Громадянське суспільство і держава

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Кафедра теорії і історії держави і права

Реферат

Громадянське суспільство і держава

Студентки IV курсу,

1 групи, спеціальності 6503

факультету: «Міжнародної економіки

і менеджменту»

Євенко Анастасії Олександрівни

Викладач:

доцент, Мачуський В.В.

Київ

2014

Громадянське суспільство і держава, будучи взаємопов'язаними і взаємодіючими соціально-правовими реальностями, обумовлюють і визначають сучасні тенденції розвитку всіх складових державно-організованого суспільства. Механізм цієї взаємодії відображає трансформацію індивідуальної і групової свідомості в суспільну свідомість, результат якої прямо або опосередковано впливає на формування сучасного ідеалу справедливого устрою.

Громадянське суспільство - необхідна складова державно-організованого суспільства у напрямі демократії. Теорія громадянського суспільства тісно пов'язана з усвідомленням специфіки, по-перше, взаємин особи та суспільства, особи й держави; по-друге, взаємин суспільства і держави, що є відображенням індивідуалістського підходу в усвідомленні головної або похідної ролі людини чи суспільних інститутів (“держава для людини” чи “людина для держави”).

Наразі політологи відрізняють „громадянське суспільство” від „держави”, використовуючи перший термін для позначення форм асоціації, які є спонтанними, звичними, спираються на повсякденний досвід, і в цілому незалежні від закону, а другий - для позначення правових і політичних інститутів, які захищають, підтримують і призводять до суперництва могутні, але нечітко виражені сили соціального союзу.

Громадянське суспільство не було провідною темою вітчизняної політико-правової думки, як предмет наукової розробки ця тема задіяна лише на початку 90-х рр. ХХ ст. У руслі всебічного переосмислення політико-правової спадщини мислителів України проблема громадянського суспільства виявляла себе як складова, наприклад, концепції свободи нації, концепції місцевого самоврядування, концепції державотворення. Таким чином, дослідження взаємовідносин між громадянським суспільством та державою є особливо актуальним питанням в умовах сьогодення.

І. Бібліографічний опис

1.1 У статті «Громадянське суспільство та правова держава: сутнісні характеристики», розміщеній в журналі «Вісник Академії адвокатури України» № 8 за 2010 рік, розглядаються питання основної ідеї, сутнісної характеристики таких явищ, як правова держава і громадянське суспільство.

Автор статті - кандидат юридичних наук, О.А. Коваль.

Стаття носить назву «Громадянське суспільство та правова держава: сутнісні характеристики» , опублікована в «Віснику Академії адвокатури України».

Стаття являє собою узагальнення аналіз концептуальних характеристик громадянського суспільства та правої держави. У статті йдеться. Автор статті концептуально визначає всю систему взаємозв'язків людина-суспільство-держава в межах цих теорій, веде мову про науково обґрунтовану проекцію визначених сутнісних характеристик на елементи структури правової держави і громадянського суспільства, на сфери їх існування і взаємодії.

1.2 У статті «Громадянське суспільство як відображення гуманістичної традиції еволюції держави», розміщеній в журналі «Вісник Академії митної служби України» № 1 за 2009 рік, розглядаються питання процесу формування громадянського суспільства та його впливу на гуманістичні традиції еволюції держави.

Автор статті - кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права Академії митної служби України, С.П. Мороз.

Стаття носить назву «Громадянське суспільство як відображення гуманістичної традиції еволюції держави». Вона опублікована в «Віснику Академії митної служби України».

Стаття являє собою розгляд проблеми громадянського суспільства як відображення гуманістичної традиції еволюції державотворення. Автор пропонує розглянути дане питання в таких аспектах: по-перше, виокремити закономірні зв'язки, що утворюють громадянське суспільство як самостійний системний об'єкт; по-друге, виявити закономірні зв'язки, які об'єднують державу і громадянське суспільство, формують стійку основу державно-організованого суспільства.

ІІ. Текст реферату

2.1 Стаття «Громадянське суспільство та правова держава: сутнісні характеристики» починається з постановки проблеми та визначення актуальності обраної теми.

