використані у науково-дослідній діяльності для подальшої розробки антрополого-правової проблематики, при викладанні навчальних дисциплін „Права людини”, „Філософія права”, „Антропологія права”, „Загальна теорія держави та права”, „Соціологія права”, „Порівняльне правознавство”, а також для оптимізації використання терміно-понять „людина”, „особистість”, „індивідуальність”, „громадянин” у законодавстві України. Деякі пропозиції з такої оптимізації були скеровані до Секретаріату Президента України.

Апробація результатів дослідження. Дисертація була обговорена на кафедрі теорії та історії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка й на міжкафедральному семінарі кафедр теорії та історії держави і права та філософії і політології у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Низку її положень було виголошено у доповідях на 33 наукових заходах, а саме: Всеукраїнському „круглому столі” „Актуальні проблеми філософії права” (Київ, 2003); Конференції „Філософія права: стан і тенденції розвитку в Україні і світі” (Київ, 2003), Республіканській конференції молодих вчених НАН Білорусі „Молодь у науці” (Мінськ, 2003), Міжнародній науковій конференції студентів й аспірантів „Право і держава: традиції та перспективи” (Мінськ, 2003), Міжнародному семінарі „Юридична методологія - основа гармонізації законодавства України до законодавства ЄС” (Київ, 2003), ІІ, ІІІ, IV, V і VI Міжнародних наукових конференціях молодих вчених „Осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007), ІІ, ІІІ, IV і V Всеукраїнських наукових конференціях студентів, аспірантів і молодих вчених „Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави” (Львів - Одеса, 2003, 2005, 2006, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київ, 2004), Міжнародному симпозіумі „Релігійна свобода у державах Східної Європи: традиції та новації” (Львів, 2004), Х, ХІІ і ХІІІ регіональних наукового-практичних конференціях „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2004, 2006, 2007), Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених „Ломоносов” (Москва, 2004, 2006, 2007), І і ІІ Всеукраїнських „круглих столах” „Актуальні проблеми філософії права (аксіологічний аспект)” (Одеса, 2005, 2007), Міжнародній науковій конференції студентів й аспірантів „Актуальні проблеми правознавства: історія та сучасність” (Мінськ, 2005), Міжнародній науковій конференції студентів й аспірантів „Приватне право: стан та перспективи розвитку” (Київ, 2005), І, ІІ і ІІІ Всеукраїнських „круглих столах” „Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)” (Львів, 2005, 2006, 2007), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (Луцьк, 2006), Міжнародній науковій конференції „Ювенальна політика та ювенальна юстиція в сучасній державі” (Одеса, 2007), Науково-практичному „круглому столі” „Проблеми здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичної особи в умовах євроінтеграції” (Хмельницький, 2007), Регіональній науково-практичній конференції „Верховенство права у правозастосовчій діяльності” (Івано-Франківськ, 2007).

Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження опубліковані в 1 колективній монографії, 1 колективному навчальному посібнику, 13 статтях (з яких 8 вміщено у наукових виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук), 22 тезах доповідей на наукових заходах.

Структуру дисертації складають вступ, два розділи, які об'єднують шість підрозділів, висновки, два додатки та список використаних джерел. Обсяг основного тексту становить 176 сторінок. Додатки викладено на 52 сторінках, а список використаних джерел (652 найменування) - на 60 сторінках.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, зазначено зв'язок роботи з науковими планами, охарактеризовано мету, завдання, об'єкт, предмет і методологію дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію й опублікування.

Перший розділ „Теоретико-методологічні засади дослідження” складається з трьох підрозділів і присвячений характеристиці історико-філософського підґрунтя цього дослідження та з'ясуванню питань його методології й термінології.

У підрозділі 1.1. „Антропно-правова проблематика в історії вчень про людину (огляд літератури за темою дослідження)” на підставі проведеного історико-філософського екскурсу зроблено висновок про те, що оскільки в історії вчень про людину однозначного погляду стосовно останньої сформовано не було, то не може бути вироблено і єдиного антропологічного погляду на права людини, а відтак й уніфікованого антропологічного підходу для їх дослідження.