Далі автор аналізує етапи формування громадянського суспільства. Зазначенні особливості концепції громадянського суспільства з точки зору геополітичного розташування країни, ментальності населення та історичних передумов її формування.

Автор визначає основоположну ідею та функціонування громадянського суспільства. Він зазначає: «Зважаючи на вищевикладене, ми пропонуємо для визначення сутності громадянського суспільства обрати єдину основоположну ідею його виникнення, функціо нування і розвитку. На нашу думку, такою основною ідеєю, сутнісною характеристикою громадянського суспільства можна назвати принцип гуманізму. При цьому гуманізм визначений не у суперечливому тезисі: “Людина є найвищою цінністю суспільства”, а в розумінні одного з моральних імперативів: “Чини з іншими людьми так, як хотів би, щоб чинили з тобою”.»

Далі Коваль формує цілий комплекс ідей організації та існування громадянського суспільства.

До них він відносить:

1. Визнання основних природних прав людини, їх пріоритет над іншими інтересами суспільства в цілому чи окремих соціальних груп.

2. Визнання права приватної власності як реалізації індивідуальності кожної людини.

3. Визнання рівності всіх однопорядкових суб'єктів, як учасників суспільних відносин.

4. Необхідність високої культури суспільства тощо.

Основною сутнісною характеристикою формування, організації та функціонування правової держави автор пропонує визнати принцип верховенства права.

Автор пропонує структурувати принцип верховенства права, виділити певні елементи, які у взаємодії розкрили б сутність даного положення:

1. Діяльність держави повинна бути узгоджена із системою загальнолюдських цінностей, системою об'єктивних ідей, що є уявленнями людства про правомірне і неправомірне. Дане правило діє лише на вищий законодавчій орган держави.

2. За наявності декількох видів соціальних норм, що поряд з нормами права регулюють певні суспільні відносини, ми повинні керуватись саме нормами права при вирішенні даної конкретної справи. Дане правило діє на всіх інших суб'єктів права.

У статті розглядаються ці елементи наступним чином:

Елемент перший. Держава для виконання покладених на неї суспільством задач має можливість робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, тобто використовує право як інструмент регулювання суспільних відносин. За такої ситуації існує можливість зловживання “правом видавати право” з боку держави. З метою запобігання такому зловживанню необхідно передбачити певний взірець правил, за якими повинен проходити процес правоутворення. Ці правила розповсюджують свою дію не лише на процедурні моменти прийняття нових законів, а й на їх змістову характеристику. Все це забезпечує легітимність закону. Легітимність не лише з точки зору держави, а й з боку суспільства.

Автор пропонує вважати взірцем загальнолюдські цінності, що знайшли своє відображення через систему принципів права, як квінтесенцію багатовікового людського буття. Адже саме принципи права є основними засадами, відправними ідеями буття права, котрі виражають найважливіші закономірності даної суспільно-економічної формації, є однопорядковими із сутністю права й мають нормативний характер, володіють універсальністю, вищою імперативністю й загальною значимістю. Необхідно зауважити, що Коваль виділяє принципи права саме як систему певних вимог. Інакше, із втратою системних взаємозв'язків вони (принципи) втрачають і свою практичну цінність.

Другим елементом автор визначає -- правотворчість. Він стверджує: «В сучасній юридичній науці набули широкого розповсюдження ідеї про можливість надати державним органам та їх посадовим особам керуватись у своїй діяльності не лише законом, а й, за необхідності, у відповідності з принципом верховенства права, загальнолюдськими цінностями, принципами права та ін. Тобто дія першого аспекту принципу верховенства права розповсюджується не лише на законодавця (як пропонуємо ми), а й на всі інші державні органи. При цьому одними з аргументів є недосконалість законодавства й практична неможливість передбачити всі життєві ситуації та нові суспільні відносини, що з'являються з плином часу».

Для усунення можливості зловживань з боку суддів, Коваль пропонує передбачити наступне:

1. За умов вирішення справи всупереч закону суд повинен сам передати своє рішення у вищу інстанцію для розгляду в порядку нагляду.

2. Надіслати повідомлення в Конституційний Суд України про наявність не правового закону з обов'язковим обґрунтуванням такої думки. Власне кажучи, юридична практика в Україні вже пішла таким шляхом. Суд має право визнати, що закон суперечить Конституції України й не застосовувати його в конкретному випадку. При цьому суд не може визнати подібний закон неконституційним -- це виключна юрисдикція Конституційного Суду України. Ми вважаємо, що доцільно прийняти як ще одну методологічну засаду позицію.

На закінчення автор формулює, що принцип верховенства права знаходить своє продовження, об'єктивізацію в принципі верховенства закону, що визначає ієрархію нормативно-правових актів за юридичною силою. Але це можливо лише у випадку коли право буде трактуватись саме з позицій суміщення концепції природного права та нормативно-позитивістської точки зору. Необхідно відійти від стереотипів протиставлення держави і особи, держави і суспільства. Це призводить до надмірного захоплення саме правами людини, на шкоду правам суспільства в цілому. Держава повинна виступати як створений суспільством інструмент для вирішення певних загальносуспільних справ, а не вважатися супротивником суспільства в цілому й окремої особи зокрема. Саме існування таких стереотипів обумовлює використання термінів “громадянське суспільство”, “правова держава” як аморфних політичних інструментів.

У підсумку автор зводить до того, що на підставі запропонованих поглядів можна проводити дослідження правової держави та громадянського суспільства не окремо один від одного, а як взаємопов`язаних елементів, з повним врахуванням цих зв`язків та принципів їх організації.

2.2 Стаття «Громадянське суспільство як відображення гуманістичної традиції еволюції держави» починається з постановки проблеми та визначення актуальності обраної теми.

Автор зазначає: «Вважається, що громадянське суспільство - необхідна складова державно-організованого суспільства у напрямі демократії. Теорія громадянського суспільства тісно пов'язана з усвідомленням специфіки, по-перше, взаємин особи та суспільства, особи й держави; по-друге, взаємин суспільства і держави, що є відображенням індивідуалістського та етатистського підходів в усвідомленні головної або похідної ролі людини чи суспільних інститутів (“держава для людини” чи “людина для держави”)».

Мороз припускає, що громадянське суспільство - це будь-яке державно-організоване суспільство. Задля наукової справедливості необхідно наголосити, що практика реалізації громадянського суспільства починається переважно з кінця ХVІІ-ХVІІІ ст., у контексті юридичного визначення правового статусу соціальних суб'єктів: особи (природні права), громадянина (право на життя, свободу, власність), суспільства (громадянське суспільство, яке створюється волею громадян) і держави (державний суверенітет).

Далі в статті виокремлюються різні підходи до визначення взаємовідносин держави та суспільства. Серед них виділенні наступні:

Перший - громадянське суспільство можливо лише в демократичній державі, а демократія неможлива без громадянського суспільства, прикладом є сучасні західноєвропейські держави. Їх досвід демонструє, що розвиток громадянського суспільства здійснюється на основі саморегуляції, а його члени намагаються обмежити вплив держави на процеси, які в ньому відбуваються. Держава під впливом громадянського суспільства набуває нових якостей, наприклад, стає правовою державою. Однак в умовах, коли інститути громадянського суспільства ще не самодостатні, вплив держави значно відчутніший, ніж тоді, коли такі інститути належним чином функціонують і не потребують опіки держави. Громадянське суспільство формується здебільшого “знизу”. У громадянському суспільстві, на відміну від держави, діють не вертикальні, котрі базуються на підкоренні знизу, а горизонтальні відносини, передумовою яких стає конкуренція та взаємодія між юридично вільними і рівноправними суб'єктами.