Матеріал підрозділу 1.2. „Методологія дослідження” підпорядковано ідеї про те, що методологія будь-якого філософсько-правового дослідження має трьохступеневу структуру (дослідницькі підходи, методи та прийоми).

З огляду на антропологізацію предмета сучасних вітчизняних філософсько-правових досліджень констатовано, що основними методологічними підходами, які застосовуються у філософії права для пізнання природи і сутності прав людини, є підходи антропологічні. Встановлено, що останні не є винятково антропоцентричними, оскільки завдяки їм вивчаються не тільки природа та сутність людини як родової істоти, але й людини як невід'ємної частини певних людських спільнот. Сформульовано визначення антропологічних дослідницьких підходів, подано їх розгорнуту класифікацію, а також стисло схарактеризовано зумовлені ними методи та прийоми, що використовуються в дослідженні.

У підрозділі 1.3. „Сучасний поняттєвий апарат людинорозуміння у правовій науці” запропоновано й обґрунтовано дефініцію поняття людинорозуміння в правовій науці як сформованої філософією права з урахуванням здобутків суспільних й інших наук системи соціальних значень і особистісних смислів тих терміно-понять, котрі відображають місце людських індивідів у процесі еволюції всього живого на Землі, закономірності їх соціалізації та життєдіяльності. Особливу увагу приділено характеристиці складових елементів поняттєвого апарату такого людинорозуміння - терміно-понять „індивід”, „істота”, „людина”, „індивідуальність”, „особистість”, „особа”, „персона”, „суб'єкт”, „громадянин”. Зроблено висновок про те, що відсутність єдиного підходу вчених до інтерпретації кожного з вказаних елементів частково зумовлена неоднозначністю перекладів на українську мову певних термінів з інших мов, частково - неоднаковістю значень (смислів), наданих („знайдених”) на різних рівнях осмислення одних і тих же термінів, а частково - відсутністю активної співпраці між представниками різних напрямів так званого людинознавства.

Зважаючи на те, що, з одного боку, частина науковців - здебільшого прихильників природно-правової концепції - схильна виводити певні права людини з людської природи, яка є однаковою в усіх людей, а з іншого, народившись, ми вже застаємо систему „винайдених” державою юридичних норм, стверджується, що „людина у праві” має, відповідно, два образи: правової людини та людини юридичної, з якими корелюють образи правової і юридичної особистостей. Окремі ознаки деяких з цих понять вже були охарактеризовані у науковій літературі, однак визначення вказаних понять сформульовані в Україні вперше.

Другий розділ „“Праволюдинні” проблеми філософії права в антропологічній перспективі (деякі евристичні можливості антропологічних дослідницьких підходів)” містить три підрозділи, у кожному з яких розкрито поняття, охарактеризовано певні особливості й евристичні можливості застосування кожного з трьох антропологічних методологічних підходів до дослідження прав людини.

Підрозділ 2.1. „Права людини крізь призму філософсько-антропологічного дослідницького підходу” складається з двох пунктів.

У пункті 2.1.1. „Поняття філософсько-антропологічного дослідницького підходу” обґрунтовано, що останній є заснованою на висновках філософської антропології світоглядною ідеєю щодо природи та сутності людини як родової істоти (автономного, одиничного індивіда, наділеного особливими властивостями, спільними для всіх представників людського роду). Констатовано, що вказаний підхід є методологічною основою для проведення філософсько-антропологічних досліджень в юриспруденції, зокрема у царині природних прав людини, для вивчення яких визначальне значення має саме філософська антропологія. Зроблено висновок про те, що філософсько-антропологічний підхід у філософії права сприяє утвердженню уявлення про державу і здійснюване нею юридичне регулювання як про інструменти забезпечення умов для реалізації, охорони та захисту людських прав.