Другий - громадянське суспільство можливе в будь-якій державі - це універсальна форма державно-організованого суспільства. Сутність громадянського суспільства виявляється у самоорганізації колективів, які утворюють незалежне від держави джерело впливу індивідуальної свідомості на суспільну свідомість. Суспільну свідомість не можна ототожнювати з державою, бо вона на історичних теренах продемонструвала здатність зруйнувати державу. Держава може її послабляти і пригнічувати, але зовсім знищити не може. Отже, громадянське суспільство здатне впливати на державу як публічну організацію за допомогою індивідуальних чи колективних приватних потреб та інтересів. Логічно припустити, що громадянське суспільство і держава не можуть уникнути певних суперечностей, розв'язання яких сприяє, з одного боку, вдосконаленню держави (як у механізмовому, так і функціональному аспекті), з іншого - оптимізації розвитку суспільства. Саме громадянське суспільство породжує нові суспільні сили, нові історичні постаті, нові держави. Ці два феномени - конкуренти в боротьбі за вплив на суспільну свідомість. Під тиском громадянського суспільства держава проводить реформи.

Автор виділяє особливості громадянського суспільства і держави. Він виокремлює цю особливість як специфічну структуру та механізм. Розуміння змісту, структури й сутності держави та громадянського суспільства допомагає виявити розбіжність між тим, що декларується, та тим, що існує насправді. Держава як організація публічної влади діє в інтересах громадянського суспільства, виступає його формою.

У результаті вищенаведених положень, Мороз зазначає, що громадянське суспільство - система відносно самостійних і незалежних від держави інститутів і відносин, які покликані спонукати до реалізації інтересів індивідів та їх колективів. Ці інтереси виражаються і здійснюються через численні інститути громадянського суспільства, які діють на основі реального самоврядування.

Що в свою чергу випливаю в наступне твердження автора: «Механізм громадянського суспільства - це відображення: 1) суспільної самоорганізації людей та їх колективів, які формують суспільні відносини й соціальні цінності; 2) об'єктивних передумов (історичного досвіду), які створюють ситуацію вибору форм самоорганізації; 3) вибір форм самоорганізації залежить від права власності, влади і свободи людини як чинників, що визначають основу взаємодії суб'єктів громадянського суспільства.»

Мороз зазначає, що держава та громадянське суспільство доповнюють одне одного. До цього висновку він прийшов через низку положень: «Реалії, в яких формується громадянське суспільство України, потребують ґрунтовного аналізу та осмислення. По-перше, стан сучасного українського суспільства - стан трансформації, що супроводжується системною кризою, як об'єктивний процес будь-якого суспільства, що переживає зміну соціальних цінностей. По-друге, громадянське суспільство, як інші інноваційні політико-правові інститути, з урахуванням тоталітарного минулого України, реалізуються не з “самого початку”, а в контексті реального історичного розвитку, відповідно, наявністю нових чинників, дія яких не досить усвідомлена (політична глобалізація, економічна інтеграція). По-третє, більшість політико-правових інститутів, задіяних у контекст українського державотворення, мають власну практику історико-логічного оформлення.

Наприклад, усвідомленню суті правової держави в сучасному розумінні передувала практика поліцейської держави, ліберальної держави. Практика усвідомлення громадянського суспільства охоплює майже століття.

При цьому кожен наступний етап спирався на здобутки попереднього. По-четверте, реалії українського державотворення супроводжуються одночасною реалізацією і правової, і демократичної, і соціальної держави, як і громадянського суспільства. Як поєднати зазначені політико-правові інститути одночасно? Чи може правова держава бути не соціальною і навпаки? Тому політико-правова детермінанта найбільше потребує адаптації державно-правових ідей європейської цивілізації до традицій і ментальності українського народу».

У підсумку автор статті приходить до наступних висновків:

Трансформація будь-якого суспільства, як правило, супроводжується системною кризою майже всіх його сфер. Криза - це відображення порушення сталих зв'язків, що утворюють ціле, інтенсивність її залежить від глибини ураження державно-організованого суспільства. Глибина залежить від послідовності формування зв'язків, що утворюють державно-організоване суспільство як єдину цілісну систему. Серед особливостей суспільних суперечностей в Україні можна виокремити таке: 1) домінування соціалістичної традиції у сфері державної (політичної) влади і господарського управління; 2) капіталістичні відносини у сфері виробництва і накопичення матеріальних благ; 3) звернення до іноземного досвіду у сфері вибору стратегічних напрямів розвитку як до інструмента модернізації, нехтування власних традицій, особливостей менталітету народу.