У пункті 2.1.2. „Деякі філософсько-антропологічні концепції прав людини” відзначається, що сучасний стан філософської антропології підтверджує неможливість вироблення єдиного антропологічного погляду на права людини. Проведений аналіз деяких суб'єктивістських (М.Бердяєв, М.Гайдеґґер, А.Камю, Г.Марсель, Е.Муньє, Ж.-П.Сартр, Л.Шестов, К.Ясперс) і суб'єктивістсько-об'єктивістських (А.Гелен, Г.Плеснер, М.Шелер) філософсько-антропологічних концепцій прав людини не дозволяє сформувати єдине розуміння останніх. Віднесення ж до філософсько-антропологічних об'єктивістських концепцій визнається невиправданим, якщо виділяти поряд з філософсько-антропологічним дослідницьким підходом також підхід соціально-антропологічний. Адже через посередництво останнього якраз і уможливлюється „об'єктивне” пізнання природи та сутності людини і визначення прав останньої або як явища з „плюралістичною” природою, зумовленою функціонуванням прав у різних типах суспільств і, відповідно, визнанням різної їхньої цінності (структуралізм), або як у певному сенсі фікції, якщо діяльність людини детермінована умовами її існування, підпорядкована об'єктивно існуючим нормам, інститутам, що адаптують людську істоту до життя в соціумі та контролюють, регулюють і спрямовують її активність (фізикалізм, біхевіоризм).

Підрозділ 2.2. „Права людини крізь призму соціально-антропологічного дослідницького підходу” складається з двох пунктів.

У пункті 2.2.1. „Поняття соціально-антропологічного дослідницького підходу” аргументовано, що останній є заснованою на висновках соціокультурної антропології світоглядною ідеєю про природу та сутність людини як невід'ємної частини певних людських спільнот. Наголошено на тому, що згідно з цим підходом пізнати соціальну сутність права неможливо без встановлення його зв'язків з тим соціальним середовищем, в якому воно функціонує, тобто з іншими суспільними явищами.

У пункті 2.2.2. „Права людини як явища людської культури та засоби соціалізації людського індивіда” охарактеризовано з позиції соціокультурної антропології розуміння права в якості регулятора поведінки людей, сутність якого зумовлюється його „пропискою” у конкретному соціумі та „віддзеркаленням” особливостей „другої природи” (культури) представників цього суспільства.

Констатовано, що „інститути” культури (у тому числі держава, об'єктивне юридичне право, права людини) мають на меті захистити останню від неї самої. Санкціонування у соціумі прав людини та забезпечення ним їх реалізації, охорони і захисту є одним із засобів стандартизації людської поведінки, а самі права - одним із стандартів цієї поведінки й водночас одним із критеріїв її оцінки як правомірної у тому соціальному середовищі, в якому ці права визнані. Водночас зауважено, що вищевказані інститути, зокрема права людини, у сучасному суспільстві виступають одним із засобів людської соціалізації. Залежно від специфіки механізмів соціалізації виділено різні способи засвоєння біосоціальним індивідом впродовж його життя прав людини (як, до речі, й обов'язків): психологічні (імпринтінг; екзистенційний натиск; наслідування; ідентифікація; рефлексія) та соціально-педагогічні (традиційний; інституційний). Кожен з цих способів може призводити і до негативних наслідків, наприклад, у формі неправильного відображення у свідомості особи тих чи інших прав та їх меж, внаслідок чого людина, соціалізуючись в одному суспільстві, може стати, так би мовити, заручником, жертвою цієї соціалізації, особливо в умовах іншого соціокультурного середовища.

Проведений аналіз окремих проявів сучасних глобальних міжкультурних впливів дозволив дійти висновку про те, що навряд чи виправдано розглядати культури Сходу крізь призму європейсько-американських цінностей (як, до речі, й оцінювати Захід ціннісними мірками Сходу). Адже образ індивідуалістичної людини Заходу навряд чи колись стане цінністю культури Сходу, в якій сформувався власний образ людини - істоти, яка не може порушити встановлений „вищими силами” порядок, з огляду на що повинна підпорядковуватися суспільним ініціативам. Крім цього, східна філософська думка зорієнтована на збереження, насамперед, общини, а вже через неї - і її членів.

Підрозділ 2.3. „Права людини крізь призму релігійно-антропологічного дослідницького підходу” складається з двох пунктів.