2. З урахуванням усіх детермінантів оптимізації сучасного державно-організованого суспільства, політико-правовий детермінант виявляє ключовий вплив (з урахуванням глибини кризових явищ) у створенні нормативно-правової бази, яка легітимізує механізм і порядок співіснування осіб, державних та громадських об'єднань тощо.

3. Досвід політико-правових традицій минулого народу України в теоретичних пошуках моделі державної організації суспільних відносин свідчить про домінування самоврядного аспекту в організації держави і суспільного устрою в цілому. У центрі уваги перебувала проблема місцевого самоврядування - громади (М. Драгоманов, М. Грушевський, І. Франко). Причиною такої уваги до представницької влади на місцях стала існуюча надмірна централізація держави і прагнення самостійно, на добровільних засадах упорядкувати життя українського народу, керуючись принципом децентралізації. Постановкою і розглядом проблеми про місцеве самоврядування мислителі України вирішували питання про соціально-політичні права людини, її участь в управлінні певною територією, що є близьким до проблеми функціонування громадянського суспільства.

Спираючись на вивчені та проаналізовані роботи вітчизняних науковців в сфері права, можна прийти до наступних висновків.

По-перше кожен науковець розглядає питання громадянського суспільства з власної точки зору. В жодній статті не було зазначено на основі яких фундаментальних робіт були дані визначення поняттю «громадянське суспільство». Об`єднуючою думкою для обох статей є що громадянське суспільство може побудуватися лише в умовах становлення правової держави.

Спираючись на вище наведений матеріал можна зробити висновок, що громадянське суспільство - це система економічних, духовних, культурних, моральних, релігійних та інших відношень індивідів, вільно й добровільно об'єднаних в спілки, асоціації, корпорації для задоволення своїх духовних і матеріальних потреб та інтересів. Воно будується на принципі самоврядності, захищено традиціями, звичаями, моральними нормами і правом втручання держави.

А отже, політичну організацію суспільства, засновану на відповідному соціально-економічному базисі суспільства являє собою правова держава. Громадянське суспільство розвивається самостійно, без безпосереднього впливу держави. Таке суспільство складається з рівноправних громадян і добровільно сформованих об'єднань, які знаходяться у відносинах конкуренції та солідарності. Громадянське суспільство наділене певним пріоритетом перед державою, проте зацікавлено у добробуті держави та сприяє її розвитку. Воно впливає на створення та функціонування державних органів у власних інтересах. Правова держава забезпечує соціальну і правову захищеність громадян, не втручаючись в їх особисті інтереси. Громадянське суспільство розвивається та взаємодіє з державою у межах кордонів права, яке виступає як справедливе мірило свободи та справедливості, а не як засіб нав'язування державної волі.

Список літератури

державотворення демократія громадянський

1. Коваль О.А. Громадянське суспільство та правова держава: сутнісні характеристики / О.А. Коваль //Вісник Академії адвокатури України . - 2007. - Вип. 1. - С. 5-10.

2. Громадянське суспільство як відображення гуманістичної традиції еволюції держави / С.П. Мороз // Вісник Академії митної служби України. Сер.: Право. - 2009. - № 1. - С. 34-39.

3. Смірнова О. Взаємодія правової держави та громадянського суспільства: теоретичні аспекти. [Електронний ресурс] - Режим доступу: file:///C:/Users/admin/Downloads/20573%20(2).pdf

4. Паніч Ю.В. Стан розвитку громадянського суспільства як віддзеркалення національної свідомості менталітету української нації. [Електронний ресурс] - Режим доступу: file:///C:/Users/admin/ Downloads/VKPI_soc_2012_3_4.pdf.

Размещено на Allbest.ru