У пункті 2.3.1. „Поняття релігійно-антропологічного дослідницького підходу” сформульовано дефініцію цього підходу як заснованої на висновках релігійної антропології світоглядної ідеї щодо природи та сутності біосоціального індивіда, яка [ідея] базується на ідеологічних (усних і/або писемних) та соціальних („діяльних”) проявах релігії. З огляду на це зроблено висновок, що вказаний підхід дозволяє не тільки пізнавати природу і сутність людини та явищ, які безпосередньо з нею пов'язані (у тому числі її прав), крізь призму священних книг і релігійних вчень, але й також здійснювати таке пізнання з урахуванням висновків певних різновидів наукової, зокрема соціокультурної, антропології.

Пункт 2.3.2. „Права людини у контексті іудаїзму, християнства й ісламу” складається з трьох підпунктів, в яких знайшли відображення релігійно-антропологічні інтерпретації прав людини у цих релігіях.

Стосовно прав людини в іудаїзмі у підпункті 2.3.2.1 зроблено висновок, що, оскільки іудаїзм не зосереджений на одиничній людині, то акцент на правах людських індивідів в цій релігії не є виразним. Антропологічна цінність Старого Завіту виявилася, зокрема, у визнанні дуальності природи людини - схильності останньої як до добра, так і до зла, як до дотримання Божих наказів, так і до їх порушення. Отож, в іудаїзмі утверджене право на вільне самовизначення та самоствердження людини, і з огляду, зокрема, на це, можна вважати, що вказана релігія зробила чільний внесок у становлення концепції людських прав.

У підпункті 2.3.2.2 дослідження прав людини в християнстві, зважаючи на обмеженість обсягу дисертації, було звужено до їх інтерпретацій у християнстві католицької конфесії. Особливу увагу звернено на поняттєвий апарат католицького людинорозуміння (зокрема, на ототожнення понять „фізична особа” та „християнин”) і на католицьке сприйняття прав й обов'язків (у т.ч. на ототожнення деяких з них) у соціальній доктрині католицької церкви. Також відзначено, що новозавітна нормативна система, як і Мойсеєва, не вийшла значно за рамки божественних імперативів, за рамки встановлення людських обов'язків, хоча, на відміну від старозавітних норм, передбачила, наприклад, принцип узгодження дій однієї людини з діями іншої, який можна потрактувати як обмеження прав першої правами другої.

Правам людини в ісламі присвячено підпункт 2.3.2.3. Констатовано, що у цій релігії людські права можна вивести головним чином з людських обов'язків (оскільки будь-які можливості людини є детермінованими її обов'язками діяти в конкретній життєвій ситуації у визначений священним писанням спосіб). Такий висновок пояснено, зокрема, тим, що „стовпами” ісламу є п'ять людських обов'язків, а справедливим у мусульман завжди було та й нині є тільки те, що вимагає Аллах; воля ж останнього виражається у формі обов'язків (так само завжди справедливих), а тому тільки те, що є обов'язковим згідно з волею Аллаха (і тому справедливим), є правом.

Висновки

У дисертації представлено теоретичне узагальнення й оновлене вирішення наукового завдання, яке полягає у встановленні антрополого-методологічних засад (підходів) дослідження прав людини в філософії права. Оскільки такими засадами слугують антропологічні дослідницькі підходи, зазначене завдання було розв'язане через з'ясування поняття та різновидів антропологічного підходу і виявлення деяких їх евристичних можливостей в дослідженні прав людини. Основні висновки полягають у такому:

Антропологічні дослідницькі підходи - це засновані на висновках певних видів антропології світоглядні ідеї про природу та сутність людини, які визначають особливості встановлення, відбору і систематизації науковцем досліджуваних фактів, а також їх інтерпретації й оцінки.

Вказані підходи можна класифікувати залежно від: 1) виду антропології, здобутки якої використовуються у дослідженні (з огляду на її поділ на наукову (основним різновидом якої є соціокультурна), філософську та релігійну): філософсько-антропологічний; соціально-антропологічний і релігійно-антропологічний (останній у свою чергу може конкретизуватись залежно від виду релігії та від домінування в ній доктринальної чи діяльнісної орієнтації); 2) змістовної спрямованості дослідження: екзоантропний і езоантропний; 3) типу праворозуміння дослідника: позитивістсько-правовий та природно-правовий; 4) філософських понять і категорій, на яких ґрунтується антропологічний дослідницький підхід, можна виділити, зокрема: потребовий, комунікативний, символічний, герменевтичний; 5) кількісного складу суб'єкта, який виступає об'єктом антропологічного аналізу: індивідуалістичний і колективістський; 6) філософсько-світоглядної позиції дослідника стосовно загального співвідношення матерії та свідомості: ідеалістичний (об'єктивний і суб'єктивний), та матеріалістичний; 7) змісту наукового підґрунтя інтерпретації досліджуваних явищ: біологізаторський, соціологізаторський і трансценденталістський. Крім цього, з огляду на значення для розкриття предмету дослідження всі антропологічні дослідницькі підходи в межах кожної з наведених класифікацій можуть поділятися на основні та допоміжні.

Застосування антропологічних дослідницьких підходів у філософії права задля встановлення особливостей людинорозуміння в юриспруденції дозволило дійти висновку про те, що „людина у праві” має два образи: правової людини і людини юридичної, яким відповідають образи правової та юридичної особистостей. людина філософський право

Правова людина - це людський індивід, якому з огляду на його природу притаманні вроджені правові якості (природні, невід'ємні, основоположні права), що є найважливішою складовою загальносоціального права. А юридична людина - це людський індивід, який у процесі соціалізації здатний сприймати, реалізовувати та трансформувати право як спеціально-соціальне (державно-вольове, юридичне, „позитивне”) явище, що є елементом сформованої у певному суспільстві культури.

Поняттям „правова особистість” охоплюється правова людина як її носій і притаманні такій людині природні права, що уможливлюють її життєдіяльність. Інше поняття - „юридична особистість” - відображає ті соціально зумовлені якості, характеристики юридичної людини, які закріплені у спеціально-соціальному (юридичному, „позитивному”) праві конкретного історичного типу. Юридична особистість - це юридична людина та стійка система її соціально значимих якостей, наданих і забезпечуваних суб'єктом юридичної правотворчості, котра [система] відображає рівень свободи цієї людини та межі її відповідальності у певному суспільстві.

Евристичні можливості філософсько-антропологічного підходу у дослідженні прав людини виявились в обґрунтуванні на його основі того, що у суб'єктивістських концепціях екзистенціалізму створення людиною соціальних (в тому числі юридичних) норм, закріплення у них положень про людські права розглядаються, зокрема, як: 1) спроба уможливити та „продовжити” буття людини (М.Гайдеґґер, К.Ясперс), надати їй „свободу на”, а приреченості бути вільною - певних соціальних меж (Ж.-П.Сартр); 2) засіб подолання обмеженості людської природи, відвернення самогубства, заохочення людської істоти до „бунту”, який є передумовою виникнення нових прав (А.Камю); 3) спроба визначення ступеню відповідальності біосоціальних індивідів за перетворення світу і засіб обмеження проявів людського зла (Г.Марсель).

Через посередництво вказаного підходу вдалося дійти висновку про те, що у суб'єктивістських концепціях персоналізму, з одного боку, природними правами людини визнаються ті, творцем яких вважається вона сама, з огляду на усвідомлення нею своєї природи (М.Бердяєв, Е.Муньє), а, з іншого, - уможливлюється визнання того, що необхідними для індивіда можливостями є лише ті, котрі даровані Богом і відкривають шлях до Нього (Л.Шестов).

Використання філософсько-антропологічного дослідницького підходу дозволило також встановити, що у суб'єктивістсько-об'єктивістських концепціях німецької антропологічної школи тільки завдяки духовному началу людини стає можливим її мирне співіснування з іншими людьми (М.Шелер). Людська ж нормотворчість виявляється „природною штучністю”, оскільки людина, будучи нездатною породжувати норми та регулювати свої відносини зі світом у природному стані, в суспільстві примушена створити і зберігати „маску”, частиною якої є норми про людські права (Г.Плеснер); ці норми - ідеальні виразники вродженої інстинктивної схильності біосоціального індивіда до взаємності, імперативи свідомості, які доповнюють недостатність інстинктів людини та спрямовані на збереження рівноваги й рівноправності у системі людських відносин (А.Гелен).

Евристичні можливості соціально-антропологічного підходу в дослідженні прав людини виявились у тому, що його застосування дозволило встановити історичну тенденцію до раціонального пошуку відмінностей між людьми, до їх поділу на групи, який часто спричиняв і спричиняє між ними конфронтацію, протистояння, іноді смертельну ворожнечу. З огляду на це обґрунтовано позицію, згідно з якою всю історію розвитку людини можна вважати історією розвитку дискримінації людей людьми, а також історією боротьби з такою дискримінацією, одним з дієвих засобів подолання якої у сучасному світі слугує концепція природних прав людини. Однак останню не можна назвати універсальним засобом, оскільки нерідко вона сама використовується як новий критерій поділу людей, їхніх спільнот, зокрема на тих, хто її підтримує, та тих, хто має інше бачення людських можливостей (перші виступають в ролі дискримінаторів, другі - у ролі дискримінованих).

Завдяки вказаному підходу констатовано, з одного боку, що права людини, будучи одним із засобів боротьби з насильством, є одночасно одним із засобів насильства над самою людиною хоча би тому, що утвердження праволюдинної ідеології в історії людства досить часто пов'язувалося із силовими методами здійснення влади, внаслідок застосування яких людина страждала. До того ж, будь-яке право, будь-яка можливість передбачає наявність меж. І формальне закріплення меж (обсягу) прав людини - крім того, що дозволяє забезпечити безперешкодну реалізацію цих прав, - водночас вчиняє у певному сенсі насильство над людським індивідом, обмежуючи сферу прояву його індивідуальності. У такий спосіб держава намагається, зокрема, убезпечити суспільство від внутрішнього насильства, від порушень прав інших суб'єктів (в тому числі людей). З іншого боку, сучасна тенденція до все більшого об'єктивування, позитивного закріплення прав у національних і міжнародних документах нормативного та ненормативного характеру - є нічим іншим, як проявом наполегливого намагання людини створити для себе новий чи оновити застарілий набір соціальних умов з метою здійснення певної діяльності.

Саме застосування соціально-антропологічного дослідницького підходу дозволило обґрунтувати можливість послаблення протистояння різних культур за умови відмови від глобальної стандартизації змісту й обсягу прав людини. Така стандартизація є, по-перше, проявом невпевненості людства у своєму мирному майбутньому (котра насправді вже призводить до немирного теперішнього), а по-друге, проявом непримиренності деяких народів з тим, що всі суспільства розвиваються у процесі самоорганізації, і бажання цих народів взяти участь в „окультурюванні” інших заради здобуття для „окультурювачів” нових матеріальних благ, причому часто якраз під гаслом турботи про права людини.

Евристичні можливості релігійно-антропологічного підходу у дослідженні прав людини було виявлено через з'ясування особливостей антропологічної інтерпретації прав людини в іудаїзмі, християнстві (на прикладі католицької конфесії) й ісламі. Зроблено загальний висновок про те, що деякі релігійні інтерпретації прав людини входять у суперечність зі світським трактуванням останніх, а частина людських прав у досліджуваних релігіях або ототожнюється з обов'язками людини, або ж бере з них свій початок.

Застосування вказаного підходу дозволило встановити, що іудаїстське праворозуміння ґрунтується на ідеї природного права, яке передбачає поглинання особистості соціумом і визнання особистісної цінності людини лише у зобов'язуючому зв'язку останньої зі своїм „богообраним” народом. Зважаючи на це, констатовано, що сучасні ознаки концепції прав людини не мають безпосереднього коріння в іудаїзмі, у якому сформувалася система моральних обмежень людських можливостей в інтересах самих людей та їхніх спільнот.

У результаті дослідження через посередництво релігійно-антропологічного підходу прав людини в християнстві католицької конфесії зроблено висновок про те, що всі людські права у католицизмі випливають з природного, дарованого Богом, права людини на життя та з притаманної всім людським істотам антропної гідності і спрямовані на виконання кожним біосоціальним індивідом його земного обов'язку „ставати більш людяним”. Виконання останнього становить необхідну умову забезпечення життєдіяльності суспільства, а тому права людини є, передусім, виявом прагнення їх носіїв до досягнення загального блага і тільки через нього - до досягнення блага індивідуального.

Використання означеного підходу для дослідження прав людини в ісламі дозволило виділити такі „антропологічні” ознаки ісламського бачення людського індивіда і його прав: сенс існування людини - покора та поклоніння Аллаху, а її призначення - бути намісником Аллаха на Землі; джерелом виникнення людських прав є Аллах і даний ним мусульманам закон; права необхідні людському індивіду для виконання волі Аллаха; єдиним джерелом державної влади є Аллах, а права людини виступають одним із інструментів держави з виконання Його волі; умовно людські права поділяються на права мусульман і права немусульман з наданням мусульманам певних переваг; права людини переважно розглядаються як можливості мусульманської общини; у „каталозі” прав пріоритет об'єктивно належить соціальним й економічним правам; значна частина людських прав формулюється у вигляді обов'язків їхнього носія стосовно певної соціальної групи, суспільства, держави й Аллаха чи обов'язків третіх осіб щодо самого носія прав. Виділені ознаки свідчать, передусім, про концептуальний характер протиріч між європейсько-американським й ісламським баченням прав людини саме на рівні розуміння природи і сутності останньої, її місця у суспільстві та зв'язку з державою і державними інститутами.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Права людини: соціально-антропологічний вимір. Колективна монографія. Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України. / Редкол.: П.М.Рабінович (голов. ред.) та ін. - Серія І. Дослідження та реферати. Вип.13. - Львів: Світ, 2006. - 280 с. (у співавторстві; особистий внесок: С.16-82, 141-168, 228, 235-239, 242-245).

2. Філософія права: проблеми та підходи. Навчальний посібник для студентів спеціальності „Правознавство” / За загальною редакцією П.М.Рабіновича. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2005. - 332 с. (у співавторстві; особистий внесок: С.42-92, 152-183, 210, 221-225, 230-234).

3. Поняття „суб'єкт права”: до сучасних дискусій // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003. - №10. - С.40-53.

4. Деякі антропологічні засади прав людини // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. - Вип.18. - Одеса, 2003. - С.21-24.

5. Філософсько-антропологічний підхід - методологічний фундамент сучасної юридичної науки // Проблеми філософії права. - 2003. - Т.1. - С.122-125.

6. Людинорозуміння у правовій науці (до характеристики сучасного поняттєвого апарату) // Проблеми філософії права. - 2005. - Т.3. - №1-2. - С.256-266.

7. До питання про потребовий дослідницький підхід у праводержавознавстві // Юридический вестник. - 2006. - №1. - С.64-69.

8. Антропологічна парадигма: загальна характеристика та праводержавознавча перспектива // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична: Зб. наук. пр. - Львів, 2006. - Вип.3. - С.403-411.

9. Права людини: досвід дослідження з позиції соціально-антропологічного підходу // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Статті учасників Другого всеукраїнського „круглого столу” (м. Львів, 1-2 грудня 2006 року). - Львів, 2007. - С.59-81.

Анотація

Гудима Д.А. Права людини: антрополого-методологічні засади дослідження. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 - філософія права. - Львівський державний університет внутрішніх справ. - Львів, 2008.

Дисертацію присвячено виявленню антрополого-методологічних засад дослідження прав людини у філософії права. Оскільки такими засадами слугують антропологічні дослідницькі підходи, з'ясовуються їх поняття та різновиди і виявляються деякі їхні евристичні можливості у вивченні прав людини. На основі застосування таких підходів у філософії права задля встановлення особливостей людинорозуміння в юриспруденції обґрунтовується висновок про те, що „людина у праві” має два образи: правової людини і людини юридичної, яким відповідають образи правової та юридичної особистостей. Висловлюються пропозиції з оптимізації використання терміно-понять „людина”, „особистість”, „індивідуальність”, „громадянин” у законодавстві України.

Аннотация

Гудыма Д.А. Права человека: антрополого-методологические основания исследования. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.12 - философия права. - Львовский государственный университет внутренних дел. - Львов, 2008.

Диссертация посвящена выявлению антрополого-методологических оснований исследования прав человека в философии права. Поскольку такими основаниями являются антропологические исследовательские подходы, устанавливаются их понятие и разновидности и раскрываются их некоторые эвристические возможности в исследовании прав человека.

Под антропологическими подходами предлагается понимать основанные на выводах разных видов антропологии мировоззренческие идеи о природе и сущности человека, которые определяют особенности установления, отбора и систематизации фактов, а также их интерпретации и оценки. Указанные подходы классифицируются в зависимости от: вида антропологии, положения которой используются в исследовании - на философско-антропологический; социально-антропологический и религиозно-антропологический (последний в свою очередь конкретизируется в зависимости от вида религии и от доминирования в ней доктринальной либо ж деятельностной ориентации); содержательной направленности исследования - на экзоантропный и эзоантропный; типа правопонимания исследователя - на позитивистско-правовой и естественно-правовой; философских понятий и категорий, лежащих в основе антропологического подхода - на потребностный, коммуникативный, символический, герменевтический и др.; количественного состава субъекта, выступающего объектом антропологического анализа, - на индивидуалистический и коллективистский; философско-мировоззренческой позиции исследователя относительно общего соотношения материи и сознания - на идеалистический (объективный и субъективный) и материалистический; содержания научного основания интерпретации исследуемых явлений - на биологизаторский, социологизаторский и трансценденталистский; значения для постижения предмета исследования - на основной и вспомогательный.

Опираясь на применение антропологических подходов в философии права для установления особенностей человекопонимания в юриспруденции, обосновывается вывод о том, что „человек в праве” имеет два образа: правового человека и человека юридического, каковым соответствуют образы правовой и юридической личностей.

В качестве правового человека предлагается понимать человеческого индивида, которому, учитывая его природу, присущи врожденные правовые качества (естественные, неотъемлемые, основополагающие права), образующие важнейшую составную часть общесоциального права. А юридическим человеком предлагается считать человеческого индивида, который в процессе социализации воспринимает, реализовывает и трансформирует право как специально-социальное (государственно-волевое, юридическое, „позитивное”) явление, составляющее элемент сформированной в определенном обществе культуры.

Понятием „правовая личность” предлагается отображать правового человека как ее носителя и присущие ему естественные права, которые делают возможной его жизнедеятельность; а понятием „юридическая личность” - те социально обусловленные качества, характеристики юридического человека, которые закреплены в специально-социальном (юридическом, „позитивном”) праве конкретного исторического типа. Понятие юридической личности охватывает юридического человека и стойкую систему его социально значимых качеств, предоставленных и обеспечиваемых субъектом юридического правотворчества, которая отображает уровень свободы этого человека и границы его ответственности в определенном обществе.

Эвристические возможности философско-антропологического подхода в исследовании прав человека раскрываются применительно к субъективистским концепциям экзистенциализма и персонализма, а также к субъективистско-объективистским концепциям немецкой антропологической школы.

С позиции социально-антропологического подхода обосновывается положение о том, что всю человеческую историю можно считать историей развития дискриминации людей людьми, и - в известном смысле - борьбы с ней. Предлагается классификация способов освоения человеком его прав в зависимости от специфики механизмов социализации. Обосновывается возможность ослабления противостояния различных культур при условии отказа от глобальной стандартизации содержания и объема прав человека.

Эвристические возможности религиозно-антропологического подхода в исследовании прав человека обнаруживаются посредством установления особенностей антропологической интерпретации таких прав в иудаизме, христианстве (на примере католической конфессии) и в исламе.

Summary

Hudyma D.A. Human Rights: Anthropological Methodological Approaches to Its Researches. - Manuscript.

Dissertation for gaining the scientific degree of candidate of legal sciences. Speciality 12.00.12. - Philosophy of Law. - Lviv State University of Internal Affairs. - Lviv, 2008.

The dissertation is devoted to the establishing of anthropological methodological approaches to researches of human rights in http://www.multitran.ru/c/m.exe?a=sa&t=312815_2_1&sc=48philosophy of law. The concept and varieties of the anthropological approach are established and some their heuristic possibilities in the research of human rights are developed. By virtue of application of the said approaches in philosophy of law with a view to establishing particularity of the man-understanding in jurisprudence the conclusion that there are two images of the „man-in-law” - law man and legal man, which are in congruence with the images of law personality and legal personality - is drawn. The suggestions concerning optimization of applying in Ukrainian legislation the terms „man”, „personality”, „individuality”, „citizen” are developed.

Размещено на Allbest.ru